Юридична діяльність правозахисників в англо-американській правовій сім'ї
Правозахисник є представником клієнтів, посадовою особою правової системи й офіційною особою, яка несе особливу відповідальність за якість здійснення правосуддя, оскільки від правильного, професійного та належного здійснення правозахисником своєї діяльності певною мірою залежить справедливість та об'єктивність рішення, яке буде винесено в судовій інстанції. правозахисник адвокат солістор правова сім'я
Особливість положення професії адвоката в англо-американській правовій сім'ї можна проілюструвати і на прикладі вимог характеру та попереднього стажу роботи при призначенні на посади суддів, державних юристів тощо. Так, значна частина суддів зайняла свою посаду після багаторічного стажу роботи у якості правозахисника. Те саме можна сказати і про прокурорську діяльність. Правозахисники можуть виступати в різних іпостасях і виконувати різні види юридичної діяльності. При цьому вони знаходяться на одній і тій самій посаді. Так вони можуть виступати в якості:
– представників клієнтів, виконуючи в даному випадку широкий спектр функцій, починаючи від надання консультацій, закінчуючи представленням клієнта в судовій гілці влади (найчастіше правозахисники у вигляді представників виступають від імені постійних клієнтів, тобто в даному випадку розуміється постійне надання різних видів правових послуг, включаючи адвокатські, консультативні, представницькі тощо);
– радників, що інформують клієнта та допомагають йому зрозуміти сукупність його прав і обов'язків, які надаються та покладені на нього згідно з чинним законодавством, пояснюють особливості й визначають оптимальні шляхи здійснення клієнтом його прав і обов'язків;
– адвокатів при відстоюванні позиції клієнта згідно з принципами і нормами змагальної системи; при цьому мається на увазі як представлення інтересів клієнта на судовому засіданні, так і в органах поліції, прокуратури тощо;
– осіб, які ведуть переговори; у такому контексті правозахисники прагнуть досягти сприятливих для клієнта результатів при різного виду переговорах, які можуть мати як цивільно-правовий (наприклад, різного виду угоди), так і кримінально-правовий (переговори з представниками прокуратури, суду, поліції з приводу представлення інтересів клієнта) характер, але при цьому правозахисники повинні використовувати виключно такі методи, які відповідають вимогам чесного ведення справи;
– посередника поміж клієнтами, у даному випадку правозахисника, який прагне узгодити їхні інтереси, що розходяться, як радника, і меншою мірою діє як особа, котра має право говорити від імені кожного клієнта як її представник (включаючи випадки, коли правозахисник виступає від імені однієї зі сторін переговорів);
– правозахисників, що виконують функції осіб, які оцінюють юридичні справи клієнта й доповідають про них клієнту або іншим особам, якщо це передбачено домовленістю або законодавством [12].
Розглядаючи правові функції правозахисників, слід зауважити, що наведене вище є спільним для всіх країн англо-американської правової сім'ї. Відмінністю є те, що в різних країнах можуть накладатися певні обмеження щодо тих, кому такий або інший вид компетенції належить. Так, на території Англії діяльність солісіторів не може поєднуватися з представництвом осіб у судових інстанціях (за вийнятком нижчих щаблів судової системи), у свою чергу баристери не мають права вступати в переговори з клієнтами або виступати представниками на переговорах між клієнтами тощо. У США існує тільки одна посада правозахисників – адвокати, які, загалом, і виконують всі зазначені вище види діяльності.
Слід також зазначити, що англійська правова система передбачає можливість виконання солісіторами функцій повірених та нотаріусів у діяльності по засвідченню документів, посвідченню подій, фактів тощо.
Діяльність правозахисників, які здійснюють свою професійну діяльність на території Австралії, має певну відмінність, яка полягає в тому, що, хоча й там існує поділ на баристерів та солісіторів, але функціональні відмінності між цими двома професіями настільки неістотні, що солісітори мають право виконувати функції баристерів і навпаки [1, с. 7-8].
Важливою рисою, яка характеризує як рівень, так і престижність професії правозахисників, є їхня спеціалізована підготовка й навчання, які, враховуючи своєрідність англо-американської правової сім'ї, мають певні особливості порівняно з романо-германською правовою сім'єю.
Професійну підготовку та навчання в юридичній школі будь-якої країни можна поділити на декілька етапів. До першого етапу відноситься вступ до правничої школи або юридичного навчального закладу. Другий етап – це власне навчання, а третій – завершення навчання та післядипломна професійна підготовка, а також допуск до юридичної діяльності, оскільки деякі представники правозахисної професії можуть здійснювати свої професійні обов'язки одразу після закінчення юридичного навчального закладу без додаткових іспитів, перевірок тощо.
Англійська юридична освіта на обов'язковому професійному рівні з'явилася відносно недавно. Формальним початком юридичного викладання вважають першу половину XVIII ст., коли в 1729 р. парламент видав акт про підготовку солісіторів [18] і Вільям Блекстоун почав викладати в Оксфордському університеті. Проте тільки в XIX ст. було створено окремий юридичний факультет, розроблено відповідні програми професійної підготовки юристів, а юриспруденцію було визнано офіційною академічною дисципліною [3].
Формально і на сучасному етапі у Великобританії відсутня вимога необхідності обов'язкової юридичної освіти для того, щоб практикувати у якості адвоката, але, зазвичай, особи спочатку отримують університетську юридичну освіту, а вже після того намагаються дістати дозвіл практикувати в якості адвоката (баристера чи солісітора). Р. Давид, підкреслюючи вплив англійського права на професійну підготовку юристів, пише: "Англійські юристи ніколи не отримували освіти в університетах, і в наші дні в Англії немає необхідності закінчувати університет для того, аби стати адвокатом, повіреним чи суддею. Юристи традиційно формувалися практикою …" [9, с. 229].
Вступні екзамени для підготовки на баристера включають у себе двоступеневий юридичний екзамен, але якщо особа має університетську освіту, то перша частина екзамену для неї не є обов'язковою. Усе залежить від випускних оцінок особи. За умови здачі екзаменів особа, допущена до навчання, проходить обов'язкові курси, які включають у себе як період практичного навчання, так і навчання під керівництвом "Senate of the Inns of Court" (Сенату судових Іннів). Під час навчання до баристера висуваються суворі вимоги, зокрема, особі забороняється будь-яка юридична практика протягом перших 6 місяців "pupilage", а в подальшому – самостійна практика протягом ще одного року для того, щоб особа набула достатній досвід для ведення самостійної професійної діяльності. Додаткові труднощі, крім високої ціни за освіту баристера, додає те, що з кожним роком зростає кількість осіб, які проходять навчання, а кількість місць для проходження "рupilage" у палатах залишається майже незмінними [12].
У контексті викладеного вище питання слід зазначити, що юридична практика забороняється лише на початку навчання, оскільки студентам ще бракує достатньо досвіду для повноцінного надання юридичної допомоги або представлення клієнта в судовому процесі тощо. Проте, особа, яка навчається на адвоката, може практикувати "Marshalling", "Pro-bono Work", а на подальших етапах навчання – і певні види оплачуваної юридичної практичної діяльності під наглядом більш досвідченого повноправного баристера [2].
У даному випадку треба пояснити значення термінів "Marshalling", "Pro-bono Work", оскільки такі види навчання-практики не є досить розповсюджені і відомі в нашій країні. "Marshalling" – один з видів навчання, що тісно пов'язане з практикою та надбанням досвіду в судових справах. Під час його проходження студент знаходиться разом із суддею на розглядах справи та може на власні очі побачити процедуру і стиль діяльності окремих баристерів або представників королівської служби переслідування тощо. Цей період навчання зазвичай триває близько одного тижня. Під "Pro-bono Work" у Великобританії розуміють добровільну роботу по наданню юридичної допомоги особам. Вона здійснюється на безоплатному принципі та є абсолютно добровільною. Але, в свою чергу, такий вид практичного навчання зазвичай схвалюється навчальними закладами, оскільки, крім надання правової допомоги особам, які не мають можливості найняти повноцінного адвоката (баристера чи солісітора), студент отримує великий досвід у своїй майбутній практичній діяльності.
Так, для того, щоб стати солісітором і мати право на практичну діяльність у Англії, Ірландії та Шотландії особа повинна прослужити в якості "an articled clerk" протягом двох років, і тільки після цього вона допускається до складання двох екзаменів, після успішного складання яких вона отримує звання солісітора та право займатися юридичною практикою та здійснювати юридичну діяльність у межах своїх повноважень [1].
В Англії, як і в США, професійні спілки солісіторів і баристерів відіграють значну роль у підготовці майбутніх юристів. Англійські солісітори створили свою професійну організацію "Law Society" лише в 1823 році. На першому етапі свого існування вона називалися "Лондонська Правова Інституція". Основні завдання, які ставила перед собою ця спілка, полягали в підвищенні репутації і престижу професії солісітора в суспільстві, створенні єдиних стандартів для представників адвокатської професії, гарантуванні та контролі за належним наданням правових послуг солісіторами своїм клієнтам. З часом вплив зазначеної вище спілки було поширено за межі Лондона і тому близько 1825 р. термін "Лондонська" з назви інституції було виключено, щоб показати загальнонаціональну направленість діяльності організації [9]. Офіційно спілку солісіторів було визнано Королівською хартією в 1845 році, після чого було призначено керівні органи спілки, обрано виконавчий комітет та створено остаточну її назву – "Law society" (Преавове суспільство), під якою вона відома й дотепер.