Держава і державне управління (стр. 1 из 2)
Зміст
Вступ
1. Держава. Державна влада. Устрій та форми держав
2. Функції державного управління
3. Принципи державного управління
4. Філософія державного управління
Заключення
Література
Вступ
Тема реферату «Держава і державне управління» з дисципліни «Державна служба в Україні».
Дієве і кваліфіковане державне управління не лише дозволяє чітко виконувати основні державні функції, а й забезпечує сталий та успішний розвиток будь-якої держави, в тому числі й України - як незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Думка про те, що ефективність державного управління прямо залежить від якості управлінського апарату, склалась ще у Стародавньому світі. Філософи Еллади, Риму і Китаю рекомендували доручати управління державою порядним, компетентним, мудрим людям, які б були патріотами своєї Батьківщини.
Ці рекомендації, розвинені та доповнені протягом тисяч років не втратили слушність до сьогодні.
Вивчення курсу “Державна служба в Україні” має допомогти у вирішенні декількох нагальних завдань, в тому числі:
- Знайомство зі стислою історією розвитку державного управління і державної служби.
- Засвоєння накопиченого зарубіжного та вітчизняного досвіду державного управління і державної служби.
- Оволодіння правовими джерелами державної служби.
- Набуття практичних навичок та вмінь, необхідних не лише фахівцям державного управління і державної служби, а й – майбутнім інженерам, менеджерам бізнесу, промисловості, органів самоврядування і громадських організацій, фахівцям трудового, комерційного, фінансового, адміністративного чи кримінального права.
- Підвищення компетентності, професіоналізму та патріотизму майбутніх фахівців народного господарства і державних службовців чи службовців місцевого самоврядування в нашій країні.
Мета роботи – ознайомлення з функціями, принципами та філософією державного управління тощо.
1 Держава. Державна влада. Устрій та форми держав
Держава– це організаційно-правова структура публічно-політичної влади, яка має суверенні повноваження регулювати суспільні взаємовідносини в межах країни та визначати відносини з зовнішнім світом.
Державна влада - це форма соціальних відносин, що характеризується здатністю та можливістю впливати на характер і напрям діяльності людей, їх об'єднань за допомогою економічних, організаційно-правових та ідеологічних механізмів, а також за допомогою авторитету, традицій, примусу та інших засобів.
Для здійснення влади держава створює певні інститути, які визначають її форми. Слід розрізняти [АЛС1, с.71-73; НЕР1, с.245-253; КІС1, с.237-245]:
- Форму адміністративно-територіального державного устрою – спосіб територіальної організації державної влади.
- Форму політико-правового режиму – спосіб здійснення державної влади.
- Організаційно-керівну форму правління – спосіб організації та формування верховної державної влади.
- Історично-формаційний тип держави.
За формою адміністративно-територіального державного устрою розрізняють такі види держав:
- унітарні (Польща, Франція, Чехія);
- федеративні (Російська Федерація, США, ФРН);
- регіональні (змішані) (Іспанія, Італія);
- конфедеративні (США XVIII ст., Швейцарія XIV – XIX століть).
Форми політико-правових режимів поділяють на:
За організаційно-керівною формою правління розрізняють типи держав:
Розрізняють такі історично-формаційні типи держав:
- рабовласницькі;
- феодальні;
- буржуазні;
- соціал-демократичні.
Вище наведена класифікація носить умовний характер.
Так Велика Британія формально є монархією, але за суттю - це демократична держава (парламентська республіка), так само як і Італія.
Північна Корея формально є народно-демократичною республікою, але за суттю - це тоталітарна (недемократична) держава з одноосібною диктатурою.
Тому все частіше застосовується більш сучасний поділ держав на:
- демократичні правові держави;
- тоталітарні чи авторитарні держави.
Демократичною правовою державою можемо називати державу, в якій забезпечено верховенство права, вона має легітимне правління, розвинену і несуперечливу правову систему, реальний поділ гілок влади, їх взаємоконтроль та громадянське суспільство [НЕР1, с.310; ЩЕБ1, с.5].
Найбільший внесок у формування концепції правової держави було внесено британським філософом Джоном Локком (1632-1704) та американським філософом, третім президентом США Томасом Джефферсоном (1743-1826) [КФС1, с.240; НЕР1, с.268-315; УСЭ4, с.141-142]. А сам термін “правова держава” введено німецькими правниками К.Т.Велькером та Р.фон Молем в першій третині ХІХ століття. В англомовних країнах синонімом цього терміну є більш влучний термін “правління права”(ruleoflaw) [НЕР1, с.286; WEK1, s.25; MOR1, s.71].
2 Функції державного управління
Спільна ознака функцій державного управління (за Бернаром Гурне) - це забезпечення колективних потреб населення [ГУР1, с.21-23].
Серед державних функцій Б.Гурне розрізняв головні, допоміжні та командні. Кількість головних функцій зростає постійно.
Головні функції державного управління поділено на 4 групи:
- Функції верховної влади:
оборона;
зовнішні зв’язки ;
поліційна служба;
судочинство;
громадянський стан;
релігійний мир (зв'язки держави з конфесійними установами);
функціонування (регулювання) політичних інституцій;
регламентація засобів інформації.
- Економічні функції:
грошовий обіг;
прикладні дослідження економіки (праці, інвестиції, ціни, податки і т. і.);
економічна політика.
- Соціальні функції:
охорона здоров'я;
житлові програми;
захист прав і інтересів найманих працівників;
перерозподіл доходів на користь інвалідів, дітей і т. і.;
поліпшення навколишнього середовища.
- Освітні і культурні функції:
фундамент дослідження;
освіта (всіляка), фізична культура і спорт;
підвищення кваліфікації працівників, їх дозвілля, рекреації;
мистецтво і культура.
Допоміжні функції включають до себе:
- управління персоналом;
- управління майном;
- бюджет та бухгалтерський облік;
- юридичні функції;
- документування.
Командні функціїпоєднують:
- дослідження;
- організація державної служби;
- державний контроль;
- зв'язки з громадськістю.
Дещо в наведеній вище класифікації може видатись дивним, наприклад, віднесення досліджень до командних функцій, чи управління персоналом та майном – до допоміжних функцій, але схожими проблемами можемо дорікнути будь-якій класифікації та будь-якому автору. Це не зменшує наукового та практичного авторитету видатного французького фахівця в галузі державного управління Бернара Гурне.
3.Принципи державного управління
Оскільки державне управління потребує наукового підходу, це викликало появу і розвиток науки державного управління.
Розвиваючись, наука державного управління скористалась такими загальними принципами управління:
- принцип зворотного зв'язку, який дозволяє реалізувати управління за відхиленням, або цільове управління;
- принцип достатності інформації, який дозволяє вести управління, базоване на зібраній інформації та не перевантажувати інформаційні канали надмірною і непотрібною інформацією ;
- принцип оперативного врахування збурюючих впливів, який дозволяє реалізувати управління за збуренням, або реактивне управління;
- принцип ієрархічності управління, який дозволяє побудувати структури управління в складних та надскладних системах;
та деякими іншими, і сформулювала спеціальні принципи державного управління[ЩЕБ1, с.38-44; WEB1; WEB2]:
- принцип раціональності управління (державне управління повинно мати раціональну мету, раціональну стратегію, раціональні методи та засоби державного управління);
- принцип ефективності (результативності державного управління);
- принцип централізації системи державного управління;
- принцип автономності підсистем державного управління;
- принцип оптимального співвідношення між централізацією та автономністю державного управління (Бернар Гурне довів, що оптимум можна відшукати лише практикою проведення адміністративних реформ);
- принцип відповідності структури державного управління функціям державного управління;
- принцип суспільного контролю за державним управлінням.
В цих принципах, як загальних так і спеціальних, втілено найбільш загальні закономірності державного управління, які спираються на теорію управління (кібернетику Н.Вінера), тектологію(теорію організації О.Богданова), концепцію раціональної бюрократії М.Вебера та філософію державного управління, що буде розглянута в наступному підрозділі.
4.Філософія державного управління
Наука державного управління має розвинену структуру, до якої входять такі основні складові:
- Організація управління.
- Теорія та історія управління.
- Державна політика.
- Організація управління.
- Галузеве управління.
- Регіональне управління.
- Місцеве самоврядування.
- Філософія державного управління.
Філософія державного управління закладає теоретичну основу науки державного управління. При цьому вона використовує такі основні філософські категорії [КОР2, с.95]:
- держава;
- людина;
- пізнання.
Саме філософія визначає основні напрями державного управління (об'єкти управління) в умовах ринкової та перехідної економіки:
- люди;
- фінанси;
- інформація.
Філософія допомогла сформулювати основні вимоги до держави як суб'єкта управління:
- Саморозвиток.
- Самоуправління.
- Відкритість системи (прозорість).
Головним завданням філософії державного управління є формулювання основних умов саморозвитку. Ще “батько діалектики” Георг Вільгельм Фрідріх Гегель сформулював, що саморозвиток можливий лише за умови наявності рушійної сили, тобто підсистеми, що створює напругу (різність потенціалів) в системі (суспільстві) [ГЕФ1; ГЕФ2; МІФ2, с.194-195, 240-244]. Що ж може бути такою рушійною силою?