Смекни!
smekni.com

Кредитоспроможність позичальника, способи її оцінки (стр. 19 из 22)

по-третє, передбачити у кредитному договорі, що у випадку виникнення в позичальника простроченої кредитної заборгованості, в тому 1

числі податкової заборгованості, надходження до позичальника претензії, пред'явленої третьою стороною, або отримані копії позовної заяви від третьої особи, або внесення арбітражним судом ухвали про порушення провадження в справі про банкрутство позичальника, позичальник зобов'язується протягом трьох днів з моменту отримання інформації щодо претензій, позовної заяви або ухвали арбітражного суду повідомити про це банк;

-призначити представників банку на керівні посади підприємства-позичальника;

-здійснити реструктуризацію кредиту (змінити умови погашення позики);

-доручити НБУ створити Державну картотеку неповернутих кредитів, наданих фізичним та юридичним особам, резидентам та нерезидентам;

-зобов'язати НБУ поширювати серед банківських установ України статистичну інформацію про неповернуті кредити, придатну до дисперсійного аналізу частотності випадків за такими показниками, як суми заборгованості, категорій клієнтів, типи кредиту, галузі, регіони та інше.

Отже, кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання (а ризиковість кредитного портфеля напряму впливає на дані витрати – можна згадати тільки один момент про формування резерву на надані позики: відрахування спрямовуються з валових витрат або з прибутку). Тому кредитна політика будь-якого банку повинна передбачати стратегію управління кредитними ризиками, які виникають у процесі кредитної діяльності. Дана стратегія грунтується в сновному на методах й засобах мінімізації ризику, розглянутих нами у першому розділі роботи, а також на специфічних заходах кожного конкретного банку залежно від виду його діяльності [20; 44].

Найбільш часті недоліки, які зустрічаються у банківській практиці та свідчать про серйозні проблеми стосовно управління кредитним ризиком, виглядають наступним чином [11; 24]:

- відсутність документа, що викладає кредитну політику банку;

- відсутність обмежень концентрації ризиків у кредитному портфелі;

- надмірна централізація або децентралізація кредитного керівництва;

- поганий аналіз кредитованих проектів;

- поверхневий фінансовий аналіз позичальників;

- завищена вартість застави;

- недостатньо часті контакти з клієнтами;

- відсутність контролю за використанням позик;

- поганий контроль за документальним оформленням кредитних справ;

- неповна кредитна документація;

- невміння ефективно контролювати і аудитувати кредитний процес.

З огляду на це, система управління кредитними ризиками повиннамістити [11; 24]:

- визначення методу оцінки кредитного ризику;

- аналіз наявної структури кредитного портфеля банку, виходячи з прийнятих банком методів його оцінки;

- використання різноманітних методів регулювання (страхування) кредитного ризику.

Тому такими основними стратегічними методами регулювання і управління кредитними ризиками для банку повинні стати [11; 25]:

1. Аналіз та групування кредитів за якістю.

2. Диверсифікація портфеля кредитів.

3. Попередній аналіз платоспроможності позичальника або емітента.

4. Створення резервів на покриття кредитного ризику.

5. Аналіз і підтримання оптимальної для банку структури кредитного портфеля.

6. Вимога забезпечення позик та їх цільового використання.

При цьому рівень показника якості кредиту буде обернено пропорційним до рівня кредитного ризику. Він є реальною величиною, котра визначається за раніше наданими банком позиками. Заходи зниження втрат від кредитних операцій будуть проводитись у залежності від середнього процента проблемних позик.

З метою управління ризиками кредитування, проведення оптимальної кредитної політики комерційний банк може закріпити наведені вище засади у синтетичному документі, котрий носитиме назву „Посібник з кредитної політики”. Цей посібник дозволить об’єднати сукупність документів, необхідних для досягнення поставленої мети. „Посібник з кредитної політики” може містити три основних документи [8; 30]:

1. „Кредитна політика”.

2. „Норми кредитування”.

3. „Інструкція з кредитування”.

Тобто вищевказані положення і документи слід вважати функціональними формами кредитної політики комерційного банку, в яких відображається стратегія і тактика банку в галузі організації кредитного процесу та мінімізації ризиків кредитної діяльності.

„Кредитна політика” розробляється із врахуванням маркетингової стратегії банку, його політики у галузі ризик-менеджменту. У цьому документі визначаються [8; 30]:

а) об’єктивні стандарти та параметри, якими повинні керуватися працівники, котрі відповідають за оформлення та ведення кредитних угод;

б) підгрунтя дій керівництва банку та осіб, які приймають стратегічно важливі рішення з питань кредитування;

в) можливість зовнішнім та внутрішнім аудиторам оцінити ступінь ризику та якість управління кредитами в банку.

Даний документ передбачатиме наступні дії банку щодо ризик-менеджменту [8; 30]:

- припускати лишень такий характер ризику, котрий дозволяє створювати кредитний портфель високої якості та забезпечувати постійний цільовий рівень доходів від надання позик;

- створювати високопрофесійний колектив кредитних працівників, які забезпечуватимуть високу якість кредитного портфеля;

- надавати позики на фінансування економічно перспективних, рентабельних проектів, що відповідають стратегічній меті діяльності банку;

- сприяти розвитку тривалих довгострокових, таких, що дають дохід, кредитних відносин з клієнтами банку;

- уникати застосування висококонкурентних, але невиправданих методів кредитування, а також тимчасових, неперспективних у банківській практиці засобів.

Управління ризиками кредитної діяльності базується на вмінні працівників банку правильно та обгрунтовано вибрати: галузь, в якій доцільно проводити кредитні операції у даний момент часу (наприклад, у розглядуваному нами прикладі діяльності дирекції банку „Україна” по Івано-Франківській області це сезонний характер кредитування різних галузей економіки); „свого клієнта”, виходячи з його кредитоспроможності та інших факторів, що мають першочергове значення для банку при вирішенні питання про можливість надання позики тощо.

Важливим елементом кредитного ризик-менеджменту є також організація контролю в банку, а саме [7; 86]: контроль за правильним застосуванням кредитних стандартів у процесі діяльності; контроль за дотриманням повноважень окремими кредитними працівниками; загальний контроль стану кредитного портфеля та, зокрема, проблемних позик.

„Кредитна політика” повинна бути „живим” документом, щорічно переглядуваним Кредитним комітетом або комісією з кредитної політики банку, в якому відображатимуться як внутрішні зміни у даному банку, так і зміни у банківській системі в цілому. Тому зміст кредитної політики, відповідних інструкцій та нормативів коригуватиметься з урахуванням змін кон’юнктури. Документ може містити кредитні нормативи, порядок і навіть окремі правила кредитування, наприклад, внутрішньобанківський ліміт на одного позичальника, або можуть бути обумовлені правила, за якими надаються позики різним суб’єктам. В цьому документі також можна вказати, що позики спекулятивного характеру (ризикові короткострокові операції, виконувані банком з метою отримання максимального прибутку) надаються у виняткових випадках.

З точки зору контролю та управління кредитними ризиками „Кредитна політика” зачіпатиме такі основні аспекти кредитування, які загалом можна визначити як систему реалізації напрямів оптимізації кредитної діяльності [7; 89]:

- організація процесу кредитування;

- контроль за практичною реалізацією кредитного процесу;

- управління кредитним портфелем;

- розподіл повноважень;

- критерії класифікації кредитів;

- поточна робота з кредитами, контроль виконання кредитних угод;

- класифікація резервів.

Розділ „Організація процесів кредитування” визначатиме повноваження кредитних працівників, наприклад, головними обов’язками є оформлення позик, збір необхідної інформації, підготовка кредитної документації, визначення ступеня ризику (рейтингу) та поточне обслуговування позики до її кінцевого погашання. До розділу про кредитний портфель слід включити гранично припустимі норми кредитів на одного позичальника залежно від його ризикового рейтингу. Крім того, банк може обмежити загальну суму кредитів, надаваних окремим групам позичальників, визначивши її співвідносно до капіталу банку [7; 90].

Розділ „Поточна робота з кредитами” повинен бути присвячений порядку оформлення кредитної документації та бази даних про позичальника; методиці розрахунку рейтингу ризику; проблемним позикам, за якими призупинене нарахування процентів та списаним у збитки [7; 91].

У розділі „Класифікація резервів” визначатимуться характеристики позик, що потребують резервів на покриття потенційних збитків тощо.

Другий документ „Посібника з кредитної політики” – „Норми кредитування” – доцільно скласти зі взірців документів, котрі використовуються кредитними працівниками, анкет для отримання фінансової інформації від реальних та потенційних позичальників, переліку видів позик, котрі потребують особливої уваги. Крім того, тут слід[7; 92]: описати порядок збору та аналізу фінансової інформації; дати визначення пов’язаних позичальників та гарантів; визначити порядок аналізу кредитоспроможності клієнтів та підготовки позики до надання, оформлення банківських гарантій, порук; регламентувати ранжування позик, що потребують підвищеного контролю. Тобто „Норми кредитування” – це документ більш детальний, ніж „Кредитна політика”, але не такий конкретний, як інструкція, його завдання полягає у визначенні дій щодо реалізації ризик-менеджменту у кредитній діяльності. Він міститиме лише загальні рекомендації, які не повинні обмежувати ініціативу практичної діяльності. Так, незважаючи на заборону надання кредитів фірмам з нестійким фінансовим станом, кредитний працівник може надати кредит дрібній фірмі під додаткове забезпечення у вигляді особистої власності керівника (скажімо, під заставу його власного будинку), що дозволить гарантувати повернення позики.