регистрация / вход

Кредитоспроможність позичальника, способи її оцінки

Міжрегіональна Академія управління персоналом ДИПЛОМНА РОБОТА на тему: Кредитоспроможність позичальника, способи її оцінки Шифр групи: Подається на здобуття

Міжрегіональна Академія управління персоналом

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: Кредитоспроможність позичальника, способи її оцінки

Шифр групи:

Подається на здобуття

освітньо-кваліфікаційного

рівня „Спеціаліст”

Спеціальність: „Фінанси”

Спеціалізація: „Фінансовий менеджмент”

До захисту допущено:

Завідувач кафедри економіки, к.т.н.,

_____________________

Науковий керівник, к.е.н.,

________________

2008 р.
ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Теоретичні та методичні основи оцінки кредитоспроможності позичальника 5
1.1. Кредитні операції та умови роботи з позичальником у комерційних банках 5
1.2. Способи оцінки кредитоспроможності позичальника 22
1.3. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника 32
Розділ 2. Оцінка кредитоспроможності позичальника комерційними банками України 44
2.1. Аналіз діючих умов надання банківського кредиту 44
2.2. Оцінка платоспроможності позичальника в КБ „Західінкомбанк” 63
2.3. Шляхи удосконалення роботи з контролю укладання і виконання кредитних угод 74
Розділ 3. Напрями удосконаленняспособів оцінки кредитоспромож-ності позичальника з метою зниження ризиків кредитної діяльності банків 83
3.1.Напрями удосконалення методик оцінки кредитних ризиків 83
3.2. Формування страхових резервів і резервних фондів 91
3.3. Шляхи покращення управління кредитними ризиками 98
Висновки 110
Список використаних джерел 114
Додатки 119

ВСТУП

Активізація діяльності на ринку банківських кредитів в Україні має величезні перспективи. Проте однією з найскладніших проблем є забезпечення прозорості надання кредитів, що включає оцінку кредитоспроможності позичальника з метою недопущення необґрунтованого ризику банківськими установами.

В зарубіжній та вітчизняній літературі розглядається багато способів оцінки кредитоспроможності позичальника, включаючи традиційні методи аналізу фінансового стану, діагностики банкрутства підприємства, завершуючи розробкою багатофункціональних, складних моделей. Тому пошуки оптимальних та достовірних способів оцінки кредитоспроможності позичальника залишається актуальною проблемою, що обумовило вибір теми дипломної роботи.

Мета дипломної роботи – розглянути теоретичні та методичні основи оцінки кредитоспроможності позичальника, виявити напрями удосконалення способів оцінки кредитоспроможності позичальника з метою зниження ризиків кредитної діяльності банків.

Об'єктом дослідження є способи оцінки кредитоспроможності позичальника, предметом – напрями їх удосконалення.

У дипломній роботі поставлені такі завдання:

- розглянути сутність та особливості кредитних операцій та умов роботи з позичальником у комерційних банках;

- вивчити способи оцінки кредитоспроможності позичальника;

- вивчити методи оцінки кредитоспроможності позичальника;

- здійснити аналіз діючих умов надання банківського кредиту;

- провести оцінку платоспроможності позичальника за методткою КБ „Західінкомбанк”;

- розробити шляхи удосконалення роботи з контролю укладання і виконання кредитних угод.

В дослідженні ринку банківськіх кредитів в Україні використані Закони України та положення, які регулють ринок банківськіх кредитів та діяльнісь на ньому субєктів господарювання (юридичні та фізичні особи). Інформаційною базою для висвітлення теоретичних аспектів ринку банківських кредитів є підручники та навчальні посібники таких авторів як: Алексеев В.І., Васюренко О.В., Мочерний С.В. та інші.

Дослідження ролі кредиту у формуванні ринкової економіки України означає, що необхідно вказати який вплив здійснює кредит на такі головні процеси нашої економіки:

- становлення ринкової інфраструктури;

- роздержавлення власності;

- використання досягнень НТП;

- підвищення продуктивності праці.

Отже необхідно розглянути ринок банківських кредитів як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначити його роль у формуванні сучасної ринкової економіки України.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

1.1. Кредитні операції та умови роботи з позичальником у комерційних банках

З розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний замкнений ланцюг тісно пов'язаних між собою ланок. Найменше порушення в будь-якій з цих ланок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Кредит допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними.

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства та об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські та торгові структури, як держава, уряд, так і окремі фізичні особи.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інші угоди про надання кредиту не укладаються.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

· сплати боржником за векселем;

· передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

· переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавачем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника. Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: жилі будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, плато­спроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення–тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

1) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

2) шляхом гарантування загальної суми – кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;

3) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Кредитні операції –це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників.

Кредитні операції банків і кредитних заснувань у першому наближенні діляться на: активні і пасивні (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Кредитні операції

Активні операції Пасивні операції

1. Кредитування клієнтів.

2. Кредитування інших банків.

3. Депозити в інших банках.

4. Кошти на резервному коррахунку в центральному банку.

5. Кошти на коррахунку в інших банках.

1. Депозити клієнтів.

2. Депозити банків.

3. Кредити банків, у тому числі центрального.

Позичковіоперації це дії робітників банку (кредитних заснувань) по наданню і (або) одержанню кредитів, їхньому поверненню й оплаті відповідних відсотків, а депозитні операції дії тих же робітників по розміщенню і (або) притягненню до себе внесків, їхньому поверненню й оплаті відсотків, що заподіються.

Основний предмет позичкових операцій кредит (позичка) як визначена сума грошей, що видається (утворюється), повертається, оплачується, відповідно депозитних операцій – внесок (депозит) як сума грошей і (або) інших цінностей (цінних паперів), що поміщається (застосовується), повертається, у необхідних випадках оплачується.

Кредити, які надаються банками, мають широку класифікацію (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Види кредитів

Критерій Вид кредиту (позички)
1 2
1. Роль банку (кредитор або позичальник).

Активний

Пасивний

2. Термін. До запитання (огульний). Строковий: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий
3. Призначення.

Позички торговим і промисловим підприємствам.

Позички під нерухомість. Позички приватним особам.

Позички фінансовим підприємствам. Позички фермерам.

Позички на придбання або збереження цінних паперів

4. Ціль.

На збільшення капіталу (виробничих фондів)

На тимчасове накопичення засобів

На споживчі цілі населенню (споживчий)

5. Наявність і характер забезпечення.

Бланковий (незабезпечений)

Забезпечений заставою товарів або інших цінних паперів (ломбардний) гарантійним зобов'язанням або поручництвом

6. Засіб.

Кредит грошима

Кредит за допомогою акцептування векселя позичальника

7. Ступінь ризику.

З найменшим ризиком. З підвищеним ризиком.

З граничним ризиком. Нестандартний

1. За строками користування:

а) короткострокові – до 1 року,

б) середньострокові – до 3 років,

в) довгострокові – понад 3 роки

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

2. За забезпеченням:

1) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

2) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

3) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

4) незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

1) стандартні кредити;

2) кредити з підвищеним ризиком.

4. За методами надання:

1) у разовому порядку;

2) відповідно до відкритої кредитної лінії;

3) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

5. За строками погашення:

1) водночас;

2) у розстрочку;

3) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

4) з регресією платежів;

5) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Найважливішим елементом кредитної політики банку є використовуваний їм інструментарій для задоволення потреб клієнтів у позикових коштах, виражений у видах, що видаються банком позичок (кредитів): Чим різноманітніше цей інструментарій, тим повніше можуть бути задоволені індивідуальні потреби клієнтів. Водночас на вибір банком кредитного інструментарію впливають не тільки потреби клієнта, але і його особливості (фінансова надійність і ін.), а також можливості й інтереси самого банку.

Позички класифікуються по різних ознаках (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Розгорнута класифікація кредитів

Критерії класифікації Види позичок
1 2
1. Джерела притягнення. Внутрішні (у межах своєї країни). Зовнішні (міжнародні)
2. Статус кредитора. Офіційні. Неофіційні. Змішані. Міжнародних організацій
3. Форма надання. Готівково-грошова. Рефінансування. Переоформлення: реструктуризація, надання нового кредиту
4. Валюта притягнення. У валюті країни кредитора. У валюті країни позичальника. У валюті третьої країни. Мультивалютні
5. Форма ритягнення (організація). Двосторонні. Багатосторонні: синдиковані. консорціумні, ²дзеркальні²
6. Ступінь заможності повернення. Незабезпечені (міжбанківські). Забезпечені: матеріально забезпечені (заставою), у тому числі ломбардні й іпотечні. Бланкові (забезпечені банківськими векселями)

Продовж. табл. 1.3

1 2
7. Техніка надання (притягнення) Одною сумою. Відкрита кредитна лінія. Контокорентні. Овердрафтні
8. Терміни користування. На поточні потреби (формування оборотних активів)
9. Спрямованість вкладення коштів.

Короткострокові. Середньострокові.

Довгострокові

10. Економічне призначення.

Пов'язані: Платіжні. Під формування запасів товарно-матеріальних цінностей, включаючи сезонні.

Під фінансування виробничих витрат.

Розрахункові(урахування векселів).

Під фінансування інвестиційних витрат.

Споживчі. Проміжні. Незв'язані

11.Ступінь концентрації об'єкта кредитування.

Під одиничну потребу. Під сукупну потребу.

Під укрупнену потребу

12. Вид процентної ставки.

З фінансованою ставкою. З плаваючою ставкою.

Із змішаною ставкою

13. Форма погашення. Що погашаються одною сумою, що погашаються через рівні проміжки часу, рівними частками, що погашаються нерівними частками
14. Юридична підпорядкованість кредитних операцій.

Що підкоряються законодавству країни – кредитора.

Що підкоряються законодавству країни – позичальника

Що підкоряються законодавству третьої країни

Організація кредитного процесу грунтується на чіткомуфункціональному розмежуванні обов'язків кредитного персоналу, що дозволяє домагатися високого професіоналізму, уникати помилок при прийнятті рішень, перемагати в конкурентній боротьбі.

Організація кредитного процесу включає декілька стадій:

· формування кредитної політики; здійснення кредитного обслуговування клієнтів;

· визначення рейтингу виданих позичок і аналіз кредитного портфеля банку;

· організацію контролю за умовами кредитної угоди;

· визначення процедури ухвалення рішення по позичці;

· розробку правил оформлення кредитної угоди;

· письмовийюридичний супровід, що видається позичка.

Кожна із стадій для своєї реалізації потребує спеціальних знань і навичок.

Для різних банків, що відрізняються обсягами роботи, кадровим складом, накопиченим досвідом, навкруги клієнтів і ін., не може бути єдиної схеми організації кредитного процесу.

З міжнародної практики відомо, що банки звичайно мають такі спеціальні підрозділи, що забезпечують кредитний процес:

· відділ кредитної політики і маркетингу;

· відділ кредитного аналізу;

· кредитний відділ;

· відділ позичкової документації.

Відділ кредитної політики і маркетингу займається:

· упорядкуванням і доведенням до робітників банку (управлінців і виконавців) основ кредитної політики;

· спостереженням за виконанням її основних положень;

· визначень вимог до позичкової документації;

· організацією навчання співробітників банку питанням кредитування.

Відділ кредитного аналізу призначений для:

· збору інформації про фактичних і потенційних клієнтів, їхньомуфінансовомуположенні і платоспроможності, про перспективи розвитку галузі до якої належить позичальник;

· аналізу кредитного портфеля банку;

· підготування засідань кредитного комітету і реєстрації його рішень.

Головнавимога до співробітників відділу– схильність до аналізу і тренування по програмі банку.

Кредитний відділ веде безпосередньо роботу з клієнтами з питань кредитування. Усередині відділу виділяються спеціальні групи по обслуговуванню різних типів клієнтів: розглядають можливість видачі позички; роблятьоцінку ризику запитуваної позички; вибираютьконкретнийвид кредиту.

Кредитний робітник, навіть маючи рекомендації аналітиків, самостійно вивчає питання про можливість і доцільність видачі позички і приймає власне рішення. У відділі є спеціалісти, що здійснюють різного роду перевірки на місці, у позичальника.

Відділ позичкової документації підзвітний юридичному відділу. У його обов'язки входить надання помочі кредитним робітникам в оформленні позичкової документації і здійснення контролю за слушністю оформлення такої документації.

Контрольна функція співробітників відділу складається в перевірці: слушності і завершеності оформлення всіх документів, що супроводжують кредитну угоду; правомочності підписів на документах; відповідності прийнятогорішення по позичці установами правління банку.

У ряді випадків перерахування суми позички на рахунок позичальника рахуєтьсядоцільним підтвердженням відділу позичкової документації.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статуту, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, подає в банк копії цих контрактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.

Позичальник, що звертається в банк за отриманням кредиту на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання і т. ін., подає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обґрунтування, графіки виконання робіт), необхідні для кредитування.

Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або про відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути: забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків; репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни); оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту); економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином: матеріали з надання кредиту; фінансово-економічна інформація; матеріали про кредитоспроможність позичальника .

Забороняється надання кредитів на: покриття збитків господарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств; придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Видами забезпечення кредиту є неустойка (штрафи, пені), застава, поручительство, гарантія.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може взяти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.

Для більшої надійності зазначених вище видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк-гарант (поручитель, страхова організація) – позичальник.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції.

Погашення кредиту і нарахованих по ньому відсотків (комісій) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунку. Якщо поточний рахунок позичальника відкрито в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником платіжною вимогою банку – у встановленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості позичальником сплатити борг він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляються для сплати відсотків за користування кредитом, потім – простроченої заборгованості, сума, що залишається, направляється на погашення основної суми кредиту.

Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини, за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлено додатковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

Повернення банківських кредитів означає своєчасне і повне погашення позичальниками виданих їм кредитів і відповідних сум відсотків за користування кредитними коштами. Забезпечення повернення кредиту– це складна цілеспрямована діяльність банку, яка включає систему організаційних, економічних і правових мір, що складаютьособливий механізм, котрий визначає засоби видачі кредитів, джерела, терміни і засоби їхнього погашення, а також документацію, котрим забезпечує повернення кредитів.

Джерела повернення кредитів поділяються на первинні і повторні (додаткові). Первинним джерелом є прибуток позичальника (для юридичних осіб– виторг у наявній або безготівковій формі, для фізичних осіб– заробітна плата або інші надходження). Повторними є виторг від реалізації закладеного майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією.

Порядок використання банком первинних і повторних джерел погашення позичок розрізнений. Погашення кредитів за рахунок прибутку позичальника регулюється кредитним договором, договором застави, дорученням на перерахування відповідних коштів. Погашення здійснюється в день настаннятерміну платежу або в інший визначений період при наявності коштів на рахунку клієнта. При погашенні кредитів готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші в касу банку. Можливе продовження терміну погашення кредиту, якщо клієнт очікує надходження. Таким чином, механізм погашення кредиту в даному випадку являє собою добровільне виконання клієнтом своїх платіжних зобов'язань перед банком, зафіксованих у кредитному договорі.

Погашення кредиту за рахунокповторних джерел означає залучення банку в дію механізму примусового стягнення належного йому боргу. Даний механізм також має правове забезпечення (крім кредитного договору) у виглядідоговору про заставу, гарантійного листа, договорупоручництва, страхового полісу.

Використання додаткових джерел навіть при наявності зазначених юридичних документів вимагає від банку особливих умов і тривалого часу. Так, реалізація прав по поверненню кредиту при використанні застави майна позичальника припускає звернення в суд або арбітраж, а також потребує дотримання визначених умов по суті заставного права зі сторонами, як банку, так і позичальника. У результаті виникає тривала процедура розгляду і задоволення позову банку. Використання гарантійних зобов'язань поручителя для погашення кредиту також потребує часу навіть при його готовності виконати ці зобов'язання. Страхова організація відшкодує збитокбанку від неповернення кредиту тільки після ретельного вивчення чинників виникнення кредитного ризику і за умови дотримання умов страхової угоди.

З огляду на трудомісткість роботи з повторними джерелами і тривалість процедур включення їх у реальний механізм погашення банківського кредиту, основний акцент при вирішенніпитання про можливість видачі кредиту варто відводити первинному джерелу– прибутку. Якщо виникає серйозний сумнів у реальності використання прибутку в якості основного джерела погашення кредиту, у видачі його краще відмовити. Повторні джерела лише підкріплюють первинний, але не заміняють його.

Фінансовостійкі підприємства, що є постійними клієнтами банку, можуть кредитуватися на довірі.

Інструменти забезпечення кредитів:

1. Банк намагається мати справу з тими, кого він давно знає. Цей та інші декілька пунктів однозначно свідчать: систему забезпечення повернення кредитів варто формувати з таким розрахунком, щоб вона працювала не тільки після того, як наступив термінповернення кредиту, але головним чином до ухвалення рішення про видачу кредиту.

2. Банк обмежує терміни кредитування.

Розрахунок достатньо простий: чим коротший цей термін, тим нижчий за інших рівних умов рівень ризику. Зараз українські банки ринуться обмежити зазначенийтермін 3-6 місяцями.

3. Банк поступово розвиває свої кредитні відносини з клієнтами, включаючи і тих, із якими він вже працює.

На малих кредитних сумах можна цілком оцінити клієнта за декілька місяців. Оцінити його добропорядність, акуратність, грамотність. Простежити, із якого роду контрагентами він має справу, наскільки акуратний у виплаті податків, у оформленні платіжних документів. Переконатися в його грамотності в юридичних питаннях.

4. Банк по можливості формализує процеси видачі кредитів.

Це допускає розробку відповідних процедур, пакетів документів, необхідних від позичальників, критеріїв задоволення кредитних заявок (сукупності коефіцієнтів, що допомагають визначити рівень кредитного ризику).

5. Банк домагається, щоб максимальне число кредитів мало забезпечення в тій чи іншій формі, при цьому по можливості широко диференціюються умови кредитування різних клієнтів (у залежності від забезпечення кредиту, від надійності клієнта, від цілей, обсягів, термінів кредитування й інших обставин).

Роботу з позичальниками полегшує розроблений у банку пакет документів, які підприємство, що звернулося за кредитом, повинно надатибанку. Забезпеченням кредиту може бути ліквідний товар, майно, валютні кошти. Приймаються в якості гарантії і поручництво якогось банку. Повинна бути розроблена форма такого договору поручництва для підприємств, що не є клієнтами банку, а також для тих, хто звертається за кредитом вперше і не має у своєму розпорядженні власне майно для його забезпечення.

Банками широко практикується знайомство з підприємством, огляд на місці товарів, офісів, складських приміщень, торгових залів, перевірка наявності товарів і майна, що даються в заставу.

Цільове використання кредиту легше простежити, якщо одним з умов його надання є відкриття позичальником рахунку в банку.

6. Банк активно утримується від прийняття в якості забезпечення своїх кредитів неліквідного товару або іншого подібного майна, сумнівних цінних паперів (безверхих банківських акредитивів, неакцептованих векселів і т.п.).

7. Банк страхує видані позички (і, можливо, відсотки по них). При цьому кращий тристоронній договір між банком, позичальником і страховиком.

8. Банк включає в кредитний договір арбітражну обмовку про те, що у випадку виникнення суперечки між учасниками він передається на дозвіл арбітражному суду.

У більш широкому плані мова йде про те, що банк, який по-справжньому піклується про повернення своїх позичок, бездаганно володіє тонкощами юридично вірного упорядкування відповідних документів і супроводивсього кредитного процесу.

9. На останніх етапах кредитного процесу, коли термінповернення кредиту підходить або вже наступив, банк активно використовує свою службу економічної безпеки, що повинна діяти жорстко, але в рамках законності, доводячи справу при необхідності до суду.

10. Відповідальний банк акуратний в оплаті своїх боргів, пунктуальний у поверненні взятих ним кредитів, не утримує у своєму обороті чужих коштів, не перешкоджає законним перевіркам своєї діяльності з боку компетентних органів.

Отже розглядаючи особливості кредитних операцій та кредитного процесу в комерційних банках, увагу треба приділити на види кредитів які можуть використовувати суб’єкти господарської діяльності, а також фізичні особи, види кредитних операцій які виникають між кредитором і дебітором. Також класифікацію кредитів за строками користування, за забезпеченням, за ступенем ризику, за методами надання, за строками погашення; класифікацію кредитів по різних ознаках: джерела притягнення, статус кредитора, форма надання і так далі.

Звернути увагу на організацію кредитного процесу в комерційних банках, стадії кредитного процесу, спеціальні підрозділи що забезпечують кредитний процес, більш детальніше зупинитись на кредитному відділі, джерела погашення банківських кредитів.

1.2. Способи оцінки кредитоспроможності позичальника

Кредитоспроможність це наявність у позичальника контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки. У світовій практиці використовується багато методик оцінки кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану позичальника та його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку. Так, у практиці американських банків застосовується правило "5С" як абревіатура від перших літер базових критеріїв кредитування: Character (характер); Capacity (спроможності); Capital (капітал); Collateral (забезпечення); Condtions (умови).

"Характер" позичальника це перш за все його ділова репутація, ступінь відповідальності, спроможність погашати борги. Тут же визначається ставлення позичальника до своїх зобов'язань у минулому, чи мав він затримки у погашенні позик, який його статус у світі бізнесу. Найбільш повно характер позичальника розкривається в ході попереднього інтерв'ю.

"Спроможності" позичальника визначаються за допомогою глибокого аналізу його фінансового стану, доходів і витрат та перспектив їх динаміки у майбутньому. При цьому особлива увага приділяється тому, що позичальник практично має тільки три джерела для погашення кредиту: поточні грошові надходження; продаж активів; нові позики на грошовому ринку.

Важливе значення має для банку такий критерій, як "капітал" фірми: ретельно аналізується його розмір, структура, співвідношення з іншими статтями активів та пасивів.

"Забезпечення" кредиту дослідження конкретних форм і видів забезпечення, визначення його достатності, якості, а також встановлення ринкової вартості та ступеня ліквідності кредитної застави.

"Умови" це загальні економічні умови, що визначають ринкову ситуацію та справляють вплив на становище як банку, так і позичальника: стан економічної кон'юнктури, наявність конкуренції, податкова політика, механізм ціноутворення тощо.

Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

1) аналіз фінансового стану;

2) аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Перший етап – розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності потенційного позичальника на основі аналізу його фінансової звітності в розрізі таких компонентів, як прибутковість; платоспроможність; ділова активність (ефективність); фінансова стійкість.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та за­гальної ліквідності); фінансова стійкість коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів (у динаміці); склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собівартість продукції (у динаміці); прибутки та збитки (у динаміці); рентабельність (у динаміці); кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками: ринкова позиція .позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості; наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника; ефективність управління позичальника; професіоналізм керівництва та його ділова репутація; інша інформація.

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць на підставі: інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів; аналізу якості активів і пасивів; аналізу прибутків і збитків; інформації про виконання банком зобов'язань у минулому; інформації про надані та одержані міжбанківські кредити; щорічного аудиторського висновку.

В оцінюванні фінансового стану позичальника – фізичної особи мають ураховуватися: загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України; відповідні підтверджувальні документи); соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан; вік клієнта; інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо; ділова репутація; інша інформація.

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційного позичальника виступає другий етап оцінки кредитоспроможності – аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є: аналіз історії позичальника; ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі; ефективність менеджменту позичальника; наявність забезпечення (застава, гарантія, поручительство).

Аналіз історії позичальника дозволяє дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому. Дуже важливим моментом є період існування підприємства: практика показує, що найбільш критичними є перші 3 – 5 років активної діяльності. Оцінка ринкової позиції позичальника включає ознайомлення з такими елементами: місцезнаходження підприємства – дозволяє з'ясувати його ефективність з точки зору відповідності виду діяльності та характеру господарських операцій (віддаленість від постачальників, наявність кваліфікованих трудових ресурсів, доступність для покупців тощо); вид діяльності підприємства – надає можливість врахувати фактори, унікальні для даного сегмента ринку. При цьому беруться до уваги капіталомісткість галузі, ефективний розмір підприємства в галузі тощо; метод операцій – визначається належність підприємства до однієї з трьох основних груп: виробництво; оптова торгівля; роздрібна торгівля; юридична форма підприємства – показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у разі його ліквідації та якою буде процедура ліквідації; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника; макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку галузі позичальника – враховується пріоритетність галузі для банку, стадія зрілості галузі, чутливість галузі до змін макроекономічних умов, рівень банкрутства у галузі, середній життєвий цикл підприємств у галузі.

Для визначення ефективності менеджменту позичальника враховується: наявність у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими підприємствами; рівень компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті; частота зміни керівництва, її причини та наслідки; наявність ретельно підготовленого перспективного бізнес-плану; наявність позитивних аудиторських висновків.

Дуже важливу роль в оцінці якісного боку діяльності позичальника окрім вищенаведених грають такі компоненти, як наявність (відсутність) прийнятних видів забезпечення, наявність (відсутність) картотеки, тривалість періоду прибуткової (збиткової) діяльності.

Рейтингова оцінка якісних показників діяльності потенційного позичальника визначається шляхом підсумовування відповідних балів, що встановлюється за кожним з компонентів, та діленням на кількість компонентів

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями.

Клас "А" – фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними опера­ціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника – бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, зареєстровані в країнах членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на високому рівні

Клас "Б" – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах – членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити

Клас "В" – фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки країн-членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

Клас "Г" – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час здійснення наступної класифікації не представлено безсумнівних підтверджень поліпшення протягом одного місяця фінансового стану позичальника банку або рівня забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

Клас "Д" – фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

За результатами оцінювання фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування під інвестиційний проект, розрахунок ефективності якого (у тому числі доходу, що планується отримати від його реалізації) забезпечує погашення кредиту і відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди, а також за умови, що бізнес-план реалізації інвестиційного проекту виконується, то клас позичальника може бути підвищено на один рівень.

Для оцінювання фінансового стану позичальника-фізичної особи банки встановлюють показники та їх оптимальні значення залежно від виду кредиту (на придбання або будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, на інші потреби), його обсягу й строку, виду забезпечення (застави) за кредитом.

Оцінка фінансового стану позичальника має враховувати кількісні та якісні показники (фактори), що можуть у тій чи іншій мірі вплинути на виконання позичальником зобов'язань за кредитом, із визначенням рівня їх ймовірного впливу на дотримання умов кредитної угоди шляхом установлення оптимальних значень та відповідних балів для кожного з показників (факторів), оцінювання здійснюється з урахуванням виду і строку кредиту, що надається.

Визначаючи кредитоспроможність позичальника-фізичної особи під час розгляду питання про надання кредиту та оцінювання його фінансового стану під час обслуговування боргу за кредитом, слід враховувати як кількісні показники (економічна кредитоспроможність), так і якісні характеристики (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджуються відповідними документами і розрахунками. До якісних характеристик позичальника, зокрема, належать:

· загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтверджувальних документів на право власності, засвідчених в установленому порядку);

· соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

· вік клієнта;

· кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків/комісій за ними).

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи зокрема належать:

· сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє;

· накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);

· коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою (зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань позичальника, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом та відсотками/комісіями за ним);

· забезпечення кредиту (застава рухомого й нерухомого майна, наявність його страхування, передавання права власності на об'єкт кредитування (житло, автотранспорт тощо)) та його ліквідність.

Під час визначення кредитоспроможності й оцінювання фінансового стану позичальників – фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, мають ураховуватися також відповідні показники, що встановлюються для юридичних осіб, у тому числі такі якісні та кількісні показники:

· менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв'язки в діловому оточенні, готовність та спроможність клієнта нести особисту відповідальність за виконання кредитних зобов'язань тощо);

· фактори ринку (вид галузі, оцінка привабливості товарів/послуг, що виготовляються/надаються клієнтом; ринок таких товарів/послуг, рівень конкуренції у сфері діяльності клієнта, тривалість діяльності на конкретному ринку тощо);

· прогноз руху грошових потоків.

· капіталу та обсягу кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць та суми кредиту тощо).

Класифікація позичальників – фізичних осіб за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями.

Клас "А" – сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотки/комісії за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк, більший одного року, достатні або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (що підтверджується документально) і заслуговує на безперечну довіру; немає жодних свідчень про можливість затримки з поверненням кредиту і відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди.

Клас "Б" – основні характеристики аналогічні або близькі до показників класу "А", однак імовірність їх підтримування на такому самому рівні є низькою або наявна тенденція (або інформація) щодо можливості їх зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більший одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним.

Клас "В" – сукупні обсяги доходів і витрат позичальника вказують на досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення кредиту і відсотків/комісій за ним. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк, більший одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним.

Клас "Г" – фінансовий стан позичальника нестабільний. Наявна тенденція і періодично виникають проблеми із своєчасною сплатою боргу за кредитами та відсотками/комісіями за ним через нестабільність доходів позичальника або зростання витрат та/або зобов'язань. Сукупний чистий дохід позичальника в окремі періоди не забезпечує сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним. Є проблеми щодо забезпечення за кредитом (низький рівень його ліквідності або його обсяг недостатній тощо).

Клас "Д" – фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи не забезпечують сплату боргу за кредитом та відсотків/ комісій за ним. Кредит не забезпечений ліквідною заставою. Практично немає змоги сплатити борг за кредитом та відсотки/комісії за ним, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту. Якщо немає достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника – юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки фінансового стану фізичної особи, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, то такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г"'.

Спираючись на дані кінцевої загальної рейтингової оцінки та присвоєну категорію, відповідальний кредитний працівник повинен визначити, чи відповідає рівень кредитоспроможності позичальника вимогам кредитної політики банку.

1.3. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

В основі методів оцінки кредитоспроможності позичальника лежать методи оцінки фінансового стану та фінансової стійкості підприємства-позичальника.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бу­ти такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із підприємством економіч­ними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, на­скільки надійне підприємство як позичальник.

Ми пропонуємо класифікацію і порядок розрахунку комплек­су основних оцінних показників, що з них залежно від конкретної мети аналізу можна вибрати відповідну кількість та види за таки­ми ознаками: майновий стан підприємства, його прибутковість; ліквідність, платоспроможність та кредитоспроможність; фінан­сова стійкість та стабільність; рентабельність; ділова активність; оцінка акціонерного капіталу.

Розгляньмо порядок розрахунку основних оцінних показників з урахуванням нових стандартів бухгалтерського обліку.

Для оцінки майнового стану підприємства доцільно викорис­товувати п’ять показників, розраховуючи їх у порядку, наведеному в табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Класифікація та порядок розрахунку

основних показників оцінки майнового стану підприємств

Показник

Порядок розрахунку

або джерело одержання вихідних даних

Сума господарських кош­тів, які є у розпоряджен­ні підприємства Результат нетто-балансу
Питома вага активної час­тини основних засобів
Коефіцієнт зносу основних засобів
Коефіцієнт оновлення основних засобів
Коефіцієнт вибуття основних засобів

Важливою складовою фінансового аналізу підприємства будь-якої сфери діяльності і форми власності має бути оцінка його прибутковості. Для цієї мети доцільно використовувати шість показників, розраховуючи їх за порядком, показаним у табл. 1.5.

Таблиця 1.5

Класифікація та порядок розрахунку показників прибутковості підприємства

Показник Порядок розрахунку або джерело одержання

Прибутковість інвестицій у звичайні

акції

Прибутковість інвестицій у фірму

Головний показник:

прибутковості

Прибутковість активів

Оборотність

матеріальних активів

Прибутковість реалізації

Аналіз комплексу шести показників уможливить оцінювання прибутковості підприємства за основними її складовими і визначення можливих резервів її підвищення.

Для детальної оцінки ліквідності, платоспроможності та кре­дитоспроможності підприємства доцільно використовувати більшу кількість показників, ніж для оцінки майнового стану і прибутковості підприємства.

Розгляньмо тепер порядок розрахунку 21 показника, призна­ченого для цієї мети (табл. 1.6).
Таблиця 1.6

Класифікація та порядок розрахунку показників оцінки ліквідності платоспроможності та кредитоспроможності підприємства

Показник Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних
1 2
Величина власних оборотних коштів (капітал, що функціонує)
Маневреність власних оборотних коштів
Коефіцієнт покриття поточний
Коефіцієнт покриття загальний
Коефіцієнт швидкої ліквідності

Коефіцієнт абсолютної

ліквід­ності (платоспроможність)

Частка оборотних коштів у активах
Частка виробничих запасів у поточних активах
Частка власних оборотних коштів у покритті запасів
Коефіцієнт покриття запасів

Коефіцієнт

критичної оцінки

Періодінкасації дебіторської заборгованості
Тривалість кредиторської заборгованості
Співвідношення довгостроко­вих зобов’язань кредиторам та довгострокових джерел фінан­сування (коефіцієнт довгостро­кових зобов’язань)
Продовж. табл. 1.6
2 3
Коефіцієнт поточної заборгова­ності акціонерам
Співвідношення грошових пото­ків та заборгованості кредиторам
Співвідношення вхідних гро­шових потоків та довгостроко­вих зобов’язань кредиторам
Коефіцієнт автономії (незалеж­ності)
Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів
Співвідношення нерозподіленого прибутку до всієї суми активів
Оборотність матеріальних запасів

Наоснові всебічної і ретельної оцінки за цими показниками мож­на не тільки оцінити в динаміці стан і тенденції ліквідності, плато­спроможності і кредитоспроможності підприємства, а й визначити „вузькі” місця, розв’язавши проблеми яких можна поліпшити ці по­казники. Інакше кажучи, результатом такого аналізу має стати вияв­лення потенційних можливостей поліпшення ліквідності підприємст­ва, підвищення його платоспроможності та конкурентоспроможності.

Аналіз усього комплексу оцінних показників доцільно доповню­вати докладною оцінкою кредитоспроможності підприємства.

Під кредитоспроможністю підприємства розуміють наявність у нього фінансових можливостей одержання кредиту та повернення його у належний термін.

Перш ніж надати кредит, банк визначає той рівень ризику, що його він готовий узяти на себе, та розмір кредиту, який може бути наданий.

Аналіз умов кредитування передбачає вивчення: солідності позичальника, яка характеризується своєчасністю розрахунків за раніше одержаними кредитами, якістю звітів, відпо­відальністю та компетентністю керівництва; можливостей позичальника виробляти конкурентоспроможну продукцію; його дохідності – банк оцінює прибутки, які планує отримати позичальник з погляду можливості виплати банку як відсотків, так і основного боргу; цілей використання кредиту; суми кредиту.

Цей аналіз робиться одночасно з оцінкою ліквідності балансу та співвідношення між власними і позичковими коштами.

Аналізуючи кредитоспроможність, використовують, крім пе­релічених вище, низку додаткових показників, зокрема:

1) норму прибутку на вкладені кошти;

2) ліквідність балансу підприємства.

Норма прибутку визначає відношення суми прибутку до за­гальної суми пасиву за балансом. Зростання цього показника свідчить про тенденцію до збільшення прибуткової діяльності пози­чальника та його дохідності.

Спроможність підприємства швидко погашати свою заборгова­ність характеризується також ліквідністю його балансу, яка визначає рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, термін пере­творення яких на гроші відповідає терміну погашення заборгованості.

Аналіз ліквідності балансу здійснюється через порівняння коштів за активом, які згруповано за мірою їхньої ліквідності (в порядку її зниження) із зобов’язаннями за пасивом, об’єднаними за термінами їхнього погашення (в порядку зростання термінів сплати).

Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості їх перетво­рення на грошові кошти, активи підприємства підрозділяють натакі групи:

- А1 – найліквідніші активи (усі грошові кошти підприємства, та короткострокові фінансові вкладення);

- А2 – активи, що легко реалізуються (дебіторська заборгова­ність та інші легкореалізовувані активи);

- А3 – активи, що повільно реалізуються (запаси та витрати II розділу балансу, за винятком витрат майбутніх періодів, а та­кож довгострокові фінансові вкладення, малоцінні та швидко­зношувані предмети, готова продукція тощо);

- А4 – активи, що важко реалізуються (основні фонди, нема­теріальні активи, незавершені капітальні вкладення, обладнання, устаткування).

Пасиви балансу групуються в порядку настання терміну опла­ти в такі групи:

- П1 – найтерміновіші пасиви (кредиторська заборгованість таінші найтерміновіші пасиви);

- П2 – короткострокові пасиви (короткострокові кредити тапозикові кошти);

- П3 – довгострокові пасиви (довгострокові кредитні й пози­кові кошти);

- П4 – постійні пасиви (джерела власних коштів І розділу пасиву).

Для збереження балансу активів та пасивів підсумок даної групи зменшується на суму витрат майбутніх періодів.

Для визначення ліквідності балансу слід порівняти підсумки згрупованих активів і пасивів. Баланс вважається ліквідним, якщо:

, (1.1)

Нині, за умов нестабільного фінансового стану багатьох під­приємств, можливості їхнього банкрутства, особливого значення набуває систематична (не рідше одного разу на квартал) оцінка фінансової стійкості та стабільності підприємства. Таку оцінку доцільно здійснювати (у разі деталізованого аналізу) за 12-ма по­казниками, порядок розрахунку яких показано табл. 1.7.

Деталізований аналіз в динаміці фінансової стійкості і стабі­льності підприємств за сукупністю перелічених показників уможливить усебічну оцінку стану і тенденцій зміни фінансової стій­кості підприємства будь-якої сфери діяльності, форми власності та визначення наявних потенційних можливостей (резервів) під­вищення фінансової стійкості та стабільності.Таблиця 1.7

Класифікація та порядок розрахунку показників
оцінки фінансової стійкості та стабільності підприємства
Показник Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних
1 2
Коефіцієнт автономії (незалежності)
Коефіцієнт співвідно-шення позикових та власних коштів
Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу
Коефіцієнт маневреності власних коштів
Коефіцієнт реальної вартос­ті основних засобів у майні підприємства
Коефіцієнт концентрації власного капіталу
Коефіцієнт фінансової залежності
Коефіцієнт концентрації за­лученого капіталу
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів
Коефіцієнт структури залученого капіталу
Показник заборгованості кредиторам
Показник заборгованості акціонерам

Обов’язковою і важливою складовою фінансового аналізу має бути оцінка показників рентабельності підприємства. Таку оцінку доцільно здійснювати за сімома показниками (табл. 1.8).

Таблиця 1.8

Класифікація та порядок розрахунку показників

оцінки рентабельності підприємства

Показник Порядок розрахунку або джерело одержання вихідної інформації
Рентабельність продажу
Рентабельність основної діяльності
Рентабельність основно­го капіталу
Рентабельність власного капіталу
Період окупності влас­ного капіталу
Рентабельність усього капіталу підприємства
Рентабельність перма­нентного капіталу

Оцінка рентабельності за переліченими показниками характе­ризує такі складові рентабельності, як рентабельність продажу, основної діяльності, основного власного та перманентного й усього капіталу підприємства. Динаміка цих показників дасть змогу ви­значити конкретні резерви її підвищення.

Узагальнюючими показниками оцінки фінансового стану під­приємств є показники ділової активності, якудоцільно оцінювати за 10-ма показниками (табл. 1.9). Аналіз цих показників дає змогу оцінити в динаміці оборот­ність усього власного капіталу, мобільних, оборотних коштів, го­тової продукції, дебіторської та кредиторської заборгованості, фондовіддачі основних засобів. На цій основі можна висновувати щодо наявних резервів прискорення обороту всіх перелічених складових майна та коштів підприємства, а отже – щодо стану його ділової активності.

Таблиця 1.9

Класифікація та порядок розрахунку

показників оцінки ділової активності підприємств

Показник Порядок розрахунку або джерело одержання вихідної інформації
Загальна оборотність капіталу
Оборотність мобільних коштів
Оборотність матеріальних оборотних коштів

Оборотність готової

про­дукції

Оборотність дебіторської заборгованості
Середній строк обороту де­біторської заборгованості
Оборотність кредиторсь­кої заборгованості
Середній строк обороту кредиторської заборгованості
Фондовіддача основних засобів та інших необоро­тних активів
Оборотність власного капіталу

Оскільки в останні роки великого поширення набула акціоне­рна форма власності, важливою складовою фінансового стану для відкритих та закритих акціонерних товариств має стати ана­ліз показників акціонерного капіталу. Для цієї мети доцільно ви­користовувати такі 6 показників (табл. 1.10).

Аналіз такого комплексу показників у динаміці дасть змогу визначити, чи дає акціонерам вкладання коштів в акціонерний капітал належні прибутки і якщо ні, – з’ясувати причини низь­кої ефективності акціонерного капіталу.

Таблиця 1.10

Класифікація та порядок розрахунку

показників оцінки акціонерного капіталу

Показник Порядок розрахунку або джерело одержання вихідної інформації
Прибутковість акцій
Дохід на звичайну акцію
Цінність акції
Рентабельність акції
Дивідендний дохід
Коефіцієнт котирування акції

Важливо не тільки систематично розраховувати та порівнюва­ти в динаміці показники фінансового стану підприємства, а й правильно їх оцінювати. З цією метою виходячи із прогресивної вітчизняної та світової практики можна рекомендувати систему Нормативних значень показників, показану в табл. 1.11.

Зіставляючи фактичні показники оцінки ліквідності, плато­спроможності, фінансової стійкості і стабільності кожного під­приємства з наведеними нормативними значеннями, можна зробити висновок про відповідність фактичних значень оцінних показ­ників стану ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості нормативним значенням, а отже – про необхідність та резерви поліпшення відповідних складових оцінки фінансового стану.

Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний комплекс показників та напря­мків аналізу фінансового стану підприємства.

Таблиця 1.11

Нормативні значення основних

оцінних показників фінансового стану підприємства

Показник Нормативні значення показника
Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів <1
Коефіцієнт маневреності власних коштів >0,3
Коефіцієнт реальної вартості основних коштів у вартості майна підприємств >0,3
Коефіцієнт абсолютної ліквідності >0,2
Проміжний коефіцієнт покриття >0,7
Загальний коефіцієнт покриття > 1
Коефіцієнт чистої виручки нормальному рів­ню рентабельності
Коефіцієнт автономії 0,5
Коефіцієнт забезпечення запасів і витрат влас­ними коштами > 0,6-0,8
Коефіцієнт майна виробничого призначення 0,5
Коефіцієнт поточної ліквідності <2
Коефіцієнт маневреності капіталу, що функціонує 0-1
Коефіцієнт швидкої ліквідності > 1
Коефіцієнт концентрації залученого капіталу < 0,5
Коефіцієнт фінансової залежності < 1
Коефіцієнт котирування акцій > 1
Коефіцієнт забезпечення поточних активів власними оборотними коштами > 0,1
Коефіцієнт співвідношення матеріально-виробничих запасів з власними коштами 1-2
Коефіцієнт накопичення амортизації < 0,25
Співвідношення ліквідних і неліквідних коштів 1:1
Співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості > 2
Коефіцієнт оперативної ліквідності > 1

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану під­приємства перебувають у взаємозв’язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання належного комплексу показників з урахуванням впливу на них різних факторів.
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ

2.1. Аналіз діючих умов надання банківського кредиту

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова спрямованість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернуто позичальником банку у зазначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення кредитних коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Гроші в якості кредитних ресурсів являють собою предмет купівлі-продажу, що має свою ціну– банківський кредитний відсоток. Відсоток виступає у виглядівизначеної суми грошей, одержуваної кредитором від позичальника за "товар"– у даному випадку за користування тимчасово позиченими грошима. Точніше, навіть не за користування, а за право користування: якщо кредит просто пролежав у позичальника, то це не звільняє останнього від необхідності сплачувати за нього. У суворому змісті цього слова за узятий кредит необхідно заплатити відсоток– необхідно погасити суму основного боргу, а, крім того, нерідко припадатєсплачувати комісійні, штрафи. Проте, ціною кредиту рахується саме банківський (позичковий) відсоток або плата за право користування кредитними коштами. Джерелом сплати відсоткає частина прибутку позичальника, отримана ним внаслідок використання кредитних коштів.

З погляду кредитора абсолютний розмірвідсотка, не співвіднесений із сумою позички, ні про що не говорить. Тому в практичних цілях, тобто для з'ясування ефективності кредитних угод, визначення прийнятності того або іншогорозміру ціни кредиту, використовується відносний показник такої ціни– норма (ставка) відсотка, тобто характерне для деякого фіксованого відрізка часу відношення між сумою сплачених відсотків (процентним платежем) і розміром позички:

(2.1)

де Нп– норма відсотка,

Пр– сума сплачених відсотків,

С– розмір позички (кредиту).

У залежності від характерних рис різних секторів ринку кредитних капіталів можна виділити декілька груп однорідних ставок відсотка (банківського і небанківського): ставки грошового ринку, які використовують при короткострокових позичкових операціях між кредитно-фінансовими інститутами, офіційна дисконтна ставка, ставки ринкуціннихбумаг– ставки прибутковості різноманітних акцій і облігацій у момент їхньої емісії і надалі на повторномуринку, ставки банків і кредитних заснувань для небанківських позичальників і кредиторів.

У свою чергу в рамках кожної з перерахованих груп процентні ставки можна класифікувати за:

· термінами угоди на довго-, середньо-, короткострокові,

· ролі в структурі ставок- на основні і додаткові, що змінюються слідом за основними,

· характером формування– на переважно ринкові (рівень і прямування яких залежать в основному від загальної економічної кон'юнктури і станиринку кредитних капіталів) і свідомо регульовані прямо або побічно (центральним банком, синдикатами банків і кредитних заснувань, іншими суб'єктами),

· масштабом використвння – на ставки, застосовувані винятково на національних кредитних ринках, і ставки, використовувані одночасно на національних і міжнародних ринках,

· за характером зміни протягом терміну користування позикою– на фіксовані (незмінні) і плаваючі ( ставки, що змінюються).

Зараз у банківському секторі економіки існує цілий комплекс різноманітних видів процентних ставок.

По-перше, це процентні ставки, схильні до безпосереднього регулювання. До регульованих ставок належать ставка рефінансування і штрафна ставка НБУ.

По-друге, це ринкові процентні ставки. Вони поділятюся на аукційні і неаукціонні.

Виходячи з різноманітних підходів до методології встановлення ставок, можуть бути розраховані номінальні (річні) і ефективні ставки.

Банківський відсоток виникає у випадках, коли одним із суб'єктів кредитних відносин виступає банк. Комерційні банки при укладенні кредитних угод самостійно домовляються з позичальником про розмір процентних ставок. З розвитком ринкових відносин господарювання норма відсотка буде наближатися до середньої норми прибутків в економіці. У будь-якому випадку на розмір і динаміку ставки відсотка впливають як загальні, макроекономічні чинники, так і чинникиприватні, що лежать на стороні самих учасників кредитного процесу, у тому числі окремих банків.

До числа загальнихчинників відносять:

· співвідношення попиту і пропозиції позикових кощтів,

· регулююча політика НБУ,

· рівень інфляції в народному господарстві тощо.

Приватнічинники визначаються умовами функціонування конкретного банку, його положенням на ринку кредитних ресурсів, обраною кредитною і процентною політикою, ступенем ризикованості здійснюваних операцій.

Рівень процентних ставок по активних операціях банка формується багато в чому на базі попиту і пропозиції позикових коштів. На цей рівень істотно впливають:

· "собівартість" позичкового капіталу даного банку,

· кредитоспроможність позичальника,

· цільовий напрямок, термін, об’єм наданого кредиту,

· засоби забезпечення повернення кредиту тощо.

Може виникнути сумнів у правомірності урахування витрат банку ("собівартість" позичкового капіталу) при визначенні ціни кредитних послуг, сумнів у тому, чи не суперечить таке урахування принципам ринкової економіки, чи не веде цей підхід до конструювання "витратної" ціни.

Вихідним пунктом ціноутворення виступає калькулювання ціни виробництва підприємства (фірми). Цим займається кожний товаровиробник. Він, так чи інакше, змушений "конструювати" свою ціну. Проте в цю ціну включаються витрати, у яких витрата сировини або матеріалу обчислюється не за фактичною собівартістю, а за ринковими цінами, причому за достатньо жорсткими правилами, методиками. Далі до витрат додається прибуток, і знову ж, як правило, середня ринкова. Тим самим фактичним логічним вихідним пунктом є існуюча вже ринкова ціна. Калькулювання ж ціни дає фірмі можливість визначити вигідність виробництва даного товару при чинних ринкових цінах.

Як бачимо, протиріччя немає. Товаровиробник "конструює" ціну на свій товар шляхом підсумовування її елементів, але єдино для того, щоб "вписатися" в об'єктивно існуючу на даний момент ринкову вартість (ринкову ціну) відповідного виду товару.

Винятком із цього правила ринкової економіки є механізм формування монопольної ціни, де точкою звіту виступає не загальна для усіх ринкова ціна, а ціна, розрахована і оголошена самою монополією.

Ця логіка і відповідне правило цілком прийнятні і до кредитних ресурсів як до своєрідного, але товару.

При визначенні процентних ставок по кожній конкретній угоді банки орієнтуються на рівень ставок, котрий з одного боку, не змусив би позичальника (кредитора) відмовитися від угоди, з іншого ж дозволив би банку не тільки відшкодувати свої витрати, але й дістати прибуток бажано не нижче середнього.

Що стосується витрат банку на проведення позичкових операцій, то вони складаються з двох комплексних груп витрат, кожна з який містить у собі декілька елементів:

1. Витрати по притягненню ресурсів, у тому числі: сплачені відсотки по міжбанківських кредитах (включаючи кредити НБУ) і депозитах, відсотки, виплачені підприємствам, організаціям і заснуванням за гроші, що зберігаються на інших поточних рахунках, відсотки, виплачені по внесках фізичним осібам.

2. Витрати по забезпеченню кредитної діяльності банку, у тому числі: витрати на заробітну плату співробітників, зайнятихпритягненням і розміщенням ресурсів, витрати на утримання апарату управління, включаючи представничі витрати, амортизація устаткування, машин і механізмів, оплата послуг обчислюванного центру, адміністративно-господарські, канцелярські, поштові, телеграфні й іншівитрати.

Підрахувати дійсні витрати банку не просто.

Основні складності пов'язані з такими обставинами:

1. Міжбанківські кредити видаються під різні відсотки, до того ж часто переглядаються. Через це припадає робити регулярні перерахунки.

2. НБУ встановлює верхню межу виплати відсотків по таких кредитах, які зараховані на витрати банку. Отже, відсотки, виплачені понад цю межу, не виключаються з оподаткованої бази і можуть покриватися лише за рахунок прибутку банку. Тоді реальні витрати по притягненню міжбанківських кредитів збільшаться на суму переплачених понад норми відсотків і суму, що додатково доведеться віддати у вигляді податків.

3. Для розрахунку реальних витрат і відповідно до реальної процентної ставки з загальної суми притягнутих і позикових коштів повинні бути відняті всі гроші, не використовувані банком у його активних операціях: суми, що утримуються у фондах обов'язкових резервів у НБУ і на коррахунку.

4. Необхідно мати механізм віднесення загальнихвитрат по забезпеченню функціонування банку на його власну кредитну діяльність і відповідно правила визначення розміру тієї надбавки до ціни кредиту, що виправдана цими загальнобанківськими витратами.

Зрозуміло, фактична ціна, що складеться на ринку позичкових капіталів, швидше за все, буде або більше розрахункової ціни (при дефіциті пропозиції, великих цінових претензіях кредиторів і тощо), або менше (при недостачі попиту, неспроможності позичальників оплачувати занадто високі, на їхній погляд, витрати кредиторів і т.п.). Але вона являє собою ту вісь або центр коливань, до якого фактичні ціни кредитних ресурсів будуть прагнути в тенденції.

Для практичних потреб можуть використовуватися різноманітні формули розрахунку процентної ставки за кредит (цін кредитів).

Процес кредитування розподіляється на чотири етапи, кожний з яких вносить свій внесок у якісні характеристики позички і визначає ступінь її надійності й прибутковості для банку.

Загальне керівництво за дотриманням правил оформлення, надання та своєчасного погашення кредиту покладається на керівника та головного бухгалтера установи банку.

Розгляд заяви на отримання кредиту. При зверненні за отриманням кредиту клієнт повинен представити в банк: офіційну заяву на одержання кредиту; короткий опис представленого кредитування проекту; короткий опис підприємства-позичальника.

Розглядаючи заяву на отримання позички, працівник банку завжди повинен враховувати перспективу погашення зобов'язань банку перед вкладниками. В першу чергу необхідно оцінити вірогідність погашення позички в зазначений термін і забезпечення основної суми боргу.

Основним завданням кредитного працівника на етапі розгляду заяви є професійна оцінка сильних і слабких боків представленого для кредитування проекту чи господарської операції і визначення міри ризику банку. Якщо в ході розгляду заяви не будуть отримані відповіді на ключові питання, пов'язані з видачею кредиту, її необхідно безумовно відхилити навіть при наявності солідного забезпечення.

Після ознайомлення з документами, працівник банку проводить особисту бесіду з майбутнім позичальником-власником чи уповноваженим представником керівництва підприємства. У ході бесіди необхідно сконцентрувати увагу на п'яти групах ключових запитань, які становлять найбільший інтерес банку.

а) Дані про клієнта: основна інформація про підприємство (походження, продукція), власність і менеджмент (структура власності, досвіт і кваліфікація керівників), реалізація і канали збуту (об'єми реалізації, основні споживачі, канали збуту), система виробництва (основні комплектуючі та сировина, постачальники, обладнання та технологія, робоча сила), фінансові показники (ефективність, реалізація, прибуток, структура заборгованості, ліквідність), перспективи і плани капітальних вкладень, стратегія планів впровадження).

б) Запитання стосовно позички: як розрахована сума кредиту, як складено прогноз фінансових потреб, чи враховують умови, на яких клієнт бажає отримати позичку, термін служби активів, які фінансуються позичкою, чи враховують умови позички здатність клієнта повернути кредит своєчасно.

в) Запитання, пов'язанні з погашенням кредиту: як клієнт планує погашати кредит, скільки коштів отримає позичальник у процесі операційного циклу, чи має клієнт спеціальне джерело погашення кредиту, чи є у клієнта гаранти і який їх фінансовий стан.

г) Запитання стосовно забезпечення позички (в залежності від запропонованого клієнтом виду забезпечення).

д) Запитання стосовно зв'язків клієнта з іншими банками: у якому банку клієнт має рахунок, у яких банках клієнт має валютні рахунки, чи має клієнт непогашені позички і якого вони характеру.

Для отримання більш повної інформації про діяльність клієнта уточнення необхідної інформації рекомендується відвідати підприємство і ознайомитися з його діяльністю на місці.

Мотивами відвідування підприємства можуть бути такі:

1) З'ясувати і впевнитися, чим насправді займається клієнт.

2) Оцінити вартість активів.

3) Визначити термін виробничого циклу.

4) Оцінити ефективність управління.

5) Впевнитися в повноваженнях осіб, які проводять переговори.

6) Отримати іншу інформацію, яка може допомагати при оцінці ризику.

Програма відвідування клієнта повинна бути добре продуманою і переслідувати конкретні цілі.

На основі проведеної роботи кредитний працівник повинен прийняти рішення продовжити роботу з кредитною заявою чи відхилити її.

Якщо пропозиція клієнта розходиться з принципами і установками поточної кредитної політики банку, або виникли сумніви щодо обґрунтованості позички, можливостей позичальника реалізувати проект, компетентності керівництва позичальника працівник банку повинен відхилити заяву на отримання кредиту, про що офіційно сповістити заявника в конкретній формі з переліком конкретних причин, з яких кредит не може бути наданий.

Якщо кредитний працівник вирішив продовжити роботу з клієнтом, він складає в письмовій формі свої висновки, пропозиції і пропонує клієнту представити всі необхідні документи, згідно нижче наведеного переліку: нотаріально завірені копії статуту та установчого договору позичальника чи положення про госпорган разом з установчими документами і належним чином оформленим дорученням вищестоящої установи на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи (для філій і відділень підприємств, які не є юридичними особами), техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту, розрахунок строку окупності та рентабельності об'єкту кредитування, графік надходжень та платежів підприємства-позичальника на весь термін користування кредитом, нотаріально завірені копії контрактів (при одержанні кредиту під закупівлю товарно-матеріальних цінностей), копії документів для підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, що отримані в інших банках, нотаріально завірена картка і зразками підписів керівника й головного бухгалтера та відтиском печатки госпоргану, що отримує кредит, завірені податковою інспекцією фінансові звіти, які включають баланс позичальника і рахунок прибутків і збитків.

Для підприємств, які існують більш трьох років, фінансові звіти подаються за останні три роки плюс фінансовий звіт на останню звітну дату.

Якщо підприємство існує менш трьох років, кількість звітів узгоджується з кредитним працівником банку:

1. Бізнес-план (для підприємств, які розпочинають свою діяльність). Вони обов’язково повинні включати такі розділи, як описання продуктів (послуг), галузевий і ринковий прогнози, плани маркетингу, матеріали й документи по запропонованому позичальником виду забезпечення кредиту.

Перелік документів, які можуть додатково вимагатися працівником банку від клієнта: звіт про рух касових надходжень, який дає картину використання ресурсів, часу вивільнення фондів і утворення дефіциту касових надходжень, внутрішні фінансові звіти, які характеризують зміни потреб у ресурсах протягом року (поквартальне, помісячно), внутрішні управлінські звіти: дані оперативного обліку стосовно операцій і інвестицій, змін дебіторської і кредиторської заборгованості, кількості продаж, величини запасів та ін., податкові декларації.

Наведені вище документи використовуються як необхідна складова частина інформації для аналізу на другому етапі видачі кредиту.

Вивчення кредитоспроможності, фінансового стану клієнта і оцінка ризику за позичкою.

Аналіз кредитоспроможності, фінансового стану клієнта й оцінка ризику за позичкою базуються на використанні таких джерел інформації: матеріали, отримані безпосередньо від клієнта, матеріали про клієнта, які знаходяться в архівах і базах даних банку (якщо клієнт має кредитну "історію"), необхідні відомості можуть бути отримані від зовнішнього оточення клієнта (постачальники, кредитори, покупці продукції, обслуговуючі банки, податкова служба та ін.), звіти та інші матеріали державних і приватних установ (галузеві аналітичні дослідження, статистична інформація, довідники по інвестиціям та ін.).

До розробки та затвердження методики оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника з урахуванням специфіки галузі і методики визначення категорійності кредиту працівники установ Промінвестбанку користуються "Рекомендаціями щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника (лист НБУ 23011\79 від 2.06.1994р.).

Прогноз фінансового стану фірми і ризику, пов'язаного з видачею їй кредиту здійснюється на основі аналізу п'яти груп коефіцієнтів (які характеризують співвідношення різних статей балансу) і вивчення динаміки цих показників: показників ліквідності, показників заборгованості, показників погашення боргу, показників ділової активності, показників рентабельності.

Проводиться ретельне вивчення: репутації позичальника, його статусу в діловому світі (до уваги також приймається своєчасність розрахунків по раніше отриманих кредитах, відповідальність та компетентність керівників госпоргану, якість звітів та інших документів, представлених у банк), фінансових можливостей позичальника, його спроможності своєчасно погасити кредит, здатності позичальника при необхідності оперативно мобілізувати свої грошові ресурси з різних джерел (на основі аналізу прибутків і витрат, перспектив їх змін у майбутньому, динаміки дебіторської заборгованості госпоргану і змін його товарних запасів, структури і якості активів позичальника), капіталу позичальника (на основі аналізу його структури, співвідношення з іншими статтями активів і пасивів), забезпечення кредиту (на основі аналізу його достатності, якості і реалізованості у випадку непогашення позички, а також правомірності банку приймати від клієнта запропонований вид забезпечення (на основі аналізу діючого законодавства й установчих документів позичальника), загальних умов, які визначають діловий клімат в країні й впливають як на становище банку, так і позичальника (стан економічної кон’юнктури, наявність конкуренції з боку інших виробників аналогічно товару, податкова політика уряду, ціни на сировину та ін.), здатності позичальника виробляти і реалізовувати продукцію, підтримувати її конкурентоспроможність, запроваджувати заходи, спрямовані на збільшення прибутків, обґрунтованості та достатності суми кредиту, виходячи з проведення позичальником конкретної виробничої програми, ліквідності його балансу, наявності співвідношення між власними активами та позиченими коштами, необхідного забезпечення потреб для досягнення запланованих результатів, прибутків банку при кредитуванні конкретних затрат позичальника в порівнянні з середньою нормою прибутків установи банку (рівень прибутку банку повинен бути узгоджений з мірою ризику при кредитуванні і розміром прибутку, що отримує підприємство з точки зору можливості сплати банку процентів за користування кредитом при забезпеченні нормальної фінансової діяльності позичальника).

За результатами проведення аналізу ухвалюється рішення стосовно кредитоспроможності і фінансового стану позичальника, доцільності надання й ступеня ризику позички.

Підготовка і укладення кредитної угоди.

В процесі розробки умов кредитної угоди співробітник банку визначає основні характеристики позички: вид кредиту, суму кредиту, термін кредиту, спосіб погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші умови.

Після того, як чітко визначені характеристики позички, а також умови угоди, за якими можливий компроміс і обов'язкові умови угоди, без виконання яких кредит не може бути наданий, проводяться остаточні переговори з позичальником.

Якщо з клієнтом досягнуто взаєморозуміння, узгоджені спірні питання і позичальником виконані всі вимоги банку щодо оформлення необхідної документації, складається текст кредитної угоди. Всі примірники підписуються позичальником.

При цьому працівник банку повинен впевнитися в юридичних повноваженнях осіб, які підписують угоду від імені позичальника. Підпис позичальника завіряється його печаткою.

Всі екземпляри угоди візуються працівником банку, який провів роботу по оформленню кредиту.

Працівник банку складає коротку пояснювальну записку, в якій визначає сильні і слабкі сторони кредитної угоди, обґрунтовує деталі, які не відповідають традиційній практиці банку, робить висновок про можливість надання кредиту, підписує й її. Після цього весь комплект документів по кредитній угоді передається для розгляду начальнику кредитного відділу, який перевіряє повноту і якість документів, проводить бесіду з кредитним працівником, в якій з'ясовує якість аналізу кредитної заяви, при необхідності проводить бесіду з позичальником, одержує із нього додаткову інформацію, посвідчує власним підписом пояснювальну записку про можливість надання кредиту.

Повний комплект документів за кредитною угодою разом з пояснювальною запискою (висновком) передається для прийняття остаточного рішення керівнику (заступнику керівника) установи банку чи в Кредитний Комітет Промінвестбанку (в залежності від розміру кредиту).

Після підписання всіх екземплярів кредитної угоди повноважним представником банку (підпис якого завіряється печаткою банку) кредитний працівник банку: передає головному бухгалтеру перший примірник договору, договір закладу та розпорядження бухгалтерії на перерахування кредитних коштів. Отримує номер рахунку, який проставляє разом з реєстраційним номером кредитної угоди на всіх примірниках відповідних документів, заносить основні реквізити договору в журнал обліку кредитних договорів, оформляє особисту карту позичальника, залишає у себе другий примірник договору разом з усіма супровідними документами.

Контроль за виконанням умов угоди погашення кредиту.

Для ефективного контролю за виконанням кредитної угоди кредитний працівник повинен оформити кредитну "справу" позичальника в розрізі конкретної позички. Документи в кредитній "справі" повинні бути згруповані за такими розділами: документи по позичці, фінансова і економічна інформація по позичальнику, запити і звіти про кредитоспроможність, матеріали по забезпеченню позички, листування і пам'ятні записки.

Кредитна "справа" після закінчення роботи з позичкою здається у кредитний архів банку.

Працівник кредитного відділу банку на основі записів, проводить контроль за своєчасністю та повнотою надходження коштів в рахунок погашення боргу по кредиту та процентів за користування кредитом.

Професійним обов'язком кредитного працівника є виявлення на початкових стадіях ознак процесу зародження фінансових труднощів до виправлення становища і захисту інтересів банку.

Регіональні управління банку мають право самостійно пролонгувати дію кредитного договору терміном на один місяць з можливою зміною процентної ставки. Пролонгація строком більше місяця надається виключно з дозволу Правління Промінвестбанку України. При цьому регіональні управління разом з клопотанням про пролонгацію кредиту представляють кредитну "справу" позичальника. Рішення про надання відстрочки погашення позики оформляються у формі змін і доповнень до кредитної угоди. Непогашені в строк кредити, за якими не надана пролонгація, стягуються з позичальника, страховика, гаранта, поручителя по виконавчих написах нотаріальних контор або в безумовному порядку у випадках, передбачених чинним законодавством і в залежності від умов забезпечення кредиту.

Для оформлення виконавчого напису нотаріальній конторі надається кредитний договір та договір застави позичальника та дані з його особистого рахунку.

При несплаті позичальником більше трьох місяців чергових платежів, включаючи проценти, банк вправі достроково стягнути всю заборгованість, що значиться за позичальником, зі зверненням стягнення на його майно. У цьому випадку необхідно звертатися до суду з позовною заявою про задоволення вимоги про стягнення заборгованості по кредиту. При неплатоспроможності позичальника стягнення направляється на гаранта, довірену особу, страховика, чи на заставлене майно позичальника.

По етапах здійснення контрольного супроводу кредитнихкоштів ці методи поділяються на внутрішньобанківські і зовнішні. До внутрішньобанківських можна віднести методи: аналізу; угруповання; визначення ліквідності активних кредитних операцій; оцінки кредитів і створення страхових резервів і резервних фондів для забезпечення рівня ліквідності активних кредитних операцій; санації активних кредитних операцій і деякі інші.

Перший етап перевірочних заходів здійснюється через 3-5 днів після перерахування кредитних коштів на позичковийрахунок позичальника з метою з'ясовування:

а) чи відповідає витрата кредитних коштів цілям, передбаченим кредитним договором, зміна обговорених цілей є першою ознакою непослужливості, а може й інших більш жорстких характеристик позичальника;

б) Реальність надходження матеріальних цінностей, придбаних на кредитні кошти;

в) чи немає таємних намірів у позичальника по використанню кредиту (на конвертацію і присвоєння, погашення боргів та інших кредитів, придбання матеріальних цінностей для особистого користування, а не для одержання прибутку і повернення кредиту і т.п.).

З метою банк спільно зі страховою компанією або самостійно простежує платежі на предмет відповідності перерахування коштів умовами контракту, під яким видавався кредит.

Методом зустрічного звіряння простежується прямування товарів від постачальника до покупця-позичальника й далі. Якщо товари відсутні, то це може означати, що під виглядом торгової угоди кошти конвертуються з метою їхнього присвоєння.

Перевірці підлягають документи, що підтверджують цільове використання кредиту. Це платіжні доручення, рахунки фактури, митні декларації при експортно-імпортних операціях, складські розписки, доручення і т.п. Названі документи повинні підтверджуватися наявністю товарно-матеріальних цінностей. При наявності цих документів із них знімають копії, що накопичуються в кредитній справі клієнта банку або в страховій справістрахової компанії.

Одночасно проводиться наскрізна перевірка по рахунках бухгалтерського обліку 01 "Основні засоби", 05 "Матеріали", 20 "Основне виробництво", 41 "Товари", 42 "Торгова націнка", 46 "Реалізація", 51 "Поточний рахунок", 56 "Інші кошти", 60 "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками", 61 "Розрахунки по авансах", 76 "Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами", 78 "Внутрішньовідомчі розрахунки по поточних операціях", 90 "Короткострокові позички банку". Відповідно до первинних документів і проводитьсярозшифровування операцій по термінах і сумах. Отримана інформація зіставляється зі схемою розрахунків, зафіксованої в бізнес-проекті комерційної справи. Одночасно вивчається, наскільки реальним був прогноз її результатів. Висновки і пропозиції з подальшогоконтролю оформляються у вигляді аналітичної довідки, з якою знайомиться позичальник і страховик. Коли упорядником довідки є страхова компанія, з нею знайомиться банк. Якщо позичальник з поважних причин вирішив змінити ціль використання кредиту, то він повинен обґрунтувати це в додатку до бізнес плану й дістати згоду банку й страховика. Самовільназміна мети повинна спричиняти призупинення витрати кредитних коштів із усіма наслідками , що випливають, обумовленими в кредитному договорі.

Другий етап перевірки здійснюється через 15-20 днів після перерахування кредитних коштів. Перевіряється реалізація товару, його цілість і умови зберігання (наявність складів, їхнє технічне оснащення тощо). Як і на першій стадії, звіряються документи (накладні, рахунки фактури, митні декларації і т.п.). Служба безпеки банку або контрольний відділ страхової компанії переконуються також у можливості реалізації товарів по ціні, що забезпечує прибутковість угоди. При цьому враховується можливість реалізації оптом і вроздріб, наявність мережі торгових точок, зміна умов ринку, законодавства про податки і т.п.

Головна мета перевірки на другій стадії – переконатися в реальності здійснення угоди й одержання прибутку, що дозволяє повернути кредит і відсотки по ньому. Якщо в процесі перевірки встановлено, що позичальник використовує кредитні кошти на цілі, не передбачені кредитним договором, або угода нереальна з огляду її завершення через хибу кадрового фахового забезпечення позичальника і т.п., страхова компанія може за згодою з банком ухвалити рішення про призупинення витрати кредитнихкоштів, і почати роботу з їх відшкодуванню. Позичальнику також може бути запропонована санація його фінансово-господарської діяльності.

Третій етап контрольного супроводу кредитнихкоштівнаступає після закінчення півтора-двох місяців після перерахування грошей позичальнику, але не менше ніж за 15-20 днів до закінчення терміну, на який виданий кредит. На цьому етапі також вивчається документація і фактичний стан справ.

Встановлюється чи реалізовано товар, чи знаходиться в стадії реалізації, або до його продажу ще не приступали. Чи буде зроблений своєчасний розрахунок за кредит? На що спрямовані дії позичальника: на погашення кредиту або оголошення страхового випадку?

Перевірка починається звичайно з аналізу раніше отриманої інформації. Потім визначаються результати угоди за даними бухгалтерського обліку. Провадяться виписки з розрахункового рахунку, перевіряютьсядані журналів-ордерів по рахунках 05 "Матеріали", 41 "Товари", 42 "Торгова націнка", 46 "Реалізація", 51 "Поточний рахунок", 60 "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками", 61 "Розрахунки по авансах", 76 "Розрахунки с різними дебіторами і кредиторами".

Якщо необхідно виявити дані про ступінь реалізації товарно-матеріальних цінностей, то робляться такі виписки з поточного рахунку, книги урахування реалізації, дані журналів-ордерів по рахунках 41, 51, 56. Страхова компанія тримає весь цей час контакт із банком із метою установлення своєчасного перерахування позичальником сум із метою погашення кредиту і відсотків по ньому. Одночасно з'ясовується можливість і терміни погашення кредитів і виплати відсотків. Ці дані з'ясовуються в процесі переговорів із керівництвом фірми кредитоодержувача, а також, виходячи з перевірки документальних і фактичних залишків товарно-матеріальних цінностей. З'ясовується чи не виникнула в позичальника заборгованість іншим банкам або підприємствам. Перевіряється наявність закладеного майна у випадку виникнення необхідності його реалізацій для погашення кредиту. На цьому етапі украй важливо вивчити характер ділових відносин позичальника з іншими юридичними і фізичними особами, провести зустрічні звіряння операцій, що дозволяють вийти на партнерів позичальника, усвідомити суть їхніх фінансово-господарських відношень. Кожна угода по передачі матеріальних і фінансових коштів партнерам із числа родичів або друзів керівників, або фундаторів фірми-позичальника, виділення з її складу структурних підрозділів у самостійні юридичні особи можуть бутипідготуванням позичальника до псевдобанкрутству.

Тому банк або страхова компанія до повернення кредитів і виплати, що належать за його використання відсотків, повинні вжити заходів по обмеженню витрати основних і обігових коштів що забезпечують виконанняобов'язків позичальника перед кредитором.

Четвертий, заключний і найбільше важливий етап супроводу кредитнихкоштів– етап настаннятермінів їхнього погашення. На даному етапі виявляються всінедоробки кредитних підрозділів банку, допущені при доборі позичальника і виборівиду його кредитного обслуговування, недоліки банківських служб безпеки й контрольних підрозділів страхових компаній у процесі переробки даних, наданих позичальником і його вивчення на перерахованих нами вище етапах контрольного супроводу використання кредитнихкоштів. Місячний етап кредитної угодипотребує особливо інтенсивної і цілеспрямованої роботи відповідних служб банку, страхової компанії й іншого гаранта, що забезпечує повернення кредиту, оскільки всі перераховані вище недогляди можуть обертатися реальними збитками від непогашення позичальником кредиту для кожного з них. Безумовно, ситуація, коли позичальник не повертає кредит, спричиняє ризик відповідальності, виникає частіше усього в страхової компанії, оскільки суть страхування і полягає в забезпеченні повернення кредиту. Поряд із цим, при підсумку страхових договорів страховик також намагається вибрати оптимальні ризики відповідальності й захистити себе від зловмисних, неправомірних дій позичальника, що спричиняютьнеповернення кредиту і настання страхового випадку. Тому цілком можливо виникнення ситуації, коли ризик збитку від неповернення кредиту банку загрожує також. Все це обумовлює спільну роботу на даному етапі, як банку, так і страхової компанії.

Отже, аналізуючи порядок формування банківського кредиту слід визначити що саме являє собою кредит, принципи кредиту такі, як: забезпеченість, повернення, строковість. Ціна банківського кредиту – це відсоток за користування кредитом, виділяють декілька груп однорідних ставок відсотка (банківського та небанківського).

Сам процес кредитування розподіляється на чотири етапи, кожен з яких вносить свій внесок у якісні характеристики позички і визначає ступінь її надійності й прибутковості для банку.

По етапах здійснення контрольного супроводу кредитнихкоштів ці методи поділяються на внутрішньобанківські і зовнішні. До внутрішньобанківських можна віднести методи: аналізу; угруповання; визначення ліквідності активних кредитних операцій; оцінки кредитів і створення страхових резервів і резервних фондів для забезпечення рівня ліквідності активних кредитних операцій; санації активних кредитних операцій і деякі інші.

2.2. Оцінка платоспроможності позичальника в КБ „Західінкомбанк”

КБ "Західінкомбанк" знають на фінансовому ринку України з 1992 року. Професіоналізм персоналу і впевненість у правильно обраній стратегії дали йому змогу зарекомендувати себе серйозною конкурентоспроможною фінансовою установою. Нині КБ "Західінкомбанк" посідає провідне місце серед кредитних установ західного регіону України.

Банк бере активну участь у реалізації загальнодержавних програм. Це кредитування ВАТ "Волиньхолдинг", Луцького ремонтного заводу "Мотор" та інших заводів північно-західного регіону. При недостатньому фінансуванні бюджетних програм 1998-2006 рр. (виплати заробітної плати працівникам охорони здоров'я, освіти, комунальним підприємствам) банк активно займався кредитуванням бюджетних установ міста.

КБ "Західінкомбанк" постійно займається благодійною діяльністю. Він надає фінансову допомогу як різноманітним фондам, так і окремим громадянам, які звертаються за допомогою, активно підтримує різноманітні культурні акції, що проводяться у місті (концерти, фестивалі, виставки тощо).

Прямі кореспондентські рахунки в іноземних банках у різних видах валюти забезпечують швидкість і повний комплект операції при розрахунках у зовнішньоекономічній діяльності. В КБ "Західінкомбанк" розроблено нову програму кредитування малого і середнього бізнесу.

Аналіз платоспроможності є основним елементом у процесі кредитного аналізу. До визначення платоспроможності позичальника існує декілька різних підходів. У КБ "Західінкомбанк" аналіз платоспроможності включає такі елементи:

-аналіз фінансового стану позичальника;

-аналіз юридичного стану позичальника: форма власності, установчі документи, статут, склад засновників, дата реєстрації, розмір статутного фонду, дозволені види діяльності, можливості транспортного ціноутворення, повноваження керівництв, наявні акції, дочірні структури, минулі і початкові судові розгляди;

-банківська історія позичальника, включаючи аналіз думки обслуговуючих позичальника співробітників банку, рух грошових коштів по рахунках, попередня кредитна історія, виконання зобов'язань, минулі судові розгляди, штрафні санкції і т.д.;

-якість управління підприємством-позичальником, професійний рівень керівників, їхній вік і стаж роботи, досвід роботи на керівних (адміністративних) посадах, якість менеджменту, чи терпіли вони банкрутство в минулому;

-конкурентні переваги підприємства, у тому числі наявність патентів, торгових марок, імідж клієнта, репутація серед клієнтури.

При проведені аналізу платоспроможності беруться до уваги всі елементи, що відносяться до позичальника, і враховуються всі можливі джерела виконання кредитного ризику.

При даному аналізі використовуються такі джерела інформації:

-матеріали, отримані безпосередньо від клієнта;

-відомості, що повідомляються тими, хто мав ділові контакти з клієнтом (його постачальники, кредитори, покупці, банки і т.д.);

-звіти й інші матеріали приватних і державних установ (галузеві аналітичні дослідження та інше).

Аналіз платоспроможності проводиться банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування і передує аналізу проекту чи операції, запропонованої клієнтом для фінансування. Для поглибленого аналізу і встановлення реального фінансового стану позичальника можуть бути використані додаткові фінансові документи: первинні документи бухгалтерського обліку, довідки про товарну продукцію, розшифровка дебіторської і кредиторської заборгованості, довідка про рух товарів за бартерними операціями, заплановані показники діяльності підприємства та інші.

При вивченні платоспроможності підприємства важливе значення надається аналізу коефіцієнтів, що характеризують співвідношення різних статей балансу, і динаміку цих показників. Це важливі джерела інформації, необхідні для здійснення прогнозів із приводу стану справ підприємства і ризику, пов'язаного з видачею йому кредиту. Крім того, використання фінансових коефіцієнтів дозволяє швидко отримати уяву про фінансовий стан позичальника. Коефіцієнти необхідні для визначення найважливіших показників діяльності: рентабельності, ліквідності, стабільності чи відношення капіталу до позикових ресурсів.

Для прикладу розглянемо надання кредиту КБ "Західінкомбанк" для підприємства ТзОВ "Фарт ЛТД", надалі "Позичальник", що подало влітку 2005 року заяву на кредит у розмірі 150000 доларів США для купівлі обладнання. Підприємство-позичальник займається виробництвом кольорової топографічної продукції.

Для аналізу фінансового стану позичальника використовувалися наступні фінансові документи: Баланс (Форма 1), звіт про прибутки і збитки (Форма 2), довідка про рух грошових коштів по рахунках.

На основі аналізу коефіцієнтів у КБ "Західінкомбанк" розроблена і застосовується методика експрес-аналізу фінансового стану підприємства, де розраховуються наступні показники:

1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1 ):

Нормативне значення: КЛ1 > 0,2. Для розрахунку даного коефіцієнта надані такі статті балансу підприємства, які подано у додатку В.

Значення даного показника у позичальника дещо нижче нормативного, хоча практика показує, що практично жодне з підприємств України не дотримується належного рівня миттєвої ліквідності. У переважній більшості значення даного показника коливається в межах від 0,001 до 0,1. Отже, у нашому випадку ситуацію можна вважати, якщо не відмінною, то у крайньому випадку доброю.

2. Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2 ):

КЛ2 = (67,3 – 1,2 – 17, 2) / 17,9 = 2,9

Нормативне значення КЛ2 > 0,5. Для розрахунку даного показника необхідні такі дані балансу підприємства, які подано у додатку В.

Значення даного показника в межах норм, хоча надмірний залишок коштів може свідчити про неефективне їх використання. Слід ретельніше вивчити дебіторську заборгованість позичальника. Можливо, що неоплачені розрахунки зосередженні у одного покупця і ця заборгованість є безнадійно прострочена.

3. Коефіцієнт загальної ліквідності (КП):

КП = 67,3 / 17,9 = 3,76.

Нормативне значення: КП > 2. Для розрахунку даного коефіцієнта використовуються наступні дані балансу, подані в таблиці В.3 додатку В. Значення показника вище нормативного, хоча має місце висока частка товарних запасів, які можуть бути неліквідними. Слід перевірити наявність та склад готової продукції, можливо це продукція, яка була виготовлена під конкретне замовлення від якого потім покупець відмовився.

4. Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ):

КМ = (54,4 - 5) / 54,4 = 0,9.

Нормативне значення: КМ>0,5. Для розрахунку даного показника необхідні такі дані балансу підприємства, які подано в таблиці В.4 додатку В.

Значення даного коефіцієнта відповідає нормативному, а це означає, що грошові кошти підприємства використовуються ефективно.

5. Коефіцієнт незалежності (КН):

КН = 17,9 / 54,4 = 0,33.

Нормативне значення: КН <1. Для розрахунку даного коефіцієнта використовуються наступні дані балансу, подані в таблиці В.5 додатку В.

Для підприємства ТзОВ "Фарт ЛТД" значення даного показника відповідає нормативному. Це означає, що зовсім не використовуються кредити банків. Швидше за все це пояснюється нестачею основних засобів в якості застави. Відсутність кредиторських зобов'язань перед банками не дуже позитивне явище, оскільки відсутня кредитна історія позичальника та досвід користування кредитними коштами.

Зробивши експрес-аналіз фінансового стану позичальника визначимо наскільки розраховані показники відповідають їх нормативним значенням:

Таблиця 1

Оцінка платоспроможності ТзОВ "Фарт ЛТД"

Показники Норматив За станом на 01.07.2005 Відхилення
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності >0,2 0,1 -0,1
2. Коефіцієнт поточної ліквідності >0,5 2,7 +2,2
3. Коефіцієнт загальної ліквідності >2 3,76 +1,76
4. Коефіцієнт маневреності власних коштів >0,5 0,9 +0,4
5. Коефіцієнт незалежності <1 0,33 +0,67

З таблиці видно, що майже всі показники оцінки фінансового стану позичальника, крім коефіцієнта миттєвої ліквідності, відповідають нормативним значенням.

Наявність картотеки неплатежів - відсутня.

Обсяг реалізації становить 9,5 тис. грн. Порівняно з сумою кредиту, який становить 150000 доларів США, обсяги реалізації є мізерними (0,001%).

Коефіцієнти можуть стати корисним інструментом при формуванні думки про фінансовий стан підприємства. Цінність кожного взятого окремо коефіцієнта є сумнівна. Їх необхідно розглядати разом. Працівник даного банку зобов'язаний завжди застосовувати кілька коефіцієнтів для виявлення причин і тенденцій. Коефіцієнти самі по собі не дають можливості зробити безпомилкові висновки. Таким чином дуже важливо, щоб працівник банку був компетентним і розумів принципи розрахунку цих показників.

Крім того, до використання фінансових коефіцієнтів потрібно підходити з особливою обережністю, тому що вони не завжди об'єктивно відбивають реальну ситуацію в зв'язку з інфляційною ситуацією й іншими особливостями перехідного періоду української економіки. У деяких випадках проводяться фінансові розрахунки у ВКВ, що забезпечить "порівнянність" даних за різні періоди. Незважаючи на наявність одного чи декількох несприятливих показників (коефіцієнтів), співробітник кредитного підрозділу може рекомендувати надавати кредит, але йому необхідно підготувати переконливі пояснення бізнес-факторів, що лежать в основі несприятливих фінансових коефіцієнтів.

Проект чи угода, запропоновані позичальником, повинні бути в принципі проаналізовані ним самим. Однак, наступні елементи повинні бути проаналізовані в тісному зв'язку з оцінкою платоспроможності позичальника: співвідношення між розміром пропонованого до фінансування нового проекту і власним капіталом позичальника, а саме: співвідношення "власний капітал/борг" після передбачуваного фінансування; коефіцієнт обслуговування боргу проекту, включаючи непогашену заборгованість діючого підприємства і його запланований прибуток; взаємозв’язок нового пропонованого проекту з поточною діяльністю позичальника: чи вносить цей проект енергію в діюче підприємство; чи підсилює його конкурентні переваги; розширює чи зміцнює поточну діяльність підприємства; чи буде проект продовжувати чи змінить наявну основну стратегію підприємства; чи представляє від диверсифікованість у порівнянні з існуючими видами діяльності.

Оцінка проекту повинна здійснюватись на основі наданої позичальником документації, тобто бізнес-плану, обґрунтування здійсненності проекту, кредитної пропозиції, опису угоди із усіма необхідними до справи документами.

У бізнес-плані демонструється ринковий потенціал проекту і позначається: сутність проекту, потенційні ринки збуту нового товару, оцінка конкуренції з боку інших товаровиробників, маркетинг нового товару, виробничий, фінансовий, організаційний, юридичний плани реалізації проекту, обсяг необхідних фінансових ресурсів, порядок використання кредиту і графік погашення за рахунок прибутків від виробництва і реалізації нововведень.

Природно, що чим докладніше будуть розкриватися різні аспекти реалізації проекту, тим більшою буде довіра банку бізнес-плану. У процесі оцінки проекту можна запросити додаткову інформацію чи особисто перевірити вірогідність необхідної інформації.

У випадку складних угод і інвестиційних проектів банк може залучити спеціалізованого консультанта для оцінки деяких елементів проектної пропозиції. Перед тим, як найняти таких консультантів, необхідно одержати згоду позичальника на фінансування такої послуги.

Оцінка проекту включає наступні елементи:

1. Аналіз цілей проекту. Відповідь на питання, чому позичальник не може профінансувати проект із власного прибутку, резервів чи шляхом випуску і продажу акцій.

У підприємства-позичальника на момент кредиту не вистачило власних коштів, а випуск та продаж нових акцій за оцінками експертів банку тривав би понад 3 місяці. Для порівняння: строк від подання заяви на кредит до видачі кредитних коштів склав 34 дні.

2. Оцінка загальної концепції і стратегії проекту за допомогою підготовки SWOT аналізу (англ. абревіатура: Сильні сторони - Слабкі сторони - Можливості - Загрози) нового проекту на основі наданої інформації.

Сильні сторони: відсутність на місцевому ринку конкурентів, устаткування аналогічного рівня було лише у провідних поліграфічних фірм України, досить високий рівень рентабельності (потужності устаткування дозволяють здійснювати виробництво у три зміни), наявність стабільного попиту на продукцію, що виробляється позичальником (етикетки для алкогольних та безалкогольних напоїв, учнівських зошитів, плакатів, продукція для презентацій та інше), стабільне зростання попиту на високоякісну продукцію.

Слабкі сторони: досить високий термін від встановлення та наладки обладнання до пуску обладнання у виробництво (3-4 місяці), нестача спеціалістів належного рівня, які мають досвід роботи з таким високоякісним обладнанням.

Можливості: фірма-виробник обладнання є одним із провідних виробників у даній галузі, великі потужності даного обладнання.

Загрози: форс-мажорні обставини.

Аналіз “4Р” маркетингу: продукція – ціна – збут – просування на ринок (англ. product – price – place (distribution) – promotion ).

Продукція: етикетки для алкогольних та безалкогольних напоїв, олії, харчових продуктів, кондитерських виробів, учнівські зошити.

Ціна: рівень ціни встановлюється наступним чином – собівартість продукції + заздалегідь визначена надбавка (20-22%) при умові, що отримана ціна нижча як у конкурентів.

Збут: є укладені контракти з лікеро-горілчаним заводом, кондитерською фабрикою, пивзаводом, виробниками газованих напоїв.

Просування на ринок: практично ніякого просування на ринок позичальнику не потрібно – досвід та активна діяльність на ринку поліграфічної продукції понад 5 років.

3. Аналіз продукту: унікальність продукту; виробничого призначення чи споживчий; порівняльні характеристики з конкуруючою продукцією; чи новий це вид продукції; чи має він свій ринок; з якими продуктами буде конкурувати; торгова марка і потенційний захист.

На місцевому ринку продукцію фірми можна вважати унікальною. В Україні є лише 6 аналогічних поліграфічних центрів; продукція є виробничою; дослідження оптових цін показало можливість виробляти продукцію за нижчими цінами за рахунок менших транспортних витрат;

продукція не нова, але замовлення надходять зі зростаючими вимогами щодо якості і складності продукції.

4. Аналіз доставки і реалізації: де буде реалізовуватися продукт; як буде організована система збуту (торгова агентура).

Продукт буде реалізовуватися як на місцевому рівні, так і на загальнодержавному.

5. Наявність цільових ринків. Наявність підписаних контрактів, передбачає, що продукт буде реалізовуватися.

6. Виробнича чи інша діяльність (торгівля, будівництво, транспорт). Розташування: легкий доступ; близькість постачальників і клієнтів.

Підприємство-постачальник розташоване майже в центрі України, що полегшує доставку продукції при виході на загальнодержавний ринок.

7. Оснащення, устаткування, технологічний процес: наскільки сучасними вони є; чи порівняні вони з оснащенням, устаткуванням, технологічним процесом конкурентів. Устаткування, що купується за кредитні кошти для України можна вважати унікальним. Фірма-виробник обладнання (МАN ROLAND) є одним з лідерів у Європі з випуску поліграфічного обладнання, яке має досить високу потужність.

8. Постачальники, сировина, комплектуючі: чи є вони в наявності; чи є збої в отриманні електроенергії і так далі.

Підприємство-позичальник має підписані контракти з:

-YUKE-GmbH (поставка обладнання);

-Українська поліграфічна група (поставка обладнання);

-"Бліц-прінт" (поставка обладнання та комплектуючих);

-"Комелія" (папір);

-Українська поліграфічна група (фарба, хімія).

9. Робоча сила: потреба; труднощі по залученню висококваліфікованих фахівців на місці реалізації проекту.

Для роботи з обладнанням, що купується необхідне додаткове навчання персоналу, можливі труднощі при невеликих збоях у роботі обладнання у зв'язку з тимчасовою відсутністю працівників-монтерів.

10. Менеджмент: хто буде відповідальний за виконання проекту.

Підприємство-позичальник створене у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Засновники: директор підприємства та його дружина, отже відповідальність за здійснення проекту несуть власники підприємства.

11. Джерела фінансування: оцінка джерел фінансування; хто надає власний капітал; хто ще надає кредити. Єдиним джерелом фінансування є кредит банку.

12. Фінансові прогнози: прибутків і збитків, звіти про грошові потоки, таблиці погашення боргу і виплати відсотків, вимоги до оборотних коштів. Аналіз чутливості проекту при різних допущеннях (перемінних). Фінансові прогнози подані у розробленому бізнес-плані. Планується прибуток за наступних шість місяців у розмірі 170 тис. грн., який має покрити витрати на відсотки за кредитом та часткове погашення основної суми заборгованості.

13. Специфічні ризики проекту: технологічний ризик; виробничий ризик; ризик, пов'язаний з постачанням сировини.

Технологічні та виробничі ризики практично відсутні через високу якість обладнання, з постачальниками налагоджені тісні виробничі зв'язки.

При виборі проектів банк особливу увагу приділяє перевірці відповідності бізнес-плану фактичному стану справ, а також враховує незалежність від виконавця факторів, тобто ризиків проектів. До найважливіших ризиків, що повинні оцінюватися, можуть належати технічні і комерційні.

Технічні ризики інвестиційних проектів включають можливість:

затримки науково-дослідних робіт, що входять в інвестиційний проект, неотримання запланованих технічних параметрів у ході конструкторських розробок.

До комерційних ризиків інвестиційних проектів належать ризики: неправильного вибору економічних цілей проекту; неправильної оцінки необхідних фінансових ресурсів; недотримання термінів проекту; незабезпечення поточних постачань по проекту; неправильної оцінки ринку збуту, взаємодій з контрагентами і партнерами; непередбачених витрат і перевищеного кошторису проекту; ризики, пов'язані з забезпеченням прав власності по проекту; ризики передбаченої конкуренції.

Аналіз юридичних аспектів кредиту виділений КБ "Західінкомбанк" в окремий етап кредитного аналізу через складність і мінливість українського законодавства і полягає в наступному:

-Юридична експертиза документів клієнта.

Були вивчені статутні документи позичальника: предмет діяльності підприємства, джерела формування майна, учасники товариства, їх права та обов'язки, порядок розподілу прибутків та збитків, органи управління товариством, їх склад, компетенція і порядок прийняття рішень, порядок внесення змін до статуту, припинення діяльності товариства.

- Експертиза умов кредитування, внесення пропозицій по коректуванню умов кредитування з метою зниження кредитного ризику:

З метою зменшення кредитного ризику в кредитний договір розроблений банком було внесено зміни: позичальник отримує кожну чергову частку кредитних коштів за умови погодження кредитора стосовно кредитованого заходу та фінансового стану позичальника; передбачена можливість погашення заборгованості за кредитом у іншій вільноконвертованій валюті з врахуванням вимог валютного законодавства.

Після здійснення всіх етапів вивчення платоспроможності ТзОВ "Фарт ЛТД" (аналіз фінансового стану, аналіз проекту, юридичний аналіз) та після експертної оцінки майна, що пропонується в заставу, і після оформлення договору застави, (офсетна машина Adast Dominant 714 ТVР714В, машина різальна БР – 82, друкувальна офсетна машина МAN ROLAND 202) було прийнято рішення про надання кредиту у розмірі 150000 доларів США, оскільки фінансовий стан можна вважати відмінним (дотримуються майже всі нормативні значення), проект описаний у професійно складеному бізнес-плані, до якого не було жодних зауважень з боку банківських спеціалістів, в статутних документах дотримано всі вимоги банківських юристів. У якості додаткового забезпечення було взято поруку третьої особи, що було оформлено договором поруки та договором застави. Щодо зниження кредитного ризику, то доцільно було б взяти особисту поруку директора підприємства-позичальника.

2 . 3. Шляхи у досконалення роботи з контролю укладання і виконання кредитних угод

Кожний банк доходить до своєї власної кредитної політики. Тому головне питання полягає не тільки в її наявності, але й в її якості (ступені дотримання принципів кредитної політики, зокрема, ефективності і оптимальності). Організація кредитних взаємовідносин банку з позичальником визначається багатьма факторами, включаючи розмір та вагу банку, кваліфікацію банківських працівників, котрі відповідають за оформлення позики, обсяг кредитного портфеля, види позик та ін. Як ми згадували раніше, одним з елементів кредитної політики є організація кредитного процесу. Кредитні працівники повинні бути ознайомлені з банківською кредитною політикою, особливо з вимогами щодо заповнення й ведення документації та з методами кредитування, включаючи процес затвердження позики.

Добре організована система з чітким веденням реєстрації і бухгалтерії має вирішальне значення. З огляду на це особливого змісту повинно набувати ведення картотеки кредитної інформації, котра буде внутрішньою, хронологічною та всеосяжною реєстрацією взаємовідносин банку з клієнтом. Зміст картотеки зазвичай виходить поза межі суто кредитних стосунків і зачіпає реєстрацію усіх видів діяльності між контрагентами (окрім взаємовідносин довірчого характеру).Зміст картотеки, для прикладу, може містити [7; 92]:

- копії кореспонденції між клієнтом та банком;

- записи, підготовлені персоналом банку в якості детального звіту про контакти з клієнтом;

- копії документів про проведений кредитний аналіз та затвердження позик, підготовлених працівниками банку, на яких є підписи затверджуючих співробітників, і, у разі відмови на прохання про надання позики, причини відмови;

- копії договорів та угод, кредитних угод, обмежень отримання інвалюти та іншої документації, що стосується взаємовідносин з клієнтом;

- копії звітів про результати аналізу доходності відносин з клієнтом.

За умов конфіденційності доступ банківських працівників до картотеки обмежений. Працівники банку матимуть змогу отримувати з неї інформацію в міру необхідності.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді наступних етапів [44; 235]:

1 етап. Формування портфеля кредитних заявок.

2 етап. Проведення переговорів з потенційним клієнтом.

3 етап. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту та форму його надання.

4 етап. Оформлення кредитної справи.

5 етап. Робота з клієнтом після отримання ними позики.

6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип – вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками та містити наступні відомості [44; 237]:

а) короткий зміст кредитованого проекту;

б) обсяг запитуваного кредиту;

в) вид та строк позики;

г) пропоноване забезпечення.

Також до заявки додається пакет документів, що містить [44; 238]:

- засновні документи позичальника;

- картку зі зразками підписів уповноважених осіб та печатки;

- фінансовий звіт (баланс та звіт про прибутки та збитки);

- техніко-економічне обгрунтування або бізнес-план;

- контракти та угоди на кредитований проект;

- супутня документація на пропоноване забезпечення.

При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дозволяє наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.

На пiдставi заповнених та наявних даних слiд отримати iнформацiю про потенцiйного клiєнта. У першу чергу перевiрцi пiдлягають засновники фiрми, її керiвники та головний бухгалтер. Особливу увагу необхiдно звернути на тi пiдприємства та фiрми, до яких вони мають або мали стосунок. Бажано також перевiрити iнформацiю щодо кредитiв, отриманих фiрмою ранiше. Усi вiдомостi, наявнi у картцi реєстрацiї позичальника, аналiзуються та звiряються з базою даних. Данi, що не збiгаються, уточнюються в ходi iнтерв’ю з позичальником. При необхідності можна довідатись про його фінансовий стан в банку в якому він обслуговується.

На другому етапі головна мета банку – кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів з позичальником кредитний працівник повинен отримати якомога чіткіше уявлення про ступінь поміркованості рішення щодо позички; проаналізувати, наскільки обгрунтована сума позики; з’ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.

В ходi розмови кредитору не слiд прагнути з’ясувати всi аспекти роботи фiрми-позичальника. Вiн повинен зконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбiльший iнтерес для банку. Запитання подiляються на 5 груп [23; 66]:

- вiдомостi про фiрму;

- щодо планованого кредиту;

- пов’язанi з погашанням кредиту;

- щодо забезпечення кредиту;

- про зв’язки клiєнта з iншими банками.

Пiсля розмови з позичальником кредитний працiвник у письмовому виглядi сумує отриманi вiдомостii приймає рiшення: продовжувати роботу з клiєнтом чи вiдмовити йому. Якщо пропозицiя клiєнта розходиться в якихось важливих аспектах з принципами та положеннями полiтики, яку проводить банк в галузi кредитних операцiй, заявка рiшуче вiдхиляється. Якщо ж кредитний працiвник за пiдсумками попереднього iнтерв’ю вирiшує продовжувати роботу з клiєнтом, то за методикою, прийнятою банком, проводиться оцiнка кредитоспроможностi позичальника та визначається ступiнь ризику даного кредиту.

Оцінку ризику слід визначати опираючись на обчислення показників балансу позичальника, рекомендованих Нацiональним банком України [5]:

1. Коефiцiєнт загальної лiквiдностi (КЛ1) характеризує, наскiльки обсяг поточних зобов'язань за кредитами i розрахунками можна погасити за рахунок усiх мобiлiзованих оборотних активiв:

Теоретичне значення КЛ1 повинно складати не менше 2,0 – 2,5.

2. Коефiцiєнт абсолютної (термiнової) лiквiдностi (КЛ2) характеризує, наскiльки короткостроковi зобов'язання можуть бути негайно погашенi швидколiквiдними грошовими коштами та цiнними паперами:

Теоретичне значення КЛ2 регламентується не менше 0,2 – 0,25.

3. Коефiцiєнт спiввiдношення залучених i власних коштiв (КЗ) (коефiцiєнт автономностi) характеризує розмiр залучених коштiв на 1 грн. власних коштiв:

Теоретичне значення даного показника прийнято не бiльше 1,0, що передбачає частку власних засобiв позичальника у фiнансуваннi дiяльностi не менше 50% - це сприяє бiльшiй зацiкавленостi клiєнта в успiшнiй реалiзацiї власних проектiв та пiдвищенню ймовiрностi повернення запозичених коштiв.

4. Коефiцiєнт фiнансової незалежностi (КН) свiдчить про питому вагу власних коштiв у загальнiй сумi заборгованостi:

Значення КН повинно складати не менше 0,2.

5. Коефiцiєнт маневреностi власних коштiв (КМ) характеризує ступiнь мобiльностi використання власних коштiв:

Даний коефiцiєнт встановлено щонайменше 0,5.

Показники, застосовуванi у практицi кредитного аналiзу позичальника, можна подiлити на 4 групи [50; 55]:

1) коефiцiєнти структури капiталу:

- частка оборотного капiталу в поточних активах;

- спiввiдношення власних коштiв до консолiдованих фондiв;

- коефiцiєнт фiнансового покриття;

2) коефiцiєнти лiквiдностi:

- коефiцiєнт покриття;

- коефiцiєнт швидкої лiквiдностi;

- коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi;

- спiввiдношення додаткової потреби до загальних фiнансових потреб.

Показники лiквiдностi вживаються для оцiнки спiввiдношень найбiльш лiквiдних елементiв балансу позичальника, його оборотного капiталу (касової готiвки, дебiторiв, запасiв товарно-матерiальних цiнностей) та короткострокових зобов’язань (випущених векселiв, короткострокових боргових зобов’язань тощо);

3) коефiцiєнти активностi:

- рiвень запасiв;

- середнiй перiод погашення заборгованостi;

4) коефiцiєнти прибутковостi:

- рентабельнiсть продукцiї;

- рентабельнiсть активiв;

- рентабельнiсть власних коштiв.

На третьому етапі банк, ретельно ознайомившись з поданими клієнтом документами, обговоривши умови надання позики, приймає рішення про форму надання кредиту.

Перед безпосереднiм укладанням кредитного договору необхiдно вжити низку пiдготовчих заходiв.

Найперше кредитний працiвник визначається з позичальником щодо форми забезпечення кредиту. Переконливiше на сьогоднiшнiй день виглядає забезпечення у виглядi застави або гарантiї (поруки), знову ж пiдтвердженої заставою. Важливим моментом є визначення ринкової вартостi майна, що передається у заставу, з урахуванням його зносу та лiквiдностi. Оцiнку застави проводить або сам кредитний працiвник, або залучений для цього експерт.

Далi угода розглядається юристами банку, котрим необхiдно звернути особливу увагу на вiдповiднiсть наявних контрактiв i угод чинному законодавству та на можливiсть успiшного вирiшення питання повернення коштів у разi невиконання позичальником кредитного договору.

При наявностi позитивного заключення юристiв пакет документiв перевiряється службою безпеки банку. Ключовими моментами даної перевiрки є [23; 68]:

1. Перевiрка контрактiв та угод, котрi стосуються даного кредитного проекту, визначення надiйностi та платоспроможностi партнерiв позичальника.

2. Отримання та уточнення конфiденцiйної iнформацiї про всiх юридичних та фiзичних осiб, пов’язаних з даним кредитним проектом.

3. Перевiрка фiнансової стабiльностi гаранта (поручителя) та встановлення його зв’язкiв з позичальником.

4. Аналiз отриманої iнформацiї та визначення можливостi неповернення позичальником кредиту.

Грунтуючись на аналiзi наявної та отриманої iнформацiї, служба безпеки банку дає свої висновки про ступiнь ризику даного кредиту.

Повний пакет документiв подається керiвництву банку для прийняття кiнцевого рiшення та укладання кредитного договору або вiдмови клiєнтовi.

Четвертий етап . Після прийняття рішення про надання позики оформляються: кредитний договір (додаток №2), заявка на надання позики, строкове зобов’язання, котрі реєструються у „Кредитному журналі” і далі підшиваються в окрему справу.

На п’ятому етапі банк проводить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У процесі контролю працівники кредитного відділу використовують різноманітні джерела інформації (інформацію самого банку, інших фінансових інститутів, позичальника). Банк вживає заходи реалізації повернення позики, контролює регулярне надходження процентів за користування нею, проводить перевірки (планові та позапланові) на місцях зі складанням акту перевірки. В ході цих перевірок контролюється відповідність фактичного витрачання позики на її цільове призначення, передбачене кредитною угодою, перевіряються накладні, угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних ціннстей і т.д., здійснюється аналіз грошових потоків клієнта.

Аналiз грошового потоку передбачає зiставлення притоку та вiдтоку коштiв протягом перiоду кредитування, що дозволяє оцiнити здатнiсть позичальника повернути позику. Перевищення суми притоку коштiв над їх вiдтоком означає погашення боргових зобов’язань в процесi кругообiгу фондiв.

Елементами притоку коштiв за перiод є [8; 31]:

- прибуток, отриманий у даному перiодi;

- амортизацiя, нарахована за перiод;

-вивiльнення коштiв iз запасiв, дебiторської заборгованостi, основних фондiв, iнших активiв;

- збiльшення кредиторської заборгованостi;

- зростання iнших запасiв;

- збiльшення акцiонерного капiталу;

- залучення нових позик.

Елементами вiдтоку коштiв за перiод є [8; 31]:

- сплата податкiв, процентiв, дивiдендiв, штрафiв i пенi;

- додатковi вкладення коштiв у запаси, дебiторську заборгованiсть, iншi активи, основнi фонди;

- скорочення кредиторської заборгованостi;

- зменшення iнших пасивiв;

- вiдтiк акцiонерного капiталу;

- погашення позик.

Рiзниця мiж притоком i вiдтоком коштiв визначає величину загального грошового потоку. Якщо позичальник має стiйке перевищення притоку над вiдтоком коштiв, то це свiдчить про його стабiльне фiнансове становище i платоспроможнiсть.

Коливання величини загального грошового потоку вказує на низьку платоспроможнiсть клiєнта. Систематичне ж перевищення вiдтоку над притоком коштiв швидше за все гарантує неплатоспроможнiсть потенцiйного позичальника щодо повернення позичених коштів.

Середня додатня величина загального грошового потоку (перевищення притоку над вiдтоком коштiв) показує, в якому розмiрi позичальник може погашати борговi зобов'язання. На основi спiввiдношення величини загального грошового потоку i розмiру боргових зобов’язань клiєнта визначається клас платоспроможностi позичальника [11; 25]:

Нормативнi рiвнi цього спiввiдношення:

1 клас – 0,75;

2 клас – 0,50;

3 клас – 0,30;

4 клас – 0,25;

5 клас – 0,20.

У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво з метою вжиття відповідних заходів. Заходи захисту від неповернення кредиту розглянуті нами раніше.

Шостий етап – повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи – завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашання позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скоректована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т.д.

Неухильне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, якість кредитного портфелю банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи загалом.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯСПОСОБІВ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА З МЕТОЮ ЗНИЖЕННЯ РИЗИКІВ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

3.1. Напрями удосконалення методик оцінки кредитних ризиків

3.1.1. Врахування впливу інфляції та ризику.

При оцінці ефективності капітальних вкладень не­обхідно враховувати вплив інфляції. Це досягається шляхом коригування елементів грошового потоку або коефіцієнта дисконтування на індекс інфляції (а).

Найбільш поширеною є методика, яка передбачає коригування всіх чинників, що впливають на грошові потоки проектів. При цьому використовують різно­манітні індекси, оскільки динаміка цін на продукцію підприємства та споживану ним сировину може істот­но відрізнятися від динаміки інфляції. Визначені з ура­хуванням інфляції грошові потоки аналізуються за допомогою критерію NРV.

Методика коригування коефіцієнта дисконтування на індекс інфляції є більш простою. Припустимо, що прибутковість інвестиційного проекту складає 10% річних. За цей же рік інфляція складала 5%. Отже, щоб забезпечити приріст капіталу на 10% і запобігти його знецінювання, прибутковість проекту повинна скла­дати 1,10 * 1,05 = 1,155% річних. Тоді формула, що пов'язує коефіцієнт дисконтування (r), номінальний ко­ефіцієнт дисконтування (р) та індекс інфляції (і), буде записана так:

1 + р = (1 + r) (1 + i). (3.1)

Наприклад, інвестиційний проект має такі характе­ристики: розмір інвестицій – 5 млн. грн.; період реалі­зації проекту – 3 роки; прибутки по роках (у тис. грн.): 1 – 2000; 2 – 2000; 3 – 2500; поточний коефіцієнт дисконтування (без врахування інфляції) – 9,5%; середньорічний індекс інфляції – 5%. Необхідно визначити еконо­мічну ефективність інвестиційного проекту.

Якщо оцінку ефективності інвестиційного проекту виконувати без урахування впливу інфляції, то проект варто прийняти, оскіль­ки NРV = +399 тис. грн. Проте, якщо внести поправку на індекс інфляції, тобто використовувати в розрахунках номінальний ко­ефіцієнт дисконтування (р = 1.095 *1,05 = 1,15), то висновок буде протилежним, оскільки в цьому випадку Л^РК = –105 тис. грн.

3.1.2. Імітаційна модель врахування ризику.

Основними характеристиками інвестиційного проекту є еле­менти грошового потоку і коефіцієнт дисконтування. Тому вра­хування ризику здійснюється поправкою одного з цих параметрів.

Відповідно до першого підходу здійснюється розрахунок мож­ливих розмірів грошового потоку з подальшим розрахунком NPV для всіх варіантів інвестиційних проектів. Аналіз необхідно здійснювати в такій послідовності:

- для кожного з проектів розробляють три можливих варіанти розвитку: песимістичний, найбільш імовірний, оптимістичний;

- для кожного із варіантів розраховується відповідний показник NРV , тобто одержують три значення чистої приведеної вартості: при песимістичному сценарії – NРV p ; при найбільш імовірному – NРV ml , при оптимістичному – NPVo .

- для кожного проекту розраховується варіація NPV за формулою:

R (NPV) = NPVo – NPVp; (3.2)

З двох порівнюваних проектів більш ризикованим вва­жається той, у якого більша варіація NРV.

Методика може бути модифікована шляхом застосування кількісних оцінок імовірності настання песимістичного, найбільш імовірного та оптимістичного сценаріїв реалізації інвестиційного проекту. У цьому випадку для кожного з інвестиційних проектів:

– розраховується песимістична, найбільш імовірна й оптимістична оцінка грошових надходжень і NРV.

– визначається ймовірність песимістичного NРV p , найбільш
імовірного NPVml і оптимістичного NPVo сценарію;

– розраховується ймовірне значення NРV , зважене на підставі ймовірності настання трьох вищевказаних сценаріїв та середнє квадратичне відхилення від нього;

– проект із найбільшим значенням середнього квадратичного відхилення вважається більш ризикованим.

3 .1.3. Коригування ставки дисконтування на ризик.

Основу даного підходу складає припущення про те, що прибутковість інвестиційного проекту прямо пропорційна пов'яза­ному з ним ризиком. Тобто чим вищий ризик інвестиційного проекту порівняно з безризиковим (базисним, еталонним), тим вищу прибутковість він повинен забезпечити.

У даному випадку ризик враховується таким чином. До безризикового коефіцієнта дисконтування або деякого його базис­ного значення додається поправка на ризик, і при розрахунках відповідних критеріїв ефективності інвестиційного проекту вико­ристовується відкориговане значення ставки. Процедура коригу­вання ставки дисконтування така:

- визначається вихідна ціна капіталу (СС ), призначеного для
інвестування (може, наприклад, бути прийняте значення середньозваженої вартості капіталу – W АСС );

- визначається (як правило, експертним шляхом) премія за
ризик, пов'язана з даним проектом: для проекту А–rа , для
проекту В – rь і т.д.;

-розраховується значення МРУ із коефіцієнтом дисконтування r (для проекту А: r= СС + rа , для проекту В: r – СС + rь і т.д.);

-проект із найбільшим значенням ЛГРУ вважається кращим.

3 . 1 .4. Експертні методи оцінки ризиків.

Відповідно до даного підходу інвестиційні ризики визнача­ються окремо для кожної стадії проекту. З урахуванням постадійних оцінок визначається сумарне значення ризиків проекту.

Експертний метод оцінки ризиків складається з п'яти етапів (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Зміст етапів експертної оцінки інвестиційних ризиків

№ п/п Етап оцінки ризиків Зміст етапу
1.

Складання вичерпного переліку простих ризиків

Фахівцями складається вичерпний перелік простих ризиків проекту по кожній із його стадій
2.

Експертна оцінка ймовірності ризиків

Незалежні експерти визначають імовірність простих ризиків проекту. Експерти працюють самостійно. Система оцінки ймовірності простих ризиків повинна бути однаковою для, всіх експертів
3.

Аналіз експертних оцінок

Визначаються суперечності в оцінках експертів. Експертні оцінки узгоджуються на нараді експертів
4. Об'єднання
експертних оцінок
Розраховується середня арифметична оцінка ймовірності простих ризиків
5. Інтегральна оцінка ризиків інвестиційного проекту Фахівцями визначаються пріоритетні групи простих ризиків. Проводиться розрахунок вагового значення простих ризиків, що входять до пріоритетних груп

Етап 1. На першому етапі складається вичерпний перелік ризиків. Цю роботу здійснюють відповідні фахівці – будівельники, технологи, економісти, юристи, які причетні до розробки, екс­плуатації проекту і мають відповідний досвід роботи з аналогіч­ними проектами. Всі ризики доцільно згрупувати за тематични­ми групами – технологічні, фінансово-економічні, соціально-політичні, комерційні ризики та ін.

Етап 2. Кожному експерту, що працює окремо, надається ви­черпний перелік простих ризиків за всіма стадіями проектів і пропонується оцінити їх, керуючись такою системою оцінок:

0 – ризик розглядається як несуттєвий;

25 – ризик, скоріш за все, не реалізується;

50 – про настання події нічого певного сказати не можна;

75 – ризик, найімовірніше, проявиться;

100 – імовірність ризику є високою.

Етап 3. Визначаються суперечності в оцінках експертів. При цьому необхідно дотримуватися таких правил:

1. Максимально припустима різниця в оцінках між двома експертами не має перевищувати 50:

mах |аi – bi |< 50 (3.3)

2. Необхідно виявити пару експертів, думки яких мають най­більшу розбіжність:

(mах |аi – bi |)/ N<25, (3.4)

де аi . bi – оцінки і –го простого ризику експертами а і bвідповідно; N – кількість простих ризиків.

У тому випадку, якщо між думками експертів будуть вияв­лені суперечності (тобто не виконується хоча б одне з правил), вони обговорюються та узгоджуються на відкритих нарадах екс­пертів.

Етап 4. Індивідуальні оцінки експертів зводяться в єдину. Проти кожної експертної оцінки ймовірності простих ризиків має бути проставлене її вагове значення, що інформуватиме про важливість кожної оцінюваної події для проекту в цілому. Цю роботу повинні виконувати розробники проектів, тобто ті, хто готує вичерпний перелік ризиків.

Етап 5. Визначається інтегральна оцінка ризику проектів. Така оцінка, у свою чергу, провадиться у два етапи:

визначається оцінка для кожної зі стадій інвестиційного
проекту з попереднім розрахунком ризиків для окремих підстадій;

визначається оцінка ризиків для всього проекту.

Процедуру інтегральної оцінки виконують на основі виважу­вання окремих ризиків. При цьому немає жодної необхідності використовувати для кожної композиції простих ризиків єдину систему ваги. Важливо лише, щоб сума ризиків у кожній компо­зиції дорівнювала одиниці. Крім того, необхідно, щоб усі прості ризики мали ранг відповідно до ступеня їх важливості для про­екту в цілому (визначені пріоритети). Ризики, які належать до першого пріоритету, повинні мати більшу вагу, ніж ризики друго­го пріоритету, і т.д. Усі прості ризики, що мають один і той же пріоритет, повинні мати однакові вагові значення. У тому випад­ку, якщо пріоритети заздалегідь не встановлені, ризик проекту визначається як сума всіх простих ризиків, поділена на їх за­гальну кількість.

Як правило, співвідношення ваги ризику між першим і ос­таннім пріоритетом дорівнює 10. Наприклад, були визначені три пріоритети ризиків. Якщо позначити вагу простого ризику в тре­тьому пріоритеті x , при використанні середньоарифметичного по­казника вага простого ризику з першим пріоритетом складе 10x . Тоді вага простого ризику з другим пріоритетом дорівнюватиме [(10 + 1)x ]/2 = 5,5x .

У випадку, коли проект містить значну кількість простих ризиків і спеціалістами встановлено більше чотирьох пріоритетів, розподіл вагових значень ризиків пов'язаний з деякими техніч­ними труднощами. У цьому випадку застосовують спеціальну ме­тодику розподілу вагових значень між окремими пріоритетними групами простих ризиків.

Введемо умовні позначення:

W – вага ризику;

W1 – вага простого ризику з першим пріоритетом;

k – кількість включених у розрахунок пріоритетів;

Wk – вага простого ризику з останнім пріоритетом;

F – відношення значення ваги простого ризику з першим пріоритетом до ваги простого ризику з останнім пріоритетом.

Тоді

F= W1 / Wk,(3.5)

Середня відстань між суміжними пріоритетами визначається за формулою:

S = Wk (F - 1) / (k - 1) (3.6)

Значення ваги за групами пріоритетів можна визначити з

такої умови:

1 –> W1 ;

2 –> W1 S;

k–>W1 S(k – 1).

Другим кроком є визначення ваги кожного проміжного пріо­ритету. Оскільки середня відстань між пріоритетами відома, то вагу будь–якого пріоритету з номером т можна визначити за формулою:

Wm = Wk + (k - m) S (3.7)

Підставивши з рівняння (3.4) значення S у рівняння (5), маємо:

Wm = Wk + (k - m) [Wk (F - 1) / (k - 1)] (3.8)

На третьому етапі визначаються вагові значення для про­стих ризиків, що входять у пріоритетні групи:

Wi= Wm/Nm,(3.9)

де Wi – вагове значення простого ризику і , що входить у пріоритетну групу m ;

Nm – кількість простих ризиків, що входять у пріоритет­ну групу m .

З формули (3.7) випливає, що всі прості ризики всередині однієї пріоритетної групи мають однакові вагові значення.

3.1.5. Оцінка інвестиційних ризиків статистичними методами .

Оцінка інвестиційних ризиків статистичними методами ґрун­тується на розрахунках очікуваної норми прибутку, дисперсії, середньоквадратичного відхилення і коефіцієнта варіації. Розгля­немо методичні підходи до оцінки ризиків на прикладах.

Приклад. Є статистичні дані за кілька років роботи підприєм­ства по одному з напрямків його діяльності. Необхідно, викорис­товуючи статистичні методи, розрахувати очікуваний рівень ри­зику (коефіцієнти ризику) даного виду діяльності фірми, побуду­вати графік зміни рівня ризику. На підставі отриманих резуль­татів зробити прогноз рівня ризику на майбутній рік. Очікуване значення коефіцієнту ризику визначається за фор­мулою:

Н = РІ Х1 , (3.10)

де Р – статистичне значення періодичності виникнення збитків, яке відповідає і-й зоні ризику;

X – можливе (допустиме) значення пе­ріодичності виникнення збитків, яке відповідає і–й зоні ризику;

п –кількість зон ризику.

У зоні мінімального ризику коефіцієнт Н повинен мати значення 0–0,25, у зоні підвищеного ризику 0,25–0,50, у зоні критичного ризику 0,50–0,75, у зоні неприпустимого ризику 0,75–1.

Можливе (допустиме) значення періодичності виникнення збитків X(якщо це не обумовлено стандартами підприємства або галузі) можна приймати як середнє значення коефіцієнта ри­зику в кожній зоні.

Значення відносних ризиків, тобто значення ризику на одини­цю очікуваного прибутку, визначається за коефіцієнтом варіації. Аналогічно проводяться розрахунки очікуваної норми при­бутку, дисперсії, середньоквадратичного відхилення і коефіцієнта варіації для проектів.

3.2. Формування страхових резервів і резервних фондів

З позиції створення інфраструктури економічної безпеки банку керуючі інформаційні системи по контролі за кредитними ризиками, покликані забезпечити, принаймні, рішення двох основних задач. Це своєчасне виявлення прострочених платежів по наданим кредитам з метою вироблення і прийняття необхідних запобіжних заходів, що забезпечують своєчасне надходження платежів. Друга задача своєчасне формування резервних фондів із метою забезпечення стабільної роботи банку.

Немаловажну роль відіграють згадані інформаційні системи також для прийняття управлінських рішень під час вироблення тактики і стратегії кредитної політики банку.

Угруповання тих або іншихзведень із метою створення управлінсько-інформаційних баз даних повинні ґрунтуватися на аналізі структури кредитних операцій конкретногобанку. При цьому, згрупованізведення повинні містити інформацію про стансправ у розтині пасивних і активних операцій, що складаютькредитний портфель банку. Крім того, при розробці цих систем, безумовно, враховується порядок формування резерву, призначеного для покриття можливих втрат у процесі кредитної діяльності банку. Такий порядок встановлюється Положенням НБУ "Про порядок формування і використання резерву на можливі втрати по позичках комерційних банків", затвердженомуПостановою Правління НБУ №20 від 31 січня 1996 р.

Оцінка ступеня можливих ризиків і формування резерву комерційногобанку для покриття збитків, що виникають у результаті кредитної діяльності, здійснюється відповідно до вищезгаданого ПоложенняНаціональногобанку України "Про порядок формування і використання резерву на можливі втрати по позичках комерційних банків".

Зазначений резерв сформується в обов'язковому порядку по всіхнаданих кредитах у національній або іноземній валюті підприємствам, заснуванням, організаціям, фізичним особам, а також по міжбанківських кредитах.

Використовується резерв тільки для покриття непогашеної кредитної заборгованості по основномуборгу. Водночас, п. 18 згаданого Положення НБУ передбачає, що тридцять відсотківкоштів фактично створеного резерву при розрахунку кредитних ресурсів не враховуються і підлягають обов'язковому резервуванню на кореспондентських рахунках у НБУ. Інша частина тимчасово вільних коштів фактично сформованого резерву може бути використана на:

1. Придбання облігацій державної внутрішньої позики з терміном погашення не пізніше закінчення поточного року;

2. Вкладення в депозити НБУ з терміномповернення не пізніше закінчення поточного року.

Розмір резерву залежить від загальної суми кредитів на дату звіту, а не від суми наданих кредитів за звітний період, і повинний формуватися з урахуваннямтакої класифікації в розтині кожної групи наданих кредитів.

Класифікація кредитів та зв’язаних з ними ризиків.

1. Стандартні кредити це кредити видані платоспроможним, надійним позичальникам, термін погашення яких не наступив, але в банк надійшла інформація, що останні використовують кредит не за призначенням, або встановлено, що клієнт не сплатив відсотки. Під таку категорію кредитів формується страховий резерв у розмірі 2% від загальної суми стандартних кредитів.

2. Нестандартні кредити – це кредити, видані позичальникам із гарним фінансовим положенням, але деякі аспекти їхнього фінансового поводження викликали сумніви (не вчасно сплачуютьвідсотки, їхні партнери не обов'язкові у своєчасномувиконанніпостачань і тощо). Під ці кредити формується страховий резерв у розмірі 5% від загальної суми субстандартних кредитів.

3. Кредити, що підлягаютьнагляду. До них належать такі кредити, що протягом 90 днів були субстандартними, пролонгувались, відсотки або суми на їхнє погашення не вносилися. По такій групі кредитів припиняється нарахування відсотків і формується страховий резерв у розмірі 50% від їхньої загальної суми.

4. Сумнівні кредити. Позичальник має багато боргів, заборгованість по позичковим коштам перевищила 180 днів. У цьому випадку формується страховий резерв у розмірі 80% від загальної суми таких кредитів.

5. Безнадійні кредити. Це кредити, надані позичальникам із неліквідним балансом, лжебанкротам, банкрутам. Наявні також форс мажорні обставини (смерть керівника, пожежа і тощо). У цих випадках банк формує страховий резерв у розмірі 100% від суми таких кредитів.

Формується страховий фонд за рахунок щоквартальних (щомісячних) відрахувань, рівними процентними частинами від розрахункової суми резерву на кожну звітну дату, що ставляться на операційні витрати банку в межахотриманого банком прибутку (рахунок “Доходи банку”), після виконання зобов'язань банку перед кредиторами, вкладниками і перед відрахуванням коштів на заробітну плату, капітальне вкладення й іншівитрати банку. Акумулюються кошти резерву на рахунку "Резерви страхування активних операцій комерційних банків" (субрахунка – "резерв по кредитних ризиках") такою проводкою:

а) до внесення змін у законодавство: дебет – рахунки "Відвернені кошти за рахунок прибутку банку поточного року", кредит – рахунки "Резерви страхування активних операцій комерційних банків";

б) після внесення змін виконань у законодавство: дебет – рахунки "Операційні і різні витрати"; кредит-рахунку "Резерви страхування активних операцій комерційних банків".

У випадку зменшення розміру (порівняно з попередньою звітною датою) комерційні банки отриману різницю спрямовують на зменшеннявитрат банку поточного періоду. Здійснюється дана операція такою проводкою: дебет – рахунки "Резерви страхування активних операцій комерційних банків"; кредит – рахунки "Операційні і різні витрати".

Розрахунок суми резерву, що повинний бути сформований банком на звітну дату, здійснюється так:

Для щоквартального перерахунку коштів

S = 8,34 % * N1 * С, (3.11)

де цифра 8,34 – постійний відсоток, що забезпечує резерв рівними частинами у встановленийтермін (100% розділене на 12 кварталів, тобто встановлений трирічний термін формування резерву);

N1 – кількість кварталів із початку формування резерву;

С – сума розрахункового резерву, утворена на звітну квартальну дату.

Для щомісячного перерахунку повинна використовуватися формула

S=2,78% *N2 *C, (3.12)

де 2,78 – постійний відсоток, що забезпечує формування резерву рівними частинами у встановленийтермін (100% розділене на 36 місяців);

N2 – кількість місяців із початку формування резерву;

С – сума розрахункового резерву, що склалася на кінець звітного місяця.

Отримана відповідно до викладених розрахунків сума резерву, що повинна бути сформована на звітну дату, дорівнюється з залишками коштів, обсічених на звітне число на рахунку "Резерви страхування активних операцій комерційних банків". Сума встановленої різниці підлягає перерахуванню в даний резерв.

Формування резерву здійснюється головним офісом банку і його філій по кожній сумі наданого кредиту в залежності від ступеня кредитних ризиків по класифікації. Резерв зберігається в головному офісі банку (за винятком 30% резерву що зберігаються в НБУ). Якщо у філії банку не вистачаєкоштів для виконання розрахункового нормативу формування страхового резерву, що бракує сума в обов'язковому порядку виповнюється головним офісом відповідного банку.

Резерв комерційногобанку може бути використаний тільки на погашення безнадійної кредитної заборгованості по основномуборгу. Загальна сума такої заборгованості списується зі страхового резерву по оформленому протоколом рішенню Правління банку не пізніше останнього дня поточного року, у якому заборгованість визнана безнадійною. Здійснюється така операція такою проводкою: дебет рахунку "Резерви страхування активних операцій комерційних банків", кредит рахунку “Прострочена заборгованість ”.

Одночасно списуються і безнадійно прострочені відсотки, що були нараховані, але не отримані. Списання здійснюється такою проводкою: дебет рахунку "Прибутки майбутніх періодів", кредит рахунків “Прострочена заборгованість по відсотках”.

Списана прострочена заборгованість по основній сумі боргу враховується на забалансовийрахунок "Борги, списані на збитки". Нараховані, але не отримані відсотки підписаної заборгованості підлягають урахуванню на забалансовийрахунок "Відсотки по безнадійних боргах".

Банк зобов'язаний протягом трьох років продовжувати роботу з відшкодування боргу. Якщо ця робота за трирічний період успіху не принесла, заборгованість по основномуборгу і неодержанихвідсотках із зазначенихзабалансовихрахунків списується цілком.

У випадку, коли така робота завершується успіхом, сума поверненого кредиту і відсотківставиться на рахунок "Резерви страхування активних операцій комерційних банків" (якщо сума резервного фонду недостатня) або, коли такий фонд сформований за розсудом керівництвакомерційногобанку, (Правління банку) зараховуються в будь-який інший фонд банку. Наприклад, у фонд матеріального заохочення, виробничого і соціального розвитку або інші фонди. При цьому робиться така проводка: дебет – поточний рахунок клієнта, кредит – фонди банку. Відсотки за повернений кредит зараховуються в прибутки банку на рахунок "Операційні й інші прибутки". Одночасно заборгованість списується з забалансовихрахунків.

Якщо прибутків, отриманих банком і спрямованих на формування страхового фонду, недостатньо для покриття збитків від кредитної діяльності, відрахування здійснюються за рахунок резервного фонду, фонду економічного стимулювання, а також коштів, отриманих від реалізації майна або внесків банку в статутні фонди інших підприємств і організацій.

Згаданий резервний фонд комерційних банків формується для покриття можливих збитків, що виникають у результаті діяльності банку. Розмір резервного фонду повиннийскладати не менше 20% від статутного фонду банку. Формується такий резерв шляхом щомісячного відрахування не менше п'ятьохвідсотків від прибутку банку, після оподаткування, нарахування дивідендів і перерахування коштів в інші обов'язкові фонди.

Резервний фонд комерційних банків зберігається на окремомурахунку в НБУ і використовується тільки з його дозволу. При цьому в комерційному банку здійснюються такі проводки: дебет рахунку "Відвернені кошти за рахунок прибутку банку поточного року", кредит рахунку "Формування резервного фонду"; дебет рахунку "Особливий рахунок НБУ, кредит рахунку 161. У НБУ такі коштипроводяться в дебет рахунку 161, кредит – 801.

Як уже відзначалося, створення страхового резерву, крім послужливо-профілактичних функцій по недопущеннюпереконцентрації кредитних ризиків, покликано забезпечити стабільну роботу банку на випадок збитків від неповернення кредитів. Оскільки при наданні позичальникам банківських гарантій ризик відповідальності лягає цілком на банк гаранта, неповернення кредитів, безсумнівно, може підірвати його стабільну роботу. Тому уся викладена інфраструктура формування страхового резерву поширюється і на гарантійні кредитні операції. Інакше, при активній роботі банку на ринку гарантійних послуг останній може виявитися перед фактом критичної переконцентрації кредитних ризиків, що неминуче підірве його стабільність.

Дещоінша схема відрахувань у страховий резерв передбачена по міжбанківських кредитах. Здійснюються ці відрахування тільки в період до повного формування банком суми резерву.

Відрахування в резерв по кредитах між філіями в системі одного банку не проводяться.

З метою визначення кредитних ризиків банківські заснування, за станом на перше число місяця, повинні щомісяця розглядати і давати оцінку кредитного портфеля.

Крім того, Положенням "Про порядок формування і використання резерву на можливі втрати по позичках комерційних банків", затвердженомуПостановою Правління НБУ №20 від 31 січня 1996 р. продиктовано створити кредитні комітети (у відділеннях і філіях – кредитні комісії), що повинні складати відповідні протоколи засідань і разом з інформацією, що ставиться до оцінки кредитного портфеля і формування страхових фондів берегти не менше трьох років.

Звітність про класифікацію кредитів і створення страхового фонду подається в Національний банк України (його обласні управління) щомісяця разом із розрахунками економічних нормативів.

У випадку порушення порядку створення і використання резервів, до банків застосовуються санкції у відповідності зі ст.48 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тобто перед фундаторами банку ставиться питання про проведення заходів щодо його фінансового оздоровлення, реорганізації або припиненні діяльності. Крім того, на період фінансового оздоровлення банку НБУ може призначити тимчасову адміністрацію, на яку покладаються функції управління його справами в період санації, реорганізації або ліквідації.

Отже формування страхових резервів та резервних фондів потрібне для забезпечення безпеки і стабільної роботи банку. Резерв сформується в обов'язковому порядку по всіхнаданих кредитах у національній або іноземній валюті підприємствам, заснуванням, організаціям, фізичним особам, а також по міжбанківських кредитах. Порядок формування резерву встановлюється Положенням НБУ “Про порядок формування і використання резерву на можливі витрати по позичках комерційних банків”, затвердженому Постановою Правління НБУ №20 від 31 січня 1996 р.

3.3. Шляхи покращення управління кредитними ризиками

Щодо заходів поліпшення управління інвестиційними ризиками в даному банку, то тут можна виділити такі пропозиції:

-ширше використовувати коефіцієнти при оцінці фінансового стану позичальника, не обмежуючись тими, які в обов'язковому порядку виконання подані у Положенні НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків";

-слід удосконалити роботу банку з заставою, використовувати весь спектр видів застави, не обмежуючись заставою нерухомості, обладнання та товарів в обігу; варто частіше використовувати послуги експертних фірм, оскільки мали місце помилки працівників банку щодо визначення якості та вартості застави;

-використовувати такий вид захисту від кредитних ризиків як страхування;

-використовувати для вирішення спорів третейські суди;

-удосконалити типовий кредитний договір в плані більшого захисту банку від можливих випадків неповернення кредитів позичальниками, а саме:

по-перше, заборонити позичальнику без попередньої письмової згоди банку здійснювати господарські операції, які можуть вплинути на фінансово-економічний стан позичальника, в тому числі відчужувати будь-якими способами власні основні засоби, надавати їх в заставу або оренду третім особам, передавати в статутні фонди інших юридичних осіб; бути гарантом або поручителем інших юридичних або фізичних осіб, отримувати кошти в іншому банку, здійснювати перевід боргу згідно даного кредитного договору на користь третіх осіб;

по-друге, обумовити в кредитному договорі право банку приймати додаткове забезпечення, в тому числі залучати поруки (гарантії) третіх осіб, та (або) уступити вимогу третій особі, яка задовольнила в повному обсязі вимоги банку, які виникли відповідно до умов кредитного договору. В цьому випадку до такої третьої особи (набувача вимоги) переходять всі права і обов'язки банку відповідно до умов кредитного договору та права і обов'язки заставодержателя відповідно до умов договору застави;

по-третє, передбачити у кредитному договорі, що у випадку виникнення в позичальника простроченої кредитної заборгованості, в тому 1

числі податкової заборгованості, надходження до позичальника претензії, пред'явленої третьою стороною, або отримані копії позовної заяви від третьої особи, або внесення арбітражним судом ухвали про порушення провадження в справі про банкрутство позичальника, позичальник зобов'язується протягом трьох днів з моменту отримання інформації щодо претензій, позовної заяви або ухвали арбітражного суду повідомити про це банк;

-призначити представників банку на керівні посади підприємства-позичальника;

-здійснити реструктуризацію кредиту (змінити умови погашення позики);

-доручити НБУ створити Державну картотеку неповернутих кредитів, наданих фізичним та юридичним особам, резидентам та нерезидентам;

-зобов'язати НБУ поширювати серед банківських установ України статистичну інформацію про неповернуті кредити, придатну до дисперсійного аналізу частотності випадків за такими показниками, як суми заборгованості, категорій клієнтів, типи кредиту, галузі, регіони та інше.

Отже, кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання (а ризиковість кредитного портфеля напряму впливає на дані витрати – можна згадати тільки один момент про формування резерву на надані позики: відрахування спрямовуються з валових витрат або з прибутку). Тому кредитна політика будь-якого банку повинна передбачати стратегію управління кредитними ризиками, які виникають у процесі кредитної діяльності. Дана стратегія грунтується в сновному на методах й засобах мінімізації ризику, розглянутих нами у першому розділі роботи, а також на специфічних заходах кожного конкретного банку залежно від виду його діяльності [20; 44].

Найбільш часті недоліки, які зустрічаються у банківській практиці та свідчать про серйозні проблеми стосовно управління кредитним ризиком, виглядають наступним чином [11; 24]:

- відсутність документа, що викладає кредитну політику банку;

- відсутність обмежень концентрації ризиків у кредитному портфелі;

- надмірна централізація або децентралізація кредитного керівництва;

- поганий аналіз кредитованих проектів;

- поверхневий фінансовий аналіз позичальників;

- завищена вартість застави;

- недостатньо часті контакти з клієнтами;

- відсутність контролю за використанням позик;

- поганий контроль за документальним оформленням кредитних справ;

- неповна кредитна документація;

- невміння ефективно контролювати і аудитувати кредитний процес.

З огляду на це, система управління кредитними ризиками повиннамістити [11; 24]:

- визначення методу оцінки кредитного ризику;

- аналіз наявної структури кредитного портфеля банку, виходячи з прийнятих банком методів його оцінки;

- використання різноманітних методів регулювання (страхування) кредитного ризику.

Тому такими основними стратегічними методами регулювання і управління кредитними ризиками для банку повинні стати [11; 25]:

1. Аналіз та групування кредитів за якістю.

2. Диверсифікація портфеля кредитів.

3. Попередній аналіз платоспроможності позичальника або емітента.

4. Створення резервів на покриття кредитного ризику.

5. Аналіз і підтримання оптимальної для банку структури кредитного портфеля.

6. Вимога забезпечення позик та їх цільового використання.

При цьому рівень показника якості кредиту буде обернено пропорційним до рівня кредитного ризику. Він є реальною величиною, котра визначається за раніше наданими банком позиками. Заходи зниження втрат від кредитних операцій будуть проводитись у залежності від середнього процента проблемних позик.

З метою управління ризиками кредитування, проведення оптимальної кредитної політики комерційний банк може закріпити наведені вище засади у синтетичному документі, котрий носитиме назву „Посібник з кредитної політики”. Цей посібник дозволить об’єднати сукупність документів, необхідних для досягнення поставленої мети. „Посібник з кредитної політики” може містити три основних документи [8; 30]:

1. „Кредитна політика”.

2. „Норми кредитування”.

3. „Інструкція з кредитування”.

Тобто вищевказані положення і документи слід вважати функціональними формами кредитної політики комерційного банку, в яких відображається стратегія і тактика банку в галузі організації кредитного процесу та мінімізації ризиків кредитної діяльності.

„Кредитна політика” розробляється із врахуванням маркетингової стратегії банку, його політики у галузі ризик-менеджменту. У цьому документі визначаються [8; 30]:

а) об’єктивні стандарти та параметри, якими повинні керуватися працівники, котрі відповідають за оформлення та ведення кредитних угод;

б) підгрунтя дій керівництва банку та осіб, які приймають стратегічно важливі рішення з питань кредитування;

в) можливість зовнішнім та внутрішнім аудиторам оцінити ступінь ризику та якість управління кредитами в банку.

Даний документ передбачатиме наступні дії банку щодо ризик-менеджменту [8; 30]:

- припускати лишень такий характер ризику, котрий дозволяє створювати кредитний портфель високої якості та забезпечувати постійний цільовий рівень доходів від надання позик;

- створювати високопрофесійний колектив кредитних працівників, які забезпечуватимуть високу якість кредитного портфеля;

- надавати позики на фінансування економічно перспективних, рентабельних проектів, що відповідають стратегічній меті діяльності банку;

- сприяти розвитку тривалих довгострокових, таких, що дають дохід, кредитних відносин з клієнтами банку;

- уникати застосування висококонкурентних, але невиправданих методів кредитування, а також тимчасових, неперспективних у банківській практиці засобів.

Управління ризиками кредитної діяльності базується на вмінні працівників банку правильно та обгрунтовано вибрати: галузь, в якій доцільно проводити кредитні операції у даний момент часу (наприклад, у розглядуваному нами прикладі діяльності дирекції банку „Україна” по Івано-Франківській області це сезонний характер кредитування різних галузей економіки); „свого клієнта”, виходячи з його кредитоспроможності та інших факторів, що мають першочергове значення для банку при вирішенні питання про можливість надання позики тощо.

Важливим елементом кредитного ризик-менеджменту є також організація контролю в банку, а саме [7; 86]: контроль за правильним застосуванням кредитних стандартів у процесі діяльності; контроль за дотриманням повноважень окремими кредитними працівниками; загальний контроль стану кредитного портфеля та, зокрема, проблемних позик.

„Кредитна політика” повинна бути „живим” документом, щорічно переглядуваним Кредитним комітетом або комісією з кредитної політики банку, в якому відображатимуться як внутрішні зміни у даному банку, так і зміни у банківській системі в цілому. Тому зміст кредитної політики, відповідних інструкцій та нормативів коригуватиметься з урахуванням змін кон’юнктури. Документ може містити кредитні нормативи, порядок і навіть окремі правила кредитування, наприклад, внутрішньобанківський ліміт на одного позичальника, або можуть бути обумовлені правила, за якими надаються позики різним суб’єктам. В цьому документі також можна вказати, що позики спекулятивного характеру (ризикові короткострокові операції, виконувані банком з метою отримання максимального прибутку) надаються у виняткових випадках.

З точки зору контролю та управління кредитними ризиками „Кредитна політика” зачіпатиме такі основні аспекти кредитування, які загалом можна визначити як систему реалізації напрямів оптимізації кредитної діяльності [7; 89]:

- організація процесу кредитування;

- контроль за практичною реалізацією кредитного процесу;

- управління кредитним портфелем;

- розподіл повноважень;

- критерії класифікації кредитів;

- поточна робота з кредитами, контроль виконання кредитних угод;

- класифікація резервів.

Розділ „Організація процесів кредитування” визначатиме повноваження кредитних працівників, наприклад, головними обов’язками є оформлення позик, збір необхідної інформації, підготовка кредитної документації, визначення ступеня ризику (рейтингу) та поточне обслуговування позики до її кінцевого погашання. До розділу про кредитний портфель слід включити гранично припустимі норми кредитів на одного позичальника залежно від його ризикового рейтингу. Крім того, банк може обмежити загальну суму кредитів, надаваних окремим групам позичальників, визначивши її співвідносно до капіталу банку [7; 90].

Розділ „Поточна робота з кредитами” повинен бути присвячений порядку оформлення кредитної документації та бази даних про позичальника; методиці розрахунку рейтингу ризику; проблемним позикам, за якими призупинене нарахування процентів та списаним у збитки [7; 91].

У розділі „Класифікація резервів” визначатимуться характеристики позик, що потребують резервів на покриття потенційних збитків тощо.

Другий документ „Посібника з кредитної політики” – „Норми кредитування” – доцільно скласти зі взірців документів, котрі використовуються кредитними працівниками, анкет для отримання фінансової інформації від реальних та потенційних позичальників, переліку видів позик, котрі потребують особливої уваги. Крім того, тут слід[7; 92]: описати порядок збору та аналізу фінансової інформації; дати визначення пов’язаних позичальників та гарантів; визначити порядок аналізу кредитоспроможності клієнтів та підготовки позики до надання, оформлення банківських гарантій, порук; регламентувати ранжування позик, що потребують підвищеного контролю. Тобто „Норми кредитування” – це документ більш детальний, ніж „Кредитна політика”, але не такий конкретний, як інструкція, його завдання полягає у визначенні дій щодо реалізації ризик-менеджменту у кредитній діяльності. Він міститиме лише загальні рекомендації, які не повинні обмежувати ініціативу практичної діяльності. Так, незважаючи на заборону надання кредитів фірмам з нестійким фінансовим станом, кредитний працівник може надати кредит дрібній фірмі під додаткове забезпечення у вигляді особистої власності керівника (скажімо, під заставу його власного будинку), що дозволить гарантувати повернення позики.

„Норми кредитування” американських банків містять зазвичай п'ять розділів [7; 92]: загальні положення, категорії позик, різні питання кредитної політики, контроль за якістю кредитного портфеля та про комітети банку. Вони встановлюють оптимальні, на погляд банків, параметри організації кредитного процесу, припустимий рівень ризику, відповідальність та інше.

„Інструкція з кредитування” визначатиме конкретні етапи кредитного процесу, тут слід детально викласти порядок оформлення позики та відповідної супровідної документації, методи контролю за загальним станом позик і методи оформлення звітів про стан проблемних позик.

Кредитна політика потребує постійного нагляду за всіма позиками, тобто систематичного обліку погашання основної суми позик та процентів. При виявленні порушень поточна категорія ризику позичальника підлягає перегляду.

Загалом у „Посібнику з кредитної політики” знайдуть відображення всі етапи кредитного процесу від збору інформації та аналізу кредитоспроможності позичальників до кредитного аналізу та аудиту, включаючи процес відшкодування втрат від кредитів. Він повинен стати ефективним інструментом реалізації політики раціонального управління ризиком кредитування суб’єктів господарської діяльності, що охоплюватиме увесь період кредитних стосунків між банком та позичальником. В „Посібнику з кредитування” використовуються всі можливі методи та засоби захисту від неповернення кредитних засобів як до надання позики, так і під час користування клієнтом позиченими коштами аж до їх повного погашання.

Кредитний ризик-менеджмент банку може передбачати створення групи з управління кредитним ризиком. Ця група відповідає за надання позик та управління кредитним портфелем банку. Зокрема, до функцій працівників групи мало б входити: підготовка і контроль за виконанням і дотриманням кредитної політики; підготовка спеціалістів з кредиту; підтримання зв'язків з позичальниками; контроль за виконанням розпоряджень відповідальних працівників банку; збір та аналіз інформації про ринок; розробка методик кредитного аналізу; аналіз звітів про поточний стан кредиту; контроль за рівнем резервів на покриття кредитних ризиків; переоцінка кредитів („списання” до розряду втрат), схвалення надання позик тощо [42; 154].

Як ми зазначили у першому розділі, у забезпечення наданих кредитних коштів банк у більшості випадків вимагає заставу, котра обов’язковим чином підлягає страхуванню, або може користуватись послугами страхування позик чи відповідальності позичальника за неповернення кредитів. У всіх наведених випадках банк звертається по допомогу до страхової компанії. Тому для успішного й надійного управління ризиками кредитування банку важливо налагодити взаємовигідну партнерську роботу із страховими компаніями, котра наразі залишає бажати кращого. А у цих обох інститутів багато спільного і вони можуть доповнювати один одного. Наприклад, банк гарантіями страхуватиме майно та борги страхової компанії, а та, у свою чергу, триматиме частку власних резервів у банку. Тоді у випадку, коли банк надає кредит клієнту і страхує його у страховій компанії, котра є клієнтом банку, то останньому не вигідно вести політику розорення страховика. Недоцільними будуть і банківські зусилля щодо розорення позичальника внаслідок некваліфікованих дій того на ринку. Взаємовигідне партнерство банку і страхової компанії якраз у змозі вирішити дані проблеми і знизити ризик втрати позичкових коштів через їх застрахованість. Виходячи з даних суджень, у грудні 1996р. банк „Україна” мав намір спільно з американською страховою компанією AIG створити СП з мінімальним статутним фондом 2 млн. дол., проте цей проект не відбувся з причини несприятливого законодавства в Україні. Проте кон’юнктура ринку все більшою мірою схиляє до думки про доцільність такого конгломерату [19; 119].

Цікавим з точки зору управління та припустимості ризику при реалізації кредитної політики банку є приклад такої авторитетної організації, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Виходячи з мети банку про сприяння переходу до відкритої економіки, розвитку приватної та підприємницької ініціативи в країнах Центральної та Східної Європи шляхом підтримки структурних і галузевих реформ в економіці цих країн, ЄБРР для мінімізації ризику при кредитуванні висуває попередні вимоги до отримання клієнтами позичок [12; 120]:

а) строки отримання кредиту: процедура оформлення позики за лінією ЄБРР для українських позичальників займає від трьох місяців до одного року, враховуючи проходження всіх інстанцій та повномасштабний аналіз проекту (для відома: позику сумою 2,5 млн. дол. західний бізнесмен може отримати в банку, де він обслуговується, протягом 2-3 днів);

б) вимоги до кредитованого проекту: банк надає кредити у відповідності до умов конкретного проекту. У залежності від складності проекту його бізнес-план повинен містити від 20-30аркушів (оптимальний варіант) до кількох томів. Також необхідна екологічна експертиза великих інвестиційних проектів;

в) вимоги до суми кредиту: від 50 тис. дол. до 2,5 млн. дол. (вітчизняні банки не мають змоги у більшості випадків надати такий кредит саме з огляду концентрації ризиків);

г) вимоги до позичальника: до початку реалізації проекту співвідношення „борг (з врахуванням запитуваного кредитуЄБРР)/власний капітал” повинно бути не більшим 70:30; під час втілення проекту позичальник повинен бути здатним підтримувати значення коефіцієнта обслуговування боргу не меншим 1,3:1 та співвідношення „борг/власний капітал” не більшим 70:30; власний внесок позичальника у проект повинен бути не меншим 30% від вартості проекту;

д) забезпечення кредиту: припускається застава ліквідного майна або майна третіх осіб на суму, не меншу 130% обсягу кредиту; в якості застави не можуть бути використані обігові кошти; обов'язкове страхування предмета застави. Останнім часом ЄБРР практично відмовився приймати у забезпечення гарантії банків.

Зважаючи на жорсткість ЄБРР щодо управління у процесі кредитування, що зрозуміло, адже свою діяльність ЄБРР провадить у країнах з нестабільною перехідною економікою, не досить пристосованим законодавством тощо, спеціалісти констатують, що зі ста підприємців, котрі звернулись у банк і десять з них підготували необхідні документи – тільки один отримує запитувану позику. Таким чином ЄБРР захищає свої кошти та інтереси, але разом з тим решта 99 підприємців розглядаються банком як потенційні позичальники у майбутньому.

Отже, на підставі викладеного можна зробити низку практичних висновків у питанні управління кредитним ризиком [7; 95]:

1. В основі реалізації методів управління кредитним ризиком банку повинна лежати теоретично обгрунтована модель оптимальної кредитної політики.

2. Комерційному банку за основу своєї діяльності слід розробити власну стратегію управління кредитним ризиком та викласти її у „Посібнику з кредитної політики”.

3.Особлива увага та контроль у процесі кредитної діяльності комерційного банку повинні бути спрямовані на роботу з проблемними позиками. Працівники банку зобов’язані перш за все оволодіти матеріалами щодо сигналізації раннього виявлення можливих втрат у майбутньому та приймати виважені рішення з обслуговування проблемних позик в межах розробленої кредитної політики.
ВИСНОВКИ

З метою вдосконалення ринку банківського кредитування необхідно прийняти державну програму удосконалення системи банківсь­кого кредитування позичальників, яка охоплювала б нормативно-правові (організаційні) та економічні напрямки функціонування кредиту в еко­номіці.

У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно забезпечи­ти таке.

1. Покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України "Про банківське кредитування" з урахуванням об'єктивних законів функціонування кре­диту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави тощо.

На наш погляд, Закон України "Про банківське кредитування" має:

· охоплювати всі види банківських кредитів, включаючи кредити, котрі нині належно не розвинені, – іпотечний кредит, консорціумні кре­дити, довготермінове кредитування, форми і методи кредитування (кре­дитна лінія, овердрафт, контокорент);

· регулювати проведення інших активних операцій, що не належать до категорії банківського кредиту, але, здійснюючи які, банки набува­ють прав кредитора, а особи, на чию користь проведено операцію, зобов'я­зані згідно з укладеною угодою сплачувати певні грошові кошти (факто­ринг, форфейтинг, лізинг, авалювання, акцептування і врахування век­селів, надання гарантій, порук тощо);

· визначити організацію контролю у процесі кредитування (обсяг
контролю, аудит кредитних операцій);

· передбачати інфляційні моменти;

· розкривати проблеми страхування кредитних ризиків та інші важ­ливі питання.

Прийняття нового Закону "Про банківське кредитування", на нашу думку, дасть змогу збільшити обсяги банківського кредитування, змен­шити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку вигра­ють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. У виграші буде й держава, оскільки з пожвавленням банківського кредитування зросте обсяг над­ходжень до бюджету у вигляді податків.

2. Сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційного, методичного, кадрового забезпечення тощо). Так, Націо­нальний банк України має розробити:

· нове положення "Про кредитування";

· методику оцінювання кредитного ризику та управління ним;

· положення "Про роботу з проблемними кредитами";

· рекомендації з аналізу кредитного портфеля тощо.

3. Необхідним є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками Національного банку України, то банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповід­ного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.

"Перелік методичної документації, що її рекомендує Національний банк України, на наш погляд, не повний, що зменшує ефективність орган­ізації кредитування банку. Цей перелік доцільно доповнити такими ме­тодичними вказівками:

· положеннями про кредитні комітети банку та кредитні комісії філій;

· порядок встановлення і перегляду лімітів;

· кредитні послуги банківської установи;

· положення про порядок прийняття рішень щодо надання кредитів;

· регламент здійснення кредитного моніторингу;

· регламент роботи із заставою під час проведення кредитних опе­рацій;

· порядок укладення договорів на страхування майна, наданого в заставу;

· методи управління проблемними кредитами тощо.

В економічному сенсі було б важливо здійснити такі заходи:

1. Знизити ціну кредиту та розширити його доступ для ширшого кола клієнтів. Процентні ставки банків за кредитами можна зменшити, якщо клієнт приносить банку значні доходи за валютними операціями, акре­дитивами, гарантіями тощо. Така політика потребує диверсифікації банківських операцій, надійної та ефективної системи контролю відносин з кожним клієнтом. Процентна ставка банків за кредитами може бути зменшена, якщо позика диверсифікує кредитний портфель банку. Пропонується при укладанні кредитних договорів передбачати постійне коригування процентної ставки у випадку зміни облікової ставки Національного банку України, темпів інфляції тощо.

2. На сучасному етапі для стимулювання надання банками довготерм­інових позик на інвестиційну діяльність необхідно таке: по-перше, вирі­шити питання надання пільг щодо створення обов'язкових резервів, опо­даткування доходів і використання прибутку банків; по-друге, створити умови для акумуляції у банках значних вкладів, щоб забезпечити необх­ідний обсяг кредитів, котрі мають надавати банки. Для цього необхідно стимулювати формування термінових депозитів шляхом диференціації норм обов'язкових резервів залежно від складу депозитів, зниження по­ датку на прибуток за процентами на термінові депозити.

3. На нашу думку, українським банківським установам у сучасних економічних умовах основний акцент під час вибору рішення про надан­ня кредиту позичальникам – юридичним особам необхідно робити на якість менеджменту, аналіз фінансових звітів і рахунків і, лише в останню чергу, на забезпечення

4. Здійснити адаптацію міжнародного досвіду кредитування до укра­їнської банківської практики, звернувши особливу увагу на розвиток кре­дитних ліній, овердрафтів, контокоренту, консорціумних кредитів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року №436-IV // http://www.zakon.rada.gov.ua.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. №2121 – ІІІ // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України”). – 2001. - №1 – с. 3 – 46.

3. Закон України ²Про заставу² від 02.10.1992 № 2654-ХІІ (зі змінами та доповненнями).

4. Закон України ²Про іпотеку² від 05.06.2003 № 898-IV // http://www.zakon.rada.gov.ua.

5. Закон України ²Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати² від 19.06.2003 № 979-IV // http://www.zakon.rada.gov.ua.

6. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999р. №679 – XIV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України”). – 1999. - №7 – с. 3 – 23.

7. Положення “Про кредитування”, затверджене Постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995р. №246 // http://www.bank.gov.ua.

8. Адамик Б. Національний банк і грошово-кредитна політика. – Тернопіль, 2002.

9. Алексєєв І.В. та ін. Гроші та кредит: Навч. посібник / І.В. Алексєєв, М.К.Колісник, О.Й. Вівчар, П.Г. Ільчук, І.Ю. Кондрат. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2004. – 168 с.

10. Базидевич В.Д. Державні фінанси. – К., 2002.

11. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314 с.

12. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра ек. наук, проф. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

13. Батковський В. Проблеми кредитування малого підприємництва. // Вісник НБУ. – 2005. – №4.

14. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва. – К., 2003.

15. Богатин Ю.В., Швандар В.А. Инвестиционный анализ. – М., 2000.

16. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. – К., 2002.

17. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 320 с.

18. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – 324 с.

19. Вітлінський В.В. Кредитний кризи комерційного банку. – К., 2000.

20. Вступ до банківської справи: Навч. посіб. / Відп. ред. М.І.Савлук. – К.: Лібра, 1998.

21. Гальчинський А. Теорія грошей. – К., 1998.

22. Головин Ю.В. Банки и банковские услуги в России: вопросы теории и практики. – М.: Финансы и статистика, 1999.

23. Головко А.Т., Грушко В.І., Денисенко М.П. та ін. ( За ред. О.С. Любуня та В.І. Грушко). Система банківського менеджменту: Навчальний посібник. – Київ: Фірма “ІНКОС”, 2004. – 480 с.

24. Гриджук Д.М. Забезпечення кредитних зобов¢язань у діяльності банків. – К., 2001.

25. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 510 с.

26. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероблено і доповнено / М.І.Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598 с.

27. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навчальний посібник / За ред. Б.Л. Луціва. – 2-ге видання, перероб. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 225 с.

28. Гуцал І.С. Банківське кредитування суб¢єктів ринку в трансформаційній економіці України. – Л.: ВАТ ²БІБЛЬОС², 2001.

29. Дзюблюк О. Ринок банківських послуг: теоретичні аспекти організації і стратегія розвитку в Україні. // Банківська справа. – 2005. – №3.

30. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. – К.: Поліграф книга, 2000.

31. Жуков Е.Ф. Деньги. Кредит. Банки. – М., 2002.

32. Іванов В.М., Софіщенко І.Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. – К., 2001.

33. Кириченко О.А., Міщенко В.І. Банківський менеджмент. – К., 2005.

34. Колісник М.К., Маслак О.О., Романів Є.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. – Львів: Видавництво національного університету “Львівська політехніка”, 2004. – 192 с.

35. Коростельов В.А. Управлінське консультування. – К., 2003.

36. Костіна Н. Гроші та грошова політика. – К., 2001.

37. Костюченко О.А. Банківське право. – К., 2001.

38. Костюченко О.А. Банківське право: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: МАУП, 2000. – 240 с.

39. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія та практика. – К., 2000.

40. Лантєв С.М., Денисенко М.П., Каьанов В.Г., Любунь О.С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід): Навчальний посібник. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 320 с.

41. Матвієнко В.П. Філософсько-економічні погляди. – К., 2003.

42. Мітюков І.О., Александров В.Т., Ворона О.І., Чедбаєва С.М. Фінансові послуги України: Енциклопедичний довідник. [У 6т.]. Т1. – К.: Укрбланковидав, 2001. – 762 с.

43. Мічурін Є.О. Житлове право України. – Харків, 2001.

44. Мочерний С.В. Основи економічних знань. – К., 2000.

45. Орлюк О.П. Банківське право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 376 с.

46. Остапишин Т.П. Основи банківської справи: Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 112 с.

47. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред д.е.н. проф. Ф.Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 461 с.

48. Руденко Л. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства. – К., 2002.

49. Савлук М.І. Гроші та кредит. – К., 2001.

50. Саніахматова Н.О. Підприємницьке право. – К., 2001.

51. Смолянська О.Б. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 384 с.

52. Сусіденко В.Т. Стратегія управління кредитною діяльністю комерційних банків. – К.: КДТЕУ, 1998.

53. Фабер С., Карчева Г. Фінансовий стан та основні проблеми в діяльності банків у 2004 році. // Вісник НБУ. – 2005. – №3.

54. Финансы, деньги, кредит. Ученик / Под ред. О.В. Соколовой. – М.: Юристъ, 2000.

55. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. – К., 2002.

56. Фролов С.М. Банківська справа та основи кредитного регулювання в Україні. – Суми, 2003.

57. Чайковський Я. Сучасний стан та перспективи розвитку банківського кредитування // Банківська справа. – 2005. – №2.

58. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. – К., 2002.

59. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання – Прес, 2003. – 535 с.


ДОДАТКИ

Додаток А

Таблиця А.1

Динаміка кредитів, наданих установами банків в економіку України в 2004–2005 рр. (за видами економічної діяльності)

Види економічної діяльності 2004 р. 2005 р. Відхилення
млн. грн. % млн. грн. % млн. грн. %
Усього, з них: 42035 100 67835 100 +25800 -
1. Кредити, надані суб’єктами господарювання, з них: 38721 92,1 58849 86,7 +20128 -5,4
1.1. Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 2644 6,3 4561 6,7 +1917 +0,4
1.2. Добування та обробна промисловість 13329 31,7 18559 27,4 +5230 -4,3
1.3. Будівництво 880 2,1 1556 2,3 +676 +0,2
1.4. Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту 15598 37,1 24598 36,6 +9000 -0,8
1.5. Транспорт 1599 3,8 2663 3,9 +1064 +0,1
1.6. Інші 4670 11,1 6913 10,2 +2243 -0,9
2. Кредити, надані фізичним особам 3313 7,9 8986 13,2 +5673 +5,3

Рис. А.1. Структура кредитів, наданих банками в економіку України, за станом на 1 січня 2005 р. (за видами економічної діяльності)

Додаток Б

Таблиця Б.1

Характеристики послуг банків з кредитування підприємств

№ з/п Послуга банку з кредитування Максимальний обсяг Процентна ставка, винагорода банку Термін Забезпечення
1 Овердрафт 15 – 40% від суми середньомісячного кредитного обороту За домовленістю (порівняно завищена) Короткостроковий Обороти за рахунком позичальника
2 Факторинг На суму поставлених товарів або наданих послуг 20 – 22% плюс факторингова комісія 0,75 – 5% Короткостроковий Не потребує забезпечення
3 Терміновий кредит За домовленістю За домовленістю (порівняно низька) 30 – 60 днів, фіксований термін погашення Не потребує забезпечення
4 Операції РЕПО з товарами На суму товару Винагорода банку – різниця цін продажу і купівлі Короткостроковий Товар
5 Кредитна лінія банку Кредит надається кілька разів у межах установленого ліміту 20 – 30% у національній валюті, 12 – 14% - в іноземній Короткостроковий та довгостроковий Необхідне
6 Інвестиційне кредитування На суму інвестиційного проекту Майбутній прибуток від діяльності підприємства Короткостроковий та довгостроковий Не потребує забезпечення
Проектне фінансування
7 Кредитні лінії ЄБРР 125000 – 5000000 доларів США 12 – 5% 1 – 5 років 120% від суми кредиту
8 Програма фонду ²Євразія² 100000 – 150000 доларів США 11 – 15% До 3 – 4 років Необхідне
Програми мікрокредитування
9 Програма мікрокредитування ЄБРР 100 – 75000 доларів США або в гривні До 16% Від 6 місяців до 3 років Необхідне
10 Програма мікрокредитування Німецько-українського фонду 100 – 100000 євро До 18,5% Від 6 місяців до 3 років Необхідне
11 Кредитна лінія Міністерства фінансів України для мікро-, малих та середніх підприємств 15000 – 5000000 доларів США 10 – 19% До 5 років 120% від суми кредиту

Додаток В

Таблиця В.1

Баланс ТзОВ "Фарт ЛТД" станом на 01 січня 2007 року

Статті балансу Код рядка На початок періоду На кінець звітного періоду

1. Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

в іноземній валюті

230

240

2,2

0,3

1,0

-

2. Поточні фінансові інвестиції 220 16,2 17,9

3. Поточні зобов’язання:

- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

- поточні зобов’язання за розрахунками:

з бюджетом

зі страхування

з оплати праці

620

530

550

570

580

16,2

15,8

-

-

0,4

17,9

15,6

0,2

0,6

1,5

Таблиця В.2

Баланс ТзОВ "Фарт ЛТД" станом на 01 січня 2007 року

Статті балансу Код рядка На початок періоду На кінець звітного періоду
1. Оборотні активи 260 69,3 67,3
2. Виробничі запаси 100 1,4 1,2
3. Тварини на вирощування та відгодівлі 110 - -
4. Незавершене виробництво 120 - -
5. Готова продукція 130 - -
6. Товари 140 3,0 17,2
7. Поточні зобов’язання 620 16,2 17,9
Таблиця В.3

Баланс ТзОВ “Фарт ЛТД” станом на 01 січня 2007 року

Статті балансу Код рядка На початок періоду На кінець звітного періоду
1. Оборотні активи 260 69,3 67,3
2. Поточні зобов’язання 620 16,2 17,9
Таблиця В.4

Баланс ТзОВ "Фарт ЛТД" станом на 01 січня 2007 року

Статті балансу Код рядка На початок періоду На кінець звітного періоду
1. Власний капітал 380 58,4 54,4
2. Забезпечення наступних витрат і платежів 430 - -
3. Необоротні активи 080 5,3 5,0
Таблиця В.5

Баланс ТзОВ "Фарт ЛТД" станом на 01 січня 2007 року

Статті балансу Код рядка На початок періоду На кінець звітного періоду
1. Забезпечення наступних витрат і платежів 430 - -
2. Поточні зобов’язання 620 16,2 17,9
3. Доходи майбутніх періодів 630 - -
4. Власний капітал 380 58,4 54,4
5. Довгострокові зобов’язання 480 - -
ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий