Відомчий контроль за законністю та обґрунтованістю проведення слідчих дій
Відповідно до кримінально-процесуального закону всі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора (ч. 1 ст. 114 КПК України).
Разом з тим, ефективність досудового слідства та його якість, забезпечення прав і свобод особи під час досудового провадження багато в чому залежить від рівня процесуального керівництва з боку начальника слідчого відділу, на якого законом покладено здійснення функції процесуального контролю (ст. 114-1 КПК України).
У кримінальному судочинстві під начальником слідчого відділу розуміють начальника Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступників, які діють у межах своєї компетенції, а також податкової міліції (п. 6-а ст. 32 КПК України).
Відповідно до ст. 114-1 КПК України начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об’єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах.
Із метою ефективного здійснення контролю він наділений правом:
1) перевіряти кримінальні справи;
2) давати вказівки слідчому про: провадження досудового слідства, притягнення як обвинуваченого, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, направлення справи, провадження окремих слідчих дій;
3) передавати справу від одного слідчого іншому;
4) доручати розслідування справи декільком слідчим;
5) брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов’язковими для виконання.
Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою ст. 114 КПК України.
Механізм реалізації керівником слідчого відділу органів внутрішніх справ повноважень, наданих йому кримінально-процесуальним законом, а також додаткових повноважень із здійснення процесуального контролю за розслідуванням злочинів визначено наказом МВС України від 31.03.2008 р. № 160 «Про організацію діяльності органів досудового слідства МВС України» [2], наказом МВС України від 07.09.2005 р. № 777 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України на стадіях документування злочинних дій, реалізації оперативних матеріалів, розслідування кримінальних справ та їх розгляду в суді» [1] та наказом МВС України від 08.09.2005 р. № 760 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України у виявленні, документуванні та розслідуванні злочинів у сфері економіки» [4].
Як зазначає Х. С. Таджиєв, роль та значення начальника слідчого відділу як учасника кримінального судочинства, полягає у тому, щоб належним чином організувати кримінально-процесуальну діяльність очолюваного підрозділу, тобто використовуючи передбачені законом засоби, здійснювати керівництво розслідуванням злочинів, забезпечувати його якість, повноту, всебічність та об’єктивність [2, с. 71].
Контрольна діяльність начальника слідчого відділу має безпосередній характер і полягає у процесуальному керівництві розслідуванням злочину підлеглими йому слідчими [7, с. 88].
Однак не всі науковці поділяють цю позицію. Так, на думку В. М. Тертишника, функцію процесуального контролю з боку начальника слідчого відділу необхідно скасувати, оскільки процесуальний контроль та нагляд за законністю при проведенні досудового розслідування мають здійснювати особи, щодо яких слідчий не перебуває в адміністративній чи іншій залежності. Адміністративна влада не повинна поєднуватися з функцією контролю або нагляду в одній особі. Реалізація ідеї розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову стосовно статусу слідчого вимагає відокремлення адміністративно-розпорядчих повноважень від функцій розслідування і прокурорського нагляду та процесуального контролю [3, с. 500].
На думку деяких вчених контроль начальника слідчого відділу вступає у протиріччя зі змістом процесуальної самостійності та незалежності слідчого, а тому його повноваження повинні обмежуватися вирішенням питань організаційно-методичного характеру [9, с. 55; 226, с. 12]. На перший погляд, процесуальна самостійність слідчого, яка виявляється у можливості згідно з чинним законодавством самостійно, за особистим внутрішнім переконанням, проводити усі необхідні та можливі процесуальні дії, приймати відповідні процесуальні рішення, а також нести особисту відповідальність за порушення норм закону [6, с. 5], несумісна з будь-яким контролем. Однак процесуальна самостійність та незалежність слідчого полягає не у відсутності контролю за його діями, а у незалежності від непроцесуального впливу, можливості приймати рішення і нести за них відповідальність, оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі повного, всебічного та об’єктивного дослідження усіх обставин справи, керуючись законом та власним сумлінням. Тому, як зазначає О. В. Хімічева, процесуальна самостійність слідчого перебуває у діалектичному протиріччі з владними повноваженнями начальника слідчого відділу, що, в свою чергу, сприяє прояву самостійності слідчого та всебічності, повноті та об’єктивності розслідування [7, с. 123].
Отже, слід виходити з того, що процесуальний контроль начальника слідчого відділу не лише не обмежує процесуальну самостійність та незалежність слідчого, а й, навпаки, сприяє забезпеченню законності його кримінально-процесуальної діяльності та процесуальних гарантій прав та свобод учасників кримінального судочинства.
Чинний КПК України передбачає, що незаконні та необґрунтовані постанови слідчих і осіб, які проводять дізнання, скасовує прокурор. Такі повноваження випливають із покладеної на нього функції нагляду за додержанням законів органами попереднього слідства і дізнання. Однак, як зазначається в літературі, більшість таких постанов скасовуються прокурорами з ініціативи начальників слідчих відділів (відділень). Разом з тим, зрозуміло, що запобігання настанню можливих негативних наслідків можливе лише за умови своєчасного оперативного реагування. Зважаючи на це, в літературі висловлюється думка про необхідність наділення аналогічним правом начальника слідчого відділу, що дасть можливість оперативно виправити помилку та порушення закону. При цьому процесуальний контроль стане більш ефективним, оскільки не залежатиме від реагування прокурора [5, с. 24]. Протилежна позиція аргументована тим, що надання начальнику слідчого відділу права скасовувати незаконні постанови слідчих суттєво обмежить процесуальну самостійність та незалежність слідчого, а незаконні та необґрунтовані постанови залишаться поза увагою прокурора [4, с. 24].
Видається, що остання точка зору є більш прийнятною. Незважаючи на те, що процесуальний контроль є однією з гарантій забезпечення законності рішень слідчого, наділення начальника слідчого відділу таким правом призведе до усунення межі між процесуальним контролем і прокурорським наглядом. Водночас, навіть за умови відсутності в останнього зазначених повноважень, він зобов’язаний відреагувати на виявлені порушення законності шляхом повідомлення прокурору. Саме тому ми підтримуємо пропозицію, висловлену В. Д. Чабанюком щодо необхідності доповнення ч. 2 ст. 114-1 КПК України положенням про те, що начальнику слідчого відділу надається право подавати прокурору клопотання про скасування незаконних та необґрунтованих подань слідчого [6, с. 10].
Закон наділяє начальника слідчого відділу правом давати вказівки слідчому про провадження слідчих дій та про спрямування слідства. Слідчий, в свою чергу, може оскаржити певні вказівки прокуророві, якщо вони суперечать його внутрішньому переконанню. Прокурор або скасовує вказівки начальника слідчого відділу, або доручає провадження слідства у справі іншому слідчому (ч. 4 ст. 114-1 та ч. 2 ст. 114 КПК України). Зокрема, мова йде про вказівки, пов’язані із визначенням напрямку розслідування у конкретній кримінальній справі: про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи. Інші ж вказівки, дані начальником слідчого відділу відповідно до ст. 114-1 КПК України, є обов’язковими для виконання слідчим. Вони не містять ніяких підсумкових рішень, а лише створюють передумови для формування об’єктивного внутрішнього переконання у самого слідчого. Водночас виконання зазначених вказівок може суттєво обмежити законні справа та свободи учасників кримінального судочинства. Крім того, законом передбачено, що усі рішення про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачена необхідність одержання згоди суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. Враховуючи викладене, пропонуємо законодавчо закріпити право слідчого оскаржувати також вказівки начальника слідчого відділу про провадження слідчих дій, які зачіпають права та свободи особи, передбачені Конституцією України, тобто таких, що потребують одержання згоди суду (судді) або прокурора.
Відповідно до ст. 40 проекту КПК Україниначальник слідчого підрозділу в межах своєї компетенції здійснює організаційне забезпечення діяльності підлеглих йому слідчих і вживає всіх передбачених законом заходів до найбільш повного, всебічного і об’єктивного дослідження обставин у кожній кримінальній справі, що перебуває в їхньому провадженні.