РЕФЕРАТ
Поняття і зміст конституційної юстиції США
ВСТУП
Одним із можливих результатів розвитку будь-якої правової науки є поява нових наукових понять та категорій. Так, в науці вітчизняного конституційного права до числа таких категорій належить категорія “конституційна юстиція”. До недавнього часу вітчизняні науковці віддавали перевагу таким поняттям, як “конституційний контроль”, “конституційний нагляд”, “конституційне судочинство”, “конституційна юрисдикція”, “конституційне провадження” тощо. Хоча категорія “конституційна юстиція” не належить до числа широко застосовуваних у вітчизняній юриспруденції, перші наукові спроби теоретичного осмислення цієї категорії вже є. Підходи сучасних українських та російських вчених-конституціоналістів щодо визначення місця “конституційної юстиції” в системі права можна поділити на такі групи: 1) ті, які категорію “конституційна юстиція” застосовують у розумінні “конституційне правосуддя”. Останнє розглядають як незалежну від конституційного права галузь, що включає до свого складу дві підгалузі – судове конституційне право (як матеріальне право) і судовий конституційний процес (як процесуальне право)[6, с. 38]; 2) ті, які конституційну юстицію не виділяють як самостійний інститут конституційного права України[7, с. 24]; 3) які розглядають конституційну юстицію як самостійний інститут конституційного праваабо як основний інститут у межах генерального конституційного інституту основ організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування ([1, с. 8].
Поняття і зміст конституційної юстиції
В широкому розумінні термін “юстиція” означає систему судових установ. Так, Б.О. Страшун зазначає, що під юстицією (від лат. justitia) слід розуміти сукупність судів (а іноді їх діяльність), як юрисдикційну слід розглядати діяльність суду по вирішенню правових конфліктів, а під юрисдикцією (від лат. jurisdictio – судовий розгляд; судовий округ) розуміти предметну і просторову сфери такої діяльності [9, с. 296]. На думку вченого, правосуддя - юрисдикційна діяльність судів, тобто винесення дійсно правових рішень по конфліктам, що розглядаються, шляхом застосування спеціальних процесуальних форм, покликаних гарантувати права людини в судовому процесі і полегшити по кожній справі, що розглядається, встановлення її істинних обставин [6, с. 296].
У широкому розумінні конституційну юстицію розглядають як сукупність судових органів і їх діяльність по перевірці відповідності законів і інших нормативних актів Конституції [7, с. 13]. У більш вузькому розумінні конституційну юстицію визначають як діяльність по забезпеченню верховенства Конституції, захисту прав і свобод особи, вирішенню конфліктів між гілками влади, яку здійснюють в межах особливої судової процедури не лише конституційні суди, але і органи загальної юрисдикції 4, с. 103]. Поширеним у спеціальній юридичній літературі є термін “конституційне правосуддя”, який використовують як синонім конституційної юстиції.
У науці конституційного права існують два основні підходи до розуміння поняття "конституційне правосуддя". Згідно з першим, конституційне правосуддя розглядають як елемент конституційного контролю, яким охоплюється діяльність компетентних державних органів по перевірці, виявленню, констатації і усуненню невідповідностей нормативних актів Конституції, законам, в ході якої дані органи уповноважені скасовувати виявлені невідповідності [13, с. 293]. Механізм правового захисту Конституції за такого підходу включає не лише судовий конституційний контроль, але також конституційний контроль, який здійснюють інші державні органи.
Аналіз законодавства України дозволяє виділити конституційне правосуддя як одну із форм конституційного контролю, хоча і вищу, але не єдину. Певним обсягом повноважень у сфері конституційного контролю як правового засобу охорони (захисту) Конституції, забезпечення її верховенства і прямої дії її норм наділені Верховна Рада України, Президент України, органи виконавчої влади та суди загальної юрисдикції.
До повноважень Верховної Ради України у цій сфері можна віднести здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією України (п. 33 ч. 1 ст. 85 Конституції України), дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції або законів України (п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції України), здійснення своєрідного наступного контролю у вигляді скасування вже прийнятих законів [1].
Серед повноважень Президента України у сфері здійснення конституційного контролю можна назвати звернення до Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (ст. 151 Конституції України), застосування відкладального вето (ст. 94 Конституції України), скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України), призупинення дії нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 137 Конституції України).
Повноваження органів виконавчої влади в сфері забезпечення правової охорони Конституції України регламентуються ст.ст. 93, 118 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України наділений правом законодавчої ініціативи, а голова місцевої державної адміністрації вищого рівня може скасувати рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України.
Відповідно до ст.ст. 124, 144 Конституції України питання конституційності правових актів, які не належать до юрисдикції Конституційного Суду України, вирішуються судами загальної юрисдикції.
Згідно з іншим підходом до розмежування понять "конституційний контроль" та "конституційне правосуддя", конституційний контроль розглядають лише в якості елемента конституційного правосуддя.
Конституційний контроль, який здійснюють органи судової влади (загальної чи спеціальної юрисдикції – в залежності від того, яка модель судового конституційного контролю застосовується в конкретній країні), в спеціальній юридичній літературі визначають як судовий конституційний контроль, який є вищою формою конституційного контролю (по відношенню до контрольної діяльності інших органів державної влади, для яких, по-перше, це не основна функція, а по-друге, правотворча і правозастосовча діяльність яких є об’єктом судового конституційного контролю).
Поняттям “конституційна юстиція” охоплюються органи судової влади, які здійснюють конституційне правосуддя. Оскільки відомо дві основні моделі організації судового конституційного контролю – європейська і американська, саме від того, яку модель взято за основу в тій чи іншій державі, залежить зміст і характер судового конституційного контролю.
В США конституційне правосуддя не відокремлене від загального правосуддя: всі конституційні справи розглядаються судами загальної юрисдикції, причому як на федеральному рівні, так і на рівні штатів. Як зазначає американський вчений В. Бернхем, говорити про єдину "судову систему" Сполучених Штатів недоречно, тому що насправді в країні існує 51 судова система: федеральна судова система і судова система кожного штату [8, с. 175]. О.А. Жидков вказує на наявність правового дуалізму в США, коли в межах кожного штату співіснує місцеве право і федеральне законодавство [4, с. 8]. В кожному штаті є свій власний суд останньої інстанції, якому належить останнє слово у тлумаченні законів штату. Лише в тих випадках, коли при розгляді справи виникає питання застосування федерального закону, незалежно від того, де вперше розглядалася ця справа, в федеральному суді чи суді штату, можна говорити про єдину судову систему, де судом останньої інстанції виступає Верховний суд Сполучених Штатів. Судова система, подібна до американської, існує і в деяких інших федеративних державах (наприклад, в Мексиці і Австралії). Проте федеральний устрій не передбачає обов’язкового співіснування двох судових систем - федеральної і суб’єктів федерації. Наприклад, Австрія і Німеччина також федеративні держави, але суди земель і вищі федеральні суди складають в цих державах єдину централізовану систему [7, с. 334].
Ми не ставимо за мету розглянути особливості конституційної юстиції в усіх 50 штатах. Досліджуючи механізм реалізації судового конституційного контролю в межах федеральної судової системи, ми звернемо увагу лише на найбільш загальні особливості конституційної юстиції штатів.
Важливе місце в структурі методології юридичної науки, як і кожної науки, займає її понятійно-категоріальний апарат. Ми дозволимо собі підтримати тезу М.І. Козюбри про те, що поняття і категорії, які фіксуються у відповідних термінах і є узагальненим результатом пізнання державно-правової дійсності, істотних властивостей, зв’язків і відносин політичних і правових явищ, виступають в якості одного із основних інструментів наукового дослідження [5, с. 16]. Ґрунтуючись на цьому, ми досліджували, яке значення у вітчизняній та російській науковій літературі надається перекладу з англійської мови терміну "judicial review", під яким в США розуміють діяльність судових органів США, пов’язану з перевіркою конституційності правових актів органів законодавчої та виконавчої влади.
В українській та російській юридичній літературі при перекладі цього словосполучення вживають різну термінологію: “конституційний контроль”, “судовий конституційний контроль”, “конституційний нагляд”, “судовий нагляд”, “судовий перегляд”, “юридичний перегляд”. Так, О. Мокровольський при перекладі монографії викладача права Чикагського університету Девіда П. Каррі “Конституція Сполучених Штатів Америки” вживає термін “юридичний перегляд”: “Юридичний перегляд – це влада судів визначати законність актів інших урядових підрозділів. У Сполучених Штатах це означає повноваження, коли спірна судова справа перебуває в межах юрисдикції того чи іншого суду, оголошувати закони федеральні й окремих штатів антиконституційними” [6, с. 25].