Юридична діяльність правозахисників в англо-американській правовій сім'ї

Діяльність правозахисників в англо-американській правовій сім'ї як адвокатів, консультантів, радників, представників клієнтів в кримінальних та цивільних справах. Закріплення права на адвокатську практику офіційним списком юристів солісторів "Сувой".

Юридична діяльність правозахисників в англо-американській правовій сім'ї


Правозахисник є представником клієнтів, посадовою особою правової системи й офіційною особою, яка несе особливу відповідальність за якість здійснення правосуддя, оскільки від правильного, професійного та належного здійснення правозахисником своєї діяльності певною мірою залежить справедливість та об'єктивність рішення, яке буде винесено в судовій інстанції. правозахисник адвокат солістор правова сім'я

Особливість положення професії адвоката в англо-американській правовій сім'ї можна проілюструвати і на прикладі вимог характеру та попереднього стажу роботи при призначенні на посади суддів, державних юристів тощо. Так, значна частина суддів зайняла свою посаду після багаторічного стажу роботи у якості правозахисника. Те саме можна сказати і про прокурорську діяльність. Правозахисники можуть виступати в різних іпостасях і виконувати різні види юридичної діяльності. При цьому вони знаходяться на одній і тій самій посаді. Так вони можуть виступати в якості:

– представників клієнтів, виконуючи в даному випадку широкий спектр функцій, починаючи від надання консультацій, закінчуючи представленням клієнта в судовій гілці влади (найчастіше правозахисники у вигляді представників виступають від імені постійних клієнтів, тобто в даному випадку розуміється постійне надання різних видів правових послуг, включаючи адвокатські, консультативні, представницькі тощо);

– радників, що інформують клієнта та допомагають йому зрозуміти сукупність його прав і обов'язків, які надаються та покладені на нього згідно з чинним законодавством, пояснюють особливості й визначають оптимальні шляхи здійснення клієнтом його прав і обов'язків;

– адвокатів при відстоюванні позиції клієнта згідно з принципами і нормами змагальної системи; при цьому мається на увазі як представлення інтересів клієнта на судовому засіданні, так і в органах поліції, прокуратури тощо;

– осіб, які ведуть переговори; у такому контексті правозахисники прагнуть досягти сприятливих для клієнта результатів при різного виду переговорах, які можуть мати як цивільно-правовий (наприклад, різного виду угоди), так і кримінально-правовий (переговори з представниками прокуратури, суду, поліції з приводу представлення інтересів клієнта) характер, але при цьому правозахисники повинні використовувати виключно такі методи, які відповідають вимогам чесного ведення справи;

– посередника поміж клієнтами, у даному випадку правозахисника, який прагне узгодити їхні інтереси, що розходяться, як радника, і меншою мірою діє як особа, котра має право говорити від імені кожного клієнта як її представник (включаючи випадки, коли правозахисник виступає від імені однієї зі сторін переговорів);

– правозахисників, що виконують функції осіб, які оцінюють юридичні справи клієнта й доповідають про них клієнту або іншим особам, якщо це передбачено домовленістю або законодавством [12].

Розглядаючи правові функції правозахисників, слід зауважити, що наведене вище є спільним для всіх країн англо-американської правової сім'ї. Відмінністю є те, що в різних країнах можуть накладатися певні обмеження щодо тих, кому такий або інший вид компетенції належить. Так, на території Англії діяльність солісіторів не може поєднуватися з представництвом осіб у судових інстанціях (за вийнятком нижчих щаблів судової системи), у свою чергу баристери не мають права вступати в переговори з клієнтами або виступати представниками на переговорах між клієнтами тощо. У США існує тільки одна посада правозахисників – адвокати, які, загалом, і виконують всі зазначені вище види діяльності.

Слід також зазначити, що англійська правова система передбачає можливість виконання солісіторами функцій повірених та нотаріусів у діяльності по засвідченню документів, посвідченню подій, фактів тощо.

Діяльність правозахисників, які здійснюють свою професійну діяльність на території Австралії, має певну відмінність, яка полягає в тому, що, хоча й там існує поділ на баристерів та солісіторів, але функціональні відмінності між цими двома професіями настільки неістотні, що солісітори мають право виконувати функції баристерів і навпаки [1, с. 7-8].

Важливою рисою, яка характеризує як рівень, так і престижність професії правозахисників, є їхня спеціалізована підготовка й навчання, які, враховуючи своєрідність англо-американської правової сім'ї, мають певні особливості порівняно з романо-германською правовою сім'єю.

Професійну підготовку та навчання в юридичній школі будь-якої країни можна поділити на декілька етапів. До першого етапу відноситься вступ до правничої школи або юридичного навчального закладу. Другий етап – це власне навчання, а третій – завершення навчання та післядипломна професійна підготовка, а також допуск до юридичної діяльності, оскільки деякі представники правозахисної професії можуть здійснювати свої професійні обов'язки одразу після закінчення юридичного навчального закладу без додаткових іспитів, перевірок тощо.

Англійська юридична освіта на обов'язковому професійному рівні з'явилася відносно недавно. Формальним початком юридичного викладання вважають першу половину XVIII ст., коли в 1729 р. парламент видав акт про підготовку солісіторів [18] і Вільям Блекстоун почав викладати в Оксфордському університеті. Проте тільки в XIX ст. було створено окремий юридичний факультет, розроблено відповідні програми професійної підготовки юристів, а юриспруденцію було визнано офіційною академічною дисципліною [3].

Формально і на сучасному етапі у Великобританії відсутня вимога необхідності обов'язкової юридичної освіти для того, щоб практикувати у якості адвоката, але, зазвичай, особи спочатку отримують університетську юридичну освіту, а вже після того намагаються дістати дозвіл практикувати в якості адвоката (баристера чи солісітора). Р. Давид, підкреслюючи вплив англійського права на професійну підготовку юристів, пише: "Англійські юристи ніколи не отримували освіти в університетах, і в наші дні в Англії немає необхідності закінчувати університет для того, аби стати адвокатом, повіреним чи суддею. Юристи традиційно формувалися практикою …" [9, с. 229].

Вступні екзамени для підготовки на баристера включають у себе двоступеневий юридичний екзамен, але якщо особа має університетську освіту, то перша частина екзамену для неї не є обов'язковою. Усе залежить від випускних оцінок особи. За умови здачі екзаменів особа, допущена до навчання, проходить обов'язкові курси, які включають у себе як період практичного навчання, так і навчання під керівництвом "Senate of the Inns of Court" (Сенату судових Іннів). Під час навчання до баристера висуваються суворі вимоги, зокрема, особі забороняється будь-яка юридична практика протягом перших 6 місяців "pupilage", а в подальшому – самостійна практика протягом ще одного року для того, щоб особа набула достатній досвід для ведення самостійної професійної діяльності. Додаткові труднощі, крім високої ціни за освіту баристера, додає те, що з кожним роком зростає кількість осіб, які проходять навчання, а кількість місць для проходження "рupilage" у палатах залишається майже незмінними [12].

У контексті викладеного вище питання слід зазначити, що юридична практика забороняється лише на початку навчання, оскільки студентам ще бракує достатньо досвіду для повноцінного надання юридичної допомоги або представлення клієнта в судовому процесі тощо. Проте, особа, яка навчається на адвоката, може практикувати " Marshalling", " Pro-bono Work", а на подальших етапах навчання – і певні види оплачуваної юридичної практичної діяльності під наглядом більш досвідченого повноправного баристера [2].

У даному випадку треба пояснити значення термінів "Marshalling", " Pro-bono Work", оскільки такі види навчання-практики не є досить розповсюджені і відомі в нашій країні. "Marshalling" – один з видів навчання, що тісно пов'язане з практикою та надбанням досвіду в судових справах. Під час його проходження студент знаходиться разом із суддею на розглядах справи та може на власні очі побачити процедуру і стиль діяльності окремих баристерів або представників королівської служби переслідування тощо. Цей період навчання зазвичай триває близько одного тижня. Під " Pro-bono Work" у Великобританії розуміють добровільну роботу по наданню юридичної допомоги особам. Вона здійснюється на безоплатному принципі та є абсолютно добровільною. Але, в свою чергу, такий вид практичного навчання зазвичай схвалюється навчальними закладами, оскільки, крім надання правової допомоги особам, які не мають можливості найняти повноцінного адвоката (баристера чи солісітора), студент отримує великий досвід у своїй майбутній практичній діяльності.

Так, для того, щоб стати солісітором і мати право на практичну діяльність у Англії, Ірландії та Шотландії особа повинна прослужити в якості "an articled clerk" протягом двох років, і тільки після цього вона допускається до складання двох екзаменів, після успішного складання яких вона отримує звання солісітора та право займатися юридичною практикою та здійснювати юридичну діяльність у межах своїх повноважень [1].

В Англії, як і в США, професійні спілки солісіторів і баристерів відіграють значну роль у підготовці майбутніх юристів. Англійські солісітори створили свою професійну організацію "Law Society" лише в 1823 році. На першому етапі свого існування вона називалися "Лондонська Правова Інституція". Основні завдання, які ставила перед собою ця спілка, полягали в підвищенні репутації і престижу професії солісітора в суспільстві, створенні єдиних стандартів для представників адвокатської професії, гарантуванні та контролі за належним наданням правових послуг солісіторами своїм клієнтам. З часом вплив зазначеної вище спілки було поширено за межі Лондона і тому близько 1825 р. термін "Лондонська" з назви інституції було виключено, щоб показати загальнонаціональну направленість діяльності організації [9]. Офіційно спілку солісіторів було визнано Королівською хартією в 1845 році, після чого було призначено керівні органи спілки, обрано виконавчий комітет та створено остаточну її назву – "Law society" (Преавове суспільство), під якою вона відома й дотепер.

Професійній відповідальності юристів у Великобританії приділяють увагу як професійні організації так і державні органи країни, оскільки вони зацікавлені в підтриманні престижу, законності в діяльності та належного рівня виконання своїх обов'язків, а також в наданні правових послуг населенню країни юристами – професіоналами. У зв'язку з цим контроль за їхньою діяльністю здійснюють як загальні органи управління юристами (судові Інни, Правове суспільство), так і спеціально створені органи, зокрема, Дисциплінарний трибунал. Крім того, законодавство країни поклало обов'язок щодо нагляду за дотриманням етичних, професійних, правових норм поведінки юристами (незалежно від того чи це баристер, чи солісітор) на самих юристів-практиків [14, c. 287-288].

Для виявлення відмінностей у контролі за дотриманням етично-професійних норм поведінки юристів, а також відмінності та спільні риси в дисциплінарній відповідальності США та Великобританії, слід детальніше розглянути діяльність Дисциплінарного трибуналу солісіторів.

Основні завдання трибуналів є спільними і для США і для Великобританії. Ними є: нагляд за дотриманням правил професійної поведінки, підтримання належної професійної репутації, чесності і довіри до солісіторів, розгляд скарг, поданих на солісіторів, та винесення по них справедливого рішення. Водночас лише трибуналу солісіторів належать повноваження щодо надання права на адвокатську практику в якості солісіторів чи їхніх клерків закордонним юристам, розгляд справ про порушення етичних, професійних чи правових норм юристами, а також розгляд подання про повернення імені солісітора до "Сувою" (офіційний список солісіторів, які мають право незалежної та самостійної практики на території країни) [12].

Досить значну увагу держава приділяє забезпеченню неупередженості в діяльності Трибуналу. У зв'язку з цим законодавством передбачено, що з 30 осіб, які входять до Дисциплінарного трибуналу, 10 осіб не повинні бути юристами та будь-яким чином пов'язані з юридичною діяльністю. Інші 20 членів Трибуналу повинні бути представниками юридичної професії, але, у свою чергу, вони не можуть бути членами Правового суспільства. Слід зазначити, що Правове суспільство в більшості дисциплінарних проваджень виступає на боці скаржників (в основному невдоволених клієнтів) [6].

Для виконання своїх обов'язків по забезпеченню дотримання професійної та етичної поведінки солісіторами Великобританії Трибунал наділений відносно широким колом повноважень. Зокрема, основними повноваженнями щодо притягнення солісіторів до дисциплінарної відповідальності є:

· право членів Трибуналу викреслити ім'я солісітора, на якого подано скаргу з "Сувою", у випадку, якщо Трибунал визначить винуватість солісітора у вчиненому проступку;

· відсторонити солісітора від практики на певний період, який визначає Трибунал у залежності від вчиненого проступку;

· накласти на солісітора або колишнього солісітора штраф, який сплачується на користь Її Величності;

· у деяких випадках використовується відсторонення солісітора від надання правової допомоги населенню, на певний час або на завжди.

Рішення Дисциплінарного трибуналу можуть бути оскаржені до Високого суду Великобританії.

Якщо солісітор хоче поновитися у "Сувою" він повинен подавати заяву лише через Дисциплінарний Трибунал, який у свою чергу розглядатиме подану заяву та вирішуватиме, задовольнити її чи ні [15].

У Великобританії існує певний перелік проступків солісіторів за які на винного солісітора накладається не тільки заборона діяльності на певний час, а й викреслюється ім'я солісітора з "Сувою". Такими проступками можуть бути:

–виявлення фактів незаконного використання солісітором грошей клієнта в будь-яких цілях;

– обвинувачення солісітора у здійсненні кримінального злочину, або виявлення фактів його кримінального минулого;

– завідоме залучення до ведення справи, без згоди на те "Правового суспільства", осіб, які не є солісіторами або були викреслені з "Сувою" тощо [4].

Дещо інакше побудована адвокатська діяльність, у Сполучених Штатах Америки. Основною відмінністю є те, що в США в якості адвоката виступає "lawyer", а у Великобританії адвокатські обов'язки поділяються між баристером та солісітором.

Американські юристи, які мають юридичну освіту та отримали "ліцензію" або допуск для зайняття адвокатською діяльністю, складають значний та певним чином організований прошарок суспільства, оскільки кожний 270-й громадянин США – юрист.

В юридичній спеціалізований літературі наголошується: "Уніфікованість – визначальна риса структури юридичної професії США ..." [6, c. 38], причому ця уніфікованість здебільшого пов'язана з адвокатською професією, оскільки вона є базовою, а досвід практичної роботи адвокатом здебільшого необхідний для того, щоб обіймати посади судді, прокурора тощо.

Адвокати (lawyers) США, як правило, спеціалізуються за певними напрямками правничої роботи. На відміну від Великобританії та частково Австралії, де ще зберігається дуалістичність адвокатської професії, американські адвокати виконують усі юридичні функції, починаючи від надання консультацій з конкретних юридичних питань і закінчуючи представленням інтересів клієнта в судових засіданнях або в інших сферах правового життя.

За прийнятою в США класифікацією, спеціалізація юристів характеризується такими показниками: у сфері судових процесів працює 23 % американських юристів; нерухомості, будівництва, землекористування – 14; корпоративного і бізнесового права – 13; деліктного права – 11; страхового права – 10; сімейного права – 8; трудового права – 7; загальної правової практики – 14 %. Причому приватною юридичною практикою займаються 74 %, в приватній промисловості працює – 8, в урядових структурах – 8, в судочинстві – 3, в сфері освіти, публічного правового захисту, приватних асоціаціях – по 1, а не працює (пенсіонери) – 5 % юристів [6, с. 39].

В характеристиках американської адвокатської діяльності важливим є те, що в окремих штатах "... наявність університетського диплома для зайняття адвокатською діяльністю не є обов'язковою. Претенденти (на адвокатську діяльність) мають мати ценз осілості та бути американськими громадянами" [5, с. 202]. Тобто, для набуття права здійснювати адвокатську діяльність найбільш важливою є реальна наявність професійних знань, навичок та вмінь, а не шлях (форма) їхнього набуття.

Цікаво, що на території США здійснюють правничу практику адвокати, які можуть не бути громадянами США. У деяких штатах допускаються два види юридичної діяльності іноземців. До першого виду відноситься надання виключно консультативної допомоги, а другим видом є повноправна адвокатська юридична діяльність, зокрема, з представленням інтересів клієнта в судовому засіданні. В останньому випадку, іноземні громадяни та громадяни США, як адвокати, мають однакові права та повноваження. Схожа ситуація й у Великобританії, але там іноземні громадяни можуть бути тільки солісіторами.

Необхідною передумовою для допуску до складання кваліфікаційного іспиту на право правничої практики в 43 штатах США є набуття юридичної освіти в акредитованій правничій школі [11, c. 236]. Станом на 2006 р. у США діяло 220 правничих шкіл (193 – акредитовані Американською асоціацією юристів), в яких навчалося близько 140 тис. студентів [16, с. 50-51].

Загалом усі юридичні навчальні заклади по підготовці адвокатів у США можна умовно поділити на юридичні школи, які акредитовані Американською асоціацією адвокатів, та ті, що не акредитовані. Вище зазначалося, що навчання в акредитованому навчальному закладі є важливим для майбутніх адвокатів більшості штатів, оскільки в 43 із них при вступі до адвокатури саме закінчення акредитованої юридичної школи є обов'язковим, і тільки в 7 штатах така вимога не висувається.

Однією з важливих умов при вступі до будь-якої юридичної школи в США є середній бал, який абітурієнт отримав при навчанні в коледжі, а іншою – бали, які отримані під час складання вступних іспитів, тестів тощо. Слід зауважити, що середній бал за час навчання в школах (коледжах), не завжди є обов'язковим при вступі до вищого юридичного навчального закладу, але він ураховується при вирішенні спірних питань, у випадках, коли деякі абітурієнти набирають однакову кількіість балів при складанні вступних іспитів.

Після проведення вступних випробувань з усіх осіб, які отримали максимальну кількість балів, формується "резервний фонд", який може в декілька разів перевищувати кількість вакантних місць у юридичному навчальному закладі. Подальший відбір на навчання з цього фонду здійснюється на основі не тільки кількості отриманих балів на екзаменах, але й ураховуються як расова належність особи, так і місце проживання, мотиви вступу до юридичної школи тощо [11, c. 238]. При цьому такі характеристики абітурієнта як раса, релігійні погляди тощо мають не останнє значення при вирішенні, чи зможе особа поступити до юридичного навчального закладу.

Після вступу особи до навчального закладу починається власне юридичне навчання, яке триває в США протягом трьох років, протягом яких студенти набувають знань, умінь та навичок для подальшої практичної юридичної роботи. На противагу Україні, Російській Федерації та іншим країнам пострадянського простору, які належать до романо - германської правової сім'ї, в юридичних навчальних закладах США поширена практика поділу навчальних дисциплін на обов'язкові, які в основному вивчаються на першому курсі, та "необов'язкові", тобто такі, які студенти самостійно обирають починаючи з другого курсу навчання. При цьому слід зауважити, що загалом не існує обмежень у максимальній кількості дисциплін, які студент може вибрати для подальшого навчання.

Після закінчення навчання проводяться іспити. Слід зауважити, що, незважаючи на "вибірковість" навчання, наприклад, у третині штатів США існує перелік навчальних предметів, за якими складаються іспити, зокрема, випускні, які є обов'язковими для того, щоб мати змогу вступати до адвокатури цих штатів. Але при цьому кожен штат має свій перелік "обов'язкових" дисциплін та екзаменів. Тому студенти юридичних навчальних закладів намагаються наперед визначити можливі території здійснення юридичної практики, і створюють собі умови для роботи в різних штатах шляхом вивчення дисциплін з різних "переліків".

