Державна молодіжна політика в Україні: соціально-педагогічний аспект

Сутність, мета, структура та проблематика державної молодіжної політики. Роль соціального педагога в її здійсненні. Умови, гарантії для становлення і розвитку молоді, її інтеграції в сфери життєдіяльності, реалізації здібностей юнаків та дівчат.

План

Вступ

Розділ 1.Теоретико-методологічні засади державної молодіжної політики

1.1Поняття та сутність державної молодіжної політики

1.2Структура державної молодіжної політики

1.3Становлення державної молодіжної політики

Розділ 2. Соціально-педагогічні засади здійснення державної молодіжної політики в Україні

2.1Сутність державної держваної молодіжної політики в Україні

2.2Вплив держваної молодіжної політики на соціальне становлення та соціалізацію підростаючого покоління

Розділ 3. Соціальний педагог як суб’єкт здійснення держваної молодіжної політики

Висновки

Список використаної літератури

Додатки


Вступ

Сучасний темп розвитку суспільства настільки високий і складний, що без визначальної ролі держави не обійтись. Провідні світові тенденції характеризуються посиленням уваги до молоді та її розвитку. Міжнародна спільнота молодіжним проблемам приділяє значну увагу, адже від цього в значній мірі залежить майбутнє будь-якого суспільства. Тому орієнтація на роботу з молоддю, молодіжна політика в широкому розумінні виступає як програмне забезпечення майбутнього суспільства, яким фактично є сучасна молодь.

Державна молодіжна політика у демократичному, правовому суспільстві передбачає створення певних умов і гарантій для соціального становлення та розвитку молоді, її інтеграції в усі сфери життєдіяльності, реалізації усіх потенцій і здібностей юнаків та дівчат. Саме з цієї причини майже всі країни світу тяжіють до соціально орієнтованої та правової держави, як найефективнішої форми влаштування життя великих спільнот. Невід’ємною складовою та важливим механізмом розбудови України як соціальної держави, формування громадянського суспільства виступає державна молодіжна політика.

Питання державної молодіжної політики в Україні сьогодні є недостатньо розвиненим. Це пояснюється незначним досвідом незалежності української держави, що зумовлює недостатність нормативно-правого забезпечення здійснення державної молодіжної політики, так як проблеми пов’язані з молодіжною політикою витісняються необхідністю врегулювання суспільно-політичних та економічних проблем, з якими країна зіткнулася після проголошення суверенітету. А саме питання соціально-педагогічного аспекту державної молодіжної політики на даний час в нашій країні є досить актуальним через те, що держава посідає одне із провідних місць у формуванні особистості, це відбувається через такий важливий фактор соціалізації як освіта, проте саме цей напрям державної молодіжної політики залишається найменш дослідженим.

Об’єктом дослідження є соціально-педагогічна складова державної молодіжної політики в Україні.

Предмет – роль та місце соціального педагога в молодіжній політиці в Україні.

Мета – дослідити соціально-педагогічний аспект державної молодіжної політики.

Досягнення означеної мети передбачає визначення наступних завдань :

· дослідити теоретико-методологічні засади державної молодіжної політики.

· визначити соціально-педагогічні засади здійснення державної молодіжної політики в Україні.

· проаналізувати роль соціального педагога в реалізації державної молодіжної політики.

Джерельну базу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників. Зокрема,теоретичною основою курсової роботи стали праці таких зарубіжних дослідників як Д. Галлі та С.Паугама, К.Мантгейм. Також робота ґрунтується на теоретичних положеннях українських дослідників з проблематики державної молодіжної політики, а саме Є.Бородіна, М.Головатого, С.Лазора, М.Перепелиці та інших. Теоретичну основу курсової роботи також становлять нормативно-правові документи щодо молодіжної політики в Україні а саме Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" від 15 грудня 1992 року, Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 червня 2001 року та інших.


Розділ 1. Теоретико-методологічні засадии державної молодіжної політики

1.1 Поняття та сутність державної молодіжної політики

Питанню вивчення теорії та практики молодіжної політики в Європі приділяють значну увагу багато дослідників, зокрема Р.Томсон, Д.Рош, С.Такер, Р.Флінн, А.Счізеротто, Г.Гаспероні, Д.Галлі, С.Паугам, К.Мантгейм. Дана проблематика розробляється і вітчизняними вченими Є.Бородіним, С.Лазором, М.Головатим, М.Перепелицею та іншими.

Визначимо поняття молодіжної політики за допомогою аналізу робіт вітчизняних фахівців, зокрема Є.Бородіна та М.Перепелиці, а також нормативно-правових документів, що стосуються реалізації молодіжної політики в Україні.

Отже, під терміном "молодіжна політика суспільства" розуміємо чітко та об’єктивно визначену систему ідей, принципів, теоретичних положень стосовно місця, ролі та перспектив молоді в поступальному розвитку суспільства, закріплених у законодавчих, нормативних актах, інших документах (у програмних документах політичних партій, заявах громадських організацій, промовах окремих суспільних лідерів), а також притаманних громадській думці, у першу чергу молоді, та діяльність суб’єктів молодіжної політики (якими є різноманітні суспільні інституції, а також молодь) щодо втілення найбільш ефективними засобами даних ідей, теоретичних положень у реальність в інтересах молоді та суспільства в цілому. [16,с15]

У країнах Європи, які здійснюють цілеспрямовану політику щодо молоді, можна виділити характерні найбільш загальні елементи:

· соціальний взаємозв’язок між урядом та молоддю шляхом консультування та впливу;

· поради та інформація про права молодих людей та можливості для них;

· свобода культурного, творчого та політичного вираження;

· культура продовження освіти і професійної освіти;

· підтримка молодої сім’ї;

· відповідна спеціальна підтримка для молодих людей "груп ризику" таких, як люди з особливими потребами чи молоді в’язні;

· підтримка і заохочення активного проведення вільного часу;

· правильна організація професійної підготовки тих, хто працює з молодими людьми;

· дослідження труднощів, з якими стикаються молоді люди;

· сприяння міжнародним зв’язкам між молодими людьми.

Поняття молодіжної політики у країнах Європи дещо відрізняється від вітчизняного хоча б тому, що в кожній країні склалися національні традиції роботи з молоддю, що має або динамічний, або статичний характер. Наприклад, у країнах Північної Європи переважає статична модель, у той час як у Великобританії та країнах Середземномор’я – функціонує динамічна модель, яка приділяє велике значення постійним змінам у роботі з молоддю, забезпеченню взаємодії між учасниками процесу та розробленню і упровадженню молодіжної політики. [ 28,с 147]

Беручи за основу учасників молодіжного сектора та шляхи координації молодіжної політики, молодіжне законодавство, європейські країни можна класифікувати за трьома категоріями:

– з розвинутим молодіжним сектором. Молодіжна політика безпосередньо сконцентрована в добре визначеному молодіжному секторі, який домінує. Прикладами є Австрія, Люксембург, Ліхтенштейн, Іспанія, Греція, Португалія;

– з обмеженим молодіжним сектором. Молодіжну політику частково передано до спеціалізованого молодіжного сектора, а частково розподілено серед традиційних секторів таких, як освіта, працевлаштування, охорона здоров’я і та ін. Це спостерігається в Нідерландах, Франції, Бельгії, Ірландії, Фінляндії, Швеції, Норвегії;

– без спеціального молодіжного сектора. Молодіжну політику розподілено за традиційними секторами без явно вираженого центру. Це можна спостерігати у Великобританії, Ісландії, Італії, Данії.

Щодо спеціального молодіжного законодавства: усі країни Європи ратифікували Конвенцію ООН про права дитини (від 20 листопада 1989 р.). Законодавство країн Західної Європи включає в себе забезпечення життєдіяльності в різних галузях молодіжної політики: освіта, соціальна допомога і захист, професійне навчання, працевлаштування, робота з правопорушниками, охорона здоров’я та ін., де молодь розглядається як окрема категорія населення.

Типологія молодіжної політики повинна обов’язково бути орієнтовною і може лише будуватися на гіпотезах. Дана типологія має на увазі певне абстрагування, в якому низка відмінностей між країнами та схожих рис можуть бути розглянуті щодо цих характеристик. [ 23,с. 25]

Дана типологія випливає з типології соціального забезпечення (велферу), вона запропонована Д.Галлі та С.Паугамом у 2000 р. Вона також ґрунтується на аналізі роботи з молоддю в Європі згідно зі звітом "Освіта та навчання в галузі роботи з молоддю в Європі". Згідно з цим, система соціального забезпечення в Європі може класифікуватися таким чином:

· соціал-демократична модель соціального забезпечення (скандинавські країни);

· ліберальна модель соціального забезпечення, (мінімальний режим соціального забезпечення як у Великобританії);

· консервативна модель (орієнтована на зайнятість, центральноєвропейські країни);

· субінституціональна модель (країни Середземномор’я).

Та навіть якщо типологія молодіжної політики охоплює дані географічні ареали, відповідно до класифікації Д. Галлі та С. Паугама, моделі молодіжної політики можна визначити, користуючись її важливими характеристиками:

· універсалістська модель країн Скандинавії;

· громадівська модель Великобританії;

· протекційна модель країн Центральної Європи;

· централізована модель країн Середземномор’я.

Універсалістська модель молодіжної політики є порівняно новою. Це результат реорієнтації політики щодо молоді в останні 10 – 15 років.

Молодіжна політика в Скандинавії розвивалася як розрізнена серед різних секторів, будучи координованою відповідним міністерством, що відповідає за державну молодіжну політику. Однак у цій моделі немає міністерства у справах молоді, молодіжний сектор також незнаний або відсутній. Усупереч усталеній традиції добре розвинутої системи соціального забезпечення, громадянське суспільство відіграє головну роль у молодіжній політиці, а держава та інститути влади спільно з громадянським суспільством виробляють та впроваджують молодіжну політику. Скандинавська модель є універсалістською: цільова група її – це вся молодь, яка характеризується як юнаки та дівчата віком до 25 років. Отже, молодіжна концепція використовує поняття молодіжної політики у вузькому сенсі, тобто не включаючи до юнацький вік. До кінця 1990-х рр. молодіжне безробіття було основною проблемою молодіжної політики, у той час як на сьогодні основним питанням є участь молоді в громадському житті суспільства. Узагалі, тут молодь розглядається як соціальний ресурс, який повинен розвиватися не лише як вклад у майбутнє. Крім соціального та психологічного розвитку, головними цілями молодіжної політики є автономність та незалежність. Ці цілі зміцнюють раннє досягнення статусу дорослого та ранню незалежність від батьківського впливу, що існують серед молоді Скандинавії. [ 28,с.147]

Модель молодіжної політики країн Центральної Європи має тривалі традиції. У більшості країн Центральної Європи основні принципи та ідеї державної молодіжної політики виникли ще під час періоду між першою та другою світовими війнами чи під чи під час другої світової війни. Тривала історія молодіжної політики є можливою основою молодіжної концепції цих країн: "молодь" у контексті політики визначається як "молоді люди" і включає в себе не лише дітей віком до 18 років, а і молодих дорослих та молоді сім’ї.

Переважний образ молоді згідно з цією моделлю яскраво виражено в широкій молодіжній концепції:

· молодь розуміється як категорія, що є ранимою;

· це соціальна група, яка потребує захисту, підтримки та стимулювання.

У цій моделі робиться сильний акцент на професійній роботі з молоддю, відповідно до молодіжної політики цією роботою займаються молодіжні міністерства, уповноважені управління та профільні молодіжні сектори. Які в універсалістській моделі, молодіжна політика формується та впроваджується спільно інститутами держави та громадянського суспільства. До того ж модель молодіжної політики країн Центральної Європи обширна: цільовими групами є і специфічні групи людей з особливими потребами, і весь загал молодих людей і участь молоді в громадському житті, і соціальне виключення молоді вважаються важливими молодіжними проблемами, які повинні контролюватися через інтегрування, запобігання соціальним проблемам, участь молоді в політичному житті. Ця модель молодіжної політики високоінституціоналізована і має добру правову систему: незважаючи на те, що молодіжні проблеми змінюються з часом, принципи та організаційна основа молодіжної політики є сталими.

Модель молодіжної політики Великобританії ґрунтується на глибоких традиціях і є громадівською, тобто робота з молоддю спрямована на роботу в громаді, але традиційно вплив держави на роботу з молоддю обмежений, і, попри тенденцію все більшої і більшої координації молодіжної політики, навіть сьогодні ця модель характеризується сильним впливом громади. Цей вплив є наочним, коли імплементація молодіжної політики делегується від держави до інститутів громадянського суспільства. Панівний образ молоді – "молодь як проблема", і найважливішими проблемами є проблеми соціального виключення молоді, продовження періоду молодості та участь молоді в громадському житті.

Цільовими групами державної молодіжної політики є, головним чином, конкретно визначені різні групи молоді із особливими потребами, а головною метою – запобігання соціальним проблемам. Ця модель молодіжної політики характеризується мінімальним впливом держави щодо соціального забезпечення, але у зв’язку зі збільшенням проблем, пов’язаних із соціальним виключенням молоді, в останні роки вона все більше тяжіє до ліберальної моделі.

Модель молодіжної політики країн Середземномор’я значною мірою нова. У той час як робота з молоддю й підтримка молоді є традиційно обов’язками сім’ї та церкви, держава створила протягом останніх 20 років свої інституції, зокрема молодіжну політику, які перебрали на себе низку обов’язків. Вузькі вікові межі молоді – 15 – 25/30 років – також може бути пояснено досить пізнім запровадженням у цих країнах державної молодіжної політики. За цією моделлю залучення третього сектора та органів місцевого самоврядування є дещо слабким, тому молодіжна політика є централізованою, зосередженою на державному рівні. Молодіжна політика переважно впроваджується державою. Крім того, рівень участі молоді в громадських організаціях є низьким, але він зростає, і посилення цього способу участі молоді в громадському житті є головною метою молодіжної політики. Високий рівень безробіття серед молоді та послідовне продовження періоду молодості є основними проблемами, які йдуть назустріч цілям покращання самоуправління, незалежності молоді, її соціальної інтеграції. Однак, на відміну від скандинавської моделі, що має схожі цілі молодіжної політики, середземноморська модель у цьому вимірі не є універсалістською: базовими цілями політики є особливі групи молоді.

1.2 Структура держваної молодіжної політики

молодіжний політика педагог соціальний

Державна молодіжна політика взагалі і регіональна державна молодіжна політика зокрема – складні, багатогранні явища, що мають чітко визначену мету, завдання, напрями, механізм реалізації тощо. Це відбивається на їхній структурі, усвідомлення якої дає важливе методологічне підгрунтя для удосконалення і розвитку політики стосовно молоді.

М.Ф. Головатий вважає, що головними структурними ланками державної молодіжної політики мають бути ті, що стосуються освіти молоді, формування й реалізації економічних і соціальних інтересів юнаків та дівчат, реальної участі молодих людей у політичній діяльності, реалізації духовних інтересів юнаків і дівчат тощо.[ 5,с.115]

На основі такого підходу автор у цьому дослідженні виділяє діяльність органів державної влади та управління у сфері молодіжної політики, яка здійснюється як на загальнодержавному рівні, так і на регіональних відповідно до основних сфер життєдіяльності молоді, і групує її за такими основними секторами:

· діяльність щодо здобуття молоддю освіти;

· сприяння здоров’ю та впровадженню здорового способу життя молоді;

· реалізація економічних інтересів юнаків та дівчат;

· реалізація духовних інтересів молоді;

· забезпечення культурних потреб та змістовного дозвілля;

· сприяння участі молодих людей у громадській та політичній діяльності.

У кожному з цих секторів РДМП в адміністративно-територіальних утвореннях всіх рівнів, у територіальних громадах, трудових колективах держава здійснює діяльність за трьома загальними напрямами:

· створення умов і гарантій для соціального становлення і розвитку молоді у відповідній сфері її життєдіяльності;

· виховання молодого покоління;

· забезпечення механізмів реалізації державної молодіжної політики.

Тобто у кожному секторі суб’єктами ДМП створюються необхідні механізми (законодавчі, організаційні, фінансові тощо), дія яких спрямована на сприяння соціальному становленню і розвиткові молоді та на узгодження її інтересів з інтересами суспільства. Вказані напрями конкретизуються відповідно до конкретних секторів ДМП з урахуванням специфіки регіонів. До зусиль центральних відомств, що докладаються для здійснення державної молодіжної політики, в кожному з секторів на місцях, на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою додаються зусилля місцевих органів державної влади та управління. Ефективність спільних дій у провадженні державної молодіжної політики підвищується за рахунок участі на кожному рівні й інших суб’єктів. Таким чином, у кожному секторі державної молодіжної політики діє чимало суб’єктів різних рівнів та підпорядкування. Сумарні їхні зусилля спрямовані на об’єкт державної молодіжної політики - молодь. Найбільший ефект, вочевидь, мав би досягатися на рівні району, селища, села, ще більший - у колективі, на рівні саме об’єкта молодіжної політики (молоді, групи молоді). Пояснімо цю тезу на графічному прикладі (малюнок 1.).

Коло умовно є сферою державної молодіжної політики в цілому, у його центрі міститься об’єкт державної молодіжної політики (молодь, молода людина), на сектори воно поділене відповідно до секторів державної молодіжної політики. Зусилля щодо здійснення молодіжної політики в кожному секторі нарощуються за рахунок діяльності регіональних суб’єктів цієї політики (на рисунку показано концентричними колами). Як бачимо, кожний сектор справляє дію на об’єкт державної молодіжної політики (аналогічно ефекту перевернутої піраміди), яка пропорційна площі, що визначається як сума площ однойменних секторів, відповідно до політики різних рівнів адміністративно-територіального устрою країни.[ 16,с.58]

Формально зростання зусиль у певному секторі державної молодіжної політики можна зобразити нарощенням концентричних кіл, тобто збільшенням кількості однойменних секторів або ж розширенням сектора за рахунок інших секторів.

Таке схематичне розширення дії кожного сектора регіональної державної молодіжної політики відповідає насправді, з одного боку, зміцненню і продовженню вертикалі підвідомчих органів і організацій за рахунок таких, що створюються безпосередньо для роботи з молоддю, а також додаткового залучення на кожному рівні інших суб’єктів до здійснення регіональної державної молодіжної політики; а з іншого - за рахунок визначення пріоритетів, тобто концентрації зусиль на певних напрямах регіональної державної молодіжної політики, що позитивно оцінюється як вибір стратегії, або за рахунок меншої уваги до державної молодіжної політики в інших секторах, що, звичайно, не може оцінюватися позитивно.

Пояснюючи секторальну структуру регіональної державної молодіжної політики, ми торкнулися її рівнів. Розглянемо це докладніше. На рівні області, району, селища, села, міста, району в місті, мікрорайону, підприємства, організації, закладу тощо в тій чи іншій мірі реалізується державна молодіжна політика. Наприклад, у конкретному селі можуть проводитися загальнодержавні заходи державної молодіжної політики, обласні, районні, сільські. Для молодих мешканців конкретного села всі вони є елементами регіональної державної молодіжної політики і одночасно представляють різні її рівні. Тобто, окрім секторальної структури регіональної державної молодіжної політики, слід виділяти її структуру за рівнями реалізації. Причому на найнижчому адміністративно-господарському рівні структурованість державної молодіжної політики за цією ознакою може бути найвищою. На малюнку 1. структурованість державної молодіжної політики за рівнями зображено концентричними колами.[ 16,с.77]

Таким чином, державна молодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна в узагальненому вигляді виокремити три основних елементи. Перший - політичної організації, що включає сукупність "молодіжних" органів державної влади, громадсько-політичні інститути, молодіжні громадські організації й рухи, саму молодь тощо. Другий елемент - політична діяльність владних інститутів та відносини між ними. І нарешті, третій елемент - політична свідомість, що вказує на залежність політичних відносин і політичної діяльності, всього суспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїх інтересів.

1.3 Становлення державної молодіжної політики

Історичний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, наскільки ефективно функціонує такий суб'єкт і дійовий чинник суспільно-політичного існування, як молодь. На сучасному етапі соціального розвитку, сприяння повноцінній інтеграції молодого покоління у соціумі.

На думку Приходька А.В. аналіз літератури з цієї проблеми дозволяє зробити висновки, що її наукова розробка проводилась достатньо широко. Дослідження процесу становлення молодіжної політики відображено у роботах В.Андрущенко, М.Головатого, М.Перепелиці тощо. Однак історичне вивчення діяльності органів державної влади не знайшло належного відображення у наукових доробках.

Безсумнівно, за конкретних історичного періоду певні дії держави стосовно окремих груп населення (у нашому разі молоді) не визначалися такими термінами, як от "державна молодіжна політика". Але це не дає підстави заперечувати факт існування такої політики. На думку деяких дослідників (М.П. Перепелиця, О. Медуниця, В.О. Бакаєв та ін.) питання полягає більшою мірою в тому, чи існували основоположні документи стосовно провадження такої політики.

Зокрема, деякі дослідники героїчних сторінок історії українського народу періоду Запорозької Січі XVI-XVII ст. зазначають, що на той час ставлення держави до молоді було досить поважливим. Січ заохочувала приплив молодих, сильних, енергійних людей, вихованню яких приділялося велике значення.[ 11,с.141]

Збереглися документальні свідчення певної позиції влади щодо молоді в Гетьманщині XVII-XVIII ст. Так, на гетьманську службу до найвищих установ, наприклад Генеральної військової канцелярії, відбиралися, зазвичай, освічені юнаки, які знали кілька мов, логіку, математику тощо. Їм доводилося вести не лише діловодство, а й брати участь у вирішенні господарських, дипломатичних, адміністративних справ.[ 11,с.144]

Московські вчені С.В. Алещонок і В.А. Луков вважають, що в СРСР молодіжна політика була і проводилася для свого часу не без успіху. Як слушно відзначає М.Ф. Головатий, "особливої уваги потребує вивчення проблем молодіжної політики, молодіжного руху в колишньому СРСР, в Україні зокрема, уже в першій половині XX ст. Без цього вивчення важко вибудувати генеалогічне дерево молодіжних проблем, запитів й можливостей молодіжного руху й ін. Надзвичайний інтерес викликає молодіжна політика у державотворенні 1918-1920 років".[ 16,с.62]

Як зазначає Приходько А.В. що в Україні, до проголошення нею незалежності, держава провадила свою молодіжну політику через КПРС. Вона здійснювалася за такою схемою: основна її частина проводилась через ВЛКСМ (фактично єдину молодіжну організацію), інша - через державні органи освіти, охорони здоров'я, оборони, внутрішніх справ, Державний комітет у справах спорту і туризму, інформаційні відомства, культосвітні заклади тощо. Об'єктом цієї політики була молодь, яку намагалися виховати в дусі будівника комунізму. При цьому визначальним, з нашої точки зору, є те, що молодь не розглядалася як суб'єкт цього процесу. Тобто, молодіжна політика мала патерналістський характер і вимагала від молодого покоління дій і розвитку в заданому напрям.

В Україні сучасні підходи до розробки і впровадження молодіжної політики започатковані у 1990 році резолюцією XXVIII з'їзду Компартії України "Про молодіжну політику КПУ". Вона, власне, була дорученням партійним комітетам виробити, залучивши державні й комсомольські органи, а також науковців і практиків, нову молодіжну політику.[ 8,с.17]

Початок роботи над розробкою і втіленням нової, цілісної молодіжної політики наприкінці ХХ ст. став можливим як складова всього процесу оновлення українського суспільства, завдяки усвідомленню наступної істини: молоді як соціальній групі населення, що реально діяла вже на той час, не лише належить майбутнє, від неї багато в чому залежить сьогодення - його реформування та оновлення.

Ще на підході до проголошення незалежності України, коли комсомол почав втрачати свої позиції, а інші молодіжні організації лише намагалися розпочати свою діяльність, для вирішення молодіжних проблем, що з новою силою загострилися, на місцях з ініціативи органів державної влади вже було напрацьовано нову нормативну базу роботи з молоддю, молодіжним рухом та громадськими молодіжними організаціями.

Разом з тим створювалися комітети, відділи у справах молоді як структурні підрозділи виконкомів рад народних депутатів відповідних рівнів. Все це, на думку М.П. Перепелиці, фактично й започаткувало державну молодіжну політику на місцях.

Органами виконавчої влади на обласному рівні приймалися документи, що рекомендували створювати відповідні виконавчі структури в містах і районах. Паралельно створювалися відповідні органи, що опікувалися проблемами молоді в містах і районах. Таким чином, на початок серпня 1991 року в усіх міських та в половині районних виконкомів були створені комітети у справах молоді і розпочалася розробка молодіжних програм.

Документи, які розроблялися і приймалися на обласному рівні, активно використовувалися як аналоги для розробки і прийняття відповідних документів на рівні міст і районів.[ 8,с.49]

У 1990-1991 роках в областях, районах, містах України почалося створення системи структурних підрозділів органів державної влади, на які покладалася координація діяльності щодо вирішення проблем молоді. Разом з цим зароджувалася державна молодіжна політики національного значення, котра активно формувалася протягом наступних історичних етапів:

- період існування та функціонування Запорізької Січі XVI-XVII ст.;

- доба Гетьманщини, XVIІ-XVIIІ ст.;

- радянський період, 1917-1990 рр.;

- часи незалежної Української держави, з 1991 року по теперішній час.

Державною молодіжною політикою, на сьогодні, визнано:

· системну діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах;

· специфічний і цілісний напрям у державній політиці; систему ідей, теоретичних положень про місце і роль молодого покоління у суспільстві;

· практичну діяльність суб'єктів такої політики з метою формування і розвитку, реалізації творчого потенціалу молоді в інтересах суспільства.


Розділ 2. Соціально-педагогічні засади здійснення державнох молодіжної політики в Україні

2.1 Сутність державної держваної молодіжної політики в Україні

У Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (1992 р.), першому документі, який започаткував державну молодіжну політику в Україні, визначено, що це – системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, яка здійснюється у законодавчій, виконавчій, судовій сферах. З огляду на це, під державним управлінням молодіжною політикою розуміємо – систематичний та спеціально організований вплив суб'єкта державного управління на об'єкт, у першу чергу молодь, з метою організації ефективного, цілеспрямованого функціонування й розвитку системи роботи з молоддю, відповідно до мети та завдань цієї політики.[ 9,с.1]

Державне управління у сфері молодіжної політики здійснюється суб'єктом управління, яким, зокрема, є: державні органи – центральні органи виконавчої влади (зокрема, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту спільно з іншими міністерствами та центральними органами державної виконавчої влади України); місцеві органи державної виконавчої влади зі своїми структурними підрозділами по роботі з молоддю; органи місцевого самоврядування; соціальні служби для молоді (у т.ч. центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді), які виробляють і ухвалюють рішення, здійснюють керуючий вплив на об’єкти управління.

Об’єктом державного управління є молоді громадяни віком від 14 до 35 років, їх об'єднання, а також процеси в молодіжному середовищі, відносини у сфері суспільного життя, пов'язані з молоддю, на які спрямовано направляючі, організуючі та контролюючі дії відповідних суб’єктів.[ 20,с.9]

Суб'єкт і об'єкт взаємодіють у процесі управління для досягнення головної мети державної молодіжної політики – створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Відповідно до світової практики, законодавчо-правовий елемент управління будь-якою сферою складається з Конституції, Хартії прав, міжнародних угод та конвенцій, законодавства, угод між окремими юрисдикціями. Щодо сфери молодіжної політики, то законодавчо-правовий механізм об'єднує такі складові (малюнок 2):

– прийняття законодавчих актів, рішень державних органів управління, спрямованих на формування й реалізацію державної молодіжної політики;

– підготовку щорічної доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні, стан реалізації державної молодіжної політики;

– створення механізмів і інститутів для проведення в життя закону;

– заходи по забезпеченню здійснення прав молоді, зафіксованих у Конституції України, законодавчих та нормативно-правових актах;

– розробку та законодавче затвердження державних стандартів;

– вироблення механізмів для впровадження міжнародного законодавства, ратифікацію документів міжнародних організацій.[ 2,с.15]

Організація державного управління у сфері молодіжної політики здійснюється через систему державних органів по роботі з молоддю, соціальні служби та молодіжну інфраструктуру. Завдання цієї політики, закріплені законодавством України та нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність і обумовлюють функції органів по роботі з молоддю, впливають на їх внутрішню структуру, зумовлюючи її ієрархічний розподіл. Разом з тим органи управління, реалізуючи свої функціональні повноваження у процесі діяльності, здійснюють вплив на молодь, її об`єднання, процеси у молодіжному середовищі. Їх практичні дії пов’язані з прийняттям державних рішень, зі створенням економічних, політичних, організаційних, правових умов здійснення цієї політики на всіх рівнях держави. Молодь, у свою чергу, є не тільки об’єктом впливу, вона бере участь у провадженні молодіжної політики. Що забезпечує з її боку зворотний зв’язок, відгук на здійснювану державними органами політику. Таким чином, відбувається взаємодія різних елементів управління (малюнок 3).[ 15,с.6]

Державна молодіжна політика є динамічною системою, що розвивається. Тому зазначений механізм має забезпечувати своєчасне реагування органів державного управління відповідно до зміни потреб суспільства, завдань політики і стану молоді.

2.2 Вплив державної молодіжної політики на соціальне становлення та соціалізацію підростаючого покоління

У третьому тисячолітті, за прогнозами сучасних учених, прогрес людства буде визначати соціальна активність особистостей. Людина, яка з дитинства не мала досвіду активної громадської поведінки, досвіду з прояву соціальної ініціативи, не зможе і в зрілому віці вирішувати ключові проблеми суспільства. Тому важливим є те, щоб державна політика щодо молоді в Україні забезпечувала реалізацію заходів, спрямованих на формування суспільно активної особистості, здатної вирішувати завдання з державотворення та гідно протистояти всім викликам та загрозам, які можуть спричинятися наслідками соціально- економічної ситуації у світовому товаристві та в Україні зокрема.

Значна частина публікацій в українській науковій літературі з питань соціалізації присвячена політичним аспектам соціалізації молоді. Деякі автори, а саме П.Сівчук, М.Грушеватий, В.Подоляк, Л.Пилюгіна, О.Рудакевич, Д.Мельников, М.Баяновська, О.Опаленик у своїх дослідженнях висвітлили принципи політичної соціалізації молоді за умов відродження української нації, а також соціалізації як адаптивного механізму залучення молоді в політику; довели, що політична соціалізація підростаючої генерації є засобом формування особистості; обґрунтували роль самодіяльних дитячих та молодіжних об'єднань, студентського руху у формуванні політичної культури українського народу. Але в межах тематики нашого дослідження доцільно ширше розглянути поняття соціалізації молоді, фактори впливу та механізм залучення молоді до процесу соціалізації.

У своєму дослідженні Р.Сторожук зазначає, що соціалізація особистості відбувається під впливом ряду факторів, які умовно можна поділити на три групи:

1) макрофактори (світове співтовариство; держава та її органи; органи місцевого самоврядування; суспільство та його елементи; ЗМІ);

2) мезофактори (етнокультурні умови, тип помешкання, місце та умови проживання, традиційні умови розвитку людини);

3) мікрофактори (сім'я; заклади освіти; позашкільне середовище; товариство однолітків, різні громадські та релігійні об'єднання тощо).

Усі ці фактори на кожну конкретну людину впливають по-різному. Динаміка їх розвитку і впливу залежить від рівня розвитку суспільства, науки й техніки та індивідуальних якостей особистості.

Ю.Гажієнко обґрунтовує, що в процесі соціалізації молоді важлива роль належить соціальним інститутам, до яких відносять сім'ю, школу, ЗМІ, громадські об'єднання та організації, політичні партії, державні органи, установи.

У деяких дослідженнях розглядається така форма соціальної активності, що також сприяє процесу соціалізації молоді, як інноваційна активність. М.Яковенко на основі запропонованого концептуального підходу до дослідження інноваційної активності студентської молоді розробила систему заходів з розвитку в умовах оновлення вищої школи України. Під інноваційною активністю М.Яковенко розуміє такий прояв соціальної активності, у процесі якого індивід виявляє особистісну творчість і сприяє перетворенню соціальних відносин, умов власного життя тощо. Прояв інноваційної активності є можливим як у різних соціальних середовищах, так і в різних аспектах людської життєдіяльності і може виражатися як у соціально-позитивних, так і соціально-негативних формах.[6,с.417 ]

На думку О.Бойка включення молоді в активне суспільного життя має два взаємопов'язані аспекти - соціалізація молоді й оновлення суспільства. Включаючи молодь у систему існуючих суспільних відносин, суспільство змінюється й само: процес соціалізації переростає в процес оновлення суспільства. У свою чергу, змінюючи суспільство, молодь змінюється й сама, стає активною часткою суспільства, включається в суспільний механізм. Але високо оцінюючи роль молоді як суб'єкта соціальної дійсності, не слід впадати в крайнощі й пускати процес її соціалізації на самоплив. Умовою успішної соціалізації є зміна поведінки особи відповідно до потреб суспільства та згідно з бажанням самого індивіда. Будь-яке суспільство завжди буде прагнути виховати таку особу, яка б підтримувала ті суспільно-політичні процеси, які в ньому розвиваються.

Таким чином, процеси соціалізації молоді і трансформації суспільства повинні розглядатися у взаємодії. Соціалізація - це процес взаємодії індивіда і соціального середовища, основним змістом якого є передача й освоєння соціального досвіду, становлення суспільної людини, і, як результат, відтворення самого суспільства.[ 23,с.15]

Завдання процесу соціалізації молоді полягають в тому, щоб допомогти дітям і молоді зорієнтуватися в сучасних соціальних явищах, оволодіти досвідом старших поколінь, зрозуміти своє покликання, визначити місце в суспільстві. Ці процеси відображають не пасивну адаптацію молодої людини, а розвиток її творчого самоствердження в суспільстві.

Виділяють три основні етапи соціалізації молоді:

· Сімейний (дошкільний)

· Академічний (школа, технікум, ВУЗ)

· Самоосвіта (у процесі фахової діяльності)

Сьогодення вимагає не просто подолання скепсису, зневіри та слабкодухості молоді, не тільки формування в неї принципів нового мислення, прогностичних орієнтацій, життєвих цінностей, а готовності до дій, до дійового включення в процеси суспільно-політичного життя, тобто значного підвищення рівня соціальної активності. Визначення такого рівня має важливе практичне значення, оскільки допомагає правильно оцінювати стан справ і формувати умови, що дозволяє активізувати людей. Активність виявляється в різних формах, має різний ступінь дієвості, неоднакові сфери застосування.[ 20,с.46]

Соціальна активність – свідома, цілеспрямована діяльність людини, орієнтована як на перетворення об'єктивних соціальних умов, так і на формування соціальних якостей власної особистості (активної життєвої позиції); характеристика діяльності, що відображає ступінь реалізації та розвитку соціальних можливостей людини (її здібностей, знань, навичок, намагань тощо). Чим вищий рівень соціальної активності, тим більший заряд соціальної енергії вона в собі концентрує, тим успішніше розвивається суспільство, що зацікавлене в постійному зростанні суспільно-політичної активності. Забезпечити зростання активності можна тільки через стимулювання соціальної діяльності людини та розширення меж для її соціальної творчості.

Турбуючись про зростання соціальної активності, необхідно передусім впливати на світоглядну спрямованість особистості, її переконання та свідомість. Перетворення в суспільстві виявили все більш відчутну суперечність між одномоментними, вузькозрозумілими інтересами та спонуканнями окремих особистостей, груп та інтересами всього суспільства. Не намагання до експансії власних інтересів, а переоцінка особистістю критеріїв життєвого успіху, правильності своєї поведінки, спрямованості та інтенсивності своєї соціальної діяльності і, як наслідок, формування активної життєвої позиції мають стати програмними в життєдіяльності молодих людей. Суспільство повинно потурбуватися про розвиток у молоді здатності та внутрішньої потреби у свідомій суспільній діяльності. Отже, суспільство зацікавлене в дійовому включенні молоді до багатьох соціальних процесів, плідної суспільно корисної роботи, гармонічного поєднання життєвих цілій особистості з потребами та інтересами всього суспільства .

Залучення молоді до активного суспільного життя тісно пов'язане з діяльністю молодіжних громадських організацій, в яких реалізується молодіжна самодіяльність та ініціатива, прагнення юнаків та дівчат до участі в житті суспільства й держави, до задоволення власних потреб та інтересів .

Ступінь розвитку соціальної активності, величина її інтенсивності залежать від позиції людини щодо основного виду діяльності, в яку вона включена як громадянин.Саме в цій діяльності відбувається оволодіння соціально важливими обов’язками, формується колективістська самосвідомість, визначається самооцінка, завойовується престиж, нагромаджується досвід колективних відносин.[ 6,с.418]

У юнацькі роки активність як природна здатність перетворюється на соціальну систему потреб та інтересів. Цей процес включає: а) усвідомлення суспільних явищ, що є предметною стороною соціальних відносин і етичних цінностей суспільства; б) розвиток соціальних відчуттів і потреб, що мають громадянську спрямованість (перш за все, потреби у взаємодії, співпраці та відповідних мотивах, що спонукають до реалізації відносин); в) включення в практичну діяльність, що має соціальну спрямованість.[ 21]

Як вважає О.Бойко механізм соціалізації молоді має, базуватися, перш за все на тому, що кожний молодий громадянин повинен розглядатися винятково як суб'єкт громадсько-корисної діяльності. Відтак, від держави, її структур, соціальних інститутів вимагається створення певних стартових умов для соціалізації молоді: дати необхідний обсяг знань, професійні навички тощо.

Процес соціалізації молоді відбувається відповідно до закономірностей, які притаманні певним соціальним групам людей. Проте важливою умовою розвитку громадської активності молодих людей є цілеспрямована соціалізація з освітньо-методологічним забезпеченням, з виробленням відповідної державної політики в цьому напрямі.[ 20,с.46]

Для цього необхідно:

· Упровадження регіональної молодіжної політики, яка б сприяла створенню та розвитку молодіжних громадських об'єднань. Оскільки одним із найбільш важливих інститутів соціалізації є молодіжні громадські об’єднання як фундамент громадянського суспільства, практично навчаючи молодих людей активної участі, колективної співучасті тощо.

· Активізування роботи з розробки регіональних програм "Школа молодіжного лідера". Завдяки реалізації програми молоді люди опанують усі необхідні знання та сформують навички, що потрібні для успішного й гармонійного розвитку особистості, ознайомляться з досвідом активної громадської поведінки тощо.

· Здійснення підтримки з боку органів місцевого самоврядування новоствореним молодіжним громадським об'єднанням у вигляді одноразових дотацій, надання приміщень для здійснення діяльності, а також у разі необхідності забезпечення молодіжних об'єднань організаційною допомогою.

· Забезпечення доступу молоді до формування та реалізації державної молодіжної політики. Це буде сприяти ширшому застосуванню молоддю інноваційних форм роботи, розвиваючи її самоорганізацію. При цьому самоорганізація виходить на перший план як ефективний засіб соціалізації молоді, джерело ініціативи, спосіб самореалізації та самоутвердження молодої людини.


Розділ 3. Соціальний педагог як субєкт здійснення держваної молодіжної політики

Соціальний педагог надає такі соціальні послуги в яких реалізується державна молодіжна політика:

- педагогічні (консультування батьків та дітей; послуги з організації дозвілля; просвітницькі послуги для батьків щодо формування навичок батьківської компетентності; послуги в організації домашнього навчання дітей-інвалідів; соціальний патронаж проблемних сімей; посередництво між учнями та батьками, учнями та педагогами тощо);

- психологічні (консультації з психологічних проблем; психотерапевтичні послуги; послуги з психодіагностики та психокорекції; соціально-психологічні тренінги; послуги з профорієнтації тощо);

- соціально-медичні послуги (інформування учнів щодо дотримання гігієнічних правил, організації раціонального харчування, попередження хвороб, які передаються статевим шляхом, шляхів передачі ВІЛ, наслідків вживання наркотичних речовин, алкоголю; сприяння в необхідному лікуванні дітей, які цього потребують тощо);

- юридичні послуги (допомога в оформленні відповідних документів для визначення соціального статусу дітей, позбавлених батьківського піклування; послуги щодо отримання відповідних пільг для різних категорій дітей; представлення інтересів дітей у правоохоронних органах, послуги з правової просвіти неповнолітніх тощо).[ 24,с.13]

Державна молодіжна політика передбачає залучення соціального педагога до таких видів професійної діяльності:[ 9]

1) створення відповідної системи освіти, професійної орієнтації і підготовки молоді до праці;

2) запобігання безробіттю, забезпечення зайнятості молоді;

3) встановлення для випускників шкіл, профтехучилищ, технікумів, ВНЗ, а також військовослужбовців, звільнених у запас, певних гарантій та можливостей для працевлаштування;

4) стимулювання підприємств і організацій, що спрямовують матеріальні та грошові ресурси на спеціальні молодіжні програми і проекти, на забезпечення зайнятості молоді, випуск товарів і надання послуг для молоді; створення та організацію діяльності госпрозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань, які дбають про надання допомоги молодим людям;

5) розвиток нових форм трудової участі молоді у виробництві;

6) стимулювання молоді, її організацій на самостійне вирішення власних соціальних проблем (розвиток молодіжних житлових кооперативів, центрів науки, творчості, дозвілля і відпочинку тощо);

7) вирішення житлових проблем молоді (зокрема створення системи пільгового кредитування для молодих сімей);

8) вивчення та формування розумних потреб молоді, розширення асортименту послуг і збільшення випуску товарів для молоді;

9) державне стимулювання і фінансування молодіжного обміну з представниками інших держав з метою підвищення професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей, розширення світогляду.

Державна молодіжна політика здійснюється також через Центри соціальних служб для молоді в яких передбачена посада соціального педагога.[ 25,с.104]

Здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю покладається на: Державний центр соціальних служб для молоді; республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, районні у містах, сільські та селищні центри соціальних служб для молоді; спеціалізовані формування центрів соціальних служб для молоді, зокрема бюро праці, агентства зайнятості, служби психологічної допомоги, кризові центри, центри реабілітації, ресоціалізації, адаптації, школи батьківської підтримки для молодих батьків, телефон довіри тощо.

Державний центр соціальних служб для молоді створюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань молодіжної політики та підпорядковується йому.

Центри соціальних служб для молоді створюються відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, належать до сфери їх управління і підпорядковуються відповідно органу виконавчої влади чи виконавчому органу сільської, селищної, міської ради.

Державний центр соціальних служб для молоді контролює і координує діяльність республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських центрів соціальних служб для молоді.

Республіканський центр соціальних служб для молоді Автономної Республіки Крим, центри соціальних служб для молоді обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, міські, районні, районні у містах, сільські та селищні ради контролюють і координують діяльність центрів соціальних служб для молоді відповідно районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах, сільських та селищних рад, а також надають їм практичну і методичну допомогу.

Штатна чисельність працівників Державного, республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних центрів соціальних служб для молоді встановлюється згідно з мінімальними стандартами здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Типове положення про центри соціальних служб для молоді затверджується Кабінетом Міністрів України.

Діяльність центрів соціальних служб для молоді фінансується за рахунок державного та місцевих бюджетів, відповідні витрати в яких визначаються окремим рядком, інших джерел, передбачених законодавством.

Послуги, що надаються центрами соціальних служб для молоді, є державними послугами і здійснюються на безоплатній основі.

Завданнями суб'єктів соціальної роботи з дітьми та молоддю є: надання різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді; розроблення та здійснення системи заходів по створенню умов, достатніх для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, проведення системи заходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання; розроблення та здійснення реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомоги дітям, молоді, які зазнали жорстокості та насильства, потрапили в екстремальні ситуації; здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення передового міжнародного досвіду з питань соціальної роботи з дітьми та молоддю; сприяння молодіжним організаціям і окремим громадянам у їх культурному і фізичному розвитку, участі в трудовій та суспільно корисній діяльності; здійснення інших повноважень у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Висновки

Проведене дослідження дає змогу зробити наступні висновки що стратегічною метою молодіжної політики України є створення умов для самореалізації та творчого розвитку кожної молодої людини – громадян України, реалізації інноваційного потенціалу молоді у всіх сферах суспільного життя, вихованні покоління людей здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, зберігати й примножувати цінності народу України та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, демократичну, правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти.

У курсовій роботі теоретичний аналіз державної молодіжної політики полягає у розгляді різних підходів до розкриття сутності та визначення поняття державної молодіжної політики, виокремлення елементів структури державної молодіжної політики, аналізі різних зарубіжних моделей реалізації державної молодіжної політики.

Таким чином, сутність державної молодіжної політики полягає в складних, багатограних явищах. що мають чітко визначену мету, завдання, напрями, механізм реалізації тощо.Державна молодіжна політика визначається як системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Державна молодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна в узагальненому вигляді виокремити три основних елементи. Перший – політичної організації, що включає сукупність "молодіжних" органів державної влади, громадсько-політичні інститути, молодіжні громадські організації й рухи, саму молодь тощо. Другий елемент – політична діяльність владних інститутів та відносини між ними. І нарешті, третій елемент – політична свідомість, що вказує на залежність політичних відносин і політичної діяльності, всього суспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїх інтересів.

Соціально-педагогічні засади здійснення державної молодіжної політики в Україні визначаються впливом взаємообумовленістю здійснення державної молодіжної політики та соціального становленння та соціалізації підростаючого покоління. Таким чином процеси соціалізації молоді і трансформації суспільства повинні розглядатися у взаємодії. Соціалізація – це процес взаємодії індивіда і соціального середовища, основним змістом якого є передача й освоєння соціального досвіду, становлення суспільної людини, і, як результат, відтворення самого суспільства. Для ефективного впливу на соціальне становлення державної молодіжної політики необхідне впровадження такої регіональної молодіжної політики, яка б сприяла створенню та розвитку молодіжних громадських об'єднань,з боку органів місцевого самоврядування необхідне підтримка у вигляді надання приміщення для молодіжних громадських обєднань. Також необхідно забезпечити доступ молоді до формування та реалізації державної молодіжної політики.

Соціальний педагог виступає субєктом здійснення державної молодіжної політики, надаючи педагогічні, психологічні, соціально-медичні, юридичні послуги. Таким чином соціальний педагог відіграє важливу роль в процесі реалізації державної молодіжної політики,виступаючи певним посередником між державними структурами та молоддю. Державна молодіжна політика також реалізується через Центри соціальних служб для молоді, в яких передбачена посада соціального педагога.


Список використаної літератури

1. Атрощенко Б., Коваленко В. Історія молодіжної політики незалежної України пишеться вже зараз // Сіверянський літопис. – 2006. – №6. С.112-114.

2. Андрущенко В.Л. Запорізька Січ як український феномен. // В.Л. Андрущенко, В.М. Федоров - К. : Заповіт, 1995. - 75 с

3. Балакірєва О. М., Головенько В.А. Державна молодіжна політика як важливий напрям діяльності владних інститутів щодо розв’язання проблем молоді в сучасній Україні // Укр. соціум. – 2006. – № 6. – С. 149-150.

4. Бакаєв, О. Деякі концептуальні проблеми молодіжної політики в Україні // Розбудова держави. – 1996. - № 1. – С. 13-20.

5. Богомаз, К.Ю. Формування політичної культури української молоді в умовах незалежної держави //Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи. – К., 2004. – С. 221-225.

6. Бородін, Є. І. Державна молодіжна політика в Україні у 1991-2003 рр.: урядові програми // Вісник Дніпропетровського університету. – Д., 2004. – № 5. – С. 98-108. – (Історія та археологія ; Вип.12)

7. Бородін Є.І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991-2004 рр.): Монографія /Є.І. Бородін. – Д.: Герда, 2006. – 472 с.

8. Гикава, Г. Особливості соціального становлення молоді // Соціальний педагог. – 2008. - № 12(грудень). – С. 58-60.

9. Гадяцький Л. Державна молодіжна політика: поганяй до ями ?: Виступ [народного депутата України], що не прозвучав у парламенті // Новий час. – 1999. – 28 черв.– 4 лип. – С.3.

10. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – К.: Наук. думка, 1993

11. Димитров, М. Ф. Пріоритетні напрями молодіжної політики у діяльності державних місцевих структур та громадських організацій // Проблеми освіти : наук.-метод. зб. / гол. ред. В.Г. Кремень. – К., 2006. – Вип. 44. – С. 63-66.

12. Донченко Т.О. Формування державної молодіжної політки в Україні:історико- правовий аспект. //Наукові праці.Том 125.Випуск 112.-К.2009.-С.141-143.

13. Жигайло, Н. І. Діяльність центрів соціальних служб для молоді // Соціальна педагогіка: навч. посіб. / Н. І. Жигайло. – Л., 2007. – С. 133-143.

14. Зінченко А. Державна молодіжна політика: історія формування, проблеми, перспективи // Політичний менеджмент – 2007. – № 1. С.185-186.

15. Ільченко Н.М. Деякі аспекти формування механізму реалізації державної політики України в галузі засобів масової інформації // Державне будівництво: електрон. наук. фахове видання ХарРІ НАДУ. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2007. – № 2.

16. Карнаух, А.А. Молодіжна політика: проблеми та перспективи // Віче. – 2007. – № 18. – С. 47-48

17. Кривчик Г.Г. Молодіжна політика в Україні у дзеркалі історизму і об’єктивності // Грані. – 2006. – № 6. – С. 153-155.

18. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). — Київ, Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. — 242 с.

19. Перепелиця, М. Механізм реалізації регіональної, місцевої державної молодіжної політики // Нова політика. – 2000. - № 6. – С. 40-43.

20. Перепелиця, М. Державна молодіжна політика: молодь про її формування та реалізацію // Віче. – 2000. - № 10. – С. 47-60.

21. Пилипчук І., Федусь С. Державна житлова молодіжна політика // Розробка державної політики: Аналіт. зап. / Уклад. О. І. Кілієвич. – К., 2002. – С. 137-141.

22. Плахотнюк Н.Г. Проблеми і шляхи залучення молоді на державну службу в Україні // Укр. соціум. – 2005. – № 4. – С. 84-92.

23. Результати моніторингового опитування населення України стосовно соціального становища молоді. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. — 34 с.

24. Метьолкіна Н.Б. Механізми формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні [Електронний ресурс] / Н.Б. Метьолкіна // Державне будівництво – Х. : ХарРІ НАДУ "Магістр", 2008. – № 1.

25. Смолій, В.А. Молодіжна державна політика Історія України XX – початку XXI століття: навч. посіб. // за ред. В.А. Смолія. – К., 2004. – С.342.

26. Старожук Р. Державна молодіжна політика в контексті європейського вибору України: механізи реалізації . //Дис..канд.наук з держ.упр.25.00.02- Р. Старожук //О.;ОРІДУ НАДУ .2007,С.13-25.

27. Ченцов В., Колесніков К. Українська молодіжна політика від Кравчука до Кучми // Бористен. – 2006. – № 12. – С. 12-13.

28. Шульга, В.В. Соціально-педагогічні аспекти державної молодіжної політики в Україні // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. / гол. ред. В.Г. Кремень. – К., 2004. – Вип. 40. – С. 32-39.

29. . Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 13 травня 1999р.,№655-ХІV.

30. Гажієнко Ю.Проблеми політичної соціалізації молоді в сучасних умовах. //Вісн.НАДУ -2005-С.417-418.

31. Пилипенко В. Молодь України:сподівання, орієнтації, поведінка //В.Пилипенко, О. Вишняк, О.Дончеко- К:Наук.думка,1993- С.40-50.

32. Родина Л. Развитие социальной активности подростков //Л.Родина, О.Мичина //Партнерство через образование. Совместный российско-американский журнал.

33. Соціальні послуги в Україні: сьогодення та перспективи // Т.В. Семигіна, К.С.Міщенко та ін.-К.:ВК "Зірка",2007-52с.

34. Соціальна педагогіка.Навч.посібник. //За ред.А.Й.Капської-К.,2000-264с.

35. Study on the State of Young People and Youth Policy in Europe 9(Final report). – UN, 2001. – 147 p.


Додаток 1

Малюнок 1. "Структура державної молодіжної політики"


Додаток 2

Малюнок 2


Додаток 3

Малюнок 3

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