Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх
Системний підхід у дослідженні дозволяє розглядати умовно-дострокове звільнення від відбування покарання багаторакурсно: як певний феномен законодавства, кримінально-правової теорії та практики. Відповідним чином, і в його правовій характеристиці може бути відзначено щонайменше три аспекти. По-перше, воно є правовим інститутом, по-друге – правозастосовним процесом, по-третє – результатом реалізації норм кримінального та кримінально-виконавчого права. Як правовий інститут умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є сукупністю юридичних (кримінально-правових, кримінально-виконавчих, кримінально-процесуальних) норм, тобто є міжгалузевим. Як процес воно передбачає наявність певних підстав для його виникнення та припинення, певні динаміку та послідовність розвитку, мету. Нарешті, як результат таке звільнення означає настання певних правових наслідків, змін у розвитку кримінальних, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих правовідносин.
На нашу думку, погляд на умовно-дострокове звільнення як на процес і результат, дозволяє дещо в іншому, аніж традиційний, ракурсі, побачити ті юридично значущі елементи, з яких утворюється цей вид звільнення від відбування покарання. Процес умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого ст. 107 КК, на нашу думку, містить розвиток правовідносин через послідовну зміну наступних етапів:
1) етап відбування засудженим певної частини покарання, призначеного за вчинений у неповнолітньому віці злочин, під час якої він власною поведінкою повинен довести своє виправлення;
2) етап розгляду державними органами питання про умовно-дострокове звільнення від покарання і ухвалення рішення про звільнення особи від відбування тієї частини покарання, яка лишилася;
3) етап перевірки достовірності висновків про позитивний результат (виправлення засудженого), досягнутий під час виконання покарання шляхом зобов’язання звільненої особи не вчинити нового злочину протягом часу, який дорівнює тривалості невідбутої частини покарання.
Утримання засудженого від нового злочину забезпечується загрозою застосування тієї частини покарання, що лишилася невідбутою шляхом приєднання її повністю або частково до покарання, призначеного за новий злочин. Слід зазначити, що на цьому етапі дослідники проблем умовно-дострокового звільнення, як правило, зупиняються. Але, на нашу думку, в цьому процесі необхідно підкреслити існування ще однієї, завершальної стадії, якою є набрання звільненням від відбування покарання остаточного характеру. Ця стадія реалізується лише в той день, коли повинен був закінчитися термін відбування покарання, призначеного обвинувальним вироком суду, за умови, що достроково звільнений протягом цього часу не вчинив нового злочину. Лише в цей момент щодо засудженої особи насправді остаточно погашається (зникає, анулюється) можливість остаточного та повного виконання покарання як форми реалізації її кримінальної відповідальності, і вона справді, реально стає звільненою від відбування покарання. Згадаємо, до речі, що в деяких нормативно-правових актах минулих періодів сприятливе закінчення контрольного проміжку часу при умовно-достроковому звільненні прямо прирівнювалося до відбування покарання. Як зазначалося, тлумачення його як відбуття покарання можна побачити й у деяких науковців. Наприклад, Д.П. Водяников пише: „Тільки по закінченню певного строку, рівного невідбутій частині покарання, якщо умовно-достроково звільнений протягом зазначеного терміну не порушить умов звільнення, передбачених законом, покарання вважається відбутим" [2, с. 139]. Але, звичайно, в цьому випадку про повне відбуття покарання можна говорити лише умовно, як про певну юридичну фікцію, при якій неіснуюче (відбуття певної частини покарання) визнається існуючим (реально виконаним покаранням).
Як і будь-яка інша правозастосовна діяльність, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, яке здійснюється стосовно конкретного засудженого, потребує дослідження та оцінки крізь призму вимог законодавства (кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого) певних юридично значущих обставин об’єктивного та суб’єктивного характеру. Лише у зв’язку з їх наявністю кримінально-правові відносини можуть трансформуватися, перетворюючись з правовідносин із приводу виконання покарання у правовідносини з приводу регулювання поведінки умовно-достроково звільненого й звільнення його від покарання, а згодом і остаточно припинитися. Сукупність таких ознак заздалегідь визначена законом, є постійною та стабільною. Тому, розглядаючи динамічний аспект умовно-дострокового звільнення від відбування покарання можна сказати, що це звільнення містить в собі певний юридичний склад – сукупність юридично значущих елементів, наявність яких визначає настання такої форми реалізації кримінального закону стосовно винного у вчиненні злочину, як дострокове й умовне звільнення його від покарання без повного відбуття останнього.
Слід зазначити, що аналіз регулятивних інститутів через призму юридичного складу нерідко використовується у кримінально-правових дослідженнях. Так, Т.Т. Дубінін на підставі аналізу підстав та умов звільнення від кримінальної відповідальності ввів до наукового обороту таке нове кримінально-правове поняття, як „склад звільнення від кримінальної відповідальності" [5]. Категорія „склад" широко використовується у спеціальній літературі у зв’язку із характеристикою дійового каяття [6; 118]. Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, на нашу думку, включає упорядкований комплекс (сукупність) наступних юридично значущих елементів: суб’єкт умовно-дострокового звільнення, тобто особа, що підлягає йому; передумова умовно-дострокового звільнення як визначення того, від чого саме (яких видів покарань) засуджена особа може бути умовно-достроково звільнена; підстава умовно-дострокового звільнення як суттєві обставини, що виступають реальним, дійсним, справжнім приводом для здійснення цього виду звільнення від відбування покарання; умова умовно-дострокового звільнення як певні вимоги до поведінки достроково звільненої особи.
Будь-яка з таких обставин набуває значення у ракурсі, що висвітлюється, тобто може вважатися елементом юридичного складу умовно-дострокового звільнення від відбування покарання лише у випадку, коли фактично існують й інші його елементи, тобто у сукупності з ними. Наприклад, до постпенітенціарної поведінки умовно-достроково звільнених осіб законом висувається умова про не вчинення ним нового злочину протягом невідбутої частини покарання. Але, як вже зазначалося, вимога про не вчинення злочинів є, по суті, змістом одного з конституційних обов’язків громадян України. Ч. 1 ст. 68 Конституції України вимагає: „Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей" [6]. У ролі юридично значущої обставини як елементу складу звільнення від відбування покарання (умови цього звільнення) цей обов’язок виступає лише в тому випадку, коли були наявні інші елементи зі складу цього звільнення (була передумова та підстава для умовно-дострокового звільнення, і воно було здійснене щодо відповідного суб’єкта). Лише в цьому випадку вчинення особою злочину окрім обов’язкового кримінального переслідування тягнутиме для неї несприятливий наслідок у межах інституту умовно-дострокового звільнення – скасування цього звільнення та повернення попередньо відкладеної частини покарання до реального виконання.
Оскільки умовно-дострокове звільнення від відбування покарання наповнюється практичним змістом лише за наявності особи, до якої воно може бути застосоване, то огляд його складу вважаємо доцільним розпочинати саме із характеристики суб’єкта, що може бути звільнений. Суб’єктом умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за ст. 107 КК є фізична, осудна особа, яка досягла передбаченого законом віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, засуджена обвинувальним вироком за вчинення до досягнення вісімнадцяти років злочину та відбуває покарання за нього. Для спеціального виду умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого ст. 107 КК таким суб’єктом може бути будь-яка особа незалежно від її віку під час відбування покарання, тобто як неповнолітні, так і повнолітні засуджені. Це беззаперечно випливає з тексту цієї статті, в якій ідеться про звільнення від відбування покарання за злочин, вчинений у неповнолітньому віці, а не про умовно-дострокове звільнення неповнолітнього (як зроблено у кримінальних законах деяких зарубіжних країн). На нашу думку, таке рішення законодавця, яке урівнює неповнолітніх та дорослих засуджених в праві на застосування спеціального виду дострокового звільнення від покарання не є цілком виваженим як з точки зору юридичної форми, так і змісту розглядуваної норми. Проти нього можна навести наступні аргументи.
По-перше, як було показано нами в попередньому розділі даної роботи, уже виходячи з назви розділу XV Загальної частини, правовідносини, що регулюються нормами, закріпленими в цьому розділі, повинні передбачати наявність особливого, специфічного суб’єкта – особи, на підставі офіційної оцінки віку якої держава визнає її неповнолітньою. Тому набуття людиною, яка вчинила злочин, повноліття означає, що у сенсі кримінально-правового регулювання вона виходить зі сфери приписів цього розділу. Розповсюдженою у вітчизняному та світовому праві (і до того ж – не лише в кримінальному) практикою стало встановлення привілеїв чи обмежень залежно від віку особи. В той же час, категорії людей, що відповідають віковим періодам людського життя, неодмінно змінюються, послідовно трансформуються. Особи послідовно переходять з однієї такої категорії в іншу, втрачаючи при цьому певні, встановлені для осіб даного віку, права і привілеї і позбавляючись відповідних обмежень у правах. Водночас індивіди набувають інших прав та привілеїв, підпадають під дію нових обмежень у правах, визначених для відповідної вікової категорії.