Суб’єкти трудового права України

Суб’єкти трудового права України


Зміст

Вступ

1. Поняття суб'єкта трудового права України

2. Правовий статус громадянина як суб'єкта трудового права України

3. Власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права України

4. Підприємство як суб'єкт трудового права України

5. Трудовий колектив як суб'єкт трудового права України

6. Профспілка підприємства як суб'єкт трудового права України

7. Органи державної влади, які виступають суб'єктами трудового права України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки


Вступ

Головною потребою людини є праця. Вона потрібна їй для нормальної життєдіяльності, потрібна як повітря, їжа, сон, спілкування. Щоб насолодитися відпочинком, треба спочатку відчути втому.

Застосовуючи працю, люди вступають у зв'язки один з одним. Ці зв'язки між людьми прийнято називати відносинами, що проявляються у різних сферах життя як форми взаємодій або протидій. Участь у цих зв'язках, тим більше, коли вони урегульовані нормами права, створює для їх учасників певні права та обов'язки. Визнання юридичних осіб або громадян носіями прав і обов'язків, надання їм певної правосуб'єктності, тобто наділення суспільно-юридичними якостями, що дозволяє їм брати участь у різних майнових, організаційних, особистих немайнових правовідносинах, перетворює їх у суб'єктів цих правовідносин.

Суспільні відносини не можуть існувати між абстрактними суб'єктами. Вони завжди є конкретними. Відносини, що складаються із застосування праці, також виникають на базі конкретної власності. Тому суб'єктами цих відносин у першу чергу є власник, а також особа, яка застосовуватиме свою працю на базі цієї власності.


1. Поняття суб'єкта трудового права України

Використовуючи працю громадян, підприємства, установи, організації включають їх до трудового процесу, внаслідок чого вони набувають певні права і обов'язки. Включення громадян у сферу соціальної діяльності, а воно здійснюється шляхом укладення трудового договору за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підкоренням правилам внутрішнього трудового розпорядку, надає громадянам нового правового статусу — вони стають працівниками: робітниками чи службовцями.

Залучення громадян до праці обумовлене пристосованістю і розвитком здатності людини до праці, що необхідна суспільству. При цьому сучасний трудовий процес вимагає праці не поодиноких працівників, а цілих їх груп. Виникають трудові колективи, які також проявляють себе і беруть участь у різних сферах суспільного життя: економічній, соціально-політичній, правовій, морально-ідеологічній, культурній та побутовій. За наявності цих видів діяльності у колективі складаються відносини, суб'єктами яких виступає або колектив у цілому, або певні його складові частини.

Якщо при цьому під відносинами розуміти будь-який суспільний зв'язок окремого індивіда, то сукупність таких індивідів також створює в своїх зв'язках з іншими сторонами відносини, які, будучи урегульованими нормами права, набувають форму правових відносин. Таким чином, підприємство виступає не тільки як суб'єкт трудових відносин у зв'язку із застосуванням праці, а й як господарська одиниця, де працівники створюють особливий суб'єкт права - трудовий колектив. Обидва ці поняття нероздільні: підприємство неможливе без трудового колективу, а останній, в свою чергу, неможливий без наявності засобів виробництва, якими він користується в процесі праці, без певної організації трудової діяльності.

В свою чергу, трудовий колектив створює свої органи та організації: профспілкові органи, страйкові комітети, товариські суди, які державою наділяються юридичними правами та обов'язками.

Отже, підприємство становить собою єдність двох сукупностей: засобів виробництва та працюючих. Як єдине ціле воно є більш широким поняттям, що охоплює і засоби виробництва, і людей, які працюють із застосуванням цих засобів. Засоби виробництва створюють матеріальну базу виробництва, в той час як трудовий колектив є його живим організмом [7, c. 32].

Розмежування підприємства і трудового колективу проявляється в органах, що представляють кожну з цих сторін. Підприємство представляється власником або уповноваженим ним органом. Трудовий колектив представляється радою трудового колективу, комітетом підприємства або виборним профспілковим органом. В разі виникненні колективного трудового спору трудовий колектив може представляти страйковий комітет. Відповідно ці органи також виступають як суб'єкти відносин, що виникають із застосування праці у суспільному виробництві.

При колективній власності її суб'єктами виступають колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії, релігійні та інші організації та об'єднання. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника — загальні збори, конференції, з'їзди, ради, правління тощо. Окремі функції по господарському управлінню колективним майном вищими органами управління власника може бути покладено на створювані ними органи.

Усі ці органи управління колективним майном в межах наданих їм повноважень володіють, користуються і розпоряджаються майном, можуть використовувати для трудової діяльності працю громадян, тому вони також виступають як суб'єкти трудового права.

Індивідуальна власність також може використовуватись громадянами для підприємницької діяльності особисто або із застосуванням праці найманих працівників. Для здійснення виробничої діяльності громадяни також можуть створювати підприємства, яким надається статус юридичної особи.

Таким чином, при всіх формах власності власник особисто виступає як суб'єкт трудового права. Але він може передавати належні йому права певним своїм органам, уповноважуючи їх на проведення господарської та трудової діяльності. Крім того, власник може створювати підприємства і організації, призначати певних осіб або органи для керівництва цими підприємствами і організаціями. Створювані власником підприємства і організації, посадові особи, найняті ним для керівництва створюваними підприємствами і організаціями, виступають суб'єктами трудового права.

Як суб'єкти трудового права виступають також органи, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю у цілому та законодавства з техніки безпеки і виробничої санітарії зокрема. До таких органів відносяться відповідні державні комітети України, наділені повноваженнями у своїй сфері діяльності, місцеві державні адміністрації та ради народних депутатів у межах відповідної території.

2. Правовий статус громадянина як суб'єкта трудового права України

Громадянином визнається фізична особа, яка володіє певним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактичного порядку, що характеризують цю особу як учасника юридичного спілкування. Термін «громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення становища особи як суб'єкта кримінального, житлового, сімейного, трудового права.

Складовими елементами, що створюють громадянський статус, є громадянство, стать, вік, стан здоров'я, сімейне становище, освіта, місце проживання, спеціальність, кваліфікація, зайнятість та інші дані, що характеризують особу.

Громадянський статус визначає лише вихідні позиції громадянина в правовому спілкуванні. При цьому до статусу включаються такі риси та юридичні характеристики, які притаманні саме цьому громадянинові до вступу його у сферу конкретних правовідносин.

При вступі громадянина у трудові відносини кожний з елементів його статусу обумовлює саму можливість працевлаштування (наприклад вік, стан здоров'я), визначає зміст роботи, що виконуватиметься (освіта, спеціальність, кваліфікація), або неможливість бути зайнятим саме на цій роботі (судимість, стать тощо).

Реалізувавши своє право на працю шляхом укладення трудового договору (ст. 2 КЗпП), громадянин набуває статусу працівника. Для того щоб вступити в трудові відносини, громадянин повинен досягнути віку шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли п'ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює [13, c. 41].

Саме з цього віку громадяни України набувають трудової правосуб'єктності, тобто своїми діями приймають на себе трудові права та обов'язки.

Працівники, тобто робітники, службовці та інші категорії працюючих, є найбільш багаточисельною категорією громадян України. Від інших категорій громадян України в юридичному розумінні їх відрізняє те, що вони перебувають у трудових відносинах з державними, кооперативними, громадськими підприємствами, установами, організаціями і є суб'єктами трудового права. Як закріплено в ст. 1 КЗпП, законодавство про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни.

Виділення працівників із загальної категорії громадян визначає їх належність до певної соціальної групи, правовий статус якої підпадає під регулювання окремої галузі права — трудового права. Але правовий статус працівника не може існувати відокремлено від правового статусу громадянина. Обидва ці статуси співвідносяться як окреме і загальне. В трудових відносинах просто констатації правового статусу громадянина недостатньо. Цей загальний статус потребує реальної конкретизації, що здійснюється наданням громадянину додаткових прав і обов'язків, які випливають із відносин по застосуванню праці в суспільному виробництві.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.