Курсова робота
З міжнародного приватного права України
На тему: "Юридичні особи в міжнародному приватному праві"
Київ 2011 р.
План
Вступ
Розділ І. Поняття та загальна характеристика юридичних осіб у міжнародному приватному праві
1. Поняття юридичної особи в міжнародному приватному праві
2. Види формувань зі статусом юридичної особи
3. Визнання іноземних юридичних осіб
4. Представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності
Розділ ІІ. Діяльність суб’єктів господарювання України за кордоном
1. Особливості українських юридичних осіб
2. Об’єднання підприємств як суб’єкти господарювання
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
За українським законодавством, юридичними особами визнаються організації, створені і зареєстровані в установленому порядку (ст. 80 Цивільного кодексу України).
Юридична особа, зазначається далі у цій статті, наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Законодавство іноземних держав або взагалі не дає визначення юридичної особи або обмежується загальними лаконічними формулюваннями. В літературі наводиться як приклад більш-менш розгорнутого визначення юридичної особи, які містяться у Цивільних кодексах країн Латинської Америки. У Чилійському Цивільному кодексі так сформульовано це поняття: юридичної особою є особа фіктивна, здатна здійснювати права, нести цивільні обов’язки і вступати у правові і неправові відносини.
Чи визнавалася ця категорія суб’єктів права в стародавньому Римі?
Різні автори дають різні відповіді, хоча єдині у твердженні, що римські юристи не допрацювались до поняття юридичної особи.
Фактично юридичними особами в римському праві (хоч вони так не називались), були такі категорії:
1). Сполучення фізичних осіб, що створюють у своїй сукупності самостійний правовий суб’єкт. У джерелах ця категорія позначається загальною назвою universitas personarum, hominum;
2). Установи з доброчинною метою, pia corpora, piac causae.
У римлян існувало загальне правило про обов’язкових трьох членах для всякої корпорації. А винятком із цього правила вважався випадок, коли із корпорації вибувають всі члени, крім одного.
У сучасному законодавстві зарубіжних країн, крім наведеного випадку, передбачається можливість існування під назвою юридичної особи не лише колективних утворень, а й так званих "компаній однієї особи", "одночленних товариств". У США це "one men company", "la societe unipersonelle" у Франції, "Einmanngesellhagt" у Німеччині.
Причини створення таких юридичних осіб полягають у тому, що вони в сучасних умовах здійснюють функції обмеження підприємницького ризику вартістю вкладеного майна.
Розділ І. Поняття та загальна характеристика юридичних осіб у міжнародному приватному праві.
1. Поняття юридичної особи в міжнародному приватному праві
Щодо розмаїття юридичних осіб у міжнародно-правовій практиці слід зазначити, що за довгі часи у світі сформувалися певні організаційно-правові форми. вони отримали в різних країнах різні назви, але їх правовий статус приблизно однаковий.
Взагалі ж термін "юридична особа" одержав визначення, як відомо, лише на початку ХІХ століття. До цього розповсюдженими були назви "моральних осіб", "містичних осіб". Вельми стійким виявилось поняття "фіктивної особи", що стало потім підставою для створення однойменної теорії.
За свідоцтвом літературних джерел, перші спроби теоретичного усвідомлення природи корпоративних утворень були зроблені ще у середні віки. Основоположником теорії фікцій вважають папу Інокентія IV, якому належить вислів, що корпорація існує лише у людському уявленні, що це фікція, видумана розумом. Корпорація не має волі, лише її члени, живі люди, мають волю і діють.
Фікційна теорія, як перша наукова спроба осмислити юридичну природу суспільних утворів, що виступають в майновому обороті як суб’єкти прав і обов’язків, не знайшла подальшого розвитку до XVIII сторіччя. Лише тоді Савіньї, визначаючи правоздатність тільки людини, дійшов висновку, що юридичні особи – це штучні суб’єкти, фікції. Таким чином, існування фіктивних осіб – чисто юридичне. Юридична особа – утворення закону. Подальшим розвитком фікційної теорії стала теорія цільового майна Бринця, який звернув увагу на ціль (мету), для досягнення якої створена та існує юридична особа. Майно може належати, на його думку, не тільки будь-кому, а й будь-чому. Таке майно є цільовим майном. Майно, належне цілі, не може одночасно належати особі. Юридична ж особа – це фікція.
До теорій, що заперечують реальність юридичної особи і визнають суб’єктами прав тільки людей, належать і низка інших (Ієрінга, Планіоля, Гельдера, Біндера, Єллінека), які в кінцевому рахунку визнають юридичну особу фікцією.
Виправдовуючи існування компаній однієї особи, сучасні західні дослідники, по суті, тлумачать це правове явище з позиції теорії цільового майна – різновиду теорії фікції. За радянським правом, юридична особа – це організація з певними ознаками. Одні вчені основною ознакою вважали здатність брати участь у цивільному обороті, як самостійного носія прав і обов’язків (А.В. Венедіктов), інші – її майнова відокремленість (С.Н. Братусь).
А чи виправдано взагалі ототожнення суспільної властивості, якою є статус юридичної особи, з економічною категорією – організацією (підприємством, установою та їх різновидами – корпорацією, господарським товариством тощо)?
Юридична особа – це правовий статус, правосуб’єктність – можливість мати і набувати права і обов’язки, що не має своїм суб’єктом людину, але охороняється як і її права і обов’язки. Статусу юридичної особи набувають будь-які організаційно-правові утворення, якщо вони можуть мати відокремлене майно, інші майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, а отже бути позивачами та відповідачами в судах, арбітражних і третейських судах.
В літературі, з посиланням на К. Маркса, висловлюється теза, що з економічної точки зору нема ніяких принципових підстав для виділу серед учасників суспільних відносин людей в одну категорію, а організацій – в іншу. К.Маркс у цих випадках використовував один правовий термін "особа". Але так можна вважати, якщо виходити з того, що правосуб’єктність і людини і господарських товариств, корпорацій та інших організаційно-правових утворень не природжена якість, а суспільна властивість. Однак, якщо ми визнаємо природні права людини, то таких прав немає у юридичних осіб. Їх правосуб’єктність (статус юридичної особи) – це суспільна властивість. І якщо одна фізична особа створює товариство з обмеженою відповідальністю для того, щоб обмежити ризик лише вкладеним майном, то в цьому випадку у суспільних відносинах вона бере участь саме як товариство, правосуб’єктність якого є суспільною властивістю, і яке не має природних прав.
Тому в Цивільному кодексі України мають визначатись порядок створення місце знаходження, найменування, види не юридичної особи, а підприємства, організації, які можуть мати статус юридичної особи. І зовсім не потрібним є формулювання правоздатності юридичної особи, бо визнання підприємства, установи юридичною особою це і є визнання їх правоздатності і дієздатності (правосуб’єктності).
2. Види формувань зі статусом юридичної особи
В міжнародному приватному праві поширеним є поділ формувань, визнаних юридичними особами, в залежності від характеру об’єднання (осіб чи капіталу) та від ступеню відповідальності учасників за зобов’язаннями юридичної особи (всім своїм майном чи в межах внесеного вкладу). Об’єднання осіб засновуються на особистій участі їх членів у веденні справ товариства. Об’єднання капіталів мають на меті їх концентрацію і звільнення учасників від ризику, що виникає в процесі господарської діяльності.
В більшості країн континентальної Європи об’єднання підприємців (господарських товариств) поділяються на такі види: повне, командитне, з обмеженою відповідальністю, акціонерне.
Форма акціонерного товариства найбільш розповсюджена в зарубіжних країнах. Вона вважається найзручнішою для підприємців. Акціонерне товариство надає можливість концентрувати капітал, кошти дрібних власників, передавати їх у розпорядження товариства і одночасно звільняє підприємця від ризику, пов’язаному з господарською діяльністю, оскільки акціонер не відповідає за зобов’язаннями товариства.
У Великобританії розрізнюють товариства – об’єднання осіб і компанії – об’єднання капіталів.
Товариства можуть бути: а) з необмеженою відповідальністю (по статусу приблизно відповідає повному товариству), однак така форма не визнається юридичною особою; б) з обмеженою відповідальністю (відповідає командитному).
Компанії поділяються за такою ознакою: а) компанії з необмеженою відповідальністю – відрізняються від аналогічного товариства тим, що визнаються юридичними особами; б) компанії з обмеженою відповідальністю – за статусом схожі на акціонерні товариства, але відрізняються тим, що в компанії створюється не акціонерний, а пайовий капітал.
В Європейському союзі застосовується поняття підприємства в широкому тлумаченні, що охоплює всіх фізичних і юридичних осіб, які здійснюють економічну діяльність – державні підприємства, компанії з обмеженою відповідальністю, товариства, торговельні асоціації, кооперативи, дрібних торговців, корпорації, некомерційні організації та ін.
В міжнародному приватному праві суб’єктами є: а) національні підприємства, організації – юридичні особи, що поділяються на вітчизняні та іноземні; б) міжнародні підприємства, тобто організації, які виникають на підставі міжнародного договору (Міжнародний Банк реконструкції і розвитку – МБРР), або на підставі внутрішнього закону однієї чи кількох держав, прийнятого у відповідності з міжнародним договором. Вважається, що такі організації мають міжнародний характер, і тому не мають національності.