Особливості відбування і виконання окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням засудженого волі

Особливості виконання і відбування неповнолітнім покарання у виді адміністративного штрафу. Порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, їх відображення та регламентування Кримінально-виконавчим кодексом України і Інструкцією.

Особливості виконання і відбування неповнолітнім покарання у виді штрафу.Порядокі умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, регламентується Кримінально-виконавчим кодексом України і Інструкцією [9].

Кажучи про особливості виконання і відбування покарань, не пов’язанихз позбавленням волі, ми ставимо перед собою мету не детально описати весь цей процес, не переказувати весь текст Інструкції, а виявити недоліки і проблеми, існуючі у практиці діяльностікримінально-виконавчих інспекцій, органів внутрішніх справ і громадськості, і показати направлення вдосконалення цієї діяльності.

Штраф не відноситься до строкових покарань, отже, у цьому сенсі від не відбувається засудженим.

Кримінально-виконавчий кодекс України у главі 5 «Виконання покарання у виді штрафу» (ст. ст. 26–28) передбачає два правових режими виконання покарання у виді штрафу: добровільне його виконання засудженим і примусове стягнення в процесі виконавчого провадження. Добровільна сплата штрафу полягає у внесенні засудженим у місячний строк після набрання вироком законної сили суми штрафу в установу банку на спеціальний рахунок і надання до відповідного суду документу, який підтверджує сплату штрафу [7, с. 54–61].

Ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені загальні положення про місце здійснення виконавчих дій. Так, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи неповнолітнього боржника або за місцем місцезнаходження його майна. Державний виконавець зобов’язаний перевірити дотримання строків пред’явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону виконавчі листи можуть бути пред’явлені до виконання протягом трьох років [6].

Крім заходів примусового виконання, пов’язаних з описом і арештом майна боржника, Законом України «Про виконавче провадження» передбачене звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), стипендію та інші доходи неповнолітнього боржника. Проте, ці об’єкти стягнення використовуються при відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

Законодавством України передбачено два способи кримінально-правового забезпечення виконання покарань: а) закріплення в законі можливості заміни судом одного покарання на інше при його невиконанні; б) встановлення в законі кримінальної відповідальності за ухилення від відбування кримінального покарання, визначення таких дій як новий самостійний злочин. КК 2001 р. чітко проводить розмежування між правовими наслідками неможливості сплати штрафу засудженим і ухиленням від його сплати.

Згідно з ч. 1 ст. 389 КК України ухилення від сплати штрафу карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк. Водночас законодавче поняття ухилення від сплати штрафу не встановлено. Згідно із ч. 2 п 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №22 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під ухиленням від сплати штрафу необхідно розуміти такі дії чи бездіяльність засудженого, які свідчили б про його намір уникнути цього покарання за наявності реальної можливості сплатити штраф (відмова від внесення коштів або невнесення їх без поважних причин, приховування місця роботи, майна, джерел доходів тощо).

Тому, ухиленням від сплати штрафу є поведінка засудженого, пов’язана з прагненням уникнути покарання при наявності можливості сплатити штраф. Ця поведінка може виражатися в діях, спрямованих на приховання: а) майна, на яке може бути звернуто стягнення (переміщення майна в невідоме державному виконавцю місце, розтрата, відчуження, незаконна передача іншим особам, знищення (вилучення) документів, що підтверджують право на майно тощо); б) доходів (вилучення, знищення, підробка документів, на підставі яких установлюється заробітна плата або інший доход засудженого, приховання місця роботи, джерела одержання інших доходів, на які може бути звернуто стягнення тощо).

Згідно зі ст. 28 КВК після стягнення штрафу виконавчий лист з відміткою про виконання вироку повертається суду, який постановив вирок

Таким чином, видно, що роль штрафу як кримінального покарання значно підвищилася в сучасному кримінальному законодавстві, порівняно з минулим періодом. Ймовірно, що посилення ролі штрафу законодавець пов’язує з новою економічною реальністю, а, крім того, з тим фактом, що рецидив серед осіб, що підлягли штрафу, складає всього від 6 до 8,5%, тобто дуже невисокий. Це означає, що штраф може сприяти виправленню і ресоціалізації неповнолітнього засудженого без застосування заходів, що обмежують його свободу, і зробити невигідним скоєння злочинів, що мають в своїй основі матеріальну вигоду.

