Кафедра конституційного права
На тему: "Прийняття нової конституції україни- завершення правового оформлення самостійної держави"
З М І С Т
Вступ
1. Конституційний процес в Україні.
2. Питання реалізації Конституції України.
3. Конституція України в дії.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Основою правової системи нашої держави є Конституція України. Це означає, що норми усіх галузей права, нормотворча, правозастосовча та інші діяльності щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію. Взагалі "правова система держави" - дуже широке поняття. До її складників слід додати всі юридичні установи (суди, прокуратуру, різноманітні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідного профілю, наприклад, санітарну інспекцію, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, адвокатуру тощо). До організаційної структури правової системи належать також державні органи, які видають правові акти, наприклад, Верховна Рада України - орган, що видає закони; районна державна адміністрація, що у межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови; а також велика кількість державних і громадських організацій, громадян, яким адресовано правові приписи. Інакше кажучи, правова система суспільства - це відповідний його розріз, сфера правового регулювання, яке здійснюється у даному суспільстві.
Конституції держави притаманна велика об"єднуюча сила щодо охоплення всіх верств населення, всіх політичних сил процесом досягнення порозуміння у суспільстві, якщо й не з усіх, то з переважної більшості спірних питань.
Конституція - Основний Закон нашої держави. Основним він є тому, що будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному рівні закріплює найважливіші якісні риси, які характеризують суспільний і державний лад України.
Прийняття Конституції є актом історичної відповідальності її авторів, депутатів Верховної Ради, які проголосували за неї, перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями.
Це виважений і свідомий поступ, який обрав наш народ.
1. Конституційний процес в Україні.
В аспекті державотворення досить непростим в останні роки був конституційний процес в Україні. На нього суттєво впливали притаманні перехідному періоду розвитку суспільства протиріччя між високою динамічністю політичних процесів і необхідністю збереження стабільності політичної системи, законності, правопорядку, між завданнями побудови демократичної держави, цивілізованого громадянського суспільства і необхідністю подолання антидемократичної спадщини, між новими демократичними інститутами, широкими політичними правами і свободами громадян і формами їх реалізації у політичній практиці.
Прийняття Конституції України стало вагомим фактором зняття можливих державно-правових конфліктів, активізації державотворчого процесу. Ідеологія державотворення найбільш чітко втілена в конституційних приписах, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; що її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою; що людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Ці світові конституційно-правові цінності, які закріплені в Конституції України, визначають філософію і ідеологію державотворення. Разом з тим це - і ті цінності, заради яких владні структури повинні співпрацювати в режимі консенсусу, а не конфронтації.
Президент України Л. Кучма в доповіді з нагоди 5-ї річниці незалежності України підкреслиів необхідність усвідомлення нової Конституції як гарантії незалежності України, реформаторської розбудови держави, суспільного договору, механізму конструктивної взаємодії усіх гілок влади в інтересах всебічного розвитку і зміцнення України, як фундаментального правового регулятора, засобу утвердження України у світі, створення сприятливого інвестиційного клімату для всього нашого господарського комплексу.
В характеристиці значення Конституції для державотворчого процесу вважаємо необхідним звернути увагу на положення, що Конституцію слід оцінювати і як механізм конструктивної взаємодії усіх гілок влади. Вважаєсо, що новий Основний Закон в цілому закріпив такий механізм взаємодії, чітко визначивши компетенцію різних гілок влади, а також зафіксувавши, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Разом з тим при обговоренні проекту Конституції України обгрунтовувалась пропозиція про необхідність на конституційному рівні закріпити не тільки поділ влад, а й вимогу взаємодії владних структур. Законодавцем вона не була сприйнята, що, однак, не свідчить про хибкість цієї ідеї. До речі, ст. 6 Конституції Республіки Молдова 1994 р., ст. 6 Конституції Республіки Бєларусь 1994 р. встановили обов"язок владних структур взаємодіяти між собою. Закріплення такої вимоги в Основному Законі мало б суттєве значення для вирішення конституційних конфліктів, недоведення ситуації в країні до жорсткої конфронтації між владними структурами.
Оскільки таке положення не дістало закріплення в Основному Законі, то необжідні інші механізми забезпечення взаємодії Президента, парламенту, Уряду України. Це може бути: Уповноважений Президента у Верховній Раді; систематична присутність Президента, Прим"єр-Міністра на засіданнях парламенту (така практика досить поширена в багатьох країнах світу); спеціальні парламентські процедури розв"язання конфліктів, утворення відповідних погоджувальних комісій, комітетів; ефективна діяльність Конституційного Суду по забезпеченню конституційної законності, тлумачення Основного Закону тощо. Такі механізми необхідно знаходити і втілювати на практиці з метою забезпечення соціальної злагоди, ефективності функціонування органів державної влади.
Разом з цим в умовах соціально-економічної стабільності конфлікти можливі між центром і місцями, насамперед з питань бюджету, його розподілу. Конституція посилила повноваження Президента України і Кабінету Міністрів по формуванню владних структур на місцях, що дає можливість виконавчій владі ефективно впливати на процеси, що розвиваються на місцях. Так, голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Причому голови місцевих держадміністрацій при реалізації своєї компетенції відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, тобто глава райдержадміністрації підзвітний і підкконтрольний главі обласної державної адміністрації. Рішення голів місцквих держадміністрацій, які суперечать Конституції і законам України, іншим законодавчим актам України, можуть бути згідно із законом скасовані Президентом України або головою держадміністрації вищого рівня.
Розвиток демократичних процесів на місцях має принципове значення для побудови в Україні соціальної, правової держави. Виходячи з цього, Конституція встановлює, що місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам в частині повноважень, делегованим їм відповідними районними або обласними радами. Обласна, районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої держадміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої адміністрації (ст. 118 Конституції). Таким чином, ця конституційна норма закріплює можливості впливу органів самоврядування на місцеві виконавчі структури. Разом з тим слід врахувати й те, що в сучасних економічних і політичних умовах, багатоманітності думок щодо напрямів реформування суспільних відносин набрати дві третини голосів депутатського корпусу досить непросто.
Згідно з Основним Законом місцеві держадміністрації повинні забезпечувати виконання Конституції і законів України, актів президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян, виконання державних і регіональних програм соціально- економічного і культурного розвитку, ппрограм охорони навколишнього серидовища, підготовку і виконання обласних і районних бюджетів. Відповідно між держадміністрацією і органами місцевого самоврядування районного і обласного рівня можуть виникати конфлікти з питань бюджету, соціально-економічного розвитку території, приватизації державного майна. Суттєве значення має положення п. 6 ст. 119 Конституції, що місцеві держадміністрації повинні взаємодіяти з органами місцевого самоврядування. Дана конституційна вимога є досить грунтовною, що не була реалізована в ст. 6 Конституції щодо взаємодії законодавчої, виконавчої та судової влади. Конфлікти між владними і самоврядними структурами на місцях впливають і на взаємовідносини між законодавчою, виконавчою гілками влади, Президентом.
2. Питання реалізації Конституції України.
Питання практичної реалізації принципів та норм Конституції України, втілення їх у повсякденне життя суспільства і держави, забезпечення орієнтації на них кожного громадянина нашої країни - це питання не менш важливе і складне, ніж прийняття самої конституції. Безумовно, Конституція України вже зараз діє, діє повністю, без будь-яких обмежень з часу свого офіційного прийняття 28 червня 1996 року. Але не менш зрозуміло й те, що впровадження принципів та норм Конституції у життя, їх втілення безпосередньо у соціальну практику - процес достатньо довгий. Авжеж слід прийняти відповідні, передбачені у самій Конституції конституційні закони, за допомогою яких визначаються, наприклад, плрядок створення, статус та форми діяльності відповідних державних та самоврядних інституцій, вирішуються питання пов"язані з правами та обов"язками громадян України, іноземців та осіб без громадянства, регулюються питання мовної політики держави тощо. Але перед усім слід забезпечити існування, сворити відповідні матеріальні, організаційні, пов"язані зі свідомістю людей передумови вирішення усіх наведених та багатьох інших різнопланових вимог успішного розвитку конституційного процесу. При цьому слід ураховувати, що переважна більшість цих проблем вирішується з великими труднощами. Візьмемо, наприклад, питання мовної політики держави. В Конституції України це питання вирішується на принципово демократичних засадах, з однією непорушною умовою - українська мова, яку Конституція визначає як державну мову, повинна набувати все більшого поширення, вивчення та застосування. На практиці, проте, це зовсім не так. Білш того, у деяких регіонах, користуючись тим, що новий, передбачений ст. 10 Конституції України закон про мови ще не прийнятий, видають нормативні акти, які практично обмежують використання української мови у державному та суспільному житті.