Курсова робота
З міжнародного приватного права України
На тему:
Міжнародні перевезення пасажирів, вантажу та багажу
Київ 2011 р.
План
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві
1.1 Поняття міжнародних перевезень
1.2 Особливості колізійного регулювання міжнародних перевезень
Розділ 2. Окремі види міжнародних перевезень
2.1 Міжнародні морські перевезення
2.2 Міжнародні повітряні перевезення
2.3 Міжнародні залізничні перевезення
2.4 Міжнародні автомобільні перевезення
2.5 Міжнародне перевезення водними шляхами
2.6 Міжнародні змішані перевезення
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі досягнень науково-технічного прогресу і забезпечується державою (Ст. 1 Закону України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р.)[1].
Згідно зі ст. 21 зазначеного Закону єдина транспортна система України охоплює: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.
Транспорт має обслуговувати усі галузі суспільного виробництва. За допомогою транспортних засобів суб’єкти господарювання надають два різновиди послуг: перевезення вантажу, пасажирів та їх багажу, також транспортування нафти, природного газу, електроенергії тощо.
Розділ 1. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві
1.1 Поняття міжнародних перевезень
Міжнародним перевезенням вважається перевезення вантажів і пасажирів між двома чи кількома державами, що виконується на умовах, встановлених міжнародними угодами (транспортними конвенціями), укладеними цими державами.
Російський правник О.М. Садіков відмічає, що доставка вантажів та пасажирів на територію іноземної країни може мати місце у двох різних за своїми юридичними умовами ситуаціях:
а) при відсутності угоди щодо міжнародного сполучення та
б) при наявності двосторонньої або багатосторонньої угоди щодо даного питання.
Від цих обставин залежить правовий режим перевезень між сторонами. На залізничному транспорті при відсутності угоди відносно міжнародного сполучення, перевезення за кордон повинні здійснюватися за допомогою укладення декількох договорів перевезення за правилами законодавства країн – учасниць перевезень. На інших видах транспорту (автомобільному, морському, повітряному) транспортні засоби однієї країни можуть пересікати державний кордон лише при наявності відповідного дозволу компетентних органів іншої держави. Для усунення як названих так й інших ускладнень практика пішла шляхом укладення міжнародних угод для міжнародних перевезень вищевказаними різновидами транспорту. Вчений дійшов висновку, що для міжнародних перевезень (міжнародного сполучення) властива не одна, а дві ознаки: це перевезення, які, по-перше, здійснюються між двома та більше країнами, по-друге, виконуються на умовах, встановлених міжнародними угодами. При цьому, однак, слід мати на увазі й ту обставину, що сполучення між країнами можуть практично здійснюватися й без укладення міжнародних угод, а на підставі норм внутрішнього права[2].
На нормативному (національному) рівні не має загального визначення міжнародного перевезення, ми можемо зустріти в окремих конвенціях лише визначення міжнародних перевезень, що здійснюються тими чи іншими різновидами транспорту. Спробу їх узагальнення було зроблено у підручнику з міжнародного приватного права Ю.Г. Федосєєвої. Авторка пропонує під міжнародними перевезеннями розуміти переміщення вантажів або пасажирів, яке здійснюється за допомогою будь-якого виду транспорту, якщо таке переміщення має міжнародний характер: місце відправлення та місце призначення знаходяться на території різних країн або саме переміщення здійснюється на території іноземної країни, а також інші аналогічні ситуації.
Ю.Г. Федосєєва підкреслює й ту обставину, що для визнання перевезення міжнародним не має юридичного значення фактичне здійснення перевезення, оскільки за різними причинами, остання взагалі може не відбутися - достатньо факту укладення договору перевезення[3].
Нарешті, хотілося б сконцентрувати увагу на співвідношенні таких понять як “договір міжнародного перевезення” та “зовнішньоекономічний договір. Так, лише ті договори міжнародного перевезення за своєю правовою природою є зовнішньоекономічними, за якими надаються транспортно-експедиційні послуги. У деяких транспортних конвенціях, які присвячено міжнародному перевезенню вантажу тим чи іншим видом транспорту, відмічено, що їх норми не розповсюджуються на відносини, які випливають з укладення договорів перевезення обладнання, меблі з метою переїзду і т. ін.
Крім того, навіть договори міжнародного характеру на надання транспортно-експедиційних послуг мають істотну відмінність від інших зовнішньоекономічних договорів. Як з нормативного, так із наукових визначень зовнішньоекономічного договору, випливає, що його суб’єктами (сторонами) є комерційні підприємства, які знаходяться у різних країнах. Деякі вчені, моделюючи визначення тих чи інших різновидів договорів міжнародного перевезення, які мають зовнішньоекономічну природу, використовують саме цей критерій. Так, наприклад, Діковська І А. при визначенні договору повітряного чартеру у міжнародному приватному праві, зазначила, що показниками міжнародного характеру договору повітряного чартеру може бути різна національна належність сторін договору або розташування на території різних країн пункту відправлення та пункту призначення чартерного перевезення чи, якщо пункт відправлення та пункт призначання знаходяться на території однієї країни, узгоджена зупинка на території іншої країни[4].
Ми вважаємо, що ознака національної належності сторін договору, як для зовнішньоекономічних договорів на транспортне експедирування, так і для договорів щодо міжнародного перевезення пасажирів, не має ніякого значення. Вирішальним у даній ситуації є факт укладення договору перевезення, який передбачає перетинання кордонів не менше ніж двох країн та, відповідно до положень якого пункт відправлення та пункт призначення знаходяться на території різних країн або (та) передбачається транзитна зупинка на території іншої країни. Отже, на нашу думку, лише юридичний факт - укладення договору відповідного змісту (без альтернативно) у даному випадку виступає у якості “іноземного елемента”.
1.2 Особливості колізійного регулювання міжнародних перевезень
Особливістю регулювання відносин, пов’язаних зі здійсненням міжнародних перевезень є те, що для їх регулювання використовують в основному конвенції та двосторонні угоди щодо міжнародного сполучення, які містять уніфіковані матеріальні та колізійні норми. Разом з тим слід відмітити, що питома вага матеріальних норм як в міжнародних, так і внутрішніх актах, присвячених врегулюванню проблем міжнародних перевезень, є набагато більшою ніж колізійних. Отже, у даному випадку головним методом правового регулювання виступає матеріально-правовий; за допомогою колізійного методу вирішуються окремі питання, які не можливо вирішити шляхом уніфікації матеріальних норм.
В цілому у сфері міжнародних перевезень використовуються такі види колізійних прив’язок: закон місця відправлення пасажирів (вантажу), закон прапора, закон місця реєстрації судна (транспортного засобу), закон країни призначення, транзиту, закон країни перевізника, а також принцип автономії волі.
Усі міжнародні акти, які тим чи іншим чином торкаються питань міжнародної транспортної політики, можна поділити на два масиви: по-перше, це міжнародні акти загального характеру, у яких передбачено загальні напрямки щодо співробітництва у галузі транспортної політики, закріплено статус міжнародних транспортних організацій, врегульовано правила руху тощо, по-друге, це міжнародні акти, які безпосередньо спрямовані на гармонізацію національного законодавства у галузі міжнародних перевезень пасажирів, їх багажу та вантажів за допомогою різних видів транспорту: морського, повітряного, залізничного, автомобільного, водного, а також змішаних перевезень.
Окрім вищеназваних видів міжнародного сполучення (за різновидами транспорту та предметом транспортних операцій) у законодавстві та науковій літературі використано також інші критерії, за якими виділено такі різновиди:
- в залежності від періодичності транспортних операцій – регулярні перевезення (лінійні) та нерегулярні;
- з урахуванням порядку проходження вантажами та пасажирами прикордонних пунктів – перевезення безперевантажні (безпересадочні) та перевезення вантажні (пересадочні);
- в залежності від того, завершується чи ні перевезення на території країни – сусідки – перевезення сусідні, транзитні та прохідні (кільцеві);
- в залежності від того, здійснюється сповіщення на підставі одного або декількох договорів перевезення, - перевезення прямого сполучення, непрямого (ламаного) сполучення[5].
Одним з міжнародних актів загального характеру у сфері міжнародної транспортної політики, який має безпосереднє значення для України, є Угода про принципи формування спільного транспортного простору і взаємодії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики, (9 жовтня 1997 р.) Угоду ратифіковано Законом України від 6 жовтня 1999 р. Її метою є створення умов для функціонування спільного транспортного простору та вироблення скоординованої транспортної політики.