Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

Поняття та загальна характеристика соціології права. Правові та політичні ідеї, сутність держави і права у працях Станіслава Севериновича Дністрянського. Тарас Шевченко і "Нова держава" С. Дністрянського. Погляди Дністрянского-конституціоналіста.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ

ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА

Курсова робота

Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

курсанта 1 курсу

Іванової І.І.

Науковий керівник,

професор ОНМА

Сидоров С.С.

Одесса - 2011


ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЇ ПРАВА

ГЛАВА 2. СУТНІСТЬ ПРАВА ТА ДЕРЖАВИ У ПРАЦЯХ С.ДНІСТРЯНСЬКОГО

2.1 «Погляд на теорії права та держави» С. Дністрянського

2.2 Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського

ГЛАВА 3. ПОГЛЯДИ С. ДНІСТРЯНСЬКОГО-КОНСТИТУЦІОНАЛИСТА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

держава право дністрянський

Історія українського народу складна і неоднозначна. Найбільшим лихом для нього стала імперська політика царизму і радянського тоталітаризму, спрямована на те, щоб витравити в українському народові національну свідомість, позбавити його історичної пам'яті, мови, культури, традицій, звичаїв і перетворити його на частину єдиної і неподільної імперії. Тисячі імен видатних діячів науки, культури і мистецтва були вилучені з нашої історії лише за те, що вони були патріотами своєї Батьківщини. Однак в сучасних умовах духовного і національного відродження України, з'явилося чимало праць, в яких заново переосмислюються сторінки нашої колись сфальсифікованої історії, відновлюється правда, віддається належне багатьом видатним діячам нашої історії, науки, культури, що були відданими борцями за національну справу.

Так після десятків років забуття повертається в Україну постать вченого-цивіліста, громадського і політичного діяча Галичини Станіслава Севериновича Дністрянського (1870-1935). Вся різнопланова наукова спадщина вченого-правника, діяча прогресивних поглядів переконливо свідчить про його великий внесок у наукову скарбницю інших народів і країн та про його велику любов до України. Наукова і громадська діяльність ученого підтверджує відомий вислів про те, що не може любити інші країни та народи той, хто не любить своєї Батьківщини. Ґрунтовно проаналізувавши ідеї відомих європейських теоретиків права та українських мислителів, С.Дністрянський одним із перших у юриспруденції запропонував соціологічно-правовий підхід до розуміння понять „право”, „держава”, „народ”.

Аналіз джерел та літератури :

Вчені Т.Андрусяк, В.Бабкін, В.Возьний, В.Зігалов, М.Костицький, З.Кузеля, К.Левицький, М.Мельник, М.Мушинка, О.Надрага, М.Неврилий, В.Потульницький, П.Рабінович, Ю.Сиволоб, В.Старосольський, П.Стецюк, І.Усенко високо оцінили наукову діяльність вченого. Зокрема П.Стецюк у монографії „Станіслав Дністрянський як конституціоналіст” (1999) ґрунтовно проаналізував його конституційні проекти — „Статут для Галичини” (1919) та „Проект Конституції З.У.Н.Р.” (1920).[1]

У 1995 році В.Возьний захистив дисертацію „Державно-правові погляди академіка С.С.Дністрянського”, у якій значна увага зосереджена на громадському, політичному та науковому житті ученого.[2]

Загальнотеоретичні погляди українського вченого викладені у праці „Загальна наука права і політики” (1923), всебічно оцінено у вступній статті В.Бабкіна та І.Усенка до першого тому „Антології української юридичної думки” (2002).

Актуальність теми дослідження . Наукова цінність та глибина аналізу різних аспектів поглядів С.Дністрянського у працях сучасних дослідників — безсумнівна. Але сьогодні існує потреба системного вивчення загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського на право та державу. Цим і зумовлена актуальність теми нашої курсової роботи.

Мета і задача роботи . Метою курсової роботи є поглиблення історико-правових знань про загальнотеоретичні погляди С.Дністрянського на право та державу. Досягнення поставленої мети курсової роботи вимагало вирішення наступних основних завдань: охарактеризувати поняття держави в творчості С.Дністрянського, визначити роль і місце наукової спадщини С.Дністрянського в українській юридичній науці.

Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського.

Предметом дослідження є історико-правові закономірності становлення та розвитку загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського на право та державу.

Методи дослідження. З метою забезпечення всебічного, повного та об’єктивного аналізу загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського автор застосовував філософські, загальнонаукові та спеціально-правові методи. Діалектичний метод дозволив встановити особливості не лише становлення, але й розвитку правової концепції С.Дністрянського. Формально-логічні методи дослідження, зокрема метод синтезу, аналізу, індукції, дедукції, допомогли авторові цієї курсової роботи провести аналіз поняття „держава”. Використання системно-структурного методу дало можливість розглянути державно-правову концепцію С.Дністрянського як цілісну систему ідей. Історико-правовий метод застосовувався при з’ясуванні факторів та умов, у яких формувалися загальнотеоретичні погляди вченого. Проблемно-концептуальний метод сприяв осмисленню та аналізу методологічних засад загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського.

Джерела дослідження . При написанні курсової роботи автор використовував опубліковані праці С.Дністрянського та його дослідників, які збережені у Державної науковій бібліотеці імені М.Горького, Науковій бібліотеці імені М.Грушевського, Одеській центральної міській бібліотеці імені І.Франка.

Обґрунтовування структури роботи : У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання, об’єкт та предмет. У першому розділі дана загальна характеристика соціології права.

Другий розділ «Сутність права та держави у працях С.С.Дністрянського» присвячений висвітленню методологічних засад правового світогляду С.Дністрянського. У підрозділі 2.1. була розглянута робота «Погляд на теорії права та держави» С.Дністрянського.

У підрозділі 2.2. «Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського, проаналізовано погляди вченого на творчість українського письменника.

У третьому розділі досліджено погляди С.С.Дністрянського конституціоналіста. Це питання й обумовило цей розділ курсової роботи.

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЇ ПРАВА

Право в соціології розглядається не як застигла сукупність норм, а як діяльність фізичних і юридичних осіб – громадян, державних і суспільних організацій, які дотримуються, застосовують і виконують правові приписи, є предметом соціологічного вивчення, яке набуло широкого поширення в останні десятиліття. На цій основі виникло і праворозуміння, орієнтоване на право в дії. Соціологічний підхід до розуміння права можна виразити у формулі Г.В.Мальцева “Право – це насамперед саме суспільне життя”.[3] Правові норми держави, на думку прихильників соціологічного напряму в теорії права, - це лише частина права. Поряд з ними існує “живе право”, яке є не що інше, як фактичні відносини, що склались в суспільстві. Головне, стверджують вони, - вивчення реального порядку, тобто не тих приписів, які зафіксовані в правовій нормі, а самого процесу дії права в суспільстві, конкретних дій учасників правовідносин. В зв’язку з цим обґрунтовується ідея “гнучкості права”, іншими словами, можливість зміни правової норми в процесі її застосування. Звідси – відмова від “незаперечності” закону, вимога свободи суддівського “розсуду”. Ця теорія веде фактичного розширення “правотворчих” функцій судді і приниження ролі закону, оскільки суддя не зв’язаний юридичними нормами і може на свій розсуд вирішити ту чи іншу справу, покладаючись на власну інтуїцію. Акцентуючи увагу на вивченні соціальних коренів права і його дієвої сторони, представники “соціологічного” підходу (його можна назвати також “функціональним”) намагаються осягнути право як дієвий момент реального суспільного життя. Л.С.Явич, стверджує, що “правові норми мертві, нежиттєві, не складають дієвого права, якщо за певних умов не можуть бути здійсненими у фактичній поведінці людей”.[4] Для соціологічної теорії характерні структурно-функціональний підхід до права; виділення правовідносин в якості основних, найбільш суттєвих елементів права. Право не зводиться закону. Право в дії дає уявлення про смисл правового регулювання, його кінцеві цілі. Державна воля, втілена в правових нормах, на цій ступені матеріалізується в суспільних відносинах, надаючи їм правову форму. Право в дії є його реалізація, що проявляється в правових відносинах, правопорядку, правовій поведінці. Урегульованість, законність, правопорядок, що забезпечуються в суспільстві, — необхідні елементи праворозуміння. Саме на основі вивчення дії права виникли ідеї про розширення предмета праворозуміння, про те, що потрібно брати до уваги не одні лише правові норми, а весь механізм правового регулювання, всю правову систему.Насправді, дія права здійснюється шляхом виконання (дотримання, використання і застосування) правових норм. При цьому у вказану діяльність залучаються правозастосовчі органи, утворюються правовідносини, на неї впливає правосвідомість людей. Іншими словами, функціонує складний механізм правової системи, який не зводиться лише до юридичних норм. А це, в свою чергу, означає, що говорячи про право і його розуміння, ми не можемо ігнорувати тих складових частин механізму, які не є нормами права, але без яких норми діяти не можуть.Позитивним моментом соціологічного підходу до розуміння права є прагнення пізнати право в дії, в процесі функціонування. При цьому дослідження правових явищ і інститутів переслідує мету перетворення соціальної дійсності, а саме право розглядається як інструмент соціального перетворення, засіб досягнення згоди між інтересами різних соціальних груп. Це зближує соціологічну теорію права з солідаристською (соціальною) концепцією права.В основі солідаристського напрямку або соціальної концепції права (Л.Дюгі) лежить ідея солідарності, тобто співробітництва у здійсненні влади різних соціальних прошарків і груп, які приймають участь у політичному житті. Згідно з цією теорією, кожний член суспільства повинен усвідомити соціальну функцію, встановлену правом, проникнутися ідеєю необхідності скоєння певних вчинків, що забезпечують солідарність всіх членів суспільства. Право виступає як виразник цієї солідарності, інструмент, що охороняє “спільні інтереси” всіх груп.Таким чином, соціальна концепція, розглядаючи сутність права, представляє його як засіб досягнення гармонії. Вона направлена на пошук правових засобів, які допомагають усунути можливі соціальні конфлікти, забезпечити порядок в суспільстві. Це передбачає розгляд права не відокремлено, а поряд з іншими елементами соціальної дійсності – економікою, політикою, мораллю – в їх функціональній взаємообумовленості і взаємозалежності. Звідси – акцент на соціальні функції права в суспільстві, наприклад, як засобу усунення можливих соціальних конфліктів, вирішення інших соціальних проблем.В соціальній концепції права обгрунтовується необхідність дослідження права в його взаємозв’язку з іншими елементами соціальної системи. Принципово іншу трактовку права, його сутності дають основоположники марксизму. «Розглядаючи суспільство як органічно цілісне утворення, що діє і розвивається за об’єктивними, незалежними від волі людей законами, К.Маркс і Ф.Енгельс досить чітко і послідовно розрізняли право і закон».[5] Право вони розуміли як міру свободи членів суспільства. Кожний клас в силу його особливого становища в системі економічних відносин суспільства має свою міру свободи, своє право. Міра свободи членів класового суспільства не є рівною, а визначається їх належністю до певного класу. Відношенням класів до засобів виробництва визначається міра їх свободи, їх класове право. Зміст цього права складають претензії класу на певну долю матеріальних і духовних благ, які виробляються суспільством, на участь у політичному житті суспільства, в управлінні справами держави і на вільне вираження свого ставлення до соціального ладу, а також самовираження в літературі і інших сферах мистецтва.Отже, в суспільстві, розділеному на класи з їх суперечливимиінтересами, не існує єдиної міри свободи, єдиного права. Кожний клас має власне право, яке не тільки відрізняється від права інших класів, але й антагоністичне по відношенню до нього. Колізія прав вирішується тим, що економічно пануючий клас – власник засобів виробництва – бере в свої руки державну владу і проводить своє право у формі законів, надає йому всезагального характеру і вимагає обов’язкового виконання встановлених ним законів від всіх членів суспільства під страхом державного примусу.Ідея багатоаспектного, багатостороннього підходу до права зараз, мабуть, найбільш точно відображає спільні зусилля вчених по його вивченню.Яких би поглядів на право вони не притримувались, всі проти однобічності. І життя це підтвердило, показавши, що розгляд правових проблем, наприклад, з позицій конкретної соціології, з інформаційної сторони чи в психологічному аспекті дозволяє підійти до розкриття нових рис права, збагачуючи відповідно його поняття. Саме шляхом розкриття нових відносин, сторін, рис і відбувається процес поглиблення поняття права.Не одна якась сторона права – нормативна, його генезис чи право в дії – дає поняття права. Кожна з них – лише абстрактне його бачення. Поняття права складається як сума, синтез знань всіх правових дисциплін, які вивчають право у всіх його реальних проявах, сторонах, рисах, відносинах, перспективах.

ГЛАВА 2. СУТНІСТЬ ПРАВА ТА ДЕРЖАВИ У ПРАЦЯХ

С.ДНІСТРЯНСЬКОГО

2.1 "Погляд на теорії права та держави" С. Дністрянського

Станіслав Дністрянський - визначний правознавець європейського рівня, академік Вільної Української Академії Наук. Більшість науковців справедливо вважають його одним із засновників нової української правової науки. Основними напрямками його дослідження були: форми державного устрою і права людини, проблеми консолідації української нації, національно-державне будівництво в Україні, проблема української мови і забезпечення її державного статусу, цивільне право в Україні, регулювання шлюбно-сімейних відносин, історія української культури. Значимість наукових розробок С. Дністрянського полягає в тому, що вони не втратили актуальності і сьогодні.

Велику і цінну спадщину становлять його численні праці українською, німецькою, чеською мовами. Найважливіші із них: «Заручини в австрійськім праві», «Границі науки права», «Австрійське право облігаційне», «Звичаєве право та соціальні зв'язки», «Цивільне право», «Загальна наука права і політика», «Погляд на теорії права та держави» та інші.

Проаналізуємо основні концепції і зміст праці академіка С. Дністрянського "Погляд на теорії права і держави" опубліковану 1925 року у Львові.[6]

Ідея написання праці з проблем відношення права і держави виношувалась вченим протягом 22 років. В основу своєї розвідки автор поклав наукові розробки з питань держави і права, вироблені вченими у період з кінця XVIIIдо початку XX століття. Досліджуючи широкий спектр різних теорій походження права та держави, які базувались на різних формах аргументації, він прийшов до висновку, що на ці теорії мали суттєвий вплив ідеї свободи, суверенності народу, суспільності (громадянського суспільства). Різноманіття і багатогранність поглядів, викладених у науковій літературі, спонукали С. Дністрянського спочатку провести аналіз філософських ідей походження права та держави, а пізніше правових. Це стало фундаментом вироблення новітніх концепцій із цієї проблематики, що відповідали духові часу. Такий підхід і визначив структуру цієї праці, зміст якої викладений у трьох розділах.

Мислитель стверджує, що з'ясування сутності та системне і детальні обговорення теоретичних питань, викладених у працях попередників, потребує окремих монографічних розробок. Тому у своїй праці він обмежився тільки висвітленням загальних найважливіших ідей стосовно виникнення держави і права.

С. Дністрянський, характеризуючи державу, писав: "...Поступаючись методом історизму в праві, пропоную образ новітньої держави. В основі концепції державотворення покладено пророчі слова поета: "В своїй хаті своя правда і сила і воля", поєднані з правом народів на самовизначення; справжнє народне законодавство в державі, створене на засаді справедливості та загальній пошані до праці; принципи порядку її організації як провідні основи державної сили та постійне намаганні реалізації "волі народу" в усіх сферах державного та суспільного життя.[7]

Водночас він підкреслював, що межі самовизначення народів можні вирішувати тільки за етнографічним принципом, а не за політичним причому національним меншинам слід надавати повну свободу в їхніх національних правах. Крім того, у боротьбі капіталу і праці, праці виборола провідне місце у суспільстві, а тому тільки праця повинна бути справжнім мірилом рівності та справедливості в новій державі. Справжні сила держави проявляється не в "пануванні" та "суверенітеті", народна влада в сучасному розумінні не може панувати над народом. У новітній державі сам народ правитиме державою, він самостійно повинен визначати та реалізовувати правові засади свого розвитку. Недопустиме будь-яке обмеження участі народу; виконанні функцій і завдань держави.

Характеризуючи державу і право, академік С. Дністрянський виходить із поняття "спільності", яка складається із сукупності "спільнот". На його думку, саме з цього починається вихідна точка правового дослідження. Він стверджує, що суспільні зв'язки, які походять від родини аж до держави, є основами права, справжнім джерелом права.

Вони є специфічним суспільним витвором, що має закономірні форми існування. У кожному суспільному зв'язку існує своєрідна організація для збереження спільних інтересів зв'язку та збереження суспільного порядку в межах існуючої спільності. У додержавний період суспільні зв'язки і правовому житті забезпечувалися фізичним примусом. Після виникненні спільноти найвищого рівня, тобто держави вона переймає вищий нагляд над суспільними зв'язками нижчого типу, а згодом зосереджує в своїх руках увесь апарат примусу, залишаючи при спільнотах нижчого рівня лиш моральний вплив. Така постановка питання дає можливість стверджувати, що право виникло ще раніше від держави. Воно існувало в усіх суспільних зв'язках нижчого типу, але держава шляхом еволюції, залишаючи внутрішню автономію суспільних зв'язків нижчого типу, встановила над ними верховенство у спільних справах і в справах, пов'язаних з існуванням та розвитком держави, підсиливши це державним примусом. Така система, що функціонувала протягом тисячоліть, залишається і сьогодні єдиною основою права і держави. Право і нині розвивається в усіх суспільних зв'язках, які мають свою організацію (структуру, органи управління), тобто свою автономію, що визнана та обмежена державою, виходячи із спільних інтересів найвищого суспільного зв'язку.

У своїй праці "Погляд на теорію права і держави" академік підкреслює, що поняття "автономія" має стародавнє походження і є формою, в якій право виникло і сьогодні розвивається. Автономія починається уже від людини як одиниці. Один чоловік може щось зробити, інший це повинен визнати - ось право першого відносно другого. Отже, можна стверджувати, що перший у визначених межах має автономію, яку інші зобов'язані визнавати. «Право ж власності є виразом особистої автономії людини. Але уже і ця автономія є певним чином обмежена, виходячи із суспільної залежності від інших».[8]

Таку ж залежність можемо прослідкувати в першому суспільному зв'язку - родині. Автономію родини представляють її органи, зокрема батько родини. Але ця автономія на початках родинного життя була обмежена потребою забезпечити добробут членів роду, а пізніше обмежувалась встановленими звичаями у родині. З розвитком суспільних зв'язків - родів, племен, союзів племен тощо, автономію необхідно було п обмежувати в залежності від інтересів вищих суспільних зв'язків. Але найсуттєвіше обмеження автономії в усіх суспільних зв'язках здійснюється я найвищою інстанцією - державою.

Разом з тим, держава також не має найвищої влади в повному а розумінні, як це стверджують теоретики повної суверенності держави.

Держава наділена автономією в межах своїх повноважень. У сучасній державі автономію обмежує своїми органами саме суспільство або співдружність світових держав (у разі не визнання якоїсь держави). Отже, автономія по своїй суті обмежена.

Для характеристики держави вчений - правник застосовує крім и поняття "автономія" ще іншу дефініцію - "авторитет" зв'язку. її сутність полягає в тому, що органи видають постанови для зв'язку, а учасники вважають себе зобов'язаними виконувати їх, визнаючи тим авторитет зв'язку над собою. Такий авторитет має і держава. Але вона, крім цього, ще наділена силою, що надає їй можливість реалізовувати свої приписні проти волі окремих членів. Така властивість держави названа "автаркією" Отже, у правовому розумінні характерними рисами держави автор вважає; автономію, авторитет, автаркію. Використовуючи правову методологію, вчений розглядає державу як розвиток суспільного життя у природі. Держава існує тільки тоді, якщо має свою територію, що її суттєво відрізняє від багатьох суспільних зв'язків. Тому держава це в першу чергу - територія; в другу - люди, приналежні до цієї території; а в третю чергу, створена людьми для збереження загального суспільного ладу - державна організація. Такі три елементи державі; виділяє С. Дністрянський у праці "Погляд на теорії права і держави". У цьому дослідженні знайшло висвітлення сучасне розуміння понятті "нація". Складовими елементами "нації" є: люди; територія, на якій народилися люди; народна культура. «Автор підкреслює, що голови суспільну основу нації складає її культура. Кожна нація має свою, властиві їй, культуру, хоч би вона і не мала своєї державної організації».[9]

Завершуючи свою працю, академік С. Дністрянський піддає критиці австрійську школу нормативізму, теорії "правового догматизму" ті "правового досвіду" Кельзена і Сандера. Він стверджує, що суспільний зв'язок має свої специфічні інтереси, які потребують охорони. Збереженій цих інтересів служить організація зв'язку, побудована на соціально етичних нормах, а це є не що інше як право зв'язку. Крім того, він підкреслює, що організація зв'язку, хоч би цей зв'язок був державою в може при виборі норм поводитись самовільно. Є параметри, яких мусять дотримуватись, щоб санкція правових норм зв'язку не обмежувала автономії, котру слід забезпечувати, бо переступивши встановлені межі правотворчої діяльності, держава творить безправ'я. «Таким чинок автор обґрунтовує право і безправ'я або свавілля».[10]

Коротко проаналізувавши "Погляд на теорії права і держави" академіка С. Дністрянського, можна на цій основі зробити відповідні висновок. Насамперед, праця відповідає тогочасним умовам життя, вона є досі оригінальною, у ній закладена національно-державницька концепція вченого-правника. На його думку, "в епіцентрі всього, зокрема теорії права, мають бути генетичні основи соціальних зв'язків".

Виходячи з того, що право виникло раніше від політики, вчений доводить, що державна політика, утворюється на основі вже існуючих державних норм суспільної життя. Отже, органічний суспільний зв'язок, в основі творення якого лежать економічні причини, а також такі інститути, як родина, рід, плем'я, народ і основні суспільні установи - подружжя, договори, спадщина - не є витвором держави.

На думку С. Дністрянського, існуючі зв'язки поділяються на два типи: органічні та організаційні. До органічних суспільних зв'язків належать родина, рід, плем'я, держава, народ. До організаційних - церква, преса, партії, товариства. Кожен з цих суспільних зв'язків має свою організацію, існує для збереження або досягнення їхньої мети. Держави або допомагають, або протидіють суспільним зв'язкам у досягненні власних вищих цілей. Що ж стосується ролі права у цих зв'язках, то межі права або безправність держави стосовно того ж суспільного зв'язку мають залежати від його соціально-етичного змісту, цілей і домагань.

У цілому "теорія суспільних зв'язків на основі історичної системи", яку досліджував С. Дністрянський, зводиться до такого: право існує не лише в державі. Держава є лише соціальним зв'язком найвищого типу. У виконанні своїх функцій і дотриманні правового порядку держава використовує адміністративний апарат, на який покладено обов'язок вживати фізичний примус, на відміну від нижчих соціальних зв'язків, що базується на питомому праві, силі переконання громадської думки, звичаїв, традицій.

«Всі правові норми є також соціально-етичними. Але разом з тим, не всі ці норми є водночас правовими. Правовими є лише ті, що вибрані державою для її існування як суспільного зв'язку».[11]

Все, що утворюється генетично в суспільних зв'язках протягом століть, залишається реальною основою права і держави. Право завжди утворюється самостійно. Виникає воно в усіх суспільних зв'язках, які мають свою організацію (церква, преса, партії), мають необхідні органи управління (автономію), яка може бути визнана, але й може бути обмежена державою. Авторитет держави знаходить головну опору в авторитеті окремих суспільних зв'язків, які є найвищим критерієм істини, оскільки формуються на основі норм, прийнятих в окремих родинах, родах, племенах, станах, класах, політичних партіях, громадах, товариствах та інших утвореннях, тобто на основі морального авторитету, який пов'язує людей набагато міцніше ніж держава.

Суспільний зв'язок має свої специфічні інтереси. Збереженню цих інтересів служить організація зв'язку. «Будь-яка держава, яка порушує автономію того чи іншого зв'язку, тим самим переступає закони суспільної етики і права, а тому насаджує безправ'я».[12]

Основною внутрішньою ознакою права є справедливість, форма і зміст якої не залишаються незмінними, оскільки залежать від, виникаючих у державі, суспільних відносин та історичного розвитку держави.

Зупинившись лише на деяких аспектах (загальних проблемах теорії держави і права, методології права), що містяться у ґрунтовній праці акад. С. Дністрянського "Погляд на теорії права та держави", вважаю, що робота над подальшим всебічним опрацюванням і використанням наукової спадщини видатного вченого у сучасній правовій науці є вкрай необхідною і важливою.

2.2 Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського

С.С. Дністрянський є автором понад 50 фундаментальних монографічних досліджень і численних наукових статей українською, польською, чеською і французькою мовами з теорії держави і права, філософії права, конституційного, сімейного (за визначенням вченого — родинного) та цивільного права. Зокрема, він створив власну концепцію держави і права, викладену у багатотомному незавершеному курсі «Загальна наука права і політики» (Т.1, 1923 р.), у працях «Чоловік і його потреби в правній системі. Розвідка з австрійського права» (1900 р.), «Звичаєве право та соціальні зв'язки» (1902 р.), «Про природу звичаєвого права» (1904 р. польською мовою), «Природні засади права» (1911 р.), «Генеза та основи права» (1923 р.), «Погляди на теорії права та держави» (1925 р.), а також «Нова держава. Інавгураційний виклад ректора УВУ».

Як зазначає Т. Андрусяк у своїй статті, вміщеній у науковому збірнику Українського Вільного Університету за 1995 р., ця праця "...і сьогодні має не тільки історичну цінність, але її можна і нині використовувати як навчальний посібник для студентів-правників".[13]

У "Новій державі" (1923 р.) С. Дністрянський зачепив дуже актуальне теоретичне питання. Ідеал держави він вбачав у лаконічному вислові Тараса Шевченка: "В своїй хаті своя правда і сила і воля". Майже вся глибока наукова праця вченого-правника присвячена влучній інтерпретації цього вислову. "Своя хата" - це, на думку С. Дністрянського - народ з його невід'ємним правом на самовизначення. Наступною невід'ємною частиною нової держави мало б стати право - "своя правда". "Силу" держави він вбачає в споконвічних поняттях - "порядок" та "організація". Чималу увагу автор приділив і категорії політичної свободи - "волі", на питання - Якою має бути нова держава? - він дав таку відповідь: "Нова Держава повинна перевести кооперацію усіх народних елементів для найліпшого використання духовних і природних сил, не жахаючися черпати безпосереднього джерела народної волі. Але ця воля не могла бути народною волею, коли б не дала всім своїм членам, себто кожній людині засіб вільної волі в рамках загального добра. Тому приватна власність залишиться все ж таки вихідною точкою правної системи".

Після багатьох віків боротьби та страждань український народ проголосив незалежність своєї держави. Тепер перед нами стоїть не менш важливе завдання - її розбудова. Але як це робити, які ідеали ставити собі за мету? Найкращою відповіддю на ці нелегкі питання, будуть слова генія українського народу, нашого духовного Мойсея Тараса Шевченка, котрий сказав: "В своїй хаті своя правда і сила і воля". Немало людей не збагнули всієї глибини і пророчості цих слів, тому що сприймають їх буквально. У дійсності, пишучи ці рядки, Т. Шевченко скористався мистецьким літературним прийомом, що дало йому можливість лаконічно розкрити всю глибину процесу розбудови Української держави.[14]

Найкраще зрозумів і розвинув думку Кобзаря академік Станіслав Дністрянський. Він один з небагатьох зумів збагнути, усвідомити і розкрити широкому загалу зміст пророчих слів Т. Шевченка і свої міркування з цієї проблеми обгрунтував в інавгураційному викладі "Нова держава".

Вчений пише, що в своїй "хаті" поет шукає основу народного життя. «Народ мусить мати свою хату - свою державу. Чим є хата для людини, для родини, тим повинна бути держава для народу».

С. Дністрянський вважає, що коли придивитися до цієї тези під оглядом історичного розвитку, народ і держава сьогодні не у всіх є рівнобіжним поняттям і хоч народи старі як світ, національна ідея є витвором новітніх часів; вона і поставила народ у безпосереднє відношення до держави.

«На початку ХХ ст. національна ідея стає бойовим кличем для народів Австро-Угорщини та Росії і перш за все для розшматованого цими імперіями українського народу».[15]

С. Дністрянський зазначає, що ця ідея проявилася в двох формах: спершу в формі змагання за власну національну державу, чи то там, де один народ був розбитий на кілька держав, чи то там, де він у границях чужої держави боровся за визволення з під чужого ярма, щоб потім створити власну державу. Там же, де жило декілька народів утворювалась друга форма, що мала всім народам забезпечити в рамках цієї держави право вільного політичного розвитку, це так звана форма національної автономії. Але проти цих змагань виступила реакція: лінія демократично - національного розвитку зламалася. Так, наприклад, Німеччина після свого об'єднання "забула" основи національної ідеї, а щодо інших народів вона, навпаки, намагалась їх поярмити. Подібне становище було і в Австро-Угорщині, котра по суті була конгломератом народів з різною культурою та історичним минулим. Та хоч революція 1848 року принесла конституцію цій імперії, а з нею і принцип рівноправності народів, але останнє, вважав вчений, було тільки на папері, бо якраз за цю рівноправність почалася довга та невпинна боротьба. Держава не зуміла як слід забезпечити рівність усіх народів, але, прагнучи зберегти династичну систему, допомагала сильнішим націям взяти верх над слабкішими, а це призвело до того, що сильніші нації взяли верх над державою і практично знищили її.

Довгими роками український народ у цих тяжких умовах (рівно як і багато інших народів світу) боровся за свою національну державу тому, щоб знову не повторювати помилок минулого і не проливати людської крові.

Всі держави світу, як вважає академік, повинні керуватись у своїх діях словами президента Америки Вудро Вільсона, котрий сказав: "Кожен народ повинен мати право на самовизначення. Без згоди народу неможна ні над ним панувати, пі управляти ним. Самовизначення народів - це не фраза, але справжній практичний принцип, на який ніхто не сміє зазіхати. Право на самовизначення це найважніше право кожного народу, чи він великий чи вій малий. На основі цього права всі народи мають право па національну територію, право вибирати собі державну зверхність, під яку вони мають належати, право внутрішнього самоуправління та вільного культурного, політичного та економічного розвитку. Всі економічні договори та політичні відносини повинен безпосередньо вирішувати той народ, якого вони торкаються. Усі народи мусять бути вільні, та не можна їх насилувати зверху до таких порядків, яких вони не хочуть".[16]

Ця підтримана вченим істина, скроплена кров'ю тодішніх поколінь, неодержимий алогізм нинішніх подій (Чечня, Балкани) роблять ЇЇ актуальною і сьогодні. С. Дністрянський у свій час відзначав, що нова, обновлена держава мусить признати самовизначення народів. Не держава є самометою, тільки нарід, вона має бути видимим знаком народної спільноти, - правною організацією народу. Основні принципи цієї тези регламентовані Конституцією України. Стаття 4 р.1. гласить: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".[17] І так як кожний господар загороджує хату - кожна держава має свої границі. С. Дністрянський у "Новій державі", відповідаючи на питання: "Які ж границі повинен мати модерний нарід у своїй державі?", академік зазначає: "Народ є в першу чергу зв'язок осіб, держава ж в першу чергу територія. Але народ має, як такий, свою питому територію. Тільки по суті значення території інше в народі ніж у державі. У народі територія має значення етнографічне, коли в державі воно політичне"[18]

Кожний народ мусить мати свою територію, де він є в домі ("в своїй хаті"). Це положення С. Дністрянського також регламентоване і забезпечене Конституцією України. "Територія України в межах існуючого кордону, - гласить ст.2 р.1,- є цілісною і недоторканою"[19]

Далі вчений роз'яснює, що поодинокі члени народу поселяються поза об'ємом своєї національної території, та творять у чужих державах острови, а іноді й великі комплекси; вони щоправда не перестають бути членами свого народу, але все ж таки находяться не на своїй, а на чужій території. Так само можна поодиноким членам народу при свободі переселювання переносити свій осідок на чужину, але все те є з огляду на сталий осідок самої нації, тільки "чужиною", а не Батьківщиною.

"Ідея народного самовизначення не має стриму перед границями колишніх держав" - стверджує С. Дністрянський. Він вважає, що, навпаки, війна велася задля відновлення несправедливо встановлених державних границь для поодиноких народів. Тому попередні державні границі не можуть бути тривкою основою для самовизначення народів. Це ще більше стосується так званих історичних границь, оскільки під ними дехто розуміє ті межі, які в минулому обіймали якісь держави та опісля їх втратили. Академік С. Дністрянський стверджує, що Польща, яка захопила українські землі аж по Дніпро, не може посягати па ці території. Тому про границі самовизначення народів може вирішувати не політичний, а тільки етнографічний принцип. Врешті, історія національних змагань підтверджує цей факт. Спираючись на дані судження, С. Дністрянський вважає, що "національна територія є та територія, з якою народ є зв'язаний історично шляхом постійного, звичайно споконвічного поселення. Поняття національної території є однак ексклюзивне - значить і хоч би мешкало побіч себе кілька народів, ніяка територія не може бути рівночасно національною територією для кількох народів, та кожний народ має свою питому, етнографічно визначену територію, де він постійно поселився та де він живе своїм питомим культурним життям. Поза цією територією він може бути тільки чужинцем або завойовником. Тому, продовжує С.Дністрянський, ті народи, що завоювали інші та не встигли поселитися на їхнє місце, ні їх асимілювати, не можуть ніколи вважати завойованих земель за свою власну національну територію".[20]

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що національні границі можуть зменшуватися або збільшуватися тільки у процесі зменшування або поширювання осель дотичного народу на своїх чи чужих просторах та шляхом повної асиміляції на користь чужої чи своєї народності. У вже цитованій праці "Нова держава" С. Дністрянський висловлює і таку думку, суть якої полягає в тому, що па території народу бувають чужі острови та взагалі національні меншини, що мешкають побіч автохтонної, з територією зв'язаної нації. Вони є лише наче "комірники", що мешкають у "чужій хаті". Далі він каже, що народ, котрому належить національна територія, є "господарем", є більшістю цієї території, члени інших народностей можуть бути тільки меншістю. При цьому академік висловлює думку, що на мій погляд є чесною і справедливого для обох сторін. Він пише, "що в такій то хаті мусить народ примістити "комірників" та прийняти в гостину чужинців. Він мусить лишити повну свободу в їхньому "помешканні" (це значить повну свободу в їх національних правах); але він має з ними спільні справи, що торкаються цілої "хати" (тобто цілої держави), в якій вони мусять підчинятися волі "господаря" (тобто більшості), але за те вони повинні бути на привілейованому становищі гостей".[21]

Всі ці принципи регламентовані і забезпечуються Конституцією України. Так, ст. 11 її проголошує: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».[22]

Але ідея самовизначення народів не обмежується одначе тільки на право до своєї власної держави чи на право відносити себе до тієї держави, до якої народ хоче належати - воно має поверх, цього ще й внутрішній зміст. В своїй "хаті мусить бути своя правда" - таким є дальший творчий розвиток Шевченкової думки Дністрянським. «Наш найдавніший пам'ятник права - це "Руська Правда". Впродовж віків сам народ творив собі право - так він розумів правду в суспільному житті, так він осягав ідею справедливості».[23]

Право як народна правда, наголошує вчений, - це провідний шлях нової держави. Держава не може існувати без законів, але С.Дністрянський вважає, що ці закони не тільки мусять знаходити внутрішню основу в народі, бо вони передають лише певну частину тих правних постанов, якими керується народ в своїй державі. Поза сферою законів мусить залишатися сфера внутрішньої творчості звичаєвого права з безпосередньо зобов'язуючою силою. Правда мусить бути завжди живою. Право мусить бути завжди живуче - як живі є людські потреби та потреби тих спільнот, з яких складається народ. Та над усім мусить стояти поняття справедливості. Дійсно принципи, лаконічно і образно висловлені Т. Шевченком, творчо розвинуті С. Дністрянським, повинні стати основою розбудови нашої держави.

ГЛАВА 3. ПОГЛЯДИ С. ДНІСТРЯНСЬКОГО-КОНСТИТУЦІОНАЛИСТА

Для правової думки будь-якого народу, в тому числі й українського, характерною є діяльність когорти таких вчених і мислителів, творча й наукова спадщина яких є фундаментальною для її розвитку загалом. Окрім того, вона також є частиною загальноєвропейської правової думки, її доповненням і збагаченням. Власне, одним з таких вчених був Станіслав Дністрянський, один з найвизначніших правників і політологів XX століття.[24] Дуже важливу роль для становлення та розвитку правової думки в Україні відіграла діяльність Станіслава Дністрянського. Його внесок у розвиток української правової думки, юридичної науки та освіти важко переоцінити. Двічі (у 1907 і в 1911р.р.) його було обрано депутатом до Віденського парламенту від української руської демократичної партії. За цей період він значно спричинився до втілення демократичних принципів. у національне життя Галичини. Деякою мірою С. Дністрянський причетний до проголошення на всенародних зборах у Львові 13 листопада 1918 року самостійної Української держави, адже він входив до складу Української Національної Ради.[25]

Науковий доробок вченого, який протягом майже 70-річного періоду залишався невідомим для українського народу, ще пот

та матеріалістичної теорій походження права та держави. Вона є цінним здобутком української та європейської правової науки.

Ґрунтовно вивчивши правові та політичні ідеї, вчення і концепції від античності до початку ХХ ст., С.Дністрянський створив власну правову концепцію. Базовими для нього були ідеї Аристотеля (автора теорії природного походження держави), А.Вагнера (прихильника органічної теорії права та держави), Г.Єллінека (представника формально-догматичної юриспруденції та теорії законів у державному праві), Р.Ієрінга (засновника теорії „інтересу в праві”), А.Менгера (прихильника соціалістичної теорії), Р.Штамлера (засновника теорії „правдивого права”), Ф.Цайлера (прихильника теорії природного права), Р.Гофмана, Р.Пфаффа, Й.Унгера (представників історичної школи права), а також визначних українських мислителів та вчених — Б.Кістяківського, О.Огоновського й Т.Шевченка.[26]

Дністрянський вважав, що держава є вищою формою організації суспільства. У теорії С.Дністрянського йдеться про мету створення держави та наслідки утворення в суспільстві елементарних соціальних груп. Проаналізувавши процес зародження держав, С.Дністрянський звернув увагу на те, що часто одна і та ж сама людина виступає членом декількох суспільних груп, а тому може мати різні соціальні статуси. Держава, за С.Дністрянським, утворюється як результат органічної потреби суспільства. Завдання, яке покладається на державу в момент її виникнення, — це утворення правового ладу, який був відсутній на попередніх етапах розвитку людства. Отже, держава повинна була об’єднати у своїх межах соціальні групи нижчого рівня та визнати їх органічне (природне) існування. Крім того, держава, визнавши їхнє існування і після власного виникнення, повинна була зберегти соціальне життя цих груп і визнати створені ними соціально-етичні норми. Державні закони, на думку С.Дністрянського, за своїм статусом не можуть скасовувати правові норми соціальних груп, а навпаки, вони повинні базуватись на цих нормах і якомога більше їм відповідати. Тобто держава, як окреме соціальне об’єднання, отримує право на життя з правом створення нових (власних) правових норм. З появою держави суспільний лад змінюється на правовий.

Держава не скасовує правових норм первісних суспільних об’єднань, а, базуючись на них, створює норми для врегулювання відносин між державою та іншими соціальними об’єднаннями. Оскільки норми первісних соціальних об’єднань часто суперечили між собою, то держава з метою забезпечення правової охорони членів суспільства, узгодження інтересів соціальних об’єднань та подальшого їхнього існування та розвитку, створює власну систему правових норм. Іншими словами, держава створює власну правову систему як механізм узгодження різних правових норм. На думку С.Дністрянського, завдання, яке стоїть перед державою, полягає у створенні стабільності та узгодженості інтересів у суспільстві. «Державне право лише тоді зможе досягти поставленого перед державою завдання, коли воно буде базуватись на звичаєвому праві. Тільки в такому випадку держава може стати правовою державою».[27]

Отже, розглядаючи питання походження держави як найвищої соціальної організації у суспільстві, С.Дністрянський був прихильником концепції Аристотеля про природне походження держави.Узагальнюючи проблематику наукових інтересів ученого, можна визначити їх у таких напрямках: форми державного устрою і права людини, проблеми консолідації української нації, національно-державне творення в Україні, проблеми української мови і забезпечення її державного статусу; історія української культури, цивільне право в Україні, сімейно-шлюбні відносини та їх регулювання. Деякі його праці не втратили своєї актуальності і сьогодні. Вони зберігаються у бібліотеках України, Австрії, Німеччини, Польщі і Чехословаччини на мовах цих країн, "що сприяло утвердженню його авторитету як вченого-правника європейського рівня, а також піднесло значення української науки". Архів ученого зберігається у Львові, Тернополі, Празі.

Таким чином, нам, нащадкам С. Дністрянського необхідно ще наполегливо попрацювати над науковою спадщиною вченого, щоб повернути забуте ім'я мислителя його землякам, народу, державі, задля яких він так важко і натхненно працював. Адже одна меморіальна дошка з барельєфом, встановлена у 1989 році на будинку, де народився С. Дністрянський у Тернополі, аж ніяк зробити цього не може. Можуть, і повинні це зробити науковці-професіонали, громадяни, яким небайдужа доля вченого-правника С. Дністрянського. Важка його доля, але вона може бути для багатьох українців прикладом для наслідування, оскільки він був світочем тодішньої національної правничої науки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Академік Станіслав Северинович Дністрянський: життя і діяльність // Матеріали VI української наукової конференції молодих вчених “Історія науки, освіти і культури в Україні: традиції і сучасність”. - 18-19 квітня 1995. - Київ, 1995.

2. Андрусяк Т. Академік Станіслав Дністрянський і його роль у створенні та розвитку Українського Вільного Університету./ Науковий збірник УВУ. - Мюнхен-Львів, 1995.

3. Возьний В. І. Основоположник українського правознавства // Вісник Національної академії наук України.- 1995. - № 11-12. - С. 59-63.

4. Дністрянський С. Нова держава// Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст.-Львів.-1999.- Додаток.

5. Дністрянський С. Погляд на теорії права та держави.- Львів.: «НТШ».- 1925.

6. Коваль А. Джерела та форми права в правовій концепції Станіслава Дністрянського // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії “Актуальні проблеми держави і права”.- Вип. 16.- Одеса, 2002.

7. Коваль А. Погляди Станіслава Дністрянського на права людини та громадянина // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії “Актуальні проблеми політики”. - Вип. 13-14.- Одеса, 2002.

8. Коваль А. Погляди С.Дністрянського на правознавство як науку // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії „Актуальні проблеми держави і права”.- Вип. 22.- Одеса, 2004.

9. Конституція ЗУНР //Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999.

10. Конституція України. Українська правнича фундація. - К., 1998.

11. Кудрявцева В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. М.: «Высшая школа»,1995.

12. Мушинка М. Станіслав Дністрянський – засновник нової науки права (1870-1935) /Академік Станіслав Дністрянський. 1870-1935. Бібліографія. - К.: «Довіра: Ґенеза», 1992.

13. Подгурецкий А. Очерк социологии права. М.: «Просвещение», 1974.

14. Потульницький В.А. Історія української політології.- К.: «Либідь», 1992.

15. Правова концепція С. Дністрянського // Право України.- 1999. - №6. - С.116-118.

16. Правознавець і політолог: до 125-річчя від дня народження С.Дністрянського //Рідна школа.- 1995.- №12.- с.22-24.

17. Стецюк П. Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999.

18. Сырых В.М. Социология права.- М.: «Высшая школа», 2001.

19. Усенко І. Б., Возьний В. І. Дністрянський Станіслав Северинович // Юридична енциклопедія: - Т. 2. - К., 1999.

20. Усенко І. Б. Наукова спадщина академіка С. С. Дністрянського // Правова держава. Вип. 7. - К., 1996.

21. Шляхи до злагоди С. Дністрянського // Віче. -1999. - № 5. - С.142-146.


[1] Див.Стецюк П. Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. — Львів, 1999.

[2] Див. Возьний В. І. Основоположник українського пра­вознавства // Вісник Національної академії наук Украї­ни.- 1995. - № 11-12. - С. 59-63.

[3] Див. Кудрявцева В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. М.: «Высшая школа», 1995.- с. 57.

[4] Див. Сырых В.М. Социология права.- М.: «Высшая школа», 2001.- с.86.

[5] Подгурецкий А. Очерк социологии права. М.: «Просвещение», 1974.- с. 54.

[6] Див. Дністрянський С. Погляд на теорії права та держави.- Львів.: «НТШ».- 1925.-63 с.

[7] Усенко І. Б. Нау­кова спадщина академіка С. С. Дністрянського // Право­ва держава. Вип. 7. — К., 1996. — С. 229.

[8] Мала енциклопедія етнодержавознавства.- К.: «Довіра: Ґенеза», 1996.- с.565-566.

[9] Коваль А. Джерела та форми права в правовій концепції Станіслава Дністрянського // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії “Актуальні проблеми держави і права”.—Вип. 16.— Одеса, 2002.— С. 108.

[10] Правова концепція С. Дністрянського // Право України.- 1999. - №6. - С.116-118.

[11] Шляхи до злагоди С. Дністрянського // Віче. -1999. - № 5. - С.142-146.

[12] Коваль А. Погляди С.Дністрянського на правознав­ство як науку // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії „Актуальні проблеми держави і права”.—Вип. 22.— Одеса, 2004 р.— С. 78-82

[13] Андрусяк Т. Академік Станіслав Дніс­трянський і його роль у створенні та розвитку Українського Вільного Університету./ Науковий збірник УВУ. - Мюнхен-Львів, 1995.- С. 75.

[14] Див. Усенко І. Б., Возьний В. І. Дністрянський Ста­ніслав Северинович // Юридична енциклопедія: — Т. 2. — К., 1999. - С. 219-220.

[15] Потульницький В.А. Історія української політології.- К.: «Ли­бідь», 1992.- с.172-173.

[16] Історико-юридична спадщина академіка С.С. Дністрянського // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук праць. - Київ, 1999.- С.67-72.

[17] Конститу­ція України. Украї­нська правнича фундація. - К., 1998.- Ст.2.

[18] Дністрянський С. Нова держава// Сте­цюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999. - С. 213.

[19] Конституція України. Украї­нська правнича фундація. - К., 1998.- Ст.2.

[20] Дністрянський С. Нова держава// Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999. -С. 213.

[21] Там же. -С. 214.

[22] Конституція України. - Ст. 11.

[23] Коваль А. Погляди Станіслава Дністрянського на права людини та громадянина // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної акаде­мії “Актуальні проблеми політики”. — Вип. 13-14.— Одеса, 2002.— С. 885.

[24] Андрусяк Т. Академік Станіслав Дністрянський і його роль у створенні та розвитку Українського Вільного Університету./ Науковий збірник УВУ. - Мюнхен-Львів, 1995.- С. 62.

[25] Мушинка М. Станіслав Дністрянський – засновник нової науки права (1870-1935) /Академік Станіслав Дністрянський. 1870-1935. Бібліографія. - К.: «Довіра: Ґенеза», 1992.- с.104.

[26] Правознавець і політолог: до 125-річчя від дня народження С.Дністрянського //Рідна школа.- 1995.- №12.- с.22-24.

[27] Академік Станіслав Северинович Дністрянський: життя і діяльність // Матеріали VI української наукової конференції молодих вчених “Історія науки, освіти і культури в Україні: традиції і сучасність”. - 18-19 квітня 1995. - Київ, 1995. - С.18-20.