регистрация / вход

Своєрідність юридичної діяльності в англо-американській правовій сім’ї

Юридична діяльність у країнах англо-американської правової сім’ї, її особливості порівняно з країнами романо-германської правової сім’ї. Система федеральних судів та їх повноваження. Законодавче регулювання адвокатської діяльності та кадрової роботи.

Юридична діяльність у країнах англо-американської правової сім’ї має свої особливості порівняно з країнами романо-германської правової сім’ї, причому не тільки за якісними властивостями, але й за кількісними показниками. Так, у США в період з 1880 року і по наш час кількість юристів з 60 тис. зросла до більше ніж 1 млн. осіб, тобто сьогодні кожна 270-а особа в країні є юристом [6, с. 19].

Невід’ємною і фундаментальною складовою юридичної діяльності країн англо-американської правової сім’ї є діяльність судових установ і передусім суддів. Важливість цієї професії пояснюється тим, що, окрім суто судових функцій щодо вирішення справ, судді в англо-американських країнах здійснюють і правотворчу функцію, що зумовлено природою цієї правової сім’ї.

Судова система Великобританії структурно поділяється на декілька ланок судової системи: Суд палати Лордів, який є вищою інстанцією судової системи країни, Верховний суд, Апеляційний суд, Високий суд, суд корони, діє також суд магістрату, який у свою чергу розподіляється на звичайний та стипендіарний магістрат. Кожному рівню судів притаманні власні повноваження, порядок призначення суддів, форми взаємодії з іншими судами тощо. Так, офіційний апеляційний розгляд справи в Суді палати лордів можуть здійснювати лише ординарні лорди, які призначаються Королевою [4, c. 73]. Апеляційний суд має право розглядати апеляції на рішення судів усіх інстанції, окрім суду палати лордів. Рішення суддів даного суду може змінити лише Суд палати лордів. Такий розподіл повноважень характерний для судових систем країн як англо-американської, так і романо-германської правових сімей.

Основні відмінності існують у порядках і процедурах призначення на посади суддів, або їхніх виборів, у вимогах щодо професійних якостей кандидатів, зокрема, щодо необхідності юридичної освіти, професійного досвіду тощо [20].

Судова система США має складнішу структуру, оскільки, окрім звичайного розподілу судів згідно з повноваженнями, існує ще й федеральна судова система та суди штатів. Вищою судовою ланкою є Верховний суд США та відповідно судді, які входять до його складу. Оскільки до його компетенції входить тлумачення нормативних актів, то рішення Верховного суду є остаточними та оскарженню не підлягають. До компетенції Верховного суду США входить також розгляд судових справ у першій інстанції, але, порівняно з іншим обсягом роботи Верховного суду США, він становить незначну частину. В основному до них відносяться спори між штатами.

Судом першої інстанції в системі судів федерації є окружні суди. Вони існують у кожному з 91 округу, а також в окрузі Колумбія й Пуерто-Рико. У кожному окрузі існує щонайменше два судді, а максимальна кількість суддів, які можуть бути на посадах в одному окрузі, законодавчо не обмежується. Кількість суддів, які розглядають справи в певному окрузі, обумовлюється як кількістю населення, так і навантаженням на суддів у даному окрузі. Невелика кількість федеральних суддів пояснюється тим, що основна частина кримінальних злочинів та цивільних спорів урегульована законодавством штатів і підлягає їхній юрисдикції. Окрім справ, які пов’язані з федеральним законодавством, федеральні суди розглядають справи, сторонами яких виступають громадяни різних штатів, що пов’язано з відмінностями в законодавстві штатів.

У системі федеральних судів існує апеляційний окружний суд, який складається з 13 установ. Особливістю діяльності цих судів є те, що через специфічність законодавства рішення, прийняте в одному «апеляційному окрузі», не обов’язково має юридичну силу в іншому, оскільки законодавство в даних округах може відрізнятися. У таких випадках справа надходить до Верховного суду США, оскільки, як уже зазначалося, це входить до його повноважень.

Окрім судів загальної юрисдикції, до системи федеральних судів входять апеляційний суд, суди зі спеціальними повноваженнями, зокрема, податковий суд, суди, які займаються справами військових, ветеранів тощо.

Судова система штатів є різноманітною, оскільки кожен штат має повноваження створювати власну систему судових установ. Найнижчою ланкою судової структури будь-якого штату США є місцеві судові установи, судді яких розглядають, в основному, дрібні цивільні та кримінальні справи. Розміри позовів, строк і міра покарання, яку можуть виносити судді, визначаються законодавством кожного штату окремо. Такі суди, які в США мають назву мирових або світських судів, у більшості випадків є аналогами магістратських судів Великобританії.

До іншої ланки судової системи відносяться суди першої інстанції, що мають більш широку юрисдикцію, а найвищою ланкою судової системи штатів є Верховний суд штату. До кола компетенції суддів цієї судової установи входить і розгляд апеляційних справ, що надходять до нього з нижчих судів та від федеральних судів. До повноважень цього суду входить тлумачення законодавчих актів штату, а також повноваження скасовувати не тільки ті закони, які суперечать федеральній конституції, а й аналогічні положення конституції штату, що закріплено в ст. 4 Конституції США.

На відміну від системи прецедентів, створеної в Великобританії, де будь-який суд може використовувати прецедент, створений іншим уповноваженим судом, у США таке неможливо з огляду на відмінності у законодавствах окремих штатів. Тому судді можуть використовувати прецеденти, створені в інших штатах, лише за умови тотожності законодавства. Проте, саме така судова практика сприяла прийняттю деяких нормативно-правових актів, спільних для багатьох штатів, що дало змогу спростити багато процедур розгляду справ, сторонами яких є представники різних штатів [6, с. 18–19].

Розглянемо спочатку адвокатську юридичну діяльність. Загалом країни англо-американської правової сім’ї можна поділити на два блоки. У першому блоці діють дві гілки юридичної професії – це баристери та солісітори. До таких країн можна віднести Канаду, Англію, Уельс, Ірландію тощо. До другого блоку країн, де адвокатську діяльність здійснюють виключно «lawyers» (лойєри), що поєднують у собі риси солісіторів та баристерів, можна віднести США. Також близька до другого блоку Австралія, у якій, хоч і існують дві гілки адвокатської професії, проте їх обов’язки і права майже ідентичні.

Професії баристера та солісітора у країнах першого блоку чітко розрізняються, оскільки вони регулюються різними нормативно-правовими актами, мають свої власні органи керівництва та професійні, етичні правила, вимоги тощо.

Солісітори і баристери Великобританії у своїй діяльності підпорядковуються акту про солісіторів 1974 р., акту про баристерів. Окрім цих законодавчих актів, які на території Великобританії мають конституційний характер, діють правила, вироблені відповідними професійними організаціями юристів – солісіторів та юристів – баристерів, зокрема: «Правове суспільство» солісіторів [19] та судові Інни баристерів. Тут слід зазначити, що кожна країна у складі Великобританії має свою організацію солісіторів, але судових Іннів на території Великобританії нараховується лише чотири на всю країну. Це – Lincoln’s Inn, Inner Temple, Middle Temple та Gray’s Inn [14, с. 291–292].

Законодавче регулювання адвокатської діяльності в інших країнах цього блоку за організаційною структурою подібне до англійського. Так, як і у Великобританії, існує акт про солісіторів, акт про баристерів та професійні, етичні норми, які встановлюються відповідними професійними організаціями. Це відрізняє їх від країн другого блоку, зокрема США, де нормативне правове регулювання здійснюється за допомогою відповідних положень Конституції та кримінально-процесуального законодавства. Так у США, регулювання у сфері морально-етичної поведінки юристів, установлення професійних правил і принципів діяльності юристів-адвокатів забезпечується Американською асоціацією адвокатів, а також асоціаціями адвокатів у кожному штаті окремо, що пояснюється федеративною структурою держави й тим, що кожен штат має власні закони, органи управління, історію розвитку тощо.

Професійна організація діяльності адвокатів англо-американської правової сім’ї має, в основному, схожу систему та структуру. Виключенням є США, де існує одногілкова структура адвокатської професії.

Організаційно адвокати Великобританії, Австралії, Канади тощо, які представлені баристерами та солісіторами, об’єднуються у власні професійні організації, мають відповідні органи керівництва, органи дисциплінарної відповідальності тощо. Як зазначалося вище, професійною організацією солісіторів у Великобританії є «Правове суспільство», яке, крім захисту прав солісіторів, здійснює контрольну функцію, у певних межах застосовує заходи юридичної відповідальності щодо солісіторів Англії й Уельсу, а також встановлює професійні стандарти та допомагає молодим працівникам у їхній професійній діяльності. Справи, які «Правове суспільство» розглядає щодо юридичної відповідальності, мають переважно дисциплінарний характер, але іноді застосовується матеріальне покарання у вигляді штрафів [2].

Баристери Великобританії, в свою чергу, об’єднуються у судові Інни, які надають дозволи займатися юридичною діяльністю та контролюють її. Організація баристерів, на відміну від аналогічної солісіторської є відносно закритою, елітарною структурою, до якої досить важко потрапити пересічним громадянам, оскільки існує досить великий майновий ценз, потрібні рекомендації практикуючих баристерів тощо.

Аналогічна структура організації діяльності баристерів і солісіторів має місце і в Канаді та Австралії, за вийнятком того, що функцію судових Іннів у Австралії виконують свої власні органи, аналогічні тим, які створено у Великобританії.

Своєрідна організаційна структура адвокатської діяльності у США, яка полягає в тому, що єдиною для всіх штатів є Американська асоціація адвокатів, проте кожен штат має власну адвокатську асоціацію, які не підпорядковуються Американській асоціації адвокатів [7]. Членство у даних професіональних організаціях Америки формально не є обов’язковим, проте майже всі представники адвокатської професії є членами хоча б однієї зі спілок. Це пояснюється тим, що окрім можливості впливати своїми рішеннями на розвиток, престиж та вдосконалення діяльності адвокатів, членство в таких організаціях дає можливість адвокатам отримувати різні види допоміжних послуг щодо своєї професійної діяльності, якими особливо часто користуються молоді представники адвокатської професії.

Також, за аналогією із професіональними організаціями Великобританії, Американська асоціація адвокатів задля підтримання професійної, етичної та правової культури адвокатів здійснює контролюючу діяльність за представниками адвокатської професії своєї країни або окремого штату.

Іншим видом юридичної діяльності, який слід розглянути в контексті досліджуваного нами питання, є діяльність поліції у країнах англо-американської правової сім’ї. Організація поліції кожної країни є різною й адаптованою як під національне законодавство, так і під структуру самої держави. Наприклад, поліція у Великобританії складається з приблизно 50 регіональних підрозділів в Англії, Шотландії та Уельсі і такий тип організації поліції вважається децентралізованим. Окрім поліцейських сил, у Великобританії існує спеціальний підрозділ MI5, який забезпечує внутрішню безпеку держави. Будь-який працівник поліції в Англії може виконувати окремі юридичні дії, які відносяться до юридичної діяльності, але при цьому їм не обов’язково мати юридичну освіту. Майже 3/4 всіх поліцейських сил Англії складають констеблі різних рівнів, які за своїми повноваженнями проводять певні дії щодо припинення, розслідування й розкриття злочинів. Вони не мають повної юридичної освіти, але проходять юридичну підготовку щодо питань у сфері розслідування, попередження та розкриття злочинів [8, с. 64].

Кадрова робота в країнах англо-американської правової сім’ї відрізняється відїї аналогів у країнах романо-германського типу. У таких країнах як Сполучені Штати Америки, Великобританія, Австралія, Канада, Нова Зеландія, майже всі, кого приймають на роботу в поліцію, починають з найнижчого рівня навчання, але відповідно до їхньої попередньої освіти. При проходженні служби кожен поліцейський може отримати підвищення за умов належного виконання ним своїх обов’язків та проходження конкурсних змагальних екзаменів, що дозволяє виявити найбільш професійно підготовлених та достойних працівників.Так, у Великобританії найбільш перспективних молодих працівників відбирають для проходження 12-місячного навчання у національному поліцейському коледжі у Брамсхилі, де вони навчаються без відриву від проходження служби на своїх посадах. Особливістю такого коледжу, порівняно з аналогами у країнах романо-германської правової сім’ї, є те, що успішне його закінчення не гарантує обов’язкового підвищення [7].

Дещо іншою є діяльність австралійської поліції, яка, як і поліція США, поділяється на федеративну (загальнодержавну) та поліцію окремих штатів, що виконує свої повноваження в межах окремого штату, інколи окремого міста (найчастіше мегаполіса). Зокрема, у США існує п’ять груп поліцейських агентств. Перша група об’єднує федеральні поліцейські агентства – Департамент внутрішньої безпеки, департамент юстиції, ФБР, підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, Секретну службу тощо. До другої групи відносяться поліцейські та слідчі підрозділи, які створені кожним штатом і їхня юрисдикція розповсюджується виключно на територію даного штату. У третій групі виокремлюються департаменти шерифів та департаменти поліції окремих округів, у четвертій – поліцейські підрозділи окремих міст. До п’ятої групи входять поліцейські сили окремих міст, селищ або їхні об’єднання. До цієї групи відносяться й поліцейські підрозділи по обслуговуванню мостів, тунелів, «університетська» поліція тощо.

Подібним чином, до структури австралійської поліції належать шість поліцейських відомств, які знаходяться відповідно в шести австралійських штатах. Але, порівняно з США, австралійська поліція більш централізована і безпосередньо підпорядкована федеральному органу. Особливістю поліцейської діяльності на території Австралії є те, що, крім функцій розкриття, розслідування та попередження злочинів по незначних кримінальних справах, вона забезпечує публічне переслідування, підтримує публічне обвинувачення в суді. Проте здебільшого, а в деяких випадках, і по незначних кримінальних справах, переслідування та підтримання обвинувачення здійснюється прокурорською службою.

При розгляді будь-якої юридичної діяльності суттєвим є наявність або відсутність професійних організацій, оскільки вони впливають як на загальну діяльність, так і на розвиток професії у майбутньому. Тому треба зазначити, що у більшості країн англо-американської правової сім’ї об’єднання співробітників поліції у професійні організації в минулому було заборонено, тому протягом тривалого часу на території таких держав створювалися братства або інші неформальні організації, які частково виконували функції професійних спілок та союзів. Такі організації існують у багатьох країнах і сьогодні. За всієї різноманітності напрямків їхньої діяльності, основним призначенням є захист прав працівників поліції. Зокрема, у США такі поліцейські об’єднання за рахунок фінансів самої організації сплачують кошти офіцерам поліції за здійснення охорони громадського порядку у їхній власний час.

Пов’язаною з судовою та поліцейською діяльністю є діяльність осіб, які обіймають посади прокурорів або аналогічні їм. У Великобританії переслідування по кримінальних справах здійснює Королівська служба переслідування на чолі з Генеральним Аторнеєм країни, яка входить до системи спеціалізованих органів виконавчої влади. Органи цієї служби очолюють королівські переслідувачі, які разом з іншими її членами здійснюють підтримання обвинувачення в судовому процесі. Королівська служба переслідування Великобританії складається з декількох рівнів, кожен з яких має свою компетенцію. Повноваження королівських переслідувачів схожі на повноваження прокурорів в Україні. Зокрема, до них відносяться надання рекомендації поліції при проведенні розслідувань, підготовка матеріалів до суду, здійснення переслідування в судах, а також інструктування відповідного адвоката, якщо сторону обвинувачення буде представляти він тощо. Королівська служба переслідування тісно співпрацює не тільки з поліцейськими або судовими органами, а й з представниками обох гілок адвокатської професії Великобританії. Причому при розгляді певних справ підтримання обвинувачення в суді уповноваженим на те солісітором чи баристером здійснюється на підставі договорів, які укладаються між адвокатом та службою переслідування [4, с. 66–60].

У Великобританії загальне керівництво службою публічного переслідування та підтримання обвинувачення в судовому процесі забезпечує Генеральний Аторней, який здійснює переслідування по найбільш тяжких справах та у випадках, коли вони стосуються інтересів монарха, парламенту, уряду тощо [8, с. 7].

На території Сполучених Штатів Америки подібні функції виконує аторнейська служба, яка, зважаючи на федеративну структуру країни, більш розгалужена і складна за своєї структурою, ніж Королівська служба переслідування Великобританії. Зокрема, у США виокремлюються рівні федерального аторнея, генерального аторнея штату, місцевих аторнеїв, які незалежні та не підпорядковані один одному. Аторнеїв федерального рівеня призначає Президент США за згодою Сенату, місцевих же аторнеїв у більшості штатів обирає населення. Повноваження аторнейської служби США є майже однаковими з королівською службою переслідування Великобританії. Основні відмінності між цими двома службами існують у їхній структурній організації та в законодавчому регулюванні.

До прокурорської служби Австралії та Ірландії відносяться Директор публічного переслідування та Офіс або Департамент Директора публічного переслідування. Цей інститут має незначні відмінності у повноваженнях, сфері діяльності та комплексі здійснюваних юридичних дій. Більш детально відмінності у діяльності прокуратури вищезазначених країн проаналізовано в підрозділі 3.3. «Юридичні властивості діяльності поліції та прокуратури в англо-американській правовій сім’ї».

Таким чином, дослідження юридичної діяльності в англо-американській правовій сім’ї у єдності таких її основних видів як суддівська, адвокатська, прокурорська, поліцейська діяльності, а також деяких інших, що є похідними від зазначених, дає можливість виокремити такі її особливості:

– враховуючи природу англо-американської правової сім’ї, фундаментальне значення має суддівська діяльність, яка посідає основоположне місце в структурі правових систем країн цієї правової сім’ї й відіграє домінуючу роль у створенні та функціонуванні прецедентного права, а особливості всіх інших видів юридичної діяльності, так само як і їхня диференціація, визначаються, передусім, їхньою взаємодією з суддівською діяльністю, їхніми функціями та відповідними повноваженнями у судовому розгляді юридичних справ, причому їхня «конфігурація» є своєрідною для кожної країни;

– попри всі зміни, що відбуваються у правовій сфері країн англо-американської правової сім’ї в контексті сучасних процесів конвергенції основних правових сімей світу, судовий прецедент був і залишається основною формою й джерелом загального права, що визначає самобутність цієї правової сім’ї. Судова практика була й залишається домінуючою формою правотворчості, контролю за законністю нормативно-правових актів, рішеннями органів державної влади, а судовий прецедент є критерієм їхньої правомірності, засобом забезпечення їхньої реальності, ефективності правового регулювання тощо;

– особливе місце та роль суддівської діяльності зумовлює й відповідне значення тих видів юридичної діяльності, що пов’язані з нею, забезпечують її ефективність та дієвість, а тому й прецедентне право – це не тільки суддівське право, як зазначається іноді в юридичній літературі, а «юридичне право» як результат цілісної юридичної діяльності.

Сучасні процеси світового правового розвитку характеризуються здебільшого не поглибленням самобутності національних правових систем і притаманних їм форм організації й здійснення юридичної діяльності, а, навпаки, конвергенцією, взаємопроникненням особливо в тих сферах, у яких правові інституції інших країн є більш ефективними й такими, що відповідають правовому прогресу. Прецедентне право як «юридичне» право все більше проникає в країни, що відносяться до інших правових сімей, а також у правовий простір міждержавних і наддержавних об’єднань, регіональне й міжнародне право.

Враховуючи інтеграцію України в європейський та міжнародний правовий простір, така конвергенція й міжнародне визнання значення юридичної діяльності в правовому розвитку стає одним із напрямків реформування вітчизняної правової системи.


Література

юридичний правовий сім’я регулювання адвокатський

1. Козюбра М. І. Тенденції розвитку джерел права України в контексті європейських правоінтеграційних процесів / М. І. Козюбра // Наук. записки НУКМА. – Том 26. – 2004. – С. 3–9. (Серія «Юридичні науки»).

2. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України (методичні питання): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / А.М. Колодій. – К., 2000. – 36 с.

3. Концепція удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні: за станом на 22 березня 2006 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukradv.org/up/docs/concept220306_1.rtf

4. Копоть В.О. Концептуальні основи правового реалізму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.12 «Філософія права (юридичні, філософські науки)» / В.О. Копоть. – К., 2008. – 15 с.

5. Корчевна Л.О. Проблема різноджерельного права: Дослід порівняльного правознавства: Монографія / Л.О. Корчевна. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 360 с.

6. Луць Л.А. Методологія порівняльного правознавства / Л.А. Луць // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіон. наук. конф, – Львів, 1997. – С. 29–34.

7. Луць Л.А. Структура правової системи суспільства: загальнотеоретичні аспекти / Л.А. Луць // Право України. – 2002. – №9. – С. 7–10.

8. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник / Л.А. Луць. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – 247 с.

9. Луць Л.А. Типологізація сучасних правових систем світу: Відкрита лекція / Л.А. Луць. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.; Сімф.: Логос, 2007. – 23 с.

10. Лучникова В.В. Развитие английской правовой системы в конце ХVII-начале ХVIIІ в.в. (на примере развития общего и статутного права): автореф. дис. на присуждение науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01. «Теория и история государства и права; история полетических і правовых учений» / В.В. Лучникова. – М., 1983. – 16 с.

11. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: Монография / С.И. Максимов. – Харьков: Право, 2002. – 328 с.

12. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права / А.А. Малиновский. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 376 с.

13. Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії / Б.В. Малишев. – К.: Праксіс, 2008. – 344 с.

14. Марченко М.Н. Проблемы правопонимания и основные источники англосаксонского права / М.Н. Марченко // Научные труды Эдилет. – 2000. – №1 (7). – С. 7–21.

15. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права (Предмет, система и функции науки) / П.Е. Недбайло. – К.: Изд-во «Вища школа», 1971. – 160 с.

16. Нерсесянц В.С. Сравнительное правоведение в системе юриспруденции / В.С. Нерсесянц // Государство и право. – 2001. – №6. – С. 5–15.

17. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов / В.С. Нерсесянц. – М.: Норма, 2005. – 656 с.

18. Оборотов Ю.М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Ю.М. Оборотов. – О., 2003. – 38 с.

19. Оборотов Ю.Н. Месторазвитие в пограничной (евразийской) цивилизации как основа правового развития Украины / Ю.Н. Оборотов // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. – Вип. 45 / ред. кол. С.В. Ківалов (гол. ред.) та ін.; відп. за вип. Ю.М. Оборотов. – Одеса: Юридична література, 2009. – С. 7–11.

20. Поляков А.В. Общая теория права: проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Учеб. [для студентов ун-тов, обучающихся по направлению (специальности) «Юриспруденция»] / А.В. Поляков. – СПб.: Изд. дом Санкт.-Петерб. гос. ун-та, 2004. – 863 с.

21. Порівняльне правознавство (теоретико-правове дослідження): Монографія / ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: «Видавництво «Фенікс», 2007. – 400 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Все материалы в разделе "Государство и право"