Реферат
Теорія держави і права
На тему:
Реалізація і застосування права
ЗМІСТ
1.Реалізація і застосування права.
2.Правосвідомість.
3.Законність, правопорядок і дисципліна.
Список літератури
1. Реалізація і застосування права
Реалізація права – це здійснення юридично закріплених і гарантованих державою можливостей, проведення їх у життя в діяльності людей та їх організацій.
Можна сказати, що правова норма реалізується тоді, коли вона втілюється у фактичній правомірній поведінці суб'єктів.
Суб'єктами реалізації права є ті особи, на яких воно поширює свою дію, тобто суб'єкти права. Об'єктом реалізації виступає система законодавства, наявний масив нормативно-правових актів.
Реалізація права, як процес втілення права в життя містить у собі:
1. Юридичні механізми реалізації права.
2. Форми безпосередньої реалізації права, коли фактичні життєві відносини знаходять юридичну форму.
Юридичні механізми реалізації права різноманітні, їх зміст визначається особливостями правової системи тієї чи іншої країни.
Безпосередня реалізація, тобто здійснення права у фактичній поведінці відбувається в трьох формах:
1. Дотримання заборон – пасивне дотримання вже існуючих заборон.
2. Виконання обов'язків – активна поведінка, що спрямована на виконання взятих на себе суб'єктом обов'язків.
3. Використання суб'єктивного права. Здійснюється в наступних формах:
а) фактичні дії (власник речі використовує її за прямим призначенням);
б) юридичні дії (дарування);
в) вимоги до зобов'язаної особи (вимога до боржника повернути борг);
г) позов – звернення до компетентного державного органу (наприклад, до суду) за захистом порушеного права.
Проблема методів (способів) реалізації права – це проблема формування у громадян, посадових осіб і організацій мотивів до виконання і дотримання юридичних норм.
Існує три основних методи:
1. Стимулювання.
2. Переконання.
3. Примус.
Застосування права (застосування правових норм) – це здійснювана компетентними державними органами, уповноваженими на це громадськими об’єднаннями або їх посадовими особами організаційно-правова діяльність, результатом якої є встановлення піднормативних, формально обов’язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб’єктів.
Ознаки застосування права:
1. Здійснюється органами або посадовими особами, наділеними функціями державної влади.
2. Має індивідуальний характер.
3. Спрямовано на встановлення конкретних правових наслідків – суб'єктивних прав, обов'язків і відповідальності.
4. Реалізується в спеціально передбачених процесуальних формах.
5. Завершується винесенням індивідуального юридичного рішення.
Види застосування права:
1. Позитивне – правозастосування, що здійснюється як обов'язкова умова нормальної реалізації деяких регулятивних норм (призначення пенсії).
2. Юрисдикційне – застосування санкцій охоронних норм за порушення диспозиції (відповідальність за крадіжку).
Як складний процес, правозастосування розпадається на ряд стадій, тобто відрізків процесу, що мають своє проміжне завдання і в силу цього мають відносну самостійність і завершеність.
Виділяються три основні стадії застосування права:
I. Встановлення фактичних обставин справи. Ця стадія протікає як процес доведення наявності або відсутності юридично значимих обставин (складовий предмет доведення) за допомогою фактів-доказів.
II. Формування юридичної основи справи. Воно містить у собі наступні правозастосувальні дії:
1. Вибір юридичної норми, що підлягає застосуванню.
2. «Вища критика» – перевірка дійсності норми у часі, просторі та за колом осіб.
3. «Нижча критика» – перевірка правильності тексту нормативно-правового акту.
4. З'ясування змісту норми права за допомогою тлумачення.
III. Вирішення справи – процес, що може бути розглянутий і як формально-логічний, і як творчий, і як державно-владний.
За результатами правозастосування виноситься акт застосування права. Тому в своєрідною додатковою стадією може виступити державно-примусова реалізація акту застосування права.
Акт застосування права – це правовий акт компетентного органу або посадової особи, виданий на підставі юридичних фактів і норм права, що визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб.
Особливості актів правозастосування:
1. Вони видані компетентними органами або посадовими особами.
2. Вони строго індивідуальні.
3. Вони виконують функції індивідуального регулювання.
4. Їхня реалізація забезпечується державним примусом.
Класифікація актів застосування права:
I. За суб'єктами прийняття.
1. Акти органів державного управління.
2. Акти контрольно-наглядових органів.
3. Акти судових органів.
4. Акти органів місцевого самоврядування.
II. За способом прийняття.
1. Прийняті колегіально.
2. Прийняті одноосібно.
III. За характером правового впливу.
1. Регулятивні.
2. Охоронні.
IV. За значенням у процесі застосування права
1. Допоміжні.
2. Основні.
V. За формою.
1. Мають вид окремого документу. До таких актів належить вирок суду.
2. Резолюція на інших матеріалах справи. До таких актів належить затвердження прокурором обвинувального висновку.
3. Усний вигляд. До таких актів належить накладення штрафу за проїзд без квитка.
Вимоги до актів правозастосування:
1. Обгрунтованості.
2. Законності.
Структура акту застосування права:
1. Вступна частина. Складається з елементів: найменування акту; орган (посадова особа), що видав акт; час видання; адресат (на кого спрямовано акт).
2. Описова частина. Складається з фактичних обставин справи, доказів тощо.
3. Мотивувальна частина. Аргументація і обгрунтування прийнятого рішення.
4. Резолютивна частина (рішення в справі).
Юридичні колізії – протиріччя між правовими нормами, що регулюють ті ж самі суспільні відносини.
Види колізій:
1) між Конституцією і всіма іншими актами (вирішується на користь Конституції);
2) між законами і підзаконними актами (вирішується на користь законів);
3) між актами того самого органу (застосовується пізніше прийнятий акт);
4) між актами, прийнятими різними органами (застосовується акт, що має більш високу юридичну чинність);
5) між загальним і спеціальним актом (якщо вони прийняті одним органом, то застосовується останній, а якщо різними – то перший).
Способи розв’язання колізій:
1) Прийняття нового акту.
2) Скасування старого акту.
3) Внесення змін у діючі акти.
4) Систематизація законодавства.
5) Референдуми.
6) Тлумачення.
7) Переговорний процес через погоджувальні комісії.
8) Інші.
2. Правосвідомість
Правосвідомість є сукупністю уяв і почуттів, що виражають ставлення людей до права і правових явищ у громадському житті.
Правосвідомість – складне структурне утворення, у якому можна виділити раціональні компоненти, що зазвичай називаються правовою ідеологією.
Правова ідеологія – це ідеї, теорії, переконання, поняття, погляди, що виражають ставлення людей до діючого і бажаного права.
Основу правової ідеології повинна складати державно-правова ідеологія, тобто загальноприйнята (прийнята в даному суспільстві) система політичних і правових ідей. Правова ідеологія тісно пов'язана з юриспруденцією (юридичною наукою), що додає їй теоретичний, систематизований характер.
У правосвідомості можна також виділити емоційні структурні компоненти, що називаються правовою психологією.
Правова психологія – це почуття, емоції, переживання, що мають люди з приводу тих чи інших проявів права: видання правових норм, їх реалізації, законності тощо.
Можна сказати, що правова психологія є, свого роду, почуттям права і законності. Вона складається стихійно і носить неформальний, несистематизований характер. В той же час у правосвідомості правова психологія як би займає перше місце, порівняно з правовою ідеологією. Це пов'язано з тим, що, як правило, правові почуття й емоції виникають раніше, ніж правові ідеї. Правова психологія визначає повсякденну ціннісну орієнтацію суб'єктів у правовій сфері.
Аналіз ставлення людей до нормативно-правового акту дозволяє виділити в правосвідомості наступні елементи:
1. Інформаційний – наявність у свідомості того чи іншого суб’єкту певного об'єму інформації про нормативний акт. Ця інформація може бути як повною і всебічною, так і поверхневою, отриманою з чиїхось слів.
2. Оцінний – отримавши інформацію про нормативний акт, людина якось до нього ставиться, якось оцінює, порівнює з власними цінностями.
3. Вольовий – дізнавшись про нормативний акт і оцінивши його, людина вирішує, що вона буде робити в умовах, передбачених законом.
Класифікація правосвідомості:
I. За соціальним рівнем.
1. Повсякденна – властива основній масі членів суспільства, формується на базі повсякденного життя громадян у сфері правового регулювання.
2. Професійна – складається в ході спеціальної підготовки, у процесі здійснення юридичної діяльності (правосвідомість юристів).
3. Наукова – характерна для дослідників, науковців, що займаються питаннями дослідження правового регулювання суспільних відносин (правознавство).
II. За суб'єктами (носіями) – з точки зору масовості.
1. Індивідуальна – правосвідомість конкретного індивіда.
2. Групова – колективні уяви і почуття формальних і неформальних груп, верств суспільства, професійних співтовариств, злочинних угруповань.
3. Масова – характерна для нестабільних, тимчасових об'єднань людей.
4. Суспільна – правові погляди націй і народностей.
Правова культура.
Під правовою культурою розуміється обумовлений всім соціальним, духовним, політичним і економічним ладом якісний стан правового життя суспільства, що виражається в досягнутому рівні розвитку правової діяльності, нормативно-правових актів, правосвідомості і, в цілому, у рівні правового розвитку суб'єкта (людини, різних груп, усього населення), а також ступеня гарантованості державою і громадянським суспільством свобод і прав людини.