Шляхи впровадження правового досвіду організації та здійснення діяльності юристів англо-американської правової сім’ї в Україні

Визначення стану, можливостей, умов і перспектив сприйняття позитивного досвіду професійної діяльності юристів англо-американської правової сім’ї в розвитку правової системи України. Проблемні питання, які стосуються юридичної діяльності.

Шляхи впровадження правового досвіду організації та здійснення діяльності юристів англо-американської правової сім’ї в Україні

професійна юридична діяльність

У цьому підрозділі подаються результати вивчення та визначення стану, можливостей, умов і перспектив сприйняття та запозичення позитивного досвіду професійної діяльності юристів англо-американської правової сім’ї в подальшому розвитку правової системи України.

На даному етапі розвитку української державності існує багато проблемних питань, які стосуються судової, прокурорської, адвокатської, поліцейської та інших видів юридичної діяльності. Тривалий час йде реформування судової системи, адвокатури, прокуратури, органів внутрішніх справ, розширюються зовнішні зв’язки України, зроблено певні кроки на шляху її інтеграції в європейський правовий простір та ЄС, все це передбачає впровадження у вітчизняний правовий розвиток загально-прийнятих у світі та Європі стандартів здійснення юридичної діяльності.

При розгляді цієї проблематики, ще раз доцільно зауважити, що Україна та країни, які належать до англо-американської правової сім’ї, як-то Великобританія, Канада, Австралія, США тощо, відносяться до різних правових систем, а отже, при розгляді питань впровадження та використання досвіду даних країн для реформування юридичної діяльності в Україні необхідно враховувати відмінності національних правових систем та відповідних правових сімей, зокрема, у побудові та ролі законодавства, історичних, територіальних умовах формування та розвитку юридичної діяльності тощо, а також відмінності, які існують в юридичній діяльності Англії, Уельсу, Канади, Австралії, окремих штатів США і таке інше.

Базуючись на результатах дослідження особливостей юридичної діяльності в країнах англо-американської правової сім’ї, вивчення стану і напрямків її реформування в Україні, осмислення сучасних процесів глобалізації правового розвитку, конвергенції національних правових систем, регіоналізації правового простору та інших, можна зробити висновок, що не тільки між спорідненими, але й між різними за правовою природою національними системами частіше відбувається взаємодія, дифузія, узгодження правового розвитку, ніж їхня диференціація, “націоналізація”, посилення ізольованості і таке інше. Хоча, безумовно, ці процеси мають відмінності в правовому регулюванні різних сфер суспільного життя та міжнародного співробітництва, що передбачає й усвідомлення прагнення країн зберегти себе як самобутніх суб’єктів світового правового розвитку.

Виходячи з цих концептуальних засад, на даному етапі дослідження буде наведено обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення юридичної діяльності в Україні на підставі сприйняття та запозичення відповідного правового досвіду країн англо-американської правової сім’ї.

На сучасному етапі проведення правових реформ в Україні постають проблеми щодо необхідності і доцільності запровадження інституту присяжних засідателів, удосконалення процедур заміщення посад суддів, забезпечення незалежності та невідворотності юридичної відповідальності, підвищення рівня правової захищеності громадян, об’єктивності досудового слідства та інші. На певних етапах правового розвитку такі проблеми існували перед всіма країнами, включаючи і країни англо-американської правової сім’ї.

Розглянемо деякі з наведених вище проблемних сфер, які доцільно удосконалити, використавши досвід Австралії, Великобританії, Канади, США тощо. Одним з найважливіших завдань, які стосуються юридичної діяльності в судочинстві, і які існують на сучасному етапі розвидку України слід назвати необхідність впровадження в життя принципу незалежності суддів не тільки від незаконних впливів всіх інших гілок влади, але й від юридичних і фізичних осіб, а також від засобів масової інформації. Так, у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (2006 р.) зазначено, що неодмінними умовами справедливого судочинства є незалежність, безсторонність і професіоналізм судді. Організація судової системи і судочинства має запобігати будь-яким спробам чинити тиск на суддів та виникненню найменших сумнівів щодо неупередженості та професіоналізму суддів [7].

Проблема створення незалежного корпусу суддів є комплексною, і при розгляді шляхів її вирішення не можна оминути такі питання як заміщення судових посад, звільнення з посади суддів, визначення строків, впродовж яких суддя може обіймати свою посаду. У деякій мірі цієї проблеми стосуються і шляхи матеріального забезпечення суддів у контексті джерел фінансування системи судів (державних або місцевих фондів), розподілу коштів власне в межах судової системи, оскільки це опосередковано впливає на незалежність як усієї судової системи, так і окремих суддів.

Країни англо-американської правової сім’ї не знайшли єдиного шляху вирішення, даної проблеми, хоча по суті, вони мають одні спільні корені. Проте можна виділити певні властивості, орієнтуючись на які, можливо гармонічно, оптимально поєднати процесуальну, матеріальну, організаційну та іншу незалежність суддів з їхньою відповідальністю, забезпеченням об’єктивності, неупередженості та справедливості судових рішень.

Так, використовуючи досвід судової діяльності Англії, можна виділити такі моменти, які опосередковано або прямо впливають на незалежність судових установ та окремих суддів. Зокрема, законодавчо закріплено, що англійські судді абсолютно незалежні від парламенту. Це досягається тим, що парламент Англії не може впливати на призначення конкретних суддів на посади, тому, що їх призначає на посаду Лорд-Канцлер. Парламент також не має права самостійно зміщувати суддів з посади або якимось іншим чином зменшувати строк їхнього знаходження на посаді.

Розглядаючи досвід США з даної проблематики, можна виявити суттєві відмінності при вирішенні даного питання, зокрема, існування декількох варіантів заміщення судових посад. Найбільш оптимальним, на нашу думку, є згадуваний раніше “Міссурійський план”. Позитивним рисами даного способу заміщення посад є те, що, хоча суддя первинно і призначається владними структурами, але незалежність від них досягається тим, що продовження його повноважень вирішується шляхом голосування населенням певної території, на якій практикує данний суддя. Виходячи з цього, можна сказати, що орган, який призначував суддів на посади, вже не має такого впливу на призначених осіб, оскільки питання, чи залишиться він на посаді, залежить виключно від результатів його професійної діяльності. Додатковим позитивним моментом у цьому контексті є позбавлення суддівської професії “кастовості”, сприяння більшій “відкритості” судів, посилення громадського контрою та підзвітності судді громаді, а не конкретним особам чи обмеженим групам осіб. Для того, щоб суддя мав змогу продовжити свої повноваження, він зобов’язаний проводити публічні виступи, звітувати про свою діяльність, можливо проводити певні правові заходи у вигляді круглих столів, конференцій з проблем практичного застосування законодавства, його недоліків, прогалин тощо, оскільки так він зможе оцінити рівень довіри та поваги до себе, а такі заходи можуть як підвищити рівень правової свідомості і культури, так і виявити недоліки у своїй роботі та роботі своєї судової установи. Зрозуміло, що такий спосіб заміщення судових посад нераціонально використовувати при заміщенні посад вищих рівнів судової системи, оскільки громада не зможе об’єктивно оцінити результати їхньої діяльності.

Позитивним аспектом даного способу призначення суддів, на противагу “чисто” виборному, на нашу думку, є те, що “Міссурійський план” виключає проведення передвиборної агітації, а населення здійснює свій вибір на основі виключно компетентності суддів та результатів їхньої професійної діяльності. Така процедура не дає можливості “узурпувати” призначення суддів певними державними органами та забезпечує достатній рівень незалежності від органів, які можуть “торгувати” суддівськими посадами, оскільки при незадовільній діяльності суддів їхні повноваження будуть припинені і їх буде звільнено, при цьому соціальні пільги суддям, звільненим з посади, надаватися не будуть. Звичайно, тут не йдеться про захист особи – колишнього судді від нападів, погроз тощо, які відбуваються через його колишню професійноу діяльність.

Подальшу оптимізацію процедури призначення суддів, на нашу думку, може бути здійснено шляхом створення в регіонах державних комісій з обрання суддів, які б функціонувала не більш як два роки, а її члени після закінчення повноважень не мали права бути обраними до неї протягом наступних двох термінів її функціонування. Така комісія розглядала б кандидатури на посади суддів, які відповідають вимогам законодавства щодо призначення суддів, та обирала б суддів на строк від року до півтора, протягом яких суддя повинен довести, що він відповідає суворим професійним, етичним, моральним вимогам та після закінчення строку його діяльності (рік – півтора) шляхом закритого голосування громадою (можливо електронного для спрощення процедури та економії коштів) вирішувалося б питання залишення судді на посаді на наступний термін, який був би більший, ніж попередній (наприклад, 3 – 4 роки) або звільнення його з посади. У другому випадку вищезгадана комісія обирає іншого суддю для проходження первинного терміну функціонування. При цьому граничний термін функціонування одного судді на посаді, на нашу думку, не повинен перевищувати двох строків, тобто 6 – 8 років.

Слід зазначити, що разом із громадським контролем повинен існувати і державний контроль та нагляд за судовою діяльністю, який може здійснювати як вищеназвана комісія з призначення суддів, так і спеціально створені органи або підрозділи, але вона не повинна мати дисциплінарних функцій, а такі дисциплінарні справи передає у вищі, спеціалізовані суди, або дисциплінарні інстанції, які б вирішували питання щодо відповідальності суддів.

При розгляді проблематики відповідальності суддів доцільно згадати досвід Англії, де досить органічно поєднано інститут відповідальності та недоторканності суддів. Так, англійський суддя не несе відповідальності за свої професійні дії, які він вчинював з повною впевненістю, що поступав справедливо. У вітчизняній юридичній літературі вже висловлювалися думки про те, що у випадку встановлення відповідальності судді за рішення, які через певний час змінені чи скасовані вищим судом, судовий розгляд справ може невиправдано затягуватися. Проте не слід вважати, що суддя за свою діяльність не буде нести ніякої відповідальності. Як згадувалося вище, за діяльністю судових установ повинні здійснювати нагляд спеціальні комісії або підрозділи, які при виявленні достатніх підстав для доведення непрофесійності суддів передавали б його справу до відповідних уповноважених установ.

Зважаючи на специфіку професійних обов’язків судді і принципу їхньої незалежності, виключення незаконних впливів на суддю, доцільно на засадах зарубіжного досвіду вдосконалити процедуру притягнення суддів до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної або матеріальної відповідальності. Взявши за зразок відповідний досвід США, можна виокремити шляхи і можливості його використання в Україні. Так, суддя може притягуватися до відповідальності як у зв’язку з незадовільною професійною діяльністю, так через проступки в повсякденному житті. На суддю можуть подаватися скарги, які приймає та розглядає спеціально створений постійно діючий орган, який виносить рішення щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (включаючи накладання матеріальних стягнень у вигляді штрафів) і може навіть звільнити з посади суддю, у випадку невідповідності його займаній посаді. Притягнення судді до кримінальної відповідальності повинно здійснюватися під час повноцінного судового засідання, оскільки ст. 36 Конституції України визначає, що всі люди рівні перед законом.

Зарубіжний досвід відповідальності суддів дає підстави відмітити дієвість та ефективність подібних процедур, а реалізація їх в Україні додатково б забезпечувала незалежність судової гілки влади.

Іншим наріжним каменем судової реформи є проблеми запровадження інституту присяжних засідателів, які обговорюються вченими, політиками, безпосередньо суддями, проте залишаються дискусійними. Так, супротивники запровадження цього інституту присяжних обґрунтовують це тим, що присяжні засідателі виносять своє рішення на підставі не правового досвіду, а, в основному, на власних уявленнях щодо винності підсудного, справедливості, доведеності вини особи органами прокуратури, або навпаки, на їхнє рішення може вплинути красномовний правозахисник тощо. Прихильники запровадження такого інституту акцентують увагу на зменшенні зовнішніх впливів та упередженості судді, доцільності такого інституту як альтернативного способу вирішення справи у випадках, коли підсудний вважає, що до нього працівники правоохоронних органів можуть ставитися упереджено тощо.

Звернення до досвіду Англії, де інститут присяжних засідателів функціонує досить давно та успішно, дає можливість надати додаткові аргументи щодо запровадження інституту присяжних засідателів, визначення їхніх повноважень тощо. Так, він є доцільним у судових розглядах кримінальних справ (виключаючи випадки закритих судових засідань при існуванні таємної інформації, справ стосовно зґвалтувань тощо), причому на вимогу однієї зі сторін (підсудного або потерпілого), а єдине питання, яке вирішуватиметься присяжними, буде: винна чи не винна підсудна особа у вчиненні інкримінованого злочину. Така вузька спеціалізація інституту присяжних обґрунтовується тим, що він є альтернативним. Для компенсації відсутності правового досвіду до присяжних може прикріплюватися практикуючий юрист в особі адвоката, слідчого чи прокурора, який би надавав, на вимогу присяжних, консультації, що стосувалися б виключно правових і процесуально-правових питань справи, але не міг впливати на винесення рішення.

При вирішенні проблем, пов’язаних з чисельністю, формуванням складу присяжних засідателів, їх захистом тощо, знову таки слід звернутися до англійської моделі судової системи. Це може стосуватися, наприклад, законодавчого закріплення обов’язку брати участь у здійсненні правосуддя в якості присяжних засідателів громадян України віком від 18 років, за умови їхнього психічного здоров’я, відсутності кримінального минулого (включаючи погашену чи зняту судимість) тощо.

Реформування судової діяльності органічно пов’язано з удосконаленням діяльності адвокатури, прокуратури і досудового слідства, оскільки рішення суду є результатом їх колективної юридичної діяльності при домінуванні суддівської діяльності.

Створення ефективної, професійної системи адвокатури впливає на справедливість правосуддя. У зв’язку з цим знову ж таки може допомогати багаторічний досвід англо-американської правової сім’ї. Так, одним з напрямків реформи адвокатури визначається створення всеукраїнської спілки адвокатури, що передбачено проектом нового закону про адвокатуру та її регіональні відділення, які б виступали виключними органами самоврядування адвокатури (що передбачено в меморандумі “Про концептуальні положення щодо реформування законодавства про адвокатуру, погоджені Спілкою адвокатів України та Асоціацією правників України”) і їхні рішення були б обов’язкові для виконання всіма адвокатами на території України, незалежно від того, належать вони до спілок адвокатури чи ні [8].

В законопроекті “Про адвокатуру”, зокрема, вказується, що вступ до такої організації як Всеукраїнська асоціація адвокатів повинен бути обов’язковим для всіх адвокатів, які практикують на території України [13]. Проте це не відповідає вимогам як Конституції України [3], так і практиці діяльності відповідних організацій за кордоном. Так, Англія, США, Канада, Австралія не мають законодавчо визначеної обов’язкової умови вступу до професійних об’єднань адвокатів, але, незважаючи на це, більшість представників адвокатської професії є членами однієї або декількох професійних організацій. Це забезпечується ефективністю їх функціонування, тим, що членство в таких організаціях дає право на суттєву допомогу в професійній діяльності, починаючи від консультацій молодим працівникам і закінчуючи додатковими курсами по підвищенню кваліфікації незалежно від стажу та досвіду роботи тощо.

Такими ж достатньо ефективними для сприйняття відповідного досвіду є діяльність Дисциплінарного трибуналу та Правового суспільства щодо притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, оскільки у даному випадку Правове суспільство, як професійна організація солісіторів, у багатьох випадках виступає на боці саме клієнта і таким чином намагається шляхом надання всебічної допомоги клієнту домогтися справедливого розгляду справи та винесення справедливого, неупередженого і правильного рішення. Тобто мається на увазі, що загальнодержавна організація адвокатів повинна виступати не на захист своїх членів, а, навпаки, допомагати клієнтам, які подають скарги, домогатися справедливого її розгляду та відновлення порушених прав, надання компенсацій тощо. Це пояснюється тим, що оскільки, клієнти, які звертаються за допомогою до адвокатів, є необізнаними в сфері права та не можуть власними силами представляти і захищати свої інтереси, то професійна організація адвокатів повинна виступати своєрідним гарантом сумлінного виконання адвокатами своїх обов’язків, а в разі їх невиконання або неналежного виконання вона повинна домогтися відновлення справедливості. При цьому не слід забувати про презумпцію невинуватості та не вважати адвоката, на якого подано скаргу, заздалегідь винним, оскільки професійна організація юристів повинна не тільки допомогати клієнтам, але й дбати про винесення справедливого рішення.

Потребують удосконалення вимоги і процедури становлення особи в якості адвоката, тобто доцільно переглянути зміст та структуру професійної освіти, умови допуску до зайняття адвокатською діяльністю.

Якщо у меморандумі не було визначено вимоги та не сформульовано пропозицій щодо реформування процедури професійного становлення адвоката, що є важливим на сучасному етапі функціонування адвокатури в Україні, то в законопроекті “Про адвокатуру” у ст. 10 зазначено, що до стажу праці в галузі права, необхідного для набуття статусу адвоката, зараховується робота на посадах:

1) судді, прокурора, слідчого, нотаріуса;

2) помічника судді, помічника адвоката, помічника нотаріуса;

3) юриста, юрисконсульта, головного юрисконсульта, начальника юридичного відділу та інших посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, якщо зайняття такої посади вимагає наявності повної вищої юридичної освіти;

4) педагогічних або науково-педагогічних працівників, які здійснюють навчання, виховання та професійну підготовку в середніх професійно-технічних, вищих навчальних закладах, або навчальних закладах післядипломної освіти, якщо такі посади вимагають наявності повної вищої юридичної освіти;

5) працівників науково-дослідних установ, якщо такі посади вимагають наявності повної вищої юридичної освіти;

6) інші посади, які відповідно до закону вимагають наявності повної вищої юридичної освіти [9].

Порте в англо-американській правовій сім’ї, в основному вимагається стаж роботи, пов’язаний саме з адвокатською або судовою діяльністю. Такі види діяльності перераховані в частинах 1 – 3, а в частинах 4 – 6, йдеться в основному про загальну юридичну діяльність (як навчальну, наукову, так і практичну), але не пов’язану з адвокатською чи суддівською.

Досить важливим є також створення передбаченого у меморандумі Єдиного реєстру адвокатів України, який би був відкритим та загальнодоступним. У проекті закону України “Про адвокатуру” від 2008 року визначено необхідність такого реєстру, зокрема, зазначено, що: “Ведення Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється на засадах відкритості та безкоштовного доступу до інформації”, а також сформульовано вимогу оперативного внесення змін до нього [1]. Аналогом такого реєстру можна вважати “Сувій” солісіторів. Таке впровадження надасть можливість особам – клієнтам швидко встановити, чи є особа діючим адвокатом, чи його свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю є призупиненим, скасованим тощо. Проте, ведення цього реєстру не повинно стати формальною процедурою, а тому його дієвість необхідно забезпечити відповідними інституціями, подібними до тих, що існують в англо-американській правовій сім’ї.

Суттєвою умовою професійності адвокатської діяльності є створення періодичних курсів підвищення кваліфікації та кваліфікаційних перевірок, завданням яких є забезпечення подальшого практичного спрямування професійної підготовки та підтвердження необхідних професійних знань, навичок та вмінь. З урахуванням досвіду американських юристів, такий контроль доцільно здійснювати переважно у вигляді письмового вирішення практичних ситуацій.

Таким чином, проведений аналіз напрямків реформування вітчизняної юридичної діяльності, визначених на підставі аналізу юридичної літератури, чинного законодавства, проектів нормативно-правових актів, державних концепцій, стану юридичної практики та професійної підготовки юристів тощо, підводить до висновку, що ефективне вирішення існуючих проблем неможливе без урахування як сучасних процесів інтеграції України у світовий та європейський правовий простір, конвергенції світових правових сімей, становлення світового правопорядку, так і своєрідності вітчизняної правової культури, державного та суспільного життя.

Зазначене дозволяє визначити можливість та обґрунтувати доцільність запозичення відповідного досвіду організації та здійснення юридичної діяльності в країнах англо-американської правової сім’ї. До основних із них відносяться пропозиції щодо: запровадження інституту присяжних засідателів; удосконалення способів заміщення посад суддів; створення умов для забезпечення матеріальної та процесуальної незалежності суддів; підвищення ефективності відповідальності суддів перед державою та народом; покращення організації адвокатури, надання адвокатами юридичних послуг, їх дисциплінарної відповідальності, впливу на систему юридичної освіти; проведення попереднього слідства та дізнання; здійснення професійної підготовки юристів та інші.


Література

1. Рабінович П.М. Трансформація методології вітчизняного праводержавознавства: досягнення і проблеми / П.М. Рабінович // Юридична Україна. – 2003. – № 1. – С. 20 – 25.

2. Реформування органів прокуратури України: проблеми і перспективи: матеріали міжнар. науково-практ. конф., 2–3 жовтня 2006 року / Генеральна прокуратура України ; Академія прокуратури України / М. К. Якимчук (голов. ред.) – К. : Академія прокуратури України, 2007. – 180 с.

3. Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтегративних процесів: Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 28–29 квітня 2004 р.): Зб. наук. пр.: В 2 ч./ Редкол.: С. А. Єрохін, В. Ф. Погорілко, Я. М. Шевченко та ін. – К. : Нац. акад. управління, 2004. – Ч. 1. – 704 с.

4. Романов А.К. Правовая система Англии: [Учебное пособие] [2-е изд., испр.] / А. К. Романов. – М. : Дело, 2002. – 344 с.

5. Рулан Н. Юридическая антропология: Учебник для вузов / Пер. с франц. / Н. Рулан ; oтв. ред. член-корр. РАН, д-р юрид. наук, проф. В. С. Нерсесянц. – М. : Издательство НОРМА, 1999. – 310 с.

6. Русанова І.О. Проблеми організації суду присяжних в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 “Судоустрій; прокуратура та адвокатура” / І.О. Русанова. – Х., 2003. – 20 с.

7. Савченко А.В. Кримінальне законодавство України та федеральне кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки комплексне порівняльно-правове дослідження: Монографія / А. В. Савченко. – К. : КНТ, 2007. – 596 с.

8. Савчин М. В. Порівняльне правознавство. Загальна частина: Навч. посіб / М. В. Савчин. – К. : Центр навч. літ., 2005. – 288 с.

9. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 688 c.

10. Тер-Акопов А.А. Юридическая логика: Учебное пособие. – М. : ИКФ Омега-Л, 2002. – 256 с.

11. Тилле А. А. Сравнительный метод в юридических дисциплинах / А. А. Тилле, Г. В. Швеков. – М. : Юрид. лит., 1978. – 192 с.

12. Тихомиров А. Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы / А. . Тихомиров. – К. : Знання, 2005. – 334 с.

13. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения / Ю. А. Тихомиров. – М. : Изд-во НОРМА, 1996. – 432 с.

14. Тихомиров Ю.А. Сравнительное правоведение и интегрирующая роль международного права: Открытая лекция / Ю. А. Тихомиров. – Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины. – К. ; М. ; Симф. : Логос, 2008. – 16 с.

15. Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. Международный научно-исследовательский проект. – М. : Издательство БЕК, 1994. – 296 с.

16. Уолкер Р. Английская судебная система. Перевод с английского / Р. Уолкер пер. : Т. В. Апарова ; отв. ред. и предисл. : Ф. М. Решетников – М. : Юрид. лит., 1980. – 631 c.