регистрация / вход

Систематизація процедур державного контролю у сфері господарської діяльності та виділення стадій контролю

Співвідношення взаємопов'язаних понять "процес", "провадження" та "процедура". Характеристика підходів щодо виділення стадій управління. Диференціація правового регулювання. Основні стадії провадження державного контролю господарської діяльності.

Систематизація процедур державного контролю у сфері господарської діяльності та виділення стадій контролю


При характеристиці державного контролю у сфері господарської діяльності як процесуальної форми діяльності органів держави, при визначенні його місця в структурі адміністративного процесу як окремого самостійного провадження, неодмінно потребує характеристики і його зміст. Зважаючи на достатній ступінь вивчення питань структури адміністративного процесу у вітчизняній науковій літературі, доцільно зупинитися лише на констатації окремих положень, які відповідають меті і завданнями дисертаційного дослідження.

У вітчизняних та зарубіжних наукових дослідженнях із питань адміністративного процесу неодноразово згадувалося поняття “адміністративна процедура”, розглядалось її співвідношення з адміністративним процесом і адміністративно-процесуальним провадженням. Розвиваючи позицію О.В. Кузьменко, сформовану в результаті аналізу поглядів учених з відповідного питання, слід зазначити, що адміністративна процедура становить встановлений адміністративно-процесуальними нормами порядок діяльності уповноважених суб’єктів щодо розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ [8, с. 173 – 174].

С.М. Махіна, розглядаючи співвідношення таких взаємопов’язаних понять як “процес”, “провадження” та “процедура”, зазначає таке: “1) процедура – первинний елемент процесу; 2) сукупність деяких однопорядкових процедур утворюють провадження; 3) процес – сукупність самостійних окремих процедур та процедур, які у своїй сукупності утворюють провадження” [6, с. 11].

Розмежовувати процес і процедуру не уявляється за доцільне. Із цього приводу Ю.П. Битяк і В.В. Зуй іще в 1999 р. у навчальному посібнику з адміністративного права (Загальна частина) зазначали, що адміністративний процес – це відповідна процедура, що відбувається в рамках, встановлених процесуальними правовими нормами, а їх сукупність становить провадження. Сукупність різних видів проваджень становить, в свою чергу, сам адміністративний процес [4, с.165].

У сучасних дослідженнях з адміністративного права сутність стадії розглядають невідривно від процесу управління. При цьому єдиного підходу щодо виділення стадій управління поки що наукою адміністративного права та теорією управління не вироблено [9]. Д.В. Лученко, узагальнюючи положення, викладені науковцями щодо стадій управлінської діяльності, зазначав, що в усіх класифікаціях стадія контролю за виконанням управлінського рішення знаходиться на останньому місці [9, с.80]. Отже, контроль доцільно розглядати як стадію управлінської діяльності. При цьому така стадія посідає останнє місце серед інших стадій управлінської діяльності. Що стосується державно-управлінського впливу на господарську діяльність, слід зазначити, що його правовою формою постає державне управління господарською діяльністю. Однак, у сучасній доктрині адміністративного права панує думка про те, що державне регулювання є більш широким поняттям, ніж державне управління, оскільки охоплює більш широку сферу діяльності держави. Державне регулювання створює умови для діяльності суб’єктів та об’єктів управління у напрямі, який є бажаним для держави і за яким відбуватиметься розвиток системи управління в цілому. Причому державне рулювання передбачає декілька варіантів майбутньої діяльності керованих об’єктів, створюючи можливість діяти найбільш ефективно [1, с.82-83].

Саме такий підхід до доктринального тлумачення терміна “державне регулювання” як широкого за змістом і гнучкого, всеосяжного за сутністю явища дозволяє зазначити, що стосовно господарської діяльності держава здійснює саме регулюючий вплив як найбільш гнучкий і той, що дозволяє системно охопити усі сторони розвитку господарських відносин, у межах яких суб’єкти господарювання діють. При цьому постає доцільним формування гнучких механізмів правового впливу на господарську діяльність, зменшення сфери застосування імперативних заходів впливу та поширенням диспозитивного методу регулювання. Зазначене повною мірою стосується і державного контролю у сфері господарської діяльності, який, будучи кінцевою стадією державного регулювання господарської діяльності, складається з низки процедур. Ці контрольні процедури у певному поєднанні становлять окремі структурні елементи контрольного провадження, і кожен із них має власну локальну мету та виконує проміжні завдання, але у межах загальних мети та завдань усього контрольного провадження, що здійснюється стосовно сфери господарської діяльності. До таких елементів, розташованих у порядку зменшення ступеня узагальненості, віднесено стадії та етапи контрольної діяльності, контрольні дії та процедури контролю.

Саме через ці елементи провадження розкривається диференціація правового регулювання, метою чого є встановлення додаткових гарантій прав учасників процесу і з’ясування істини у справі [9].

Існування стадій контрольної діяльності вказує на циклічний її характер: певні операції та дії контрольного провадження періодично повторюються у часі і послідовно змінюють одна одну. Їх сукупна структура відображує якісний розвиток контрольного провадження у просторі і насамперед у часі. Стадії контрольної діяльності – це зумовлені логікою процесуальної діяльності відносно самостійні процесуальні операції, які послідовно змінюють одна одну й об’єднані найближчою метою провадження.

Кожному виду адміністративних проваджень притаманні свої стадії, зміст яких не повторюється в інших видах. Саме тому через стадії, їх аналіз характеризується адміністративне провадження. Тобто розглянути або дати характеристику тому чи іншому адміністративному провадженню здебільшого означає проаналізувати кожну із його стадій.

У найбільш узагальненому вигляді стадія, як самостійний елемент юридичного процесу, являє собою частину визначеної у часі структури, яка складається з об’єктивної логічної послідовності здійснення визначеного числа процедур із прийняття процесуального акта допоміжного або основного призначення. Стадія є визначеною у часі формою, яка сповнена відповідним функціональним змістом, тобто тими вимогами, які пред’являються до учасників процесу та їхніх дій з метою досягнення останніми матеріально-правового результату, передбаченого правовою нормою [2, с. 28 – 29].

Чіткому відмежуванню стадій однієї від іншої, а самих стадій від етапів та процедур, сприяє визначення критеріїв розмежування таких структурних елементів. Автономність стадій контрольного процесу забезпечується через дотримання низки умов.

1. Поряд із загальними завданнями, що властиві контрольному процесу в цілому, кожна окрема стадія повинна характеризуватися своїми, особистими завданнями, які відрізняються від завдань інших стадій. Невиконання цих завдань перешкоджає подальшому нормальному продовженню процесу.

2. Необхідно, щоб стадія була неминучою, об’єктивно обумовленою у даному процесі. Положення та повноваження суб’єктів на кожній самостійній стадії мають відрізнятися від положень та повноважень суб’єктного складу інших стадій. Кожна наступна стадія є контрольною стосовно попередньої.

3. Кожна самостійна стадія повинна являти собою сукупність процесуальних дій та відносин, установлених законом, завершуватися прийняттям рішення та закріплюватися у відповідному правовому акті.

4. На окремих стадіях контрольного процесу діють різні режимні характеристики: принципи контрольної діяльності, контрольно-процесуальні гарантії, способи та методи контролю [8].

Слід зазначити, що стадії одних контрольних проваджень стосовно господарської діяльності у нормативному порядку зафіксовані, інших — не зафіксовані. Якщо законодавець не визнав за доцільне здійснити нормативну фіксацію стадій, то їх виділення є специфічним результатом узагальнення чинних у тій чи іншій сфері правил. У цьому випадку вирішення питання про стадію залежить не тільки від характеру адміністративного провадження чи процедури і ступеня їх урегульованості адміністративно-процесуальними нормами, а й від позиції того чи іншого дослідника [7, с. 375].

О.Ф. Андрійко [1, с. 99] до основних стадій контрольного провадження зараховує:

- вибір об’єкта, визначення мети і прийомів контролю; визначення кола контролюючих суб’єктів, що будуть брати участь у здійсненні перевірки та узгодженні їхніх дій;

- прийняття рішення про проведення контролю, з остаточним визначенням органів, що будуть задіяні при проведенні контрольних перевірок;

- ознайомлення з інформацією про об’єкт контролю, повідомлення про час його проведення;

- прийняття рішення за результатами контролю, інформування про фактичний стан об’єкта контролю відповідних органів, підготовка пропозицій та рекомендацій;

- виконання рішень, прийнятих за результатами перевірки.

Зазначена позиція досить повно характеризує контрольне провадження, проте перша з наведених стадій, як уявляється, описує дії, які слід виконати на першій стадії нормотворчого провадження (підготовка проекту нормативного акта з питань здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності); відсутня стадія, на якій безпосередньо досліджується стан предмета контролю.

Як зазначає О.В. Кузьменко [8, с. 381], узагальнено у структурі контрольних проваджень можна виділити три стадії: а) інформаційна стадія; б) аналітична стадія; в) стадія коригування. Втім, у Законі № 877 багато уваги приділено питанням підготовки до проведення перевірки, а згідно з наведеною структурою, вони знаходяться за межами контрольного провадження.

Необхідно зазначити, що у процесуальній юридичній науці окремо виділяються стадії логічної послідовності (вивчення та узагальнення фактичних обставин справи, їх юридична кваліфікація та винесення рішення у справі), стадії функціонального призначення (які проявляються в конкретних видах процесу, коли враховуються безпосередня функція того або іншого етапу, коло суб’єктів, які беруть у ньому участь та їх повноваження) [16, с. 115] та стадії організації процесу контролю (підготовку до перевірки, проведення перевірки, розгляд матеріалів контролю та прийняття необхідних заходів).

З урахуванням наведеного положення В.М. Горшеньов та І.Б. Шахов, виокремили стадії логічної послідовності в контрольному процесі:

1) встановлення фактичних обставин справи, до яких належать операції, що пов’язані з аналізом фактичних даних, із доказом їх повноти та вірогідності;

2) вибір та аналіз норм у випадках, коли операції пов’язані з дослідженням юридичних норм, встановленням їхньої юридичної сили і т.ін.;

3) вирішення справи, виражене в акті застосування права; та стадії функціонального характеру: а) організаційно-підготовча стадія; б) стадія встановлення фактичних обставин справи, аналіз фактів; в) стадія розробки та прийняття рішення, рекомендацій або інформування компетентних органів про свої висновки та приписи з удосконалення діяльності підконтрольних об’єктів;

4) стадія перевірки виконання рішення, прийнятого за результатами контролю [8, с. 160 – 167].

Найменшої критики зазнав організаційний підхід до виділення стадій контролю. Із цього приводу Д.В. Лученко зазначає, що така структура, з одного боку, не відображає функціональної природи контролю та обмежує його здійснення різного роду перевірками, з іншого – відбиває вимоги до його організації [9, с. 86]. У процесуальному аспекті державний контроль господарської діяльності являє собою контрольне провадження і здійснюється у процесуальній формі. Розуміння контролю як функції управління відображає його управлінську природу, що у певному сенсі має своє власне значення і являє собою державний контроль у його широкому розумінні.

Диференціація правового регулювання на стадії, етапи процесу і процесуальні дії може проводитися за різними підставами: залежно від сутності процесуальних відносин, специфіки спірних матеріальних правовідносин, суспільно-політичного або суспільного значення справ тієї або іншої категорії, за суб’єктною ознакою і т.д. Як правило, диференціація в процесуальному законодавстві в конкретних випадках поєднує декілька зазначених підстав [9]. До цього слід додати, що всі три види стадій контрольного провадження характеризують одне й те саме явище, але з різних боків, – тому лише комплексне застосування зазначених підходів надасть змогу системно охарактеризувати процесуальну структуру контролю у сфері господарської діяльності. При комплексному поєднанні структурного, логічного та функціонального підходів також слід враховувати, що державний контроль господарської діяльності розглядається у вузькому розумінні.

Таким чином, у структурі державного контрою господарської діяльності можна виокремити такі стадії:

1) підготовчу (підготовка й організація проведення перевірки);

2) інформаційно-аналітичну (проведення перевірки);

3) стадію коригування (розгляд матеріалів перевірки та прийняття необхідних заходів).

Метою першої (підготовчої) стадії державного контролю у сфері господарської діяльності є організація здійснення перевірки. Від організації проведення перевірки прямо залежить її результат: з одного боку неякісна підготовка може призвести до отримання такої ж неякісної інформації (невірне формулювання предмета чи періоду перевірки, сил та засобів, необхідних для її проведення тощо), яку не можна покласти в основу формулювання висновку, з іншого – веде до порушення прав підконтрольних суб’єктів (незаконне втручання у їх діяльність, завдання збитків тощо). На першій стадії вчиняються такі процесуальні дії, як відбір суб’єктів, стосовно яких буде проводитися перевірка, предмета і часу перевірки, підготовка супровідних документів, доведення необхідної інформації до відома підконтрольних суб’єктів.

Інформаційно-аналітична стадія державного контролю у сфері господарської діяльності має на меті збір відомостей про окремі аспекти господарської діяльності підконтрольного суб’єкта. Як зазначає Д.В. Лученко, метою аналітичної стадії є створення мотивувальної логічної бази для формулювання висновків щодо підконтрольного суб’єкта [2, с. 89].

Вона є основною у процесі контролю, оскільки від зібраної інформації залежатиме висновок, що буде зроблений за результатами контролю. Безпосередньо на ній і розкриваються ті методи контролю, що є в арсеналі контролюючих структур. Тут аналізуються проведені господарські операції з метою пошуку інформації, що становить предмет контролю. При цьому завданням є не збір максимальної кількості інформації, а перспективи її аналітичного осмислення відповідно до предмета контролю: узагальнення та систематизація найбільш стійких, типових фактів, які повторюються, а також негативних проявів, їх наслідків, причин та закономірностей виникнення; встановлення причинного зв’язку між ними, а також впливу зовнішніх та внутрішніх, об’єктивних та суб’єктивних факторів, що викликали небажані відхилення та призвели до невиконання або неналежного виконання прийнятих рішень.

Процес контролю включає в себе також і аналітичний момент, що полягає в обробці первинної інформації, детальній перевірці та аналізі всіх фактів, взятих у їхній сукупності, в причинному зв’язку, створюючи тим самим базу для формування висновку стосовно підконтрольного об’єкта, на скільки процеси, що в ньому відбуваються, відповідають бажаним моделям та зразкам [2, с. 381]. Утім, у контролі збір інформації та її аналіз являють собою єдине ціле, тому й об’єднуються в одну стадію провадження.

Аналіз, будучи невід’ємною складовою людської діяльності, здійснюється постійно, базується на вже відомій та новій інформації. Оскільки аналізом матеріалів перевірки займаються ті ж особи, що її проводять, то процеси збору й аналізу інформації доцільно розглядати у їх взаємозв’язку. При цьому аналізу підлягає як увесь масив зібраної інформації, так і окремі дані, на підставі яких посадові особи органів державного контролю здійснюють юридично значимі дії щодо отримання конкретних пояснень, довідок, відповідних документів.

Таким чином аналіз, будучи одним із засобів обробки інформації та однією із цілей контролю, тою чи іншою мірою притаманний всім стадіям контролю: підготовчій – вибір суб’єктів господарювання; стадії коригування – врахування обставин вчиненого правопорушення при вжитті заходів реагування, при розгляді скарг; але більшою мірою – саме інформаційній, оскільки саме на ній отримується найбільша кількість інформації. Саме це й обумовлює виділення інформаційно-аналітичної стадії контролю як цілісної і самостійної складової контрольного провадження.

Результатом інформаційно-аналітичної стадії контролю є логічно обґрунтована констатація фактів, формування висновку про відповідність або невідповідність діяльності підконтрольних суб’єктів нормативно визначеним параметрам, наявність конкретних порушень, рекомендації про прийняття заходів, які здатні усунути виявлені відхилення, а також про притягнення винних осіб до юридичної відповідальності [9, с. 91].

Логічним продовженням інформаційно-аналітичної стадії є стадія коригування, оскільки саме у її межах проведений на попередній стадії аналіз зібраної інформації отримує свою практичну реалізацію, а одним із завдань контролю є виражена у тій або іншій формі вимога про усунення виявлених недоліків від заданих параметрів функціонування системи.

Поряд із визначенням стадій контрольного провадження, на особливу увагу заслуговує точність визначення моменту закінчення контролю, який у той же самий час є завершальним для останньої стадії. Актуальність питання обумовлена відсутністю єдності наукових думок щодо його вирішення. Точність у визначенні моменту закінчення контрольного провадження є принципово важливою як з теоретичної, так і з практичної точок зору, оскільки відіграє роль основи правильного вибору та обґрунтування правових заходів та процесуальних форм у відповідній діяльності суб’єктів їх застосування [8, с. 382].

М.С. Студенікіна включає в поняття контролю “вжиття заходів щодо усунення виявлених недоліків” [16, с. 7]. В.А. Клімов визначає стадію коригування як застосування до об’єктів визначених заходів впливу (соціальних санкцій) з метою усунення негативних та розвитку позитивних процесів (із точки зору суб’єкта контролю) [6, с. 17]. І.Л. Бачило вказує на “застосування санкцій юридичного та неюридичного характеру ...” [9, с. 30, 39]. З іншого боку, О.В. Кузьменко та Т.О. Гуржій [8, с. 382] зазначають, що стадія коригування виходить за межі самого контролю, тому що або пов’язана із прийняттям нового рішення, яке усуває виявлені недоліки, або із застосуванням заходів примусового характеру, що також знаходиться за функціональними межами контролю.

Зазначені підходи є абсолютно протилежними за змістом. При цьому з наведеними підходами щодо розуміння сутності стадії коригування погодитися не можна, оскільки у першому випадку до складу контрольного провадження штучно вводяться провадження по вжиттю заходів адміністративного примусу, у тому числі – відповідальності, у другому – контроль обмежується лише встановленням фактичного стану справ на підконтрольному суб’єкті та їх констатацією.

Поняття коригування у процесі здійснення державного контролю не повинно включати в себе будь-яких правотворчих, виконавчих або юрисдикційних заходів. Воно має бути достатньо вузьким і точним, що передбачає застосування відповідних методів та форм контролю [2, с. 95]. Із цього приводу ще А. Файоль зазначав неприпустимість привласнення контролем розпорядницької та виконавської функцій, підкреслюючи подвійність управління – з одного боку, контроль, безвідповідальний і разом з тим, наділений повною можливістю приносити шкоду в самих необмежених розмірах; з іншого – виконавча частина, яка має у своєму розпорядженні лише самі слабі засоби захисту проти недоброзичливого контролю [17, с. 83 – 84].

Узагальнюючи викладене, можна сказати, що контроль завершується не формулюванням та прийняттям регулюючого рішення щодо виправлення, удосконалення або покарання. Кінцева мета контролю – формулювання пропозицій та вимог, обов’язкових до розгляду, але не виконання, заходів з усунення виявлених відхилень від норм, які за своєю функціональною природою можуть бути найрізноманітнішими [8, с. 382 – 383].

Етапи контрольного провадження – це сукупність послідовних процесуальних дій, об’єднаних єдиною проміжною метою (підпорядкованою меті окремої стадії), що здійснюються у межах окремої стадії контрольного провадження. Етапи складаються з найменшого структурного елементу провадження – процедур. Контрольна процедура (дія контрольного провадження) – це найменший структурний елемент контрольного провадження, за допомогою якого безпосередньо розкриваються методи контролю.

Як об’єктивно зазначає О.Ф. Андрійко [10, с. 197 – 198], на сьогодні процедури є найменш унормованою частиною контрольного провадження, та, власне, і саме контрольне провадження не отримало достатнього наукового обґрунтування та правового закріплення. Такий підхід зумовлений відсутністю належних теоретичних розробок і ставленням практиків, оскільки чомусь вважається, що чітке закріплення процедур контролю не має суттєвого значення. При цьому значна увага приділяється лише примусовим заходам впливу при виявленні в процесі здійснення контрольної діяльності порушень установлених норм і правил, або невідповідності між поставленим завданням і результатом діяльності.

Регламентація процедур контролю має не менш істотне значення, ніж будь-які інші управлінські процедури, хоча останні і потребують значно більшої оперативності, визначення доцільності та свободи розсуду керівників. Процедури контролю та їх регламентація мають значення як для сторони, що контролює, так і для сторони, яку контролюють. Контролюючу сторону визначені процедури дисциплінують, підвищують організованість і дієвість їх роботи. Для сторони, яку контролюють, правове забезпечення процедур контролю позбавляє від свавілля у діях контролюючих, надає результатам перевірок передбачуваності, створює додаткові юридичні гарантії законності дій органів контролю і дотримання прав суб’єктів господарювання, дозволяє останнім виробити стратегічну і тактичні лінії поведінки.

Отже, контроль господарської діяльності, будучи кінцевою стадією державного регулювання господарської діяльності, складається з низки процедур, які у певному поєднанні становлять окремі структурні елементи контрольного провадження, кожний із яких має свою власну мету, яка одночасно є проміжною у досягненні загальної мети контрольного провадження. До таких (у порядку зменшення ступеня узагальненості та підвищення рівня конкретизації) зараховують процесуальні стадії, етапи та окремі процесуальні дії.


Література

державний контроль господарський регулювання

1. Пушкіна Н. М. Державний контроль і правова відповідальність в системі фінансово-господарської діяльності / Н.М. Плішкіна // Міжнар. наук.-практ. конф. “Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні” (25-26 квітня 2002 р.). – Дніпропетровськ, 2002. – С. 224-225.

2. Рабінович П.М. Права людини та їх юридичне забезпечення (основи загальної теорії держави і права) / Рабінович П.М. – К. : НМК ВО, 1992. – 100

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 38. – Ст. 1272.

4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30.05. 2001 р. № 7-рп/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 24. – Ст. 1076.

5. Роїна О.М. Реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців / Роїна О.М. : практ. посібн. – К. : КНТ “Скіф”, 2008. – 400 с.

6. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права; [рук. авт. кол. Н.И. Панов] : учеб. пособ. – Х., 1993.

7. Рябко А.И. Социальный контроль и его основные формы (вопросы теории) / А.И. Рябко. – Ростов-н/Дону, 1999. – 90 с.

8. Рябко А.И. Социальный контроль и его правовые формы (вопросы теории) : дис. ... канд. юрид. наук. : 12.00.01. / Рябко А.И. – М. : Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ, 1995. – 215 с.

9. Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. / Леся Анатоліївна Савченко. – Х. : Націон. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого, 2002. – 29 с.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підруч. / Скакун О. Ф. – Х. : Еспада, 2006. – 776 с.

11. Словарь иностранных слов. – М., 1987. – 345с.

12. Социальное управление / [под ред. В.И. Добренькова, И.М. Cлепенкова] : словарь. – М. : Изд-во МГУ, 1994.

13. Стан корупції в Україні : результати загальнонаціонального дослідження 2007 р. (скорочена версія). – К., 2007. – 30 с.

14. Студеникина М.С. Государственный контроль в сфере управления / Студеникина М.С. – М. : Юрид. лит., 1974. – 160 с.

15. Татарєвський О. Усунення адміністративних бар’єрів та покращення державної регуляторної політики в Україні : Аналітичний звіт про стан в Україні на 2007 р. / О. Татарєвський. – К., 2007. – 39 с.

16. Теория юридического процесса [под общ. ред. В.И. Горшенева] : монографія. – Х. : Вища шк., 1985. – 192 с.

17. Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс : полный курс / Тихомиров Ю.А. – М. : Изд-во г-на Тихомирова М.Ю., 2001. – 433 с.

18. Управление – это наука и искусство [А. Файоль, Г. Эмерсон, Э. Тэйлор, Г. Форд] – М. : Республика, 1992.

19. Усач Б. Фінансово-господарський контроль діяльності господарських суб’єктів: етапи еволюції і проблеми сучасного розвитку / Б. Усач // Вісн. Терноп. акад. нар. госп-ва. – 2001. – № 18-4 (Спец. вип.). – С. 96-99.

20. Усенко Р.А. Фінансові санкції за законодавством України / Р.А. Усанко : монографія; відп. ред. Д.М. Лук’янець. – К. : Дакор, КНТ, 2007. – 168 с.

21. Халфина Р.О. Право как средство социального управления / Халфина Р.О. – М. : Наука, 1988. – 255 с.

22. Хилько Ю.Ю. Контрольно-наглядова діяльність міліції громадської безпеки: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. / Хильки Ю.Ю. – Х. : Харків. націон. ун-т внутріш. справ, 2006. – 206 с.

23. Хозяйственное право Украины : учеб. [под ред. А.С. Васильева, О.П. Подцерковного]. – Х. : ООО “Одиссей”, 2006. – 496 с.

24. Хольченков О.М. Контрольне провадження в діяльності податкової міліції : дис. … канд. юрид. наук., 12.00.07. / Хольченков О.М. – Х.: Харків. націон. ун-т внутріш. справ, 2005. – 183 с.

25. Хорощак Н.В. Адміністративні стягнення за законодавством України / Н.В. Хорощак: монографія. – К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 172 с.

26. Хропанюк В.Н Теория государства и права / Хропанюк В.Н. – М. : Юристъ, 2003. – 456 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Все материалы в разделе "Государство и право"