Курсова робота на тему:
"Договір майнового найму"
Актуальність теми. Як у процесі господарювання суб’єктів підприємницької діяльності,так і в побутовому житті громадян трапляється безліч ситуацій,коли ту чи іншу річ купувати обтяжливо або взагалі не вигідно(наприклад,у разі її тимчасової потреби).Поряд з тим деякі громадяни чи організації,що мають відповідне майно,тимчасово самі його не використовують. За таких обставин найліпшим способом задоволення потреб обох сторін видається укладання договору майнового найму(оренди),який слугує своєрідним засобом взаємодопомоги зацікавлених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі-ЦК) за договором найму(оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
На жаль,орендодавці,як правило,не надають належної уваги змісту договорів оренди,що укладаються. В більшості випадків договори оренди не містять додаткових механізмів,які б мінімізували або повністю виключали необхідність звертання в суд і,отже,мінімізували або повністю виключали в орендодавця збитки.
Так,якщо для несумлінного орендаря не має значення зміст договору,і достатньо,щоб орендодавець передав йому майно,то останньому необхідний такий договір,щоб він не тільки не міг бути визнаний неукладеним або недійсним,але й містив механізми,які б дозволяли орендодавцю швидко і з якнайменшими витратами захистити свої права та інтереси.
Як правило,захищаючи свої інтереси тільки з використанням засобів і можливостей,наданих чинним цивільним законодавством,орендодавці втрачають багато часу і засобів.
Практика орендних відносин свідчить про те,що в більшості випадків при укладанні договорів оренди орендодавці стикаються з проблемами невиконання або неналежного і/або невчасного виконання орендарями своїх зобов’язань. Перш за все,це несплата або невчасна сплата орендної плати. Природно,що орендодавець зацікавлений,щоб орендна плата сплачувалась,а зобов’ язання орендаря виконувались належним чином і вчасно.
Все сказане вище і зумовлює актуальність дослідження даної курсової роботи.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі передачі майна за договором майнового найму.
Предметом досліджуваної роботи є перехід відносин власності, які виникають при укладенні договору майнового найму.
Метою написання курсової роботи є дослідження і обробка кола проблем,які вирізняють поняття та значення договору майнового найму,його відмінність від інших цивільно-правових договорів на сучасному етапі розвитку українського законодавства та узагальнення висновків та відомостей,що стосуються даної проблеми.
Реалізація поставленої мети здійснюється шляхом вирішення кількох основних завдань:
1.Дослідити поняття та значення договору майнового найму в цивільному законодавстві України.
2.Висвітлити особливості договору майнового найму.
1. Історичні передумови виникнення договору майнового найму
1.1 Історичні аспекти виникнення договору майнового найму
Договір майнового найму існував не лише в нашій країні, але і в інших країнах світу. Але в кожній з них він мав свої особливості і відмінності.
У Стародавньому Римі договір майнового найму не мав таких різновидів, як в Україні: побутовий прокат, майновий найм, безоплатне користування майном. Там договір майнового найму відносився до консенсуальних договорів, які сформувались набагато пізніше від інших, і формалізм при їх укладанні був значно м’якший. Укладання договору майнового найму досягалось у Римі простою згодою сторін. У цю групу входили договори купівлі-продажу, найму (речей, послуг, роботи, доручення). Консенсуальні контракти також представляли собою замкнену групу. Ніякі інші угоди, навіть за ознакою відповідності консенсуальним контрактам, не могли бути сюди віднесені.
Основна ознака консенсуальних договорів, яка об'єднувала їх, полягала у настанні юридичних наслідків з моменту досягнення згоди про предмет договору без виконання яких-небудь додаткових формальностей.
Класичне Римське право знало три договори найму: найом речей (locatio-conductio rerum), найом послуг (locatiо-соnductiо ореrarum), найом праці (locatiо-соnductioо ореris). Між цими договорами є багато спільного, але є і суттєва різниця. Спільне полягає в тому, що у кожному з них одна сторона що-небудь передає другій у тимчасове користування за певну плату, а різниця у предметі договору - річ, послуга, праця. Разом з тим, існування трьох подібних договорів свідчить про різновидність найму, розвиток якого певною мірою обмежувався наявністю рабства. Всі необхідні роботи виконувалися рабами і звертання за послугами вільних осіб зустрічалося дуже рідко. Однак з розшаруванням вільних створюється прошарок незаможних селян, які потребують допомоги: малоземельні, безземельні селяни, міська біднота.
