Смекни!
smekni.com

Правовий статус депутата (стр. 2 из 4)

7. Принцип незалежності депутата і підпорядкування його Конституції і законам України. Це означає, що депутат незалежний від впливу різних органів державної влади і управління, окремих осіб. Однак при прийнятті визначених рішень депутату варто прислухатися до думки органів і організацій, особливо якщо прийняте рішення торкається інтересів цих органів і окремих осіб. Народний депутат відповідальний перед народом України, тому що його обирає народ. Проте, як вважає народний депутат України Олександр Стоян, депутат, обраний по партійних списках підзвітний не народу, а своєї партії. Тобто, депутат, обраний по мажоритарній системі, повинний звітувати перед начеленням свого виборчого округу, а обраний по пропорційній системі буде займатися сугубо політикою.[5] Законодавець не робить розмежування статусу народних депутатів, обраних по різних виборчих системах. Однак зазначену колізію варто вирішувати шляхом чіткого законодавчого закріплення відповідальності народних депутатів перед виборцями, народом.

8. Принцип гарантованості статусу народного представника. Конституційно-правовий статус українського парламентарія закріплений, насамперед, в Основному Законі країни. Конституцією встановлені найбільш важливі положення, що стосуються статусу народного депутата України. Законом України “Про статус народного депутата України” передбачене широке коло гарантій депутатської діяльності, що забезпечує ефективність і неупередженість здійснення депутатом своїх повноважень.

Перераховані принципи складають основу діяльності народного депутата України.

Закріплення основних положень конституційно-правового статусу народного представника в Основному Законі України – це одна з найважливіших гарантій ефективного виконання своїх повноважень народним депутатом.

. Задача. На засіданні однієї з постійних комісій Верховної Ради України заслухали народного депутата України К. про виконання ним депутатських доручень. Зазначалось, що депутат незадовільно відноситься до виконання своїхобов’язків: систематично не з'являється на засідання комісій, Верховної Ради тощо. 1. У чому сутність депутатського мандата? 2. Назвіть законодавчі акти, які визначають правовий статус народного депутата України. 3. У чому зміст імперативного та вільного мандатів? 4. Назвіть обов'язки народного депутата України у Верховній Раді та виборчому окрузі. 5. Проаналізуйте чинне законодавство і визначіть, які види дисциплінарних стягнень можуть бути застосовані до народного депутата України. 6. Який порядок застосування дисциплінарних стягнень до народногодепутата України? Відповіді.

1. МАНДАТ (від лат. mandatum - доручення), документ, що засвідчує ті чи інші повноваження чи права пред'явника, наприклад депутатський Мандат. Основною функцією і змістом депутатського мандата є представництво. У Верховній Раді депутат представляє народ. Характер депутатського мандата визначається тим, що в Конституції визнано принцип парламентаризму, а також відсутні такі інститути, як накази виборців депутатам. Таким чином, мандат депутата - це вільний мандат, тобто виборці не можуть визначати позицію депутата, він жорстко не зв'язаний правовими зобов'язаннями перед своїми виборцями, хоча, згідно ст. 7 Закону “Про статус народного депутата України” депутат відповідальний перед виборцями свого округу і їм підзвітний, якщо він не виправдав довіру виборців те може бути відкликаний ними на підставах і в порядку, установлених чинним законодавством. Слід зазначити особливий характер діяльності депутатів: вони як народні представники здійснюють законодавчу владу, їхня діяльність носить політичний характер.

2. Для депутатів Верховної Ради України основним документом є насамперед Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. В ч. 4 ст.76 Основного Закону передбачається, що повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією України і законами України.

Найбільш повно правовий статус українського парламентарія урегульований профільним законодавчим актом. Дійсно, Закон України “Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 р. з останніми змінами і доповненнями, внесеними 15 січня 1998 р., є не тільки профільним, але й органічним законом. Він регулює відносини, що передбачаються і регулюються Конституцією України. Як вважає М.А.Баймуратов, цей висновок можна зробити на підставі систематичного аналізу положень Основного Закону, у якому не передбачена наявність конституційних законів. Профильность і органічність Закону України від 17 листопада 1992 р. випливає з того, що практично всі конституційні положення відносно правового статусу народного депутата України знаходять у ньому своє конкретне і повне роз'яснення.

У преамбулі Закону містяться положення, що визначають правовий статус і основні функції народного депутата. Відповідно до них, народні депутати України є повноважними представниками народу України у Верховній Раді і відповідальними перед ним. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси й інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої і контрольної функцій парламенту України. При виконанні своїх функцій і повноважень народні депутати України керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради, а також своєю совістю.[6]

У законі про статус є статті, що не тільки конкретизують, але і доповнюють конституційні положення. Наприклад, ст. 3 закону, що регулює дострокове припинення повноважень народного депутата України, містить ще одна підстава – дострокове припинення повноважень народного депутата в зв'язку з обранням чи призначенням депутата на посаду, заняття якої за законом несумісне з виконанням повноважень народного депутата України.

Статті 4 і 5 детально роз'ясняють, що означає виконання повноважень депутатом на постійній основі, з якими саме посадами і видами діяльності не сумісний депутатський мандат і які наслідки заняття депутатом таких посад.

Статті 7 і 8 закону регулюють взаємини народного депутата України з виборцями, з Верховною Радою і її органами. Однак Главою II і III закону досить ретельно регламентовані права й обов'язку депутата в парламенті і її органах, у виборчому окрузі і за його межами. Ці статті включають не тільки важливі організаційно-правові форми діяльності народного представника, але й організаційно-правові основи, за допомогою яких він може реалізувати свої повноваження. Наприклад, права в парламенті України – право законодавчої ініціативи депутата, право на депутатський запит, право брати участь у перевірках дотримання законів державними органами й органами об'єднань громадян, підприємствами, установами й організаціями, право народного депутата на участь у депутатських розслідуваннях і право поєднуватися в депутатські групи (фракції) з метою легального лобіювання колективних чи партійних інтересів. Права народного депутата України в його виборчому окрузі – право на депутатське звертання, право на невідкладний прийом посадовими особами, право вимагати усунення порушення законності, право на участь у роботі місцевих рад і інші.

Главою IV згаданого закону визначені основні гарантії депутатської діяльності, без яких виконання депутатських функцій було б дуже важким. Найбільш важливими з них є: депутатська недоторканність, захист трудових прав депутата, відшкодування витрат, зв'язаних з виконанням депутатських повноважень, забезпечення житлом на період виконання депутатських функцій, безплатний проїзд у транспорті.

Відповідальність за порушення вимог Закону України “Про статус народного депутата України”, а саме: невиконання законних вимог народного депутата, надання тиску на нього, зазіхання на честь і достоїнство, порушення недоторканності і гарантій трудових прав депутата, закріплена в Главі V Закону.

Конституційно-правовий статус народного депутата України регулює і виборче законодавство. Закон України “Про вибори народних депутатів України” створив якісно нову ситуацію, тому що ввів у дію змішану, пропорційну і мажоритарну виборчі системи, що передбачає появу в парламенті депутатів, обраних безпосередньо в мажоритарних округах і обраних по партійних списках. Така система з'явилася внаслідок спроби зм'якшити недоліки і з'єднати переваги мажоритарної виборчої системи і системи пропорційного представництва.[7]

Слід зазначити, що, по-перше, відмінностей у правовому статусі народних депутатів України, обраних по різних виборчих системах, українське законодавство не передбачає. По-друге, обсяг прав і обов'язків усіх народних депутатів України, незалежно від того, по якому з видів виборчої системи вони обрані, не змінюється і залишається постійним.

Однак, поточний виборчий закон визначив низку повноважень новообраних народних депутатів і зв'язані з цим повноваження нової Верховної Ради України. Конституція зв'язує з фактом визнання повноважень депутата Центральною виборчою комісією придбання обраним громадянином тільки статусу народного депутата. У відповідності зі ст. 44 Закону “Про статус народного депутата України”, депутатам видається тимчасове посвідчення народного депутата України, і тільки після прийняття ними присяги Центральна виборча комісія видає депутатське посвідчення встановленого зразка (ст. 45). Таким чином, у термін до прийняття присяги вже обраний народний депутат ще не має всієї повноти правового статусу народного депутата.

Закон України “Про комітети Верховної Заради України” від 4 квітня 1995 р. визначає функції депутатів у комітетах парламенту України. Подальшу конкретизацію повноваження депутатів у зазначеній сфері діяльності одержують у положеннях, розроблювальних Верховною Радою, про відповідні комітети.