Смекни!
smekni.com

Правовий статус депутата (стр. 1 из 4)

Тема: Правовий статус депутата. План. 1. Правовий статус депутата.1.1. Поняття.1.2. Принципи конституційного статусу депутата. 2. Задача. 2.1. У чому сутність депутатського мандата? 2.2. Назвіть законодавчі акти, які визначають правовий статус народного депутата України. 2.3. У чому зміст імперативного та вільного мандатів? 2.4. Назвіть обов'язки народного депутата України у Верховній Раді та виборчому окрузі. 2.5. Проаналізуйте чинне законодавство і визначіть, які види дисциплінарних стягнень можуть бути застосовані до народного депутата України. 2.6. Який порядок застосування дисциплінарних стягнень до народного депутата України? 1. Правовий статус депутата. 1.1. Поняття.

Статус народного депутата України (від лат. status – стан, положення) – це правове положення народного депутата як повноважного і відповідального представника народу України в суспільстві і державі, обумовлена сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини, зв'язані з політико-правовою природою депутатського мандата, його виникненням, припиненням і терміном дії, повноваженнями депутатів, гарантіями їхньої діяльності, а також відповідальністю депутатів.[1]

1.2. Принципи конституційного статусу депутата.

Наведемо основні принципи, що стосуються статусу парламентаря.

1. Принцип незалежності: юридично депутати не повинні підкорятися волі виборців, партійних органів і органів державної влади. Вони розглядаються як представники всієї нації, а не одного виборчого органа. Звідси логічно випливає заборона імперативного мандата і відкликання депутата, тому що відповідно до конституцій демократичних держав парламентарії у своїй діяльності керуються тільки конституцією і своєю совістю. Це так званий принцип вільного мандата. Принцип незалежності, крім вищевказаного, також містить у собі парламентські (депутатські) привілею (гарантії), і, насамперед, імунітет, трьома найважливішими складовими елементами якого є наступні: воля слова, депутатська недоторканність і, безумовно, воля голосування. Перший (індемнітет) зводиться до того, що депутат не може бути притягнутий до карної, адміністративної (відповідальності, що накладається в судовому порядку), за висловлення в парламенті (за винятком відповідальності за образу і наклеп) і за голосування, оскільки вони здійснюються в силу мандата. Другий елемент – депутатська недоторканність – означає, що член парламенту не може бути виданий карному переслідуванню чи арешту без санкції парламенту (Верховної Ради), за винятком випадків, коли його затримано на місці здійснення злочину, на його одязі, при ньому чи в його житлі виявлені явні сліди злочину чи коли очевидці прямо вказують на нього як на особу, яка скоїла злочин (ст. 106 КПК України). Законом “Про статус народного депутата України” встановлена відповідальність: за вплив на народного депутата України, членів його чи родини рідних з метою перешкодити виконанню депутатом своїх чи обов'язків, змусити його прийняти рішення на чиюсь користь (ст. 42); за зазіхання на честь і достоїнство депутата (ст.43); за порушення недоторканності парламентарія (ст. 44) і за порушення гарантій трудових прав народного депутата (ст. 45).

2. Принцип неприпустимості сполучення посад, є одним з основних принципів, що стосуються статусу народного депутата: депутати є професійними парламентаріями, робота в парламенті для обраного депутата є основний і постійний на весь період його повноважень. У силу цього депутатський мандат несумісний ні з якою державною чи іншою посадою, депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони також не можуть мати інший представницький мандат (ст. 78 Конституції України).[2] У ст. 5 Закону України “Про статус народного депутата України” вказуються ті посади, з якими депутатський мандат не сумісний. Крім цього депутат не може: залучатися як експерт попереднього слідства, прокуратури, суду; входити до складу керівництва, чи правління ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку; одержувати від іноземних урядів які-небудь виплати, пенсії, подарунки і винагороди; використовувати свій депутатських мандат з метою, не пов’язаною з депутатською діяльністю. Адвокати-депутати не можуть брати участь у справах проти держави, а також бути захисником осіб, обвинувачуваних у державній зраді. При вирішенні питання сумісності депутатського мандата парламентаріям забороняється займатися будь-якою діяльністю, крім наукової, викладацької, літературної, художньої і творчої, а поєднання депутатських повноважень і посад у структурах виконавчої влади принципово не допускається. У випадку невиконання вимог у відношенні несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, тобто коли, після обрання у Верховну Раду, особа не відмовилася від інших чи мандатів продовжує знаходиться на державній службі, повноваження народного депутата припиняються достроково за рішенням суду.

3. Принцип рівноправності депутатів виражений у рівності прав і обов'язків усіх без винятку депутатів, а саме: у праві обирати і бути обраним на парламентські посади, до складу комісій і комітетів, у праві законодавчої ініціативи, участі в дебатах і голосуваннях, внесенні запитів на сесії парламенту, у праві на добровільне об'єднання в депутатські групи (фракції). Кожен депутат може впливати на зміст діяльності Верховної Ради і її органів, тому що йому надане право пропонувати питання для розгляду Верховною чи Радою її органами; задавати питання про визнання законопроекту терміновим і про внесення його на всенародне обговорення; висловлювати думку з приводу персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, що обираються, призначуються, затверджуються Верховною Радою. Під зазначений принцип підпадає і припинення терміну дії депутатського мандата. Повноваження депутата України припиняються достроково у випадках, прямо зазначених у законі (ст. 3 Закону “Про статус народного депутата України”). Депутат забезпечується персональним місцем у залі засідань парламенту (ст. 4.1.3. Регламенту). Відповідно до закону про статус депутата і Регламентом Верховної Ради парламентарій виконує ряд обов'язків, зв'язаних з роботою на сесіях парламенту (обов'язок зареєструватися і бути присутнім на засіданнях Ради і її органів, у які обраний депутат), у виборчому окрузі (підтримувати тісні зв'язки з виборцями, регулярно інформувати їх про свою роботу, вести прийоми, періодично звітувати перед ними).

4. Принцип заборони обмеження повноважень депутата. Він полягає в тому, що ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата України, за винятком випадків, передбачених Конституцією і законами України. Навіть при введенні надзвичайного чи воєнного стану депутатські повноваження не обмежуються (ст. 26 Закону “Про статус народного депутата України”). Зазначений принцип є одночасно й однієї з основних гарантій депутатської діяльності. Для здійснення своїх обов'язків як повноважного представника народу депутат повинен мати всю повноту прав. Підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, державні органи і посадові особи повинні сприяти здійсненню депутатом своїх повноважень, забезпечувати необхідні умови для їх ефективного виконання. Депутат наділений правом на невідкладний прийом посадовими особами з питань депутатської діяльності, що гарантує йому можливість швидко й оперативно вирішувати з керівниками, посадовими особами нагальні питання. У свою чергу, це право припускає обов'язок керівника прийняти депутата в зручний і погоджений з ним час.

5. Принцип відповідальності за невиконання законних вимог депутата. Якщо відсутні ознаки карного діяння, встановлені чинним законодавством, до адміністративної відповідальності залучаються посадові особи державних органів і органів об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості за невиконання законних вимог народного чи депутата створення перешкод у його роботі. До відповідальності також залучаються за недотримання без поважних причин, встановлених законом про статус депутата термінів надання інформації чи надання депутату свідомо неправдивої інформації.

6. Принцип вільного мандата. У нашій державі по своїй природі і соціальному призначенні депутатський мандат є імперативним, тобто обов'язковим. Однак на практиці такі його елементи як право відкликання депутата виборцями й обов'язковість наказів виборців не виявляються. Імперативність мандата не перетворює депутатів у залежних політиків у руках своїх виборців. Лише об'єктивні й обґрунтовані вимоги громадян стають частиною програми його роботи. Депутат не може відмахнутися від турбот території відповідного виборчого округу під приводом, що він думає про країну в цілому, про весь народ. У цьому плані мандат депутата є імперативним, на відміну від вільного мандата депутатів представницьких органів закордонних країн. Зміст останнього в тому, що депутат, обраний у парламент, вважається представником усієї нації, не зв'язаний дорученнями своїх виборців. Він зобов'язаний думати про загальнодержавний інтерес[3] . Проте в умовах розвитку багатопартійності і політичного плюралізму цілком можливі зловживання правом відкликання народного депутата, що стає засобом тиску на неприйнятного депутата. Збереження в законодавстві такої норми буде приводити до постійних спроб переглянути результати виборів. У подібних обставинах зовні демократичний інститут може перетворитися в правові окови, що обмежують дії депутата. Залишаючись юридично в силі, Закон України “Про відкликання народного депутата України” фактично не діє. Остаточне скасування права відкликання підвищить відповідальність депутата у виборі визначеної позиції, а виходить, зробить його більш вільним. Така міра підвищить відповідальність і самих виборців, що будуть знати, що вибирають на чотири роки і це змусить їхній ретельніше робити свій вибір.[4]