регистрация / вход

Роль інтелектуальної власності в управлінні підприємством

Роль інтелектуальної власності в управлінні підприємством Нове покоління керівників бізнесу, що нині приходить до влади, розцінює інтелектуальну власність як новий базовий складник успішного підприємництва. Правда, такі керівники — радше виняток, ніж правило. Проте їхні компанії є найуспішнішими.

Роль інтелектуальної власності в управлінні підприємством

Нове покоління керівників бізнесу, що нині приходить до влади, розцінює інтелектуальну власність як новий базовий складник успішного підприємництва. Правда, такі керівники — радше виняток, ніж правило. Проте їхні компанії є найуспішнішими. До них належать такі світові лідери, як «Microsoft», «Lucent», «Intel», «Gilette», «Pfizer» та інші. Лідери цих компаній розпочали капіталізацію найбільших і на сьогодні ще не повною мірою освоєних активів — інтелектуальної власності.

Стратегії й тактики управління інтелектуальною власністю ще не знають більшість західних компаній, тим більше, вітчизняних підприємств. Крім того, більшість директорів українських підприємств помилково відносять інтелектуальну власність до віддаленого майбутнього. Але це не так. Ще не так давно інформаційні технології вважали чимось екзотичним. їм приписували суто технічні функції. Тепер неможливо уявити управління підприємством без застосування таких технологій. Експерти прогнозують, що найближчим часом теж саме відбудеться й з інтелектуальною власністю.

Більшість керівників вищої ланки сьогодні делегують функції управління інтелектуальною власністю патентним підрозділам або юридичним відділам. Проте в сучасних умовах управління інтелектуальною власністю стає однією з основних функцій керівника підприємства.

Належно розроблена патентна стратегія дозволяє компанії:

- зайняти сприятливіші ринкові позиції, використовуючи сучасні технології у виробництві своєї продукції та послуг, активізуючи НДДКР, підвищуючи ефективність маркетингу й передбачаючи можливі комерційні і технологічні зміни;

- удосконалити фінансову діяльність, виявляючи патентні активи для одержання нових доходів, зменшення витрат і підтримки на належному рівні загальнокорпоративних вартісних оцінок;

- підвищити конкурентність компанії за допомогою застосування в технології обхідних маневрів, використання нових ринкових можливостей і нейтралізації погроз, що виходять від конкурентів. Ось приклад. 54-річний Р. Томан був у минулому головним фінансистом компанії «ІВМ», де агресивний наступ у сфері інтелектуальної власності забезпечив феноменальне зростання ліцензійних роялті на 3300% — з 30 млн. дол. у 1990 р. до 1 млрд. дол. сьогодні. Важливо наголосити, що цей мільярд у рік надходить у вигляді чистого щорічного доходу, що становить одну дев'яту всіх щорічних прибутків компанії. Для одержання такого ж прибутку іншим шляхом компанії довелося б щорічно продавати продукції ще на 20 млрд. дол. у рік, що становить чверть її загальносвітових продажів. У 1997 p. Р. Томан прийшов до компанії «Хегох». Доти портфель компанії нараховував 8000 патентів. Однак ніхто не міг доволі впевнено сказати, яка частина цих патентів мала будь-яку комерційну цінність. "У результаті компанія одержала в 1997 р. всього 8,5 млн. ліцензійних платежів. У 1998 p. Р. Томан створив спеціальний підрозділ з керування інтелектуальною власністю та призначив першого віце-президента з інтелектуальної власності. За обережними оцінками експертів, стратегія Р. Томана може збільшити ринкову капіталізацію активів компанії «Хегох» на 13% за умов зростання патентних платежів до 60 млн. дол. на рік.

Збільшення портфелю інтелектуальної власності сприяє також зростанню інвестиційної привабливості підприємства. Це збільшення може здійснюватися шляхом залучення працівників з високим творчим потенціалом; накопичення об'єктів права інтелектуальної власності, використання в технології виробництва невідокремлюваних від неї результатів інтелектуальної діяльності.

Зрозуміло, стратегії управління інтелектуальною власністю повинні бути різними для виробництв, які динамічно розвиваються, що потребують стабілізації їхнього бізнесу та підприємств, що перебувають у критичному стані.

Ще одна важлива функція інтелектуальної власності полягає в регулюванні сегментів ринку наукомісткої продукції за допомогою інструментів виключних прав. Пояснимо це на прикладі. Припустимо, що підприємство володіє винаходом, обсяг прав якого обмежується формулою винаходу. Це дає право підприємству бути законним монополістом у цій галузі й забороняти конкурентам робити ге ж саме. Звичайно, це слабкий захист. Великі підприємства, що борються з конкурентами за значні сегменти ринку, повинні мати велику кількість патентів, щоб затвердитися на ринку. Наприклад, фірма «ІВМ» щорічно отримує близько 1000 патентів, витрачаючи на це мільйони доларів. Пакет патентів перетворюється на інструмент регулювання меж сегмента ринку.

У ширшому плані фірма повинна створювати пакет об'єктів права інтелектуальної власності, до якого, крім винаходів, належать промислові зразки, корисні моделі, торговельні марки, комерційна таємниця, об'єкти авторського права та суміжних прав тощо.


1. Формування портфелю інтелектуальної власності на підприємстві

1.1 Загальні підходи до формування портфелю об'єктів права інтелектуальної власності

Портфель ОПІВ — це пакет патентів та інших охоронних документів, що захищають низку науково-технічних напрямів, у рамках яких створено товарний продукт.

Якщо підприємство випускає широку номенклатуру наукоміс-тких продуктів, то воно повинно мати такий портфель ОПІВ, який повністю захистив би весь перелік наукомісткої продукції, яку випускає це підприємство. Йдеться про правову охорону науково-технічних напрямів, що становлять науково-технічний потенціал підприємства.

Підхід до формування портфелю ОПІВ має ґрунтуватися на відстежуванні всього ланцюга від виникнення ідеї нового товару до його реалізації на ринку. Отже, цей підхід пов'язаний з:

- конструктивними та функціональними особливостями створюваної наукомісткої продукції;

- особливостями технології виробництва продукції;

- обраною технологією продажу на ринку;

- формуванням і монополізацією значного сегмента товарного ринку.

У загальному випадку для формування портфелю ОПІВ використовують кілька підходів. Конструкційний підхід пов'язаний з особливостями конструкції виробу, тобто з об'єктами, що належать до пристроїв. Функціональний підхід враховує виконання дій над матеріальними об'єктами, тобто він належить до способу. Технологічний підхід оснований на особливостях виробництва наукомісткої продукції. Підхід з позиції технологій продажів і формування сегментів ринку пов'язаний із захистом продукції фірмовим найменуванням, торговельною маркою, а іноді й географічним зазначенням.

Пояснимо застосування конструкційного та функціонального підходів на прикладі. Припустімо, що одне з вітчизняних виробництв розробляє сучасні комп'ютери, які за низкою характеристик не поступаються світовим аналогам.

Для забезпечення виходу на ринки нової комп'ютерної техніки поставлено завдання сформувати портфель ОПІВ, що захищає розробку за всіма ключовими науково-технічними напрямами при створенні нової моделі комп'ютера.

Результати структурування науково-технічних напрямів наведено на рис. 5.1.

Кожен з цих напрямів може захищатися патентами, свідоцтвами, в режимі комерційної таємниці або сукупністю об'єктів права інтелектуальної власності.

Але цього замало. Захист буде посилений, якщо додати сюди фірмове найменування, торговельну марку, а також додаткові патенти на технологічне обладнання, на якому вироблятимуть окремі вузли комп'ютера. Наприклад, під час виробництва комп'ютерної техніки широко використовується обладнання для виробництва друкованих плат, способи літографії тощо. Якщо таке обладнання та спосіб виготовлення на ньому багатошарових друкованих плат розроблені на цьому підприємстві й суттєво підвищують технічні характеристики цих плат, або зменшують вихід бракованих плат, то вони повинні бути захищені патентами.

Отже, для розглянутого нами прикладу структура портфеля ОПІВ підприємства має наведений далі вигляд.

Під час формування портфелю ОПІВ підприємства необхідно уважно проаналізувати, чи не порушуватимуться чужі права інтелектуальної власності в результаті виробництва та продажу комп'ютерів. Якщо права на будь-які елементи комп'ютера на території, де він виробляється або продається, захищаються конкурентами, то такий комп'ютер не відповідатиме вимогам патентної чистоти і на його виробництво й продаж будуть накладені санкції. Щоб запобігти цьому, необхідно придбати права на використання цього ОПІВ шляхом укладання ліцензійного договору.

Підприємство, що виробляє наукомістку продукцію для того, щоб захистити Й розширити свої позиції на ринку, повинно володіти портфелем ОПІВ, що містить кілька сотень, а може, й тисячі патентів.

На рис. 2 показано тільки «рафіновані» об'єкти права інтелектуальної власності, майнові права на які охороняються спеціальними законами. Неформалізованим, але дуже важливим складником портфелю інтелектуальної власності на підприємстві є інтелектуальний потенціал його творчих працівників. Вважається, що в сучасних умовах успіх бізнесу залежить передусім від інтелектуального потенціалу команди менеджерів. Тому передові фірми витрачають значні кошти на підвищення компетенції своїх творчих працівників, залучення кращих менеджерів з фірм-конкурентів, утримання кращих працівників на своєму підприємстві.


1.2 Послідовність формування портфелю ОПІВ на підприємстві

З урахуванням викладених підходів загальні параметри портфелю ОПІВ підприємства формуються в такий спосіб.

Перший етап. Формується багато науково-технічних напрямів, що цілком перекривають усі напрями, використовувані тією чи іншою мірою в повному технологічному циклі створення великої кількості наукомістких виробів з виходом їх на товарний ринок.

Другий етап. Виявляються області перетинання науково-технічних напрямів, що дублюються при створенні різних зразків техніки.

Третій етап. Оптимізуються сформовані пакети патентів у рамках загального портфелю ОПІВ задля мінімізації кількості патентів у пересічних науково-технічних напрямах.

Четвертий етап. Розробляється загальна стратегія формування портфелю ОПІВ: її основне призначення — монополізувати низку конкурентних науково-технічних напрямів на інтелектуальному ринку. Монополізація науково-технічних напрямів на інтелектуальному ринку дозволить створити умови для монополізації відповідного сегмента товарного ринку.

П'ятий етап. Формується портфель ОПІВ у рамках розробленої науково-технічної стратегії.

Отже, для забезпечення виходу наукомісткого товарного продукту на ринок необхідно сформувати портфель ОПІВ у вигляді патентів з урахуванням усього технологічного циклу створення наукомісткої продукції. Інакше ризики інвестицій різко зростають.

Істотного зниження інвестиційних ризиків у наукомісткі технології можна досягти лише за умови, якщо виконується наступне правило. Пріоритети патентів, що захищають науково-технічні напрями, повинні бути істотно ранніми або хоча б відповідати початкові кожної технологічної операції виходу наукомісткої продукції на товарний ринок.

Якщо портфель ОПІВ буде занадто великим, то виникнуть проблеми дублювання окремих з них. Тому для упорядкування та спрощення управління ним цей портфель доцільно розділити на спеціалізовані: об'єкти авторського права та суміжних прав; патенти та комерційні таємниці; засоби індивідуалізації. Розподіл доцільно робити в кількох випадках.

По-перше, коли кількість ОПІВ досягне кількох сотень і підприємство починає активно працювати з ними як нематеріальними активами. Різні групи активів працюють з різними об'єктами права інтелектуальної власності, і саме ці групи розроблятимуть стратегію та політику виключних прав, спрямовану на захват відповідного сегмента ринку наукомісткої продукції.

По-друге, така необхідність виникає, коли велика фірма передає частину своїх виключних прав іншій фірмі.

По-третє, коли кілька фірм, що спеціалізуються в розробленні наукомісткої продукції, формують спеціалізовані портфелі ОПІВ, узгоджено працюючи на один загальний сегмент товарного ринку.

Формування портфелю ОПІВ має здійснюватися не стихійно за принципом «чим більше — тим краще», а на основі виваженої політики виключних прав. На жаль, в Україні існує погляд на ОПІВ як товар, якого треба якомога швидше оцінити й продати. Підтвердженням цього є дані річного звіту Державного департаменту інтелектуальної власності за 2004 рік. За цими даними, із 990 зареєстрованих у Державному департаменті інтелектуальної власності договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності 616 — це договори про уступку прав. Тобто правовласник відмовляється від будь-яких майнових прав на ці об'єкти і не може використовувати їх у подальшому.

Водночас західні фірми високу прибутковість забезпечують не за рахунок продажу виключних прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а за рахунок отримання прибутку від використання ОПІВ у власному виробництві. Це зовсім інша політика. Ця політика передбачає не стільки захист наукомісткої продукції як такої, а захоплення сегмента товарного ринку. Тобто підприємство має докладати зусилля для того, щоб через монополізацію сегмента ринку шляхом отримання виключних прав усунути з нього конкурентів.

Відзначимо, що високоефективний портфель ОПІВ може бути сформований тільки при реалізації на підприємстві агресивної патентної політики, що ґрунтується на ефективному науково-технічному прогнозуванні та маркетингових дослідженнях.

При формуванні ОПІВ слід також брати до уваги такі обставини. По-перше, ринок України значною мірою монополізований західними транснаціональними компаніями, зокрема й через політику виключних прав. Скажімо, 2004 року в патентному відомстві України зареєстровано 5778 заявок на винаходи, зокрема й 1693 іноземних заявників. Від іноземних заявників у 2004 році надійшло 2433 заявки на торговельні марки, і кількість їх постійно зростає. Зважаючи на те, що, крім поодиноких винятків, вітчизняні підприємства не провадять активної політики з формування портфелів ОПІВ, їхні можливості із завоювання та розширення сегментів ринку наукомісткої продукції суттєво обмежені.

Підприємство повинно мати в своєму штаті експертів, здатних компетентно формувати портфель ОПІВ, який був би строго сполученим з продукцією, що випускається або планується до випуску. Головну увагу при формуванні науково-технічних напрямків і відповідних портфелів ОПІВ слід приділяти підвищенню конкурент-ноздатності продукту виконання вимоги, щоб інші компанії підписували угоди про нерозголошення, перш ніж відбувається розкриття таємниць.

Виконання різноманітних процедур, призначених для запобігання втрати комерційної таємниці, є, можливо, найкращим формальним підтверджувальним кроком, що його компанія готова почати. Наприклад, в одному випадку було визнано, що компанія починала достатні формальні підтверджувальні кроки із захисту своєї комерційної таємниці шляхом підписання службовцями угод, дотримань суворого режиму таємності на підприємстві, обмеження доступу до комп'ютерів.

Якщо не вдатись до таких кроків, це може призвести до втрати комерційної таємниці. Відсутність формальних підтверджувальних кроків для збереження комерційних таємниць можна проілюструвати на прикладі справи корпорації «Motorola» проти корпорації «Fairchild».

Приклад. Відома фірма «Motorola* подала позов проти «Fairchild» і своїх колишніх службовців, що працювали пізніше на «Fairchild», у зв'язку з нечесним заволодінням комерційними таємницями. «Motorola» спочатку заявила про викрадення 140 комерційних таємниць, але пізніше знизила цю кількість до 10. Ці 10 комерційних таємниць стосувалися виробництва двох дискретних транзисторних пристроїв — пластико-герметичних ТО-92 і ТО-3 з алюмінієвим корпусом.

Показання свідків виявили, що «Motorola» допускала проведення заводських екскурсій по всій виробничій лінії ТО-92. На лінії не було жодних знаків, що попереджають про комерційні таємниці, не давали ніяких попереджень тим людям, що проводили екскурсії. «Motorola» ні від кого не вимагала підписувати заяви або надавати розписки про нерозголошення комерційних таємниць. Службовці «Motorola» іноді навіть пояснювали відвідувачам, як функціонує ця виробнича лінія. Інші свідчення виявили, що «Motorola» дозволяла репортерам з якогось технологічного журналу фотографувати виробничу лінію ТО-92 для статті. Вона демонструвала фільми про цю виробничу лінію на комерційних показах. Багато комерційних таємниць також було розкрито в патентах і публікаціях.

Можливо, найшкідливішим у випадку з «Motorola» було те, що компанія навіть не знала, що саме вона вважає своїми комерційними таємницями. Вона ніколи не мала записів, предметного покажчика або списку, що стосуються її комерційних таємниць.

Ґрунтуючись на цих свідченнях, суд відхилив позов «Motorola», тому що дійшов висновку, що корпорація не зробила жодних спроб, щоб визначити свої комерційні таємниці та захищати їх.

Політика та процедури в сфері охорони комерційної таємниці необхідні ще й для того, аби підтвердити, що компанія правильно визначає й документує свої комерційно значущі таємниці, починає формальні підтверджувальні кроки до їх збереження. Як ми бачили, це може дуже знадобитися в судовому розгляді з цього приводу. З'ясувавши існування комерційної таємниці, суд проведе дослідження на предмет незаконності заволодіння комерційно значущим секретом іншою компанією. Вважається, що компанія нечесно заволоділа таємницею, якщо використовувала для цього протизаконні засоби.

Нечесне заволодіння комерційною таємницею припускає такі дії, як крадіжка, підкуп службовця заради розкриття комерційно значущого секрету, шахрайство, електронне шпигунство й інші дії, наприклад, порушення контракту.

Чесні засоби розкриття службової та комерційної таємниць є такими:

- розбирання виробу;

- незалежне відкриття;

- відкриття після публічного розсекречення, зробленого власником комерційної таємниці. У пошуку відповіді на питання, чи використовувала компанія чесні або нечесні засоби, суд з'ясовує, як обвинувачувана компанія фактично довідалася про комерційно значущий секрет, а не як вона могла б про нього довідатися.

Приклад. Винахідник на ім'я Чарльз Сайкс зробив значне вдосконалення електричного інструмента, що використовується для зрізання трави та бур'янів. Винахід полягав у заміні металевого леза нейлоновою ліскою, що складається з однієї нитки. Сайкс погодився продемонструвати свій винахід компанії «McGraw-Edison» — виробникові різальних інструментів. Перш ніж він це зробив, Сайкс змусив «Mcraw-Edison» підписати конфіденційну угоду про Нерозголошення, що забороняє публічне розкриття його таємниці протягом двох років.

Компанія «McGra\v-Edison» продемонструвала інтерес до інструмента, тому що її власна модель ще не планувалася для виходу на ринок протягом найближчих двох років. Однак через два тижні «McGraw-Edison» інформувала Сайкса про те, що її власний товар готується до виходу на ринок через кілька місяців. Компанія запропонувала Сайксу невеликі роялті за його внесок, але він відхилив цю пропозицію. Через кілька місяців компанія «McGraw-Edison» випустила на ринок різальний інструмент, що використовує нейлоновий моношнур, такий самий, як у пристрої Сайкса. Він подав позов на компанію за використання його комерційної таємниці при створенні різального інструмента, що порушувало їхню конфіденційну угоду про нерозголошення. «McGraw-Edison» затверджувала, що вона не використовувала ідеї Сайкса і що його комерційний секрет був уже привселюдно відомий у той час, коли Сайкс розкрив його компанії.

Суд не прийняв цієї позиції. Він дійшов висновку, що «McGraw-Edison» довідалася про нейлоновий шнур від Сайкса і використовувала його ідею в порушення їхньої угоди, навіть попри те, що «McGraw-Edison» могла б незалежно довідатися про це вдосконалення, не докладаючи завеликих зусиль. Показання свідків продемонстрували, що ніхто в компанії «McGraw-Edison» до того, як Сайкс розкрив свою таємницю, не думав про заміну металевого леза нейлоновою ліскою. Той факт, що комерційний секрет Сайкса, будучи одного разу розкритим, стане відомий усьому світові й може бути на законних підставах втілений у практику, безпосередньо не стосувався справи. Сайксу призначили компенсацію за збиток у розмірі 900 000 дол.

«McGraw-Edison» наполягла на повторному слуханні справи. На повторному слуханні суд підкреслив той факт, що юридичне порушення компанією «McGraw-Edison» полягало у використанні нечесних засобів для одержання та експлуатації комерційної таємниці Сайкса. Компанія підписала конфіденційну угоду про нерозголошення, щоб заволодіти секретом, а потім порушила цю угоду. Суд дійшов висновку, що «кожен, хто конфіденційно домагається подібних знань, не може повернути їх на свою власну користь, порушуючи цю конфіденційність, навіть якщо подальші події зроблять їх доступними широкому загалові».

Компанія обов'язково повинна проводити процедури та політику в сфері охорони інтелектуальної власності, комерційної таємниці, щоб запобігти крадіжці їх. До того ж заходи щодо запобігання втраті таємниць можуть сприяти зменшенню шансів для будь-кого довідатися про них чесними способами.

І все-таки, можливо, найбільшу загрозу втрати прав на комерційну таємницю становлять певні дії власника комерційно значущого секрету, а не дії його конкурентів. Компанія може втратити свої секрети, зробивши їх відомими конкурентові незалежно від його поведінки. Причиною може стати власна поведінка, наприклад, коли один зі службовців випадково розкриває секрет, поміщаючи його до публікації або поширюючи інформацію про нього на семінарах чи виставках. У кожному такому випадку необережність службовців, що втілюється в публічному розкритті комерційної таємниці, може призвести до негайної втрати Компанією її охорони безвідносно до поводження конкурентів.

Ще один ключовий момент охорони комерційно значущих секретів пов'язаний зі службовцями, що звільняються. У багатьох галузях службовці мігрують від одного конкурента до іншого, забираючи з собою «багаж», повний приватної інформації. Часто вони розкривають, випадково або цілеспрямовано, своїм новим роботодавцям секрети колишніх роботодавців. При цьому новий роботодавець іноді є просто безневинним одержувачем секрету. Тому, якщо будь-який службовець звільнюється, запобігання розкриттю таємниць стає важко здійсненним завданням. Ще менш здійсненне завдання — відстояти свої права на комерційно значущу таємницю перед новим роботодавцем. Загальне правило говорить: новий роботодавець, що одержує комерційно значущі таємниці колишнього роботодавця від своїх нових службовців, не підозрюючи про це, є невинним. У такому разі новий роботодавець не несе відповідальності перед колишнім.

Це можна проілюструвати на прикладі справи «Соптаг». Службовці компанії «Соптаг Products* залишили її та перейшли на роботу до компанії-конкурента «Universal Slide Fasteners». Обидві компанії конкурували в сфері виробництва застібок-блискавок. «Соптаг» обвинуватила своїх колишніх службовців у крадіжці комерційних секретів, що належать до способів виготовлення застібок-блискавок. Будучи найнятими в «Соптаг», ці службовці підписали договори про конфіденційність, обіцяючи не розкривати комерційних таємниць компанії. Пішовши з «Соптаг», вони використовували її комерційні таємниці на своїх нових робочих місцях у компанії «Universal Slide Fasteners*, порушуючи підписані ними договори. Однак компанія «Universal Slide

Fasteners* не знала про те, що ці службовці підписували такі договори при найманні, та про те, що її нові службовці використовували комерційні таємниці компанії «Соптаг». Суд ухвалив, що компанія «Universal Slide Fasteners* не може нести відповідальності перед «Соптаг» за оволодіння зазначеними комерційними секретами, тому що перша була невинною в крадіжці цих секретів.

Процедури та політика компанії в галузі інтелектуальної діяльності повинні здійснюватися й для того, щоб застерегти колишнього службовця, а також його нового роботодавця про те, що цьому колишньому службовцеві відомі службові та комерційні таємниці компанії. Такі процедури й політика спрямовані на прорив лінії захисту невинного одержувача таємниці шляхом обґрунтування того, що обвинувачувана сторона знала про існування статусу службової та комерційної таємниці.

Будь-яке розкриття службових і комерційних таємниць партнерові або третій стороні в ділових відносинах має відбуватися під завісою конфіденційності. Як правило, це досягається за допомогою висування до іншої компанії вимоги підписати угоду про конфіденційність. Відсутність узагалі будь-якої вимоги таємності стосовно перспективного ділового партнера може призвести до втрати компанією права на службову та комерційну таємниці.

В одному з реальних випадків компанія встановила прототип блоку для тестування й надала інженерні креслення цього блоку одному зі своїх клієнтів. Компанія не попередила клієнта про те, що сам прототип і креслення були конфіденційними, а також не позначила креслення знаком конфіденційності. Крім того, іншим людям, що не були залучені до ділових відносини, було дозволено бачити цей прототип без будь-яких обмежень. На основі свідчень суд дійшов висновку, що компанія не має жодних прав на службову та комерційну таємниці, наявні в технології та втілені в прототипі й кресленнях, тому що вона ніколи не обходилася з ними як з комерційно значущими секретами і не здійснювала ніяких заходів щодо захисту їхньої конфіденційності.

Процедури та політика в сфері інтелектуальної власності необхідні, аби впевнитися в тому, що відповідна конфіденційна угода була досягнута, перш ніж відбулося розкриття матеріалів, які належать до комерційної таємниці.

Для захисту комерційної таємниці необхідно щонайменше забезпечити таке:

1) наявність угод з працівниками, що, зокрема, передбачають обов'язок працівників не розголошувати комерційної таємниці роботодавця;

2) наявність відповідних угод або спеціальних положень у контрактах, які передбачають захист комерційної таємниці в договорах із замовниками, виконавцями, консультантами й іншими юридичними та фізичними особами, що складаються в договірно-правових відносинах між власником комерційної таємниці особами, котрі не є його працівниками;

3) наявність у власника комерційної таємниці інструкцій, що визначають принципи віднесення інформації до розряду конфіденційної, порядок роботи з конфіденційною інформацією та контролю за дотриманням установленого режиму роботи з конфіденційною інформацією.

У переважній більшості промислово розвинених країн подібні угоди є ефективним інструментом захисту комерційної таємниці. Такі угоди між працівником і роботодавцем складають або паралельно із встановленням трудових відносин, або від моменту, коли працівник дістає доступ до комерційної таємниці роботодавця.

Варто мати на увазі, що угоди такого типу звичайно укладаються з працівниками, які в перебігу виконання своїх трудових обов'язків на підприємстві мають або одержують доступ до технічної, комерційної чи фінансової інформації зі статусом конфіденційної або самі створюють таку інформацію.

Ключовим елементом процесу передачі та використання комерційної таємниці є договір про конфіденційність і нерозголошення, що дозволяє застосовувати різні підходи, і численні комбінації їх з урахуванням мети договору, позицій сторін, специфіки розголошуваної інформації і особливостей національного законодавства.

Визначальним критерієм необхідності висновку угоди про конфіденційність є той факт, що в процесі виконання трудових обов'язків або визначених у договорі робіт працівник дістає доступ до комерційної таємниці або синтезує інформацію, яку необхідно зберегти як конфіденційну.

Українське законодавство не встановлює жодних специфічних умов, що мають бути відбиті в угодах про конфіденційність. Роботодавці та працівники є вільними у визначенні будь-яких умов угоди, Що не суперечать законодавству.

Угода про конфіденційність може мати досить просту структуру й зміст. Проте, готуючи відповідні положення трудового договору та угоди про конфіденційність, варто брати до уваги чинне законодавство, зокрема загальні положення про угоди й договори.

Наведені в рекомендаціях умови мають містити основні положення, спрямовані на врегулювання відносин між роботодавцем і працівником задля забезпечення необхідних заходів, щоб захистити комерційну таємницю. При наймі працівника на роботу він, крім трудового договору, підписує цілий пакет самостійних угод, зокрема угоду про конфіденційність.

Першим кроком у створенні системи захисту комерційної таємниці на підприємстві є складання документа, що встановлює межі комерційної таємниці в усіх сферах діяльності організації, відповідальних осіб, терміни актуальності секретної інформації та засоби покарання в разі її розголошення. Після складання такого документа з усіх працівників підприємства потрібно взяти підписку про те, що вони з ним ознайомлені й зобов'язуються не розголошувати секретні відомості протягом установленого терміну актуальності інформації.

Наступним кроком є вироблення та реалізація заходів для запобігання витокові інформації. Вони можуть варіюватися залежно від роду діяльності підприємства та суворості охорони комерційної таємниці. Необхідно:

- підготувати наказ про збереження інформації на загальнодоступному диску, що регламентує правила збереження інформації на електронних носіях і ступінь доступності інформації для менеджерів різних рівнів;

- закріпити за всіма менеджерами, зайнятими в продажах, конкретну сферу діяльності, де вони обслуговують старих і шукають нових клієнтів. Усі відомості про потенційних клієнтів слід заносити в спеціальну базу даних, що зберігається в мережі. Щомісяця менеджери повинні готувати звіти про пошук нових клієнтів у надрукованому вигляді, ці звіти варто зберігати в кабінеті начальника відділу для забезпечення схоронності інформації при звільненні персоналу;

- інтегровану програму з виписування рахунків, наявності продукції на складі тощо написати під інтерфейс, несумісний з «MS Windows», для того щоб забезпечити захист інформації від копіювання даних до інших програм «MS Office*, від будь-якого іншого копіювання інформації з бази даних тощо. Або забезпечити цей захист іншим програмним способом;

- простежити за тим, щоб на робочих станціях продавців не були встановлені дисководи, аби запобігти копіюванню інформації з бази даних;

- при звільненні менеджера або начальника відділу проводити здавання-прийняття справ. Причому передавати не тільки клієнтську базу, але й інформацію про всі неформальні відносини, встановлені з клієнтом. Крім того, менеджер, що звільняється, повинен не тільки в присутності спадкоємця зателефонувати своїм клієнтам і представити їм нову людину, але в деяких випадках навіть особисто об'їхати VIP-клієнтів і познайомити їх з новим менеджером;

- при звільненні менеджера або начальника відділу конфіскувати в нього візитні картки інших організацій, отримані їм під час роботи на підприємстві, і телефонні записні книжки;

- для працівників, яким були надані ноутбуки, створити спеціальні механізми синхронізації даних. На всі ноутбуки підприємства силами ІТ-відділу встановити системи захисту від злому та криптування інформації. У результаті навіть загублений або украдений ноутбук не стане джерелом витоку конфіденційних даних: розшифровка інформації, закритої з використанням сучасних криптотехнологій, звичайно, можлива, але потребує дуже серйозних матеріальних і технічних ресурсів і наразі під силу лише державним відомствам і дуже великим корпораціям.

Технічна документація, Що містить комерційну таємницю, виконана на паперових носіях, має дуже слабкий захист авторським правом. Тому необхідно подбати про те, щоб ці матеріали зберігалися в сейфі, доступ до якого мав би тільки один працівник, а ознайомлюватись з матеріалами дозволялося б тільки визначеному колу осіб з обов'язковою фіксацією в спеціальному журналі, хто саме, до яких матеріалів і в який час мав доступ. Записи про це допоможуть при розгляді справ у суді, особливо якщо працівник перейде на роботу до конкурента.


2. Запобігання передчасному розкриттю винаходів

Коли компанії втрачають змогу запатентувати винаходи, це відбувається, як правило, через одну причиною — недотримання юридичних вимог, що висуваються до патентоздатності відповідно до чинного законодавства. Багато компаній не можуть дістати права на зроблений винахід лише через те, що не розробили правильної політики та процедур патентування.

Вимога новизни під час одержання патенту виявляє численні перешкоди для патентоздатності. Ці перешкоди фатальні для спроб запатентувати винахід, не дозволяючи видати патент або роблячи недійсним той, що його помилково надало патентне відомство.

Перешкоди для патентоздатності можна розподілити на дві групи:

- перешкоди, причиною яких є інші винахідники;

- перешкоди, причиною яких є компанія-розроблювач винаходу. Перша група підприємств не дозволяє компанії одержати патент, тому що винахід у минулому вже зробив хтось інший. У цьому разі компанія нічого не може змінити, тому що сам перебіг подій «ставить хрест» на патентуванні.

Однак компанія може запобігти виникненню перешкод другої групи. Ці перешкоди підконтрольні компанії й можуть виникнути через її необережність або через брак знань про те, як функціонує патентне законодавство.

Наприклад, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначає, що одним з трьох критеріїв патентоздатності є критерій новизни. Винахід визнають новим, якщо він не є частиною рівня техніки. При визначенні рівня техніки до уваги беруть усі відомості, які стали загальнодоступними в світі до дати подання заявки, або, якщо заявлено пріоритет, — до дати її пріоритету. Отже, новизна винаходу залежить від того, на який момент часу її визначають, які джерела інформації беруть до уваги і на якій території розкриття винаходу порушує новизну. Подібна норма є в патентних законах багатьох країн.

Першою перешкодою для патентоспроможності є друкована публікація, що описує будь-яку технологію й достатньою мірою є загальнодоступною для публіки, що цікавиться цією технологією.

Друкована публікація складається не тільки з надрукованого й опублікованого документа. Вона містить комп'ютерне збереження даних на диску та за допомогою інших форм збереження інформації, відновлення й поширення даних. До друкованих публікацій належать: статті в професійних або комерційних журналах, дипломні роботи, дисертації, газетні статті, брошури, мікрофільми, фотографії, дані, що зберігаються на комп'ютерному диску, виробничі каталоги, рекламна інформація.

Другою можливою перешкодою для патентоздатності є публічне використання, котре визначається як будь-яке використання винаходу, що відбувається без будь-яких обмежень або зобов'язань таємності перед винахідником. Компанія втрачає змогу дістати патентні права на нову технологію, якщо вона привселюдно використовує її або дозволяє іншій компанії використовувати її без обмеження, до подачі заявки на патент.

З іншого боку, компанія може використовувати цю нову технологію потаіі або дозволити іншій компанії використовувати її, наклавши на неї обмеження таємності.

Приклади публічного використання: демонстрація прототипу групі потенційних партнерів; надання споживачеві зразків нового товару; випробовування споживачами нового товару; спроби продати товар, що підлягає патентуванню; поширення рекламних брошур, які описують винахід; показ фотокопій або фотографій перспективним покупцям; детальне обговорення винаходу під час комерційних показів; контрактна пропозиція, що деталізує винахід; поширення зразків; продаж товару, виготовленого за допомогою захищеного патентом способу, навіть якщо цей спосіб не є привселюдно відомим.

У більшості країн патентне законодавство висуває суворі вимоги щодо новизни та патентоздатності. У цих країнах заздалегідь не припускається будь-яке публічне розкриття до подачі патентної заявки, на відміну від патентного законодавства Сполучених Штатів, що надає винахідникові 12-місячний пільговий період для подачі патентної заявки після публічного використання або продажу. Одні країни надають коротший термін після розкриття змісту патентної заявки, інші — взагалі не надають такого пільгового терміну. У більшості країн будь-яке публічне розкриття до подачі патентної заявки автоматично унеможливлює одержання іноземних патентних прав.

Іноді виникає ситуація, коли дві компанії незалежно одна від одної розробляють ту ж саму нову технологію. Якщо жодна компанія не знає про розробки іншої, то кожна з них може подати патентну заявку на свою технологію, заявляючи її як свою власну. Однак патентне законодавство допускає надання тільки одного патенту на один винахід. Отож лише одна компанія одержить патентні права. В Україні патент дістане та компанія, яка першою подасть заявку на винахід до патентного відомства. У США патентне відомство вирішує, яка з компаній першою винайшла цю нову технологію, і привласнює першість у винаході тій компанії, яка доведе, що її винахід зроблений раніше, ніж у конкурентної компанії.

Іноді передчасне ненавмисне розкриття винаходу до подачі заявки в патентне відомство, не відоме цьому відомству, може послужити приводом для того, щоб виданий патент на винахід був оскаржений конкурентом за критерієм новизни та був скасованим.

Ось приклад. Громадянин Великої Британії свого часу зробив винахід на віндсерфінг. У встановленому порядку він подав заявку на винахід до патентного відомства й згодом отримав на нього патент.

Фірма, що займалася виробництвом і продажем спортивного інвентарю, ознайомившись із патентом, побачила в ньому великий комерційний потенціал. Вона звернулася до винахідника з пропозицією продати їй права на цей винахід. Винахідник відмовився від пропозиції, мотивуючи це тим, що планує розпочати свій бізнес на основі винаходу. Тоді фірма вирішила оскаржити патент за критерієм новизни. Ретельні дослідження доступних джерел інформації не дали бажаного результату. Винахід справді був новим. Але одного разу до агентів фірми випадково потрапив відеозапис, зроблений аматорською камерою самим винахідником, на якій було зафіксовано, як його син-підліток катається на віндсерфінгу, зробленому з прасувальної дошки, яку він позичив у матері. На плівці також було зафіксовано інших людей, які були в той час на пляжі, а також дату зйомки, що була більш ранньою, ніж дата подачі заявки до патентного відомства. На цій підставі суд визнав, що критерію новизни не виконано, і відомство скасувало патент.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий