регистрация /  вход

Життєвий і творчий шлях Ганса Сакса (стр. 1 из 2)

РЕФЕРАТ

на тему:

Життєвий і творчий шлях Ганса Сакса (1494-1576 рр.)

Доля і літературна спадщина одного з найвизначніших німецьких поетів XVI століття Ганса Сакса (1494–1576) представляють великий інтерес для дослідження. Поет-бюргер, мейстерзингер, драматург – Сакс безсумнівно є ключовою фігурою в розвитку і становленні літератури німецької Реформації.

Ганс Сакс виявив себе тонким самобутнім художником. Великий жанровий діапазон його поетичної творчості: мейстерзингерські пісні, духовні пісні і вірші, повчальні шпрухи, «історії» (легенди), байки, полемічні (прозаїчні) діалоги, веселі шванки, зворушливі «трагедії», повчальні «комедії», кумедні фастнахтшпілі, у яких він без зусиль перевершив усіх своїх попередників і сучасників.

Літературна спадщина Ганса Сакса велика. Кількість написаного ним склало 208 драматичних творів, 4275 мейстерзингерських пісень і 1700 шпрухів, байок, шванків і легенд, тобто 34 власноручно написані томи (Wendler).

Більшість німецьких дослідників підкреслює винятковий поетичний талант Ганса Сакса, називаючи його «реформатором у поезії подібно Лютеру в релігії і Гуттену в політиці» (Lutzelberger). Він зумів з'єднати бюргерські художні традиції Середньовіччя з ідеями Реформації й античних переказів і створити справді народні добутки.

Протягом сторіч творчість Гансу Сакса привертала увагу насамперед німецьких літераторів і вчених-літературознавців. Німецькі письменники і поети, зокрема письменники-просвітителі Віланд («Ганс Сакс», 1776) і Лессінг незадовго до своєї смерті, відзначали особливу значимість творчості Ганса Сакса в історії німецької літератури і виступали за відродження його літературної спадщини. Поезія «Буря і натиск» в особі Якоба Рейнгольда Ленца, Фрідріха Максиміліана Клінгера, Генріха Леопольда Вагнера і молодого Ґете зверталася до літературного жанру фарсу, до фастнахтшпілю в стилі Ганса Сакса.

Після появи вірша Ґете "Поетичне покликання Ганса Сакса" (1776 р.) виходять роботи про життя і творчість нюрнберзького поета, які носять переважно літературознавчий характер і відбивають різні сторони творчості поета. За останні сто років германістами написано близько 30 дисертаційних робіт, присвячених літературній творчості Ганса Сакса.

Літературна спадщина Гансу Сакса досліджувалося багатьма вченими зарубіжжя і Росії. Так, ще в 1840 р. у журналі "Пантеон" з'явилася стаття Г.Блаза "Ганс Сакс, черевичник-поет". Під таким же заголовком вийшла в 1875 р. невелика робота Б.Краєвського.

Ще в двадцяті-сорокові роки ХХ століття Борис Пастернак робив чудові переклади мейстерзингерських пісень, шванків і фастнахтшпілів Сакса, випереджаючи їх невеликими передмовами про знаменитого німецького поета-шевця.

У творчості Г. Сакса знаходять місце усі форми впливу фольклору, що насамперед помітно на поетичних жанрах: трансформувалися численні види пісні: любовна, хвалебна, духовна, мейстерзингерська пісня, причому особливе місце належить духовній пісні, яка виникла в Німеччині з метою доведення релігійних ідей до свідомості народних мас. Сакс слідом за Лютером складав чи обробляв псалми і перекладав Старий і Новий Завіт у духовні вірші і протестантські пісні.

Випливаючи традиції дотримання 32-х правил написання віршованого тексту до мейстерзингерської пісні, Сакс вніс істотні зміни в її зміст і жанр: ще на зорі своєї поетичної діяльності, у 1515 році, він виступав у захист творчих прав поета, ратуючи за розширення тематики мейстерзингерських пісень («Відмінне наставляння, про що повинен думати співак»), він додав їм світський зміст, поряд з релігійним; розширив канонічну тематику, послабив регламентацію вимог до форми (допускаючи зміну мелодії від строфи до строфи, більш вільна побудова вірша).

Байка, один з розповсюджених фольклорних жанрів, також трансформувалася у творчості Сакса головним чином шляхом її завершення повчальний кінцівкою.

У становленні поетичної творчості Сакса велика роль шпрухової і дидактичної поезії, які склалися під впливом фольклору. Сакс використовував віршовану мову шпрухів – кніттельферс і народна мова, розширив тематику, яка орієнтує на сучасні проблеми, створюючи злободенні твори.

У шпруховій поезії Сакса цікавий освітньо-пізнавальний зміст («Про виникнення Богемської землі і королівства», «Шпрух про сто тварин з описом їхньої породи і властивостей», «Шпрух про сто птахів» і ін.) визначеність ідеології.

Німецький шванк, як фольклорний жанр, традиційно присвячений до сміхової (карнавальної) культури, був істотно збагачений Саксом новими сюжетними формами, сучасним змістом, тенденцією до індивідуалізації персонажів («Куховарка – ласуха»).

Внесені були Саксом новаторські зміни у веселий народний фарс, у фастнахтшпіль («Висиджування теляти», «Витяг дурнів», «Школяр у раю» і ін.). Суть змін – зм'якшення грубого гумору, турбота про розвиток дії і жвавості характеру. Саме під пером Сакса фастнахтшпілі ставали драмою в жанровому змісті. Фольклорні джерела органічні для творчості Сакса, додаючи йому специфічні якості.

М. Сакс спирався на досвід своїх попередників і сучасників, продовжуючи розвивати й удосконалювати популярні жанрові форми бюргерської літератури – мейстерзингерську пісню, шпрух, шванк і фастнахтшпіль.

Бюргерська література – особливий шар німецької літератури XV-XVI ст., що зробив вплив на її демократизацію, розвиток розмовного стилю літературної мови, формування багатьох літературних жанрів, близьких до національного мислення по концептуальності та ідейно-естетичній основі (шванк, фастнахтшпіль).

Необхідно підкреслити створення в бюргерській літературі передумов для формування творчих методів, зокрема реалізму.

Типологія творчості Г. Сакса виглядає в такий спосіб:

1. Дидактична лірика – духовні пісні, мейстерзанг;

2. Сміхова поезія – комічні байки, шпрухи, шванки, фастнахтшпілі;

3. Драматургія – історії (легенди), полемічні (прозаїчні) діалоги, мейстерзингерська драма («трагедії» і «комедії»), фастнахтшпілі (карнавальні п'єси).

Мейстерзанг, будучи відправною точкою творчості Г. Сакса, був тісно зв'язаний з іншими жанрами його творчості. Сакс був, безсумнівно, самим обдарованим нюрнберзьким мейстерзингером, про що свідчить його прижиттєва популярність, перетворення його новаторських досягнень у цьому жанрі в традицію для німецьких авторів. Усі жанри відрізняються спільністю комічного початку, віршованою мовою викладу.

Сакс розширив тематику мейстерзанга за рахунок античних, середньовічних і сучасних літературних джерел.

Він не був строгий у відношенні правил поетики і мелодії пісень: уводив колоритні життєво правдиві деталі, використовував усю гаму відомих мелодій («тонів») і створював свої.

Сміхова поезія Г. Сакса представлена в його творчості комічними байками і шванками, шпрухами, прислів'ями і фастнахтшпілями. Сюжети байок і шванків опосредовано були запозичені в Езопа через Штріккера, Альбера, Вальдиса, Лютера і середньовічного тваринного епосу. Усі жанри відрізняються спільністю комічного початку, віршованою мовою викладу, народністю мови, насиченого приказками і прислів'ями, мораллю – повчанням. Інтерес представляють і байки на біблійний сюжет («Вулкан створив людину» і ін.), забарвлені м'яким гумором.

Комедійно-естетичне відношення автора (суб'єкта) до зображуваного (об'єкту) у Сакса завжди відповідає двом основним типам: сатирі і гумору, що сприяє класичної типології комічного. Сатира Сакса зв'язана з передовою думкою свого часу, відрізняється вільним відношенням до форми, що позначається в порушенні зовнішньої побутової вірогідності і створенні гіперболічних і гротескних, жартівливих образів, езопівській мові.

Сатира і гумор Сакса характеризуються художньою багатогранністю, багатим забарвленням, що дає місце драматичним мотивам і фарбам, що наочно представлено у шванках і фастнахтшпілях.

Драматургія Г. Сакса бере початок у фольклорному епосі, що відрізняється особою конфліктністю і драматизмом змісту. Мова йде про історії (легенди) життя святих, народне життя, які з'являлися з кінця XIII століття в збірниках німецькою мовою, складених у більшості випадків невідомими авторами.

Передоднем драматургії Сакса є «Діалоги про Реформацію», написані в 20-х роках XVI століття в захист протестантизму, ідей і діяльності Лютера. Про це свідчать сім полемічних (прозаїчних) діалогів, з яких дотепер дійшли чотири («Диспути між каноніком і шевцем», «Розмова про лжепраці священиків», «Діалог, зміст якого аргумент римлян у противагу християнам», «Розмова євангеліста-християнина з Лютером»). У жанрі прозаїчного діалогу переконлива історія і багата традиція, формування якої спирається на праці Платона, Лукіана, Клопштока, Лессінга, Монтеск'є, Ренана й ін.

М. Сакс блискуче використовував найважливіші композиційні і художні принципи полемічного діалогу: динамічність розвитку думки, установку на силу і переконаність висловлення, розмаїтість аргументів. Оскільки в діалогічному жанрі співрозмовники потрібні як знаряддя для розвитку думки, у діалозі можуть брати участь схематичні «анонімні» персонажі. У «Діалогах» Сакса це лютеранин – проста людина з народу (ремісник, селянин), його опонент – євангеліст-християнин, церковник, мови якого створюють сатиричний образ. Присутність автора виявляє себе в недвозначних висловленнях своєї думки, ціль якого – спонукати людини до дій. «Діалоги» Сакса співвідносяться з агітаційним жанром.

Власне драмою у творчості Г. Сакса є фастнахтшпіль і мейстерзингерская драма («трагедія» і «комедія»). Ці жанри зближаються запозиченими сюжетами з італійської новели Відродження, з легенд і народних книг, а також з античної і середньовічної історії, інших німецьких і іноземних джерел.