2010
Вступ
1. Поняття інтелектуальної власності
2. Еволюція інтелектуальної власності
3. Місце й роль інтелектуальної власності в економічному й соціальному розвитку суспільства
Література
ВСТУП
В умовах глобалізації забезпечення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку неможливо без використання результатів інтелектуальної діяльності, об'єктів промислової власності. Ця проблема особливо загострюється у зв'язку із прагненням України інтегруватися в європейські структури.
Найважливішою сферою міжнародних економічних відносин стає світовий ринок результатів інтелектуальної діяльності. Місце країни в сучасному світі визначається не кількістю продукції й робочої сили, а якістю людського матеріалу, рівнем утворення й практичного використання знань, інноваційною активністю економіки. Важливим елементом глобалізації є створення світової науково-технологічної інфраструктури, дистанційне використання закордонних інтелектуальних ресурсів на основі сучасних інформаційно-комунікаційних комп'ютерних мереж.
Серед предметів торгівлі найбільш розвинених країн частка інтелектуальної власності має тенденцію до щорічного зростання, темпи якого значно вище темпів торгівлі іншою продукцією. Якщо темпи росту світового промислового виробництва не перевищують 2, 5-3%, то світова торгівля ліцензіями на право користування промисловою власністю й технологіями розвивається темпами, які досягають 12% у рік.
В Україні цьому виду діяльності протягом 90-х років минулого століття не приділялося необхідної уваги, що привело до втрати позицій на зовнішньому й внутрішньому ринках, істотному зменшенню науково-технічного потенціалу, що зростає «відтоку мозків».
В останні роки положення змінюється до кращого. Внесено істотні зміни в законодавство з питань інтелектуальної власності з метою наближення його до міжнародних вимог.
1. Поняття інтелектуальної власності
Під власністю звичайно розуміють право володіти, користуватися й розпоряджатися об'єктом власності. Розрізняють матеріальні й нематеріальні об'єкти власності. Матеріальні об'єкти, наприклад автомобілі, будинку - відчутні на дотик. Нематеріальні об'єкти, наприклад, такі як винахід, музичний добуток - невідчутні. Об'єкти інтелектуальної власності ставляться до нематеріальних, невідчутних об'єктів.
Найбільш важливою характеристикою власності є те, що власник може використовувати неї на свій розсуд і ніхто не має права законним шляхом використовувати цю власність без його дозволу. Зрозуміло, власник може дозволити іншим користуватися його власністю, але на законних підставах. Використання ж власності без дозволу її власника є незаконним.
Перш ніж скористатися власністю, потрібно заволодіти нею. Незаконно заволодіти матеріальним об'єктом власності, наприклад, автомобілем, важче, ніж об'єктом інтелектуальної власності. До того ж матеріальний об'єкт можна легко розпізнати. Інша справа - об'єкт інтелектуальної власності. У багатьох випадках, щоб заволодіти ним, досить одержати про нього тільки інформацію (наприклад, про ідею винаходу в процесі бесіди). У цьому випадку важко, а часто й неможливо визначити, хто насправді є власником такого об'єкта. Із цією особливістю зв'язана підвищена складність охорони й захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Що розуміють під терміном «інтелектуальна власність»? Інтелектуальна власність (ИС) у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.
Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якого є щось якісне нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вище інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніше результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.
Інтелектуальна власність має двоїсту природу. З одного боку, творець (автор) об'єкта інтелектуальної власності має виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати це право іншим особам, тобто воно подібно до права власності на матеріальні об'єкти (майновому праву). З іншого боку, поруч із майновим правом існує деяке духовне право творця на результат своєї творчої роботи, так зване авторське право. Тобто, автор має одночасно сукупність особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від їхнього власника в чинність їхньої природи, і майнових прав. Інакше кажучи, якщо майнове (економічне право) на результат творчої роботи може бути віддільне від творця (переданим іншій особі в обмежене або необмежене користування), те моральне (немайнове) право автора невіддільно від творця й ніколи не може бути передано іншій особі. Майнового й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежний і найтісніший образ переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Подвійність права - найважливіша особливість інтелектуальної власності.
Іншою особливістю об'єктів інтелектуальної власності є те, що права на них обмежені в часі. Наприклад, типовий строк охорони винаходу - 20 років. Охорона майнових прав на об'єкти авторського права в Україні діє протягом всього життя автора й додатково 70 років після його смерті. Але особисті немайнові права автора охороняються безстроково.
2. Еволюція інтелектуальної власності
У період швидкого розвитку промисловості гостро встало питання про необхідність захисту прав творців інтелектуальної власності. Уже на початку XIV сторіччя королівською владою Англії стали привласнюватися особливі привілеї особам, які займалися створенням нових виробництв. Така підтримка приймала форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Дане виключне право давало розроблювачеві перевага в конкурентній боротьбі. Держава, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяла зміцненню його економічної незалежності.
Такі права закріплювалися документом, що називався Letters Patent, що означало "відкрита грамота", оскільки він мав печатку внизу, а не вгорі, як у звичайному листі.
Основи патентного права були закладені на початку XVІІ сторіччя. В 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, не мали чинності всі монополії, дарування й пільги, за винятком "будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на строк, що рівнявся 14 рокам або менше, які повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення якого-небудь виду нових виробів у границях цього королівства дійсному й першому винахідникові таких виробів, яким ніхто іншої із часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не міг користуватися".
Надалі система патентного права була багато в чому вдосконалена. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності, використовуються дотепер як інструмент, що регулює створення й передачу нових технологій.
Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить із глибин сторіч, є товарні знаки. Такі знаки-символи зображувалися ремісниками на товарах, які виготовлялися ними, або ставилися скотарями у вигляді "клейма". Вони реалізовували важливий елемент законодавства про товарні знаки, що діє й донині, а саме, фіксували зв'язок між товаром і виробником.
Термін "товарні знаки" почав уживатися тільки в 19 сторіччі. Із цього ж часу товарні знаки стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доставці їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак, чим більш широко використовувалися товарні знаки, тим більше було випадків їхнього копіювання. Тому в середині минулого сторіччя англійськими судами були вироблені засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.
В 30-40 роках 20 сторіччя було, в основному, завершено розвиток законодавства про товарні знаки (Німеччина 1936 рік, Великобританія 1938 рік, США 1946 рік). Ці закони в основних рисах залишаються в чинності в на даний момент.
Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкарства, що дало можливість виконувати копіювання механічним способом, а не переписувати документи від руки. Однак це вимагало більших додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист підприємців від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій.
Із впровадженням друкарства різко виріс як обсяг продажів, так і дохід друкарів і продавців. Тому автори книг, у свою чергу, підняли питання про захист своїх прав. Внаслідок цього в Англії в 1709 році з'явився Устав Ганни - перший закон про копирайте: "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами або власниками копій друкованих книг прав на останні на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував авторові виключне право друкувати й публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право видавцеві. Законом передбачалося подвоєння цього строку.
В 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французької права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя.
Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Кант, що бачив у копирайте не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - частина своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до створення системи неекономічних або моральних прав.