Смекни!
smekni.com

Герасим`юк Василь

Герасим'юк Василь


Василь Герасим'юк народився 18 серпня 1956 року у Караганді, де відбували заслання його батьки. Дитинство провів у Прокураві. Тут закінчив неповну середню школу, а середню — у Коломиї. Вірші почав писати ще у початкових класах.

«А коли шестикласник з Прокурави приїхав у Косів і дав їх прочитати редакторові районної газети Олександрові Бартошу, розповідає Марія Влад, — той заглибився у дитячий зшиток надовго, уважно перечитавши усі, від першого до останнього, здивовано сказав: «Гарненькі вірші...( знав толк у поезії, бо й сам частенько писав вірші і друкував їх у своїй «Радянській Гуцульщині»)».

А потім лагідним, май­же батьківським , голосом запитав: «А скажи, хлопчику, звідки ти їх перекатав?» Та у розмові з хлопцем швидко переконав­ся, що Василько і справді приніс вірші «не позичені, а власні». Починаючи з 1972 року, Герасим'юкові вірші все частіше з'яв­ляються на сторінках районної газети. Після закінчення се­редньої школи успішно складає екзамени і стає студентом філологічного факультету Київського державного університе­ту імені Тараса Шевченка.

Легко і швидко вписався він у сту­дентську сім'ю, брав активну участь у громадському і куль­турному житті вузу, став членом літературної студії. У 1982 році з'являється перша збірка його поетичних творів «Смере­ки». Добре зустрів її читач, особливо молодий. Потім появи­лися збірки «Потоки» (1986 р.), «Космацькі узори»(1989 р.), «Діти трепети» (1992р.) Саме ця збірка, як одна з кращих, представлених на конкурс у 1993 році, була відзначена пре­мією «Благовіст».

Міцно тримала поета — своє дитя — рідна природа, мани­ли до себе гірські потоки і річка Пістинька та все марно: Ва­силь зачепився уВасиль Герасим'юк Києві, здається, назавжди. Не можна сказа­ти, що він забув рідну Прокураву, бурхливі потоки, стрункі смереки. Як дуже засумує за ними, то увірветься на день- два, зустрінеться з рідними, близькими друзями, поділиться своїми планами на майбутнє, напоїть очі красою—і знову до Києва.

Друзів у Києві багато. І дехто навіть почав забувати, що Василь Герасим'юк не киянин. Не забуває про це тільки сам поет. Його поезія і досі пахне смерекою і чебрецем. Де­бютуючи у літературі збіркою «Смереки», він передрікав: «Я напишу такі вірші, у яких кожна відчімхана галузка повто­риться наче крик у горах». Поетові справді не байдужі еко­логічні проблеми.

Пізніше поет напише вірші про безіменних героїв УПА, про зірвані криївки і карагандинські бараки. Про це тоді не можна було й думати , не те що говорити вголос, а тим більше — писати. Навряд чи знайдеться в сучасній українській літературі книжка з такою ж силою вираженого у ній трагіз­му історії. У віршах «Кілька хвилин Першої світової», «Ста­ровинний хор», «Фантастичний етюд» найяскравіше просту­пає ненависть ліричного героя до всього того потворного і трагічного, що несуть каламутні води історії.

На запитання кореспондента «Літературної України», чому поет вибрав із усіх мелодій «мотив октав у Космачі», Василь Герасимюк зідповів:« Космач — одне з найгарніших сіл Ук­раїни, де збережені не тільки християнські традиції, але й осколки яничарства». Космацька писанка відома усьому світові. Але космацький узір не тільки на писанках. На дум­ку автора, увір цей — ще й «символ непокори й гідності».

З часом після космацької тематики з'являється найго­ловніша і найсильніша з поміж сильних — книжка — «Діти трепети», у якій трагічно прозвучала доля відповідальності нашого покоління, неминучість сплати боргів за скоєне.

В 1998 році за книгу поезій «Осінні пси Карпат» спільним рішенням Мі ністерства інформації України та президії Спілки письменників України Василеві Герасим'юкові присудили пре­мію ім. Павла Тичини.

В березні 2003 року поету Василю Герасим'юку присвоє­но Національну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури і мистецтва за збірку «Поет у повітрі».