Водночас відбулися зрушення у бік лібералізації капітальних операцій. Насамперед це стосувалось експорту капіталу, в тому числі відкриття резидентами рахунків за рубежем і придбання ними іноземних фінансових активів. Спрощувався порядок довгострокових портфельних інвестицій до Словенії. Де-факто перехід країни на валютний механізм ERM II свідчить і про те, що вона успішно виконала поставлені завдання.
Світовий досвід свідчить: є чимало прикладів вдалого використання і плаваючих, і фіксованих режимів, а також їх комбінації. Проте останнім часом багато країн надає перевагу плаваючим режимам валютного курсу. Це обумовлюється тим, що все більше держав закінчило перехідний період реформування своїх економік і все більше інтегрується у міжнародні фінансові ринки. З огляду на це використання плаваючого режиму валютного курсу є доцільнішим.
Перевагами цього режиму є те, що за гнучкого номінального обмінного курсу потреба у корекціях реального обмінного курсу задовольняється краще, ніж за допомогою зміни цін і заробітної плати за режиму фіксованого обмінного курсу. Також ефективніше піддаються контролю стрімкі припливи або відпливи капіталу (шляхом номінальних змін, а не змін реального обмінного курсу).
Стосовно вимог щодо членства у ЄС це може означати: у довгостроковому періоді альтернативи режимам плаваючого валютного курсу немає, оскільки довгострокової стабільності у країні за фіксації валютного курсу досягти зазвичай не вдається. Але в короткостроковій перспективі грошово-кредитна та валютна системи країн мають забезпечити жорстке обмеження коливань обмінних курсів національних валют відносно євро.
Україна чітко сформулювала свій пріоритет щодо інтеграції з країнами Західної Європи. Це означає, що в міру просування у цьому напрямі наша країна підключатиметься до міжнародних фінансових ринків і ставатиме цікавішою для міжнародних інвесторів. Тому з високою вірогідністю можна очікувати на ухвалення рішень стосовно переходу до плаваючого валютного курсу як механізму довгострокової валютної політики.
Певним ризиком за такого підходу залишається ризик валютних спекуляцій, оскільки кроки у напрямі зміни режиму валютного курсу завжди збільшують спекулятивну активність. Якщо широкий реформаторський крок, скажімо, швидкий перехід до режиму плаваючого курсу є небезпечним з огляду на загальну економічну ситуацію, то невеликі зміни підігрівають апетити спекулянтів. Історія валютних криз свідчить, що компромісні рішення створюють плідне підґрунтя для спекулятивної діяльності. Ефективними рішення будуть лише тоді, коли зміни настільки значні, що не дають змоги відразу визначити тенденції подальшого руху валютного курсу.
Зауважимо, що на першому етапі переходу до режиму плаваючого валютного курсу Україна через вузькість внутрішнього фінансового ринку залишиться, очевидно, поза сферою інтересів спекулятивного капіталу. Проте забувати про необхідність проведення ефективного валютного моніторингу та контролю і формування достатнього обсягу резервів теж не варто.
Це означає, що у коротко- та середньостроковій перспективі Національному банку України необхідно вирішити, що покласти в основу валютної політики.
Наведений у попередніх розділах досвід регулювання валютного курсу в Україні та його наслідки для стану монетарної і реальної сфер економіки дозволяє охарактеризувати українську систему валютно-курсового регулювання у період ринкових трансформацій як недостатньо ефективну, що обумовлювало необхідність застосування періодичних різких девальвацій (ревальвацій) для вирівнювання невідповідності реальних значень курсу української валюти стану соціально-економічних параметрів країни. Значною мірою така недосконалість валютно-курсового регулювання визначається недостатнім рівнем розвитку валютної сфери та структурними особливостями економічної системи України.
Серед основних проблем у сфері валютно-курсового регулювання, що у різний час виявлялися більшою чи меншою мірою, можна виділити такі:
- низьку ефективність методів дисконтної політики;
- проблеми одночасного підтримання визначеного рівня валютного курсу та стримування інфляції в умовах активного припливу іноземних капіталів;
- недостатній рівень інституційного розвитку валютного ринку, в першу чергу в частині його строкового сегмента та системи інструментів страхування від валютних ризиків;
- труднощі із визначенням напряму змін валютних курсів для забезпечення позитивного сальдо торгового балансу: специфічна структура зовнішньої торгівлі визначає чутливість торгового балансу України до коливань світових цін на метал та енергоносії, які під впливом змін валютних курсів змінюються в різних напрямах;
- інфляційні наслідки пришвидшеного нарощування золотовалютного резерву;
- необхідність стримування ревальційного/девальваційного тиску з боку потоків капіталу;
- низький рівень довіри до національної валюти та висока підвладність валютного ринку спекулятивним настроям.
Тим часом макрофінансова збалансованість економіки України визначальною мірою залежить від курсової динаміки, що зумовлюється:
- високим рівнем доларизації української економіки;
- істотним збільшенням частки внутрішніх кредитів в іноземній валюті позичальникам, які не мають валютних доходів;
- швидким зростанням зовнішніх запозичень сектору фінансових і нефінансових корпорацій;
- активним перебігом інтеграційних процесів у банківському секторі;
- зміною структури розподілу валютних ризиків, які перемістилися з банківського сектору до сектору домогосподарств та нефінансових корпорацій;
- погіршенням торгового балансу;
- високим рівнем імпортозалежності України;
- традиційною прив’язкою номінального якоря монетарної політики до курсової динаміки.
Сьогодні більшість із вище наведених факторів повністю себе проявили в умовах економічної кризи та валютної кризи в Україні.
Утримання незмінного офіційного курсу гривні до долара США починаючи з травня 2005 pоку, свідчить про успішність дій Національного банку України щодо управління валютним курсом. Утім практика ще не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість механізмів збалансування валютної сфери. В даний момент уже є очевидним, що фіксація валютного курсу має позитив тільки у короткостроковому чи середньостроковому періоді. З появою кризи така система дала збій, і вже починаючи з жовтня-листопада 2008 року Нацбанк втратив контроль над валютним ринком. Фіксація офіційного курсу гривні відносно долара США в останні місяці мала тільки формальний характер, фактично валютні курси набули ознак вільного курсоутворення. Готівковий курс формувався в залежності до зміни ринкових факторів.
Однак, перехід до вільного курсоутворення в сьогоднішній час обумовить набуття курсовою динамікою таких іманентних рис вільного плавання, як непередбачуваність і висока волатильність, що загрожує:
- розбалансуванням валютної структури банківських активів і пасивів;
- різким погіршенням платоспроможності позичальників і відповідним підвищенням частки проблемних кредитів;
- посиленням загального рівня невизначеності в економіці та погіршенням інвестиційного клімату;
- збільшенням кількості помилок суб’єктів валютних відносин щодо формування їх валютних позицій;
- посиленням боргового навантаження на вітчизняну економіку.
З цих причин, можна стверджувати, що в Україні сформувалися обмеження внутрішнього та зовнішнього характеру, які звужують можливості запровадження режиму вільного курсоутворення, якого потребує перехід до монетарного режиму інфляційного таргетування. Тому, незважаючи на офіційне існування в Україні режиму валютного коридору і підтримання Національним банком певних курсових диференціалів (на міжбанківському ринку і на ринку готівкової валюти формуються спої ринкові обмінні курси, які не завжди збігаються з офіційним),
Разом з тим продовження політики фактичної фіксації курсу гривні до долара США хоча і дозволяє забезпечити стабільність монетарної сфери економіки у середньостроковій перспективі, проте має низку негативних проявів, а саме:
- вимагає постійного нарощування золотовалютного резерву через проведення валютних інтервенцій, а отже, обмежує можливості Національного банку України здійснювати незалежну грошово-кредитну політику;
- не сприяє подоланню доларизації в умовах вищих темпів інфляції порівняно з курсовою динамікою;
- послаблює мотивацію до активнішого використання інструментів страхування від валютних ризиків і позбавляє строковий сегмент валютного ринку стимулів до розвитку;
- унеможливлює захист економіки від зовнішніх шоків шляхом коригування валютних курсів;
- загрожує виникненням суперечності у монетарній політиці за необхідності досягнення двох орієнтирів – інфляційного та курсового.
Таким чином, у монетарній сфері України склалася суперечлива ситуація, що вимагає як збереження фактора валютної стабільності, так і підвищення гнучкості валютного курсу. Формальне проголошення режиму валютного коридору за фактичного збереження прив’язки гривні до долара США, на нашу, думку, не може бути оптимальним вирішенням проблеми, а лише відкладає у часі необхідність прийняття радикальних рішень щодо удосконалення валютно-курсової політики і посилює вірогідність кризового сценарію розвитку подій.
Для розв’язання зазначеної проблеми необхідно сконцентруватися на створенні такого механізму регулювання валютних курсів, функціонування якого не суперечить завданню переходу до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій стабільності, проте дозволяє запобігти надмірній курсовій волатильності та зберегти контрольовапість і передбачуваність курсової динаміки. Саме гнучкий, але передбачуваний валютний курс несе у собі потужну стимулюючу функцію, не загрожуючи ціновій стабільності і стійкості національної валюти. Йдеться про використання у валютно-курсовій політиці правила різниць, коли за орієнтир береться максимально допустимий процент зміни номінального валютного курсу, за якого зберігається відповідність динаміки реального ефективного обмінного курсу рівноважному тренду.