Способи вчинення шахрайств відносно власності особив сучасних умовах
Спосіб вчинення злочину суттєво впливає на розслідування та кваліфікацію злочинного діяння, його ознаки займають центральне місце у криміналістичній характеристиці злочину. Встановлюючи суттєві ознаки способу вчинення злочину, які утворюють його поняття, слід враховувати, що він є предметом дослідження кримінального права, криміналістики, кримінології. Та якщо у науці кримінального права розроблене уособлене поняття, то у криміналістиці воно, за ствердженням М.І. Панова, асимілюється [1, c.26]. Ґрунтовні дослідження способу вчинення злочину належать ученим-криміналістам, які розуміли спосіб вчинення злочину як об’єктивно і суб’єктивно обумовлену систему поведінки суб’єкта до, в момент і після вчинення злочину, яка залишає різного роду характерні сліди на зовні, допомагає, використовуючи криміналістичні прийоми і засоби, отримати уявлення про сутність того, що відбувалося, поведінку злочинця, його особистісні дані тощо [2, c.48; 60; 25]. Це практична сторона діяльності, система об’єктивних та суб’єктивних чинників, функціонально пов’язаних з місцем, часом, засобами досягнення мети [5, c.216-217]. У сучасній криміналістиці, кримінальному праві виявляються розбіжності у визначенні змісту поняття способу вчинення злочину.
Найбільш прийнятною для дисертанта є точка зору Р.С. Бєлкіна, який розуміє даний елемент криміналістичної характеристики, як систему дій з підготовки, вчинення та приховання злочину, детермінованих умовами зовнішнього середовища, психофізіологічними властивостями особи, які можуть бути пов’язані з вибірковим використанням певних знарядь чи засобів, умов місця та часу і поєднаних загальним злочинним задумом [1, c.79]. Але і воно, вказує Г.М. Анісімов, не позбавлене критичного зауваження стосовно того, що є неконкретним, абстрагованим, розмитим, оскільки не містить вказівки на специфіку способу вчинення злочину й ознак, що відокремлюють його від злочинної дії, яка складається з декількох актів поведінки. Автор вбачає у злочинах дію як єдиний комплекс чи систему дій, виконуваних особою для вчинення злочину, а сама злочинна дія може містити фактично кілька дій винного. Виходячи з запропонованого визначення Г.М. Анісімов доходить висновку про те, що “взаємозалежна система дій” є і характеристикою способу вчинення злочину, і та ж “система взаємозалежних дій” буде одночасно й характеристикою самої злочинної дії, що складається із взаємозалежних актів поведінки винного при вчиненні злочину [2, c.22].
С.М. Зав’ялов вважає, що спосіб вчинення злочину слід вивчати не тільки як різновид діяльності людини, якій притаманні всі соціально-психологічні якості, а й систему дій (бездіяльності), дослідження якої сприяє створенню ефективних бар’єрів злочинності. Адже однією з головних функцій криміналістики є прогнозування негативних явищ та своєчасне створення передумов протидії їм [5, c.5].
Говорячи про відмінність шахрайства від інших форм розкрадання, постанова № 12 Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» вказує, що ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього винному під впливом обману чи зловживання довірою. Отримання майна під умовою виконання певного зобов’язання є шахрайством тоді, коли винний ще у момент заволодіння цим майном мав мету привласнити чи мав намір виконати взяте зобов’язання [5, c.138]. Наукове тлумачення спирається на особливе криміналістичне та кримінально-правове значення способу вчинення злочину, як певної послідовності дій та прийомів, що застосовуються особою для здійснення суспільно небезпечного посягання [13, c.64].
Навіть у межах наукового дослідження неможливо навести вичерпний перелік способів вчинення шахрайства, оскільки його зміст можуть складати різноманітні дії, залежно від винахідливості злочинця, переваг, вимог, досвіду, форм майнових цінностей, особи потерпілого. Завдяки такій обумовленості спосіб – це певна дія, прийом або система прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось [6, c.1179]. Він конкретизує сам злочин, встановлює момент його початку та закінчення, тому традиційно виділяють спосіб підготовки до злочину, вчинення злочину, приховання злочину. Цікавим є аналіз способу вчинення злочину як різновиду діяльності людини, якій притаманні соціально-психологічні якості, орієнтувальні, сенсомоторні особливості. У той же час спосіб, що характеризує діяльність злочинця, відбиває відповідну схему елементів, які становлять єдину структуру злочинної діяльності. С.М. Зав’ялов включає за обсягом поняття “спосіб вчинення злочину” до поняття “механізм вчинення злочину”. Перший містить ознаки діяльності злочинців, у той же час механізм злочину притаманний усій злочинній діяльності загалом [3, c.6].
Особливістю вчинення шахрайства є ненасильницька природа поведінки злочинців, а переважна кількість способів має ознаки, не завжди очевидні потерпілому. Подібна специфіка вимагає детального дослідження та систематизованого опису їх у науковій літературі. Знання про ознаки способу вчинення злочину мають важливе значення і при індивідуалізації покарання винного судом, оскільки дає яскраву характеристику самого діяння та особи злочинця.
Неможливість наведення всіх можливих способів, які у сучасних умовах продовжують удосконалюватися, видозмінюватися, трансформуватися завдяки багатьом чинникам, все одно вимагає розробки класифікації способів вчинення шахрайства.
На думку дисертанта, залежно від часу виникнення способів, їх можна класифікувати на:
- традиційні (класичні) способи вчинення шахрайства;
- сучасні (нові та модернізовані традиційні) способи.
Традиційні способи добре відомі слідчій практиці: підміна відрахованої суми фальсифікованим предметом, що нагадує пачку грошей (грошові «ляльки»); обман при розміні грошей («ломка» купюр); продаж підроблених ювелірних виробів (формазонство); застосування шулерських прийомів у грі у кістки, наперстки, використання форменого одягу, тощо.
Судово-слідча практика українських правоохоронних органів все частіше стикається з новими способами шахрайства, які хоча і не мають сьогодні масштабного характеру, але тенденція до їх зростання існує.
Вивчення емпіричного та теоретичного матеріалу дало дисертанту підстави для наступної класифікації сучасних способів шахрайства відносно власності особи залежно від сфери застосування обману або зловживання довірою:
- шахрайство у сфері релігійних відносин (в Україні мають поширення традиційні конфесії (православ’я, католицизм, мусульманство, протестантизм), представники яких відрізняються усталеними поглядами і традиціями. Разом з тим, частина населення, особливо молодь, вимушені мігранти, виявилися неготовими до критичного, об’єктивного ставлення до інших релігійних вчень. Наслідком цього є збільшення сект, релігійних течій, керівники деяких з яких прагнуть особисто збагатитися за рахунок своїх прихильників, прочан. Релігійне шахрайство має надійне маскування під цивільно-правові угоди. Релігійні доктрини сект містять вимоги про передачу майна у нібито добровільній формі, що ускладнює доведення складу злочину);
- шахрайство у сфері ЕОМ, Інтернет (арсенал способів багатий – електронний обман у вигляді спаму (листи з пропозицією отримання спадку померлого чоловіка, гроші якого знаходяться на рахунку у іноземному банку), шахрайські Інтернет-продажи товарів на Інтернет-торгах, аукціонах. Даний спосіб модернізований, адже існував і до появи всесвітньої мережі в рамках поштового зв’язку);
- шахрайство у сфері нерухомості (причинами злочинності є відмова держави від розв'язання соціальних проблем населення, здійснення приватизації житла в умовах зубожіння квартиронаймачів та уповільнення темпів житлового будівництва, перерозподіл квартир, супроводжуваний кримінальними проявами проти колишніх власників. Спосіб здійснення злочинів у сфері нерухомості обов'язково містить у собі характерні елементи: одержання документів, що дають право володіти або розпоряджатися квартирою; одержання документів, що засвідчують особистість потерпілого, ключів від квартири; заволодіння квартирою; оформлення продажу; виписка потерпілого з квартири).
- шахрайство у сфері кредитування, страхування (жертвами можуть виступати як фізичні особи, так і кредитні та страхові організації. Серед суб’єктів у цій сфері слід назвати вельми широке коло осіб: страхові представники та посередники (агенти, брокери), експерти-оцінювачі, працівники СТО, автосервісів, автомагазинів, нотаріусів, юристів. Сфера страхування викликає жвавий інтерес у злочинних груп. Так, тривалий час у Одесі діяла група з декількох екіпажів автомобілів, яка здійснювала фіктивні ДТП з метою отримання грошової компенсації з учасників ДТП та страхових компаній [4]).
Системно-структурний метод дослідження способів вчинення шахрайств у сучасних умовах відбувається у контексті аналізу характеру дій шахраїв. Результатом аналізу, на думку дисертанта, є визнання типовою для шахрайств трьохланцюгової структури способу. Елементи ланцюга не самостійні один від одного, вони послідовно змінюють один інший у шахрайській діяльності, тому чітко визначити межі між ними неможливо. Так, приховання шахрайства може відбуватися заздалегідь, на етапі готування до нього. В рамках дослідження таке розмежування має важливе практичне значення, адже кожен спосіб залишає сліди, притаманні йому та за допомогою яких виявляється на етапі розслідування.
Ст. 14 КК України під готуванням до злочину розуміє підшукування або пристосування засобів чи знарядь, співучасників, або змову на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Підготовчі дії ще не ставлять безпосередньо в небезпеку охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, а лише створюють умови для можливого вчинення злочину й досягнення злочинного результату [1].