Колізійні норми шлюбно-сімейного права України містяться у КпШС України і в міжнародних договорах, переважно про надання правової допомоги. Ці норми регулюють питання:
1) реєстрації шлюбів з "іноземним елементом"; 2) їх визнання;
3) розірвання шлюбу; 4) визнання розлучення; 5) особисті та майнові права подружжя; 6) правовідносини між батьками та дітьми; 7) встановлення опіки та піклування; 8) усиновлення.
1. Реєстрація шлюбів з "іноземним елементом". Колізійному праву України відомі різні колізійні прив'язки, спрямовані, зокрема, на вибір законодавства у випадках реєстрації шлюбів між громадянами України з іноземцями та між іноземцями. Переважно це прив'язки до закону місця реєстрації шлюбу та громадянства особи. Водночас колізійні норми можуть регулювати вибір законодавства щодо матеріальних умов оформлення шлюбу; умов форми шлюбу та стосовно перешкод до реєстрації шлюбу.
Шлюби, які реєструються в Україні між громадянами України з іноземцями чи між іноземцями, регулюються законодавством України. Це стосується як матеріальних, так і формальних умов реєстрації шлюбу, а також перешкод до його реєстрації, які випливають зі статей 15—17 та 45 КпШС України. Мова йде про необхідність взаємної згоди осіб, які одружуються; досягнення ними шлюбного віку; про заборону реєстрації шлюбу між особами, з яких хоча б одна вже перебуває в іншому шлюбі, між родичами по прямій висхідній та низхідній лініях, повнорідними і неповнорідними братами та сестрами, усиновителями і усиновленими, між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства; про недійсність фіктивного шлюбу.
Значна частина договорів про правову допомогу за участю України, а саме з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Народною Демократичною Республікою Йемен, Кіпром, Китаєм, Корейською Народно-Демократичною Республікою, Монголією, Румунією, Тунісом, Угорщиною, Югославією,1 не містять колізійних норм щодо реєстрації шлюбу. Договори з В'єтнамом, Грузією, Кубою, Молдовою, Польщею, іншими державами передбачають, що умови реєстрації шлюбу визначаються для кожної особи, яка бере шлюб, законодавством тієї держави—учасниці договору, громадянином якої є особа. У договорах із Кубою, Фінляндією, Чехословаччиною альтернативною до прив'язки закону громадянства є прив'язка до закону держави, де проживає особа, яка бере шлюб. В окремих договорах (наприклад, із Грузією) зазначено, що відносно перешкод до реєстрації шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства тієї договірної держави, на території якої шлюб реєструється.
У всіх договорах, які передбачають колізійні норми щодо матеріальних умов шлюбу, містяться й колізійні норми щодо форми шлюбу. Така норма є й у договорі з Алжиром. Форма шлюбу визначається законодавством тієї договірної держави, на території якої шлюб реєструється.
Мінська конвенція про правову допомогу 1993 p., крім прив'язки до закону громадянства щодо матеріальних умов та закону місця укладення шлюбу стосовно перешкод до реєстрації шлюбу, передбачає застосування закону постійного місця проживання до умов реєстрації шлюбу з участю осіб без громадянства.
2. Визнання зареєстрованого шлюбу. Шлюби між іноземними громадянами, зареєстровані в Україні у посольствах або консульствах іноземних держав (консульські шлюби), визнаються дійсними на основі взаємності, якщо ці особи на момент одруження були громадянами держави, яка призначила посла або консула (ч. 2 ст. 195 КпШС України). Кодекс установлює також, що шлюби між громадянами України, які проживають поза межами України, реєструються в консульських установах України.
У разі реєстрації шлюбу поза межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його реєстрації, вони визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання немає перешкод, що випливають із статей 15—17 та 45 КпПС України. Шлюби іноземних громадян, оформлені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні (ст. 196 КпПС України).
Норми про визнання шлюбів містяться у багатьох договорах про правову допомогу. В них зазначається, що у справах про визнання існування шлюбу застосовується законодавство договірної держави, яке застосовувалося для реєстрації шлюбу. Тут же визначається і компетентність органів, які беруть участь у розгляді справ про визнання шлюбів з "іноземним елементом".
3. Розірвання шлюбу. Відповідно до норм ст. 197 КпПС України розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні проводиться за законодавством України. Ця ж стаття встановлює органи, які є компетентними щодо розгляду справ про розлучення. Так, громадянин України, який проживає поза межами України, має право розірвати шлюб з одним із подружжя, що проживає поза межами України, незалежно від його громадянства, в судах України. У випадках, коли законодавством України допускається розірвання шлюбу в органах запису актів громадянського стану, шлюб може бути розірваний у консульських установах України. Справи про розірвання шлюбу за заявами громадян нашої держави, які проживають поза її межами, можуть розглядатися в судах України за дорученням Верховного суду України.
Чимало договорів про правову допомогу, наприклад, з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Народною Демократичною Республікою Йємен, Кіпром, Китаєм, Монголією, Югославією не містять колізійних норм щодо розірвання шлюбу. Інші ж установлюють колізійні прив'язки (основні, додаткові чи альтернативні), які визначають: 1) законодавство, що застосовується до умов розірвання шлюбу; 2) органи, компетентні розглядати ці справи. До розірвання шлюбу застосовується законодавство держави:
а) громадянами якої є подружжя в момент подання заяви (ч. 1 ст. 25 Договору з В'єтнамом) чи в момент порушення справи (ч. 1 ст. 26 Договору з Грузією, ч. 1 ст. 26 — з Молдовою, ч. 1 ст. 23—3 Кубою, ч. 1 ст. 26 — з Польщею, ч. 1 ст. 28 Мінської конвенції про правову допомогу 1993p. і т. д.);
б) в установу якої подано заяву за умови різного громадянства осіб (ч. 2 ст. 25 Договору з В'єтнамом);
в) спільного місця проживання осіб із різним громадянством (ч. 2 ст. 26 Договору з Молдовою, ч. 2 ст. 26 — з Польщею таін.);
г) орган якої порушив справу, якщо особи мають різне громадянство та проживають на територіях різних держав (ч. 4 ст. 26 Договору з Грузією, ч. 2 ст. 26 — з Молдовою, ч. 2 ст. 26 — з Польщею і т. д.).
За цими ж колізійними принципами визначається й компетентність органів щодо розгляду справ про розлучення. У договорах обумовлюється, що суд, до компетенції якого належить винесення рішення про розірвання шлюбу, є компетентним також у винесенні рішення про батьківські права й аліменти на користь неповнолітніх дітей (ст. 26 Договору з Молдовою, ст. 26—3 Польщею та ін.).
4. Визнання розлучення. Стаття 197 КпПС України вказує, що розірвання шлюбів між громадянами України та іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав поза межами України. Розірвання шлюбу між іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, також визнається дійсним в Україні. В договорах про правову допомогу спеціальних норм щодо визнання рішень про розірвання шлюбу не передбачено, оскільки ці договори містять норми про визнання рішень у будь-яких справах.
5. Особисті та майнові права подружжя. Закон України "Про правовий статус іноземців" та ст. 194 КпПС України передбачають національний режим для іноземців у шлюбно-сімейних відносинах. Винятки можуть установлюватися законом України. Внутрішнє законодавство України не передбачає колізійних норм щодо регулювання особистих і майнових стосунків подружжя у правовідносинах з "іноземним елементом". Вони встановлювалися окремими договорами про правову допомогу, укладеними СРСР (ст. 24 — з В'єтнамом, ст. 23 — з Кубою, ст. 25—3 Чехословаччиною). Нині ці норми є майже в усіх договорах, укладених Україною (ст. 26 — з Грузією, ст. 26 — з Естонією, ст. 26 — з Литвою, ст. 25 — з Молдовою, ст. 25 — з Польщею; ст. 27 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 p.).
Колізійні прив'язки є різноманітними, що дозволяє створити гнучке колізійне право і цим повніше захистити права та інтереси подружжя. Основним в усіх договорах про правову допомогу є відсилання до закону місця проживання осіб (спільного; роздільного; останнього; постійного). Водночас зміст понять спільного, роздільного, останнього, постійного місця проживання у договорах не висвітлюється. Використовуються також колізійні прив'язки до закону громадянства та до закону суду. Так, у Договорі з Естонією зазначається, що особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством договірної держави, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо подружжя має одне громадянство, але проживає на територіях різних держав, застосовується закон громадянства. Якщо подружжя має різне громадянство та проживає в різних державах—учасницях договору, застосовується законодавство тієї держави, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання. Якщо ж ці особи не мали спільного місця проживання на територіях договірних держав, застосовується законодавство держави, установа якої розглядає справу (ст. 26).
Відповідно до ст. 25 Договору з Молдовою до регулювання вказаних відносин застосовується закон громадянства, в якому сторони перебували на час подання заяви. Водночас майнові стосунки подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї договірної держави, на території якої знаходиться це майно. Норми щодо нерухомого майна містяться і в інших договорах, укладених, наприклад, із Кубою (ст. 22), Польщею (ст. 25). У деяких із них зазначається норма щодо аліментних зобов'язань,