Смекни!
smekni.com

Жанна Д`арк символ національного духу (стр. 1 из 2)

РЕФЕРАТ

на тему:

ЖаннаД'арк символ національного духу

французького народу

(1412-1431)

Знаменита Жанна д'Арк довела, що французький геній може творити дива, коли незалежність у небезпеці.

Наполеон Бонапарт

Вже багато століть історики, письменники, священнослужи­телі, та і прості люди намагаються осягнути і пояснити дивовиж­не життя Жанни д'Арк. Дуже надприродними здаються її подвиги і дуже таємничою її поява і трагічна загибель. Як могла маленька тендітна дівчина повести за собою ціле військо, а також вселити віру в перемогу в тих бійців, які зневірилися і втратили небачений до цього бойовий дух і почуття патріотизму?

Історія Середньовіччя, як відомо, оповита мороком, але історія Орлеанської Діви стала легендою вже тоді, в рік, коли вона про­вадила військові дії. Сама війна між Францією і Англією почалася ще за сто років до того. Ця війна була найдовшою в історії, а роз­почалася як звичайний феодальний розбрат між королями сусідніх держав. Коли в 1328 р. припинилася династія Капетінгів, англійсь­кий король заявив свої права на французький престол, спираючись на свої кровні зв'язки з вимерлою династією. Початок війни був невдалим для французів. Також ослабляли французьку армію внут­рішні розбрати між знатними сеньйорами. І, звичайно ж, більше всього страждав від цієї війни бідний французький народ. Народне повстання, що спалахнуло в 1358 p., отримало назву «Жакерія» й ненадовго примирило ворогуючі сторони. На початку XVст. війна поновилася з новою силою. Англійці за підтримки бургундців по­волі просувалися на південь і дійшли до міста Орлеан. Здавалося, що Францію може врятувати тільки диво. І ось тоді з'явилася Діва Жанна і створила це диво. Вона об'єднала французьке воїнство і врятувала свою країну від англійських загарбників.

Жанна народилася приблизно в 1412 p. у селі Домремі в сім'ї селянина Жака Дарка (форма «д'Арк» з'явилася трохи пізніше, коли героїню вирішили наділити дворянським званням). З ран­нього дитинства Жаннетта бачила навколо себе лиха французь­кого народу. На її рідне село кілька разів нападали ворожі заго­ни. Пізніше Жанна говорила, що її, ніби змій, жалила в серце скорбота про нещастя «милої Франції». Коли їй виповнилося 17 років, Жанна почула голоси святих, направлених до неї Бо­гом, які повеліли їй звільнити Францію. Звичайно ж, ніхто не знає, що це були за голоси і чи були вони взагалі, або це лише фантазії мрійливої дівчини. Та все ж таки один голос, безпе­речно, був. Це був голос совісті Жанни, «голос її гарячого сер­ця». Тоді вона вирішила, що Богом на неї покладена висока місія звільнити її батьківщину від англійців і допомогти претендентові на престол дофінові Карлу стати королем Франції. Становище Карла і його прихильників у ті часи уявлялося безвихідним і без­надійним, особливо після того як англійці примусили короля Карла VI підписати ганебний договір, згідно з яким він визнавав своїм наступником англійського короля Генріха V, а його власний син був позбавлений престолу. Таким чином, коли обидва ко­ролі-суперники померли, французький престол зайняв малолітній Генріх VI. Крім того, щоб коронуватися за всіма правилами, Карлу треба було якось дістатися до Реймса — церковної столи­ці Франції, але він знаходився на півночі і був відрізаний ворога­ми. Жанні було дуже шкода нещасного дофіна. Вона уявляла собі його добрим і прекрасним принцем із чарівної казки, з усіх боків оточеним небезпеками.

Жанні не було і вісімнадцяти років, коли вона покинула рідні місця. Насилу дівчина дісталася до фортеці на Луарі, де знаходив­ся король, і домоглася зустрічі з ним. Придворні зрозуміли, що її натхнення і глибока віра в перемогу зможуть підняти бойовий дух у військах. Жанні був виділений загін лицарів, на чолі якого вона вирушила до обложеного Орлеана.

По дорозі селянську дівчину із захопленням зустрічали прості люди. Ремісники одного міста викували для Жанни лицарську зброю і зшили похідний одяг. З прибуттям Жанни д'Арк до Орле­ана почалися рішучі дії проти ворога. Основним укріпленням ан­глійців під Орлеаном була фортеця Турель. Тому було ухвалено рішення почати звільнення міста саме з неї. Згідно з переказом, відважна Жанна перша схопила облогову драбину, приставила її до стіни і почала штурм. Але тут просвистіла стріла, і Жанна була поранена. Стріла потрапила саме у щілину між правим наплічни­ком і панциром. Від різкого поштовху дівчина впала на руки воїнів, які підбігли, проте швидко оговталася, сама висмикнула стрілу і через деякий час була вже знову на ногах і вела своїх солдатів на штурм. Через дев'ять днів облога з Орлеана була зня­та, а ще через день вороги без бою покинули решту укріплень. Англійці і бургундці відступили на північ. Услід за цим французи на чолі з Жанною звільнили Реймс, де претендент на престол піс­ля урочистої коронації став Карлом VII. Коронація дофіна також означала, що Франція не визнає влади чужоземців і готова ви­гнати загарбників. Під час коронації Жанна д'Арк у бойовому вбранні, зі зброєю і прапором у руках стояла поряд із королем, їй надавали такі почесті, немов це вона була королевою Франції, і саме її коронували, а не цього нерішучого і безвільного дофіна.

За участю Жанни д'Арк були звільнені великі області Фран­ції. У найзапекліших сутичках із ворогами Жанна проявляла мужність і винахідливість, її приклад надихав воїнів. Вона сміли­во кидалася на штурм, і її клич «Хто мене любить, за мною!» при­мушував слідувати за нею інших. 1429 р. — рік звільнення Ор­леана від облоги — був переломним у ході війни. Слава про Жанну дійшла до найвіддаленіших куточків Франції. Народі ото­чення Карла VII сприймали ці несподівані перемоги як дивовиж­ні явища, як результат того, що Бог, який довіряє Жанні і діє через неї, підтримує французів у боротьбі проти англійців. Ко­роль і його двір підлабузнювалися до своєї рятівниці; народна слава Орлеанської Діви, як стали її іменувати, миттєво зростала. Зрозуміло, абсолютно інший ефект мали перемоги французької зброї в таборі англійців і їх союзників — бургундців. Англійці приписували перемоги французької зброї чаклунським чарам Жанни д'Арк, стверджували, що вона пов'язана з сатаною й діє за його підтримкою і по його намові. Вони загрожували пастушці з Домремі, що перетворилася на, героїню Франції, жорстокою розправою.

Звичайно ж, Жанна не наодинці командувала армією. З нею завжди були поряд видатні полководці Франції: Ла Гир, де Буссак, де Гранвіль, а також маршал де Ре, згодом теж спалений інквізицією, який став прототипом казкового персонажа Синя Борода.

До французького війська приходили все нові добровольці, що бажали битися в одних лавах із незвичайною дівчиною з народу. Але дворяни цього не хотіли, вони боялися участі народних мас у війні. Озброєні селяни могли прогнати не тільки англійських загарбників, але й своїх панів. Дворяни серйозно побоювалися другої «Жакерії».

Надзвичайний успіх і слава селянської дівчини викликали за­здрість у знатних феодалів. Вони вирішили погубити народну ге­роїню. Жанна була їм вже не потрібна. А Карл VII, що отримав

свою корону, подальшим звільненням своєї держави цікавився мало. Його стало навіть дратувати зайве завзяття Орлеанської Діви. Жанна продовжувала мужньо битися в дрібних сутичках і битвах триступеневого значення, проте їй незмінне забороняли виконувати більш-менш важливі дії. Рішення узяти Париж було прийняте надто пізно. Жанна говорила: «Я не боюся нічого, ок­рім зради». А вона була зраджена і продана.

Коли Жанна д'Арк билася з бургундцями у фортеці Комп'єнь, їй довелося з нечисленним загоном вірних їй воїнів відбивати на­тиск ворога, щоб прикрити свої війська, відступаючи до міста. Сама ж вона при цьому опинилася оточена з усіх боків ворогами. Вона спробувала повернутися у фортецю, але, за наказом капі­тана Флаві, міст через рів виявився піднятий, а ворота зачинені. Зрада і змова проти неї були очевидні. Звичайно, за бажанням, згідно з існуючими на той час звичаями Карл VIIміг викупити свою рятівницю у ворога. І бургундці пропонували йому це. Про­те король, якому Жанна надала таку велику допомогу, не зробив нічого, щоб викупити юну героїню з полону. Тоді бургундці про­дали Жанну англійцям, які не поскупилися дати за неї 10 тисяч ліврів.

Англійці вирішили звести наклеп на французьку героїню, їй було пред'явлено страшне у той час звинувачення в чаклунстві. Керувати ж процесом було доручено членові англійської Ко­ролівської ради — єпископу міста Бове, що носив прізвище Кошон (однозвучне з французьким словом «свиня»). Кошон був вельми авторитетним церковним чином. У свій час він викладав у Паризькому університеті і навіть значився його ректором. Він брав участь у Констанцському соборі і володів почесним титулом папського референдарія. Англійці високо цінували його заслуги, він був членом Королівської ради Англії, довіреною особою опі­куна малолітнього Генріха VI — його дядька герцога Бедфорда. Жадібний до грошей і всякого роду почесті, підступний і нещад­ний, Кошон вирішив використати в цілях кар'єри справу Жанни д'Арк, тим більше що англійці обіцяли йому в нагороду митру ар­хієпископа Руанського.

Довгі місяці провела дівчина у в'язниці, її тримали в залізній клітці, з ланцюгом на шиї і на ногах. Судили Жанну французькі єпископи, що продалися загарбникам. Інквізитори звинувачували Орлеанську Діву у всіх смертних гріхах. Вона чула «голоси» — значить, це були голоси дияволів. Вона намагалася втекти з тем­ниці — значить, визнавала свою провину. Вона носила чоловічий одяг — чи не за велінням диявола вона це робила? Вчені судді всіляко прагнули збити з пантелику і залякати безграмотну дів­чину. Але на всі запитання Жанна відповідала розумно і з гідністю. Жанна парирувала провокаційні запитання інквізиторів із мистецтвом, яке викликало здивування їїмучителів. Ось деякі їх запитання і їївідповіді: