Смекни!
smekni.com

Сутність сонетів Вільяма Шекспіра (стр. 1 из 7)

КУРСОВА РОБОТА

Сутність сонетів Вільяма Шекспіра

Зміст

Вступ............................................................................................3-6

1. Поезія відродження і сонетна творчість шекспіра.....................7-15

2. Про сонет, його композиційні та змістові особливості у творчості шекспіра.......................................................................................16-28

3. Діалектичний характер сонетної форми

3.1. класичний сонет.................................................................29-31

3.2. шекспірівський сонет .......................................................31-32

4. Образно-тематичний аналіз циклу “сонети”............................33-34

Висновки..................................................................................35-36

Список використаної літератури ..............................................37

ВСТУП

Людська цивілізація винайшла не тільки письмо, але й ряд жанрів мистецтва, зокрема, букет поетичних форм, серед яких найчільніше місце займає сонет.

Сонет називають царем поезії, оскільки він, на думку дослідників, має унікальну природу тексту, поєднує гармонійно форму і зміст, чітко передає думки про світ і людину, має філософський дух в осмисленні предметів, явищ навколишньої дійсності.

Сонет появився в Італії в ХІІІ ст. Тут викристалізувалися його основні ознаки, вперше описані Антоніо да Темпо (1332). Зяпочаткував цю форму віршування Джакомо да Лентіні. Розвинули її Данте Алігієрі, Ф. Петрарка, П’єр де Ронсар (ХVІ ст.) та Вільям Шекспір (ХVІІ ст.) - видатний англійський поет, драматург, сонети якого ми поклали за мету дослідити.

Сонет - старовинна канонічна форма вірша (італ. sonetto - звучати, від suono - звук), будується з чотирнадцятьох рядків п’ятистопного ямба, хоча буває шестистопний і чотиристопний ямб. Композиційно сонет поділяється на дві частини, в першу входить вісім рядків ( зав’язка), в другу - шість рядків (розв’язка). Перша частина має два чотиривірші, друга - два тривірші.

Науковці дослідили, що сонет нагадує невеличку поему, в якій проявляється ритм індивідуально завершеного твору, де відповідно до композиції зміст розгортається за схемою. Перший чотиривірш ставить тему, другий чотиривірш її поглиблює, далі перший тривірш робить злам, включаючи тему, що протилежна попередній, останній тривірш художньо розв’язує це утворене протиріччя. Це класичний варіант сонета, який об’єднаний двома римами в такому порядку: абба абба або абаб абаб, ввг дгд або ввг ддг. Можливі й інші варіанти розташування рим, все залежить від винахідливості автора, настрою та ритму образності сонета, афористичності письма.

Сонетна форма, як стверджують науковці, дуже примхлива. Вона вимагає лаконічності, огранення думки, афоризму, не можна зловживати повтореннями, струнка оповідь вимагає глибоких знань того, що взявся опоетизовувати автор.

Сонет - це фактично ліричний вірш філософського характеру. Він був зневажений класицизмом і відродився в добу романтизму, став улюбленою формою “ парнасців” ( Ж. - М. де Ередіа, Ш. Леконт де Ліль) та символістів. Як дослідили літературознавці, сонет появився в українській літературі 1830 року. Це була переробка вірша Сапфо, здійснена О. Шпигоцьким. До цієї форми зверталися в різні періоди творчості А. Метлинський, М. Шашкевич, Ю. Федькович, Б. Грінченко, Леся Українка, М. Зеров, М. Рильський, Б.- І. Антонич, Є. Маланюк, А. Малишко, Д. Павличко, М. Вінграновський та багато інших поетів. Зокрема добре вивчив природу сонета І. Франко, який описав його в своєму сонеті “Голубчики, українські поети”. Він ствердив, що “Тій формі й зміст най буде відповідний, Конфлікт чуття, природи блиск погідний в двох перших строфах...”, завершення повинно бути таким, що можна назвати “гармонія любови”.

І. Франко висловився про класичний сонет. Та знаємо, що були спроби змінювати усталену форму, адже це вимога руху, оновлення в діалектиці речей, пошук кращої можливості вдосконалення форми, як наголошують дослідники. Ось наприклад, у Вільяма Шекспіра сонет має три чотиривірші та двовірш, тобто тих самих чотирнадцять рядків залишається, але їх об’єднує інший ритм й змінене римування. Останні рядки римуються, що мовби робить сонет більш зібраним, коли вкладається вся енергія думки й почуття.

Дещо іншого характеру мають сонети Миколи Зерова. Окремі він назвав сонетоїдами. Друга строфа тут має специфічне римування аабб, останні два рядки римуються, як в Шекспіра. Ще знаємо в поезії сонети “хвостаті”, коли додається п’ятнадцятий рядок (літературознавчий термін – кода), є ще безголові сонети, коли твір складається з одного чотиривірша і двох тривіршів, суцільні сонети, коли рядки тримаються на двох римах, перевернуті - коли є по одному чотиривіршеві та тривіршеві. Розширюючи можливості сонета, Д. Павличко написав білі сонети ( коли відсутні рими). Існують так звані вінки сонетів, коли з останнього, магістрального, сонета починається кожен наступний сонет й таким чином утворюється вінок з п’ятнадцятьох сонетів. Вінки сонетів створили В.Брюсов, М.Жук, В.Бобинський, О.Ведміцький, Г.Плоткін, Б.Нечерда, Б.Демків, Ш.Чернявський, Я.Дорошенко, В.Колодій, інші поети.

Сонетна форма не всім поетам під силу, особливо тим, хто звик до вільного висловлювання, наприклад, до верлібру. Сонет є доступним для обраних, тих авторів, які схильні до точності, дисципліни думки, зваженої емоції. Приклад тут може бути Валерій Брюсов, який і сьогодні чарує своїми метафорами, образним мисленням читачів та науковців. Також, безперечно, великий майстер слова Шекспір, який прославився драматургією, зокрема творами “ Король Лір”, “Ромео і Джульєта”, “Макбет”, “Венера і Адоніс”, “Гамлет, принц Датський” та іншими. Сонети у нього , як зазначають дослідники, неповторні, вони ховалися в затінку основної творчості Шекспіра, бо писалися для найближчого оточення поета, були мало відомі широкому загалу шанувальників поезії. Це своєрідний ліричний щоденник, який можна назвати циклом, де автор пізнає взаємозв’язок себе і світу, ставить глибоко філософічні проблеми, чим звертає увагу на свої роздуми, пронизані переживаннями.

Світовий сонетарій сьогодні - це справжня скарбниця людського духу, боротьби за світло, за добро на землі. Сонет органічно поєднав мотиви громадянської, політичної та інтимної лірики, навічно увійшов у прогресивну літературу, завоював до себе виняткове ставлення. Про нього забували під час заворушень, революцій. Його згадували, коли душа прагнула гармонії в житті, шукаючи відповідного змісту, щоб віджила цікавість пізнання, зміцнів внутрішній світ людини. В цьому сонетарії – яскраве ім’я Шекспіра.

Досліджуючи сонетну творчість Шекспіра, намагатимемося по-новому глянути на його безцінні шедеври, проаналізувати тексти, цитуючи їх в міру потреби за вивіреним принципом тематичних груп, визначених літературознавцями, додати власні спостереження, міркування, висновки. Адже без осягнення високого світового мистецтва неможливий рух вперед, неможливе утвердження культури духу.


1. Поезія відродження і сонетна творчість шекспіра

Поетичне дарування складало в епоху Відродження необхідну передумову для того, щоб стати драматургом. Починаючи із середніх століть, п'єси завжди писалися у віршах. Відродження тільки змінило характер віршів, якими писалися драми. Міраклі, містерії, мораліте й інтерлюдії складалися в римованих віршах, але справжньої поезії в них майже не було. Кристофер Марло перетворив драматичне мистецтво, підняв його на висоту поезії. Він відкинув риму і ввів у драму білий вірш, у якому громоподібно зазвучали великі пристрасті цього незвичайного часу. Марло звільнив драму від ланцюгів - рима сковувала драму.

Публіка йшла в театр не тільки спостерігати дію драм, але і слухати прекрасну поезію. Автори змагались між собою в красах стилю, використовуючи весь арсенал засобів образної і риторичної мови. Спільними зусиллями вони створили мову поетичної драми, далеку від повсякденної мови, тому що треба було виразити грандіозні пориви, неясні передчуття і великі ідеї, невимовні звичайними словами.

Вже в перших п'єсах Шекспіра ми зустрічаємося з ним як з поетом. Описи пейзажу, щиросердечні виливи, розповіді про минуле, вкладені у вуста діючих осіб, являють собою вірші і невеликі поеми. Персонажі п'єс говорять білими віршами, зрідка римуючи окремі рядки.

Коли Шекспір вступив на драматургічне поприще, він відразу ж показав себе майстром, чий вірш не поступався поезії Марло, Гріна й інших його безпосередніх попередників. Недарма Грін у своєму відомому відгуку про Шекспіра, що є першим літературним свідченням про великого драматурга, сварячи його "вороною-вискочкою", писав про те, що цей актор, який переодягається "у чужі пера", "думає, начебто він також здатний гриміти білим віршем", як і драматурги, що вивчили поезію в університетах.

Шекспір дійсно спочатку виряджався "у чужі пера", і стиль його перших драм показує, що він скористався поетичними відкриттями попередників. Якісь рядки в них нагадують то Марло, то Гріна, то Кіда настільки, що згодом запідозрили, начебто ранні п'єси написані не ним, а кимсь з них, а, може бути, і всіма разом. Насправді ж Шекспір просто злився з потоком поетичної драми тих років. Не тільки він схожий на Марло, чи Гріна Кіда. Вони самі, у свою чергу, багато в чому схожі один на одного.

На жаль, нічого не відомо про те, коли Шекспір почав писати вірші. Однак зовсім очевидно, що його ранні драми не були першої проби поетичного пера. Важко повірити в те, що він міг з першого разу опанувати віршем як дійсний майстер поетичної драми. Очевидно, трьом частинам "Генріха VI" передували якісь ранні поетичні твори, які не дійшли до нас.

У біографічних переказах про Шекспіра не раз зустрічаються згадування про те, що в молодості він писав вірші. Так, у відомій легенді про браконьєрство Шекспіра є зацікавлена деталь: озливши на сера Томаса Люсі, що нібито переслідував його за полювання на чужій землі, Шекспір написав на свого кривдника сатиричні віршики, які розвісив на стовпах. Браконьєрство Шекспіра, швидше за все, вигадка, але частка правди, що міститься в ній, безперечно, полягає в тому, що молодий Шекспір писав вірші.