Злочини та покарання за Законами Хаммурапі

Общинні принципи кримінального права в правовій думці Месопотамії. Правові джерела Месопотамії. Принципи кримінального права за законами Хаммурапі. Класифікація злочинів та покарання в Законах Хаммурапі: проти особи, власності, сімейних устроїв.

Содержание

1. Принципи кримінального права за законами Хаммурапі

2. Злочини та покарання в Законах Хаммурапі

2.1 Злочини проти особи

2.2 Злочини проти власності

2.3 Злочини проти сімейних устроїв

Висновки

Список використаної літератури

1. Принципи кримінального права за законами Хаммурапі

Кримінальне право за законами Хаммурапі засновувало свої вимоги на двох принципах:

1) карається те, що порушує встановлений традицією порядок;

2) карається те, що завдало шкоди людині чи її підвладному. Відповідно кримінальному стягненню міг піддаватися будь-хто, хоча міра цієї відповідальності залежала і від соціального становища злочинця, і від станового статусу потерпілого. Злочин, скоєний рабом, розцінювався законами як більш тяжкий, ніж така ж дія, вчинена вільним. Злочин, скоєний стосовно мушкенума, карався у меншій мірі, ніж стосовно общинників. Водночас образа людини "вищої за становищем" мала наслідком покарання і більш тяжке за формою, і до того ж ганебне для того, хто образив. Траплялися випадки, коли за злочин відповідала уся община (наприклад, якщо на землях сталося пограбування чи вбивство, а конкретного злочинця не знайдено або община його не видає).

Правова думка Месопотамії не досягла такого рівня розвитку, за якого було б можливим закріплення у законодавстві общинних принципів кримінального права, абстрактно сформульованих норм, що стосуються таких понять, як форма вини, обставини, які обтяжують або пом'якшують покарання, співучасть, замах та ін. Проте певні згадки про ці поняття є в законах Хаммурапі: наприклад, розуміння різниці між умисним і неумисним злочином, про що свідчать наступні параграфи (§ 206: "Якщо людина вдарить людину у бійці і нанесе їй рану, то ця людина повинна поклястися: "Я вдарив його неумисно", а також сплатити за лікаря"; § 207: "Якщо та помре від її побоїв, то вона повинна поклястися, а якщо потерпілий будь-хто з людей, вона повинна відважити 1/2 міни срібла").

Співучасть може виявлятися у формі недоносительства, про що свідчить § 109: "Якщо в будинку корчемниці змовляються злочинці і вона не схопить цих злочинців і не приведе у палац, то цю корчемницю належить вбити", або переховування, про що свідчить § 16: "Якщо людина приховає у своєму будинку втікача-раба або рабиню, які належать палацу або мушкенуму і не виведе їх на поклик оповісника, то господаря будинку належить вбити". Що стосується обставин, які обтяжують злочин, то нанесення у бійці побоїв, які спричинили смерть вільної людини, каралося штрафом, сума якого визначалася залежно від того, ким був потерпілий: авілум чи мушкенум. Ця норма була винятком із загального правила звичаєвого права: убивство людини, умисне чи неумисне, карається смертю злочинця або його родича. Неумисне нанесення рани під час бійки за законами Хаммурапі звільняло від покарання вільну людину.

З особливою жорстокістю - негайним спаленням - каралася крадіжка під час пожежі, про що свідчить § 25: "Якщо в будинку людини спалахне вогонь і людина, яка прийшла погасити його, зверне свій погляд на майно господаря будинку і візьме собі що-небудь із майна господаря будинку, то цю людину належить кинути у цей вогонь", співучасть жінки в убивстві свого чоловіка, про що свідчить § 153: "Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку належить посадити на кіл".

Водночас правові джерела Месопотамії свідчать про закріплення архаїчних норм первіснообщинного ладу, самосуд, про що свідчить § 129: "Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя свому рабу". Ця стаття, як бачимо, не передбачає судового розгляду. Про колективну общинну відповідальність свідчить § 23: "Якщо грабіжник не буде схоплений, то пограбована людина має клятвенно показати перед богом усе, що зникло в неї, а община й рабіанум, на землі й у межах якої здійснено грабіж, повинні відшкодувати їй те, що в неї зникло". Про об'єктивне ставлення за провину, тобто покарання без вини, свідчать § 229: "Якщо будівельник побудує будинок і виконає свою роботу неякісно, в результаті чого цей будинок завалиться і спричинить смерть його господаря, то такого будівельника належить вбити" і § 230: "Якщо він спричинить смерть сина господаря будинку, то належить вбити сина цього будівельника".

Загальна риса месопотамського законодавства - його жорстокість, що було характерним для законів Хаммурапі, в яких близько 30 злочинів каралися смертною карою, яка застосовувалась і за принципом таліону не тільки у разі умислу злочинця, а й з необережності.

Смертна кара передбачалася у формі спалення, втоплення, садіння на кіл, застосовувалися калічницькі покарання: відтинання рук, пальців, відрізання вух, язика, у тому числі за принципом таліону (око за око, зуб за зуб), якщо потерпілий і злочинець були рівними за соціальним становищем. Ці покарання мали місце поряд з іншими: оберненням у рабство, вигнанням з общини і сім'ї, штрафом (композицією), примусовою працею, тавруванням, биттям палицями тощо.

Штраф у вигляді стягнення багатократної вартості викраденого був рівнозначним страті. Завідома непосильність таких штрафів, як, наприклад, 30-кратна вартість викраденого з палацу чи храму вола, тури та ін., призводила до неминучої смерті злочинця.

Розмір штрафу (як і тяжкість калічницьких покарань) залежав від соціального становища злочинця і потерпілого.

закон хаммурапі месопотамія злочин

2. Злочини та покарання в Законах Хаммурапі

Важливе місце в Законах Хаммурапі відведено злочинам і покаранням. Стосовно загальних понять кримінального права вони майже нерозкриті. Лише подекуди взято до уваги намір особи, що вчинила злочин, обставини, які виключають, пом’якшують або посилюють відповідальність.

Усі злочини, що згадуються в збірнику, можна поділити на декілька груп:

1) злочини проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа, наклеп);

2) злочин проти власності (пошкодження чи знищення майна, крадіжка, грабіж, розбій);

3) злочини проти сім'ї (подружня зрада, розпуста, статеві зносини з близькими родичами);

4) посадові злочини (зловживання службовим становищем);

5) злочини проти правосуддя (неправдиві свідчення, підкуп свідків);

2.1 Злочини проти особи

Якщо зробити спробу якось систематизувати усі склади злочинів, що закріплені у законах Хаммурапі, то слід виділити насамперед так звані злочини проти особи. Це - умисне чи не умисне вбивство (вбивство дружиною чоловіка) (§ 153: "Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку належить посадити на кіл"); невдала операція лікаря, що спричинила смерть хворого (218: "Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і спричинить смерть цієї людини чи зніме більмо людині бронзовим ножем і ушкодить око людини, то йому належить відрізати пальці"); доведення до смерті голодом боржника в будинку кредитора (§ 116: "Якщо заставник помре в будинку того, хто взяв у заставу, від побоїв чи поганого поводження, то господар заставника повинен викрити свого тамкара; якщо особою, взятою в заставу, є син людини, то належить вбити його сина, а якщо - раб людини, то він має відважити 1/3 міни срібла. Мри цьому він втрачає усе, що дав у борг"); тілесні ушкодження (§ 196: "Якщо людина ушкодить око будь-кого з людей, то належить ушкодити її око"; § 197: "Якщо вона зламає кістку людини, то належить зламати її кістку"; § 198: "Якщо вона ушкодить око мушкенума чи зламає кістку мушкенума, то вона має відважити одну міну срібла"); образа словом (§ 127: "Якщо людина простягне палець проти ентума чи дружини людини і не доведе звинувачення, то цю людину належить повергнути перед суддями, а також поголити їй скроні"); дією (§ 130: "Якщо чоловік зґвалтує дружину людини, яка ще не займана і живе у будинку свого батька, і ляже на її ложе, а його схоплять, то цього чоловіка належить вбити: ця жінка звільняється від відповідальності"); лжесвідчення (§ 1: "Якщо людина почне викривати під клятвою людину, звинувачуючи її у вбивстві, і не доведе цього, то того, хто викриває, належить вбити"; § 2: "Якщо людина звинуватить людину в чаклунстві і не доведе цього, то звинувачений у чаклунстві має піти до Ріки і кинутися в неї. Якщо Ріка оволодіє ним, то той, хто викривав його, може забрати його будинок; а якщо Ріка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, належить убити; людина, яка кинулася у Ріку, отримує будинок того, хто звинувачував її"; § 3: "Якщо людина виступить у судовій справі для свідчення про злочин і не доведе сказаних нею слів, то, якщо ця судова справа стосується життя, цю людину належить вбити"; § 4: "Якщо ж вона виступила для свідчення у судовій справі про хліб чи срібло, то вона має нести покарання, що передбачене у такій судовій справі"); наклеп (§ 131: "Якщо дружину опорочить під клятвою її чоловік, а лежачою з іншим чоловіком її не застали, то вона має поклястися перед богом і може повернутися у свій дім")

2.2 Злочини проти власності

Іншу групу становили злочини проти власності. Крадії і перекупники краденого у приватних осіб суворо каралися, але особливо охоронялася, про що вже йшлося вище, власність палацу чи храму. Всупереч загальному правилу, такий склад злочину, як посягання на власність палацу чи храму, був сформульований у § 6 законів Хаммурапі в абстрактній формі: "Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину належить убити; а також того, хто прийме з її рук вкрадене, належить убити".

До майнових злочинів, крім крадіжки і грабежу, належали зняття з раба знаків рабства, про що свідчать § 226: "Якщо цирульник без відома господаря раба зголить рабський знак не свого раба, то цьому цирульнику належить відрізати пальці" і § 227: "Якщо людина обмане цирульника і той зголить рабський знак не свого раба, то цю людину належить вбити і закопати у його воротах; цирульник має поклястися: "Я зголив неумисно", і бути звільненим від відповідальності"; пошкодження і знищення чужого майна, зокрема затоплення через недбалість чужого поля водою зі свого арика чи греблі, про що свідчать § 53: "Якщо людина полінується укріпити греблю свого поля, і внаслідок того, що гребля не була укріплена нею, в його греблі станеться прорив, а водою буде затоплена оброблена земля общини, то людина, в греблі якої стався прорив, повинна відшкодувати хліб, який вона знищила" і § 54: "Якщо вона не може відшкодувати хліб, то належить віддати її та її рухоме майно за срібло, і це срібло мають поділити між собою люди обробленої землі общини, хліб яких знесла вода".

2.3 Злочини проти сімейних устроїв

Третя група - це злочини проти сімейних устроїв: кровозмішування, невірність дружини, про що свідчить § 129: "Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя своєму рабу"; її розбещена поведінка, про що свідчать § 143: "Якщо вона недоброчесна, ходить з дому, розоряє свій дім, ганьбить свого чоловіка - цю жінку слід кинути у воду" і § 130: "Якщо чоловік зґвалтує дружину людини, яка ще не займана і живе у будинку свого батька, і ляже на її ложе, а його схоплять, то цього чоловіка належить вбити; ця жінка звільняється від відповідальності"; викрадення і підміна дитини, про що зазначається у § 14: "Якщо людина вкраде малолітнього сина людини, то її належить вбити"; а також втеча жінки від чоловіка; переховування втікачки; вивезення заміжньої жінки тощо. Визначаючи покарання за цю групу злочинів, враховували не тільки соціальне становище злочинця і потерпілого, а й їх стать, сімейний стан.

Закони Хаммурапі зовсім не згадують про державні та релігійні злочини. Ідеться тільки про приховування осіб, які посягають на державний лад. Законодавець, очевидно, замовчує ці тяжкі злочини тільки тому, що смертна кара за них вважалася очевидною.

Висновки

В даній роботі висвітлено основні принципи кримінального права та система злочинів і покарань за Законами Хаммурапі. Система влади, управління, суду, що склалися за царя Хаммурапі посилили експлуатацію й пригноблення простих общинників, мушкенумів, усіх підневолених людей. Загальна риса месопотамського законодавства - його жорстокість. Мета покарання - передусім, залякування. Правопорушника, зазвичай, намагалися не перевиховати, а помститися йому, та, по можливості, відшкодувати збитки потерпілому.

З того, що наведено вище можна зробити висновок, що надмірне втручання чиновників у справи суспільства заважає прогресу.

Держава складний механізм. На його влаштування впливають різноманітні фактори: політика панівного класу, господарська система, географічне положення, форми власності, панівна релігія. Суть держави і права насамкінець визначається суспільно-економічною формацією.

Список використаної літератури

1. Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. / 5-те вид., перероб. і допов. - К.: Істина, 2005. - 768 с

2. Орленко В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: посібн. для підготов. до іспитів / 4-те вид. стереотип. - К.: Паливода А.В., 2010. - 244 с.

3. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студентів юри дичних спеціальностей вищих закладів освіти. - Харків, 2002.

4. Тищик Б.Й. Історія держави та права Стародавнього світу: Навч. посіб. Львів, 2001.

5. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 1994.

6. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. К.: Вентурі, 1997.