регистрация / вход

Організація роботи суду в Україні

Організація підбору, розстановки, підготовки і підвищення кваліфікації суддів та інших працівників судів. Розподіл форм та нормування праці в суді, раціональне використання робочого часу. Наукова організація праці та концепція вдосконалення судівництва.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему « ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ СУДУ В УКРАЇНІ »

з дисципліни “Статус судів в Україні

Харків 2011

ЗМІСТ

Вступ

1.Об’єктивна реальність у судочинстві України

1.1 Організація підбору, розстановки, підготовки і підвищення кваліфікації суддів та інших працівників судів

1.2 Розподіл форм праці

1.3 Нормування праці в суді

1.4 Раціональна організація використання робочого часу і досягнень сучасної техніки

1.5 Покращення умов праці і підвищення культури організації праці

1.6 Вивчення стану організації праці як метод підготовки і введення НОП

2. Основні тенденцій наукової організації роботи суду

3. Концепція вдосконалення судівництва

Список літератури

ВСТУП

Визначення питань організації роботи суду вимагає насамперед з’ясування первинного понятійного апарату. Що являє собою судова влада як окрема гілка влади у правовій демократичній державі? Досягненню яких завдань вона має сприяти? Актуальним також є окреслення основних напрямків правового регулювання наукової організації праці в органах судової влади.

Судова влада – це система утворених відповідно до закону органів, які наділені виключними владними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ із застосуванням спеціальної визначеної законом процесуальної форми, яка містить гарантії законності й справедливості рішень, що приймаються.

Основним завданням судової влади у правовій державі є захист гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини (1950 р.) та іншими міжнародними договорами України прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичних осіб і держави на засадах верховенства права. Це витікає із положень Основного Закону України щодо пріоритету людини, спрямованості усіх дій держави на захист її від усіляких протиправних посягань. Крім того, Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), а юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі (ст. 124).

1. Об’єктивна реальність у судочинстві України

Основні засади організації та діяльності судової влади регламентовано Конституцією України (Розділ VІІІ) та Законом “Про судоустрій України” (далі – Закон). Згідно з ч. 3 ст. 124 КУ судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Статтею 18 Закону “Про судоустрій України” чітко визначена структура судів загальної юрисдикції України, яку складають:

(1) місцеві суди;

(2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

(3) вищі спеціалізовані суди;

(4) Верховний Суд України.

Статтею 21 Закону визначено, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів; місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Апеляційними загальними судами згідно із Законом є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України (ст. 25). Створення Апеляційного Суду України передбачено Законом і відповідним Указом Президента України, однак до сьогодні цей суд не створено. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом (ст. 38). Очолює судову систему Верховний Суд України.

Згідно зі статтею 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. У цій статті визначено інші засадові положення організації системи судів загальної юрисдикції України: єдність, внутрішньо системна і територіальна розгалуженість, певна автономність спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу; запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ; заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції; забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові судової системи (на місцевому рівні) відповідно до адміністративно-територіального устрою України та утворенню підсистеми спеціалізованих судів.

Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). В Основному Законі також містяться вимоги про недопущення делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами (частина 1 ст. 124 КУ) та про недопущення створення надзвичайних чи особливих судів (частина 5 ст. 125 КУ).

Об’єктивна реальність у судочинстві України є такою. Навантаження на судову влади за минуле десятиліття збільшилося і ця тенденція у найближчі роки не зміниться. Велика кількість і складність справ, що надходять до судів, потребує від суддів більше часу на підготовку до їх розгляду і на сам розгляд, а також вищого загального рівня кваліфікації суддівського корпусу. Кількість справ, розглянутих судами, згідно даних судової статистики, постійно зростає, що свідчить про зростання ролі суду в суспільстві. За таких обставин неможливо (у відповідності з вимогами чинного законодавства) організувати своєчасний та об’єктивний розгляд справ тільки за рахунок збільшення кількості суддів у судах всіх рівнів.

Реформування судової влади, введення у штатний розпис судів посад помічників суддів та утворення нових спеціалізованих судів (зокрема, адміністративних) істотно ситуації не змінюють, оскільки лише суддя є незамінною основою ефективної діяльності судочинства. Тому постає завдання створення умов для плідної, творчої роботи існуючого суддівського корпусу України (за короткий проміжок часу неможливо підготувати велику кількість суддів необхідної кваліфікації).

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. проаналізовано головні причини повільного просування судової реформи, серед них суто організаційні, а саме: перевантаженість судів та недостатня прозорість їх діяльності, недостатнє фінансування судової влади, неефективність виконання судових рішень. Завданням подальшого розвитку правосуддя в Україні визначено реальне утвердження верховенства права у суспільстві та забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді. Сутність верховенства права полягає у тому, що права людини та основоположні свободи є тими цінностями, що формують зміст і спрямованість діяльності держави. Подальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення: доступності правосуддя; справедливої судової процедури; незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів; юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень; ефективності судового захисту.

Процес вирішення юридично значущих справ суддею пов'язаний із здійсненням процесуальних та не процесуальних (підготовчих, організаційних) дій як судді, так працівників апарату суду (помічників суддів, секретарів судового засідання, судових розпорядників, консультантів суду тощо). Слід розподілити обов’язки суддів і працівників апарату суду з тим, щоб судді виконували в основному процесуальні дії, а на апарат суду мають бути покладені не процесуальні функції організаційного характеру, а також максимальне сприяння судді при виконанні ним функцій із підготовки і виконанню процесуальних дій. Такий підхід втілено у чинному законодавств і закладено у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (86) 12від 16.09.1986 г.Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів . У принципі ІІІ запропоновано поступово зменшувати кількість завдань, покладених на суддів, що не стосуються судового розгляду, передаючи ці завдання іншим особам або органам.

Досягненню означеної мети мають сприяти напрацювання у галузі наукової організації праці. Проблеми організації роботи суду знайшли відображення у роботах ряду російських та вітчизняних авторів, зокрема А. Лікаса, В. Алексєєва, Г.П. Батурова, Т.Г. Морщакової, В. Кашепова, І.Клєандрова, В. Бринцева, С. Штогуна тощо.

Під науковою організацією праці в судових органах (далі – НОП) традиційно розуміють раціонально зорганізований труд, спрямований на максимальне підвищення ефективності правосуддя при мінімальних витратах труда і при неухильному дотриманні матеріального і процесуального закону з урахуванням рекомендацій науки і узагальнення передового досвіду.

Метою наукової організації праці в суді є максимальне забезпечення діяльність судів з тим, щоб:

(а) відправлення правосуддя не вимагало надмірного, не пов’язаного з його характером перенапруження в роботі суддів;

(б) уникнути невиправдано значних соціальних витрат і витрат часу усіх осіб, які беруть участь у судочинстві;

(в) знання і досвід роботи працівників були б оптимально і ефективно використані;

(г) забезпечити збереження в судах висококваліфікованих кадрів.

Характер праці різних категорій юридичних фахівців є неоднорідним. Саме зміст вирізняє працю одного працівника від іншого. Основною і єдиною фігурою, уповноваженою вирішувати справу по суті є суддя як носій судової влади. Праця судді суттєво відрізняється від природи і змісту дій судового розпорядника, секретаря судового засідання, консультанта суду, хоча дії усіх цих осіб спрямовані на забезпечення відправлення правосуддя. Зміст виконуваних дій кожної названих осіб, їх правові наслідки зумовлюється їх статусом, який регламентовано процесуальним законодавством. Займаючись організацією роботи апарату суду, необхідно враховувати її специфіку стосовно кожного посадовця апарату, яка проявляється у особливостях прийомів і методів збору і обробки інформації, видах рішень, які приймаються на основі отриманої інформації.

В узагальненому вигляді завдання НОП у діяльності апарату суду полягає у:

(1) розробці більш раціональних форм розподілу праці між їх працівниками і його кооперація, а також об’єднання у тих випадках, коли йдеться про необхідність загальних умов;

(2) у максимальному використанні досягнень сучасної науки і техніки; (3) в удосконаленні й розробці нормативів праці, зокрема праці суддів із розгляду судових справ;

(4) у вивченні і впровадженні найбільш раціональних форм стимулювання праці;

(5) в організації робочих місць, створенні найкращих умов праці, полегшення і оздоровлення умов праці;

(6) у постійному вивченні і проведенні ефективної виховальної роботи у трудовому колективі, розвитку у працівників належного і відповідального відношення до праці.

НОП покликана оптимізувати різні напрямки судової діяльності.

1.1 Організація підбору, розстановки, підготовки і підвищення кваліфікації суддів та інших працівників судів

Збереження в судах досвідчених кадрів, підвищення їх зацікавленості в роботі пов’язано з вирішенням таких кадрових проблем, як знання і чітке уявлення про те, де, коли, на якій ділянці роботи, який саме працівник може бути використаний з найбільшою ефективністю; хто і в який момент має бути зарахований в резерв для висунення на нову посаду, коли і як переміщений по службі.

Удосконалення роботи з кадрами вимагає наукового підходу до висунення вимог щодо них. Окрім загальної оцінки ділових якостей працівників при укомплектуванні судів кадрами мають бути враховані фактори, які встановлюють їх придатність до конкретної професійної праці та кваліфікації працівників. Оцінка складності праці при вивченні професійної придатності кандидатів на відповідні судові посади проводиться з урахуванням таких обставин:

(а) змісту роботи, обсягу і складності завдань обробки управлінської інформації;

(б) ступнею самостійності виконанню робіт і характеру додаткової відповідальності;

(в) масштабів і складності організаційних і управлінських функцій.

До факторів, які визначають кваліфікацію працівників судів, належать відомості: про рівень знань (спеціальної освіти); про стаж роботи по спеціальності (для керівників – також стаж роботи на керівних посадах); про наявність і рівень організаційних якостей і навичок (для керівників).

1.2 Розподіл форм праці

Вимагає вирізнення різних видів діяльності, у якому кожний із працівників виконує певну визначену частину від загального обсягу праці. Під розподілом праці в раціонально зорганізованому апараті, у тому числі в судах, розуміється чітке розмежування завдань і функцій між його структурними підрозділами і посадових обов’язків між працівниками. Функціональний розподіл праці знаходить своє відображення у структурі судів (президія, палати (колегії), відділи апарату суду). При цьому кожний підрозділ апарату має виконувати певне завдання.

Розподіл форм праці здійснюється на основі чинного законодавства, норм праці, посадових інструкцій працівників апарату суду, наказів голови суду. Цей розподіл має відповідати такій меті: з одного боку – навантаження на усіх працівників суду на протязі робочого дня (місяця, року) за умови нормальної напруженості праці, а з іншого – максимально відповідати кваліфікації виконавця.

Працівники апарату судів в залежності від їх місця в процесі підготовки, ухвалення і реалізації рішень поділяються на:

(а) керівників (голови судів, їх заступники, голови судових колегій, палат, президій, пленумів судів, керівник апарату суду);

(б) суддів;

(в) спеціалістів (консультанти, помічники, секретарі судового засідання, судові розпорядники);

(г) технічні працівники (діловоди, друкарки, оператори комп’ютерного набору, експедитори, архіваріуси, бібліотекарі);

(д) обслуговуючий персонал (завідувач господарством, прибиральниці, водій, двірники, робітники з обслуговування будівлі, чергові, комендант).

Основоположний принцип наукового розподілу праці полягає у недопущенні завантаження працівників роботами або операціями, які за складністю можуть бути виконані менш кваліфікованими працівниками (тобто суддя на повинен підміняти технічного працівника, а голова суду – суддю).

При вирішенні розподілу праці в судах слід мати на увазі, що застосування НОП і удосконалення розподілу праці службовців суду по-перше, має засновуватися на вимогах закону про судоустрій і процесуального закону і по-друге, вимагає, щоб судді бути зайняті лише питаннями, які дійсно належать до їх компетенції.

1.3 Нормування праці в суді

Нормування праці – це спосіб регламентації трудових процесів за часом і засіб вивчення з цією метою витрат робочого часу на виконання певних операцій; встановлення показників, які дозволяють визначити обсяг роботи і необхідну кількість категорій працівників. Спробу виробити розрахунки норм часу, необхідного для розгляду справ загальними судами першої інстанції, було зроблено робочою групою з розробки норм навантаження в Державній судовій адміністрації України на підставі звітів місцевих судів. Результати дослідження було погоджено рішенням Ради суддів України на виконання ст. 126 Закону “Про судоустрій України” № 30 (серпень 2005 р.). Так, нормативами встановлено, що судді для розгляду середньої справи про крадіжку необхідно 10,3, хуліганство – 9,8, злочину в сфері службової діяльності, у тому числі одержання, давання, провокація хабара – 16,5, справи із сімейних правовідносин – 3,0, справи з житлових правовідносин – 13,9, спори про право власності – 9,2, оскарження дій слідчих органів – 3,3 години.

1.4 Раціональна організація використання робочого часу і досягнень сучасної техніки

Ефективність праці значною мірою залежить від системи і методів праці службовців апарату суду при виконанні ними покладених на них функцій, робіт, операцій.

Відомо, що різні виконавці навіть одного підрозділу апарату суду по-різному здійснюють аналогічні функції. Неоднаковою може бути послідовність виконання окремих елементів цієї виробничої операції, трудові прийоми, дії можуть бути більш менш раціональними, мати різну тривалість. Найбільш раціональним є метод праці, який забезпечує мінімальні витрати часу на виконання завданої роботи і водночас не визиває передчасну стомленість виконавців.

Раціоналізація прийомів і методів праці можлива на основі ретельного вивчення методів виконання окремих елементів роботи різними працівниками, відбір найкращих способів і формування на цій основі нового прогресивного метода з метою його поширення серед працівників, зайнятих виконанням цього виду праці. Відповідно завданням НОП є вироблення найбільш раціональних прийомів праці апарату суду, які забезпечують його ефективне функціонування з мінімальними витратами робочого часу і зусиль обслуговуючого персоналу.

Раціональні витрати робочого часу досягається завдяки науково обґрунтованій розробці послідовності трудових операцій, введенням типових прийомів їх здійснення і використання типової документації, усуненням відволікаючих виконавців факторів, забезпечення засобами оргтехніки, утворенням умов для економії трудових витрат.

Незалежно від змісту і складності того чи іншого завдання, які отримують працівники, порядок його виконання складається із таких етапів:

(1) формулювання завдання і доведення його до виконавців;

(2) вивчення питання, яке складає предмет завдання шляхом збору, обробки і аналізу необхідної для цього інформації;

(3) підготовки проекту документу у відповідності зі змістом завдання; (4) погодження і затвердження документу.

1.5 Покращення умов праці і підвищення культури організації праці

Умови праці пов’язані з факторами соціально-економічного, техніко-організаційного і природно-правового характеру. Організаційні заходи з покращення праці повинні бути спрямовані на підвищення працездатності працівників і збереження їх здоров’я шляхом утворення належних соціально-побутових умов, встановлення правильного режиму праці і відпочинку, підвищення загальної культури праці. Рівень праці в роботі апарату – показник зрілості колективу та його членів.

Поняття культури праці складається із сукупності ознак, які характеризують умови, в якій здійснюється трудовий процес і поведінка людини в процесі трудової діяльності, його здатність працювати. Ці фактори є взаємопов’язаними, адже умови праці впливає на поведінку людей, а поведінка – на стан роботи. Умови праці визначаються: рівнем організації; методами техніки управління; стилем керівництва.

Культура праці кожного працівника суду при виконанні ним посадових обов’язків вимагає: компетентність; організованість, здатність працювати по раніше затвердженому графіку в межах розпорядку дня без перенапруження; здатність раціонально використовувати робочий час, науково-технічні засоби; творчу активність, відповідальність за справу; ділові якості, здатність зосередитися на вирішенні найбільш важливих, позачергових завдань; дотримання морально-етичних і правових норм у взаємовідносинах працівників.

1.6 Вивчення стану організації праці як метод підготовки і введення НОП

Аналіз особливостей змісту праці і структури витрат робочого часу спрямовано на:

(1) виявлення недоліків в організації праці;

(2) з’ясування резервів підвищення його ефективності.

Відомості, отримані в результаті досліджень змісту і структури витрат робочого часу, дозволяє аналізувати існуючу організацію праці і на підставі цього розробляти пропозиції щодо удосконалення її стану.

Наведені завдання НОП мають втілюватися як на локальному (кожного окремого суду), так і на загальнодержавному рівні (шляхом розробки і впровадження відповідних програм). На локальному рівні відповідно до постанову спільного засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України і колегії Державної судової адміністрації України від 12.03.2003 р. № 17 персональну відповідальність за належну організацію роботи суду і своєчасний розгляд справ несуть голови судів. На державному рівні цими питаннями мають опікуватися вищі органи суддівського самоврядування, вищі судові органи, Державна судова адміністрація України як орган виконавчої влади, покликаний здійснювати організаційне забезпечення суддів. При чому як головам судів, так і іншим посадовцям слід чітко дотримуватися принципу незалежності суддів і невтручання у процес вирішення юридично значущих справ під приводом організаційних питань. Слід мати на увазі, що відносно голови судів і судді не знаходяться у відносинах адміністративного підпорядкування, голова суду є першим серед рівних у суддівському колективі. Щодо посадовців і працівників апарату суду, то голова суду в даному випадку наділений усіма владно-розпорядчими повноваженнями, його накази і розпорядження є обов’язковими для виконання.

2. Основні тенденцій наукової організації роботи суду

Серед основних тенденцій наукової організації роботи суду на даному етапі розвитку судової влади можна відзначити:

1). Модернізація судової влади. Державна судова адміністрація України з метою поширення передового досвіду із застосування набутих знань на практиці, формування високої правосвідомості, відповідальності та запровадження вдосконалених організаційних форм здійснення судочинства 12.12.2003 р. затвердила перелік місцевих судів України, на базі яких утворюються модельні суди. Згодом такі суди було утворено в усіх регіонах України (у м. Харків – це Комінтернівський районний суд).

Основними завданнями для перетворення цих судів у модельні стали: (1) часткова перебудова та реконструкція приміщень судів;

(2) запровадження спеціалізації суддів;

(3) удосконалення організаційної структури суду з тим, щоби звільнити голову суду й суддів від виконання невластивих для них функцій;

(4) створення належних умов для роботи суддів і службовців апарату суду; (5) забезпечення судів комп’ютерною та іншою технікою, проведення змін в організації діловодства.

Майже в усіх модельних судах запроваджено такі принципи: розподіл функцій між структурними підрозділами та посадовцями за сферами діяльності; розподіл справ за категоріями (спеціалізація) між суддями і вивільнення їх від не процесуальної діяльності; застосування сучасних інформаційних технологій.

Так, у структурі Івано-Франківського міського суду запроваджено два відокремлені підрозділи: судовий відділ (судді) і апарат суду, які розміщені в різних приміщеннях. Це дало можливість уникнути спілкування суддів із учасниками процесу поза судовими засіданнями. Функції з приймання громадян і розподілу судових справ перекладено на працівників апарату. Запровадження спеціалізації суддів і нової системи планування й розподілу справ дало можливість повідомляти особам, які звертаються із заявами, дату і час судового засідання у справі відразу після прийняття заяви. технологій.

Окрім цього, чинне законодавство дозволяє модельним судам запроваджувати власні форми діловодства (п. 1.5 Інструкції з діловодства і місцевому загальному суді від 27.06.2006 р.). Так, у Петровському районному суді м. Донецька голова суду О.А. Фунджий на основі інструкції з діловодства в місцевому загальному суді розробив і запровадив комп’ютерну програму “SUDOBLIK”, призначену для реєстрації судових справ та матеріалів, надання відповідної інформації у суді запроваджено комп’ютерну програму “SUDOBLIK”. Програма дозволяє вести облік всіх судових справ та матеріалів від надходження до суду до передачі в архів, здійснювати оперативний контроль за проходженням справ, строками їх розгляду та звернення до виконання, якісно та своєчасно виготовляти статистичні звіти. Використання цієї програми на практиці виявилося досить ефективним, а досвід цього суду був запозичений низкою інших місцевих судів України.

На нашу думку, в ідеалі модельний суд повинен існувати для апробації новел законодавства. Так, у разі існування намірів змінити певний інститут процесуального права або законодавства про судоустрій (наприклад, повна фіксація процесу технічними засобами), можна проводити відповідні експерименти в модельних судах. У разі успішного запровадження такого інституту доцільно ставити питання про подальше запровадження його у законодавстві.

2). Комп’ютеризація судів та використання новітніх технологій у судочинстві. Конституція України 1996 р. закріпила норму щодо повного фіксування судових процесів за допомогою технічних засобів (підпункт 7 частини 2 статті 129). У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. підкреслюється, що одним із пріоритетів діяльності з організаційного забезпечення судової влади державної судової адміністрації є здійснення комп’ютеризації в судах, що забезпечить поступовий відхід від паперового до електронного діловодства. Останнє передбачає утворення цілісної електронної системи роботи з документами, починаючи з реєстрації документів, які надходять до суду, контролю за їх проходженням на різних етапах судового провадження, видачі копій рішень суду, контролю за додержанням процесуальних строків тощо. У Концепції окремо наголошується на необхідності завершити процес обладнання судів технічними засобами фіксації процесу, а також створити єдину судову інформаційну мережу, яка міститиме, зокрема, правову базу даних, бланки судової документації, базу даних судової практики (державний реєстр судових рішень), електронну бібліотеку.

Рішенням Ради суддів України № 22 від 02.04.2004 р. було затверджено Програму інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи на 2004-2006 рр. Серед основних заходів Програми у сфері створення і розвитку інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи передбачено:

(1) забезпечення суддів та працівників апарату судів комп’ютерною технікою в кількості, визначеній єдиними нормативами фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції;

(2) створення нових та модернізація існуючих локальних комп’ютерних мереж судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи; (3) забезпечення підключення до мережі Інтернет в режимі електронної пошти зазначених установ;

(4) розробка плану підключення виділених каналів зв’язку для судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи і забезпечити його реалізацію;

(5) розробка, впровадження та забезпечення супроводження програмного забезпечення ”Діловодство суду” та комп’ютерних програм формування звітності (кадрової, фінансової, статистичної тощо) в судах загальної юрисдикції;

(6) розробка плану оптимізації діючої мережі магістралей передачі даних судів загальної юрисдикції;

(7) забезпечення процесу переведення судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи на використання ліцензійного програмного забезпечення;

(8) утворення мережі регіональних центрів технічної підтримки. Окремо у Програмі заплановано комплекс заходів із фіксації судового процесу технічними засобами, а саме упровадження для цього відповідного програмно-апаратного обладнання, розробка нормативно-методичних матеріалів щодо порядку застосування систем технічного фіксування судового процесу, навчання відповідальних працівників апарату суду щодо порядку застосування цих систем.

Слід зазначити, що на сьогодні стан забезпечення судів оргтехнікою є більш-менш задовільним. Нині вже не залишилося судів, в яких немає комп’ютерної техніки; усі суди забезпечено електронною поштою та обладнано комп’ютерними системами законодавства та баз даних (“Ліга-закон”, “Аверс”, “Законодавство України”, “Стат-карта”, “ZVIT” та ін). З метою розробки і упровадження спеціального програмного забезпечення у судах при Державній судовій адміністрації України створено державне підприємство “Судовий інформаційний центр”. Підприємством розроблено електронне забезпечення розгляду цивільних справ, яке поширюється у судах загальної юрисдикції.

У Верховному Суді України в якості експерименту розроблено і упроваджується “Система забезпечення умов для ефективного використання робочого часу суддями Верховного Суду України”, яка спрямована на максимальну автоматизацію і полегшення роботи судді. Ця система є багатофункціональною і дає змогу судді з’єднуватися зі свого робочого місця в режимі аудіо- та відео-зв’язку з будь-яким робочим місцем у Верховному Суді України, з помічниками, іншими працівниками, швидко знаходити необхідні для вирішення справи нормативні акти, здійснювати первинну обробку документів, одержувати фотокопії документів, реєструвати їх, утворювати звукові документи з подальшим перетворенням їх у форму електронного текстового документу, здійснювати інші операції.

Процес комп’ютеризації судів дасть можливість забезпечити поступовий перехід від паперового до електронного діловодства. Потрібно створити єдину судову інформаційну мережу. Позаяк укомплектування необхідною літературою бібліотек усіх судів вимагає багато часу і затрат, доцільно створити єдину електронну бібліотеку з доступом до її ресурсів із кожного суду, а в перспективі – з кожного обладнаного комп’ютером робочого місця в суді. Єдина судова інформаційна мережа має містити, зокрема, правову базу даних, бланки судової документації, базу даних судової практики (державний електронний архів судових рішень). Згодом у судах повинні бути створені також електронні архіви судових справ, де зберігалися би документація у справі, результати фіксації судового процесу технічними засобами. У подальшому ці архіви могли би бути об’єднані в єдину мережу із наданням доступу учасникам процесу до матеріалів їхніх справ через Інтернет.

3. Концепція вдосконалення судівництва

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів від 10.05.2006 р. пропонується налагодити відеоконференцзв’язок між судами та установами системи виконання покарань (замість доставляння до суду засуджених) з метою економії бюджетних коштів. Інвестиції в цю сферу з часом виправдають себе, адже витрати на конвоювання здійснюються регулярно і досягають великих розмірів. Почати можна було б із суду касаційної інстанції, який звичайно найбільш віддалений від кримінально-виконавчих установ. До того ж у суді касаційної інстанції не досліджуються докази, тому фізична присутність засудженого в залі судового засідання не є необхідною. Як приклад практичного застосування відеоконференцзв’язку в судочинстві можна навести досвід Росії. Перший розгляд справи з використанням відеоконференцзв’язку відбувся в листопаді 1999 р. в Челябінському обласному суді. З 2001 р. він застосовується і Верховним Судом Російської Федерації.

3). Забезпечення відкритості та прозорості судової влади . Прозорість судової системи, тобто відкритість до доступність судових рішень для громадськості, є однією з характерних ознак і цінностей демократичного суспільства. В аспекті відкритості судового процесу надзвичайно важливим завданням є створення інформаційно-пошукових систем щодо матеріалів судової практики. Це питання неодноразово висвітлювалося в документах Ради Європи, адже є однією з найважливіших умов справедливого застосування закону. Враховуючи, що комп’ютерні та телекомунікаційні системи все частіше використовуються для правових досліджень і що все ширше коло громадян вдома та на роботі має доступ до інформаційних мереж, слід подбати, щоб автоматизовані системи накопичення та пошуку матеріалів судової практики характеризувалися повнотою, об’єктивністю та репрезентативністю. В додатку І до рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи Про відбір, обробку, надання і архівацію судових рішень і правових інформаційно-пошукових системах № R (95) 11 від 11.09.1995 р. сформульовані основні завдання при розробці та функціонуванні автоматизованих систем судової практики:

(1) полегшити роботу юристів шляхом швидкого їх забезпечення повною та сучасною інформацією;

(2) надати інформацію всім особам, які мають пряме чи опосередковане відношення до судової практик;

(3) якомога швидше розповсюджувати інформацію про нові судові рішення, особливо в нових галузях права;

(4) сприяти єдності судової практики без привнесення в неї елементів відсталості та зашкарублості;

(5) надати можливість законодавцям аналізувати практику застосування законів;

(6) полегшити наукові дослідження в галузі судової практики;

(7) у певних випадках надати інформацію для статистичного аналізу.

Ці завдання частково втілені у чинному законодавстві. З 1 червня 2006 р. було введено в дію Закон України “Про доступ до судових рішень”, згідно з яким створюється Єдиний державний реєстр судових рішень, до котрого мають вноситися усі судові рішення окрім тих, доступ до яких обмежено законом. Світовий досвід свідчить, що публікація рішень судів різних рівнів є усталеною практикою у розвинених країнах (Франція, США, ФРН та ін.). Однак у ряді країн акти суду публікуються вибірково або лише рішення вищих судових інстанцій (Іспанія, Швейцарія). Український законодавець сприйняв широкий підхід до цього питання, утім, цікаво, як це сприйняли судді.

У червні 2006 р. відбулося офіційне відкриття Єдиного держаного реєстру судових рішень, метою якого є досягнення відкритості діяльності судів та прозорості судового процесу, сприяння однаковому застосуванню законодавства, підвищенню об’єктивності, неупередженості, незалежності та ефективності судочинства, а також ініціювання публічного обговорення резонансних справ. Забезпечення ведення Єдиного держаного реєстру судових рішень доручено Держаній судовій адміністрації України.

Порядок ведення Єдиного держаного реєстру судових рішень врегульовано відповідною постановою Кабінету міністрів України № 740 від 25.05.2006 р. Згідно з вимогами Закону України “Про доступ до судових рішень”, не пізніше 01.06. 2006 р. забезпечується постійне внесення до реєстру електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів (загалом 125 судів), а внесення судових рішень місцевих судів – не пізніше 01.01.2007 р.

Загальний доступ до судових рішень через Інтернет та офіційний веб-портал судової влади в Україні має кожна фізична або юридична особа – без обмежень. Доступ цей цілодобовий та безоплатний. Окрім того, інформація, внесена до Єдиного держаного реєстру судових рішень, має захист від знищення, викрадення та внесення несанкціонованих змін. Вилучення відомостей з нього також не допускається.

4). Забезпечення судів належними приміщеннями. Надання судам службових приміщень, придатних для здійснення судочинства, є нагальною проблемою судово-правової реформи. До цього питання неодноразово зверталися на державному рівні. Варто відзначити розпорядження Президента України від 27.07.1996 р. № 208-96-п “Про забезпечення судів приміщеннями”; Програму забезпечення судів належними приміщеннями на 2002-2006 рр., затверджену постановою Кабінету Міністрів України № 692 від 21.06.2001 р.; Концепцію Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки, ухвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України № 459-р від 16.11.2005 р.

Вимоги, які пред’являються до приміщень районних (міських) судів, вироблено Державною судовою адміністрацією України, погоджено із головою Ради суддів України і затверджено наказом голови ДСА від 15.05.2003 р. Так, забороняється розміщення судів у житлових приміщеннях; встановлюються нормативи щодо кількості й розмірів залів судових засідань при кількості суддів, технічні характеристики приміщень, обов’язкової наявності при них нарадчих кімнат; рекомендується відводити одну-дві кімнати для прокурорів і адвокатів; робочі кабінети суддів мають містити кабінет голови суду з приймальнею, кабінети суддів (один кабінет для одного судді) і кімнати секретарів судових засідань, суміжні кабінетам судів.

Результати поведеного Державною судовою адміністрацією України моніторингу приміщень 766 судів загальної юрисдикції свідчить, що на 1 січня 2005 р. лише 49 (6%) судів розташовані у приміщеннях, які повністю відповідають встановленим вимогам. Решта приміщень судів потребують реконструкції чи реконструкції з добудовою або ж нового будівництва. Непоодинокі випадки, коли новоутворені (у зв’язку з проведенням судово-правової реформи) суди взагалі не мають службових приміщень, що унеможливлює вжиття подальших заходів, пов’язаних із реформуванням. На вирішення цих проблем спрямовуються зусилля Державною судовою адміністрацією України. Так, станом на 1 січня 2005 р. 79 % приміщень судів знаходяться у задовільному стані (порівняно із 41 % станом на 1 січня 2003 р.), 20 % - у незадовільному (53% у 2003 р.) і лише 1 % - в аварійному стані (6% у 2003 р.)[1] . Таким чином, намітилася позитивна тенденція в цій галузі, яку необхідно продовжувати.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Організація судових та правоохоронних органів: Навч. Посібник/ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сибільової, О.М. Толочка.- Харків, 2009.

2. Організація судочинства в Україні (під заг. ред. Лавріновича)- К., вид. МЮ, 2008.

3.Халдеев Л.С. судья в уголовном процессе.- М., 2008.

4. Жилин Г.А. Судья в гражданском процессе.-М., 2009.

5.Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні.- Київ., 2007.

5. Тимчасова Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді // Офіційний Вісник України - 2005.- № 13, ст.. 694.


[1] Який то суд без приміщення? Про одну з найгостріших проблем вітчизняної судової влади // Вісн. Верховн. Суду України. – 2006. - № 10.- С. 35-44.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий