Кримінальна відповідальність співучасників Кримінальна відповідальність організаторів та учасни

Реферат на тему: Кримінальна відповідальність співучасників. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої Виконавець (співвикрнавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

Реферат на тему:
Кримінальна відповідальність співучасників. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої

1. Виконавець (співвикрнавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої час-

тини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.

4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.

5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

1. Співучасть як одна із форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. 1 ст. 2 про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. Водночас межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, у свою чергу, обумовлюються виконуваною функцією (роллю), усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого).

2. Правила, за якими несе відповідальність виконавець (співви-конавець), аналогічні правилам, за якими відповідає особа, яка вчинила злочин одна ‘(не у співучасті), — він підлягає відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин. При цьому його дії кваліфікуються за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ч. 2 ст. 27.

3. Кваліфікація дій виконавця є основою для кваліфікації дії інших співучасників, оскільки, виходячи із суті інституту співучасті, всі співучасники відповідають за один і той же злочин. Отже, організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Особливістю правової оцінки діянь цих співучасників1 є те, що вона потребує ще й обов’язкової вказівки на відповідну частину ст. 27. Це обумовлено тим, що, з одного боку, організатор, підбурювач та пособник як правило самі безпосередньо не виконують об’єктивної сторони злочину, а з іншого боку, цих ознак недостатньо для визначення характеру і ступеня участі вказаних співучасників у вчиненні злочину. Ознаки, описані у ч. ч. З, 4, 5 ст. 27, є своєрідним юридичним з’єднувачем дій організатора, підбурювача та пособника з діями виконавця в рамках інституту співучасті.

Зазначені положення щодо правової оцінки діянь співучасників стосуються також ситуацій співучасті у злочинах із спеціальним суб’єктом.

Правила кваліфікації діянь організатора, пособника чи підбурювача, визначені у ч. 2 ст. 29, не поширюються на випадки, коли вони одночасно були співвиконавцями злочину. За таких обставин їх дії слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність,за вчинений злочин, без посилання на ст. 27. Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших — тільки організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини треба кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину ст. 27.

4. У положеннях ч.ч. З та 5 ст. 29 реалізується принцип індивідуальної відповідальності співучасників. Відповідно до цих положень, можлива різна відповідальність співучасників, у т.ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, виконавця, — з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є: 1) ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину; 2) розходження у змісті умислу співучасників щодо обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця; 3) не охоплення змістом співучасників вчиненого виконавцем. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Це означає, що такі ознаки незалежно від їх характеру (обтяжують вони відповідальність чи пом’якшують її) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників навіть за умбви, що вони охоплювались їх умислом. Такими ознаками можуть бути повторне вчинення злочину певним співучасником, його особливий психологічний стан, соціальний статус, мотивація дій тощо. Так, у разі, коли замовник, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисливим, а виконавець — якимись іншими мотивами, дії замовника треба розцінювати як організацію чи підбурювання до вбивства з корисливих мотивів і вбивства на замовлення. Дії ж виконавця при цьому кваліфікуються лише як вбивство на замовлення. При вчиненні будь-якого умисного вбивства у співучасті така кваліфікуюча ознака, як вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватись при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується безпосередньо. Якщо крадіжка була вчинена особою, яка раніше вчинила крадіжку чи будь-який із злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191, 262, а сприяв їй у цьому пособник, який вперше вчинив злочин, то виконавець відповідатиме за ч. 2 ст. 185, а пособник — за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 185. За умови розходження у змісті умислу співучасників щодо інших обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, вони ставляться у вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. Так, кваліфікуючі ознаки, які характеризують підвищену суспільну небезпеку одержання чи давання хабара (вимагання, великий або особливо великий розмір, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка одержала хабар), треба інкримінувати у вину й іншим співучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їхнім умислом.

Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (домовленості), що відбулася між ними. Відхилення від такої домовленості може призвести до ситуації за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. Йдеться про ексцес виконавця, тобто вчинення ним діяння, яке не охоплюється умислом інших співучасників. Оскільки у такому випадку між виконавцем та іншими співучасниками відсутній суб’єктивний зв’язок (єдність умислу) стосовно вчиненого, відповідальність за цей злочин несе тільки його виконавець. Інші співучасники повинні відповідати лише за злочини, вчинені виконавцем у межах домовленості з ними. Така правова оцінка дій співучасників при ексцесі виконавця характерна для співучасті як у формі співвиконавства, так із розподілом ролей. Так, якщо група осіб за попереднім зговором мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один із Іі учасників застосував насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого, то його дії слід кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб—відповідно як •крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

5. Положення ч. 4 ст. 29, відповідно до якої у разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незйкінчежшу злочині, обумовлюється зв’язком інших співучасників із вчинюваним злочином через дії (бездіяльність) виконавця, а отже залежністю правової оцінки дій організатора, підбурювала і пособника від дій виконавця і відображає принцип, за якого межі відповідальності співучасників за інших рівних умов не можуть бути ширшими від меж відповідальності виконавця. Воно поширюється на випадки закінчення злочинної діяльності виконавця на стадіях як готування до злочину, так і замаху на злочин.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності (п. п. 25, 33).

Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” (п. п. 5, /7-3, 18).

Постанова ПВС № 12 від 7 жовтня 1994 р. Про судову практику в справах про хабарництво” (п. 21).

Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації

1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

1. Правила кваліфікації діянь учасників організованої групи чи злочинної організації залежать від виду співучасника — є він організатором чи іншим учасником таких об’єднань.

2. Відповідно до закону (ч. 1 ст. 30) організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідаль-

ність за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювались його умислом. Такими, що вчинені організованою групою або злочинною організацією, слід визнавати злочини, вчинення яких здійснювалось усіма чи частиною членів таких об’єднань або хоча б одним із них.

Об’єктивним критерієм інкримінування організатору злочинів, вчинених членами вказаних групи або організації, виступає те, що ці злочини є зрештою наслідком і його діяльності щодо організації цих злочинних об’єднань, керівництва ними чи забезпечення їхньої злочинної діяльності.

Суб’єктивним критерієм інкримінування є усвідомлення організатором злочинного характеру діяльності членів таких об’єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльність ними була здійснена. Тобто стосовно вчинюваних членами вказаних груп та організацій злочинів умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним виходить за рамки умислу організатора групи чи організації.

3. На відміну від організатора інші учасники організованої групи чи злочинної організації не несуть відповідальності за всі злочини, вчинені такими об’єднаннями, навіть за умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У цьому виявляється принцип індивідуальної відповідальності.

4. Діяння організатора, а також інших учасників організованої групи у випадках, коли така група передбачена в законі як ознака конкретного злочину, ‘слід кваліфікувати за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК без посилання на ст. 27. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За таким правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійснюється і тоді, коли організація, керування організованою групою чи злочинною організацією, участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад злочину, у т. ч. кваліфікований (див. ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 4 ст. 258, ч. ч. 1-5 ст. 260, ч. 4 ст. 303, ст. 392).

5. Створення організованої групи у випадках, не передбачених статтями Особливої частини КК, тягне кримінальну відповідальність за готування до тих злочинів, для вчинення яких вона була ^творена.

Стаття 31. Добровільна відмова співучасників

1. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника е також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину.

3. У разі добровільної відмови будь-кого Із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

1. Особливості добровільної відмови (про її поняття див. ст. 17 та коментар до неї) співучасників обумовлені фактом спільного вчинення злочину, а специфіка правової оцінки їхніх дій за обставин добровільної відмови визначається характером і ступенем участі кожного з них у злочині, що готується чи вчиняється. Умови звільнення від кримінальної відповідальності виконавця за таких обставин істотно відрізняються від умов такого звільнення інших співучасників — організатора, підбурювача, пособника. При цьому добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцінки дій інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконавця. У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 31). У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. З ст. 31).

2. Умови, за яких виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності при добровільній відмові, аналогічні сформульованим у ст. 17.

3. Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора, підбурювача чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов: 1) відвернули вчинення злочину; 2) своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором, підбурювачем чи пособником вчинення злочину виконавцем взагалі (відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця (відвернення на стадії замаху). Воно може бути здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину чи приведення у непридатність знаряддя злочину та інших дій, які не дали змогу виконавцю реалізувати злочинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то зазначені особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого виконавцем злочину. Факт вжиття ними певних заходів може бути врахований судом при призначенні покарання (ч. 2 ст. 66).

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які мають істотне значення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь-яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у відповідних державних органів залишалася реальна можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату (затримати виконавця, забезпечити безпеку потерпілого, вилучити знаряддя і засоби вчинення злочину тощо).

Відповідними органами державної влади, до яких мають звернутися співучасники з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, є державні органи, до компетенції яких віднесено обов’язок попереджувати і припиняти злочини. Такими органами є органи дізнання, досудового слідства, підрозділи, які здійснюють опе-ративно-розшукову діяльність, прокуратура і суд.

Закон не висуває вимог щодо форми і способу повідомлення співучасником відповідного органу державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Таке повідомлення може бути усним чи письмовим, зробленим особисто або через посередників, безпосередньо керівникові зазначеного органу чи представнику цього органу, який перебуває при виконанні службових обов’язків (черговому по відділу міліції, дільничному інспектору міліції, слідчому податкової міліції, оперуповноваженому СБ тощо).

У разі, якщо співучасник звертається із зазначеним повідомленням до інших органів державної влади, крім тих, до обов’язку яких входить попередження -і припинення злочинів, або до органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, об’єднань громадян тощо, таке повідомлення має юридичне значення, передбачене ч. 2 ст. 31, лише у разі, якщо відповідні службові особи перелічених органів, установ і організацій виконували роль посередників у повідомленні про злочин належним органам і при цьому не була порушена вимога щодо своєчасності повідомлення про злочин, що готується або вчиняється.

Якщо звернення організатора, підбурювача чи пособника до відповідних органів державної влади з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною, що пом’якшує покарання (див. п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 66).

4. Особливістю добровільної відмови пособника е те, що вона може проявлятися не лише в активній, а й у пасивній його поведінці: у ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусуненні перешкод вчиненню злочину. Відмовляючись від вчинення певних дій, пособник тим самим не сприяє вчиненню злочину виконавцем і цим уникає спільної з іншими співучасниками (насамперед, з виконавцем) діяльності.

КПК (ст. ст. 97, 101, 102—106, 112—115, 227).

Закон України ‘Про оперативно-розщукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. (ст.,ст. 1,5,8, 9).