регистрация / вход

Правовий статус депутата

Тема: Правовий статус депутата. План. 1. Правовий статус депутата. 1.1. Поняття.1.2. Принципи конституційного статусу депутата. 2. Задача. 2.1. У чому сутність депутатського мандата? 2.2. Назвіть законодавчі акти, які визначають правовий статус народного депутата України. 2.3. У чому зміст імперативного та вільного мандатів? 2.4.
Тема: Правовий статус депутата. План. 1. Правовий статус депутата. 1.1. Поняття.1.2. Принципи конституційного статусу депутата. 2. Задача. 2.1. У чому сутність депутатського мандата? 2.2. Назвіть законодавчі акти, які визначають правовий статус народного депутата України. 2.3. У чому зміст імперативного та вільного мандатів? 2.4. Назвіть обов'язки народного депутата України у Верховній Раді та виборчому окрузі. 2.5. Проаналізуйте чинне законодавство і визначіть, які види дисциплінарних стягнень можуть бути застосовані до народного депутата України. 2.6. Який порядок застосування дисциплінарних стягнень до народного депутата України? 1. Правовий статус депутата. 1.1. Поняття.

Статус народного депутата України (від лат. status – стан, положення) – це правове положення народного депутата як повноважного і відповідального представника народу України в суспільстві і державі, обумовлена сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини, зв'язані з політико-правовою природою депутатського мандата, його виникненням, припиненням і терміном дії, повноваженнями депутатів, гарантіями їхньої діяльності, а також відповідальністю депутатів.[1]

1.2. Принципи конституційного статусу депутата.

Наведемо основні принципи, що стосуються статусу парламентаря.

1. Принцип незалежності: юридично депутати не повинні підкорятися волі виборців, партійних органів і органів державної влади. Вони розглядаються як представники всієї нації, а не одного виборчого органа. Звідси логічно випливає заборона імперативного мандата і відкликання депутата, тому що відповідно до конституцій демократичних держав парламентарії у своїй діяльності керуються тільки конституцією і своєю совістю. Це так званий принцип вільного мандата. Принцип незалежності, крім вищевказаного, також містить у собі парламентські (депутатські) привілею (гарантії), і, насамперед, імунітет, трьома найважливішими складовими елементами якого є наступні: воля слова, депутатська недоторканність і, безумовно, воля голосування. Перший (індемнітет) зводиться до того, що депутат не може бути притягнутий до карної, адміністративної (відповідальності, що накладається в судовому порядку), за висловлення в парламенті (за винятком відповідальності за образу і наклеп) і за голосування, оскільки вони здійснюються в силу мандата. Другий елемент – депутатська недоторканність – означає, що член парламенту не може бути виданий карному переслідуванню чи арешту без санкції парламенту (Верховної Ради), за винятком випадків, коли його затримано на місці здійснення злочину, на його одязі, при ньому чи в його житлі виявлені явні сліди злочину чи коли очевидці прямо вказують на нього як на особу, яка скоїла злочин (ст. 106 КПК України). Законом “Про статус народного депутата України” встановлена відповідальність: за вплив на народного депутата України, членів його чи родини рідних з метою перешкодити виконанню депутатом своїх чи обов'язків, змусити його прийняти рішення на чиюсь користь (ст. 42); за зазіхання на честь і достоїнство депутата (ст.43); за порушення недоторканності парламентарія (ст. 44) і за порушення гарантій трудових прав народного депутата (ст. 45).

2. Принцип неприпустимості сполучення посад, є одним з основних принципів, що стосуються статусу народного депутата: депутати є професійними парламентаріями, робота в парламенті для обраного депутата є основний і постійний на весь період його повноважень. У силу цього депутатський мандат несумісний ні з якою державною чи іншою посадою, депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони також не можуть мати інший представницький мандат (ст. 78 Конституції України).[2] У ст. 5 Закону України “Про статус народного депутата України” вказуються ті посади, з якими депутатський мандат не сумісний. Крім цього депутат не може: залучатися як експерт попереднього слідства, прокуратури, суду; входити до складу керівництва, чи правління ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку; одержувати від іноземних урядів які-небудь виплати, пенсії, подарунки і винагороди; використовувати свій депутатських мандат з метою, не пов’язаною з депутатською діяльністю. Адвокати-депутати не можуть брати участь у справах проти держави, а також бути захисником осіб, обвинувачуваних у державній зраді. При вирішенні питання сумісності депутатського мандата парламентаріям забороняється займатися будь-якою діяльністю, крім наукової, викладацької, літературної, художньої і творчої, а поєднання депутатських повноважень і посад у структурах виконавчої влади принципово не допускається. У випадку невиконання вимог у відношенні несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, тобто коли, після обрання у Верховну Раду, особа не відмовилася від інших чи мандатів продовжує знаходиться на державній службі, повноваження народного депутата припиняються достроково за рішенням суду.

3. Принцип рівноправності депутатів виражений у рівності прав і обов'язків усіх без винятку депутатів, а саме: у праві обирати і бути обраним на парламентські посади, до складу комісій і комітетів, у праві законодавчої ініціативи, участі в дебатах і голосуваннях, внесенні запитів на сесії парламенту, у праві на добровільне об'єднання в депутатські групи (фракції). Кожен депутат може впливати на зміст діяльності Верховної Ради і її органів, тому що йому надане право пропонувати питання для розгляду Верховною чи Радою її органами; задавати питання про визнання законопроекту терміновим і про внесення його на всенародне обговорення; висловлювати думку з приводу персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, що обираються, призначуються, затверджуються Верховною Радою. Під зазначений принцип підпадає і припинення терміну дії депутатського мандата. Повноваження депутата України припиняються достроково у випадках, прямо зазначених у законі (ст. 3 Закону “Про статус народного депутата України”). Депутат забезпечується персональним місцем у залі засідань парламенту (ст. 4.1.3. Регламенту). Відповідно до закону про статус депутата і Регламентом Верховної Ради парламентарій виконує ряд обов'язків, зв'язаних з роботою на сесіях парламенту (обов'язок зареєструватися і бути присутнім на засіданнях Ради і її органів, у які обраний депутат), у виборчому окрузі (підтримувати тісні зв'язки з виборцями, регулярно інформувати їх про свою роботу, вести прийоми, періодично звітувати перед ними).

4. Принцип заборони обмеження повноважень депутата. Він полягає в тому, що ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата України, за винятком випадків, передбачених Конституцією і законами України. Навіть при введенні надзвичайного чи воєнного стану депутатські повноваження не обмежуються (ст. 26 Закону “Про статус народного депутата України”). Зазначений принцип є одночасно й однієї з основних гарантій депутатської діяльності. Для здійснення своїх обов'язків як повноважного представника народу депутат повинен мати всю повноту прав. Підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, державні органи і посадові особи повинні сприяти здійсненню депутатом своїх повноважень, забезпечувати необхідні умови для їх ефективного виконання. Депутат наділений правом на невідкладний прийом посадовими особами з питань депутатської діяльності, що гарантує йому можливість швидко й оперативно вирішувати з керівниками, посадовими особами нагальні питання. У свою чергу, це право припускає обов'язок керівника прийняти депутата в зручний і погоджений з ним час.

5. Принцип відповідальності за невиконання законних вимог депутата. Якщо відсутні ознаки карного діяння, встановлені чинним законодавством, до адміністративної відповідальності залучаються посадові особи державних органів і органів об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості за невиконання законних вимог народного чи депутата створення перешкод у його роботі. До відповідальності також залучаються за недотримання без поважних причин, встановлених законом про статус депутата термінів надання інформації чи надання депутату свідомо неправдивої інформації.

6. Принцип вільного мандата. У нашій державі по своїй природі і соціальному призначенні депутатський мандат є імперативним, тобто обов'язковим. Однак на практиці такі його елементи як право відкликання депутата виборцями й обов'язковість наказів виборців не виявляються. Імперативність мандата не перетворює депутатів у залежних політиків у руках своїх виборців. Лише об'єктивні й обґрунтовані вимоги громадян стають частиною програми його роботи. Депутат не може відмахнутися від турбот території відповідного виборчого округу під приводом, що він думає про країну в цілому, про весь народ. У цьому плані мандат депутата є імперативним, на відміну від вільного мандата депутатів представницьких органів закордонних країн. Зміст останнього в тому, що депутат, обраний у парламент, вважається представником усієї нації, не зв'язаний дорученнями своїх виборців. Він зобов'язаний думати про загальнодержавний інтерес[3] . Проте в умовах розвитку багатопартійності і політичного плюралізму цілком можливі зловживання правом відкликання народного депутата, що стає засобом тиску на неприйнятного депутата. Збереження в законодавстві такої норми буде приводити до постійних спроб переглянути результати виборів. У подібних обставинах зовні демократичний інститут може перетворитися в правові окови, що обмежують дії депутата. Залишаючись юридично в силі, Закон України “Про відкликання народного депутата України” фактично не діє. Остаточне скасування права відкликання підвищить відповідальність депутата у виборі визначеної позиції, а виходить, зробить його більш вільним. Така міра підвищить відповідальність і самих виборців, що будуть знати, що вибирають на чотири роки і це змусить їхній ретельніше робити свій вибір.[4]

7. Принцип незалежності депутата і підпорядкування його Конституції і законам України. Це означає, що депутат незалежний від впливу різних органів державної влади і управління, окремих осіб. Однак при прийнятті визначених рішень депутату варто прислухатися до думки органів і організацій, особливо якщо прийняте рішення торкається інтересів цих органів і окремих осіб. Народний депутат відповідальний перед народом України, тому що його обирає народ. Проте, як вважає народний депутат України Олександр Стоян, депутат, обраний по партійних списках підзвітний не народу, а своєї партії. Тобто, депутат, обраний по мажоритарній системі, повинний звітувати перед начеленням свого виборчого округу, а обраний по пропорційній системі буде займатися сугубо політикою.[5] Законодавець не робить розмежування статусу народних депутатів, обраних по різних виборчих системах. Однак зазначену колізію варто вирішувати шляхом чіткого законодавчого закріплення відповідальності народних депутатів перед виборцями, народом.

8. Принцип гарантованості статусу народного представника. Конституційно-правовий статус українського парламентарія закріплений, насамперед, в Основному Законі країни. Конституцією встановлені найбільш важливі положення, що стосуються статусу народного депутата України. Законом України “Про статус народного депутата України” передбачене широке коло гарантій депутатської діяльності, що забезпечує ефективність і неупередженість здійснення депутатом своїх повноважень.

Перераховані принципи складають основу діяльності народного депутата України.

Закріплення основних положень конституційно-правового статусу народного представника в Основному Законі України – це одна з найважливіших гарантій ефективного виконання своїх повноважень народним депутатом.

. Задача. На засіданні однієї з постійних комісій Верховної Ради України заслухали народного депутата України К. про виконання ним депутатських доручень. Зазначалось, що депутат незадовільно відноситься до виконання своїхобов’язків: систематично не з'являється на засідання комісій, Верховної Ради тощо. 1. У чому сутність депутатського мандата? 2. Назвіть законодавчі акти, які визначають правовий статус народного депутата України. 3. У чому зміст імперативного та вільного мандатів? 4. Назвіть обов'язки народного депутата України у Верховній Раді та виборчому окрузі. 5. Проаналізуйте чинне законодавство і визначіть, які види дисциплінарних стягнень можуть бути застосовані до народного депутата України. 6. Який порядок застосування дисциплінарних стягнень до народного депутата України? Відповіді.

1. МАНДАТ (від лат. mandatum - доручення), документ, що засвідчує ті чи інші повноваження чи права пред'явника, наприклад депутатський Мандат. Основною функцією і змістом депутатського мандата є представництво. У Верховній Раді депутат представляє народ. Характер депутатського мандата визначається тим, що в Конституції визнано принцип парламентаризму, а також відсутні такі інститути, як накази виборців депутатам. Таким чином, мандат депутата - це вільний мандат, тобто виборці не можуть визначати позицію депутата, він жорстко не зв'язаний правовими зобов'язаннями перед своїми виборцями, хоча, згідно ст. 7 Закону “Про статус народного депутата України” депутат відповідальний перед виборцями свого округу і їм підзвітний, якщо він не виправдав довіру виборців те може бути відкликаний ними на підставах і в порядку, установлених чинним законодавством. Слід зазначити особливий характер діяльності депутатів: вони як народні представники здійснюють законодавчу владу, їхня діяльність носить політичний характер.

2. Для депутатів Верховної Ради України основним документом є насамперед Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. В ч. 4 ст.76 Основного Закону передбачається, що повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією України і законами України.

Найбільш повно правовий статус українського парламентарія урегульований профільним законодавчим актом. Дійсно, Закон України “Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 р. з останніми змінами і доповненнями, внесеними 15 січня 1998 р., є не тільки профільним, але й органічним законом. Він регулює відносини, що передбачаються і регулюються Конституцією України. Як вважає М.А.Баймуратов, цей висновок можна зробити на підставі систематичного аналізу положень Основного Закону, у якому не передбачена наявність конституційних законів. Профильность і органічність Закону України від 17 листопада 1992 р. випливає з того, що практично всі конституційні положення відносно правового статусу народного депутата України знаходять у ньому своє конкретне і повне роз'яснення.

У преамбулі Закону містяться положення, що визначають правовий статус і основні функції народного депутата. Відповідно до них, народні депутати України є повноважними представниками народу України у Верховній Раді і відповідальними перед ним. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси й інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої і контрольної функцій парламенту України. При виконанні своїх функцій і повноважень народні депутати України керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради, а також своєю совістю.[6]

У законі про статус є статті, що не тільки конкретизують, але і доповнюють конституційні положення. Наприклад, ст. 3 закону, що регулює дострокове припинення повноважень народного депутата України, містить ще одна підстава – дострокове припинення повноважень народного депутата в зв'язку з обранням чи призначенням депутата на посаду, заняття якої за законом несумісне з виконанням повноважень народного депутата України.

Статті 4 і 5 детально роз'ясняють, що означає виконання повноважень депутатом на постійній основі, з якими саме посадами і видами діяльності не сумісний депутатський мандат і які наслідки заняття депутатом таких посад.

Статті 7 і 8 закону регулюють взаємини народного депутата України з виборцями, з Верховною Радою і її органами. Однак Главою II і III закону досить ретельно регламентовані права й обов'язку депутата в парламенті і її органах, у виборчому окрузі і за його межами. Ці статті включають не тільки важливі організаційно-правові форми діяльності народного представника, але й організаційно-правові основи, за допомогою яких він може реалізувати свої повноваження. Наприклад, права в парламенті України – право законодавчої ініціативи депутата, право на депутатський запит, право брати участь у перевірках дотримання законів державними органами й органами об'єднань громадян, підприємствами, установами й організаціями, право народного депутата на участь у депутатських розслідуваннях і право поєднуватися в депутатські групи (фракції) з метою легального лобіювання колективних чи партійних інтересів. Права народного депутата України в його виборчому окрузі – право на депутатське звертання, право на невідкладний прийом посадовими особами, право вимагати усунення порушення законності, право на участь у роботі місцевих рад і інші.

Главою IV згаданого закону визначені основні гарантії депутатської діяльності, без яких виконання депутатських функцій було б дуже важким. Найбільш важливими з них є: депутатська недоторканність, захист трудових прав депутата, відшкодування витрат, зв'язаних з виконанням депутатських повноважень, забезпечення житлом на період виконання депутатських функцій, безплатний проїзд у транспорті.

Відповідальність за порушення вимог Закону України “Про статус народного депутата України”, а саме: невиконання законних вимог народного депутата, надання тиску на нього, зазіхання на честь і достоїнство, порушення недоторканності і гарантій трудових прав депутата, закріплена в Главі V Закону.

Конституційно-правовий статус народного депутата України регулює і виборче законодавство. Закон України “Про вибори народних депутатів України” створив якісно нову ситуацію, тому що ввів у дію змішану, пропорційну і мажоритарну виборчі системи, що передбачає появу в парламенті депутатів, обраних безпосередньо в мажоритарних округах і обраних по партійних списках. Така система з'явилася внаслідок спроби зм'якшити недоліки і з'єднати переваги мажоритарної виборчої системи і системи пропорційного представництва.[7]

Слід зазначити, що, по-перше, відмінностей у правовому статусі народних депутатів України, обраних по різних виборчих системах, українське законодавство не передбачає. По-друге, обсяг прав і обов'язків усіх народних депутатів України, незалежно від того, по якому з видів виборчої системи вони обрані, не змінюється і залишається постійним.

Однак, поточний виборчий закон визначив низку повноважень новообраних народних депутатів і зв'язані з цим повноваження нової Верховної Ради України. Конституція зв'язує з фактом визнання повноважень депутата Центральною виборчою комісією придбання обраним громадянином тільки статусу народного депутата. У відповідності зі ст. 44 Закону “Про статус народного депутата України”, депутатам видається тимчасове посвідчення народного депутата України, і тільки після прийняття ними присяги Центральна виборча комісія видає депутатське посвідчення встановленого зразка (ст. 45). Таким чином, у термін до прийняття присяги вже обраний народний депутат ще не має всієї повноти правового статусу народного депутата.

Закон України “Про комітети Верховної Заради України” від 4 квітня 1995 р. визначає функції депутатів у комітетах парламенту України. Подальшу конкретизацію повноваження депутатів у зазначеній сфері діяльності одержують у положеннях, розроблювальних Верховною Радою, про відповідні комітети.

Як одну з гарантій депутатської діяльності закон про статус депутата передбачає право народного депутата залучати до роботи помічників-консультантів. У відповідності зі ст. 35 Закону Положення про помічника-консультанта народного депутата України затверджено Постановою Верховної Ради України 13 жовтня 1995 р. (з наступними змінами і доповненнями).

Правовідносини між помічниками і депутатом оформляються строковим трудовим договором. Консультанти зараховуються в штат державних підприємств, установ, чи організацій за заявою народного депутата, в штат районної адміністрації, а в місті Києві і Севастополеві – у секретаріат міської ради в межах фонду, установленого Верховною Радою народному депутату для оплати праці помічника-консультанта. Депутат може також мати помічників, що працюють на суспільних засадах.

Одержавши в результаті виборів довіру громадян України, народний депутат стає виразником волі народу, особою, який народу уповноважив на реалізацію законодавчої влади. Тому визначення конституційно-правового статусу українського парламентарія є і залишається актуальною науковою і правовою проблемою.

Перерахованими нормативними актами визначається правовий статус народного депутата України, його права й обов'язки, гарантії здійснення повноважень, відповідальність перед виборцями й у цілому перед народом.

3. Див. п. 6 теоретичного питання.

4. Відповідно до ст. 24 Закону України “Про статус народного депутата України” народний депутат зобов'язаний:

1) дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави;

2) додержуватися вимог Конституції України, цього Закону, закону про Регламент Верховної Ради України та інших законів України, додержуватися присяги народного депутата України;

3) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано;

4) особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами;

5) виконувати доручення Верховної Ради України, відповідного комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, до складу яких його обрано;

6) інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради України та її органів;

7) додержуватись вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики;

8) як член депутатської фракції (групи):

додержуватись вимог Положення про депутатську фракцію (групу);

виконувати функції, закріплені Положенням про депутатську фракцію (групу), відповідно до цього Закону, закону про Регламент Верховної Ради України та інших законів України;

представляти інтереси депутатської фракції (групи) у комітеті, тимчасовій спеціальній або тимчасовій слідчій комісії, до складу яких його обрано;

9) як член комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії:

бути присутнім на засіданнях комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, до складу яких його обрано, та брати участь у їх роботі;

додержуватись порядку та норм депутатської етики на засіданнях комітету, його підкомітетів, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії та робочих груп органів Верховної Ради України;

виконувати доручення комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, визначені їх рішеннями;

10) завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної Ради України чи її органів керівників цих органів;

11) постійно підтримувати зв'язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення, а у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду України та її органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх повноважень заходи щодо їх врахування в роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій;

12) інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масової інформації, на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік;

13) розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".

Народний депутат розглядає всі одержані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнює їх, за необхідності вносить відповідні пропозиції до Верховної Ради України та її органів, а також до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У разі необхідності народний депутат надсилає пропозиції, заяви та скарги громадян органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам, установам та організаціям, до повноважень яких входить розгляд звернень громадян чи вирішення порушених у них питань по суті. Про результати розгляду пропозицій, заяв та скарг громадян органи та посадові особи зобов'язані повідомити громадянина, від якого надійшло звернення, і народного депутата у терміни, встановлені Законом України "Про звернення громадян";

14) проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верховною Радою України для роботи з виборцями.

У випадку залучення до участі у розгляді пропозицій, заяв і скарг, а також у прийомі громадян посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій не пізніш як за три дні до початку прийому народний депутат повідомляє їх про час і місце проведення прийому, а також про орієнтовне коло питань, які мають розглядатися на прийомі;

15) здійснювати безпосередньо або із залученням своїх помічників-консультантів, представників громадськості контроль за розглядом у органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях пропозицій, заяв та скарг громадян, які надійшли на його ім'я;

16) використовувати депутатські бланки лише для офіційних запитів, звернень та листів, які підписуються ним власноручно.

Відповідно до ст. 25 Закону України “Про статус народного депутата України” народний депутат зобов'язаний при оформленні на роботу у Верховну Раду України, а потім щорічно протягом здійснення своїх повноважень, але не пізніше 1 березня року наступного за звітним фінансовим роком подавати до органів податкової служби України відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї (дружина, чоловік, батьки, повнолітні діти), а також відомості про належні йому та членам його сім'ї (дружина, чоловік, батьки, повнолітні діти) нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

5,6. Види дисциплінарних стягнень з народних депутатів України та порядок їх застосування викладені в Регламенті Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 4.1.9. Регламенту Верховної Ради України якщо депутат вживає образливі або лайливі висловлювання щодо інших депутатів або вчиняє дії, не сумісні з правилами депутатської етики, за висновком комісії, до компетенції якої входять питання депутатської етики, Верховною Радою можуть бути застосовані до нього такі заходи впливу: попередження, догана, сувора догана з наступним повідомленням про них в газеті "Голос України". Рішення про це приймається після скороченого обговорення більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості і заноситься до протоколу засідання.

Відповідно до ст. 3.8.1. на засіданні Верховної Ради промовець не повинен вживати образливі висловлювання та непристойні і лайливі слова, закликати до незаконних і насильницьких дій. Головуючий на засіданні має право попередити промовця про неприпустимість таких висловлювань і закликів або припинити його виступ, а у разі повторного порушення - позбавити його права виступу на даному засіданні.

Якщо головуючий на засіданні звертається до промовця, останній повинен негайно зупинити свій виступ, в противному разі головуючий на засіданні може припинити його виступ.

Якщо промовець виступає без дозволу головуючого на засіданні, мікрофон може бути відключено без попередження.

Якщо промовець перевищує час, відведений для виступу, або висловлюється не з обговорюваного питання, або виступає не з тих підстав, з яких йому надано слово, головуючий на засіданні після двох попереджень позбавляє його слова. Та частина виступу промовця, яка виголошена після позбавлення його слова, не включається до стенограми засідання.

Відповідно до ст. 3.8.4. якщо депутат своєю поведінкою заважає проведенню засідання Верховної Ради, головуючий на засіданні попереджає його персонально і закликає до порядку. Після повторного попередження протягом дня головуючий на засіданні за згодою більшості депутатів від їх фактичної кількості, визначеною без обговорення шляхом голосування, може запропонувати депутату залишити зал до кінця засідання. Якщо депутат відмовляється залишити зал, головуючий на засіданні припиняє засідання до виконання депутатом його вимоги. У таких випадках за висновком комісії, до компетенції якої входять питання депутатської етики, Верховна Рада без обговорення може прийняти рішення про позбавлення депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п'яти засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через газету "Голос України".

Відповідно до ст. до депутата, винного у вчиненні дій, спрямованих на фальсифікацію голосування (порушення особистого характеру голосування тощо), застосовуються такі заходи впливу: попередження, догана, сувора догана з наступним повідомленням про них в газеті "Голос України". Рішення про це приймається після скороченого обговорення більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості і заноситься до протоколу засідання.

Відповідно до п. 2 ст. 3.8.7. у разі грубого або систематичного порушення Регламенту головуючим на засіданні Верховна Рада на пропозицію, внесену не менш як двома депутатськими групами (фракціями), після скороченого обговорення може прийняти рішення про відсторонення його від ведення пленарних засідань на термін до двох днів. Цей час використовується відстороненим від головування на засіданні для вивчення цього Регламенту, за ним зберігаються виплати, пов'язані з виконанням депутатських та посадових обов'язків. Зазначене питання може розглядатися Верховною Радою і без завчасного включення його до порядку денного засідання та попередньої підготовки в її комісіях.

Відповідно до п.3 ст. 4.1.8. У разі відсутності депутата без поважних причин загалом більш як на 20 засіданнях протягом календарного року комісія, до компетенції якої входять питання депутатської етики, подає до Верховної Ради пропозицію про порушення Верховною Радою питання перед виборцями відповідного округу про його відкликання (ч. 2 ст. 9.8.3).

Джерела.

Нормативні акти.

1. Конституція України.

2. Закон України “Про статус народного депутата України”.

3. Закон України “Про вибори народних депутатів України”.

4. Закон України “Про відкликання народного депутата України”.

5. Регламент Верховної Ради України.

Література.

1. Юридический энциклопедический словарь. – М., 1987.

2. Андреева И. Еще раз о льготах, привилегиях и депутатской этике. / Народный депутат. - 1991. - № 10.

3. Авакьян С.А. Депутат: статус и деятельность. – М., 1991. – С. 29

4. Малько А., Синоков В. Право отзыва или императивных мандат. // Народный депутат. – 1992. - № 8.

5. Стоян А. Депутат от народа или от кого? // Киевские ведомости. - 1998. - 11 декабря.

6. Баймуратов М.А., Нгуен Онь Туан. Правовий статус народного депутата України. // Вістник ОДВС.- 1998.- № 4


[1] Юридический энциклопедический словарь. – М., 1987. – С. 454.

[2] Андреева И. Еще раз о льготах, привилегиях и депутатской этике. / Народный депутат. - 1991. - № 10. - С. 4

[3] Авакьян С.А. Депутат: статус и деятельность. – М., 1991. – С. 29

[4] Малько А., Синоков В. Право отзыва или императивных мандат. // Народный депутат. – 1992. - № 8. - С.54

[5] Стоян А. Депутат от народа или от кого? // Киевские ведомости. - 1998. - 11 декабря. - С.5

[6] Баймуратов М.А., Нгуен Онь Туан. Правовий статус народного депутата України. // Вестник ОГИВД.- 1998.- № 4.- С.4

[7] Манчуленко Г., Филипчук В. Народный депутат Украины: конституционно-правовой статус // Віче.- № 1.- 1998.- С.9

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий