регистрация / вход

Місце і роль права в системі соціальних норм

Реферат на тему: Місце і роль права в системі соціальних норм Соціальні норми — це загальні правила пове­дінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивни­ми закономірностями, є результатом свідомої вольо­вої діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціаль­ного впливу.

Реферат

на тему:

Місце і роль права

в системі соціальних норм

Соціальні норми — це загальні правила пове­дінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивни­ми закономірностями, є результатом свідомої вольо­вої діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціаль­ного впливу.

Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як: юридичні; мо­ральні; корпоративні (громадських організацій, по­літичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регу­люються нормами, їх поділяють на: економічні; по­літичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; орга­нізаційні; соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми — загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що вста­новлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нор­мативно-правових актах.

Моральні норми — правила поведінки, що базую­ться на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негу­манне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними пар­тіями, громадськими організаціями та іншими об'­єднаннями людей.

Звичаї чи традиції — правила поведінки, що істо­рично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей.

Аби показати, що право є особливим видом соці­альних норм, слід порівняти ознаки правових та ін­ших соціальних норм.

Так, правові норми, що у своїй сукупності утво­рюють право:

• виникають разом із виникненням держави;

• встановлюються чи санкціонуються державою;

• виражають волю керівної частини суспільства;

• утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єд­ність (систему права);

• існують у суспільстві як одна система норм;

• формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;

• правила поведінки формально визначені за зміс­том;

• мають певні форми зовнішнього виразу;

• мають точно визначені межі дії;

• забезпечуються державним примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми, що утворюють систему со­ціального регулювання:

• існують у будь-якому суспільстві;

• встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;

• виражають волю різноманітних частин населен­ня;

• можуть існувати й безсистемне, не будучи внут­рішньо узгодженими;

• існують здебільшого у вигляді декількох віднос­но самостійних систем нормативного регулю­вання;

• виражаються не тільки через права та обов'яз­ки, а й через загальні принципи, цілі, гасла то­що;

• зазвичай позбавлені формальної визначеності;

• можуть виражатись у будь-яких, не завжди фік­сованих, формах;

• не завжди мають точно визначені межі дії;

• забезпечуються звичкою, внутрішнім переко­нанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами. Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємо­зв'язком із державою, напрямками впливу на су­спільні відносини.

Кожне суспільство має регулювати відноси­ни між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних від­носин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як загальносоціальне явище право характеризує­ться певною свободою та обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвит­ком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Юридичне право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних норма­тивно-правових актів та інших джерел права.

Твердження про те, що право відірване від держа­ви, привело до виникнення різноманітних концеп­цій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо.

Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поді­ляють на об'єктивне і суб'єктивне.

Юридичним об'єктивним правом називають сис­тему всіх правових приписів, що встановлені, охоро­няються, захищаються державою, мають загально­обов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та Існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право — це певні можли­вості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держа­ви можна віднести такі:

• право — це система правових норм;

• це — правила поведінки загального характеру;

• ці правила мають загальнообов'язковий харак­тер;

• вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

• формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

• установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;

• у своїй сукупності регулюють соціальні відноси­ни між людьми;

• правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Кожне право, як елемент правової системи, скла­дається з багатьох правових норм. Аби вірно вибра­ти ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднують­ся не за випадковими ознаками, — між ними існу­ють конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регу­лювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регу­люються.

Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівницт­во до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх до­цільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що містяться в норматив­них приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті право­вої норми.

Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно ви­дається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.

Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безпе­решкодному добровільному здійсненню відповідни­ми суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави — це сис­тема загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гаран­тованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні від­носини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неодно­рідному суспільстві.

У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм взаємодіє. Розглянь­мо деякі аспекти цього явища.

У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють пов­нішому і швидшому досягненню бажаних резуль­татів.

Різні соціальні норми криють у собі вимоги, що виключають одна одну, а це веде до конкуренції різ­них моделей поведінки. Така ситуація утруднює реа­лізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

Під час формування основ правової держави в ре­гулюванні суспільних відносин зростає значення мо­ральних вимог, у яких знаходять відображення за­гальнолюдські цінності. Саме тому посилення мо­ральної обґрунтованості правових розпоряджень — необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцнення дисципліни,

Правова вимога зміцнення законності та правопо­рядку водночас є й важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один із моральних критеріїв поцінування пове­дінки особи та інших суб'єктів — адже в умовах без­законня годі й казати про мораль.

Найбільшої ефективності право досягає в разі збі­гу його вимог і вимог, що формулюються в мораль­них нормах. Під час формування правової держави співіснування цих двох видів соціальних норм зага­лом збігається або наближається до цієї умови.

Говорячи про зближення вимог права і моралі, не слід забувати, що між ними можуть існувати проти­річчя і негативні явища.

Коли протиріччя своєчасно не виявляються і, от­же, не усуваються, вони можуть призвести до пору­шень закону (за суспільного пріоритету вимог мора­лі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежній ситуації). Однією з причин таких про­тиріч є відносна стабільність моралі. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкрет­них життєвих ситуацій у процесі суспільного роз­витку.

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.

Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відоб­ражається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галу­зями, підгалузями, інститутами й нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зу­мовленості й характерним ознакам схожості, відмін­ностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним від­носно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:

• воно розвивається через правовідносини, поро­джувані економічними відносинами, а вже по­тім установлювані чи санкціоновані державою;

• під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;

• право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, пра­вове регулювання та його механізм, правовідно­сини, правосвідомість та ін.);

• система норм права є елементом системи право­го регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'­єктивного права, правідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (приміром, конкуренція норм права);

• ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової сис­теми.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути пра­ва; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер по­будови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цільна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів.

Первинним ланцюжком системи права є норма­тивно-правовий припис (норма права). Це загально­обов'язкове, формально визначене правило поведін­ки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регу­лювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індиві­дуально-правового припису:

• вони узагальнюють типові, тобто такі, що неод­норазово повторюються, життєві ситуації;

• розраховані на невизначену кількість суспіль­них відносин;

• адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'­єктів, що підпадають під таку ситуацію;

• діють у часі та просторі неперервно;

• чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Список використаної літератури:

1. Правознавство. / За ред. Копєйчикова В.В. – К., 1999.

2. Основи права. Посібник. – Харків, 2000.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий