Порядок і правові наслідки оголошення громадянина померлим (стр. 1 из 2)

План

1. Порядок і правові наслідки оголошення громадянина померлим

2. Поняття, зміст та порядок укладення, зміни і розірвання договорів

3. Спадкування за заповітом

1. Порядок і правові наслідки оголошення громадянина померлим

Громадянин може бути оголошений померлим в судово­му порядку в разі, коли в місці його постійного проживан­ня нема відомостей про місце його перебування протягом трьох років, та якщо він пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю (землетрус, паводок, обвал тощо) або дають підставу припускати його загибель від певного не­щасного випадку (пожежа, повітряна, залізнична чи авто­мобільна катастрофа) — протягом шести місяців.

В особ­ливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти в зв'яз­ку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.

Згідно ст.264 ЦПК України рішення суду про оголошення громадянина померлим е підставою для реєстрації смерті в органах ЗАГСу і видачі свідоцтва про смерть. Тобто, у випадку смерті одного з подружжя, або оголошення його померлим, правовідноси­ни між подружжям припиняються і останній може вступи­ти в інший шлюб, не піднімаючи питання про розірвання шлюбу.

Військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті в зв'язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.

Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. В разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі.

Порядок оголошення громадянина померлим визначається главою 35 Цивільного процесуального кодексу Української РСР.

В разі з'явлення або виявлення місцеперебування громадянина, оголошеного померлим, відповідне рішення скасовується судом.

Незалежно від часу свого з'явлення, громадянин може зажадати від будь-якої особи повернення майна, що збереглося і безоплатно перейшло до цієї особи після оголошення громадянина померлим.

Особи, до яких майно громадянина, оголошеного померлим, перейшло за відплатними угодами, зобов'язані повернути йому це майно, коли буде доведено, що в момент придбання майна вони знали, що громадянин, оголошений померлим, є живим.

Якщо майно оголошеного померлим перейшло за правом спадкування до держави і було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення громадянина померлим йому повертається сума, виручена від реалізації майна.


2. Поняття, зміст та порядок укладення, зміни і розірвання договорів

Договором у цивільному праві визнається угода двох і більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань. Договір є угодою, але поняття "угода" ширше від поняття "договір", угоди можуть бути односторонніми, двосторонніми і багатосторонніми. Тобто, будь-який договір завжди є угодою, але не кожна угода є договором. Відповідно, на договори поширюються правила щодо умов дійсності угод, щодо підстав визнання їх недійсними й інші положення про угоди.

В сучасних умовах особливо зросла роль договору як основної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві.

Визначальним моментом договору є згода сторін.

Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Лише як виняток, з метою забезпечення інтересів держави, її громадян, законодавство передбачає можливість примусити того чи іншого суб'єкта укласти договір. Так, Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" (22 грудня 1995 р.) в певних випадках зобов'язує суб'єктів господарської діяльності, будь-якої форми власності, укласти контракт на виконання державного замовлення.

Свобода договору передбачає вільний вибір контрагента. Так, законодавець, піклуючись про інтереси громадян, "Положенням про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" (від 28 вересня 1996 p.) зобов'язує власників автомобілів укласти договір-страхування цивільної відповідальності, але він не обмежує їх у праві вибору страхової компанії.

Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти як договір, який безпосередньо передбачений ЦК України чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує в собі ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір. У сторін є можливість проявити своє бачення змісту договору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподілити обов'язки в договорі за своїм розсудом.

Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класифікація угод (консенсуальні й реальні, сплатні й безоплатні, абстрактні й каузальні тощо). Але договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх поділ.

Так, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні й безіменні. Іменні договори це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов'язків сторін (Закон "Про лізинг", Закон "Про оренду державного та комунального майна"). Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський договір, франчайзинг, інжиніринг тощо).

Система цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками може бути побудована на тих же засадах, що і система зобов'язань, які виникають із договорів.

Договір є взаємною угодою, тому в договорі містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, і становить зміст договору.

Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо в тих випадках, коли мова йде про встановлення самого факту укладання договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умовами виступають предмет і ціна. Для договору майнового найму окрім предмета і ціни істотною умовою є ще й строк договору. "Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення" серед істотних умов договору називає якість, асортимент тощо.

Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Так, відсутність в договорі купівлі-продажу ціни позбавляє його сенсу. В той же час в договорі дарування відсутність ціни не лише не впливає на його зміст, а й взагалі не створює перешкод (звичайно, поки мова не йде про необхідність сплатити державне мито).

Таким чином, істотні умови договору це:

а) умови, які безпосередньо зазначені в законі;

б) умови, які необхідно погодити саме для даного виду договору;

в) умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін. Звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши, договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків по проведенню капітального і поточного ремонту. Але у відповідності з чинним законодавством, за загальним правилом, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний - наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Погодження цих умов відбувається в процесі переговорів, які передують укладанню договору.

Загальний порядок укладання договорів регулюється відповідними статтями ЦК України. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що знаходить своє вираження у запропонованому проекті договору, називається офертою, а особа, яка з нею звертається - оферентом. Ініціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, поставщик, підрядчик). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам:

а) в ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона не є офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує;

б) оферта повинна бути адресована конкретній особі. Тому різного роду об'яви, реклами, прайслисти не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту.

Для укладання договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій була адресована оферта, дала згоду прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцепт. Акцептантом може бути лише та особа, якій була адресована оферта. Якщо згоду укласти договір дає інша особа, це є нова оферта, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який при позитивній відповіді стане акцептантом.

Акцепт повинен бути повним і безумовним. Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією, але бажає внести в умови договору деякі корективи, скажімо зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати не залізницею, а автомобільним транспортом, не поквартально, а помісячне, то така відповідь не є акцептом, а новою офертою.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.