Навчання в правових школах як у США, так і в Україні, закінчуються випускними екзаменами, але, на відміну від навчальних закладів нашої держави, в США будь-який випускний екзамен проводиться виключно в письмовій формі, а перевірка робіт студентів здійснюється анонімно, для того щоб зменшити "людський фактор" при перевірці та оцінці робіт [12, c. 133]. Тому в США досить розповсюдженим є тестовий варіант складання іспитів.

Важливим питанням, яке слід висвітлити при розгляді юридичного навчання, – питання оплати навчання та пов'язаних з цим витрат, оскільки дане питання, до певної міри, допомагає визначити доступність юридичної професії для населення країни. Для цього звернемося до офіційної статистики. Звичайно, оплата в кожному навчальному закладі США залежить від популярності, рейтингу та рівня освіти, яку він надає. За останні декілька років навчання в юридичних закладах для студентів коштувала в 2006 році приблизно 14 тисяч доларів США, у 2007 р. – 14-15 тисяч доларів [7]. До цієї суми входить лише плата за навчання в юридичному навчальному закладі. Додатковими до цієї суми є середні витрати студента на гуртожиток, підручники тощо. У 2007 навчальному році вони становили 12,4 тис. доларів США, збільшившись, порівняно з минулими роками, на 1 тисячу доларів [15]. Отже, середня місячна оплата юридичної освіти сягає близько тисячі доларів США, при цьому студенти у випадках, коли середній бал відповідає вимогам конкретного вузу, можуть отримувати стипендії, гранти тощо.

Американська асоціація адвокатів наводить статистику витрат держави на оплату стипендій, грантів та винагород студентам за відмінне навчання, заохочуючи студентів до отримання найбільшої кількості знань, умінь тощо, оскільки при втраті певної кількості балів при здачі іспитів особа втрачає право на стипендію. За останні декілька років суми, які виділяються на навчання, збільшуються, що ілюструє важливість, престиж та потребу в професійних юристах. Так, у 2004/5 році на 188 вузів виділялося 513 424 567 доларів США, в 2005/6 на 195 навчальних закладів – 585 241 407 доларів США. В 2007/8 рр. сума державного фінансування сягала 639 867 397 доларів США [6], яка є досить значною, оскільки в середньому на один навчальний заклад виділяється більше 3 мільйонів доларів США і це дає змогу старанним та обдарованим студентам оплачувати витрати на навчання виключно за рахунок стипендій, усі ж інші змушені оплачувати навчання за власний рахунок.

У Сполучених Штатах для отримання права на зайняття адвокатською діяльністю особа, яка отримала юридичну освіту, складає спеціальний іспит, який визначає, чи придатна особа для практики в якості адвоката. При цьому, в основному, у кожному штаті існують власні вимоги до адвокатів та до суті, процесу, виду екзаменів для допуску до адвокатської діяльності [12].

Іншим є навчання адвокатів у Англії. По-перше, в англійському типі адвокатури від баристерів формально не вимагається юридична освіта, тоді як у США це є обов'язковою вимогою для допущення до екзаменів на адвоката. Відмінністю є й заборона в Англії практики на первинному етапі навчання, а в юридичних навчальних закладах США вона не тільки не заборонена, а й позитивно сприймається, коли особи проходять практику під час канікул у юридичних конторах, судах тощо. У США одним з видів навчання є "юридичні клініки", в яких студенти надають безоплатні консультації з юридичних питань.

Як зазначалося вище, в минулому у США не вистачало кількість юристів, а такі види навчання як навчальна практика і юридичні клініки дають змогу набути більше практичного досвіду за більш короткий час, і після випуску вийти професійними адвокатами, які можуть одразу приступати до своєї професійної діяльності.

У контексті питання, що розглядається, слід указати, що в стандартах юридичної освіти, створених Американською асоціацією адвокатів, прямо вказується, що юридичний навчальний заклад повинен створити таку програму навчання, яка б найбільш досконало підготувала майбутнього юриста до "допуску до лави", тобто власне до юридичної практичної діяльності.

Цей факт дає змогу зрозуміти, що більша частина юридичних навчальних закладів орієнтована на підготовку адвокатів-практиків. Рейтинг юридичних шкіл у США формується в залежності від кількості випускників, які завершили навчання, а також кількості випускників, які протягом трьох років після успішного закінчення навчального закладу отримали допуск до адвокатської діяльності [9], тобто, чим більше випускників закладу займається юридичною практикою, тим престижнішим вважається навчальний заклад.

Окрім "класичного" навчання в юридичних навчальних закладах існують альтернативні види навчання юристів. Як приклад такої альтернативи, можна назвати програму юридичного навчання в штаті Вашингтон округу Колумбія. Вона більш відома під назвою "Правило 6: Програма клерків". Дану програму призначено для осіб, які не в змозі закінчити юридичну школу та отримати класичну юридичну освіту з різних причин, але мають бажання отримати повноцінну юридичну освіту для подальшої практичної діяльності. Можливостями цієї програми користуються особи, які працюють клерками як у юристів практиків, так і в інших юридичних установах (судах різних рівнів тощо). Ця програма дає можливість отримати повноцінну юридичну освіту та дати змогу "клерку" здавати іспити для допуску до адвокатської діяльності у Вашингтонській асоціації адвокатів. Ця програма започаткувалася та проходить під патронатом Вищого суду Вашингтона. Слід відмітити, що оплата за навчання за цією програмою є доступною. При вступі до програми майбутній юрист повинен заплатити 50 доларів, а потім щороку вносити по 1500 доларів для продовження навчання, яке триває 4 календарні роки.

Як зазначалося вище, юридичні навчальні заклади орієнтуються на навчання адвокатів, а адвокатська професія є одним з найпопулярніших орієнтирів подальшого працевлаштування. Для цього потрібно отримати допуск до зайняття адвокатською діяльністю. Найчастіше його отримують після проходження іспитів, які індивідуальні в кожному штаті. Зазвичай, Верховний суд окремого штату встановлює певні вимоги, нормативи, згідно з якими відбувається процедура допуску кандидатів до адвокатської практики. Слід відмітити, що рішення щодо надання права майбутньому адвокату здійснювати юридичну практичну діяльність виноситься безпосередньо комісією з допуску, яка складається з адвокатів – членів асоціації адвокатів відповідного штату, досвідчених практикуючих юристів. Іншим способом формування комісії є процедура призначення її членів губернатором або відповідною судовою установою штату. Комісія при вирішенні питань щодо допуску майбутнього адвоката до професійної діяльності оцінює не тільки знання законодавства та судових прецедентів, теоретичних знань, а й моральні, етичні та інші якості кандидата. Особисті якості кандидатів перевіряються за допомогою поданих кандидатом документів, а також співбесід, які проводить комісія. Перелік документів, які повинен надати кандидат, такий: коротка розповідь про себе та автобіографія, документи, які дають інформацію про наявність або відсутність приводів до поліції та судимостей особи. Також до цього переліку додаються довідки від нарколога, психіатра. При цьому, якщо у членів комісії виникають підозри в неправдивості поданих кандидатом в адвокати документів, вони можуть провести власну перевірку, на основі якої виноситься рішення щодо допуску особи до професійної діяльності. Крім перевірки офіційних довідок, комісія може проводити опитування сусідів за місцем проживання, колишніх співробітників, керівництво тощо. Перевірка знань кандидата проводиться шляхом складання іспитів. Він складається із двох частин: письмового тесту або роботи та усної співбесіди. У випадку, коли комісія не дає дозволу на зайняття адвокатською діяльністю, кандидат може оскаржити рішення в суді штату [1].

Допуск до адвокатської діяльності дає особі не тільки можливість виступати в суді в якості адвоката, а це є умовою для прийняття на роботу в якості юристів-консультантів, а також різного виду державних юристів (до державних юристів у даному випадку відносяться представники юридичних відділів прокуратури, судді тощо).

Важливим питанням, яке слід розглянути при дослідженні діяльності адвокатів, є особливості професійних організацій юристів, оскільки вони відіграють важливу роль як у підтриманні престижу та належної якості юридичних послуг, так і у впливі на навчання, оплату та соціальний захист адвокатів.

Серед організацій, які регулюють діяльність юристів на території у США, можна назвати "American bar association" (АВА), її аналоги в штатах та інші професійні об'єднання. АВА була створена приблизно в 1878 році. У цей час професія адвоката знаходилась ще на первинній стадії свого розвитку і не могла забезпечити потреб тогочасного суспільства. Підготовка та навчання юристів-адвокатів на початковому етапі розвитку професії здійснювалась за системою студіювання, що давало практичний досвід роботи, але не могла забезпечити належної теоретичної підготовки фахівця. Адвокатська професія ще не мала етичних, професійних та правових норм, які б регулювали їхню діяльність, був відсутній орган, який міг би вирішити важливі та нагальні проблеми адвокатської діяльності, тому створення професійної організації було чи не єдиною можливістю заповнення існуючих на той час прогалин попередження їхнього виникнення в подальшому.

Згідно зі статутом, "American bar association" була призначена для "вдосконалення юриспруденції як науки, покращення управління правосуддям і створення єдиного законодавства в усій країні". З часом АВА дещо змінила свої напрямки діяльності, зокрема, у її сучасному статуті визначається, що діяльність асоціації спрямована на загальнонаціональне представництво професії юриста, службу суспільству шляхом удосконалення законодавства країни, поваги до закону, підтримання престижу професії адвоката [9]. На сучасному етапі членство в АВА не є обов'язковим для представників адвокатської професії, проте більшість правозахисників-адвокатів є членами даної організації та професійних організацій у своїх штатах.

У США не існує єдиної системи тарифів оплати послуг адвокатів. Оплата їхньої праці здійснюється напряму за домовленістю з клієнтом. Однією з найпоширеніших принципів оплати праці адвоката є погодинна. При цьому одна година роботи юриста – адвоката в оплаті може варіюватися від 25 до 500 доларів, залежно від складності справи, престижу та досвіду конкретного адвоката [3]. Наприклад, Кодекс професійної поведінки штату Вірджинія наводить перелік аспектів, які впливають на розміри адвокатських гонорарів. При цьому не наводяться конкретні цифри, а здійснюється перелік характеристик, які впливають на розмір оплати, зокрема: оплата повинна здійснюватися в розумних межах; оплата нараховується залежно від досвіду, репутації та можливостей адвоката, який супроводжує справу.

Згідно з цим актом, до обставин, які впливають на оплату праці входять: кількість допоміжного персоналу, яких залучено до справи, природа відносин між клієнтом та адвокатом, час, протягом якого співпрацюють клієнт та адвокат (на постійній основі чи разова справа) [11]. При представленні інтересів клієнта по цивільних справах, які пов'язані з певними матеріальними претензіями, оплата адвоката може здійснюватися в залежності від відсотка від суми претензії і виключно у випадку, коли справу буде виграно.

Розглядаючи оплату праці адвоката, слід зауважити, що не кожна людина може собі дозволити скористатися послугами приватного адвоката, а тому в США існує інститут державного захисника, тобто адвоката, послуги якого оплачує держава. У США також створено і діє інститут "юридичних клінік", де найбільш здібні особи, які навчаються на адвокатів, надають безкоштовні консультації та інші види правової допомоги. Останнім часом також практикується оплата витрат на адвоката державою у випадках, коли особа подає скаргу на державу і виграє дану справу [3].

Розглядаючи питання професійної діяльності будь-якої особи, передусім представників адвокатської професії, не можна оминути професійної (етичної) відповідальності адвоката. Так, кодекс професійної поведінки адвокатів штату Вірджинія визначає перелік проступків, за які адвокат несе професійну відповідальність, серед них можна виділити такі: порушення або спроба порушення кодексу професійної поведінки, або допомога третій особі порушити даний кодекс; скоєння злочину або проступку, який би міг заплямувати честь і гідність адвокатської професії в цілому; допомога судді або судовому працівнику в скоєнні порушень правил судової поведінки або іншому порушенні чинного законодавства.

Контроль за дотриманням вищенаведених правил покладається не тільки на професійні організації та інші контролюючі органи, але й на самих адвокатів, оскільки у вищенаведеному кодексі вказується, що адвокати при отриманні інформації про порушення професійних та інших норм будь-яким представником не тільки адвокатської професії, але й суддів та судових офіцерів, повинні доповісти про це відповідному контролюючому органу [21].

У кодексах США, крім конкретно передбачених проступків, досить часто використовуються більш загальні визначення дій, за які адвокат несе дисциплінарну відповідальність. Такими правопорушеннями є:

– поводження, пов'язане з нечесністю, шахрайством, обманом чи представленням у фальшивому світлі;

– поведінка, що є упередженою щодо правосуддя тощо [16, c. 155-156].

Такі визначення мають як позитивні, так і негативні сторони, оскільки, крім того, що вони дають більше можливостей для притягнення адвоката – порушника до відповідальності, також є можливість "підстроювання норми під порушника", тобто відповідні особи мають можливість розширити норму та притягувати до відповідальності й невинну особу.

У залежності від доведеності вини адвоката та ступеня вини відповідний дисциплінарний комітет визначає міру покарання, що може виявлятися як у штрафі або обов'язку публічно вибачитися, так і в забороні на адвокатську діяльність на певний строк та назавжди.

Підводячи підсумки, необхідно зазначити, що на відміну від суддівської діяльності, завданням якої є здійснення правосуддя, адвокатська діяльність спрямована на забезпечення прав суб'єктів не тільки при вирішенні юридичних справ у судах, але й в інших сферах їхнього існування. Адвокати є представниками громадянського суспільства, знаходяться поза межами безпосереднього впливу державної влади, що зумовлює й особливості організації, контролю, забезпечення їхньої діяльності, а також професійної підготовки.

У підтриманні престижу та належної якості юридичних послуг, наданні права на здійснення професійної практичної діяльності, забезпеченні "корпоративної" відповідальності юристів та соціального захисту, професійної підготовки визначальне місце належить різноманітним професійним організаціям адвокатів.

Важливою умовою набуття права на здійснення юридичної практичної діяльності є професійна підготовка за всією різноманітністю форм та змісту якої в різних країнах англо-американської правової сім'ї; спільним є прагматична спрямованість, казуальність, формування у студентів навичок юридичного мислення, академічні свободи юридичних шкіл, підконтрольність професійним організаціям юристів.

Відповідальності юристів, порушенням норм етики, моралі тощо приділяють увагу як професійні організації, так і державні органи країн, оскільки вони зацікавлені в підтриманні престижу, законності в діяльності та належного рівня виконання своїх обов'язків та надання правових послуг населенню країни юристами – професіоналами. У зв'язку з цим контроль за їхньою діяльністю здійснюють як загальні органи управління юристами, так і спеціально створені органи, зокрема дисциплінарні трибунали або подібні до них.

Значущим фактором забезпечення професійної діяльності адвокатів є оплата праці. Як правило, в англомовних країнах відсутня єдина система тарифів оплати послуг адвокатів. Вона часто здійснюється безпосередньо за домовленістю адвоката (або солісітора у Великобританії) з клієнтом.

Одним із найпоширеніших видів оплати праці адвоката є погодинна. Існує також інститут державного захисника, тобто адвоката, послуги якого оплачує держава. У США є інститут "юридичних клінік", де надаються безоплатні консультації та правова допомога. Останнім часом практикується оплата витрат на адвоката державою у випадках, коли особа подає скаргу на державу і виграє дану справу.


Література

1. Марченко М.Н. Основные источники англосаксонского права: понятие, прецедент / М.Н. Марченко // Вестн. Моск. гос. ун-та. – 1999. – №4. – С. 26–41. (Серия 11. Право).

2. Марченко М.Н. Правовые системы современного мира / М.Н. Марченко. – М. : ИКД Зерцало-М, 2001. – 400 с.

3. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть. Учебник для юридических вузов / М.Н. Марченко. – М : Изд-во "Зерцало", 2001. – 560 с.

4. Меморандум "Про концептуальні положення щодо реформування законодавства про адвокатуру, погоджені Спілкою адвокатів України та Асоціацією правників України" від 29 лютого 2008 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MUS7413.html

5. Микешина Л.А. Философия науки: Современная эпистемология. Научное знание в динамике культуры. Методология научного исследования: Учеб. пособие / Л.А. Микешина. – М. : Прогресс–Традиция МСПИ: Флинта, 2005. – 464 с.

6. Мичко М.І. Проблеми функцій і організаційного устрою прокуратури України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.10 "Судоустрій; прокуратура та адвокатура"/ М.І. Мичко. – Х., 2002. – 38 с.

7. Мірошниченко М.І. Генезис національних правових систем: теоретико-методологічний аспект: Монографія / М.І. Мірошниченко. – К. : Університет "Україна", 2007. – 271 с.

8. Молдован В.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посібн / В.В. Молдован, А.В. Молдован. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.

9. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права (Предмет, система и функции науки) / П.Е. Недбайло. – К. : Изд-во "Вища школа", 1971. – 160 с.

10. Нерсесянц В.С. Сравнительное правоведение в системе юриспруденции / В.С. Нерсесянц // Государство и право. – 2001. – № 6. – С. 5–15.

11. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов / В.С. Нерсесянц. – М. : Норма, 2005. – 656 с.

12. Оборотов Ю.М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень" / Ю.М. Оборотов. – О., 2003. – 38 с.

13. Оборотов Ю.Н. Месторазвитие в пограничной (евразийской) цивилизации как основа правового развития Украины / Ю.Н. Оборотов // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. – Вип. 45 / ред. кол. С. В. Ківалов (гол. ред.) та ін.; відп. за вип. Ю.М. Оборотов. – Одеса: Юридична література, 2009. – С. 7–11.

14. Оксамытный В.В. Правовые системы современного мира: проблемы идентификации: Открытая лекция / В.В. Оксамытный. – Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. – К. ; М. ; Симф. : Логос, 2008. – 36 с.

15. Оль П. А. Правопонимание: от плюрализма к двуединству. Монография / П.А. Оль. – СПб. : Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2005. – 243 с.

16. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія / Н.М. Оніщенко. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002.– 352 с.

17. Оніщенко Н.М. Сприйняття права в умовах демократичного розвитку: проблеми, реалії, перспективи: Монографія / Н.М. Оніщенко ; відп. ред. академік НАН України Ю.С. Шемшученко. – К. : ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2008. – 320 с.

18. Організація професійної діяльності юриста: теорія і практика: Пер. з 2-го англ. вид./ Ф. Бойл, Д. Каппс, Ф. Плауден, К. Сендфорд ; наук. ред. пер. В. І. Андрейцев. – К. : Знання, 2006. – 478 с.

19. Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтегративних процесів: Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 28–29 квітня 2004 р.): Зб. наук. пр.: В 2 ч./ Редкол.: С.А. Єрохін, В.Ф. Погорілко, Я.М. Шевченко та ін. – К. : Нац. акад. управління, 2004. – Ч. 1. – 704 с.

20. Романов А. К. Правовая система Англии: [Учебное пособие] [2-е изд., испр.] / А.К. Романов. – М. : Дело, 2002. – 344 с.

21. Русанова І.О. Проблеми організації суду присяжних в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 "Судоустрій; прокуратура та адвокатура" / І.О. Русанова. – Х., 2003. – 20 с.

22. Савченко А.В. Кримінальне законодавство України та федеральне кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки комплексне порівняльно-правове дослідження: Монографія / А.В. Савченко. – К. : КНТ, 2007. – 596 с.