регистрация / вход

Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством

Вступ На сьогоднішній час погрози все частіше зустрічаються у повсякденному житті і є актуальною темою для дослідження науковцями. Науковці ж по різному визначають погрозу. Так, В. К. Грищук визначає погрозу як встановлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду.

Вступ

На сьогоднішній час погрози все частіше зустрічаються у повсякденному житті і є актуальною темою для дослідження науковцями. Науковці ж по різному визначають погрозу. Так, В. К. Грищук визначає погрозу як встановлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду. При чому вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), спрямованих на примушування особи до виконання поставлених винним вимог. В. С. Батиргаєва, характеризуючи психічне насильство при розбої, уявляє погрозу як психічний вплив злочинця на волю і свідомість потерпілого без фактичного застосування фізичного насильства.

Як бачимо, для кожного злочину, об’єктивною ознакою якого є погроза, характерні певні особливості. Тим не менше, дане поняття містить такі ознаки, які було б не просто заперечувати. Вони наявні в переважній більшості наукових визначень та майже завжди виникають у свідомості особи при спробі ідентифікації певних дій як погрози. Погроза визнається як намір завдати фізичну, матеріальну чи іншу шкоду особі і може бути виражена вона словами, письмово, діями або іншим чином.

Розділ 11 ККУ кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погрожуючи посягнути на життя, винний викликає у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній роботі та відпочинку.

Погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснюватися. Реальність її встановлюється судом у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи. При визначенні реальності погрози значення має з’ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її встановлення, характеру попередніх відносин між винним і потерпілим. Особливе місце при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також присутніми при цьому іншими особами.

За здійснення погрози вбивством згідно ККУ настає кримінальна відповідальність. Кваліфікуючою ознакою погрози є вчинення її членом організованої групи, що є обтяжуючою обставиною при призначені винному покарання.

Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за окремою статтею ККУ. Це може мати місце, зокрема, при: зґвалтуванні, розбійницькому нападі, погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу, державного або громадського діяча, судді, народного засідателя чи присяжного.


Розділ 1. Поняття погрози. Поняття злочину «погроза вбивством»

Науковці по різному визначають погрозу. Так В. К.Грищук визначає погрозу як встановлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду. При чому вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), спрямованих на примушування особи до виконання поставлених винним вимог.

В. С. Батиргаєва, характеризуючи психічне насильство при розбої, уявляє погрозу як психічний вплив злочинця на волю і свідомість потерпілого без фактичного застосування фізичного насильства. [12, с. 19].

У КК України передбачено декілька норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинного впливу на працівників правохоронних органів, суддів та інших осіб: « Погроза або насильство щодо працівників правохоронних органів » (ст. 345); « Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного » (ст. 377); «Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок» (ст. 350). Погроза вбивством також може бути ознакою об’єктивної сторони при зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст. 187).

Як бачимо, для кожного злочину, об’єктивною ознакою якого є погроза, характерні певні особливості. Тим не менше, дане поняття містить такі ознаки, які було б не просто заперечувати. Вони наявні в переважній більшості наукових визначень та майже завжди виникають у свідомості особи при спробі ідентифікації певних дій як погрози. Погроза – це виражений словами, письмове, діями або іншим чином намір завдати фізичної, моральної чи іншої шкоди особі або громадським інтересам.

Погроза являє собою грубу, зухвалу обіцянку заподіяти яке – небуть зло, неприємність. Вона пов’язана з можливістю або неминучістю виникнення чогось небезпечного, прикрого, тяжкого для кого -, чого – небуть [ 13, 819].

Погроза – це різновид психічного насильства над особою. Вона являє собою висловлений у будь – якій формі намір завдати фізичної, матеріальної або іншої шкоди громадським чи особистим інтересам. Найбільш небезпечні види погроз – погроза вбивством, нанесення тяжких тілесних ушкоджень або знищення майна утворюють спеціальні склади злочинів і караються у кримінальному порядку. У кримінальному праві розрізняють погрозу вбивством, погрозу застосування насильства, погрозу знищення майна, погрозу пошкодження майна.

Погроза має бути конкретною і реальною. Конкретність визначається у у адресації погрози до конкретної особи. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоювання її виконання, які у кожному випадку є різними. Наприклад: громадянин Ш погрожував вбивством потерпілій, яку зґвалтував, якщо вона про це комусь розповість або подасть заяву в міліцію. Обласний суд визнав засудження Ш. за погрозу вбивством безпідставним, оскільки потерпіла не вірила в реальність погрози та і сам винний нічим не підтверджував намір здійснити погрозу.

Погроза вважається реальною якщо:

а) винний вчинив такі дії, які давали підстави вважати, що погроза буде здійснена;

б) своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим переконував – погроза не марна, вона буде здійснена.

Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням певних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між винним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя і здоров’я особи вчиняються за попередніх зв’язків між винним і потерпілим.

Погроза, як зовнішній фактор небезпеки впливає на конкретного суб’єкта процесу і тим самим визначає його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки [ 14,c. 23 ]. З погрозою пов’язане побоювання - почуття тривоги, хвилювання, викликане чеканням чого – небудь неприємного, небажаного [13, с. 804 ].

Науковці визначають психологічний механізм погрози, її співвідношення з небезпекою, з виникненням страху [ 14, с. 22 – 24 ]. Дійсно стан страху і погроза взаємозалежні. Страх – емоція, яка виникає в ситуаціях погрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. Залежно від характеру погрози інтенсивність та специфіка переживання страху варіює в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, страх, переляк, жах) [15, 386].

Розділ 2 КК України (ст. 129) кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погроза вбивством має на меті вплинути на психічне здоров’я особи - зробити її життя дискомфортним, таким що піддається реальній небезпеці.

Розділ 2. Юридичний аналіз складу злочину

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина, говориться в статті 27

Конституції України, має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Стаття 129 Кримінального кодексу України кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи.

Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю побоювання її виконання, яка у кожному випадку є різною. При визначенні реальності погрози значення має з’ясування часу, при цьому іншими особами.

а особливістю конструкцій погрозу вбивством відносять до злочинів з усіченим складом. Злочини з усіченим складом – це такі, які в момент закінчення злочину самим законом переносяться на стадію готування або замаху.

Родовим обє’ктом злочину виступає життя і здоров я особи.

Безпосередній об’єкт злочину – здоров’я особи. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози, має за мету вплинути на психічне здоров’я особи – зробити її життя дискомфортним, занепокоєним, таким, що піддається реальній небезпеці.

Саме фізичне і психічне здоров’я є одним з найважливліших людських благ. Нормальне здоров’я забезпечує особі високий рівень соціальної активності. Саме нормальне здоров’я забезпечує особі високий рівень соціальної активності, сприяє розвитку її талантів і здібностей. Завдання шкоди здоров’ю заподіює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду (останнє пов’язане з витратами на відновлення здоров’я, лікування й реабілітацію).

Завдання шкоди здоров’ю людини є негативним чинником і для суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зниження соціальної активності кожного з його членів.

Закон захищає здоров’я будь – якої людини. Тобто здоров’я як об’єкт кримінально – правового захисту охоплює поняття будь – якої функціонуючої людської системи, незалежно від фізичних чи психічних дефектів [ 4, с. 50 ].

З аналізу диспозиції ст. 129 КК України випливає, що об’єктивну сторону складу погрози вбивством структурно складають: суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке є основною ознакою, реальність погрози вбивством.

Вчені В. М. Кудрявцев, О.С. Міхлін та Г. В. Тимейко, а також В. Ю. Александров, П. П. Андрушко, В. І. Антипов, М. І. Бажанов, Х.Х Абсатаров, В. Ю Баулін, Ф. Д. Грєбєнкін, П. М. Левін, О. П. Литвин, П.С Матишевський, М. І. Мельник, В. В.Сташис, Є. Л. Стрєльцов, В. Я. Тацій та інші фрагментно описували як проблеми об’єктивної сторони складу злочину взагалі, так і погрози вбивством загалом.

Об’єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно – небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально – правової охорони, а також об’єктивні умови щодо посягання [6, 88 ].

У зв’язку з цим не можна стверджувати, що одна з ознак злочину є головною чи основною, адже без будь – якої з них про склад злочину як єдину підставу кримінальної відповідальності годі й говорити. Тому особливо актуального значення набуває встановлення всіх обов’язкових елементів складу злочину з тим, щоб будь – яке суспільно – небезпечне діяння, яке передбачено ККУ, було повною мірою відображено у відповідних процесуальних документах, а особу, яка його вчинила, було покарано. Проте, як показує слідчо – судова практика, трапляються такі склади злочинів, вчинення яких викликає цілий ряд труднощів у правозастосовників. Одним із таких, на мою думку, є погроза вбивством. З цього приводу цікавою є точка зору О.С. Міхліна, який розподілив всі злочини на такі, які фактично спричиняють і злочинні наслідки й такі, що створюють реальну можливість їх настання. Погроза вбивством якраз і відноситься до другої вказаної вище групи злочинів, об’єктивна сторона якої потребує уточнення і конкретизації, адже саме в диспозиції цієї статті кримінального закону законодавець описує об’єктивну сторону складу злочину, встановлення ознак якої є не простим завданням при застосуванні ст. 129 КК на практиці.

Крім визначених законодавцем, необхідно також розглядати й інші елементи об’єктивної сторони погрози вбивством , оскільки їх точне встановлення має велике значення для визнання погрози реальною як органами досудового слідства, так і судом. До цих елементів, зокрема належать:

- суспільно – небезпечні наслідки;

- причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно – небезпечним наслідком;

- спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя й засоби вчинення погрози вбивством.

Суспільно – небезпечне діяння (дія або бездіяльність) при погрозі вбивством характеризуються досить значним різноманіттям його вчинення, тобто вираженому зовні намірі позбавити життя адресата погрози. [8, с. 31 ]. Вона може бути звернена у майбутнє, а може стосуватися моменту вираження. Погроза вбивством може бути адресована одній особі або кільком, бути одноразовою чи багаторазовою чи багаторазовою, що може перерости у систематичне залякування. Характерною особливістю є те, що погроза вбивством може вчинятися лише шляхом активних дій винного.

Завдяки вивченню доктринальних джерел та архівних кримінальних справ, порушених за ст. 129 КК України, я приходжу до висновку, що погроза вбивством є злочином із формальним складом, оскільки настання суспільно – небезпечних наслідків не є обов’язковим, достатньо вираженої ззовні активної дії, а тому цей злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози її адресатом. Разом з тим, все ж важко погодитися із деякими вченими, які зазначають, що погроза вбивством є закінченим злочином в момент сприйняття такої погрози, оскільки в стресових ситуаціях сприйняття людини може бути дещо неадекватне тієї події, яка відбувається.

Необхідною умовою кваліфікації суспільно – небезпечного діяння за ст. 129 КК України є реальність погрози вбивством, тобто вона повинна сприйматися адресатом погрози як така, що може здійснитися, а сам погрожуючий не має на меті приводити свої погрози в дію, оскільки тоді його дії кваліфікують як готування або замах на умисне вбивство.

Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між ним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя та здоров’я вчиняються за наявності зв’язків між винним і потерпілим.

Для визначення погрози реальною, слід встановити наявність таких дій винного, які об’єктивно свідчать про підстави побоюватися її здійснення.

Так, Волочинський районний суд Хмельницької області визнав погрозу вбивством Р., адресовану власним дітям та дружині, такою, що не містить відносин між ними, хоча перед цим, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті ревнощів, вбивши власного сусіда, маючи на меті залякати дружину, прийшов до дому увесь в крові з ножем у руках і сказав, що всіх повбиває, після чого дітям та дружині вдалося вибігти на вулицю [9].

Чинний КК України не містить поняття суспільно – небезпечних наслідків. Це створює певні складнощі для правозастосовчої практики й обумовлює неоднозначність теоретичних аспектів тлумачення цієї категорії. О.С. Міхлін визначив злочинні наслідки як шкоду, що спричинена злочинною діяльністю людини, суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. [10, с. 16 ].

Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством, як правило, виступають у вигляді психологічних, інколи психічних травм або захворювань, викликані переживаннями, страхом за своє життя і життя близьких, що проявляються у втраті апетиту, звичного графіку праці та відпочинку, безсонні, а фактори, у свою чергу, стають причинами різних проявів розладу як фізичного так і психічного здоров’я.

Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством процесуально знаходять своє вираження у вигляді цивільного позову у кримінальній справі про відшкодування моральної шкоди, який у 90% досліджених архівних кримінальних справ був заявлений, але через виправдання особи, винної у вчиненні погрози вбивством, був задоволений лише на 30 %, що знову ж таки свідчить про недосконалість ст. 129 КК. України. Проте не слід ототожнювати фізичну шкоду з моральною. Поняття психічної шкоди в кримінальному праві, на мою думку, повинно формуватися на основі його об’єктивного змісту, що виявляється через шкідливі наслідки у сфері порушення нормального функціонування психіки.

Таким чином, психічна шкода, знаходячись в межах фізіологічної норми функціонування організму людини, акцентується в інтелектуально – вольовій сфері життєдіяльності потерпілого від погрози вбивством. [11, 354 ].

Суспільно – небезпечні наслідки злочину, передбаченого ст. 129 КК України, проявляються у вигляді шкоди на рівні порушень нормального протікання психологічних і психічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, страх, тривога, стрес, депресія і т. д.) Наявність вказаних вище станів є підтвердженням того, що погроза сприйнята такою, яка могла бути приведена в дію.

На мою думку, погроза завжди пов’язана з настанням певних наслідків для її адресата або з можливістю їх настання, оскільки в деяких випадках законодавець встановлює кримінальну відповідальність за дії, які не викликають настання наслідків, але створюють загрозу їх настання.

Дійсно, в результаті будь –якого злочинного діяння заподіюється шкода певному об’єкту кримінально – правової охорони або створюється загроза її заподіяння.

Встановлення причинного зв’язку між суспільно – небезпечним діянням та суспільно – небезпечним наслідком не викликає жодних труднощів як з практичної так із теоретичної точок зору. Якщо внаслідок протиправних дій винного у потерпілого виникає, наприклад, психічна травма, то причинний зв'язок в випадку встановлюється за допомогою призначення відповідних судових експертиз. Якщо ж внаслідок посягання на особисту безпеку така травма не заподіюється, то тут слід відштовхуватися від конкретних обставин справи, які мають містити дані про причинний зв'язок між суспільно – небезпечним діянням та суспільно – небезпечним наслідком.

Що стосується способу, місця, часу, обстановки, знарядь і засобів вчинення погрози вбивством, то предметно про них ми можемо говорити лише завдяки збору емпіричного матеріалу. Так, у всіх кримінальних справах обстановка вчинення погрози вбивством характеризується наявністю сильного переживання – страху за своє життя або здоров’я чи своїх близьких, оскільки винний не має наміру приводити свої погрози в дію, його умисел спрямований виключно на погрозу вбивством, тобто на створення у потерпілого відчуття страху шляхом різного способу залякування. Дії такого характеру майже завжди супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь – яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа або ж іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження) і практично у всіх випадках, погрозою затосувати фізичне насильство. Я погоджуюсь з думкою І. В. Самощенка з приводу того, що застосування зброї чи інших предметів не може бути кваліфікуючою ознакою або обставиною, що обтяжує покарання, оскільки є додатковим свідченням реальності намірів винного і не більше [8, 47 – 49].

З приводу способу, місця й часу вчинення погрози вбивством можна зазначити, що будь – яка системність при її вчиненні відсутня – місце і час залежить лише від випадкового вибору їх винним, а спосіб – від попередніх зв’язків винного й потерпілого за наявності знарядь та засобів, часткове застосування яких і свідчить про певний спосіб вчинення погрози вбивством.

Таким чином, з вищесказаного можна підкреслити найголовніші та найпроблемніші аспекти об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 129 КК України, якими на мою думку виступають:

1) супроводження погрози вбивством нанесенням побоїв або тілесних ушкоджень різного ступеня з метою залякати особу, що є чи не єдиним приводом до притягнення винного до кримінальної відповідальності у випадку його виправдання у вчиненні погрози вбивством;

2) існування дружніх або родинних зв’язків між особою, яка вчиняє погрозу вбивством та адресатом таких злочинних дій, що на жаль дуже часто стає приводом у судово – слідчій практиці для визнання її такою, що не дає підстав побоювання її здійснення;

3) створення винним обстановки страху боязні за своє життя і здоров’я чи за своїх близьких, внаслідок чого порушується особиста безпека особи, оскільки порушується її нормальна життєдіяльність та нормальне протікання психологічних і психічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, страх, тривога, стрес, депресія і т.д.);

4) наявність попередньої протиправної поведінки (злочинної в тому числі), яка доводиться до відома потерпілого самим винним або такі факти відомі потерпілому наперед, які виступають обставинами, які виступають обставинами, що сприяють створенню обстановки страху за своє життя та здоров’я та свідчать про її реальність.

Суб’єкт злочину - загальний. Частина 1 ст.18 КК України встановлює, що « суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може настати кримінальна відповідальність»[ 2, с. 8 ].

Отже, суб’єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов’язковими ознаками: це особа фізична, осудна, що досягла віку кримінальної відповідальності.

Перш за все, суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплено у статтях 6 – 8 КК України, де прямо вказується, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, організації тощо).

Як зазначено в ч. 1ст. 18 КК України, обов’язковою ознакою суб’єкта злочину є осудність особи. В частині 1 ст. 19 вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керуватися ними ».

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об’єктивних ознак злочину. Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) має бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля є взаємозалежними і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв’язку із вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з’ясувати здатність особи правильно оцінювати суспільно – небезпечний характер вчиненого діяння, його суспільно небезпечні наслідки і керуватися своїми діями (бездіяльністю).

Стан осудності – це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презуміюється, бо він притаманний переважній більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене законом суспільно – небезпечне діяння. Зі станом осудності пов’язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання «має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також попередження вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами ». Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність вчиненого злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання спонукає засудженого не вчинювати нових злочинів.

Важливість встановлення осудності особи зумовлено тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності та покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК У, суб’єктом злочину може бути лише особа, яка до вчинення злочину досягла встановленого кримінальним законом віку. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні та розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). Якщо у особи немає документів, що підтверджують її вік, необхідне проведення судово – медичної експертизи.

Вчинення суспільно – небезпечного діяння особою, що не досягла до вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про те, що немає суб’єкта злочину, а отже, немає складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У частині 1ст. 22 КК У прямо зазначено, що « кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік є загальним віком з якого настає кримінальна відповідальність [ 3, с. 146 – 149 ].

Суб’єктивна сторона злочину . Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно – небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. Зміст суб’єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки: вина, мотив та мета вчинення злочину. Вина особи – це основна, обов’язкова ознака будь – якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб’єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте, в багатьох злочинах суб’єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є факультативними, тобто не завжди обов’язковими ознаками.

Чинне кримінальне законодавство виділяє 2 форми вини – умисел (ст.24) і необережність (ст. 25) [ 3, с. 159 – 162 ].

Суб’єктивна сторона погрози вбивством характеризується прямим умислом. Згідно ч. 2. ст. 24, прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, за якого особа усвідомлювала суспільно – небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно – небезпечні наслідки і бажала їх настання. Наявність чи відсутність у винної особи реалізувати свою погрозу значення для кваліфікації злочину за ст. 129 не має.

Кваліфікуючою ознакою погрози є вчинення її членом організованої злочинної групи [ 2, с. 299].

Згідно ч. 3 ст. 28 КК У злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Члени ОРЗ (організованої злочинної групи) можуть висловлювати погрозу не лише на адресу свідків або потерпілих, а й їхніх рідних та близьких. На даний час боротьба з організованою злочинністю є винятково актуальною.

Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129 КК України. Це може мати місце, зокрема, при: зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст. 187), погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу (ст. 345)[4, с. 61].

Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози її адресатом.


Розділ 3. Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством

Кримінальна відповідальність – це передбачене Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами виконавчої влади держави.

Визначальними ознаками кримінальної відповідальності є такі: 1) кримінальна відповідальність – це вид державного примусу, що полягає, насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні додаткових для винного позбавлень і обмежень; 2) вид і міра обмежень особистого (наприклад позбавлення волі), майнового (наприклад штраф) або іншого характеру (наприклад позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі і, насамперед, у санкції кримінально – правової норми, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 3) кримінальна відповідальність являє собою реальну взаємодію суду і спеціальних органів виконавчої влади, держави та особи, визнаної винною у вчиненні злочину, в результаті чого ця особа зазнає визначених обмежень; 4) зазнавання зазначених обмежень завжди має вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов’язком суду та спеціально уповноважених органів держави; 5) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, що є підставою такої відповідальності [ 3, 29].

Кримінальна відповідальність виникає з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком суду і закінчується, за загальним правилом, у момент погашення та зняття судимості.

Кримінальна відповідальність – це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція дістає своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави як обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною – обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 « особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду ».

Частина 1 ст. 129 передбачає за погрозу вбивством такі санкції: арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років.

Частина 1. ст. 60 ККУ визначає арешт як утримання засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців[ 2,23].

Згідно ч. 1 ст. 61 ККУ покарання у виді обмеження волі полягає в триманні особи в кримінально – виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці [ 2,c. 23 ].

Стаття 66 ККУ вказує на обставини, які пом’якшують покарання :

1) з’явлення зі зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

Перелік цих обставин, встановлений ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерпним і згідно з ч. 2 ст. 66 КК суд має право враховувати при призначенні покарання як обставини що його пом’якшують і такі, які в ч. 1 ст.66 прямо не передбачені.

Враховування судом тих обставин, перелік яких наведений у ч.1. ст. 66 КК, є правом, а не обов’язком суду, тому він не може ігнорувати їх при призначенні покарання. Наприклад, якщо винний зізнався у вчиненні погрози вбивством і при цьому покаявся, суд повинен врахувати її при призначенні покарання, тому, що на це вказує п. 1 ч. ст. 66 КК. Також якщо винний відшкодує потерпілому завдану моральну шкоду, що була наслідком вчинення погрози вбивством, суд також повинен це врахувати, оскільки це випливає з п. 2.ч. 2 ст. 66 КК.

Частина 1 ст. 67 вказує на обставини , які обтяжують покарання :

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів (вчинення умисного злочину особою, яка вже мала судимість за такий злочин (ст. 34 ККУ);

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 або 3 ст. 28);

3) вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в майновій, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загально небезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотиків або інших одурманюючих засобів.

У частині 3 ст. 67 зазначено, що при призначенні покарання, суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК. Отже перелік обставин, які обтяжують покарання є вичерпним і розширенню ні за яких умов не підлягає. Тому ще наявні у практиці спроби розширити перелік обставин, що обтяжують покарання за рахунок таких, наприклад як, як невизнання підсудним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненні злочину тощо суперечать закону і є неприпустимими [3, с.371- 373 ].

Згідно ч. 3 ст. 60 КК за погрозу вбивством не буде застосовуватись арешт до вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років [2,с. 23].

Кваліфікуючою ознакою є вчинення погрози вбивством членом організованої групи. Згідно ч. 1 ст. 28 ККУ, злочин вважається таким, що вчинений группою осіб, якщо у ньому брали участь декілька виконавців без попередньї згоди між собою.

У частині 2 ст. 129 передбачено відповідальність за погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи – позбавлення волі на строк від двох до пяти років. Згідно ч. 1. ст. 63 покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та в поміщенні його на певний строк до кримінально – виконавчої установи.

Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129. Це може мати місце, зокрема, при зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст.187), погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу (ст. 345) [4, с. 61].

Погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом охоплюється диспозиціями статей 152, 153 КК і не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК.

Якщо погроза вбивством була висловлена після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, наприклад, з метою, щоб потерпіла особа не повідомила про вчинене щодо неї, дії винної особи за умови, зазначеної у диспозиції частини першої статті 129 КК, підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною цієї статті та відповідною частиною статті 152 або статті 153 КК.

У частині 1. ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів здійснюється шляхом використання для цього принципів поглинення або складання. Це означає, що суд призначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених за окремі злочини покарань у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК [ 3,с. 383 ].

Якщо погроза вбивством є об’єктивною ознакою при розбійницькому нападі (ч. 1 ст. 187), вона теж не потребує окремої кваліфікації за ст.129 і карається за сукупністю злочинів позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Згідно ч. 1 ст. 345 погроза або насильство щодо працівника правохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Особливість даного злочину полягає у тому, що погроза як об’єктивна ознака утворює самостійний склад злочину, передбаченого ч. 1 ст 345 КК України лише при наявності юридичної конструкції « у зв’язку з виконанням службового обов’язку працівником правохоронного органу ». Відповідальність за ч. 1 ст. 345 настає, коли мала місце погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна.

Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його організованою групою.

Згідно ч. 4 ст. 345, погроза вбивством щодо працівника правохоронного органу, а також щодо близьких його родичів, вчинена організованою групою у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – карається позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцять років.

Частина 1 ст. 359 КК передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких, або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок.Така погроза застосовується винним з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує. Дане злочинне діяння карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Частина 1 ст. 377 передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя. Вищесказане злочинне діяння карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі:

1) ЗУ « Про амністію»;

2) у зв’язку з дієвим каяттям – особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину, відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК);

3) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим – звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася та відшкодувала завдані нею збитки та заподіяну нею шкоду (ст. 46 КК У);

4) у зв’язку із передачею особи на поруки – особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи, організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку (ст. 47 КК У);

5) у зв’язку зі зміною обстановки – особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст.48 КК У);

6) у зв’язку з закінченням строку давності – особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

- два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

- три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

- п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

- десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

- п’ятнадцять років – у разі вчинення особою особливо тяжкого злочину (ст. 49 КК У).

Погрозу вбивством за ступенем тяжкості відносять до злочинів невеликої тяжкості (ст. 12 КК У), оскільки за неї передбачено покарання у виді обмеження волі на строк не більше двох років, проте, якщо злочин вчинено членом організованої групи – він буде класифікуватись як злочин середньої тяжкості, оскільки ч. 2 ст 129 передбачає за таке діяння покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років (ч. 2 ст. 12).


Висновок

Вивчаючи погрозу вбивством як злочин, я зрозуміла, що погроза вбивством – це виявлений особою ззовні намір позбавити іншу людину життя.

Погроза вбивством може бути вчинена словесно, письмово, за допомогою різного роду дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо).

Дії такого характеру майже завжди супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь – яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа або ж іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження) і практично у всіх випадках, погрозою затосувати фізичне насильство.

Погроза вбивством повинна бути конкретною і реальною. Конкретність погрози виражається у зверненні її до конкретної особи і висловленні особисто потерпілому або через третіх осіб. Реальність погрози визначається достатністю підстав для побоювання потерпілим її виконання.

Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням певних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між винним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя і здоров’я особи вчиняються за попередніх зв’язків між винним і потерпілим.

Розділ 11 КК України ст. 129 кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погроза вбивством має на меті вплинути на психічне здоров’я особи - зробити її життя дискомфортним, таким що піддається реальній небезпеці. Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством як правило, виступають у вигляді психологічних, інколи психічних травм або захворювань, викликаних переживанням, страхом за своє життя або життя близьких, що проявляються у втраті апетиту, безсонні, звичного графіку праці та відпочинку, а ці фактори, у свою чергу стають причинами різних проявів розладу як психічного здоров’я.

Суспільно – небезпечні наслідки злочину, передбаченого ст. 129 КК України проявляються у вигляді шкоди на рівні порушень психічних і психологічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, тривога, стрес, депресія і т. д.). Наявність цих станів є підтвердженням того, що погроза сприйнята такою, яка могла бути приведена в дію.

Склад злочину :

Об’єкт злочину – здоров’я особи.

Об’єктивна сторона – суспільно небезпечне діяння –погроза вбивством та реальність її здійснення.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона - прямий умисел. Винний усвідомлює, що погрожує вбивством, що ця погроза здатна викликати у потерпілого побоювання за своє життя і бажає цього.

Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим.

Погроза вбивством карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до 2 років (ч. 1 ст. 129 КК У).

Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його членом організованої групи (ч. 2 ст. 129). Погроза вбивством, вчинена членом організованої групи карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129. Це може мати місце, зокрема, при зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі(ст. 187), погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу (ст. 345). В такому випадку судом призначається кримінальна відповідальність за сукупністю злочинів шляхом поглинення покарання менш суворого більш суворим або часткового складання призначених за окремі злочини покарань.


Cписок використаних джерел

Нормативна література:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами і доповненнями згідно із законом України « Про внесення змін і доповнень до Конституції України ». −Х. Весна, 2007. − 48с.

2. Кримінальний кодекс України. Коментар основних положень / Упоряд. В. А. Клименко. − К.: Літера ЛТД, 2007. − 288с.

Спеціальна література:

3. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник за ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. − 2-е вид., перероблене і допов. − К.: Юрінком Інтер 2005. −480с.

4. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник за ред. М. І Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. − 2- е вид., перероблене і доповнене, К.: Юрінком Інтер, 2008. − 554 с.

5. Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко. Кримінальне право України: Особлива частина. − вид. 2-е, перероблене і допов. − К.: Атіка 2008. − 712с.

6. Кримінальне право України: Загальна частина / за ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка. − 3- тє вид., перероблене та допов. −К.: Юридична думка, 2004. − 352с.

7. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України. 4- те вид., перероблене і допов. За ред. М.І. Мельника, М. І. Хавронюка. − К.: Юридична думка, 2007. − 1184с.

8. Cамощенко И.В. Понятие и признаки угрози в уголовном праве: монография. − Х.: Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н. М., 2005. − 120с.

9. Архів Волочинського районного суду Хмельницької області. Кримінальна справа 1/ 151 від 29. 09. 2004.

10. Михлин А.С. Последствия приступления / М.: Юрид. лит., 1969. −104с.

11. Крылов А. А. Психология: учебник / под. ред. А. А. Крылова. −М.: ПБОЮЛ М.А. Захаров, 2001. − 584с.

12. Батиргареєва В.С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло: Монографія. – Х.: "Одіссей", 2003. – 256 с.

13. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ « Перун», 2004. –1140с.

14. Зеленицкий В. С., Куркин Н. В. Обезпечения безопасности субьектов уголовного процесса. – Х.: КримАрт, 2000.

15. Карпенко Л.А. Психология: словарь. – 2-е изд. – М.:Политиздат, 1990.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий