Смекни!
smekni.com

Спосіб заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та його відображення в слідовій картині (стр. 1 из 4)

Спосіб заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та його відображення в слідовій картині


Спосіб заподіяння тілесних ушкоджень є найінформативнішим елементом в структурі криміналістичної характеристики. Саме через спосіб заподіяння тяжких тілесних ушкоджень в оточуючому середовищі (у вигляді слідової картини) відображаються ознаки інших структурних елементів криміналістичної характеристики. Кожен злочин являє собою подію, що відбувається у певному місці, в певний час і у визначеній обстановці. Ця подія не вичерпується лише злочинною дією або бездіяльністю та її результатом: її зазвичай супроводжують ті або інші підготовчі та наступні дії чи побічні явища, що пов’язані із злочином. Усе це має бути встановлено та перевірено в процесі розслідування.

Специфіка визначення напрямів розслідування злочинів досліджуваної категорії в переважній більшості обумовлюється характером способу вчинення цього злочину. В загальному плані під способом розуміють певну дію, прийом, або систему прийомів, яка дає можливість зробити що-небудь, досягти чогось. В криміналістиці під способом вчинення злочину розуміють систему дій з підготовки, вчинення і приховання злочину, детермінованих умовами зовнішнього середовища і психофізіологічними властивостями особи. Спосіб вчинення злочину, зазначає С.М. Зав’ялов, утворюється із взаємопов’язаних елементів, актів поведінки, спрямованих на підготовку, вчинення і приховування злочину. Ці акти поведінки – дії, операції, прийоми – сполучаються за певною ієрархією і субординацією як частини цілеспрямованої вольової діяльності[8]. За даними нашого дослідження заподіяння тілесних ушкоджень планувалося у 11,8% випадків.

Спосіб вчинення злочину є одним з елементів структури криміналістичної характеристики і включає у себе три елементи: систему дій з підготовки, безпосередньо вчинення і приховання злочину. У цьому зв’язку вірною вважаємо думку А.Х.Юламанова, що відомості про використані знаряддя злочину мають викладатися в межах розглянутої підсистеми, а не як самостійний елемент криміналістичної характеристики[3].

Дані про спосіб вчинення злочину – найважливіший елемент криміналістичної характеристики. Це пояснюється в першу чергу тим, що спосіб вчинення злочину певним чином детермінований, що дозволяє встановити його взаємозв’язок з ознаками, що відносяться до інших елементів криміналістичної характеристики.

Аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок що всі способи нанесення тяжких тілесних ушкоджень умовно можна поділити на групи за різними критеріями: за формою діяння, за методом діяння, за методом впливу, за характером виду травматичного впливу[8].

Так, за формою діяння вони поділяються на:

- заподіяння тілесного ушкодження шляхом дії, зокрема неналежної дії (наприклад, надавання медичної допомоги);

- заподіяння тілесного ушкодження шляхом бездіяльності (ненадання допомоги взагалі).

За способом діяння:

- заподіяння тілесних ушкоджень із використанням кліматичних умов, особливостей ландшафту, інших об’єктивних чинників (наприклад, хвороба потерпілого);

- заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою застосування різноманітних засобів (предмети домашнього вжитку – 8,9%, вогнепальна зброя – 7,0%, холодна зброя – 14,0%, вибухом -1,9% т.ін.);

- заподіяння тілесних ушкоджень застосуванням лише фізичної сили (руками – 32,4%, ногами – 23,0%, головою іншими частинами тіла людини);

- заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою тварин. Ні для кого не секрет, що в багатьох країнах Європи (Англія, Німеччина та інші) деякі породи бійцівських собак дорівнюються до зброї і їх утримання заборонено законом. На території України зареєстровані випадки підготовки собаки-килера як знаряддя вчинення злочину[7].

За методом впливу:

- безпосередній вплив – спосіб із застосуванням фізичного або хімічного впливу безпосередньо на організм людини;

- опосередкований вплив – спосіб із застосуванням психічного насильства, що опосередковано заподіює тілесні ушкодження. Такі випадки поодинокі і рідко зустрічаються у практиці. На потерпілого здійснюється вплив психологічного характеру, під тиском якого він самостійно вчиняє дію, яка спричиняє йому тілесні ушкодження (наприклад, примушування жертви вистрибнути з вікна, яке знаходиться на великій відстані від землі, або з салону автомобіля, який рухається на великій швидкості).

За характером виду травматичного впливу:

- удар, стискання, розтягування, розривання (відривання), щипання, скручування, ламання, штовхання, спричинення опіків, тобто катування потерпілого.

Поряд з розглянутою зустрічаються й інші класифікації способів заподіяння тілесних ушкоджень, зокрема за ознаками кримінально-правового характеру.

Згідно наведеного, домінуючою класифікаційною ознакою способів підготування, вчинення і приховання таких злочинів є об’єктивна сторона. Вчиненню наперед обміркованих і спланованих тілесних ушкоджень передує ретельна підготовка, що спостерігається у кожній десятій вивченій кримінальній справі. Злочинці використовували для досягнення злочинного задуму умови і обставини, що склалися незалежно від них, а коли таких умов не виявляли, вдавалися до штучного їх створення (пошкоджували освітлення в під’їзді, створювали перешкоди, щоб потерпілий змінив маршрут слідування та інші). Навіть в умовах обмеженого часу для підготовки, коли умисел виникає раптово (спонтанно), злочинці вдаються до елементарних дій з готування, підшукують предмети на місці для заподіяння з їх допомогою тілесних ушкоджень[5].

Проведений аналіз кримінальних справ показав, що заподіяння тілесних ушкоджень здійснювалося: руками – 32,4%; ногами – 23,0%; вогнепальною зброєю – 7,0%; вибухом – 1,9%; холодною зброєю – 14,0%; предметами побуту (ножі, сокири, швайки, вивертки, молотки тощо) – 8,9%; кислотами і лугами – 1,5%; предметами, що потрапили під руку – 7,0%; тваринами – 1,5%; транспортними засобами – 2,8%.

Якщо злочинець вчинює напад один, то до своєї майбутньої жертви він підходить під будь-яким простим приводом (попросити цигарку, або прикурити, спитати час чи дорогу і т.п.) після чого він несподівано нападає на жертву. В деяких випадках злочинець, з метою упередження можливого опору, підходить до жертви непомітно крадучись ззаду і чинить напад з метою оглушити жертву сильним ударом по голові, чи накидаючи на шию жертви петлю або брючний пояс з метою придушити її до непритомного стану.

В тих випадках коли напад здійснюється групою осіб (19,9%), злочинці користуються своєю чисельністю і нахабством і зухвало розправляються з потерпілим.

Способи вчинення даних злочинів залежать від соціальних умов. Так, для кожної національної й соціальної групи є свої переважаючі способи заподіяння тілесних ушкоджень. Наприклад, непоодинокі випадки, коли під час сімейних конфліктів, у сільській місцевості, для цього використовують такий спосіб, як удари по тілу потерпілого знаряддями праці (лопата, вила тощо). Спосіб вчинення злочину проти здоров’я особи у сукупності з обставинами його вчинення обумовлює процес виникнення слідів[15].

Спосіб заподіяння тілесних ушкоджень закономірно відображується в оточуючому середовищі у вигляді слідів, які в широкому розумінні представляють слідову картину події, що відбулася. За своєю сутністю вона є фрагментом вчиненого злочину, що відбився у слідах. Тому картина події відновлюється як мозаїчна частина загального, за якою можна ідентифікувати подію як ціле за його частинами, зазначає В.О. Коновалова[12].

Термін "слідова картина" у криміналістиці вперше запропонував М.В. Салтевський. При цьому він писав, що "слідова картина" в широкому її розумінні, що утворилася як наслідок вчинення злочину, є одним з елементів криміналістичної характеристики злочинів[13]. Типова слідова картина, зазначає В.П. Бахін, представляє сукупність матеріальних та ідеальних відображень, що утворені діями злочинця і потерпілого, в кожному конкретному випадку є відображенням способу вчинення злочину, яке впливає на формування слідчої ситуації та визначає шляхи і можливості розкриття злочину[17, 345-353]. Подібної думки дотримується Л.В. Кочнева[14, 8], яка самостійним елементом криміналістичної характеристики даного виду злочинів виділяє характеристику типових матеріальних слідів.

В подальшому М.В. Салтевський слідову картину визначив як матеріальну і ідеальну слідову обстановку, яка відображає і зберігає різноманітну інформацію про конкретну подію злочину і особу, що його вчинила. А елементами слідової картини назвав: а) наявні і ймовірні типові матеріальні сліди, б) розміщення і види матеріальних слідів, в) особливості місця, в) особливості часу вчинення злочину, г) розташування і види тайників та інші ознаки, ґ) джерела ідеальних відображень – люди (обвинувачуваний, свідок, потерпілий), д) обставини, що сприяють вчиненню злочину (структура і організація діяльності підприємства, стан виховної роботи і мікроклімат у колективі тощо)[8]. Інші науковці при визначенні "слідової картини" не заперечують, що вона складається з комплексу слідів але наголошують, що вона відображає механізм і послідовність учинення злочину, являє модель злочинної події, у якій фрагментарно відображені наслідки діяльності злочинця[8].

А.В. Старушкевич, конкретизував визначення слідової картини злочину і визначив її як – сукупність відомостей про сліди злочину (матеріальні та ідеальні) та обставини злочину (місце, час і умови).При цьому виділиву слідовій картині злочину два елементи: сліди злочину (у їх слідознавчому розумінні) та обставини злочину (місце, час і умови)[7].

У справах про тяжкі тілесні ушкодження сліди можна об’єднати в декілька груп, основними з яких є: а) сліди підготовки; б) сліди заподіяння; в) сліди впливу на організм людини.

Підготовчий етап характеризують сліди виготовлення різноманітних знарядь, для нанесення тяжких тілесних ушкоджень. До них можна віднести: