Смекни!
smekni.com

Відповідальність продавця за евікцію у римському приватному та сучасному цивільному праві України (стр. 1 из 10)

Дипломна робота

З предмету: Цивільне право України

На тему: «Відповідальність продавця за евікцію у римському приватному та сучасному цивільному праві України»


План

Вступ

Поняття відповідальності продавця за евікцію

Розділ І. Відповідальність продавця за евікцію у римському приватному праві

1.1 Попередні зауваження

1.2 Встановлення обов’язків продавця

1.3 Судовий захист покупця – головний обов’язок продавця

1.4 Деталі обов’язку захисту

1.5 Наслідки невиконання обов’язку захисту

Розділ ІІ Відповідальність продавця за відсудження товару у покупця в сучасному цивільному праві України і зарубіжних держав

2.1Питання евікції в цивільному праві України

2.2Відповідальність продавця за евікцію у цивільному праві РФ

2.3Німецька модель купівлі-продажу

2.4Французька модель купівлі-продажу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

З розвитком ринкової економіки у нашій державі майбутнім юристам, науковцям особливо актуальним стає глибоке вивчення цивілістики та сучасного цивільного права. Характерною особливістю сучасного цивільного права є його генетичний зв’язок з римським приватним правом. Римське право належить до тих унікальних витворів людського генія, котрі на кшталт семи чудес світу є найвищими досягненнями цивілізації – віхами на шляху прогресу. Як відомо сучасне цивільне право нашої держави та інших держав, що входять до романо-германської правової сім’ї увібрало в себе основоположні ідеї, принципи, поняття ще із римського приватного права, довершеність якого ґрунтувалась на ідеях природного права, засадах справедливості, порядності та доброчесності. Роль римського права у становленні фундаментальних інститутів сучасного цивільного права важко недооцінити. Саме тому вивчення сучасної цивілістики необхідно починати з вивчення римського приватного права. Сьогодні найбільш важливим після інституту власності є інститут зобов’язань в цивільному праві. Нас же цікавлять двосторонні зобов’язання, іншими словами – договори, зокрема договір купівлі продажу. Як відомо договір купівлі-продажу був і залишається най розповсюдженішим консесуальним контрактом. Обіг речей у суспільстві здійснюється в основному в формі купівлі-продажу. За часів натурального господарства він провадився у вигляді міни – товар на товар. З виникненням грошей проста міна перетворюється в обмін товару на гроші. Однією з найважливіших проблем цього договору як в стародавні часи, так і в теперішній час є вирішення питання про відповідальність продавця за евікцію. Актуальність цього питання полягає в тому, що в сучасний період дослідженню цього питання не приділялося належної уваги. Останні фундаментальні дослідження цієї проблеми в нашій державі відбувалися ще у дореволюційний період в Російській імперії. Саме тому, на наш погляд, необхідно приділити увагу цій проблемі. На сьогоднішній день вирішення питання відповідальності продавця за евікцію речі досить рідко зустрічається у судовій практиці. Крім того актуальність цього дослідження саме в сучасний період полягає в тому, що в умовах становлення в Україні правової демократичної держави та громадянського суспільства на перший план висувається особа, права, свободи та інтереси якої підлягають захисту в першу чергу з боку держави. У нашому випадку це стосується захисту перш за все прав та інтересів добросовісного набувача речі за договором купівлі-продажу, а не зміцненню цивільного обороту. Тобто покупця, який не знав та не міг знати про права третіх осіб на річ, яку він придбав та міг її позбутися в результаті евікції. На жаль сучасна як українська так і російська наука цивільного права недостатньо приділяє увагу вивченню природи та підстав евікції, сутності позову про евікцію, захисту прав добросовісного покупця у разі евікції у нього речі. Не наука, не практика загальних та господарських судів не вносить ясності у питання правової природи договорів купівлі-продажу речі неправомочним продавцем, які в одному випадку кваліфікуються як недійсні, а в інших визнається відносна неможливість виконання такого договору, викликана винними діями продавця або договори визнаються не укладеними. Існування вказаних проблем пов’язане з відсутністю у законодавстві вимоги легітимізації власності на боці продавця. Якщо проблеми володіння та співвідношення індикаційного та реституційного позовів достатньо повно досліджені і сучасними вченими і класиками цивілістики, то проблеми дії правил про евікцію практично не досліджувались, а якщо і згадувалися, то лише у рамках визнання договору купівлі-продажу чужої речі недійсним. Така неузгодженість та суперечність у науковій сфері безумовно веде до проблем в сфері законодавства, що регулює відносини купівлі-продажу. Суперечливість нормативного регулювання породжує проблеми у сфері правозастосування, відсутності єдності судової та господарської практики при вирішенні спорів, що випливають із вимоги про вилучення товару у добросовісного покупця і його зустрічної вимоги до неналежного продавця про відшкодування збитків. Дослідження вказують, що практика в більшості випадків просто не застосовує правила про евікцію, передбаченні в статтях 660 та 661 Цивільного кодексу України. Таким чином вказана гостра необхідність вивчити яким чином вирішувалося дане питання у римському приватному праві та порівняти його із регулюванням даного питання в сучасному цивільному праві України та інших держав. Ця робота є комплексним науковим дослідженням проблем евікції та захисту прав добросовісного покупця. відповідальність продавець римський право евікція

Вивчення питання почнемо із з’ясування що ж таке евікція та яким чином вирішувалася відповідальність за неї продавця у римському та в сучасному праві. Для того, щоб краще зрозуміти сутність сучасного інституту порівняємо його з цим же інститутом у римському приватному праві. Як відомо договір купівлі-продажу є двостороннім, тобто у контрагентів, в даному випадку покупця та продавця є як права так і обов’язки. Ми зупинимося на дослідженні обов’язків продавця. Головною метою купівлі-продажу було, звичайно, перенесення права власності на покупця. Через це першим обов’язком продавця було передати проданий товар у власність покупця. Отже, продавцем міг бути тільки власник товару (вийняток – продаж за договором доручення і з публічних торгів, але й у цих випадках продаж проводиться від імені продавця-власника) Якщо продавець продав чужу річ, не будучи її власником, покупець також не може стати її власником – не можна передати іншому право, якого сам не маєш. У такому разі продавець несе відповідальність за евікцію. Евікцією речі називається відсудження третьою особою речі від покупця на підставі права, яке в неї було ще до передачі речі продавцем покупцеві. Тобто продавець відповідав перед покупцем за не перенесення на нього права власності на куплену річ, в результаті чого річ могла бути відсуджена і вилучена у покупця третьою особою, яка є власником цієї речі. Під поняттям третіх осі розуміються особи, які, не виступаючи стороною у зобов’язанні, у випадках, що повинні бути встановлені договором, можуть мати певні права щодо боржника та (або) кредитора У разі пред’явлення позову третіми особами, які є справжніми власниками речі до покупця, то останній повідомляв про це продавця, який повинен був вступити у справу на стороні продавця та захищати його права. Якщо у разі рішення суду річ була вилучена у покупця на користь третьої особи на підставах, які виникли ще до укладання угоди купівлі-продажу, то продавець мав відшкодувати покупцю завдані збитки, тобто вартість цієї речі, за римським правом у подвійному розмірі.

В стародавні часи це питання вирішували найвідоміші римські юристи такі як Павло, Папініан, Ульпіан та ін. Розвинуте воно французькою елегантною юриспруденцією ХVI століття Куяцієм, Донеллом і особливо чітко Дуареном 1); звідси воно передається голландським юристам XVII ст. і початку XVIII ст. 2); в XVIII ст. його дотримувався відомий французький романіст Потьє 3), йому слідують і німецькі пандектисти того напрямку. В перші три чверті XIX ст. у ряду найбільш видних представників німецької історичної школи, як-то Пухта, Арндтс, Бринц, Синтенис, Келлер.

Вперше традиційній доктрині серйозний удар наносить Екк. Дослідивши ряд рішень юристів класичної епохи, Екк дійшов до висновку, що вже класичне римське право допускало покупця до позову проти продавця поза евікцією у всіх тих випадках, коли відсутність права у продавця, а отже і не отримання його покупцем, наносить інтересам покупця ті чи інші збитки. 6).

Думка Екка зустріла повне визнання зі сторони таких видатних юристів, як Віндшейд та Дернбург, Регельсбергер та Бехманн 7). Також питання цього торкалися Пухта, Хушке, Перніс, Ієринг, Жирар, Рабель, Варрон, Карлова, Ленель. Пізніше його вивчали дореволюційні дослідники Азаревич Д.І., Анненков К., Гуляєв А.М., Муромцев С.А., Мейер Д.И., Петражицький Л.І., Побєдоносцев К.П. , Синайський В.І., Шершеневич Г.Ф., Володимирський-Буданов, Мітюков та ін., а також автори радянського періоду та сучасні дослідники Алєксєєв С.С. , Агарков М.М., Брагинський М.И., Венедиктов А.В. , Витрянський В.В., Дождєв Д.В., Кабалкін А.Ю., Ломідзе О.Г., Новицький И.Б., Садиков О.Н., Скловський К.И., Суханов Е.А., Сергеєв А.П., Тархов В.А., Толстий Ю.К., Хаскельберг Б.Л., Хохлов С.А., Цибуленко З.И., Черепахин Б.Б., Чорноморець А.Е., Чечот Н.А., Щенников Л.В., Эрделевський А.; у нашій державі проф. Підопригора, Харитонов.

Розділ І. Відповідальність продавця за евікцію у римському приватному праві

1.1 Попередні зауваження

Відомо, що укладення договору купівлі-продажу в Римі супроводжувалося особливим обрядом мансипації. Відомо також, що мансипація в класичну епоху служить загальною усунутою від causa (абстрактною) формою придбання прав майнових та прав сімейної влади. Але таке широке значення мансипація отримала лише у результаті тривалого історичного процесу, який змінив її первісну природу та розширив область її застосування. Аналіз обряду мансипації, слів та дії його утворюючих, привів істориків до переконання, що первісно мансипація являла не що інше, як купівлю і саме купівлю натуральну 2), яка через особливу важливість предметів купівлі (res mancipi – це основний фонд селянського господарства древнього римлянина) здійснюється гласно у присутності не менше 5 свідків. Продавець за римською купівлею-продажем був зобов’язаний до перенесення не права власності, а всього лише спокійного володіння річчю. Слід також зауважити, що продавець зовсім не був зоб’язаний бути власником речі, яку він продає.