Особливості виконання і відбування неповнолітнім покарання у виді громадських робіт. У 2006 році кримінально-виконавча інспекція Державного департаменту України з питань виконання покарань виконувала судові рішення у відношенні 16816 неповнолітніх засуджених, з яких 189 (1,1%) – засуджені до громадських робіт. Найбільше судових рішень виконувалось у відношенні неповнолітніх у Донецькій (2008), Дніпропетровській (1341), Луганській (1240), Запорізькій (1123), Київській (1217), Харківській (1161) областях (статистичні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань – [19].

Виконанню і відбуванню покарання у виді громадських робіт за останні роки приділяється особлива увага як з боку вчених, так і практиків [15].

Удругому розділі Інструкції регламентовано порядок виконання покарання у виді громадських робіт (ст. 56 КК України, ст. ст. 36–40 КВК України), який включає в себе:

– облік засуджених осіб;

– роз’яснення порядку і умов відбування покарання;

– погодження з органами місцевого самоврядування переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи;

– здійснення контролю за додержанням умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем відбування засудженими особами громадських робіт;

– облік відпрацьованого засудженими особами часу;

– проведення інших заходів, передбачених законом.

При цьому враховується участь засуджених осіб у суспільно корисній праці за місцем проживання не більш як чотири години на день (неповнолітніми – дві години на день), але не менше двадцяти п’яти годин на місяць, а також контроль за їхньою поведінкою з боку суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин. Нормативними документами передбачено надання засудженій особі щорічної відпустки за основним місцем роботи, що не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт. Як і до засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, до засуджених до покарання у виді громадських робіт умовно-дострокове звільнення не застосовується, що також не відповідає принципам, викладеним в ст. 5 КВК України.

Аналіз зобов’язань, покладених на осіб, засуджених до громадських робіт, показує, що поряд із обов’язками додержуватися встановлених законодавством порядку та умов відбування покарання: сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об’єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт; з’являтися за викликом до інспекції; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися на реєстрацію до інспекції; не порушувати громадський порядок, чинним законодавством не передбачено обов’язок, у разі потреби, проходити курс лікування від алкогольної або наркотичної залежності, підвищувати освітній рівень, брати участь у виховних (психокорекційних) заходах, які проводять представники громадськості або громадських організацій.

Аналіз функцій, які здійснюють працівники кримінально-виконавчої інспекції у процесі виконання покарання у виді громадських робіт, показує, що основне місце займають облік засуджених, роз’яснення порядку і умов відбування покарання, погодження з органами місцевого самоврядування переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, та види робіт, що можуть ними виконуватись. Крім того, працівники інспекції контролюють додержання умов відбування покарання засудженими і власником підприємства за місцем відбування громадських робіт, підтримують контакти з органами внутрішніх справ, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх та службою у справах неповнолітніх при міських та районних держадміністраціях, а також з громадськими формуваннями.

До функцій органів внутрішніх справ, що пов’язані із проведенням індивідуально-профілактичної роботи з особами, засудженими до покарання у виді громадських робіт, відносяться такі, як: розшук засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме; привід засуджених, які без поважних причин не з’явилися за викликом до інспекції або суду, відповідно до ч. 5 ст. 57 та ч. 4 ст. 40 КВК України.

Працівники служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх міських і районних органів внутрішніх справ ведуть облік осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, проводять з ними індивідуально-профілактичну роботу, спрямовану на їх виправлення, попередження порушення громадського порядку та інших прав громадян, а також учинення ними нових злочинів [7].

На власника підприємства за місцем відбування засудженими особами покарання у виді громадських робіт покладаються обов’язки: погодження з інспекцією переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, та видів цих робіт, що можуть ними виконуватись; контроль за виконанням засудженими особами визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки; повідомлення інспекції про ухилення засуджених від відбування покарання; ведення обліку кількості відпрацьованих засудженими годин та їх ставлення до праці.

Дані функції, хоча і передбачають проведення індивідуально-профілактичної роботи органами внутрішніх справ, однак її зміст зводиться до попередження нових злочинів через контроль за засудженими особами, конвоювання та привід засуджених осіб, які ухиляються від відбування покарання у виді громадських робіт. Поряд з тим, на інших суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин взагалі не покладено виконання функцій, що передбачають проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими.

Тому, враховуючи недостатньо чітке визначення змісту цієї функції та відсутність правового регулювання порядку її здійснення, на наш погляд, необхідно розширити не лише кількість суб’єктів, на яких вона має бути покладена (в першу чергу на КВІ), а й доповнити її змістовну частину такими положеннями, які б включали в себе проведення індивідуально-профілактичної роботи у виді бесід, роз’яснень нормативних положень, з метою формування правової свідомості, відповідальності за свою власну поведінку, вироблення мотивації на дотримання порядку та умов відбування покарання тощо.

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітнім у випадках: а) заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК України); б) призначення більш м’якого покарання, ніж те, що передбачене у санкції відповідної статті КК (ч. 1 ст. 69 КК України); в) заміни не відбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м’яким покаранням (ст. 82 КК України).

Вказівка закону на те, що роботи мають бути суспільно-корисними, означає, що вони виконуються на користь суспільства.

Як і інші види покарань, громадські роботи переслідують мету виправлення засудженого. У її досягненні велику роль відіграє вид громадських робіт, тобто їх конкретний зміст.

На практиці в переважній більшості такі роботи некваліфіковані, і засуджених до громадських робіт, як правило, залучають там, де щоденно не вистачає робочих рук, тобто до робіт, які не потребують певних професійних навичок, – до прибирання вулиць, скверів, парків, ремонтування і фарбування будівель, спортивних майданчиків, виконання інших дрібних будівельних робіт – тобто виконання необхідних для міста, селища, району повсякденних обов’язків, за умови, що вони не пов’язані із шкідливими умовами праці та ризиком для життя і здоров’я. Безоплатність громадських робіт означає, що за їх виконання засуджений не одержує винагороди, компенсуючи своєю працею заподіяну державі шкоду.

В окремих випадках, за наявності можливості, засуджений може виконувати громадські роботи і з використанням професійних навичок, якщо він згідно з вироком суду не позбавлений права займатися такою діяльністю.

Відбуваються громадські роботи у вільний від роботи або навчання час за місцем проживання, яке може бути як постійним, так і тимчасовим. У принципі, закон не виключає можливості виконання громадських робіт за місцем роботи засудженого при додержанні усіх інших умов покарання [8, с. 131].

Чинне законодавство не передбачає можливості відстрочкизалучення неповнолітнього засудженого до громадських робіт. Виходячи з положень п. 4 ч. 1 ст. 8 (право засуджених на охорону здоров’я), п. 1 ч. 1 ст. 9 КВК України (виконання засудженими загальногромадянськихобов’язків), з урахуванням особливостей обчислення терміну громадських робіт, сліддійти висновку про наявність такої можливості у випадках, передбаченихзаконодавством про працю. Це тимчасова непрацездатність засудженого, у тому числі період, пов’язаний з медичним обстеженням вагітної, залучення засудженого-військовозобов’язаного на військові збори. Необхідність відстрочення залучення засудженого до громадських робітможе витікати і з тимчасової незабезпеченості засудженого роботою в організації, куди він направлений (якщо немає можливості працевлаштування його на іншу роботу або в іншу організацію). Подібна відстрочка, як пропонує В.О. Уткін, може бути наданакримінально-виконавчою інспекцією за мотивованою заявоюзасудженого з підтвердженням відповідними документами.

Підставами для притягнення неповнолітнього засудженого до відбування громадських робіт є копія вироку (постанови, ухвали) суду та розпорядження про його виконання. При застосуванні акта про помилування у разі заміни покарання або не відбутої його частини громадськими роботами – копія розпорядження про виконання Указу Президента України про помилування. При зміні покарання або не відбутої його частини громадськими роботами у зв’язку із законом України про амністію – копія постанови (ухвали) суду.

Вироки суду відносно неповнолітніх осіб, засуджених до громадських робіт, приводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання (ч. 4 ст. 36 КК України).

Працівники служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх міських і районних органів внутрішніх справ ведуть облік неповнолітніх осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, проводять із засудженими особами індивідуально-профілактичну роботу, спрямовану на їх виправлення, попередження порушення громадського порядку та інших прав громадян, а також скоєння ними нових злочинів. Вони щомісяця здійснюють перевірки за місцем проживання неповнолітніх засуджених осіб, про результати яких наприкінці кожного кварталу письмовою довідкою окремо щодо кожної засудженої особи інформують інспекцію і обов’язково додають до неї матеріали перевірки (пояснення засудженого, рапорти та ін.), які долучаються до особових справ неповнолітніх засуджених осіб.

Режим виконання і відбування цього покарання находить своє втілення у правообмеженнях, які відчувають на собі неповнолітні засуджені особи. Такі неповнолітні особи, зокрема:

– повинні сумлінно працювати тільки на тих об’єктах і роботах, які будуть призначені інспекцією, причому для неповнолітніх встановлюються такі показники: – не менше двох годин на день; не менше 12 годин на тиждень (в ст. 27 КВК Російської Федерації передбачений один випадок, коли протягом тижня засуджений може відпрацювати менше 12 годин: наявність поважної причини для поводження з проханням до кримінально-виконавчої інспекції про зменшення кількості годин відбування покарання (хвороба засудженого, його родичів, інші надзвичайні обставини або події)); не менше 25 годин на місяць і повністю відпрацювати призначений судом строк. Між адміністрацією і засудженим трудовий договір не укладається;

– можуть працювати під час чергової відпустки за основним місцем роботи та залучатися до праці у вихідні і святкові дні;

– повинні періодично з’являтися на реєстрацію;

– мають повідомляти інспекцію про зміну місця проживання. Правда, закон не потребує згоди кримінально-виконавчої інспекції на зміну засудженим місця проживання. У випадку його переїзду, вирок і інші документи на засудженого потрібно направити у відповідну кримінально-виконавчу інспекцію;

– не можуть виїжджати за межі України без дозволу інспекції;

– за порушення порядку і умов, ухилення від відбування покарання, вчинення адміністративного проступку можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності;

– умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до них не застосовується.

Окрім цього, такі особи зобов’язані додержуватися встановлених законодавством порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці, з’являтися за викликом до інспекції, не порушувати громадський порядок.

Громадські роботи відбуваються безперервно протягом всього їх терміну, тому надання засудженій особі щорічної відпустки за основним місцем роботи неповнолітнього не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт (ч. 2 ст. 37 КВК України).

Особи, засуджені до покарання у виді громадських робіт, не відбувають покарання у вихідні та святкові дні в разі неможливості здійснення контролю за виконанням ними обсягом робіт.

Щодо особи, яка, згідно з висновком лікарсько-трудової експертної комісії, під час відбування покарання визнається інвалідом першої або другої групи, працівник інспекції направляє до суду подання про звільнення такої особи від відбування покарання (ч. 3 ст. 56 КК, ч. 3 ст. 37 КВК України), при цьому до вирішення зазначених вище питань судом відбування покарання зупиняється. В такому ж порядку вирішується питання відносно засуджених жінок, які стали вагітними під час відбування покарання.

Строк громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджена особа працювала за визначеним місцем роботи (ч. 1 ст. 38 КВК України).

Термін громадських робіт може бути припинений при невиході засудженого на роботи у зв’язку з хворобою або ненаданням об’єкту роботи; ці ж роботи припиняються і при невиході засудженого на громадські роботи із неуважних причин, але в цьому випадку для нього можуть наступити несприятливі наслідки, передбачені ст. 40 КВК України. Залежно від часу роботи (навчання) засудженої особи на основній роботі та режиму роботи підприємства за місцем відбування покарання власником підприємства щомісячно складається графік відбування громадських робіт та заповнюється табель виходу на роботу. Закон не передбачає випадків заліку часу, коли засуджений не працював, в строк покарання, навіть якщо він не працював із поважних причин.

До відпрацьованого часу зараховується тільки той строк, який засуджений відпрацював згідно з повідомленням власника підприємства, весь інший час до строку відбування покарання не зараховується (у тому числі й час хвороби).

Не зараховується до часу відбування покарання час, якщо засуджений прибув для виконання робіт у стані сп’яніння.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засуджену особу було притягнуто до адміністративної відповідальності, до засудженої особи застосовується застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 40 КВК України).

Ухиленням від відбування покарання вважаються:

– невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання;

– притягнення до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, які були вчинені після письмового попередження;

– невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважної причини;

– допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця;

– поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.Вважаємо, більш правильно поступив КВК РФ в ст. 30, в якій передбачає злісне ухилення від відбування обов'язкових робіт в такій редакції: «Злісним ухиленням від відбування обов'язкових робіт признається засуджений: а) більше двох разів протягом місяця не вийшов на обов'язкові роботи без поважних причин; б) більше двох разів протягом місяця порушив трудову дисципліну; в) сховався в цілях ухилення від відбування покарання».

Порушником визнається також засуджений, який не з’явився без поважної причини до інспекції або зник з метою ухилення від відбування покарання. За кожним фактом допущеного порушення засуджена особа дає письмове пояснення, яке долучається до її особової справи.

Поважними причинами неявки засудженої особи (неповнолітнього) до інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють її можливості своєчасно прибути за викликом, і які документально підтверджені
(ч. 1 ст. 37 КВК України).

Виконання покарання у виді громадських робіт припиняється, а засуджені особи знімаються з обліку у зв’язку з:

– відбуттям призначеної судом кількості годин громадських робіт – за наявності повних даних з підприємства про відпрацьований час, коли сумарна кількість годин, відпрацьованих засудженим, дорівнює кількості годин, визначених вироком суду;

– засудженням за ухилення від відбування громадських робіт – за наявності вироку суду, який набрав законної сили;

– амністією – за наявності відповідної постанови (ухвали) суду;

– скасування вироку – за наявності відповідної постанови (ухвали) суду;

– іншими підставами, передбаченими законодавством.

З обліку також знімаються: померлі – за наявності відповідної довідки органу реєстрації актів громадянського стану; особи, засуджені за вчинення нового злочину, – за наявності копії вироку суду, що набрав законної сили; засуджені особи, які змінили місце проживання і вибули за межі території обслуговування, – за наявності підтвердження про отримання особової справи підрозділом інспекції за новим місцем проживання.

У день закінчення строку покарання у виді громадських робіт (у день отримання останнього повідомлення від власника підприємства про відбутий засудженою особою час покарання), а при звільненні за іншими підставами – не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів працівник інспекції направляє повідомлення власнику підприємства, де засуджена особа відбувала покарання, про припинення його виконання. Зняття засудженої особи з обліку за іншими підставами здійснюється в день надходження відповідних документів до інспекції.

У десятиденний термін після зняття з обліку особи, яка підлягає призову на строкову військову службу, у відповідний військкомат направляється повідомлення.

Засудженій особі, яка відбула призначений судом строк покарання у виді громадських робіт, на її вимогу може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього (ч. 6 ст. 153 КВК України).

Особливості виконання і відбування неповнолітнім покарання у виді виправних робіт. У 2006 році кримінально-виконавча інспекція Державного департаменту України з питань виконання покарань виконувала судові рішення у відношенні 16816 засуджених неповнолітніх, з яких 12 (0,1%) – до виправних робіт (Статистичні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань [12]).

У третьому розділі Інструкції визначається порядок виконання покарання у виді виправних робіт (ст. 57 КК України, ст. ст. 41–46 КВК України) за місцем роботи засуджених осіб та проведення з ними індивідуально-профілактичної роботи з метою їх виправлення, недопущення скоєння ними нових злочинів та інших правопорушень.

Режим, тобто порядок та умови виконання та відбування цього покарання знаходить своє втілення у таких правових обмеженнях:

– відрахування із заробітку засуджених до виправних робіт в доход держави (ст. 57 КК, ст. 45 КВК України);

– заборона протягом строку відбування покарання засудженим виїжджати за межі України, переводитися на іншу посаду чи роботу, звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування (ч. 1 ст. 42 КВК України);

– не зарахування часу чергової відпустки до строку відбування покарання (ч. 2 ст. 42 КВК України);

– притягнення до кримінальної відповідальності у разі злісного ухилення засудженого від відбування покарання за ст. 389 КК України;

– виникнення судимості при засудженні до виправних робіт згідно зі ст. 88 КК України.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженого може застосовуватися інспекцією стягнення у вигляді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 46 КВК України). Перед накладенням стягнення неповнолітній засуджений дає письмове пояснення про причини допущеного порушення, яке підлягає перевірці і долучається до його особової справи.

Відносно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, інспекція надсилає прокуророві матеріали, що свідчать про ухилення для вирішення питання про притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України.

Ухиленням засудженого від відбування покарання вважається:

– невиконання встановлених обов’язків;

– порушення порядку та умов відбування покарання;

– вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності;

– допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Порушником визнається також засуджений, який не з’явився без поважної причини до інспекції або виїхав без дозволу інспекції за межі України.

Виконання покарання у виді виправних робіт припиняється і засуджені неповнолітні знімаються з обліку у зв’язку з:

– відбуттям призначеного вироком суду покарання, – за наявності розрахункових відомостей про час, який було включено в строк відбування покарання, заробіток та проведені з ним відрахування. При цьому затримка перерахування утриманих сум не є перешкодою для зняття засудженого з обліку;

– засудженням за ухилення від відбування покарання у виді виправних робіт, – за наявності копії вироку, що набрав законної сили;

– амністією, – за наявності постанови суду про застосування амністії;

– помилуванням, – за наявності розпорядження про виконання Указу Президента України про помилування;

– скасуванням вироку, – за наявності відповідної постанови суду;

– заміною виправних робіт штрафом, – за наявності відповідної постанови суду;

– звільненням від відбування покарання, – за наявності відповідної постанови суду.

З обліку також знімаються:

– померлі, – за наявності відповідної довідки з органу реєстрації актів громадянського стану;

– особи, засуджені за вчинення нового злочину, – за наявності копії вироку, що набрав законної сили;

– засуджені особи, які вибули з території обслуговування у зв’язку зі зміною місця роботи, – за наявності підтвердження про отримання справи інспекцією за новим місцем роботи.

Після повного відбуття засудженим покарання у день закінчення його строку (тобто в день отримання останніх розрахункових відомостей з підприємства), а при звільненні за іншими підставами – не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів інспекція надсилає повідомлення власнику підприємства, на якому працює засуджений, про припинення відрахувань з його заробітку і знімає засуджену особу з обліку (ч. 6 ст. 153 КВК України). Зняття засудженої особи з обліку за іншими підставами здійснюється в день надходження відповідних документів до інспекції. Відносно особи, знятої з обліку, яка підлягає призову на строкову військову службу, в десятиденний термін направляється повідомлення у відповідний військкомат. В такий самий термін про зняття з обліку засудженої особи направляється повідомлення до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Особливістю цього покарання є те, що виконання покладається на інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засуджених осіб з метою їх виправлення та недопущення учинення ними нових злочинів та інших правопорушень – на органи внутрішніх справ відповідно до ч. 3 ст. 41 КВК України.

Виконуючи покарання у виді виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз’яснює порядок та умови відбування покарання, контролює додержання порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб, здійснює проведення виховної роботи, надає дозвіл на звільнення з роботи засуджених осіб за власним бажанням протягом строку відбування покарання.

Дані положення, крім того, регламентовані частинами 1, 2 ст. 41 КВК України, в яких передбачена участь засуджених у суспільно корисній праці. Крім суспільно корисної праці, в Інструкції передбачені такі основні засоби виправлення і виховання осіб, засуджених до виправних робіт, як соціально-виховна робота, дотримання порядку відбування покарання, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, громадський вплив та контроль за їхньою поведінкою. Відносно неповнолітніх, Інструкція включає в себе положення, спрямовані на забезпечення належного нагляду за їх поведінкою, трудовою дисципліною та одержанням ними виробничої кваліфікації.

Аналіз цих положень дозволяє вести мову про те, що в них автоматично включені засоби виправлення, вміщені в ст. 6 КВК України, без достатньо критичного їх осмислення. Зокрема, проведення соціально-виховної роботи, залучення до загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, забезпечення належного нагляду за поведінкою засуджених передбачає наявність відповідних нормативно закріплених положень, у яких би були визначені суб'єкти, які б відповідали за їх використання та результати цієї роботи.

Крім того, ч. 5 ст. 41 КВК України визначає обов’язок кримінально-виконавчої інспекції проводити не соціально-виховну роботу із засудженими особами, а виховну роботу. Дані різновиди виховної роботи мають не однаковий зміст, що обумовлює застосування різних форм і методів її реалізації. Наприклад, відповідно до ст. 123 КВК України, соціально-виховна робота застосовується з метою виховного впливу лише на засуджених до позбавлення волі і передбачає цілеспрямовану діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Із засудженими до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, КВК України не передбачає проведення соціально-виховної роботи. Таким чином, дана Інструкція вміщує в собі колізії, коли одна норма суперечить іншій.

З урахуванням того, що ст. 107 КВК України чітко регламентує права і обов’язки засуджених до позбавлення волі, а ст. ст. 123–128 КВК України передбачаються напрямки виховного впливу на дану категорію засуджених, на нашу думку, подібні положення повинні бути закріплені в КВК України відносно засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Це дозволить не тільки усунути існуючі колізії в юридичних нормах, а й запобігти ситуаціям, коли від засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, вимагають те, що не передбачено законом. Наприклад, серед обов’язків засуджених до таких покарань відсутній обов’язок отримувати загальну освіту та проходити професійно-технічне навчання, а Інструкція відносить їх до основних засобів виправлення.

Особливості виконання і відбування неповнолітнім покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У 2006 році кримінально-виконавча інспекція Державного департаменту України з питань виконання покарань виконувала судові рішення у відношенні 16816 засуджених неповнолітніх, з яких 2 – до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (Статистичні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань [12]). У першому розділі Інструкції визначено порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю включає в себе:

– облік засуджених осіб;

– контроль за додержанням вимог вироку суду стосовно засудженої особи власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженої особи, а також органом, що має право анулювати дозвіл на зайняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженій особі;

– вжиття заходів щодо припинення порушень вимог вироку суду;

– винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з’явилися за викликом до інспекції без поважних причин;

– організацію початкового розшуку засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та надсилання матеріалів до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених осіб;

– здійснення інших заходів, передбачених законом.

Як бачимо, положення цієї Інструкції не передбачають проведення соціальних заходів, які б сприяли вирішенню проблем засудженої особи, що пов’язані з її освітою, здоров’ям, ризиком скоєння повторних злочинів. Крім того, законодавством не передбачається умовно-дострокове звільнення від відбування даного виду покарання. Це суттєво позначається на процесі відбування покарання засудженими особами, бо відсутні дійові важелі впливу на їх поведінку.

Відсутність такого заходу ставить цю категорію засуджених у нерівне становище у порівнянні з засудженими до інших видів кримінальних покарань, у процесі яких передбачено умовно-дострокове звільнення (наприклад, ст. 46 КВК України передбачає умовно-дострокове звільнення засуджених, які відбувають покарання у виді виправних робіт), а також це не відповідає закріпленому в ст. 5 КВК України принципу гуманізму. У порядку виконання даного покарання, залежно від характеру злочину і забороненого виду діяльності, підрозділ інспекції направляє повідомлення до відповідних органів, які здійснюють ліцензування певних видів діяльності. Взятій на облік особі роз’яснюються порядок та умови відбування покарання, правові наслідки у разі порушення вимог вироку та ухилення від відбування покарання. При цьому, на засудженого до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю покладаються певні обов’язки:

– виконувати вимоги вироку суду;

– надавати на вимогу інспекції документи, які пов'язані з виконанням даного покарання;

– повідомляти інспекцію про місце роботи і проживання чи їх зміну;

– з’являтися за викликом до інспекції.

При цьому вказані обов’язки у сфері правового регулювання недостатньо конкретизовані через відсутність чітко сформульованої регламентації, що призводить до невизначеності як індивідуальних змін у поведінці засудженого, так і відсутності варіативності застосування до нього засобів профілактично-виховного впливу з боку суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин.

Режим, тобто порядок та умови виконання і відбування цього покарання реалізується у двох формах: 1) у формі припинення трудового договору на заняття певною діяльністю; 2) у формі відмови засудженому в укладанні нового трудового договору на обіймання певної посади або видачі дозволу на заняття певною діяльністю.

Якщо виконання вироку в першій формі відбувається одноактно, відразу після вступу його в законну силу, в другій – протягом усього визначеного вироком строку покарання. Засуджений до позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю повинен відчувати вплив карального потенціалу цього покарання протягом усього строку, визначеного вироком. Тривалість, строковість виконання даного покарання є однією з основних його ознак, що характеризує зміст цього покарання. Разом з тим умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, призначено як основне покарання, законом не передбачено.

Згідно з ч. 3 ст. 55 КК України, при призначенні неповнолітньому позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту або позбавлення волі на певний строк, воно поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування ст. 77 КК – з моменту набрання законної сили вироком. Тобто засуджений, якому, наприклад, покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю було призначено додатково до позбавлення волі, відбуває це покарання крім строку, зазначеного у вироку суду, ще і протягом строку відбування покарання у виді позбавлення волі.

КВК України 2003 р. не вніс суттєвих змін у регламентацію виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Згідно із ст. 30 КВК виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого – на органи внутрішніх справ. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, призначеного неповнолітньому як додаткове покарання до арешту або позбавлення волі на певний строк, під час відбування основного покарання покладається на адміністрацію арештного дому, кримінально-виконавчої установи.

Згідно зі ст. 35 КК України, у разі ухилення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 389 К України. Ухиленням від відбування покарання вважаються: порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були учинені після письмового попередження; невиконання вимог вироку суду; неповідомлення інспекції про місце роботи і проживання чи їх зміну.

Порушником визнається також засуджена особа, яка не з’явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою ухилення від відбування покарання. За кожним фактом допущеного порушення засуджена особа дає письмове пояснення, яке долучається до її особової справи. Стосовно особи, яка порушує порядок та умови відбування покарання або ухиляється від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, працівник інспекції направляє прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК України (доставка такого засудженого до прокуратури та до суду здійснюється працівниками органів внутрішніх справ). Копії цих матеріалів підшиваються до особової справи засудженої особи.

Прокуророві направляються такі матеріали: подання; копія вироку суду; довідка про вчинені порушення та вжиті інспекцією заходи впливу; пояснення засудженої особи; інші матеріали, що свідчать про ухилення або порушення. У поданні вказуються конкретні факти ухилення засудженої особи від відбування покарання: вимоги вироку суду, які не виконані; неявки в інспекцію за викликом без поважних причин; порушення порядку й умов відбування покарання, які допущено; проступки, учиненні засудженою особою, та види адміністративного реагування на них.

Зняття засудженої особи з обліку після відбуття покарання здійснюється за рапортом працівника інспекції, затвердженим начальником підрозділу інспекції. Зняття засудженої особи з обліку з інших підстав (скасування вироку, амністією, помилуванням, засудженням за скоєння нового злочину, смертю засудженої особи, зміною постійного місця проживання) здійснюється у день надходження відповідних документів до інспекції.

кримінальний покарання неповнолітній штраф


Література

1. Правові аспекти профілактики правопорушень серед неповнолітніх: Методичні рекомендації / Уклад. В.І. Антипов, Ю.Л. Заросійський. – К.: ІСДО, 1995. – 30 с.

2. Правосудие в отношении несовершеннолетних. Стандарты Организации Объединенных Наций. – .Донецк: «Донецкий Мемориал», 2003. – 64 с.

3. Правосудие по делам несовершеннолетних: Мировая мозаика и перспективы в России: сб. ст. в 2-х кн.: кн. 1: выпуск 2 / ред., сост. М.Г. Флямер. – М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 2000. – 236 с.

4. Правосудие по делам несовершеннолетних: Мировая мозаика и перспективы в России: сб. ст. в 2-х кн.: кн. 2: выпуск 2 / ред., сост. М.Г. Флямер. – М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 2000. – 187 с.

5. Пробація та служби пробації в країнах – кандидатах у члени ЄС / За ред. Антона Ван Кальмтоута, Дженні Робертс, Сандри Віндінг. – К.: Атіка, 2005. – 448 с.

6. Проблеми формування системи законодавчих гарантій адекватності покарання / В. Махінчук // Право України. – 2002. – №3. – С. 124–126.

7. Программа и материалы российско-французского семинара по проблемам ювенальной юстиции (7–8 июня 2000 года) / Под общ. ред. Т.В. Цырлиной; Региональный социальный ин-т. – Изд-во РОСИ, 2000. – 128 с.

8. Прокопенко Н.М. Співпраця НДО та ССН з метою профілактики злочинності серед неповнолітніх // Формування української моделі відновного правосуддя: Міжнар. конф. Київ, 10–11 лютого 2005 р. – К.: Український Центр Порозуміння, 2005. – Відновне правосуддя в Україні: Спецвипуск. – 102 с. – С. 87–89.

9. Протченко Б.А. Назначение более мягкого наказания, чем предусмотрено законом // Комментарий судебной практики за 1977 год. ВНИИСЗ. – М., 1978. – С. 102–117.

10. Профілактична діяльність кримінальної міліції у справах неповнолітніх: Методичні рекомендації /Авт. кол.: О.Д. Запорожець, В.Г. Овчаренко, О.В. Бакаєв та ін. – К.: НАВС України, 2002. – 44 с.

11. Рагимов И.М. Цели трудового использования осужденных к лишению свободы и проблемы их соотношения // Известия Академии наук Азербайджанской ССР. Серия истории, философии и права. – Баку, 1980. – №3. – С. 124–131.

Похожие материалы

Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі
Установи виконання покарань
Застосування основних засобів виправлення і ресоціалізації
Організація та забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні покарань у виді позбавлення волі
Історичні й соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань
Перелік основних і додаткових покарань Позбавлення волі Виправні роботи характеристика відп
Мета покарання, принципи реформування системи виконання покарань в Україні
Види покарань Призначення покарання Позбавлення волі на певний строк Арешт Громадські та вип
Правила безпеки під час виконання окремих робіт в електроустановок загального призначення
Виконання покарання у виді арешту