Ось такі три види договорів довгий час існували в Стародавньому Римі. Кожен зі своїми перевагами і недоліками, плюсами і мінусами. Але все ж і вони відіграли значну роль в історії становлення договору майнового найму.
Щодо нашої країни, то довгий час, задовго до виникнення оренди існували такі поняття як рента і чинш винайму.
Рентою називається частина доходу витвору (продукції) яку одержує властитель багацтв природи, приміром властитель землі, зужиткованої при тій продукції.
Треба відрізняти ренту від чиншу винайму. Часом у чинші міститься тільки сама рента, а частіше, рента є лише частиною чиншу. "Якщо винаймити такий грунт, що на його справлення властитель не видав нікому ані крейцаря і не вклав в нього ніякого капіталу, то річ ясна, що платиться лише за дари природи, котрі є його власністю, тобто платять лише за ренту. Отож, в цьому випадку, крім ренти нічого не ввійде в склад чиншу. Якщо ж властитель дає разом з землею і той капітал, що вложив в неї, тобто будинки економічні, знаряддя господарські, зерно під засів, худобу, то чинш, котрий треба платити, є не лише самою рентою, тобто платнею за користування з дарів природи, але є і зиском і доходом від вложеного капіталу"[23;с. 16].
Отже, можна сказати, що рента є деколи те ж саме, що і чинш.
У нашій країні до 1963 року розмежування між договором майнового найму, договором оренди і договором побутового прокату не було. Всі ці відносини майнового найму регулювалися Основами цивільного законодавства (ст. 53-55) і Цивільним кодексом (Глава 25.)[6; гл. 25].
Так за договором майнового найму наймодавець зобов'язується подати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Обов'язковою умовою договору майнового найму є його оплатність. Наявність цієї умови і відрізняє його від договору про безоплатне користування майном.
Цивільний кодекс 18.07.1963 року встановлює відповідальність наймодавця перед наймачем за всякі недоліки в майні, крім тих, які були застережені ним при укладенні договору. Якщо за Цивільним кодексом 1922 року наймодавець міг бути звільнений від відповідальності за недоліки в майні, непомічені наймачем з його вини, наприклад, через неуважність при огляді найнятого майна, то за чинним законодавством за такі недоліки наймодавець повинен нести відповідальність при умові, що про них він не попередив наймача.Тобто, до уваги береться лише поведінка наймодавця - попередив він чи ні наймача про наявність даного недоліку в майні[5;c. 58]..
Разом з тим, слід мати на увазі, що до недоліків майна, за які несе відповідальність наймодавець належать не всі не застережені ним негативні властивості даного майна, а лише ті, в силу яких воно не відповідає умовам договору і своєму призначенню. Так, не можна вважати недоліком взятого на прокат майна те, що воно не нове, коли це майно справне і в договорі немає умови про надання наймачеві в користування нової речі.
Цивільний кодекс 1963 року до деякої міри обмежив право наймача здавати найняте майно в піднайом. Так, згідно ст. 168 Цивільного кодексу 1922 року наймач, як правило, міг здавати найняте майно в піднайом без дозволу наймодавця. Такий дозвіл вимагався лише тоді, коли це прямо було передбачено договором, а також при здачі в піднайм державного майна.
Глава 25 Цивільного кодексу 1963 р. регулювала всі види договору майнового найму.
1.2 Регулювання орендних відносин у вітчизняному законодавстві України
Одним з напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств та організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним і юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності.
Загальне поняття оренди сформульовано в ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 14 березня 1995 р.[8;cт.2]. Відповідно до цієї статті орендою визнається засноване на договорі строкове платне користування майном, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
З наведеного визначення випливає, що:
по-перше, орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;
по-друге, оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном);
по-третє, таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;
по-четверте, оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування. У разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, цей договір припиняється.
Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, заняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб тощо) діяльності.