Смекни!
smekni.com

Правова держава її ознаки (стр. 1 из 3)


З дисципліни:

Основи права

На тему:

“ Правова держава, її ознаки “

Студента групи ЗКН-31

Кантемира Євгена Володимировича

Перевірив:

Уграк Віктор Васильович

Коломия 2001

Вступ

Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства , здійснюваний шляхом утвердження гідності кожної особи , нації , а також політично плюралізму як найвищих суспільних цінностей.

Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни “ демократична держава“ і “правова держава“. При цьому одні виходять з бажання підкреслити , що , проголосивши себе суверенною і незалежною , Україна стала й демократичною правовою державою , а інші – з прагнення довести , що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.

Насамперед дамо коротке тлумачення терміна “ правова держава “ .Це поняття з’явилося в 19 столітті , коли внаслідок Великої Французької революції 1789 року монархічний , абсолютистський режим було замінено режимом законності , що стало подією не лише дяля Франції , а й для усього людства.З цього моменту практично розпочався поділ влади ,народилася ідея правової держави. До того ж часу влада правителя над підданними була безмежною .Про це , зокрема , свідчить й відома формула Людовіка 14 : “Держава – це я “.

Взагалі ж , як ідея , концепція , теорія , а потім і практика поняття правової держави бере свій початок ще з античних часів . Воно виникло як контрбаланс автократії та свавіллю. Ще Платон зазначав , що він передбачає близьку загибель держави , де закон не має сили і перебуває у чиїсь владі. Панування ж закону над владарями – це шлях рятування держави. Цю ж ідею поділяв і розвинув Арістотель , який зазначав , що там , де немає влади закону , немає місця для жодної форми державного режиму і що закон має панувати над усім.

З часом подібні ідеї дістали розвиток у працях Ш.Монтеск’є , Дж.Локка , І.Канта та інших філософів. І.Кант сформулював філософські основи теорії правової держави ; суть цієї концепції зводиться до кількох основних положень. “ Кожний громадянин повинен бути паном сам собі “. “ Чого народ не може вирішити відносно себе , того і законодавець не може вирішити відносно народу “ . В цих положеннях йдеться по суті про юридичне закріплення прав і свобод людини. Ш.Монтеск’є обгрунтував в своєму творі “ Про дух законів “ головний стрижень законності – відому формулу поділу влади . Він вважав , що в державі існують три гілки влади – законодавча , виконавча і юридична . Політична свобода може мати місце лише в тих державах , де ці гілки не сконцентровані в одних руках.

З 18 століття ідея правової держави становить головну гарантію прав і свобод громадян . Філософська , а потім і юридична доктрина про “ Природні і невід’ємні права людини “ ( як зазначено в статті 2 програмного документа Великої Французької революції – Декларації прав людини і громадянина ) являє собою головне джерело принципів правової держави. Особливо стисло обриси останньої були представлені у німецькій доктрині другої половини 19 століття.

Принципи, на яких грунтується правова держава , найбільш повно охарактеризовані в політології. У теоретико- методологічному плані вони являють собою найважливішу частину концепції правової держави.Практичне значення концепції правової держави зумовлюється тим ,що вона концентрує, втілює прогресивні здобутки людства у державно-правовій сфері. Концепція правової держави дає відправні гуманістичні орієнтири для вдосконалення і розвитку сучасної демократичної держави ;спрямовує відповідним чином основні напрямки діяльності різноманітних державних органів. Цією концепцією можуть послуговуватися громадяни як ідеологічним джерелом своїх очікувань і сподівань стосовно держави , для обгрунтування своїх побажань , рекомендацій , вимог щодо її політики . До поняття і концепції правової держави звертаються і у таких ситуаціях :

-при організації політичних партій , інших громадських об’єднань , при формулюванні їхніх політичних вимог , розробці програмних документів ;

-при проведенні публічних політичних акцій- виборів , мітингів , демонстрацій , заснуванні друкованих органів тощо ;

-при виданні та застосуванні законів .

Приоритетна роль в концепції правової держави належить принципу верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності держави і суспільства .

Зміст цього принципу охоплює дві сторони . Перша полягає в тому , що дозволено все , що не заборонено законом . Дія цієї сторони насамперед поширюється на відносини держави з особою , яка стає найвищою цінністю . Ці відносини мають визначатися тенденцією до самообмеження влади держави над особою , пріоритетом її інтересів перед усіма іншими цінностями .

Друга сторона верховенства закону полягає в тому , що в правовій державі найвищим принципом є безумовне підкорення усього і всіх закону . Логічним продовженням цієї мети стає принцип , згідно з яким держава , її органи і посадові особи зобов’язані діяти у повній відповідності з законом . Відступ від приписів закону має тягнути за собою як визнання нечинними правових рішень або вчинених дій , так і персональну відповідальність винних у цьому , застосування юридичних санкцій .

Для правової держави характерна кардинальна зміна відносин між нею і особою , громадянином . Зміст цього принципу охоплює такі складові : непорушність прав і свобод людини , широка система їх гарантій , соціально-правова захищеність особи , усіх її цінностей , реальність судового захисту прав та інтересів людини .

Отже , найголовнішою рисою правової держави є справжнє забезпечення верховенства закону . Ні державний орган , ні офіційна особа , ні організація , ні людина не звільняються від обов’язку підкорятися закону . Громадяни несуть відповідальність перед державою , а державна влада – перед громадянами . Права громадян надійно захищені від будь-якого свавілля влади та її представників . Тільки держава , яка здатна максимальною мірою реалізувати задачу захисту прав людини і зробити це своєю основною функцією, може називатися правовою . Отже , правова держава – це держава , в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення , охорона і захист основних прав людини . Саме така держава є одним з найвизначніших загально-людських політико-юридичних ідеалів .

Концепція правової держави спирається також на теоретичне розрізнення права і закону . Існують два типи праворозумінняпозитивістський , або легістський , і непозитивістський , або юридичний . Позитивісти вважають , що правом є будь-які закони , адміністративні акти , судові рішення і взагалі будь-які накази державної влади незалежно від їх змісту . Така позиція називається ототожненням права і закону . Мається на увазі закон в широкому розумінні – будь-який владний акт , виданий компетентним органом влади з дотриманням встановленої процедури , тобто акт , правильний за формою .

Протилежний тип праворозуміння – юридичний - містить в собі різні напрями правової думки , в яких наводиться розрізнення права і закона , пояснюється пріорітет права над законом . Право істинне не тому , що воно записано в законі і існує в офіційній формі , а через свій зміст . Закони повинні бути правовими , містити правові норми , але насправді закони можуть бути і неправовими . З давніх часів в розумінні людей та в різних теоріях існує представлення про справедливе природнє право , яке передує законові . Одні вважають , що природнє право іде від Бога або витікає з природи людини , природи речей , інші – що воно міститься в об’єктивних дозаконотворчих і позазаконотворчих суспільних відносинах . Природнє право , тобто сукупність дозаконотворчих і позазаконотворчих принципів , норм , потреб і закономірностей , називають по-різному : ідея права , природні права людини і , нарешті , просто право .

Легісти не признають ніякого природнього права і взагалі ніякого права поза законом . Вони визнають закон правом незалежно від того , як оцінюється його зміст з моральної , етичної , релігійної , теоретико-пізнавальної або якоїсь іншої позиції . Але якщо вважати , що право являє собою лише ті норми , які записані в законі , то виходить ,що право- це виключно продукт діяльності державного законодавця . Саме він , законодавець , робить норми правовими . Інакше кажучи , право – це те , що хоче законодавець ,влада. Але в такому випадку , що таке свавілля і чим воно відрізніється від права?

Існує лібертарна концепція розрізнення права і закону , яка пояснює , що право – особливий соціальний регулятор , який діє поряд з моральними , етичними , релігійними , політичними та іншими соціальними нормами . За своєю суттю право – історично обумовлена форма , загальна і рівна міра свободи . Правові норми і вимоги описують свободу людей , ступінь , кількість їх свободи . Тому вони повинні формулюватися в законі , закріплюватися його силою , оберігатися державою . Закон повинен служити свободі , праву . Держава і її закони необхідні для права . Але якщо закони не захищають свободи , якщо влада встановлює їх свавільно , то такі закони не є правовими , правом . Сутність права – свобода , а не насилля . Примус в суспільстві необхідний заради захисту прав від порушень , а не для придушення свободи . І закони є правом не тому , що це формально коректні акти , а тому , що вони містять правовий зміст , гарантують свободу людей . Звідси , верховенство , або господство , права передбачає державу , яка дає потрібні гарантії свободи , безпеки і власності , гарантії від свавілля , зокрема , публічно-владного .

Розмірковування про правову державу неможливі з позиції легістського праворозуміння . Позитивісти не визнають природні і невід’ємні права людини і говорять лише про даровані основні права і свободи громадян . Тому для них поняття правової держави виявляється безглуздним : влада , що дарує права , не може бути обмежена ціми правами .