регистрация / вход

Наука кримінального права як галузь законодавства

Характеристика нового Кримінального Кодексу України, його основні концептуальні положення. Функції та завдання кримінального права і його принципи. Система кримінального права. Суміжні до кримінального права галузі права. Наука кримінального права.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Реферат

на тему "Наука кримінального права як галузь законодавства"

з дисципліни “Кримінальне право ”

Донецьк 2011

Зміст

Вступ

1. Поняття кримінального права

2. Загальна характеристика нового Кримінального Кодексу України

3. Завдання, функції та принципи кримінального права і його принципи

4. Система кримінального права

5. Кримінальне право і суміжні галузі права

6. Наука кримінального права

Література

Вступ

Як свідчить багатовікова історія людства, злочинність є постійним супутником його існування та розвитку. Більше того, в останні століття в переважній більшості країн спостерігається зростання найбільш небезпечних злочинів.

Певне зростання таких злочинів, перш за все організованих, насильницьких та корисливих, спостерігається і в Україні. В значній мірі це зумовлено складним перехідним етапом розвитку держави та багатьма іншими як суб'єктивними, так і об'єктивними чинниками.

В цих умовах проблема боротьби зі злочинністю вийшла на загальнодержавний та міжнародний рівень і має виключно важливе значення. Свідченням цього є і Декларація ООН „Про злочинність та суспільну безпеку", яка була затверджена резолюцією 51/60 Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1996 р., в якій зазначається, що держави-члени цієї організації повинні прагнути захищати безпеку та добробут своїх громадян і всіх тих, хто знаходиться під юрисдикцією держави, шляхом прийняття ефективних національних заходів по боротьбі з небезпечною транснаціональною злочинністю, в тому числі з організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків та зброї, контрабандою таких предметів, організованою торгівлею людьми, терористичними злочинами та ін.

Боротьба із злочинністю в нашій державі здійснюється за допомогою політичних, економічних, організаційних, законодавчих та інших заходів. Але тільки кримінальне законодавство створює необхідну правову основу (базу) для боротьби зі злочинністю.

Для вирішення цих складних завдань важливо, щоб не тільки саме це законодавство було досконалим, але й щоб його глибоко та ґрунтовно вивчали ті, хто його буде застосовувати, впроваджувати в практику.

Перш за все треба з'ясувати саме поняття „кримінальне право", а воно в сучасній правовій науці застосовується в трьох значеннях:

1) як галузь законодавства (одна з галузей) - кримінальне законодавство. Звідси кримінальним правом іменують закони, - тобто нормативні акти, що містять положення даної галузі права;

2) як наука кримінального права, тобто теорія кримінального права;

3) як учбова дисципліна.

1. Поняття кримінального права

Кримінальне право - це самостійна, відокремлена від інших галузь права. В той же час вона включає в себе як ознаки, які притаманні всім галузям права, так і суто свої, специфічні, які властиві тільки цій галузі права, ознаки. Тому на підставі цього можна зробити висновок, що кримінальне право:

1) представляє собою певну систему (сукупність) правових норм, якими встановлюються правила поведінки людей в суспільстві. Але ці правила поведінки носять узагальнений характер, вони охоплюють в собі безліч самих різних (можливих) ситуацій, які зустрічаються в реальному житті. Тобто вони охоплюють за рівнем свого узагальнення тільки загальні, характерні для всіх реальних проявів ознаки, а не тільки ті, що можуть не співпадати, а навіть відрізняють один злочин від іншого. Наприклад, ч. І ст.185 крадіжка визначається як таємне викрадення чужого майна. Таким чином, законодавець в законі визначив лише узагальнені ознаки крадіжки як явища, хоча кожен конкретний злочин може відрізнятись і навіть суттєво один від іншого в своєму життєвому прояві. Норми кримінального права - це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних конкретних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони один від одного не відрізнялися. Норми кримінального права, призначені на загальну дію, і є загальнообов'язковими до виконання, тим самим володіють ознакою загальнообов'язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність під погрозою застосування за них особливих примусових заходів - кримінального покарання.

2) Норми кримінального права встановлюються лише вищими органами законодавчої влади й отримують своє закріплення у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або інакше, діюче право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність - воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, які пред'явлені до поведінки людей, рамки й умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Треба спеціально відзначити, що формальна визначеність кримінального права це не тільки гарантія законності й однаковості застосування його норм, але й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти собі, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до п.22 ст.92 Конституції України кримінальні закони видаються лише Верховною Радою України. Ніякі інші органи держави або посадові особи (навіть Президент України) неправомочні на видання норм кримінального права. Цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права - навіть органами влади на місцях). Таким чином, кримінальне право знаходить своє вираження тільки в законах. Отже єдиним джерелом кримінального права, таким чином, є кримінальний закон.

3) Кримінальне право відрізняється від інших галузей права предметом і методом правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч.2 ст.1 КК України). Саме відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину і застосуванням за нього певних покарань, і є предметом кримінального права. Оскільки злочини являють собою підвищену суспільну небезпечність для встановлених в Україні суспільних відносин і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення і найбільш гострі примусові заходи - кримінальні покарання. Застосування покарання - це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину. У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчинений злочин, як санкції за порушення кримінально-правової заборони, що передбачена в законі, - виявляється і така властивість кримінального права як його державна забезпеченість.

У підсумку можна відзначити, що кримінальне право як система норм (законів) має наступні ознаки: загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властивий йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, властиві праву взагалі, стосовно до кримінального права виступають дуже чітко і своєрідно, відображаючи особливості цієї галузі права.

Отже, кримінальне право як галузь права - це система, юридичних норм (а власне кажучи, законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

У цьому визначенні зазначені основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права, - злочин і покарання.

2. Загальна характеристика нового Кримінального Кодексу України

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року Кримінальний Кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 року, є знаменною віхою в становленні правової держави, першим фундаментальним Кодексом у проведеній в Україні правовій реформі, яка ставила своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права.

Робота над проектом нового КК тривала більш 8-ми років і він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, Комітетів Верховної Ради України, і, звичайно, народних депутатів України, які і прийняли цей Кодекс. Положення Кодексу цілком відповідають Конституції України, ґрунтуються на її приписах. Кодекс відповідає потребам сучасного життя, відображає зміни, що відбулися в політичному, економічному і соціальному житті нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями Кодексу є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності та всього правопорядку від злочинних посягань; закріплення принципу, згідно з яким Кодекс - це єдиний законодавчий акт про кримінальну відповідальність;

2) закріплення основного принципу кримінального права: немає злочину, немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі;

3) єдиною підставою кримінальної відповідальності визнається наявність в діях особи ознак складу злочину, передбаченого в кримінальному законі;

4) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

5) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;

6) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (дані поняття вчинення злочину організованою злочинною групою, злочинною організацією; внесені спеціальні склади злочинів, що передбачають відповідальність організаторів і учасників організованих груп);

7) система покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, забезпечує принцип справедливості кари в залежності від тяжкості злочину й особи засудженого;

8) поширено перелік норм, що встановлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при діяльному каятті, примиренні з потерпілим тощо), а також від покарання (наприклад, звільнення з випробуванням);

9) відмова від смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі;

10) відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11) наявність цілої низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, тощо);

12) включення в Загальну частину самостійного розділу про особливості відповідальності неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку злочинця, у багатьох випадках пом'якшують відповідальність в порівнянні з дорослими злочинцями.

3. Завдання, функції та принципи кримінального права і його принципи

Головні завдання кримінального права закріплені в ст.1 КК, а саме, "забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам". З цього випливає, що основна функція кримінального права як галузі права - це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права (ст.1 КК). Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвитку і реалізації, кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних на них посягань. Так, наприклад, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються в сфері власності. У кримінальному ж праві в силу його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності (див.: розділ VI Особливої частини КК). У Конституції та у законах про вибори в органи влади визначений порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і дільничних виборчих комісій тощо. У кримінальному праві з метою охорони цих відносин встановлене покарання за такі злочини як перешкоджання здійсненню виборчого права, порушення таємниці голосування та ін. (див. розділ V Особливої частини).

Регулятивна функція виявляється у трьох її складових:

1) Норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кримінальний закон, який набрав чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності і покарання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, запобігання злочинам.

2) Виконуючи охоронну функцію існуючих у державі суспільних відносин, норми кримінального права одночасно регулюють ці відносини. Так, наприклад, захищаючи відносини власності нормами, поміщеними в розділі VI Особливої частини КК, кримінальне право сприяє їх правомірному існуванню і розвитку.

3) Деякі норми кримінального права прямо відносяться до регулятивних. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від злочинного посягання (ст.36), норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ Загальної частини КК), норми про погашення і зняття судимості (ст.89-91 КК).

2 . Кримінальному праву як галузі права властиві певні принципи, характерні для кримінального права багатьох інших країн.

Принципи кримінального права - це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовчу діяльність. Ці принципи мають важливе значення в здійсненні кримінальної політики держави.

До найважливіших принципів кримінального права належать:

1) відповідальність лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин;

2) відповідальність тільки при наявності вини;

3) особистий характер відповідальності;

4) індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання.

Відповідальність особи за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин. Цей принцип прийнято виражати наступною латинською формулою - nullum crimensine lege - немає злочину без вказівки про це в законі. Тобто мова йде про те, що тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно-небезпечне діяння є злочином. В свою чергу, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно скоєне особою діяння, що передбачене як злочин в Особливій частині КК. Тому у ч.1 ст.2 КК чітко визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого кримінальним кодексом. Звідси випливає, що, коли яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчинення не може ні при яких умовах тягти кримінальну відповідальність і покарання. Застосування кримінального закону за аналогією забороняється (ч.4 ст.2).

Керуючись положеннями Конституції України, КК закріплює принцип винної відповідальності особи за вчинене. Закон проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду відповідно до закону (ч.2 ст.2 КК). Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо наявності вини особи тлумачаться на її користь.

кримінальне право кодекс україна

Кримінальне право України виключає так зване об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини.

Особистий характер відповідальності як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості не був вчинений злочин, ніякі інші особи (у тому числі і родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, яка винна в його вчиненні.

Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначене покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим більш тяжким є вчинений злочин, чим більшу суспільну небезпечність являє собою винний, тим більш сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призначене покарання.

4. Система кримінального права

Кримінальне право як сукупність юридичних норм являє собою цілісну їх систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов'язані між собою.

Усі норми кримінального права поділяються на дві частини - Загальну й Особливу. У Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи й основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону у часі і просторі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані з звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх тощо.

Особлива частина кримінального права має своїм змістом норми, що описують конкретні види злочинів та конкретні межі покарання які можуть бути призначені за вчинення певних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК.

Норми Загальної й Особливої частин кримінального права як певні підсистеми законодавства знаходяться в тісному, нерозривному зв'язку. Насамперед, норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини. Тому розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до частини Загальної. У той же час всі інститути Загальної частини мають у своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім злочинам, передбаченим в Особливій частині. Тому неможливо застосування окремих видів покарання за злочини, що зазначені в Особливій частині, без врахування тих положень, що закріплені в частині Загальній стосовно мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань.

Нерозривний зв'язок норм Загальної й Особливої частини кримінального права виявляється і у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних із звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, застосовуються одночасно норми однієї й другої частини. Так, наприклад, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягає норма Загальної частини, що регулює відповідальність за замах, і норма Особливої частини, в якій передбачений злочин, на вчинення якого був спрямований замах (ст.16 КК).

5. Кримінальне право і суміжні галузі права

Кримінальне право, знаходячись у системі права України, тісно пов'язане з іншими його галузями. Цей зв'язок виявляється, насамперед, у тім, що кримінальне право, як вже зазначалося, виконує стосовно інших галузей права охоронну функцію. Здійснюючи охоронну функцію, кримінальне право опосередковано бере участь у регулюванні тих суспільних відносин, що складають предмет інших галузей права.

Відрізняючись від ряду інших галузей права по основній, притаманній йому функції, а також по характеру врегульованих ним відносин, кримінальне право має тісний зв'язок із суміжними галузями права. Найтіснішим цей зв'язок є з конституційним правом, адміністративним правом, кримінально-процесуальним правом, кримінально-виконавчим правом, міжнародним правом.

1 . Кримінальне і конституційне право. Конституційне право, норми якого закріплені в Конституції України й інших конституційних законах (наприклад, законі про громадянство), мають основне значення для кримінального права. Перш за все, норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить положенням Основного Закону, вона не може бути застосована. Норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст.41, що регулює відповідальність особи при виконанні ним злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст.60 Конституції, де передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази, і що за віддачу і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають вирішальне значення положення Конституції про заборону зворотної дії законів і інших нормативних актів; про те, що ніхто не може нести відповідальність за діяння, яке на час його вчинення не визнавалося законом як правопорушення; про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного і того ж виду за те ж саме правопорушення та ін. (ст.58, 61 тощо).

Кримінальне право покликане охороняти властивими йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. Так, у зв'язку з тим, що в ст.3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особистості (див.: розділи II-IV Особливої частини КК).

Конституція вказує, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (ст.17). Відповідно до цього в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну недоторканність і національну безпеку України як найважливіші об'єкти кримінально-правової охорони (див.: розділ І Особливої частини КК).

Можна навести ще багато положень Конституції, що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише ще одним. Так, у ст.27 Конституції встановлено, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, яка захищається, є правомірними і не можуть тягнути кримінальної відповідальності (ст.36).

Таким чином, кримінальне право стосовно права конституційного знаходиться в субординаційній залежності і повинне цілком відповідати Основному Закону держави.

2 . Кримінальне й адміністративне право. Тісний зв'язок між ними спостерігається в тій частині адміністративного права, що встановлює адміністративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміністративне право виконує охоронну функцію, захищаючи від адміністративних правопорушень правопорядок. Однак, кримінальне право охороняє правопорядок від більш небезпечних посягань - злочинів, а адміністративне право - від менш небезпечних правопорушень - адміністративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпеки відрізняє адміністративний делікт від злочину. Наприклад, дрібне хуліганство - це адміністративний делікт, що тягне адміністративне стягнення, хуліганство ж як злочин більш суспільно небезпечне: воно грубо порушує суспільний порядок, норми моральності і тому тягне досить суворе кримінальне покарання за ст.296.

3 . Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Кримінальне право визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені особам, винним у вчиненні цих злочинів. З метою правильного з'ясування питання про винність особи в здійсненні злочину і правильного застосування до нього покарання встановлена особлива процесуальна процедура, яка виявляється в розслідуванні і розгляді кримінальних справ. Ця процесуальна процедура (кримінальний процес чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в КПК України. Таким чином, зв'язок між кримінальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним правом виявляється насамперед у тому, що вони співвідносяться між собою як форма і зміст. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування кримінальне право. Кримінальне право і кримінальні правовідносини реалізуються через право кримінально-процесуальне, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримінального права, кримінально-процесуальне право було б безпредметним. З іншого боку, відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кримінальне право тієї необхідної процесуальної форми, в якій воно лише і може реалізуватися.

4 . Кримінальне і кримінально-виконавче право. Кримінально-виконавче право (його також називають виправно-трудовим правом) являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконання покарань, визначених у вироку суду. Тісний зв'язок кримінально-виконавчого права з кримінальним правом визначається насамперед тим, що воно ґрунтується на нормах кримінального права. Кримінальне право визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбування) таких покарань регулюється нормами кримінально-виконавчого права, зосередженими у Кримінально-виконавчому кодексі (КВК). Мета покарання, що визначена в ст.50 КК, а саме кара засудженого, його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, знаходять свою подальшу реалізацію в кримінально-виконавчому праві (ст.1 КВК).

5 . Кримінальне право і міжнародне право. Зв'язок цих галузей права визначається тим, що деякі інститути регулюється і в міжнародному, і в кримінальному праві. Так, питання чинності кримінального закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без громадянства, питання про відповідальність осіб, які користуються дипломатичною недоторканністю, видача злочинців регулюється як нормами кримінального права, так і міжнародного. Цей зв'язок виявляється і в тому, що деякі норми кримінального права введені у кримінальне законодавство на підставі міжнародних угод, до яких приєдналася Україна. Так, відповідно до Гаазької (1970 р.) і Монреальської (1971 р.) конвенцій про боротьбу з незаконним захопленням повітряних судів у КК встановлена кримінальна відповідальність за викрадення повітряного судна (ст.278). Відповідно до міжнародної конвенції про заборону найманства в КК уведена стаття, що встановлює відповідальність за найманство (ст.447).

Законом України від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні договори на території України" закріплено, що узгоджені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. У ст.9 Конституції України зазначено, що діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це означає, що положення міжнародних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів обов'язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому застосовується у випадку вчинення такого злочину не міжнародний договір, а відповідна стаття КК.

6. Наука кримінального права

1 . Наука кримінального права являє собою частину юридичної науки, одну з галузей суспільних наук. Її змістом є злагоджена система кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень про злочин і покарання. Науку кримінального права як систему кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від кримінального права як системи (сукупності) юридичних норм, галузі права. Кримінальне право як галузь права виступає для науки предметом вивчення. Саме наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законодавство, з'ясовуючи його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефективність, виявляє практичне значення кожної норми, прогалини в правовому регулюванні, досліджує проблеми удосконалення кримінально-правових норм. Предметом науки кримінального права є такі соціальні явища як злочин і покарання. Вона розкриває їх соціальний зміст, юридичні ознаки, з'ясовує підстави кримінальної відповідальності, вивчає проблеми складу злочину, розробляє теоретичні основи відповідальності за попередню злочинну діяльність, співучасть у злочині, дає поняття і класифікацію видів множинності злочинів, зокрема, поняття рецидиву злочинів, обставин, що виключають злочинність діяння. Наука кримінального права досліджує поняття покарання, визначає зміст його мети, аналізує окремі види покарань, підстави і порядок їхнього призначення.

Серйозна увага в науці кримінального права приділяється вивченню проблем звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Предметом вивчення науки кримінального права є не тільки кримінальне законодавство, але й практика його застосування. Критерієм правильності наукових положень в сфері кримінального права є не тільки правотворча, але й правозастосовча діяльність. Наука кримінального права не може плідно розвиватися без глибокого вивчення практики. У той же час вона впливає на практику шляхом наукової розробки питань правильного застосування норм кримінального закону. Зв'язок науки кримінального права з практикою виявляється в багатьох напрямках. Це, насамперед, участь у комісіях з підготовки проектів законодавчих актів. Велику роль відіграла наука і її представники в створенні нового Кримінального Кодексу України. Ведучі вчені нашої країни були постійними членами робочої групи з підготовки кодексу, що була створена Кабінетом Міністрів України.

Велика увага приділяється в науці вивченню й узагальненню практики по різних питаннях кримінального законодавства, участь у різних нарадах, конференціях і радах (наприклад, Консультативна рада при Верховному Суді України), де разом із практичними працівниками вирішується багато питань, що виникають у правозастосовчій діяльності. Результати наукових узагальнень практики знаходять своє втілення в Науково-практичних Коментарях до КК України, у написанні яких беруть участь як науковці, так і представники практики.

Кримінальне законодавство і практика його застосування вивчаються наукою в їхньому історичному розвитку і зміні. Тому предметом науки кримінального права є історія розвитку кримінального права України, тенденції вдосконалення кримінального закону і практики його застосування.

До кола проблем, досліджуваних наукою кримінального права, належить законодавство, практика його застосування, а також теорія кримінального права інших держав, як ближнього, так і далекого зарубіжжя.

2. Методи науки - це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об'єктивної дійсності, що складають предмет даної науки. Існують різні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них можна виділити основні і допоміжні. Однак усі вони знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку, доповнюють один одного.

До основних методів науки кримінального права (як, очевидно, і всієї юриспруденції) відносяться: філософський чи діалектичний метод пізнання; юридичний чи догматичний метод; соціологічний метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавства чи компаративістський метод, і, нарешті, історичний чи генетичний метод дослідження.

Як допоміжні методи наука кримінального права використовує методи математичного моделювання, психологічного аналізу, експертних оцінок тощо.

Зупинимося коротко на основних методах пізнання, які використовуються в науці кримінального права.

Філософський або діалектичний, метод як загальний метод пізнання застосовується в науці кримінального права для пояснення цілої низки явищ. Діалектичний закон про загальний, універсальний зв'язок явищ дає можливість розглядати кримінальне право не як самостійне, не пов'язане ні з чим явище, а простежити численні його зв'язки з соціальними процесами, сутністю держави, співвідношенням з іншими галузями права і т.д.

Далі, наприклад, діалектичний закон заперечення - дає можливість бачити в знятому явищі елементи як нового, так і старого, що залишилось в ньому і виступає в новій якості.

Такі категорії діалектики, як причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, сутність і явище, зміст і форма, використовуються в науці кримінального права при розгляді питань причинного зв'язку, трактування вини і її форм, стадій вчинення злочину й ін.

Юридичний чи догматичний метод заснований на використанні правил формальної логіки для пізнання права. Він виявляється в формулюванні і розкритті юридичних понять, побудові юридичних конструкцій, з'ясуванні дійсного змісту законів шляхом їхнього тлумачення. Критичний аналіз норм кримінального права за допомогою розроблених прийомів тлумачення складає серцевину даного методу. З його допомогою коментуються кримінальні закони, що надзвичайно важливо для їх однакового застосування. Завдяки цьому методу розроблені вихідні поняття кримінального права, наприклад, поняття складу злочину і ряд інших. Теорія кваліфікації злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину, базується в основному на даному методі.

Соціологічний метод виявляється в дослідженні злочину і покарання як явищ соціальних. Наприклад, питання про соціальні фактори, що впливають на криміналізацію, чи навпаки, декриміналізацію певного діяння, має вирішальне значення для законодавця. Вивчаючи ці соціальні фактори - економічні, політичні, моральні й ін., наука робить висновки про необхідність кримінально-правової заборони, чи її передчасності, чи, навіть, непотрібності взагалі. Так, розвиток ринкових відносин, визнання рівності усіх форм власності й інші фактори вимагають криміналізації певних діянь, що посягають на нормальний розвиток ринкової економіки (наприклад, заняття забороненими видами підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, фінансові зловживання й ін.). Соціологічний метод використовує конкретно-соціологічні дослідження (анкетування, аналіз статистичних даних, інтерв'ювання й ін.) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики суб'єктів різних злочинів. Соціологічний метод дає можливість судити про ефективність норм кримінального закону, надає істотну допомогу в процесі правотворчості.

Метод системного аналізу припускає вивчення кримінального права і його інститутів як цілісної системи, що складається з кількох підсистем, структурні елементи яких перебувають між собою в тісній єдності. Зокрема, норми кримінального права вивчаються за певною системою: спочатку норми Загальної частини, де сформульовані всі основні положення, що стосуються злочину і покарання, потім норми частини Особливої, в якій визначається відповідальність за окремі види злочинів. Метод системного аналізу вимагає, щоб норми Загальної частини розглядалися на основі норм частини Особливої. У той же час норми Особливої частини не можуть бути засвоєні без положень частини Загальної. Наприклад, зрозуміти норму, викладену в ст.115 про умисне вбивство, неможливо без ст.24, що описує види умислу, а якщо таке вбивство вчинене кількома особами, - без урахування ст. ст.27 і 28, де описуються види співучасників і форми співучасті. Метод системного аналізу застосовується при розкритті такого ключового поняття кримінального права, як склад злочину, який интегративно включає в себе відповідні елементи й ознаки. Даний метод дозволяє виявити протиріччя і прогалини в законодавстві і на цій основі сформулювати пропозиції щодо його зміни або доповнення.

Метод порівняльного правознавства чи компаративістський метод (метод компаративізму), проявляється у вивченні норм кримінального права зарубіжних держав з метою зіставлення, порівняння їх з нормами кримінального права України. Цей метод дає можливість оцінити ті чи інші норми кримінального права країн зарубіжжя на предмет їх використання в нашому законодавстві. Наприклад, на позитивне рішення питання про скасування смертної кари вплинула та обставина, що у всіх країнах Західної Європи і деяких колишніх республіках Союзу РСР (наприклад, Грузія, Молдова) смертну кару було скасовано. За зразком багатьох країн був введений інститут обмеженої осудності й ін.

Історичний чи генетичний метод припускає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку. Так, усвідомити генезис поняття злочину можна лише в процесі вивчення як законодавства, що визначає це поняття (наприклад, відповідні статті КК 1922, 1927 і 1960 р. р.), так і трактування його в науці кримінального права. Генетичний метод покликаний з'ясувати проблеми наступності в кримінальному праві. Адже кримінальне право - це система, яка розвивається, яка містить в собі не тільки елементи сьогодення, а й зберігає риси минулого, намічає контури майбутнього. Наприклад, КК 1960 р. містив багато норм, що зберігаються з давнішнього часу (поняття умислу, відповідальність за окремі види вбивств і ін.), і багато в чому визначив контури майбутнього КК України 2001 р. (наприклад, необхідність більшої регламентації інститутів Загальної частини, нової системи Особливої частини й ін.).

3. Наука кримінального права - це фундаментальна наука. Вона є науковим фундаментом для інших наук кримінального циклу - кримінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики й ін. У той же час вона використовує дані цих прикладних наук. Приміром, кримінологія - це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціальні заходи для попередження злочинів. Поняття, розроблені в науці кримінального права (поняття злочину, форми вини, вік особи, з якого вона підлягає відповідальності за окремі види злочинів та ін.) широко використовуються в кримінології. У той же час кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності і інші дані запозичаються кримінальним правом.

Наука кримінального права широко використовує дані інших наук. Так, наприклад, при вивченні проблем осудності та неосудності використовуються дані судової психіатрії; при дослідженні вікових особливостей неповнолітніх, які вчинили злочин, - дані педагогіки. При вирішенні питань, пов'язаних з встановленням причинного зв'язку між вчиненим діянням і наслідком, що настав при вбивстві, використовуються, зокрема, дані судової медицини. В останні роки намічається проникнення в науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук як кібернетика, інформатика, наука керування й ін.

4 . Основні завдання науки кримінального права полягають у наступному:

а) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального права;

б) розробка рекомендацій щодо практики застосування норм нового Кримінального Кодексу;

в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою виявлення їх ефективності;

г) зміцнення тісних зв'язків із правотворчими і практичними органами;

д) подальше удосконалення всієї науково-педагогічної діяльності з метою підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців.

Література

1. Кримінальне право України Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид. перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 480 с.

2. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. - Киев: Вища школа, 2008. С.126-138

3. Голина В.В. Судимість. - Х., 2009.

4. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. - Харьков, Вища школа, 2009.

5. Тютюгин В.И. Погашение и снятие судимости при назначении дополнительного наказания и освобождении от его отбывания // Сов. юстиция,, №22, Стр. 19-21.

6. Зельдов С.И. Уголовно-правовые последствия судимости. - Орджоникидзе: Изд. - во Северо-Осетинского ун. - та, 2006.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий