Смекни!
smekni.com

Об’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності (стр. 1 из 3)

Об’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності


Стрімкі економічні, соціальні та політичні зміни зумовлюють збільшення значущості охорони сфери інтелектуальної діяльності. На сьогодні саме об’єкти інтелектуальної власності є визначальним фактором технологічного, наукового та інформаційного розвитку будь-якого суспільства.

Проте всебічний розвиток інтелектуальної власності в Україні, на жаль, не оминули суспільно небезпечні діяння, спрямовані на порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.. 51-2 КУпАП, представляє собою сукупність ознак, що характеризують порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності як зовні виражену поведінку.

З практичної точки зору, важливість дослідження об’єктивної сторони вищезазначеного правопорушення пояснюється тим, що від точного встановлення всіх елементів залежить правильна кваліфікація протиправного діяння, а відповідно і рівень законності в сфері інтелектуальної власності. До того ж аналіз Верховного Суду України показав, що досить часто допускаються помилки при встановленні ознак саме об’єктивної сторони, що призводить до скасування вже прийнятих рішень.

Оскільки тільки акт зовнішньої вольової поведінки людини, який виявляється через вчинення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), розглядається як правопорушення, то аналіз об’єктивної сторони має важливе значення для юридичної оцінки будь-якого правопорушення. Об’єктивна сторона – досить складне правове поняття. Як правило, з ним пов’язують зовнішній бік протиправного посягання на суспільні відносини, охоронювані законом.

Як свідчить аналіз наукових робіт І.Л. Зайцевої , В.Г. Корчевного , В.О. Негрескул , В.Г. Остапчук , останніми роками дослідження об’єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, зосереджувалося суто на порушенні авторських і суміжних прав. Але об’єктивна сторона цього правопорушення є значно ширшою і передбачає також порушення інших прав інтелектуальної власності. Вченими практично не розглядаються питання правової оцінки порушень патентних і виключних прав. Таке ігнорування викликало наукову прогалину в цій галузі дослідження, неоднозначне трактування диспозиції ст. 51-2 КУпАП.

Об’єктивну сторонуадміністративісти розуміють як систему передбачених адміністративно-правовою нормою ознак, що характеризують зовнішню сторону проступку.

До ознак об’єктивної сторони адміністративного правопорушення належить: діяння у формі дії або бездіяльності; шкідливі наслідки діяння, які іноді називають шкодою від посягання; причиновий зв’язок між діянням та його наслідками [8, с. 219]. Але зміст об’єктивної сторони адміністративного правопорушення не вичерпується лише діянням і результатом, що настав, він може також відбиватись у цілій системі ознак, до яких належать місце, час, спосіб, характер, знаряддя, засоби вчинення правопорушення.

У науці перераховані ознаки прийнято поділяти на обов’язкові та факультативні. Аналіз наукової літератури свідчить, що цілком справедливо до обов’язкових ознак об’єктивної сторони відносять діяння, оскільки без нього немає і адміністративного правопорушення. Автор дослідженні обстоює позицію, згідно з якою будь-який протиправний вплив вільного волевиявлення особи на охоронювані адміністративним законом соціальні цінності є комплексним процесом, що містить вчинюване діяння (дію, бездіяльність) та його суспільно небезпечні наслідки. Щодо факультативних ознак, то їх слід виявляти та враховувати в процесі розгляду кожного окремого адміністративного правопорушення, бо вони часто чинять суттєвий вплив на кваліфікацію діяння.

Протиправне діяння в ст. 51-2 КУпАП визначене як “незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів та послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”. Із наведеного зрозуміло, що аналізоване нами діяння є збірним проступком, а його склад сформовано з порушень заборон, приписів, вимог, що містяться в інших нормативно-правових актах, на які посилається ця стаття. Саме тому виникає необхідність ретельного аналізу всіх обставин об’єктивної сторони.

Аналізуючи диспозицію ст. 51-2 КУпАП, можна переконатися, що зазначене правопорушення може бути вчинене шляхом дії, але оскільки формулювання “інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності” містить у собі невичерпний перелік діянь, то постає питання про можливість вчинення правопорушення шляхом бездіяльності. Враховуючи висновок А.М. Коваля, що “умисне порушення авторського права шляхом злочинної бездіяльності можливе якщо винна особа за домовленістю з автором (наприклад, на підставі укладеного між ними авторського договору або усної домовленості) використовує твір науки, літератури чи мистецтва, однак у порушення цієї домовленості (умов договору) систематично не виплачує автору обумовленої винагороди за використання відповідного твору, що призвело до завдавання останньому матеріальної шкоди у зазначеному розмірі” [1, с. 61], можна стверджувати, що за вищевказане порушення авторського права, яке не завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, наставатиме адміністративна відповідальність. Отже, правопорушення може бути вчинене як шляхом дії, так і бездіяльності.

Шкідливі наслідки діяння як ознаки об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення одні вчені вважають обов’язковими [8 с. 434], а інші – факультативними [3, с. 109]. В адміністративному праві шкідливі наслідки розуміють як “спричинені негативним проступком негативні зміни в об’єкті, що захищається адміністративно-деліктним законом, які знайшли зовнішнє виявлення у зменшенні певного особистого чи майнового блага”[7, с. 255]. Шкідливі наслідки притаманні будь-якому адміністративному проступку, у тому числі й порушенню прав на об’єкт права інтелектуальної власності, оскільки він порушує майнові та особисті немайнові права, які належать авторам того чи іншого об’єкта права інтелектуальної власності. Слід зауважити, що законодавець сформулював диспозицію статті 51-2 КУпАП без прямого визначення шкідливих наслідків, ознаку розміру шкоди включено до відповідних статей Кримінального кодексу України. Наприклад, порушення авторського і суміжних прав у значних розмірах (що в 20 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян [142]) тягне відповідальність за статтею 176 КК України, а в разі меншої шкоди – за статтею 51-2 КУпАП. Це дозволяє висновувати, що законодавець використовує розмір шкоди як критерій розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності.

Аналіз об’єктивної сторони адміністративного правопорушення дозволяє говорити про необхідність встановлення причинового зв’язку між конкретним протиправним діянням і наслідками, що настали в результаті його вчинення. Встановити необхідний причиновий зв’язок (причиново-наслідкову залежність) між протиправною дією (або бездіяльністю) і результатом, що настав, – означає проаналізувати фізичні й суспільні властивості результату, виявити всі обставини цієї справи, умови, що призвели до цього результату; оцінити роль кожної зі з’ясованих обставин, що привели в сукупності до того або іншого результату. Адміністративна відповідальність за ст. 51-2 КУпАП настає, якщо наслідки у вигляді завдавання матеріальної шкоди перебувають у причиновому зв’язку з порушенням прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Особливістю причинового зв’язку є те, що початком завжди є протиправне діяння людини, а наслідком – заподіяна таким діянням шкода.

Статтею 51-2 КУпАП встановлено відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. З об’єктивної сторони це правопорушення характеризується трьома альтернативними видами діянь:

- незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності;

- привласнення авторства;

- інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

У диспозиції ст. 51-2 КУпАП застосовано термін “незаконне використання”. Вітчизняний законодавець, використовуючи в цій статті поняття “незаконне”, розкриває його зміст без наведення в диспозиції повного чи часткового переліку тих незаконних дій, які слід вважати протиправними. Отже, законодавець не тлумачить цього поняття, нажаль, не було воно предметом офіційного тлумачення і судових органів. Саме тому, воно стало предметом наукової дискусії в галузі кримінального, адміністративного та цивільного права.

Як слушно зазначає О.М. Костенко, зміст поняття “незаконне” слід розкривати шляхом застосування встановлених чинним законодавством спеціальних положень, які: а) забороняють вчинення певних дій; б) дозволяють їх вчинення, але за наявності певних підстав [3, с. 195]. Так, для з’ясування зазначеного в ст. 51-2 КУпАП змісту поняття “незаконне використання” слід обов’язково звертатись до відповідних спеціальних законів: “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року [4], “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 року [7], “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 року [4], “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 року [5], “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 року [2], “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 року , “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних” від 23 березня 2000 року [9], положення, яких взагалі забороняють використання певних об’єктів інтелектуальної власності або дозволяють їх використання, але за наявності певних підстав. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, використанням цього знака визнається застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із уведенням зазначених товарів і послуг в господарський обіг [5].