регистрация / вход

Особливості правової системи США

Становлення правової системи США. Англо-саксонський тип правової системи. Юридичні джерела в правовій системі Штатів. Передумови виникнення та прийняття Конституції США, її зміст. Структура американського права. Правова система США на сучасному етапі.

Содержание

Вступ

Розділ І. Історичний розвиток та становлення правової системи США

1.1 Поняття англо-саксонського типу правової системи

1.2 Юридичні джерела в правовій системі штатів

1.3 Передумови виникнення та прийняття Конституції США

1.4 Зміст Конституції

1.5 Право США у XІХ-XX ст.

Розділ ІІ. Структура американського права

Розділ ІІІ. Правова система США на сучасному етапі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Поняття правової системи має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни. Право як частина світової культури неоднакове для держав різних типів, форм, режимів. Для кожної держави сучасного світу характерний той чи інший тип права. Його сутність, зміст мають вирішальне значення для характеристики правової системи, притаманної цій державі.

У деяких державах діють кілька конкуруючих правових систем. Іноді навіть недержавні об"єднання можуть мати своє право, наприклад, мусульманське право, канонічне право, індуське право, тощо.

Правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, формується у визначений історичний час, у конкретному регіоні, характеризується національними особливостями, складається в суспільствах з різними звичаями, віруваннями, різними видами джерел права. Правові системи можна класифікувати за різними критеріями: юридичним, економічним, географічним, етнографічним, ідеологічним тощо. Співвідношення цих критеріїв у різних державах різні. Правова система конкретного суспільства, що відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, представляє собою національну правову систему. Вона визначає цінність даної правової системи, відображає єдність суспільства і виступає одним із виявлень державного суверенітету держави. (13, с.99).

З урахуванням викладеного в науці виділяють наступні правові системи (або сім"ї):

1) англосаксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.);

2) романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Туреччина);

американське право конституція

3) релігійно-правову (країни, що сповідують як державну релігію іслам, індуїзм, іудаїзм);

4) соціалістичну (Китай, В"єтнам, КНДР, Куба);

5) систему звичаєвого права (екваторіальна Африка і Мадагаскар). (3, с.221)

За дослідження різних типів правових систем, бралося багато вітчизняних і зарубіжних вчених, такі як: К. Волинка, А. Олійник, Согрин, Н. Оніщенко. А до вивчення правової системи США свої сили приклали Берхнем, Дж. Клак, Р. Таргонскі, Д. Каррі та інші.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб проаналізувати правову систему США, визначити її тип, описати структуру, дослідити історичний розвиток та становлення права у США, знайти деякі особливості у порівнянні з іншими країнами. Для досягнення поставленої мети ставляться такі завдання:

1. Охарактеризувати тип правової системи США. (Сполучені штати належать до англосаксонської правової системи) Отже будемо досліджувати саме англосаксонську правову систему.

2. Проаналізувати передумови виникнення Конституції, її прийняття та висвітлити основні ідеї, закріплені в ній.

3. Охарактеризувати структуру права США.

4. Вказати особливості американського права на даному етапі.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатку.

Розділ І. Історичний розвиток та становлення правової системи США

1.1 Поняття англо-саксонського типу правової системи

Правова система - сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов"язаних, соціально однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативний вплив на суспільні відносини, закріплюючи, регулюючи, охороняючи і захищаючи їх від правопорушень.

Вона:

базується на праві;

Формується у зв"язку з правом;

має вторинний характер щодо базисних відносин;

існує у вигляді складного комплексного утворення;

складається із ряду елементів.

Елементи правової системи:

Статичні:

система права;

система законодавства;

правові принципи;

правова культура;

юридичні установи;

юридична техніка;

юридичні терміни;

правова політика;

Динамічні:

правотворчість;

правореалізація;

юридична практика;

правові відносини.

Правова сім’я - досить широка сукупність національних правових систем у межах одного типу права, що об"єднані спільністю історичного формування, структури джерел, провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури та мислення, а також практикою застосування. (12, с.126-127).

Англо-американський тип (сім’я) правової системи загального права - сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним. (14, с.546-547).

В основі цієї правової системи лежить англійське право, яке практично застосовується тільки в Англії та Уельсі. Структура англійського права складалася протягом століть. У ньому не існує традиційного поділу на приватне та публічне, на цивільне, адміністративне, торгове та т. ін. У той же час англійське право поділяють на загальне та право справедливості.

Загальне право - сукупність норм, що були створені системою королівських судів.

Право справедливості - система правових норм, що створені судами лорда-канцлера у процесі доповнення, а іноді й перегляду системи загального права.

Загальне право і право справедливості залишилися структурними елементами єдиного права. (12, с.129).

У США застосовується загальне право Англії з 1607 року, тобто з дати утворення першої колонії. На той час юристів у США не було, а вироблені прецеденти феодальним суспільством були далекі від умов життя в Америці. Це свідчить про те, що Америка того часу загального права не знала.

Після прийняття Конституції США (1789 р.) постало питання про кодифікацію. Ряд штатів прийняли кримінальний, кримінально-процесуальний та цивільно-процесуальний кодекси.

Проте не зважаючи на це, всі штати крім Луїзіани, залишилися у системі загального права. Загальне англійське право залишилося незмінним тільки до проголошення незалежності. Після цього правові системи Англії та США розвивалися незалежно. Оригінальність права США можна пояснити такими рисами:

Англія - острів у Європі, США - континентальний масив;

Англія - країна традицій, американці не люблять стародавніх традицій;

Англія - монархія, де правосуддя централізоване, США - республіка, в якій є федеративний поділ і система судів;

американське право відрізняється від права англійського за структурою і змістом норм, понять та структурою в цілому. (12, с.131).

Географія поширення загального права англо-американського типу, крім Англії і країн Північної Америки - деякі держави різних континентів. Ступінь його впровадження в цих країнах неоднаковий. (14, с.546.)

Своєрідність англосаксонського права полягає в тому, що воно реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою. Ця система включає нині правові системи усіх, за деяким винятком, англомовних країн.

1.2 Юридичні джерела в правовій системі штатів

Судовий прецедент - своєрідне джерело права англосаксонської правової системи. Прецедент являє собою таке рішення державного судового органу, що приймається за зразок при розгляді аналогічних справ у майбутньому. За його допомогою може бути підтверджений чи пояснений будь-який аналогічний факт чи обставина, що має значення при розгляді юридичної справи.

Суть прецеденту - в обов"язку суддів ухвалювати рішення на основі рішень вищих судів. Судовий прецедент створюється, як правило вищими органами судової системи. Умовою дії системи прецедентів є наявність джерел інформації про прецеденти, тобто судових звітів (law reports). (3, с.121-122.)

Визначити дату набрання прецедентною нормою чинності складно, оскільки неписана норма формується протягом невизначеного часу. Можливі три варіанти застосування суддями нової прецедентної норми:

1) лише до фактів, що виникли після прийняття цієї норми (перспективна дія).

2) до фактів, які мали місце після оголошення нової норми, і до фактів у тих справах, що знаходяться в судовому розгляді (теперішня перспективна дія)

3) до фактів, які виникли до і після її прийняття (ретроспективне застосування).

Традиційно застосування прецедентної норми пов"язано з третім випадком, тобто зі зворотною дією. (14, с.555.)

Англійське право гласить: вирішувати так, як було вирішено раніше. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова інстанція зобов"язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящим судом, а також створеним нею самою. (3, с.224.)

Іншим джерелом англосаксонського права є закон (статут). Він з"явився набагато пізніше прецеденту, але поступово набув важливого значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, що прецедент похідний від закону. Своєрідність англосаксонського права полягає в тому, що закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою. (3, с.224.)

Правовий звичай. Під правовим звичаєм розуміється звичай, що одержав санкцію держави і визнаний внаслідок цього джерелом права.

Правовий звичай - правило поведінки, яке в результаті багаторазового повторення в часі і просторі набуває певної стійкості, закріплюється у практичному досвіді і психології людей, санкціоноване державою шляхом посилання на нього в нормі закону або використання його як основи судового рішення. (3, с.123.)

Правова доктрина - акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою, як обов"язкові. (14, с.310.)

У країнах англосаксонського права судді нерідко обгрунтовують свої рішення посиланнями на праці англійських учених. Такі праці, а також юридичні навчальні посібники називають літературними джерелами права. Доктрина використовується в тих випадках, коли під час розгляду справи відсутній необхідний закон, судовий прецедент чи звичай. (3, с.124.)

Останнім часом використання доктрини, як джерела права помітно зросло. Нерідко обгрунтування тієї чи іншої позиції при винесенні судового рішення відбувається з урахуванням наукових посібників, а іноді і наукових статей. Удаються до них не для використання як первинного джерела, а для переконливості рішення. (14, с.552.)

1.3 Передумови виникнення та прийняття Конституції США

З самого початку спосіб життя в Америці заохочував до демократії. Колоністи селилися на диких землях, покритих лісами. Вони мали працювати, щоб звести будівлі для тимчасового житла, забезпечити себе їжею та розчистити землю від лісів для ферм та житла. Це вимагало співпраці, підкріпленої вірою в те, що у Новому Світі всі люди мають однакові умови без надання будь-кому особливих привілеїв.

Необхідність рівноправності справила свій вплив на стосунки перших 13 колоній (Массачузетс, Род-Айленд, Делавер, Віргінія, Меріленд, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Джорджія) із материнською країною, Англією. (6, с.33).

Колонії користувалися певною автономією у внутрішніх справах, що підтверджувалося королівськими грамотами. Їхні мешканці вважалися громадянами Англії, хоча своїх представників у парламенті метрополії не мали. За ними визнавалася свобода релігії, право обирати посадових осіб, носити зброю, створювати ополчення, брати участь у обкладенні податками. Тут, в колоніях, діяв суд присяжних і англійське загальне право. (11, с. 190.)

Метрополія часто втручалася у справи колоній, до того ж це втручання мало негативний характер. Визначну роль у розвитку концепції природних прав і свобод громадян і в її практичній реалізації відіграв ряд документів.

4 липня 1776 р. у Філадельфії Конгрес виголосив знамениту "Декларацію незалежності сполучених штатів". Була проголошена повна незалежність штатів та розрив їхніх стосунків з англійською метрополією.

1 березня 1781 р. була прийнята перша конституція США - "Статті конфедерації" Нею проголошувався міждержавний союз штатів, за яким кожен з її суб"єктів союзу зберігав "свободу, незалежність, І усяку владу, юрисдикцію і право". Кожен штат мав свій парламент, свій уряд і власну конституцію.

Джордж Вашингтон назвав цю конституцію "мотузкою з піску". Надмірна суверенність окремих штатів становила небезпеку для інтересів федерації вцілому. Незважаючи на підтримку 12 штатів, проект провалився. (11, с. 191, с. 192)

Правлячим колам країни стало зрозуміло, що лише міцна централізована держава (а не "мотузка з піску") буде в змозі установити правопорядок і класовий мир у країні, забезпечити нормальні умови розвитку економіки.

Тому з 25 травня по 17 вересня 1787 в умовах глибокої таємності проходила робота конституційного конвенту. Після чотирьох місяців дебатів була вироблена конституція, якою США послуговується і сьогодні.4 березня 1789 р. вона була ратифікована 3/4 штатів вступили в дію. (11, с. 194)

1.4 Зміст Конституції

Американська Конституція (див. додаток 1) була першою у світовій історії писаною конституцією, втіленою в практику державного життя, першою конституцією у формальному значенні цього слова. Вона являє собою унікальний документ, в тому розумінні, що для зміни її тексту передбачалася спеціальна процедура, котра ускладнювала її перегляд. Наприклад, при голосуванні проекту про зміну Конституції вимагалася кваліфікована більшість обох палат парламенту. При прийнятті поправок - не менше 2/3 обох палат конгресу, а при ратифікації-не менше 3/4 штатів.

Цікаво також те, що в США перегляд Конституції не тягне за собою (подібно до інших країн) зміну її первісного вигляду. Поправки (див. додаток 2) вносяться до неї у вигляді додаткових статей. Але для того, щоб будь-кому не закортіло робити це без кінця, автори Конституції передбачили складний механізм їх внесення: проект поправки повинна була схвалити кожна палата конгресу двома третинами голосів, а після цього поправки мають бути ратифіковані легіслатурами трьох чвертей штатів.

Конституція закріплювала республіканську форму правління як у межах усієї країни, так і в окремих штатах. На практиці це означало, що будь-які спроби змінити республіканський лад чи відокремити штати розцінювалися як державна зрада. (16, с. 196).

Конституція складається з 7 статей і, вже, на даний момент, 26 поправок.

У стислій вступній частині Конституції її розробка і прийняття обгрунтовані такими причинами: утворенням більш досконалого союзу, утвердженням правосуддя, охороною внутрішнього спокою, організацією спільної оборони.

У преамбулі говориться про сприяння добробуту тим, хто живий, і про надання їм і їхнім нащадкам благ і свобод.

Революційні гасла Декларації про права і свободи американських громадян не згадуються. Упорядники прагнули закріпити права і владу в США за багатою меншістю, всупереч демократичній більшості. Отже, структура загальнофедеральних властей і їхньої компетенції відповідала в першу чергу інтересам крупної буржуазії і плантаторів. У цьому смислі Конституція зробила крок назад у порівнянні з Декларацією незалежності.

Конституція не ліквідувала політичної автономії штатів, але вона протипоставила їй сильну центральну владу, Конфедерація перетворилась у федерацію. (8, с. 209.)

Конституція проголошувала Сполучені Штати Америки президентською республікою, особливостями якої є: поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; позапарламентський метод обрання президента і формування уряду; відсутність у президента права розпуску найвищого законодавчого органу; відсутність у конгресу права приймати вотум недовіри до уряду; заборона членам уряду бути депутатами конгресу і навпаки. (16, с. 197)

Основоположним принципом Конституції став принцип "поділу властей", проголошений свого часу англійським філософом Локком і розвинений видатним мислителем Франції Монтеск"є - "одна влада стримує іншу". (8, с.210.)

Законодавча влада належить двопалатному конгресу. Нижня палата (Палата депутатів) формується відповідно до кількості населення у штаті, верхня (Сенат) представлена двома депутатами від кожного штату незалежно від кількості населення.

Будь - який законопроект приймається і обговорюється обома палатами Конгресу і після схвалення подається президентові на підпис, після чого набирає чинності. Відхилений Президентом законопроект шляхом застосування ним відкладувального вето може набрати чинності після повторного його схвалення двома третинами голосів Конгресу.

Виконавчу владу Конституція вручила Президенту.

Судова влада належить Верховному Суду і місцевим федеральним судам. (16, с. 196-197.)

Оригінальний та добре відпрацьований текст Конституції не містив в собі жодної статті, присвяченої громадським правам і свободам. Тому ще в період ратифікації окремі штати висували вимогу включити до федеральної конституції декларацію громадянських прав за зразком тих, що були у конституціях штатів.

Першому конгресові, скликаному на основі нової Конституції, довелося зайнятися поправками до неї. У червні 1789 р. було внесено перші 10 поправок, які до грудня1791 р. були ратифіковані штатами і вступили в силу. Вони одержали назву "Білля про права", оскільки так чи інакше торкалися політичних та особистих свобод громадян. (16, с. 199.)

Конституцію час від часу підправляли, але головні її положення дійсні й досі. Складається вона з 7 статей і 26 поправок. Вона дає повноваження центральному уряду, розподіляє ці повноваження поміж кількох урядових розгалужень та обмежує владу, як центрального уряду, так і окремих штатів. (10, с.12)

1.5 Право США у XІХ-XX ст.

До початку 20-х років ХХ століття у США налічувалося 22 штати, половина з них були рабовласницькими. Між рабовласниками Півдня і буржуазією Півночі не припинялися конфлікти, особливо коли вконгресі вирішувалася доля нових штатів. Плантатори були зацікавлені у створенні нових рабовласницьких штатів. Буржуазія Півночі була проти цього. Плантатори прагнули зберегти свою перевагу у палатах конгресу. До 1861 р. майже всі американські президенти були з південних штатів.

Восени 1860 р. президентом був обраний один із найвидатніших діячів Америки, республіканець Авраам Лінкольн. Виходець із бідної сім"ї, він згодом став переконаним противником рабства. Його обрання послужило для рабовласників сигналом до заколоту. "Невідворотний конфлікт" між системою найманої праці вилився у відкриту громадянську війну. У грудні 1860 р. штат Південна Кароліна заявив про свій вихід із союзу, його прикладу послідували ще 10 південних штатів. (8, с.216, с.217)

18 лютого 1861 р. тимчасовим президентом Конфедерації південних штатів став Джефферсон Девіс, плантатор. В конституції Конфедерації відкрито проголошувалося, що рабство виступає основою політичного і економічного устрою нової держави (11, с. 203)

У ході війни (1861-1865рр.) уряд США видав закон про гомстеди (20 травня 1862) Акт передбачав фактично безкоштовну роздачу незайнятих земель громадянам США, а також іммігрантам, які виявили бажання взяти громадянство США. Лінкольн підписав також Прокламацію про звільнення рабів від 1 січня 1863 р.

У 1861-1879 рр. були розпочаті заходи, спрямовані на ліквідацію рабовласницької системи: в 1865 р. конгрес прийняв 13-ту поправку до конституції про скасування рабства на всій території США; у 1866 р. була прийнята 14-та поправка, за якою чорні наділялися цивільними правами. В лютому 1870 р. конгрес прийняв 15-ту поправку до Конституції. У ній записано, що право громадян не буде заперечуватися або обмежуватися під приводом раси, кольору шкіри або попереднього арабського становища.

Війна Півночі і Півдня мала прогресивне, визвольне значення. Знищивши рабство і сепаратизм південних штатів, вона сприяла зміцненню незалежності США. У конституційному праві зміцнилося положення: штати не вправі визнавати недійсними федеральні закони, штат не вправі виходити з федерації. (8, с.218, с.219)

На початку ХХ ст. у палаті представників діяло 47 комітетів, у сенаті 29. Влада стала більш залежною від фінансових магнатів. Відбулися зміни у системі голосування на виборах. З 1913 р. сенаторів обирають не конгреси, а виборці - по 2 сенатори від кожного штату, незалежно від числа виборців. На початку ХХ ст. штати уже були лідерами капіталістичного світу практично за усіма показниками. (11, с. 209, с.210)

Після прийняття Конституції США за формою державного устрою стали федерацією з сильним центральним державним апаратом. Коло питань, що належали до компетенції державних органів, було досить великим. Це - зовнішня політика, збройні сили і оборона країни, еміграція та імміграція, зовнішня торгівля і зв"язок між штатами, фінансові питання, пов"язані з федеральним бюджетом. Питання,що не зачіпали інтереси федерації, вирішувалися штатами самостійно. В них працював свій державний апарат і діяли свої конституції. Останні, на відміну від Конституції США, були більш гнучкими і систематично зазнавали численних змін. (16, с. 199)

Розділ ІІ. Структура американського права

У фундамент конституційної системи США закладено три принципи: а) розподілу державної влади ; б) федералізму ; в) принцип судового конституційного нагляду .

Принцип розподілу влади :

Принцип розподілу влади у державі реалізовується через систему "стримувань і противаг" гілок влади, котра передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади і розмежування між ними відповідних функцій. (16, с. 197)

Законодавча гілка влади:

Орган законодавчої влади - Конгрес - складається з обраних представників від кожного з 5о штатів. Він є єдиним органом США, який може приймати федеральні закони, накладати федеральні податки, оголошувати війну та вводити у дію міжнародні угоди.

Члени Палати Представників обираються на термін у два роки. Кожен член представляє округ у своєму рідному штаті. Кількість округів визначається шляхом перепису, що проводиться кожні 10 років. Найбільш заселеним штатам дозволено мати більше представників, ніж штатам з меншою кількістю населення, деякі з яких мають лише одного представника. На загал 435 представників є членами Палати Представників.

Сенатори обираються на шість років. Кожен штат має двох сенаторів, незважаючи на кількість населення. Терміни діяльності сенаторів гнучкі - з тим, щоб кожні два роки обиралась одна третина Сенату. Кількість сенаторів-100.

Для того, щоб стати законом, білль має бути затверджено як у Палаті Педставників, так і в Сенаті. Після представлення білля обом органам його вивчає один або кілька комітетів, які відповідно змінюють його, потім проходить голосування у комітеті та обговорення в Палаті Представників або Сенаті. Якщо він приймається одним органом, його передають на розгляд іншого органу. Коли білль приймається Палатою Представників та Сенатом у різних формах, члени обох органів зустрічаються у "дорадчій комісії" з метою уникнення протиріч. Групи, які намагаються переконати членів Конгресу голосувати за або проти білля, іменуються №лобі". Вони можуть намагатися вплинути на результат майже на будь-якій стадії законотворчого процесу. Коли обидва органи прийняли однакову версію білля, він передається на затвердження президентові. (6, с.35)

Виконавча гілка влади:

Головою виконавчої влади є Президент. Дискутувалося питання, чи він має обиратися довічно, чи тільки на чотири роки. Перший президент Дж. Вашингтон виставляв свою кандидатуру двічі, оголосивши про небажання балотуватися на третій строк. За винятком Ф.Д. Рузвельта, який чотири рази обирався президентом (1932, 1936, 1940 та 1944), президенти США перебували на своїй посаді максимально дві каденції. Основне міркування: президент, якого турбують наступні вибори, часто домагається дешевої популярності. (11, с. 195)

Внаслідок поправки до Конституції,що вступила в силу в 1951 році, президент може бути обраний лише на два строки. Крім випадків правонаступництва померлого або недієздатного президента, єдиним офіційним обов"язком віце-президента є очолювання Сенату. Віце-президент може голосувати в Сенаті лише у випадку рівного розподілу голосів. (6, с.35-36)

Президент виступає главою держави, прем"єр-міністром і головнокомандуючим в одній особі. Його вік повинен бути не нижче 35 років і термін проживання в США не менше 14 років. Кількість президентських виборщиків у штаті дорівнює загальному числу представників цього штату в обох палатах конгресу. Виборщиків обирає населення в перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року. Президент вступає на посаду лише після того, як принесе присягу, і приступає до обов"язків на початку березня такого року. У день інавгурації він дає клятву шанувати і дотримуватися Конституції, виголошує промову програмного характеру. Президент - глава держави і федеральної адміністрації. але він може бути усунутий від посади резолюцією недовіри, прийнятої конгресом. (8, с.212)

Повноваження президента широкі, але не безмежні. як головна особа, яка формулює національну політику, президент пропонує законодавчі акти конгресу. Президент може накладати вето на будь-який білль, прийнятий Конгресом. Президент є головнокомандуючим збройних сил. Президент має повноваження призначати федеральних суддів у разі виникнення вакансії, включаючи суддів Верховного Суду. Як голова своєї політичної партії та особа, що має відкритий доступ до засобів масової інформації, президент може легко впливати на громадську думку.

У межах виконавчої влади президент має широкі повноваження на випуск положень та директив, що регулюють роботу федеральних державних департаментів та агенцій. Президент призначає голів та вищих посадових осіб таких департаментів та агенцій. Голови великих департаментів, так звані "секретарі", є частиною президентського кабінету. (6, с.36)

Питання про імпічмент (піднімалося двічі за усю історію США, кожного разу безуспішно) вирішується в Сенаті кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів (11, с. 195)

У зв"язку з розвитком двопартійної системи влада президента характеризується певною специфікою. Через слабку партійну дисципліну президент, з одного боку, не завжди міг сподіватися на підтримку своєї партії в палаті представників або в сенаті. З іншого боку, оскільки обирається фактично всім населенням у ході спеціальних виборів він завжди був більш незалежним у своїх діях стосовно конгресу.

Судова гілка влади:

Судову гілку влади очолено Верховним судом США, який є єдиним судом спеціально створеним за Конституцією. Крім того, Конгрес створив 13 федеральних апеляційних судів та, як нижчу інстанцію, близько 95 федеральних окружних судів. Верховний суд проводить засідання у Вашингтоні, округ Колумбія, а інші федеральні суди розташовані у містах по всіх Сполучених Штатах. Федеральні судді призначаються довічно або до моменту, коли вони добровільно ідуть у відставку; вони можуть бути зняті з своєї посади лише шляхом важкого процесу імпічменту та слухань у Конгресі. (6, с.36)

Верховний Суд складається з головного судді та восьми членів Верховного Суду. За невеликими винятками, справи передаються до Верховного Суду на апеляцію з федеральних судів або судів нижчої інстанції. Більшість з цих справ пов"язана із суперечками щодо тлумачення та конституційності дій, вчинених виконавчою владою, та законів, прийнятих Конгресом або штатами (так само як, і федеральні закони, закони штатів повинні відповідати Конституції США). Хоча, як було сказано, три гілки влади повинні бути рівними між собою, часто Верховний Суд має останнє слово у тій чи іншій справі. Суди можуть приймати рішення про неконституційність закону, що робить його не чинним. На більшість із таких рішень подаються апеляції до Верховного Суду, який, таким чином є остаточним арбітром у тлумаченні Конституції. (6, с.36)

Федеральні суди:

Загального права,розглядають справи, що стосуються федеральних питань (на основі федеральних законів і Конституції США).

Спеціальні, розглядають податкові, митні, патентні та інші справи. Суд з позовів розглядає виключно претензії до федерального уряду. податковий суд розглядає справи про федеральні податки. Суд з питань міжнародної торгівлі розглядає цивільні справи про федеральні податки, пов"язані з тарифними і торговими договорами. Існує система судів з питань банкрутства та ін. (14, с.567)

Судова система штату. В одних штатах вона двоступінчаста, в інших - триступінчаста. У більшості штатів судову систему очолює Верховний суд штату, який може створювати ще й спеціальні суди штатів (у справах неповнолітніх, у справах спадкування, сільські суди, поліцейські суди та ін.) Верховний суд штату обирається населенням або призначається губернатором за згодою сенату штату. Як правило, він займається розглядом апеляцій на рішення нижчих судів. Подібно до Верховного суду США верховні суди штатів володіють і правом конституційного нагляду. Вони можуть скасувати будь-який закон штату, піддати ревізії конституцію штату, визнати недійсним будь-який розділ конституції штату на підставі ведення його суперечності федеральній конституції.

Судами первинної юрисдикції в штаті є окружні суди: розглядають справи з участю присяжних засідателів, мають апеляційну юрисдикцію щодо рішень вищих судів (одноособові мирові судді, поліцейські суди, муніципальні суди).

У деяких штатах є суди обмеженої юрисдикції: розглядають справи про нечисленні злочини. Ці суди іменуються муніципальними, поліцейськими. (14, с.568)

Своєрідною характерною рисою судової системи США стала наявність неофіційної "народної юстиції", яка зберігалася тривалий час. Одним з найбільш поширених її видів став "рух безпеки" - організовані народні самосуди над конокрадами, різного роду бандитами. Розквіт цього руху припав на середину ХІХ століття, коли виносилося до 700 смертних вироків. У другій половині цього ж століття виник рух "білих капюшонів", котрий зосереджувався на порушеннях не права, а моралі. Найбільш відомим із ни став "ку-клукс-клан". У ХХ ст. народна юстиція перестала існувати. (2, с.414)

Суть системи "стримувань і противаг" має певні характерні риси:

всі три гілки влади мають різні джерела формування;

всі органи державної влади мають різні терміни повноважень;

Конституція передбачила кожній з гілок влади можливість нейтралізувати узурпаторські спроби іншої гілки. (16, с. 197-198)

Принцип федералізму:

Федералізм має два виміри. "Вертикальний" федералізм характеризує відносини між штатами і федеральним урядом, а "горизонтальний", чи міжштатний - між окремими штатами. Історія вертикального федералізму - значною мірою історія посилення федеральної влади порівняно з владою штатів. Основним наслідком горизонтального федералізму є те, що значення кордонів між штатами дедалі зменшується. (1, с.26)

Структура уряду штату та його повноваження:

штатам не потрібно озиратись на федеральну Конституцію, щоб діяти чи створювати закони: вони мають владу і невід"ємні права окремих, незалежних, суверенних держав, тож можуть приймати будь-які закони, крім заборонених федеральною конституцією чи їхніми власними конституціями;

подібно до структури федерального уряду, конституції штатів визначають три гілки влади на чолі з губернатором штату та верховним судом штату. Законодавча система штатів двопалатна, і лише система штату Небраска - однопалатна. Глава виконавчої влади штату називається губернатором, а його заступник - віце-губернатором. Головний законодавчий орган називається законодавчим органом штату, або законодавчими зборами, а головний суд - верховним судом штату;

основними політичними підрозділами штату є округи і міста чи села. Усі ці рівні належать до категорії "місцевого" чи " муніципального врядування". Головною службовою особою виконавчої влади міста є мер, а його законодавчим органом - "міська рада". Прийняті містом закони називаються постановами, а не законодавчими актами. Вони чинні лише в межах міста. Окремої судової влади не існує, бо суди, які розглядають правопорушення в межах міста, в тому числі й порушення міських законів, входять до судової системи штату;

місцеві уряди забезпечують функціонування багатьох служб, необхідних для підтримки комунальної власності й міських центрів. Важливою функцією місцевих урядів є контроль за користуванням землею. Місцеві уряди також забезпечують роботу різних служб для потреб населення - каналізаційних, водопостачальних, з вивезення сміття, тощо. Основною ж функцією місцевих урядів є турбота про освіту. Місцеві уряди мають право оподатковувати прибутки, отримувати кошти для фінансування всіх цих програм. (1, с.27-28)

Але все-таки, маючи статус суверенних державних утворень, штати насправді не володіють усіма атрибутами суверенітету:

позбавлені зовнішньополітичних повноважень;

обмежена їх влада у фінансовій сфері;

жоден штат не має права змінити у себе форму правління, закріплену Конституцією США;

штати абсолютно позбавлені права на вихід з федерації. (16. с. 198)

Принцип судового конституційного нагляду:

Третім принципом політичної системи США є судовий конституційний нагляд. Його суть полягає у тому, що судді Верховного Суду мають право визначати недійсними закони конгресу і акти виконавчої влади. Такі рішення верховного суду є остаточними і обов"язковими для всіх державних органів. Конституційний нагляд перетворився на могутній засіб пристосування Конституції до зміни соціально-економічних умов життя суспільства. З іншого боку, це - знаряддя, за допомогою якого судова влада може впливати на законодавчу владу, виконавчі органи і політичний процес у цілому. (16, с. 199)

Розділ ІІІ. Правова система США на сучасному етапі

Відтоді як США являли собою купку малознатних колоній, розсіяних уздовж Атлантичного узбережжя, країна зазнала неабияких змін, перетворившись, за висловом політолога Бена Воттерберга, на " першу в світі універсальну націю" із 250 млн. населенням, де представлені практично всі національності та етнічні групи земної кулі. Це також країна, де теми і масштаб змін - економічних, культурних, демографічних і соціальних - не зменшуються з плином часу. Сполучені штати часто перебувають на авангарді модернізації та перетворень, які згодом відбуваються в інших країнах світу. До того ж США і надалі продовжують плекати ключові цінності, що своїм корінням сягають витоків нації. Йдеться передусім про несхитну віру у свободу особистості та демократію, відданість принципам економічного достатку і процвітання громадян країни. Неодмінною умовою існування сполучених штатів Америки залишається збереження та захист свободи, демократії і рівних можливостей для подальшого розквіту нації. (9, с.178)

Американці регулярно використовують свої демократичні права шляхом голосування на виборах та участі у політичних партіях та виборних кампаніях. Сьогодні у сполучених штатах існують дві великі політичні партії: Демократична та республіканська. Демократична партія, яка вийшла з партії Томаса Джефферсона, була сформована до 1800 року. Республіканська партія була створена у 1850-х роках Абрагамом Лінкольном та іншими діячами, які були противниками розширення рабства у нових штатах, які на той момент увійшли до Союзу.

Демократична партія вважається більш ліберальною партією, а Республіканська - більш консервативною. взагалі, демократи вважають, що уряд зобов"язаний забезпечувати соціальні та економічні програми для тих, кому вони потрібні.

Республіканці не обов"язково заперечують ці програми, але вважають їх занадто дорогими для платників податків. Республіканці більше зосереджені на заохоченні приватних підприємств, вважаючи, що міцний приватний сектор робить громадян менш залежними від уряду.

Обидві великі партії мають групи підтримки серед широких прошарків американців та охоплюють широкий спектр політичної думки. Члени і навіть обрані посадовці однієї партії не обов"язково погоджуються один з одним у кожному питанні. Американці не повинні бути членами політичної партії для того, щоб брати участь у голосуванні або щоб бути кандидатом на державну посаду без наданих партією грошей або учасників кампанії.

Невеликі політичні партії, вони іменуються "третіми партіями", - другорядні для Сполучених штатів, і їхні кандидати рідко вибираються на посади. Невеликі партії, однак, часто служать для привернення уваги до питань, які турбують виборців, але були проігноровані у політичному діалозі. коли це трапляється, одна або обидві великі партії можуть звернутися до цього питання, і тоді треті зникають.

На загальнонаціональному рівні вибори проводяться кожних два роки. Американці вільні щодо міри своєї участі в політичному процесі. Багато громадян активно беруть участь у ньому через волонтерську роботу на кандидатів, популяризацію певного питання або висування самих себе на посаду. Інші обмежують свою участь голосуванням у день виборів, дозволяючи своїй демократичній системі спокійно працювати та будучи впевненими у захисті своїх свобод. (6, с.37)

На рубежі 2002-2003 рр. США приступили до реалізації на Ширшому Близькому Сході широкомасштабної стратегії “просування демократії”. Центральне місце у її здійсненні відводилось Іраку. Суть політики США в Іраку полягає у тому, що арабську країну обрано як показовий полігон у реалізації зазначеної стратегії на Близькому і Середньому Сході. Трансформація Іраку за планами Вашингтона - це реалізація своєрідного пілотного проекту будівництва демократії й ринкової економіки в арабській країні для наступного поширення цієї моделі на весь Близький і Середній Схід.

Обрання Іраку ключовою країною у розгортанні трансформаційних процесів на Близькому і Середньому Сході зумовлюється комплексом чинників. Американськими стратегами та аналітиками враховувалося винятково важливе стратегічне розташування Іраку в центрі Арабського світу, наявність колосальних запасів енергоресурсів, особлива роль цієї країни у політичній історії арабського народу та всього Близькосхідного регіону.

Однак протягом кількох років після скинення режиму С. Хусейна американці припустилися в Іраку численних серйозних промахів й помилок. Все це призвело у 2006 р. до різкого загострення ситуації в Іраку, коли країна, фактично, опинилась у стані громадянської війни, ситуація в країні почала виходити з під контролю. Як наслідок, Республіканська партія США зазнала нищівної поразки на проміжних виборах до Конгресу у листопаді 2006 р. На своїй першій прес-конференції за результатами виборів Дж. Буш був змушений визнати, що Ірак став головною причиною програшу республіканців на проміжних виборах і американська стратегія в Іраку потребує переосмислення.

10 січня 2007 р. американський президент виступив зі Зверненням до нації, в якому виклав основні положення нової стратегії США в Іраку, яка згодом отримала назву “Новий шлях вперед” (New Way Forward). Головна ідея цієї нової стратегії полягає у тому, що Сполучені Штати тимчасово йдуть на доволі значне збільшення своїх військ в Іраку, в першу чергу, у Багдаді (так званий “ривок” до Іраку), з тим, щоб надати можливість іракському уряду “отримати простір" для просування вперед у вирішенні назрілих питань національного примирення та стабілізації ситуації в країні.

Проведення наприкінці листопада 2007 р. на території Сполучених Штатів міжнародної конференції в Аннаполісі, яка відкрила шлях до прямих переговорів між Ізраїлем та Палестиною у напряму укладання всеохоплюючого мирного договору, стало помітним успіхом американської дипломатії, яка дозволила американській адміністрації зміцнити свої позиції в Іраку.

Слід розуміти, що США увійшли до Іраку надовго і у стратегічній перспективі робитимуть все, або закріпитися у цій країні. В Іраку США опрацьовуватимуть нову версію ”південнокорейської моделі” співробітництва та впливу з урахуванням особливостей та реалій як самого Іраку так й усього Близькосхідного регіону. (4).

Вибори президента США 2008 року - 56-ті вибори президента та віце-президента Сполучених Штатів Америки, відбулися 4 листопада 2008 р. У ході передвиборної боротьби на виборах 2008 р. з'явилося декілька основних кандидатів. Від Демокоратичної партії США за посаду президента країни боролися сенатор конгресу США від штату Іллінойс Барак Обама. Його суперником від Республіканської партії США виступав сенатор конгресу США від штату Арізона Джон Маккейн. У виборах також брали участь кандидати від Лібертаріанської партії Боб Барр, від Конституційної партії Чак Болдвін та від Партії зелених Сінтія Маккіней. Одним з претендентів на посаду був також незалежний кандидат Ральф Нейдер.

Вибори Президента США співпали з виборами у Сенат США у 38 штатах та в Палату представників у всіх штатах країни. Списки виборців складалися частково на основі перепису населення США 2000 року.

Вибори Президента США 2008 р. мали багато в чому історичне значення: вперше на найвищу посаду в країні балотується чорношкірий кандидат Барак Обама. Його суперником у Демократичній партії була також перша жінка-претендент на посаду президента Гілларі Клінтон, однак у результаті внутрішньопартійної боротьби вона поступилася номінацією Бараку Обамі. Кандидат на посаду віце-президента США від Республіканської партії Сара Пейлін також перша жінка-кандидат на цю посаду. Її соратник по партії та кандидат на посаду президента Джон Маккейн є найстарішим претендентом в історії країни у віці 72 років.

За результатами голосування 4 листопада 2008 р. у виборах переміг кандидат від Демократичної партії Барак Обама, отримавши 349 голосів колегії виборців та 52% голосів виборців країни. Таким чином, Барак Обама був обраний 44-им президентом США. Інавгурація новообраного президента країни відбулася 20 січня 2009 року. (17)

Висновки

Більш ніж 200-літня історія розвитку конституційного права США показує, що повноваження виконавчої гілки влади постійно розширювались. Президентська влада почала домінувати над Конгресом, зазначають американські дослідники, з кінця ХІХ ст. Траплялися періоди, наприклад, у 70-ті роки ХХ ст., коли президентська влада послаблювалась але такі періоди були короткотермінові. Як зазначає колишній радник президента Дж. Ріді, президентська влада є "фокусом" американського життя. Ніякі історичні вітри не похитнули сильної виконавчої гілки влади у США. (5, с.101)

Американські вчені переконують, що незважаючи на те, що Конституції США вже понад двісті років, вона і досі є основним, важливим і, що мабуть найголовніше, дієвим документом; взірцем, еталоном для всіх інших держав і їх конституцій. Однак, Согрін В.В. доводить, що за двісті років конституційне право перенесло в США важливі зміни. Поряд із „писаною” федеральною Конституцією 1787 року у США сформувалась і так звана „жива" конституція, без якої не можливо зрозуміти американських політичних реалій. Під „живою” конституцією розуміють всі державні закони, судові постанови, політичні інститути, владні функції, не зафіксовані в Основному законі, але за своєю фактичною роллю йому рівнозначні чи навіть такі, що переважають за своєю суттю над ним. (15, с.56)

Держава США - ядро політичної системи американського суспільства. Державне владарювання є основною системною якістю держави, як елементу політичної системи. Саме у функції владарювання виявляється провідна роль американської держави, формується стійкість, стабільність всіх інших інститутів суспільства. Подібна роль держави забезпечується, по-перше, шляхом видання законів і інших нормативно-правових актів, що встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки; по-друге, повсякденною оперативно-старанній діяльністю спеціального апарату по управлінню суспільством; по-третє, здійсненням правосуддя, контролю і нагляду за виконання правових розпоряджень; по-четверте, шляхом вживання на законній підставі державного примусу; по-п'яте, підтримкою і захистом американських засад суспільства, демократичних традицій, прав і свобод людини і громадянина. Державний механізм в США впродовж двох століть функціонує стійко, без яких-небудь кардинальних потрясінь. (7, с.67)

Список використаної літератури

1. Бернхем В. Вступ до права та правової системи сполучених штатів Америки-К.: Україна, 1999. (с.26, с.27-28)

2. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави та права зарубіжних країн.2-е вид. перероб. і доп.: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літерарури, 2008. - (с.414)

3. Волинка К.Г. Теорія держави і права. - К.: МАУП, 2006. - (с.221, с.122, с.224, с.123)

4.В. Швед: "Відділ досліджень країн Близького Сходу та Азійсько-Тихоокеанського регіону". 2008.

5. Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. - Випуск 28. - К.: Ін-т держави іправа ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - (с.101)

6. Джордж Клак; Розалі Таргонскі. Портрет сполучених штатів Америки. / Пер. на українську. - Олег Кучеренко- (с.33, с.35, с.36, с.37)

7. Іноземне конституційне право/ Черінь редакцією проф. В.В. Маклакова. - М.: Юріст', 1996. - (с.67)

8. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Під загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Джужи О.М. - Київ: НАВСУ, "Правові джерела", 2000. - (с. 209, с.210, с.216, с.217, с.218, с.219, с.212)

9. Історія США: нарис. / Пер. на укр мову - Лісняк та ін ., - "Діалог інтернешнл", Київ. (с.178)

10. Каррі Д.П. Конституція сполучених штатів Америки: Посібник для всіх/ Пер. з англ. О.М. Мокровольського - К.: Веселка, 1993. - (с.12)

11. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. Вид. 5-те, доп. - К.: Атіка, 2006. - (с. 190, с. 191, с. 192, с. 194, с. 203, с. 209, с.210, с. 195)

12. Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2001. (с.126-127, с.129, с.131)

13. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - (с.99)

14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2008. (с.546-547, с.555, с.310, с.552, с.567, с.568)

15. Согрин В.В. Принятие Конституции США: мифы и реальность // Новая и новейшая история. - 1987. - №2. - (с.560

16. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К: Юрінком Інтер, 2006. - (с. 196, с. 197, с. 199, с. 198)

17. http://uk. wikipedia.org/wiki/Президентські_вибори_у_США_2008

18. Хрестоматія. Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. - К.: Юрінком Інтер. (с.9-20, с.21-30)

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему