Смекни!
smekni.com

Гуманізація соціальної функції української держави (стр. 1 из 6)

Гуманізація соціальної функції української держави

Найбільш складні та відповідальні завдання українського суспільства пов’язано із реалізацією соціальної функції української держави, спрямованої на захист соціальних прав людини, розв’язання завдань у сфері соціальної політики. Забезпечення соціально-економічних прав людини, соціального захисту громадян – це важливий показник гуманізації соціальної функції соціальної, правової держави. Вища мета соціальної, правової держави досягається через виконання соціальної функції, яка покликана “...усунути або пом’якшити можливе соціальне напруження в суспільстві, вирівняти соціальне становище людей, розвивати всі галузі соціальної сфери” [1, с. 12]. Гуманізація соціальної діяльності держави полягає у здійсненні соціального захисту тих, хто його найбільше потребує: інваліди, літні люди, багатодітні сім’ї, діти із неповних сімей, безробітні, біженці та ін. Це означає, що захист соціальних прав людини – не лише економічна, соціальна чи господарська справа – це є показник гуманістичної спрямованості діяльності цивілізованої держави – не лише як правової чи соціальної, а соціально-правової.

Гуманізація змісту соціальної функції соціальної, правової держави розкривається через діяльність держави, спрямовану на:

1) усунення або пом’якшення можливого соціального напруження в суспільстві, вирівнювання соціального положення людей, розвиток всіх галузей соціальної сфери;

2) забезпечення державних стандартів та соціальних гарантій, гідного рівня життя кожному громадянинові, незалежно від місця його проживання шляхом створення соціальних програм, раціонального оподаткування та організаційно-розподільчих механізмів;

3) подолання прірви у соціальному становищі людей, коли спостерігаються, з одного боку, надприбутки, а, з іншого – масова бідність, безробіття, свавілля чиновників;

4) дотримання гуманітарних нормативів цивілізованого життя [2, с. 61].

Соціальна функція різноманітна за змістом і масштабна за обсяг діяльності. Вона актуальна у зв’язку з тим, що фіксує загальносвітову тенденцію зростання ролі соціальної політики, гуманізацію діяльності соціальної, правової держави. У розв’язанні питання соціального захисту громадян визначальна роль належить саме соціальній функції, оскільки вона покликана “... брати на себе обов’язок соціального захисту прав людини, регулювати розподільчі відносини, фінансувати соціальні програми” [5, с. 6].

Актуальність і невідкладність розв’язання соціальних проблем зумовлена тим, що сьогодні ми маємо найменшу в Європі пенсію, найменшу зарплату, найменшу будь-яку гуманітарну допомогу [7, с. 34]. Прикро, але це факт, що “середній українець – жебрак, і в Європі більш злиденні, ніж ми, є хіба молдовани. І це при тому, що за індексом людського розвитку Україна входить до десятки найрозвинутіших країн світу” [6, с. 28].

Визначаючи пошук власної сучасної стратегії соціальної функції української держави, розвитку соціальної політики, соціального захисту громадян, потрібно зосередитись на ідеалах гуманізму, що становлять опору розвиненої демократії. Саме такий пошук відповідає основним тенденціям гуманізації суспільства, розбудови правової соціальної держави.

Ринкова економіка відкриває широкі можливості розвитку і для країни загалом, і для окремої людини, що має можливість проявити свій творчий і новаторський потенціал. Але як механізм господарювання ринок дуже жорстокий і супроводжується банкрутствами підприємств, безробіттям, посиленням диференціації в суспільстві за рівнем доходів. В умовах ринкової економіки виникає соціальна нерівність, погіршується якість життя багатьох людей. Гуманізація змісту соціальної функції полягає у забезпеченні ресурсів, можливостей і методів запобігання, обмеження або ліквідації небажаних наслідків ринкової конкурентної діяльності, створенні реальних умов для задоволення соціально-економічних прав людини, сприянні соціальному захисту громадян відповідно до економічних можливостей держави і на основі принципів соціальної справедливості” [8, с. 73].

Базовим суб’єктом у проведенні гуманної соціальної політики виступає держава, яка має не тільки активно впливати на процеси регулювання питань праці та соціального забезпечення, але й активно працювати з головними суб’єктами правовідносин у даній сфері – роботодавцями і при цьому формувати сучасну законодавчу базу, встановлювати відповідні процесуальні норми і процедури, які мають забезпечувати їх використання, реалізувати державну соціальну функцію контролю і нагляду за виконанням чинного законодавства.

Наповнення гуманним змістом соціальної функції держави відбувається шляхом активізації її діяльності у таких напрямах: забезпечення права на працю та боротьба з безробіттям; охорона здоров’я та підвищення якості медичного обслуговування; підвищення рівня життя населення всіх громадян у державі, але особливо людей похилого віку, дітей, інвалідів та інших; вирішення житлової проблеми громадян України тощо.

Найбільш ефективними кроками держави на шляху гуманізації соціальної сфери є:

підвищення життєвого рівня громадян України;

визначення соціальних стандартів та прожиткового мінімуму;

захист соціальних прав людини;

реформування пенсійної системи в Україні;

вдосконалення системи соціального страхування;

упорядкування системи пільг і привілеїв;

матеріальне, організаційне і праве забезпечення соціальних програм тощо.

Зростання ролі держави у розв’язанні проблеми соціального захисту громадян полягає у створенні якісно нових і більш гуманних правових інструментів соціального захисту громадян, що зумовлено необхідністю використання всього наявного потенціалу державних інститутів влади.

В умовах об’єктивно зростаючих соціальних ризиків матеріальної незабезпеченості громадян, насамперед найманих робітників і членів їх сімей держава має шляхом розробки і використання законів, економічних і організаційних механізмів координувати зусилля всіх суб’єктів правовідносин, створювати ефективні механізми системи соціальної підтримки і захисту громадян.

Питання соціального захисту та соціального забезпечення безпосередньо пов’язані з розподільчими процесами соціальної, правової держави, що розкривають зміст соціальної функції держави, спрямованої на задоволення соціальних прав людини, утвердження принципів соціальної справедливості.

При розв’язанні завдань задоволення соціальних прав людини, виникають додаткові проблеми, зумовлені неоднозначністю застосування наукових термінів “соціальний захист”, “соціальне забезпечення”, “соціальна допомога”. Вони потребують чіткого визначення для характеристики гуманної спрямованості соціальної, правової держави, її соціальної функції і, зокрема, прийняття Соціального кодексу України.

Водночас законодавча практика незалежної України склалася таким чином, що термін “соціальний захист” часто застосовується для характеристики соціальної допомоги окремим категоріям громадян – ветеранам війни, інвалідам, громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, від політичних репресій. Законодавці вклали у це поняття певний, саме “захисний” зміст: тут передбачені різні пільги (трудові, житлові, медичні, транспортні), надбавки до пенсій тощо [3, с. 444].

У проекті Соціального кодексу України ст. 3. термін “соціальний захист” розглядається як “комплекс суспільно-державних заходів із матеріальної та організаційної підтримки населення у разі настання підстав, пов’язаних із соціальним ризиком, з метою усунення негативних наслідків відповідних подій”[4, с. 4].

Виходячи із положень чинної Конституції, проекту Соціального кодексу України на нашу думку, слід визнати, що провідними засобами (формами) конституційно-правової обґрунтованості соціального захисту населення України є: 1) соціальне забезпечення; 2) соціальне страхування; 3) соціальна допомога; 4) соціальне обслуговування; 5) медичне обслуговування; 6) соціальна служба; 7) захист трудових прав громадян; 8) захист майнових і особистих немайнових прав громадян; 9) захист прав, свобод та інтересів батьків та дітей; 10) благодійність; 11) добровільні форми соціального забезпечення. Всі ці форми, правові засоби мають гуманістичне спрямування, і мають відповідне матеріальне забезпечення, фонди і правову регламентацію.

Соціальне забезпечення визначається також як організаційно-правова діяльність держави, спрямована на покращання життя людей, що передбачає матеріальне забезпечення, соціальне утримання, обслуговування, надання медичної допомоги за рахунок спеціально створених фінансових джерел особам, які зазнали соціального ризику, внаслідок чого втратили здоров’я та (або) засоби до існування і не можуть матеріально забезпечити себе та своїх утриманців.

Гуманістичний зміст соціального забезпечення полягає у тому, що це є діяльність держави спрямована на “задоволення життєво необхідних особистих потреб (фізичних, соціальних, інтелектуальних) старих людей, хворих, інвалідів, дітей, утриманців, що втратили годувальника, безробітних, всіх членів суспільства з метою охорони здоров’я і нормального відтворення робочої сили за рахунок спеціальних фондів, створених в суспільстві, у випадках і на умовах встановлених в соціальних, в тому числі правових нормах” Крім цього, соціальне забезпечення не можна ототожнювати виключно з турботою про “вразливі групи” населення, а соціальний захист тлумачити як залишковий продукт економічного розвитку, що стосується проблем бідності, безробіття та ін. Перед системою соціального захисту поставлено конкретні соціальні розподільчі й економічні завдання, що пов’язані з розвитком людських ресурсів шляхом підтримання здоров’я, добробуту, певної кваліфікації тощо [3, с. 10-11].

Соціальне забезпечення створюється із позабюджетних фондів соціального страхування і перерозподілу частини державного бюджету з метою задоволення потреб фізичних осіб при обставинах втрати заробітку чи трудового доходу, при додаткових витратах з утримання та виховання дітей, підтримці інших членів сім’ї, які потребують догляду, відсутності засобів в обсягі прожиткового мінімуму за об’єктивними соціально значущими причинами, а також з надання медичної допомоги і соціального обслуговування” [5, с. 8].