регистрация / вход

Особливості підготовки репортерів для репортаж-розслідування

Реферат з журналістики Особливості підготовки репортерів для жанру “репортаж-розслідування" Підготовка репортерів для роботи в жанрі репортаж-розслідування має специфічні характеристики, що залежать від багатьох умов та формуються з першого курсу навчання в Інституті журналістики. Особливість професійного навчання полягає у відпрацюванні теоретичних посилань уже починаючи з перших практичних занять.

Реферат з журналістики

Особливості підготовки репортерів для жанру “репортаж-розслідування"

Підготовка репортерів для роботи в жанрі репортаж-розслідування має специфічні характеристики, що залежать від багатьох умов та формуються з першого курсу навчання в Інституті журналістики. Особливість професійного навчання полягає у відпрацюванні теоретичних посилань уже починаючи з перших практичних занять.

Репортери, які мають працювати в розслідуванні, визначаються викладачем часто-густо ін туїтивно, оскільки багаторічна практика дозволяє з першого погляду визначити: чи згодиться студент або студентка для роботи в складному й небезпечному жанрі, чи краще пропонувати майбутньому студентові шукати себе в аналітиці, публіцистиці тощо.

Коли йдеться про інтуїцію, як метод наукового пізнання світу, то для супротивників цього “напівмістичного осяяння” існує універсальна фраза, що її визначив Альберт Ейнштейн на схилі років у книзі “Фізика і сучасність”. Звучить вона афористично-красиво: “Справжньою цінністю є, по суті, інтуїція”.

Так само й при визначенні майбутніх репортерів, які бажають працювати в жанрі репортажу-розслідування. Викладачеві одразу впадає в око невимовна зацікавленість, часом – надмірна життєва енергія, бажання будь-що негайно стати знаменитим в результаті розслідування гучної справи, юначий максималізм і т.д.

Весь цей набір індивідуальних психофізіологічних властивостей індивіда дає можливість судити про його творчу потенцію. Під час заннять з дисципліни “Репортерська праця” досвідчені викладачі Інституту журналістики починають з відпрацювання власне практичних навичок створення будь-якого репортажу.

Так, автор наукової розробки, упродовж кількох практичних завдань відпрацьовує так званий “гачок” – першу фразу, що має привернути увагу читача. Далі йдеться про те, що динамізація розповіді в репортажі-розслідуванні досягається введенням у структуру тексту інтервўю. Але коли фрагмент інтервўю із свідком події, поданий на початку розповіді, має засвідчити достовірність того, що відбувається, то такий самий фрагмент, поданий вже у другій частині репортажу-розслідування має містити в собі “бекграунд”, порівняльні характеристики. З урахуванням національного менталітету, бажано ввести у текст репортажу-розслідування елементи аналітики, цифрові дані – тоді весь матеріал справляє враження ґрунтовної розробки.

Навіть виходячи з цих суджень стає зрозумілим, що практичні заняття з репортажу-розслідування неодмінно включають теми інших дисциплін: професійної етики, психології та журналістської творчості; студентам треба дати уявлення про аналітичні жанри, познайомити з різновидами “нової” журналістики і т.д.

Тому проблема “постановки пера” в репортажі-розслідуванні має вирішуватися лише в комплексі всіх, без виключення дисциплін, що вивчаються в Інституті журналістики.

Адже, приміром, пишучи про економічні розслідування не можна обійтися без знань бодай основ економіки; розгортаючи літературне розслідування – слід мати уявлення про сучасне літературознавство; пишучи репортаж-розслідування на кримінальну тематику, необхідно володіти специфічними знаннями в галузі юрисдикції.

Тому перед професійним викладачем стає дилема: готувати репортерів у жанрі репортаж-розслідування, емпірично, чекаючи поки вони набудуть професійного і теоретичного досвіду, чи, починаючи з молодших курсів обирати кожному індивідуально вузьку спеціалізацію, що має не тільки визначити професійні уподобання репортера, а й стати визначенням, власне, долі?

Патетика тут не зайва, оскільки людина, яка проводить розслідування в будь-якій галузі людського пізнання – літературі, медицині, історії – настільки визначається самою динамікою процесу, (водночас помноженою на прагматизм і елементи наукового аналізу), – що потім не мислить собі життя в іншому стилі.

Особлива річ – розслідування журналістське, яке передбачає не тільки динамічність, а й швидку публікацію відповідного матеріалу, а згодом – очікування неадекватної реакції на факти, викладені в матеріалі репортажу-розслідування.

Тому підготовка майбутніх репортерів під час практичних завдань включає в себе часові компоненти. Кожне, окремо взяте завдання (початок, закінчення репортажу, підготовка бліц-інтервўю), фіксується в часовому проміжку. Так, за досвідом роботи, на першу фразу студентам молодших курсів відводиться від пўятнадцяти до двадцяти хвилин. Підготовка бліц-інтервўю, що включає два-три питання, також регламентується десятьма хвилинами. Практика засвідчує, що такі часові межі досить швидко стають звичними, а під час виробничої практики у вітчизняних ЗМІ дають неоціненну користь у підготовці матеріалів, що виходять друком, показуються на екранах телебачення, звучать по радіо.

Окремим моментом слід виділити обговорення практичних робіт студентів, які вирішили присвятити себе репортажу-розслідуванню. Проводяться вони не тільки за активною участю самого студентського загалу, а й із залученням професійних журналістів та фахівців з даного роду проблеми.

Зрештою, оцінка виставляється читачем, і студенти, які встигли опублікувати репортажі-розслідування, діляться на практичних заняттях досвідом роботи з читацькими листами і реакцією відповідних адміністративних або державних установ на той чи інший матеріал.

Репортер, який готується працювати в жанрі розслідування, має віртуозно володіти персональним компўютером, записувати фактаж на ходу, водити машину та знати бодай основи англійської. Всі ці фактори теж враховуються під час практичних завдань.

Особливе значення приділяється визначенню “методу маски” і його практичній реалізації під час підготовки критичних матеріалів. Тут головним чинником стає досвід індивідуальної роботи самого викладача, який на конкретних прикладах має застерегти студентів від надмірного використання “методу маски”, наголошуючи на моральних аспектах методів збирання фактажу.

Як відомо “метод маски” існує у двох варіантах. Перший – коли журналіст буквально змінює зовнішність (досвід німецького репортера Гюнтера Вальрафа). Другий варіант “методу маски” – коли журналіст збирає фактаж, удаючи з себе представника будь-якої соціальної групи населення чи професії: від пересічного обивателя на політичному мітингу – до асистента в групі представників адміністративних органів, лаборанта в лікарняній установі тощо.

Тому важливим і надзвичайно цікавим у практичних заняттях з “методу маски” є процес перевтілення студентів у представників інших соціальних груп і прошарків. Це так само актуально, як відпрацювання двох видів псевдоніму: постійного та одноразового з тим, щоб із метою дотримання особистої безпеки, вберегти журналіста від негавних наслідків публікації критичного матеріалу.

Одже, процес підготовки студентів, що працюють у жанрі репортажу-розслідування, включає в себе й елемент лицедійства, звісно, в суто професійному аспекті цього терміну.

Особливе значення під час підготовки репортерів приділяється забезпеченню індивідуальної безпеки молодих журналістів. Йдеться про ознайомлення студентів із системою “пулів”, а також зразками європейських страхових полісів на випадок нещастя чи професійної травми. Нагадаємо, що один раз на пўять років найбільше інформаційне агентство світу Ассошіейтед Прес збирає під Лондоном своїх репортерів, щоб ознайомити їх із новітніми методами виживання журналістів у локальних конфліктах, під час екстремальних ситуацій тощо.

Ця методика універсальна і стає в нагоді під час підготовки майбутніх репортерів і в Київському національному університеті.

Однак головним чинником, що примушує молодь працювати в жанрі репортажу-розслідування, є суто людські якості: честолюбство, бажання досягти успіху в журналістській карўєрі, ризикнути заради солідного гонорару.

Не заохочувати дух суперництва, боротьби та конкуренції серед студентів – отже, значить не готувати їх до практичної журналістської діяльності в умовах реальної, безкомпромісної, часом дуже жорстокої конкуренції. Тому сама стилістика ведення занять передбачає безапеляційну оцінку кожної індивідуальної роботи – незалежно від того, за яких умов її було виконано.

Практика засвідчує, що саме така стилістика практичних робіт найоптимальніша і дає користь. Більше того, студенти, які вже відчули “смак боротьби” за інформацію, не бажають, щоб до них висувалися інші, помўякшені вимоги.

Результати практичних занять даються взнаки вже після пўяти-шести місяців. Студенти виходять на виробничу практику і, маючи практичні навички репортера, який працює в жанрі розслідування, одразу виділяються серед інших працівників творчого колективу. Їм дають особливі завдання, що потребують негайної реакції преси. Підготовлені студентами-практикантами репортажі-розслідування негайно одразу потрапляють на шпальти газет та журналів, сюжети показують по телебаченню.

Своїм прикладом студенти заохочують товаришів, студентів молодших курсів, які охоче йдуть у спеціалізовані групи, де готують репортерів.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему