регистрация / вход

Адміністративні суди в Україні

Міністерство освіти та науки України Національний університет «Одеська юридична академія» КУРСОВА РОБОТА З дисципліни: Судові та правохоронні органи України

Міністерство освіти та науки України

Національний університет «Одеська юридична академія»

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Судові та правохоронні органи України

Тема:

АДМІНІСТРАТИВНІ СУДИ В УКРАЇНІ

Студентки першого курсу факультету заочного та вечірнього навчання

Самсіної Ю.А.

Спеціалізація:Державне управління та міжнародно-правові відносини.

Одеса-2010

Зміст

Вступ. 3

Розділ І. Місце адміністративних судів в Україні 5

1.1 Історія становлення адміністративних судів в Україні……………. 9

1.2. Принципи діяльності адміністративних судів судів в Україні 12

1.3.Система адміністративних судів в Україні………………………… .19

Розділ ІІ. Організація адміністративного судочинства . …………………23 2.1. Пі д відомчість та підсудніст ь адміністративних прав….. ................. . 23

2.2.Склад суду, учасники адміністративного процесу …………………….26

Висновки. 34

Перелік використаних джерел. 36


ВСТУП

Конституцією України передбачено, що всі правовідносини в нашій державі забезпечуються судовим захистом та кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
У сучасному суспільстві будь-які відносини мають потенційну небезпеку перерости у конфлікт, особливо відносини між громадянами та владою. Громадяни позбавлені важелів впливу на владу, а тому в стосунках з нею є беззахисними. Право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною. Ось чому в сучасних демократичних країнах велике значення для гарантування прав людини у її відносинах з владою надається правовому захисту з боку незалежного й авторитетного органу – суду, перед яким громадяни та адміністрація є рівними.

Обговорення питання про створення в Україні адміністративних судів пройшло стадію дискусій довкола їх необхідності. Потреба у створенні системи адміністративних судів дістала офіційне визнання: спочатку на рівні концепцій, згодом – на законодавчому рівні.
Концепцією судово–правової реформи, затвердженою Верховною Радою у 1992 році, передбачено поступове запровадження адміністративної юстиції, починаючи від спеціалізації суддів і утворення спеціалізованих судових колегій і закінчуючи створенням вертикалі адміністративних судів.
Створення системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері публічно–правових відносин передбачено також Концепцією адміністративної реформи в Україні, схваленої Президентом України у 1998 році.
Створення системи адміністративних судів на законодавчому рівні вперше за роки незалежності України було визначено Законом України «Про судоустрій України», який прийнятий Верховною Радою України 07 лютого 2002 року. Цей закон не тільки визначив місце адміністративних судів в системі судів загальної юрисдикції, а й установив трирічний строк для їх створення.

На виконання положень зазначеного Закону 01 жовтня 2002 року Президент України підписав Указ про утворення Вищого адміністративного суду України.
Далі процес створення адміністративних судів продовжився підписанням Президентом України Указу від 16 листопада 2004 року № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів», відповідно до якого в Україні створено 7 апеляційних (66 суддів) та 27 окружних (215 суддів) адміністративних судів. Таким чином, система адміністративних судів створювалась, починаючи з вищих ланок.

3

Слід зауважити, що важливим етапом становлення адміністративної юстиції стало прийняття 06 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року.

11 грудня 2003 року були обрані перші судді Вищого адміністративного суду України.

4

Розділ перший: Місце адміністративних судів в Україні.

Під адміністративною юстицією, як правило, розуміють особливий вид правосуддя, метою якого є здійснення розгляду скарг громадян, їхніх об’єднань, інших фізичних і юридичних осіб на незаконні дії чи бездіяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (адміністративних органів), їх посадових і службових осіб, які завдають позивачам матеріальних чи (та) моральних збитків. Тобто предметом окремого судового розгляду спеціалізованими адміністративними судами згідно із запропонованим визначенням можуть і повинні стати саме ті конфлікти публічно-правового характеру, які до недавна частково вирішували загальні суди, частково – господарські суди.

Однак п'ять років тому ситуація змінилася. Як відомо, ВР України 6 липня 2005 р. Прийняла, як тоді вважалося, остаточний варіант Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалення цього Кодексу, як і введення в дію нового Цивільного процесуального кодексу України, стало важливим етапом утвердження України як демократичної, правової держави, розвитку її судової системи, виведення на якісно новий рівень механізму захисту конституційних прав і інтересів громадян. Іншими словами, прийняття подібних нормативно-правових актів стало ще одним підтвердженням конституційного постулату, що права і свободи людини визначають зміст і спрямування діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави.

Відомо також, що будь-який правовий інститут не може ефективно діяти в структурі суспільних відносин, впливати на їх оптимальний розвиток, якщо не визріла суспільна необхідність у його використанні саме в цій, а не в іншій формі. Стосовно адміністративної юстиції ця теза є більше ніж просто актуальною, оскільки становлення такого виду правосуддя в нашій країні відбувалося хоч і мляво, але з похвальною теоретичною впертістю та завзяттям.

Саме намагання деяких правників у належний спосіб забезпечити державними гарантіями зазначені в Конституції пріоритети й досягти рівня правової держави і стало результатом того, що в Україні все ж таки було доктринально запропоновано запровадити адміністративну юстицію як форму судового захисту прав і свобод громадян. Однак кожен результат має якусь причину його виникнення. Що ж саме спонукало появу адмінюстиції? Не є таємницею той факт, що доктрина української адміністративної юстиції, подібно до Німеччини, Австрії, Польщі та деяких інших європейських країн, невід’ємно пов’язує даний інститут, насамперед, із системою спеціалізованих

5

адміністративних судів, створення яких передбачено Законом України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. А ось вже необхідність формування системи адміністративних судів в Україні зумовлена такими причинами:

1. закріплення в Конституції України принципових положень, спрямованих на створення судової системи, яка б відповідала вимогам розбудови правової держави;

2. необхідність приведення національної судової системи у відповідність з міжнародними правовими стандартами;

3. створення механізму спеціалізованого судового захисту прав і свобод громадян у сфері державного управління;

4. розширення переліку і підвищення ефективності організаційно-правових гарантій забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян;

5. створення дієвого організаційно-правового механізму, спрямованого на недопущення порушення законності органами державного управління та органами місцевого самоврядування через прийняття протиправних актів або бездіяльність, а також через корупційні діяння;

6. розширення і ускладнення суспільних відносин у сферах державного управління й місцевого самоврядування та виникнення різноманітних адміністративних конфліктів;

невідповідність цивільно-процесуальної форми правозахисним потребам громадян немайнового характеру у сферах державного управління та місцевого самоврядування, а отже, відсутність у судів загальної юрисдикції реальних важелів щодо дієвого та всебічного захисту прав і свобод громадян, які є суб'єктами правових відносин, що виникають у зазначених сферах. Таким чином, громадяни як суб’єкти правовідносин, що виникають у сферах державного управління і місцевого самоврядування, саме і лише завдяки адміністративним судам отримають реальну можливість повноцінно реалізувати своє публічне право на захист у судовому порядку шляхом оскарження неправомірних дій (бездіяльності) органів, які є носіями публічно-управлінських повноважень. Однією з основних ознак правової держави є право на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

В свою чергу забезпечення гарантій суб’єктивних прав громадян у відносинах з адміністративними органами є обов’язком будь-якої правової держави, що і обумовлює необхідність створення адміністративної юстиції в

6

Україні. Отже, запровадження адміністративного судочинства зумовлене самою природою публічно-правових спорів, у яких громадянину протистоїть потужний адміністративний апарат.

Водночас, слід зазначити, що призначення адміністративної юстиції повинно полягати у здійсненні тільки правового контролю, а не контролю за доцільністю управлінської діяльності. Тобто адміністративно-правовий захист має бути, насамперед, судовим правовим захистом, бо саме суди найбільше відповідають вимогам незалежності та неупередженості, що ставляться перед правозахисними органами.

Однак, як це не прикро, аж до 1996 р. вирішення проблеми адміністративних судів гальмувалося в зв’язку з не сприйняттям судовою системою та іншими державними структурами саме цього виду правосуддя. Лише із запровадженням на конституційному рівні принципу спеціалізації судів загальної юрисдикції, адміністративна юстиція перестала бути лише теоретичною проблемою, а її запровадження поступово стало переміщуватися з площини загальнотеоретичних дискусій у сферу законотворення. Перші законодавчі ініціативи з цього питання, як відомо, з’явилися ще наприкінці 1995 р., хоча за умов нереформованої судової системи (на той час ще діяли норми старого Закону “Про судоустрій” від 1981 р.) їх реалізація була неможливою. Водночас, дедалі більше утверджувалася думка про те, що без запровадження адміністративної юстиції в Україні справа реформування її державного апарату є безнадійною, а захист прав і свобод громадян – недосконалим і далеким від демократичних стандартів.

Справа зрушила з мертвого місця лише тоді, коли законодавці остаточно визначилися щодо того, який саме законопроект кодексу прийняти за основний, а також після низки указів Президента 2001-2002 рр., що започаткували створення адмінюстиції. Кардинальні зміни у сприйнятті адмінсудочинства сталися вже після того, як у 2002 р. були прийняті зміни до Закону України “Про судочинство”. І вже в тому ж 2002 році цим Законом було передбачено і створення Вищого адміністративного суду України, який мав би забезпечити узагальнення практики застосування судами чинного законодавства в публічно-правовій сфері суспільних відносин.

Слід також зауважити, що наявність адміністративного судочинства органічно обумовлює і створення належного процесуального інструментарію. У зв’язку з цим важливим етапом становлення адмінюстиції і стало прийняття Кодексу адміністративного судочинства України. Досвід інших країн світу засвідчує, що в переважній їх більшості (наприклад,

Франції, ФРН) для розгляду адміністративних справ спеціалізованими судовими органами використовується систематизоване адміністративне

7

законодавство – адміністративні кодекси. Саме вони докладно регулюють процес прийняття адміністративних рішень, їх реалізацію, процедуру оскарження до вищих інстанцій, права суб'єктів адміністративного провадження, статус державних і муніципальних службовців, їх права й функціональні обов'язки, відповідальність за неналежне виконання цих обов'язків та інші важливі питання управлінської діяльності. Тобто йдеться про законодавство, яке не є ідентичним законодавству про адміністративні правопорушення (в нашій країні, як відомо, діяв Кодекс про адміністративні правопорушення 1984 р.).

Крім того, на відміну від загального кодифікованого акта – Адміністративного кодексу в деяких європейських країнах, зокрема в Польщі, адміністративні суди у своїй діяльності керуються і процесуальними законодавчими актами, такими, як Адміністративний процесуальний кодекс. Як вже зазначалося в Україні також почав діяти (з 1 вересня 2005 р.) Адміністративний процесуальний кодекс, тобто Кодекс адміністративного судочинства, який до речі вже в в липні 2010 року був змінений новим Законом України «Про судоустрій».

Підсумовуючи, все ж зазначимо, що з прийняттям КАС України і утворенням системи адмінсудів захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин, нарешті, забезпечується реально, а не декларативно. Дуже гостро це відчувається напередодні кожних виборів, і особливо зараз, коли місцеві вибори відбуваються вже за новим Законом.

8

1.1 Історія становлення адміністративних судів в Україні.

На території України поява адміністративної юстиції сягає середніх віків, її становлення на території нашої країни розпочалося раніше, аніж у середньому по Європі. Історія української адміністративної юстиції бере свій початок з 16-17 століть.

Протягом 18-19 століть тогочасна адміністративна юстиція активно розвивається, з’являються принципово нові її елементи. Так, починає функціонувати поняття «нагляд», його здійснювали Сенат і прокуратура. На початку 70-х років 19 століття в Російській Імперії, до складу якої входила тогочасна Україна, члени Державної Думи ініціювали створення таких установ, які б неупереджено вирішували спори, що виникають в управлінських справах. Вони успішно працювали в кожній губернії. Функції найвищого органу адміністративної юстиції належали Сенату.

В 1917 році ідея адміністративної юстиції набула нових рис. Цього року

Тимчасовий уряд видає закон про створення суду з адміністративних справ. Адміністративні судді розглядали спори між державними органами і органом самоврядування, а також суспільними організаціями. Вже в 20-50 роки минулого століття розвиток адміністративної юстиції майже припинився. Лише в 1987 року було прийнято Закон СРСР «Про порядок оскарження в суді неправомірних дій посадовців, якими завдано шкоди громадянам».

В незалежній Україні вирішення проблеми адміністративних судів гальмувалося аж до 1996 року. Втім, з перших років незалежності нашої держави, крок за кроком, послідовно, аргументовано з наукової і політичної точки зору, ця ідея втілювалася в життя:

В 1992 році Концепція судово-правової реформи задекларувала створення адміністративних судів.

В 1996 році Конституція України (ст.ст. 55, 124) закріпила функцію судового контролю у формі адміністративної юстиції як невід‘ємну складову судової влади поряд з іншим основним елементом – правосуддям.

1998 рік - Концепція адміністративної реформи обґрунтувала роль адміністративної юстиції як форми судового контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади.

2001 рік мала судова реформа та 2002 рік – прийняття Закону України “Про судоустрій України” на законодавчому рівні визначили – в Україні, яка повинна бути демократичною правовою державою, буде адміністративна юстиція.

9

1 жовтня 2002 р. Указ Президента про створення Вищого адміністративного суду України

6 липня 2005 р. – Верховна Рада ухвалила Кодекс адміністративного судочинства, в якому окреслила повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. 1 вересня 2005 р. – Вищий адміністративний суд України почав розгляд перших адміністративних справ.

Однак, розглянемо більш детально причини та послідовність формування адміністративного судочинства в Україні.

Принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову в сучасних демократичних державах характеризується наявністю механізму стримувань і противаг, який запобігає узурпації влади та її концентрації в одній з трьох гілок. Одним з елементів механізму стримування і противаг є адміністративне судочинство, що являє собою, з одного боку, юрисдикційний контроль, здійснюваний судами за законністю державного управління,а з іншого - гарантією дотримання прав і свобод громадян у владовідносинах.

У наукових дослідженнях з адміністративного права та процесу предмет наукового пошуку складали, в основному, загальнотеоретичні аспекти запровадження адміністративної юстиції, розвиток теорії адміністративного процесу в аспекті визначення місця відносин у сфері відправлення адміністративного судочинства у адміністративно-процесуальних відносинах: В.Б. Авер'янов[1]; Ю.С. Педько [2]; В.С. Стефанюк [3]; І.Б. Колі ушко, Р.О. Куйбіда[4]; А.Т. Комзюк, В.М. Бевзенко, Р.С. Мельник [5]; О.В. Кузьменко [6], та інші. Разом із тим, викликає певний науковий та практичний інтерес окреме питання системи становлення адміністративних судів в Україні, яке, у межах більш широкої тематики, лише побічно досліджували науковці.

Поступове запровадження адміністративної юстиції в Україні було передбачене Концепцією судово-правової реформи, затвердженою постановою Верховної Ради 28.04.1992 року: починаючи зі спеціалізації суддів і утворення спеціалізованих судових колегій і закінчуючи створенням вертикалі адміністративних судів [4, с. 19]. У 1996 році Конституцією України [7] були закріплені засади здійснення правосуддя: «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.1 ст. 55).Юрисдикцію судів поширено на усі правовідносини, що виникають у державі (ч.2 ст.124 Конституції України). Крім того, цим актом найвищої юридичної сили запроваджено нові види судів (адміністративний, апеляційний та суд присяжних), врегульовано основи функціонування Конституційного суду України. З метою запровадження закріплених у Конституції України нових положень щодо судової влади в організацію функціонування правосуддя у 2001 році була здійснена так звана «мала» судова реформа. Були внесені зміни до

10

Кримінально-процесуального, Цивільно-процесуального кодексів України, законів «Про судоустрій України», «Про статус суддів», деяких інших законодавчих актів. Проте ефективність «малої» судової реформи фахівці оцінили дуже критично: насамперед на неї вплинула поспішність внесення змін до зазначених законодавчих актів, зумовлена необхідністю запобігти припиненню діяльності судової системи через прострочення термінів її реформування, передбачених Конституцією України.

Вже за півроку «мала» судова реформа була зведена нанівець, бо виявилася конче неефективною, у зв'язку з чим Верховна рада України ухвалила нову редакцію Закону «Про судоустрій України», який експерти також не вважали бездоганним.

07 липня 2010 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який по суті, став найважливішим важелем реформування судової системи в Україні.

Як свідчила загальна судова статистика, в Україні протягом 1991-2000 років зростала кількість справ за скаргами на неправомірні дії органів державного управління та посадових осіб. Якщо у 1991 році було закінчено провадженням 1043 справ, то у 1996 році їх було вже 7726, а у 2000-29952 [2, с. 50].

Основними причинами створення адміністративних судів та запровадження адміністративного судочинства в Україні називають:

а) необхідність посилення гарантій захисту прав людини від свавілля з боку влади;

б) відсутність ефективної процедури вирішення адміністративних справ, яка б враховувала специфіку публічно-правових відносин;

в) недостатній авторитет загальних судів які, поряд зі справами , що випливають із публічно-правових відносин, розглядають справи приватноправового характеру та кримінальноправового характеру;

г)прив'язаність територіальної юрисдикції судів до адміністративно-територіального устрою країни, що посилює можливість впливу чиновницького апарату на суддів;

д)невелику кількість суддів-фахівців у галузі адміністративної юрисдикції;

е) зростання кількості адміністративних спорів у загальній кількості судових справ [4,с.17].

Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який вже втратив свою чинність було передбачено здійснити формування системи адміністративних судів протягом трьох років. Перебіг строку починався з набуття чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів», тобто з 01.06.2002 року. У системі судів загальної юрисдикції у 2002 році спочатку був утворений Вищий адміністративний суд України на підставі п.23 ст. 106 Конституції України, п.п. 2-4 ч.2 ст. 18, ст.. 20 Закону України «Про судоустрій України», Указу Президента України від 01.10.2002 року №889/2002 «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України».

11

1.2 Принципи діяльності адміністративних судів в Україні

Питання утворення та функціонування адміністративних судів були предметом окремих наукових досліджень Ю.В. Георгіївського, А.Т. Комзюка, Р.О. Куйбіди, Р.С. Мельника, О.М. Пасенюка, Н.Б. Писаренка, А.В. Руденка, О.П. Рябченко, В.В. Синцова, В.С. Стефаника та інших вчених.

Аналізуючи мету утворення та функціонування адміністративних судів слід зазначити, що вона не отримала належного законодавчого визначення. У науковій літературі зазначається, що адміністративна юстиція запроваджується з метою вирішення не конфліктів, джерелом яких є дії чи поведінка приватних осіб, а спорів, зумовлених управлінською (адміністративною) діяльністю владних суб'єктів [1, с. 393-394].

Ю.М. Старилов визначає мету адміністративного судочинства як діяльність суду щодо захисту порушених прав громадян, забезпечення загального порядку та правопорядку, ефективності та законності діяльності державної та муніципальної адміністрації [5,ст.. 108].

Розуміючи під метою «уявну модель бажаного результату, те, до чого прагнуть суб'єкти процесу», А.В. Руденко, «метою адміністративного судочинства вважає захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, забезпечення законності та справедливості при здійсненні правосуддя» [6, ст.26]

Беручи до уваги те, що метою судової влади є здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства, можна зробити висновок про те, що метою утворення та функціонування адміністративних судів є розгляд і вирішення адміністративних справ, під якими необхідно розуміти «публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади , орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень» (ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства) [7]. Крім того, мету утворення та функціонування адміністративних судів можна визначити як контроль за дотриманням законності у державному управлінні шляхом вирішення в окремому процесуальному порядку адміністративних справ.

Важливим елементом цільового блоку є принципи утворення та функціонування адміністративних судів. Загалом, у тлумачних словниках під принципом розуміється «основне, вихідне положення… особливість покладена в основу створення або здійснення чогось, норма, правило, яким керується хто-небудь в житті, поведінці [8, с.693], у зв'язку з чим принципи часто ототожнюються з нормами права, основними засадами правового врегулювання, а інколи визначаються як основні права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Необхідно відзначити і те, що як чи інші принципи отримали нормативне закріплення, то вони вважаються нормами-принципами, під якими, як правило, розуміються принципи, які прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм [9, ст., 221].

12

Крім того, нормою-принципом є й деякі положення, яких відсутнє слово «принцип». Прикладом такої норми-принципу може бути положення ст..3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», або те, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб» (ст.. 55) [10].

Необхідно зазначити, що низка принципів утворення та функціонування судів міститься у Конституції України. Зокрема у ст.. 124 Основного закону передбачено: «принцип здійснення правосуддя в Україні виключно судами»,ст.125-«принципи територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції»; ст.. 126-«принципи незалежності і недоторканості суддів»; ст., 130-«принципи забезпечення фінансування та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів» [10]Крім того, у ст.. 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, до яких віднесені: законність, рівність всіх учасників процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечування обвинуваченому права на захист; гласність процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом; обов'язковість рішень суду [10], які разом із попередніми (передбаченими ст..ст. 124-127, 130) є ніщо інше, як основні принципи здійснення правосуддя в Україні.

У розділі 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначені засади здійснення правосуддя в Україні, які, також, є нічим іншим як принципи правосуддя, і якими названі: здійснення правосуддя виключно судами; право на судовий захист; рівність перед законом і судом; правова допомога при вирішенні справ у судах; гласність судового процесу; мова судочинства; обов'язковість судових рішень; право на оскарження судового рішення; колегіальний та одноособовий розгляд справ; самостійність судів і незалежність суддів; функціонування суддівського самоврядування [11].

Наведені вище у Конституції України та Законі України «Про судоустрій та статус суддів» принципи є загальними для усіх судів, отже їх можна назвати основними принципами здійснення правосуддя в Україні, якими повинні керуватись і адміністративні суди.

Необхідно наголосити на тому, що принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах визначені у ст.. 7 КАС, до яких віднесені:

1) верховенство прва;

2)законність;

3) рівність всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;

4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

13

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду;

7) обов'язковість судових рішень [7].

Крім того, у ст.. 4 КАС міститься принцип здійснення правосуддя в адміністративних справах адміністративними судами, який є подібним за змістом до принципу здійснення правосуддя виключно судами, що передбачений ст.. 124 Конституції України [10] та ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [11]. Теж саме стосується і таких принципів, як «Право на судовий захист» (ст..6 КАС) [7], який також передбачений ст..ст.32 та 55 Конституції України [10] та ст.. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [11], мова адміністративного судочинства (ст.. 15 КАС, ст..12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді (ст.. 16 КАС, ст.. 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). У зв'язку з вищенаведеним можна зробити висновки, що перелік принципів адміністративного судочинства у Кодексі адміністративного судочинства практично співпадає з наведеними принципами у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», хоча специфіка адміністративного судочинства у зазначених принципах не відображена. Хоча потрібно звернути увагу на принцип диспозитивності, відповідно з яким суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС , і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторон чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності (ст.. 11 КАС) [7].

В той же час необхідно погодитись з А.О. Неугодніковим у тому, що «знання принципів, їхньої ролі і значення в адміністративному судочинстві, суворе дотримання їхніх вимог у повсякденній правозастосовчій діяльності суддями…, є однією з необхідних умов, що сприяє успішному здійсненню реформування і підвищення ефективності судочинства в Україні» [12, ст..42-43].

В концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів зазначено, що судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на таких загальних принципах як: законність, що вимагає від суду здійснювати судочинство, керуючись Конституцією та законами, з урахуванням їх цілей та надаючи при цьому найсправедливіше тлумачення для кожного випадку; рівність учасників процесу, яка означає рівні можливості у судовому процесі, що відповідає процесуальному статусу учасника процесу; диспозитивність, відповідно до якої сторони можуть вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору; змагальність, що покладає на сторони обов'язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого вирішення справи;

14

Розумні строки розгляду справ, що зобов'язують суд вирішувати справи без невиправданих зволікань або ж уникати поспішності, що завдає шкоди справедливому судочинству; гласність, що ставить вимогу забезпечити всім особам, які мають інтерес у результатах вирішення справи, можливість брати участь у судовому процесі; відкритість (публічність), що означає доступ громадськості до судового розгляду і до рішень суду, що зобов'язує державу забезпечити ефективне виконання судових рішень під контролем з боку суду[12].

Крім того у цьому концептуальному акті наголошується що подальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення доступності правосуддя; справедливості судової процедури; незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів; юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень; ефективності судового захисту [7], які також можна віднести до загальних принципів діяльності та функціонування адміністративних судів.

У науковій літературі, як правило, принципи судочинства поділяють на: загально-правові (конституційні), галузеві та міжгалузеві [ст.. 150].

Принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах аналізуються і у спеціальній літературі. Так автори навчального посібника « Основи адміністративного судочинства в Україні» (О.П.Рябченко, В.І. Бутенко, М.М. Ясинок, Л.Г.Лічман, С.О. Погрібний) [14] наводять такий же самий перелік принципів, який визначено у ст.. 7 КАС, але поза їх увагою лишаються такі принципи адміністративного судочинства, як « здійснення правосуддя в адміністративних справах адміністративними судами» (ст..4 КАС), «право на судовий захист» (ст.. 6 КАС), «мова адміністративного судочинства» (ст.. 15 КАС) та «правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді) (ст.. 16 КАС) [7].

В.Б. Авер'янов, визначаючи принципи адміністративного судочинства як «основні засади організації діяльності адміністративного суду, які відображають її специфіку і зміст; як основні положення з питань здійснення правосуддя в адміністративних справах, закріплені в нормах адміністративно-процесуального права [1ст.. 402], поділяє їх на:

1) принципи адміністративного процесуального права, закріплені Конституцією України;

2)принципи адміністративного процесуального права, закріплені законодавством про судочинство;

3) принципи здійснення судочинства в адміністративних судах (адміністративного судочинства) [1 ст. 402-403]. Крім того, автор до загальних принципів судочинства відносить і такі, об'єктивна істина, неупередженість при розгляді справи, оперативність, безпосередність і усність процесу, публічність, відповідальність суб'єкта правозастосування, безперервність процесу [1 ст. 403], і які, в решті решт, притаманні й адміністративному судочинству.

15

Заслугою Авер'янова є й те, що він сформулював завдання принципів адміністративного судочинства: по-перше, вони встановлюють права і обов'язки учасників адміністративно-судового провадження, що дає змогу відповідним особам найбільш повно і точно відповідати своєму призначенню в процесі розгляду справи; по-друге, встановлюють компетенцію суб'єкта адміністративно-судової юрисдикції, необхідну для виконання основного функціонального обов'язку-об'єктивного, заснованого на точній відповідальності закону розгляду справи і винесення обґрунтованого рішення по ньому [1 с. 403-404].

А.В. Руденко пропонує таку класифікацію принципів адміністративного судочинства: принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства як форми здійснення правосуддя (верховенство права, законність, поділ влади, незалежність суддів); принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства як процесу з його окремими самостійними стадіями, такі принципи відображають сам хід судочинства (правова рівність, доступність та гарантованість судового захисту, мова судочинства, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, диспозитивність, змагальність, активна роль суду, офіційність, швидкість розгляду адміністративних справ, обов'язковість судових рішень, апеляційне та касаційне оскарження) [6 ст. 31].

Таким чином, підсумовуючи розгляд принципів діяльності адміністративних судів (адміністративного судочинства), можна зробити такі висновки:

1. Переважна більшість принципів адміністративного судочинства, які визначені ст.ст.4, 6 та 7 КАС, за виключенням лише деяких із них (верховенства права, законності, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин у справі) нормативно закріплені і у інших законодавчих актах [7] як основні принципи (засади) здійснення судочинства в Україні. Як вірно зазначає А.В. Руденко, завдяки нормам законодавства принципи знаходять своє зовнішнє відображення, забезпечують реалізацію конституційних принципів щодо верховенства права, в тому числі в адміністративному судочинстві, як одній з форм правосуддя в демократичній, правовій, соціальній державі [6, с.55].

2. Проте, важливе значення мають принципи організації (забезпечення) функціонування адміністративних судів, до яких необхідно віднести:

1) принцип професійного формування судів, який полягає у тому, що органи правосуддя мають комплектуватися тільки висококваліфікованими і підготовле ними в галузі права спеціалістами. Крім того, виходячи з особливостей предмета адміністративної юрисдикції, законом мають бути

встановлені спеціальні вимоги до кандидатів на посаду судді адміністративного суду [12].

Необхідно також погодитись із доцільністю «запровадження прозорої процедури добору кадрів на посаду професійного судді та їх кар’єрного просування. Необхідно, щоб шлях проходження від кандидата на посаду

судді до судді не залежав від суб’єктивного впливу посадових осіб, залучених до процесу добору суддів. Потрібно чітко визначити законом порядок (процедуру) призначення (обрання) на посаду судді. Призначення на

16

посаду судді, а також обрання суддів на іншу, зокрема вищу, посаду має здійснюватися на конкурсних засадах. Відомості про наявність вакантних посад, час і місце проведення конкурсу мають бути відкритими... Необ-

хідно переглянути важливість та місце кваліфікаційних класів у системі кар’єрного просування суддів» [12];

2) принцип територіальної побудови системи адміністративних судів, сутність якого полягає у тому, що адміністративні суди мають бути утворені так, щоб їх юрисдикція охоплювала певну тери- торію держави, виходячи з потреби наближення судочинства до людини. На відміну від місцевих судів загальної юрисдикції, що утворюються відповідно до районів (районів у містах), місцеві адміністративні суди утворюються в округах відповідно до Указу Президента України. Як зазначено у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до

європейських стандартів, «з метою забезпечення незалежності суддів від впливу місцевої влади територіальна юрисдикція цих судів не повинна бути жорстко прив’язаною до адміністративно-територіального устрою.

Окружні адміністративні суди необхідно утворити в межах території області або частини її території з урахуванням чисельності населення та транспортних зв’язків» [12];

3) принцип розподілу повноважень у межах певного адміністративного суду; 4) принцип поєднання єдиноначальності та колегіальності під час вирішення внутрішньоорганізаційних питань забезпеченням роботи судів;

5) принцип оперативності, який полягає у вирішенні адміністративної справи у розумний строк, тобто «найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах» [7];

6) принцип контролю, який спрямований на забезпечення режиму законності і дисципліни у сфері організації діяльності адміністративних судів, своєчасне та якісне виконання управлінських рішень;

7) принцип функціональності, відповідно з яким судді мають бути звільнені

від вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням діяльності суду. Відповідно до цього принципу судові та організаційноуправлінські функції не повинні поєднуватися в рамках судової влади. Важливо чітко розмежувати повноваження судів та органів виконавчої влади. Суди мають здійснювати

правосуддя, а спеціалізовані органи - відповідати за забезпечення діяльності судів і бути підконтрольними суддівському самоврядуванню;

8) принципи інформаційного, методичного, фінансового та інших видів за-

безпечення, назва яких говорить сама за себе. Як зазначається у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів «належне забезпечення діяльності судів є однією з гарантій незалежності судів та суддів», у зв’язку з цим не-

обхідним вбачається: поліпшення фінансування судової влади, зокрема, шляхом затвердження нормативів фінансового забезпечення судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування;

здійснення комп’ютеризації в судах, що забезпечить поступовий перехід від

17

паперового до електронного діловодства; удосконалення навчально-методичного забезпечення судової системи» [12].

3. Проаналізовані вище дві групи принципів (загальні принципи здійснення судочинства в Україні та принципи організації (забезпечення) функціонування адміністративних судів) тісно взаємозв’язані між собою й становлять цілісну систему. Кожний принцип відіграє самостійну роль, характеризує як загальні засади судочинства, так і окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань адміністративного судочинства [1, с.402]. Отже, їх загальним призначенням (метою та завданням) є, з одного боку, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів

юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, з іншого - забезпечення (організація) ефективного функціонування адміністративних судів.

Завершуючи характеристику цільового блоку правового статусу адміністративних судів, елементами якого є мета та принципи їх діяльності, завдання та функції, підкреслимо, що вони, у комплексі, визначають міс-

це та особливості адміністративних судів серед інших органів державної влади у цілому та у судовій системі, зокрема.

18

1.3 Система адміністративних судів в Україні.

На сьогодні формування системи адміністративних судів практично завершено. Так, 31.07.2007 р. відкрився окружний адміністративний суд м. Києва, кадрові призначення щодо складу суддів якого відбувались протягом лютого-червня 2007 р.

Систему адміністративних судів в Україні складають:

- місцеві адміністративні суди;

- апеляційні адміністративні суди;

- Вищий адміністративний суд України;

- Верховний Суд України, у складі якого діє Судова палата у адміністративних справах. Судова палата у адміністративних справах діє у складі Верховного Суду України на підставі ч.2 ст.48 Закону України “Про судоустрій України” та відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України 23.09.2005 р. № 9 “Про утворення у Верховному Суді України Судової палати у адмініс-

тративних справах”. Крім того, перегляд судових рішень в адміністративних справах за винятковими обставинами у Верховному

Суді України може здійснювати колегія у складі суддів відповідних судових палат (ч.6 ст.24 Кодексу адміністративного судочинства України [7]).

Місцевими адміністративними судами є місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні суди. Останні утворені в округах відповідно до указу Президента України. Вони діють як суди першої інстанції. У місцевому загальному суді як адміністративному суді суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. В окружних судах адміністративні справи розглядаються і вирішуються колегією у складі трьох суддів.

Апеляційні адміністративні суди утворюються у апеляційних округах відповідно до указу Президента України. До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники. У складі апеляційного адміністративного суду можуть утворюва-

тись судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією у межах адміністративної юрисдикції. Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів.

З 01.01.2005 року в системі адміністративних судів утворено:

- 27 окружних адміністративних судів,

відповідно територіального поділу на області, Автономну Республіку Крим, міста Київ і Севастополь;

- 7 апеляційних адміністративних судів: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський, Харківський.

Повноваження апеляційних адміністративних судів поширюються на:

– Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську області - Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд;

19

– Донецьку, Луганську області - Донецький апеляційний адміністративний суд;

– Вінницьку, Житомирську, Київську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ - Київський апеляційний адміністративний суд;

– Волинську, Закарпатську, ІваноФранківську, Львівську, Рівненську, Терно-

пільську, Хмельницьку, Чернівецьку області - Львівський апеляційний адміністративний суд;

– Миколаївську, Одеську, Херсонську області - Одеський апеляційний адміністративний суд;

– Автономну Республіку Крим, м. Севастополь - Севастопольський апеляційний адміністративний суд;

– Полтавську, Сумську, Харківську області - Харківський апеляційний адміністративний суд [15].

Вищий адміністративний суд України діє як суд першої інстанції по конкретних категоріях справ, а також як суд апеляційної та касаційної інстанцій. Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному су-

ду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п’яти суддів. У Вищому адміністративному суді України, як суді касаційної інстанції, перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше п’яти суддів.

Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами колегією у складі суддів його Судової палати в адміністративних справах за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п’яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду України за участі не менше двох третин чисельності кожної

палати.

Система адміністративних судів в Україні наведена на рисунку нижче.

Слід зазначити, що зарубіжний досвід організаційної побудови адміністративної юстиції передбачає наявність різних підходів щодо по-

будови. Англосаксонська квазісудова система оскарження не передбачає структурованої системи спеціалізованих судів і перевага надається процедурам розгляду скарг громадян [2,с.72]. Континентальний досвід організаційної

побудови системи адміністративної юстиції передбачає, в основному, дві організаційні моделі, які мали найбільш вагомий вплив на підходи щодо визначення організаційної моделі адміністративної юстиції в інших країнах –

французьку і німецьку. Правова природа французької адміністративної юстиції поступово змінила пріоритети з управлінських на загально судові [2, с.73]. Німецька модель організації адміністративної юстиції є найбільш близькою

до досвіду організації системи загальних судів багатьох країн, зокрема – України [2, с.75].

Пошук оптимальної моделі організаційної побудови системи органів адміністративної юстиції здійснювався у напрямку реалізації, в основному, двох принципів – незалежності від впливу чиновницького апарату та досту-

пності захисту прав і свобод людини і громадянина у сфері державного управління.

20

У такому контексті система адміністративних судів в Україні є наступником європейського досвіду організації системи адміністративної юстиції, а також історичного досвіду її запровадження. Зокрема, прагнення організувати адміністративні суди були відображені ще у реформах П. Столипіна, а у радянській юридичній літературі обґрунтовувалась потреба створення автономної системи адміністративних судів [2, с.78].

Однак, сьогодні можна зазначити, що за хист в адміністративних судах прав і свобод громадян потребує вдосконалення. Так, найбільше спорів виникає з приводу:

а) розмежування компетенції адміністративних і господарських судів у спорах за участі суб’єкта владних повноважень,

б) розмежування компетенції загальних та адміністративних судів стосовно справ про притягнення до адміністративної відповідальності. На проблему роз-

межування компетенції адміністративних і господарських судів звертав увагу Верховний Суд України [16, 17], Вищий господарський суд України [18].

Отже, проведений аналіз історії запровадження системи адміністративних судів в Україні дозволив зробити наступні висновки.

По-перше, систему адміністративних судів в Україні можна назвати триланковою, оскільки існують місцеві, апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд України як суд касаційної інстанції та суд

першої інстанції по окремих категоріях адміністративних справ. Крім того, передбачено перегляд судових рішень Верховним Судом України.

По-друге, така система адміністративних судів основана на європейському

досвіді організації адміністративної юстиції, якою передбачена переважно судова форма захисту прав і свобод людини і громадянина у сфері державного управління. По-третє, захист в адміністративних судах в Україні потребує вдосконалення, насамперед, по питаннях, пов’язаних із розмежуванням судової юрисдикції.

Верховний Суд України

(переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами)

Судова палата

в адміністративних справах

Колегія у складі суддів відповідних судових

палат Верховного Суду України

Вищий адміністративний суд України

(діє як суд першої інстанції та як суд апеляційної інстанції по конкретних

категоріях прав, а також як суд касаційної інстанції)

21

Апеляційні адміністративні суди

(7 апеляційних адміністративних судів: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львів-

ський, Одеський, Севастопольський, Харківський)

↓ ↓

Місцеві адміністративні суди

Місцеві загальні суди як адміністративні

Окружні адміністративні суди

(27 окружних адміністративних судів, відповідно територіального поділу на області, Автономну Республіку Крим, міста Київ і Севастополь)

Схема - Система адміністративних судів в Україні

22

Розділ другий: Організація адміністративного судочинства.

2.1. Підвідомчість та підсудність адміністративних справ

Розглядаючи питання підсудності, насамперед необхідно визначити коло справ, які підлягають і які не підлягають розгляду і вирішенню в адміністративних судах, тобто визначити підвідомчість цих судів. Отже, компетенція адміністративних судів поширюється на ( ст.17 КАС) [7]:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Тепер щодо підсудності. Підсудність — це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчий їм адміністративних справ [19, с. 555]. Отже, згідно чинного КАС, підсудність поділяється на такі види:

а) предметна;

б)територіальна;

в)інстанційна;

г)підсудність за зв’язком справ.

Слід зазначити, що на сьогодні адміністративні суди ще перебувають на етапі формування і їхні функції частково виконують суди загальної юрисдикції. Але все-таки нижченаведені дані щодо підсудності справ адміністративним судам є актуальною, оскільки структурна побудова системи адміністративних судів і судів загальної юрисдикції аналогічна: суд першої інстанції (місцевий), апеляційний (окружний), спеціалізований (вищий адміністративний суд), Верховний Суд.

Розглянемо кожен із видів підсудності детальніше.

Предметна підсудність адміністративних справ (ст. 18 КАС). Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у

23

яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам та усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму та щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

У випадку якщо законом не визначено предметної підсудності адміністративної справи, така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Територіальна підсудність адміністративних справ (ст. 19 КАС) [7]. Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У разі невизначеності законом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Інстанційна підсудність адміністративних справ (ст. 20 КАС)[7]. Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди

та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують адміністративні

24

справи як суди першої інстанції.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. Згідно ч.6 ст. 177 КАС, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами.

Підсудність кількох пов’язаних між собою вимог (за зв’язком справ) (ст. 21КАС) [7]. Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов’язані між собою і підсудні одному адміністративному суду.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Суд, крім того, може передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо наявні такі підстави:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);

2) після відкриття провадження у справі виявилося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил предметної підсудності;

3) після відкриття провадження у справі та до початку судового розгляду виявилося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності;

4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

5) ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу.

Питання про передачу адміністративної справи розглядається судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі і вирішується ухвалою, яку може бути оскаржено. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання апеляційної скарги — після залишення її без задоволення.

25

Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Згідно ч.1 ст.101 КАС, процесуальні строки — це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

За загальним правилом, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Але законом можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

26

2.2. Склад суду, учасники адміністративного процесу

Склад суду. Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених ст. 24 КАС[7], розглядаються і вирішуються суддею одноособово. Колегіально (колегією у складі трьох суддів) розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії, а також особливо складні справи.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше п’яти суддів.

Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п’яти суддів.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді України за винятковими обставинами здійснюється колегією у складі суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п’яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду України за правилами, передбаченими чинним законодавством.

При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість суддів. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім.

Якщо суддя не згоден із рішенням , то він може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

В адміністративному процесі діє принцип незмінності складу суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції. У разі неможливості продовження розгляду адміністративної справи одним із суддів до розгляду залучається інший суддя. Якщо нового суддю залучено під час судового розгляду, судовий розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться (ст. 27 КАС) [7]:

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов’язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

27

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;

5) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, то не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередньої постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі;

6) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, то не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і касаційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції;

7) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і апеляційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду касаційної інстанції;

8) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи за винятковими обставинами, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Підстави відводу секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача аналогічні підставам відводу судді, зазначених вище у п.п.1) - 4) .

Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:

1) він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;

2) проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи;

3) з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача в судовому засіданні при попередньому розгляді даної справи відповідно як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їхнього відводу (самовідводу) [1, с. 218].

28

Відвід може бути заявлено особами, які беруть участь у справі або власне особою, яка відводиться (самовідвід). Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивований і заявлений до початку судового розгляду. Заявляти відвід (самовідвід) після цього можна лише в разі, якщо про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку судового розгляду.

Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

У разі задоволення відводу (самовідводу) комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів.

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду, суд вирішує питання про передачу справи до іншого адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ст. 22 КАС) [7] .

Учасники адміністративного процесу . У справі беруть участь сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Право на участь в адміністративному судочинстві передбачає наявність адміністративної процесуальної правосуб’єктн ості, тобто здатності мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) та здатності особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність) [20, с. 192].

Адміністративна процесуальна правоздатність визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь; органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов’язки та зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Особи, які беруть участь у справі, мають право (п. 3 ст. 49 КАС) [7]:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

29

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Крім того, особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач [21, c. 103]. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Крім вказаних прав та обов’язків, позивач має право (аналогічно до цивільно-процесуальних прав) змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. А відповідач, у свою чергу, має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову. Сторони мають право укласти мирову угоду на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання

30

адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін,

якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

У випадку встановлення судом неналежності будь-якої із сторін, суд може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. При цьому діють загальні правила заміни неналежної сторони.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред’явивши адміністративний позов до сторін (ч. 1 ст. 53 КАС) [7].

Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов’язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

У разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив.

Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

Представником може бути фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 48 КАС) [7]. Представництво може бути договірне або законне.

Права, свободи та інтереси малолітніх, неповнолітніх , обмежено дієздатних та недієздатних осіб, захищають у суді їхні законні представники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена [22,c. 169].

Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про

31

призначення чи заміну законного представника.

Судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.

Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок [22, c. 170].

Повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.

Повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи.

Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов’язковими для нього.

Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності.

Представник може відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. При цьому він не може брати участь у цій справі як представник іншої сторони.

Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов’язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах.

Якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень [23, c. 180].

Органи та особи, яким законом надано право захищати права інших осіб, і звертаються до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу примиренням. Їх відмова від

32

адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі.

Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами має право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді.

Інші учасники адміністративного процесу . Учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Їх правовий статус визначений параграфом 2 глави 5 КАС.

33

Висновки

Отже, розглянувши історичний аспект становлення інституту адміністративного судочинства, його засади, а також окремі положення організації даного судочинства, можемо тезово вивести такі висновки:

- протягом історично тривалого процесу розвитку адміністративне судочинство перетерпіло немало змін, в тому числі і концептуальних. Сьогодні воно ставиться поряд з кримінальним, цивільним та конституційним;

- принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі, гласність і відкритість адміністративного процесу, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, обов’язковість судових рішень;

- Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України;

Підвідомчість — це коло справ, віднесених до компетенції адміністративних судів;

- Підсудність — це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчий їм адміністративних справ. Підсудність поділяється на такі види: предметна, територіальна, інстанційна, підсудність за зв’язком справ;

- адміністративні справи вирішуються одноособово суддею або колегіально;

- У справі беруть участь сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Право на участь в адміністративному судочинстві передбачає наявність адміністративної процесуальної правосуб’єктності, тобто

34

здатності мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) та здатності особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність);

- Учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

- суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду.

35
Перелік використаних джерел:

1. Адміністративне право України : академічний курс : підруч. : У двох томах :

Том 1 : загальна частина / ред. колегія : В. Б.Авер’янов (голова). - К. : Видавництво «Юридична думка», 2007. – 592 c.

2. Педько Ю. С. Становлення адміністративної юстиції в Україні : монографія / Ю. С. Педько. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М.Корецького НАН України, 2003. – 203 с.

3. Стефанюк В. С. Судовий адміністративний процес : монографія / В. С. Стефанюк. - Х. : Консум, 2003. – 464 с.

4. Адміністративна юстиція : європейський досвід і пропозиції для України / авториупорядники І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. -К. : Факт, 2003. – 536 с.

5. Старилов Ю. Н. К вопросу о новом понимании административной юстиции / Ю. Н. Старилов // Правоведение. – 2000. – № 2. –С. 101-114

6. Руденко А. В. Адміністративне судочинство: становлення та здійснення: дис... кандидата юрид. наук: 12.00.07 / Руденко А.В. ; Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. – X., 2006. – 209 с.

7. Кодекс адміністративного судочинства України // ВВР України. – 2005. – № 35-37. –

8. Тлумачний словник української мови /уклад.: Ковальова Т. В., Коврига Л. П. – Х. :Синтекс, 2005. – 672 с.

9. Скакун О. Ф. Теорія держави і права:підручник / О. Ф. Скакун ; [пер. з рос.]. – Х. :Консум, 2001. – 656 с.

10. Конституція України // ВВР України. –1996. – № 30. – Ст. 141.

11. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. //ВР України.

12. Неугодніков А. О. Правовий статус адміністративного суду в Україні: адміністративно-правовий аспект: дис... кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Неугодніков А. О. ;

Одеськ. нац. юрид. академія. – Одеса, 2006. –162 с.

12. Указ Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» : від 10.05.2006 р., № 361.

13. Теория государства и права: курс лекций / М. И. Байтин, Ф. А. Григорьев, И. М.Зайцев и др. ; под ред. Н. И. Матузова, А. В.Малько. – М. : Юристъ, 1997. – 672 с.

14. Рябченко О. П. Основи адміністративного судочинства в Україні: навч. посіб. / О.П. Рябченко, В. І. Бутенко, М. М. Ясинок, Л.Г. Лічман, С. О. Погрібний. – Суми : Вид-во «МакДен», 2008. – 200 с.

15. Указ Президента України “Про кількісний склад суддів адміністративних судів” :від 16.05.2007 р., № 417/2007 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 36. - Ст. 1421.

16. Інформаційний лист від 08.11.2005 р., № 3.2-2005 щодо “застосування господарськими судами України положень Господарського процесуального кодексу України стосовно оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби”;.

36

17. Інформаційний лист від 26.12.2005 р., № 3.2-2005 щодо “застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами”.

18. Інформаційні листи Вищого господарського суду України відповідно від

25.11.2005 р., № 01-8/2228, від 05.01.2006 р., № 01-8/12, від 07.02.2006 р., № 01-8/301.

19. Юридична енциклопедія. У 6 томах. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (відп. ред.) та ін.. – К.: Видавництво „Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2002. — Т.4: Н-П. — 720 с.: іл.

20. Битяк Ю.П., Богуцький В.В. та ін.: Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. — Харків: Право, 2001. — 528 с.

21. Бандурка О. М, Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищ. навч. закл.—К: Літера ЛТД, 2002.—288 с.

22. Вєдєрніков Ю.А., Шкарупа В.Л.: Адміністративне право України: Навчальний посібник.— К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 336 с.

23. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: Навч. посіб. / За заг. ред. Голосніченка І.П. — К.: ГАН, 2003. — 256 с.

37

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий