Склад злочину 4

Курсова робота „Склад злочину” ПЛАН : Вступ Поняття та функції складу злочину; Класифікація складів злочину; Елементи складу злочину; Ознаки складу злочину:

Курсова робота

„Склад злочину”


ПЛАН :

Вступ

1.Поняття та функції складу злочину;

2.Класифікація складів злочину;

3.Елементи складу злочину;

4.Ознаки складу злочину:

а) обов’язкові ознаки;

б) факультативні ознаки;

5.Значення складу злочину при кваліфікації злочинів;

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кримінальне право як наукова дисципліна головним чином вивчає злочин і покарання. Саме злочин і покарання - це сторони всього кримінального права і законодавства. Ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально-правової охорони, кримінального правосуддя. Тому дуже велике значення має визначення поняття злочину.

Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім відсутнє, або є формальним.

В Україні поняття злочину не лише має значне теоретичне обгрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення.

Злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину[1] .

Наведене мною поняття злочину є формально-матеріальним і містить вказівку на такі обов’язкові ознаки злочину:

- злочином є лише діяння;

- це діяння вчинене суб’єктом злочину;

- воно є винним;

- діяння є суспільно небезпечним;

- воно передбачене чинним КК;

- кримінальна караність діяння.

Злочин, як реальний факт, не може служити підста­вою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність.

Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та ха­рактеру певного виду злочину, утворює склад злочи­ну, факт встановлення якого і є підставою для кримі­нальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

1. Поняття та функції складу злочину

Чинний КК, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину - це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. Її формулювання базу­ється на законодавчому визначенні підстави криміна­льної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретич­ному узагальненні ознак складів злочинів, що перед­бачені нормами Особливої частини КК.

Ст. 2 КК як підставу кримінальної відповідальності визначає факт "вчинення особою суспільно небезпеч­ного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом".

Законодавче визначення підстави кримінальної від­повідальності надає можливість виділити такі харак­терні риси складу злочину :

1. відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння володіє різноманітними ознаками об'єктивного й суб'єктивного характеру. Але, при цьому, криміна­льним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні і типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримі­нальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспіль­ної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;

2. склад злочину - це законодавче поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріп­лені в законі про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 3 КК "законодавство України про кримінальну відповідальність становить Криміналь­ний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права".

Тобто, ознаки складу злочину встановлюються ли­ше кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять норматив­но-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими бланкетними диспозиціями від­повідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів (наприклад ознаки складів зло­чинів, передбачених ст.ст. 247 та 274 КК).

Класичний принцип "nullumcrimensinelege" пе­редбачає, що усі кримінально карані діяння мають бу­ти описані у кримінальному законі. Згідно з цим принципом правові звичаї не можуть визначати зло­чинність діяння.

Неприпустимо також і застосування аналогії, яка означає можливість притягнення до кримінальної від­повідальності особи за діяння, яке прямо не передба­чене кримінальним законом, але оцінюється як суспі­льно небезпечне за іншою кримінально-правовою нор­мою, найбільш близькою за своїми ознаками до вчи­неного діяння.

Чинне кримінальне законодавство України пе­редбачає повну заборону застосування аналогії. Ча­стина 4 ст. З КК прямо вказує, що застосування за­кону про кримінальну відповідальність за аналогі­єю заборонено.

Склад злочину - це, насамперед, сукупність пе­редбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому, що відповідно до кримінально-процесу­ального законодавства України усуває можливість настання криміналь­ної відповідальності[2] .

Історія розвитку кримінально-правової науки свід­чить про те, що спочатку поняття "склад злочину" мало не матеріальне, а виключно процесуальне значення. Під ним розумілися лише слі­ди, що їх залишає злочинне діяння в матеріальному світі: мрець, знаряддя вбивства, знаряддя та засоби вчинення інших злочинів тощо. За таких обставин встановлення складу злочину надавало можливість переконатися в наявності події злочину і являло собою першу стадію процесу. Другою стадією був так званий спеціальний розшук злочинця.

Наукова розробка інституту складу злочину призвела до того, що поняття "склад злочину" міцно завоювало по­зиції у матеріальному праві - передусім кримінальному праві Німеччини, де до середини XIX століття склалося відносно стале вчення про склад злочину.

З огляду на сучасне вітчизняне кримінальне право, можна дійти висновку, що злочин являє собою конкретний акт поведінки особи, а склад злочину - юридичну абстракцію, його законодавчу модель, без якої конкретне діяння неможливо визнати злочинним.

Наука кримінального права визначає не лише зага­льне поняття складу злочину, а й поняття складів окремих груп злочинів, що посягають на однорідні су­спільні відносини, наприклад, на статеву свободу та статеву недоторканність особи (ст.ст. 152-156 КК), власність (ст.ст. 185-198 КК).

Склади певних злочинів (вбивство, грабіж, контра­банда, самоправство тощо) визначаються відповідни­ми нормами кримінального закону. Диспозиціями цих норм передбачено найбільш характерні та специфічні ознаки, що притаманні конкретному злочинові.

Склади конкретних злочинів охоплюють не лише закінчений злочин, а й готування чи замах на злочин, а також дії співучасників у вчиненні злочину. При цьо­му склади таких злочинів визначаються не лише за допомогою норм Особливої частини КК, а й з викори­станням норм Загальної частини КК (ст.ст. 14, 15, 26, 27, 28, 29, ЗО), що містять у собі характеристику як об'єктивних, так і суб'єктивних ознак указаних різно­видів злочинної діяльності.

У сучасному кримінальному праві значення складу злочину вбачається, насамперед, в його функціях, тоб­то в тій ролі, яку виконує поняття складу злочину в боротьбі із злочинністю і правозастосовчій діяльності.

Наукою кримінального права визначено, що склад злочину, як один із найбільш важливих інститутів, ви­конує наступні функції:

а) Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності[3] . Законною підставою кримінальної відповідальності склад злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі і більш ніде. Єдиною підставою - тому, що іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що не містить складу злочину, не може бути

підста­вою кримінальної відповідальності. Достатньою під­ставою - тому що встановлення складу злочину - це все (необхідні мінімум і максимум), що вимагається для притягнення особи до кримінальної відповідаль­ності. Необхідною підставою - тому що склад злочину виступає необхідною умовою такої відповідальності. Без встановлення складу злочину кримінальна відпо­відальність виключається;

б)Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі розслідування і є головним завданням будь-якого розслідування. Інші факти, які не мають відношення до складу злочину, не мають значення для кваліфікації злочинів. Вони можуть мати інше кримінально-правове, циві­льно-правове тощо значення;

в)Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежову­ється злочинна поведінка від незлочинної, один склад злочину від іншого. КК не містить двох складів злочи­нів, які були б повністю ідентичні за всіма ознаками;

г)Гарантійна функція складу злочину полягає в то­му, що точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав людини. Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, по­винна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Застосування закону, який посилює чи зменшує відповідальність за фактично вчинене є не­припустимим. Крім того, існування поняття складу злочину надає кожному громадянинові можливість самоорієнтації, обмежуючи рамки його свободи через точний опис протиправної поведінки.

Суттєве значення складу злочину полягає також і в тому, що він конкретизує, наповнює правовим змістом саме поняття злочину.

Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні. Вони по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя - злочинів.

У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільно небезпечного діяння, що посягає на суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону. Воно охоплює лише найбільш характерні і суттєві ознаки, притаман­ні кожному злочину, вказує на найбільш важливі соці­альні і правові властивості злочину, завдяки яким останній відрізняється від інших правопорушень.

Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі окремих складів злочину, що виступа­ють як своєрідна міра, масштаб злочину.

Поняття злочину відповідає на питання, що є зага­льним для усіх злочинів, а поняття складу злочину -чим відрізняється один злочин від іншого.

Отже, поняття злочину і поняття складу злочину перебувають між собою у співвідношенні форми та змісту. При цьому, поняття злочину є формою, а по­няття складу злочину - змістом.

2. Класифікація складів злочину

Побудова складів злочинів підпорядкована пев­ним закономірностям, які залежать від розташування елементів і ознак складу злочину між собою. Вихо­дячи з цих закономірностей, прийнято виділяти види складів злочинів:

1. За ступенем суспільної небезпеки розрізняють:

- ос­новний;

- кваліфікований;

- особливо кваліфікований;

- склади злочинів із пом'якшуючими обставинами;

2. Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють :

- Простий;

- Складний;

3. Залежновід конструкції об'єктивної сторони розрі­зняють:

- Матеріальний;

- Формальний;

- усіче­ний;

- формально-матеріальний.

Зараз я спробую дати характеристику кожному з видів складів злочину.

Основний (простий)- це склад злочину певного виду без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом'якшую­чих обставин. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство), ч. 1 ст.185 КК (крадіжка).

Кваліфікований це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто таки­ми, що обтяжують покарання і впливають на кваліфі­кацію. Це, наприклад, склад злочину, що описаний у ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство при обтяжуючих об­ставинах), ч.2 ст. 186 КК (грабіж, вчинений повтор­но).

Особливо кваліфікованим - склад злочину з особ­ливо кваліфікуючими обставинами (ознаками). У та­кому складі міститься вказівка на обставини, що до­дають злочинові особливої суспільної небезпеки. Та­кими є, наприклад, склади злочинів, що описані у ч.ч. З, 4, 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проник­ненням у житло, вчинена у великих розмірах, вчинена в особливо великих розмірах або організованою гру­пою).

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами (інколи його ще називають привілейованим)- це склад злочину з обставинами (ознаками), що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину. До таких складів злочинів належать, зокрема, склади злочинів, описані у ст.ст. 116-118 КК (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилю­вання, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство при перевищенні меж необ­хідної оборони або у разі перевищення заходів, необ­хідних для затримання злочинця).

Простий склад злочину містить опис ознак одного діяння, що посягає на один об'єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини (напри­клад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 КК).

Складний склад злочину характеризується наявніс­тю:

а) двох і більше безпосередніх об'єктів (наприклад, склад розбійного нападу - ст. 187 КК);

б) двох форм вини - складної (змішаної) (наприклад, склад умисно­го тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за со­бою смерть потерпілого - ч. 2 ст. 121 КК);

в) двох або більше дій, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину (наприклад, ст. 357 КК - викрадення, привла­снення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем...).

До числа складних відносяться також склади зло­чинів, об'єктивна сторона яких характеризується різ­ними способами вчинення злочину або настанням різ­них наслідків.

Злочини з матеріальним складом - це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки е обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. У таких складах об'єк­тивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. До злочинів з матеріальним складом відноситься вбивство (статті 115-119 КК), крадіжка (ст. 185 КК) та інші.

Злочини з формальним складом - це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінчени­ми з моменту вчинення зазначених у законі дій.

Безумовно, що і в злочинах з формальним складом має місце настання певних наслідків, але вони не від­несені законом до числа ознак злочину і знаходяться немовби за межами складу злочину. Настання таких наслідків не впливає на кваліфікацію злочину і може враховуватись лише при призначенні покарання. До злочинів із формальним складом відносяться одер­жання хабара (ст. 368 КК), дезертирство (ст. 408 КК), хуліганство (ст. 296 КК) та інші.

Різновидом злочинів із формальним складом ви­знаються так звані усічені склади злочинів , які у зв'яз­ку з їх підвищеною суспільною небезпекою визнають­ся закінченими на більш ранніх стадіях вчинення зло­чину: готуванні або замаху. Момент закінчення злочи­ну у таких складах переноситься на стадію поперед­ньої злочинної діяльності. Так, розбій (ст. 187 КК) вважається закінченим із моменту нападу, а не з мо­менту заволодіння майном, а бандитизм (ст. 257 КК) - з моменту організації банди. Іншими словами, закон конструює ці злочини таким чином, що вони вважа­ються закінченими з моменту вчинення діяння, яке за своїм змістом є попередньою злочинною діяльністю.

У кримінально-правовій літературі згадується ще й про формально-матеріальні склади злочинів[4] . До цих складів відносяться злочини, момент закінчення яких пов'язаний як з часом вчинення діян­ня, так і з часом настання передбачених у відповідній нормі наслідків. Типовим прикладом є особливо кваліфікований склад зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК). Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування мало­літньої чи малолітньогоє одним юридичним складом злочину- це і є формально-матеріальний склад злочину: якщо в спе­цифічну конструкцію особливо кваліфікованого скла­ду зґвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить - зґвалтування малолітньої чи малолітнього - цей склад розглядаєть­ся як формальний[5] .

До цього ж виду складів злочину віднесено і такі злочини, що вважаються закінченими як з моменту настання злочинного наслідку, так і з моменту вчи­нення замаху на його досягнення (наприклад, посяган­ня на життя судді, народного засідателя чи присяжно­го у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя - ст. 379 КК).

3. Елементи складу злочину

Як уже зазначалось, склад злочину утворює лише певна кількість ознак, що встановлюється тільки кри­мінальним законом.

Сам термін "склад" передбачає наявність якоїсь єд­ності, чогось цілого, що утворюється з певних складо­вих частин.

Наука в багатьох випадках при дослідженні якогось складного явища вдається спочатку до його розподілу на складові, які дослідити простіше, а згодом, склада­ючи вже досліджені складові до одного цілого, формує уяву стосовно явища в цілому.

Кримінально-правова наука, досліджуючи інститут складу злочину, вдалася саме до такого прийому, що дало можливість отримати позитивні результати.

Склад злочину – це юридичне поняття і юридичне визначення окремого злочину, єдність та сукупність всіх його ознак.

Треба підкреслити, всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяються на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:

1.Ознаки, які характеризують об’єкт злочину, його суспільну спрямованість на заподіяння певної суспільно небезпечної шкоди;

2.Ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину – дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя, і т.ін.);

3.Ознаки, які характеризують діяча – його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

4.Ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку – психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо.

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного боку, називаються елементом складу злочину.

Такими є:

1.Об’єкт злочину ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Ознаками об’єкту злочину є:

а) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону;

б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди в сфері цих суспільних відносин – пошкодженість, вразливість об’єкта;

в) предмет – матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільно небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

2.Об’єктивна сторона злочину – це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину.

Такими ознаками є:

а) дія – тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температури, фізіологічних процесів і т.ін.;

б) бездіяльність – тобто невиконання особою своїх юридичних обов’язків;

в) злочинні наслідки – ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;

г) причинний зв’язок – між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

3. Суб’єкт злочину – це ознаки, які характеризують автора злочину:

а) фізична особа – тільки фізичні особи визначаються суб’єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними;

б) вік особи – досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність :

-загальна дієздатність – з 16 років;

-виключна дієздатність – з 14 років;

-особлива дієздатність – з 18 років;

в) осудність – здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб’єкта (спеціальний суб’єкт):

-громадянство;

-посадова особа;

-військовослужбовець;

-фах;

-рецидивіст;

-особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі;

-особа, що підлягає призову на строкову військову службу;

-працівник транспорту;

-член виборчої комісії;

-родинні відносини (батьки, діти).

4. Суб’єктивна сторона – це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:

а) умисел – вчинення злочину навмисно;

б) необережність – вчинення злочину необережно;

в) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

г) мета злочину – ідеальні зміни в оточенні суб’єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину;

д) емоції – почуття та переживання суб’єкта під час вчинення злочину.

4. Ознаки складу злочину

а) обов’язкові ознаки

Таким чином, в межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: обов'язкові ознаки, і другу групу склада­ють факультативні (необов'язкові) ознаки.

З цих ознак, що наповнюють правовий зміст еле­ментів складу злочину, обов'язковими, тобтонеобхід­ними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких ознак свід­чить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'я­зкових ознак складу злочину відносяться:

а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;

б) злочинна дія (бездіяльність);

в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

г) вина (умисел або не­обережність).

б) факультативні ознаки

Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочи­ну. До таких ознак відносяться:

а) предмет злочину;

б) злочинні наслідки, причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення зло­чину;

в) ознаки спеціального суб'єкта (службове ста­новище, державно-правове становище тощо);

г) мотив, мета та емоційний стан.

У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпо­середньо в кримінальному законі, вони стають обов'яз­ковими для даного складу злочину і підлягають вста­новленню та доказуванню. Так, склад злочину, перед­баченого ст. 148 КК, має місце тоді, коли підміна чу­жої дитини вчинювалася з корисливих або інших осо­бистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа.

Розподіл ознак на обов'язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад зло­чину, а для конкретного складу (крадіжки чи зґвалту­вання) усі описані в законі ознаки є важливими та обов'язковими.

Окремі елементи та ознаки складу злочину отрима­ли своє законодавче визначення безпосередньо у кри­мінальному законі (зокрема, суб'єкт злочину – ст. 18 КК, осудність - ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, - ст. 23 КК); а інші, та­кі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, зна­ряддя, мотив законодавчого визначення не мають і ви­значаються кримінально-правовою наукою.

Теорією кримінального права ознаки складу злочи­ну, за логічним характером понять, що використову­ються для опису цих ознак, поділяються на позитивні й негативні.

Позитивні - виражені позитивними поняттями. Вони вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повинні бути присутні в ньо­го (наприклад, ч. 3 ст. 133 КК передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, що спричи­нило тяжкі наслідки).

Негативні - негативними поняттями, що вказують на відсутність певних якостей або властивостей (напри­клад, ч. 1 ст. 122 КК визначає умисне середньої тяж­кості тілесне ушкодження як таке, що не є небезпеч­ним для життя і не потягло за собою наслідків, перед­бачених у ст. 121 КК).

За специфікою опису в законі розрізняютьконкре­тно визначені й оціночні ознаки складу злочину.

Зміст перших чітко й однозначно зафіксовано в за­коні (наприклад, позбавлення життя при вбивстві). Оціночні ознаки отримують реальне значення лише в процесі їх тлумачення правозастосовчими інстанціями (наприклад, особлива жорстокість, шкода здоров'ю потерпілого, тяжкі наслідки тощо).

За стійкістю застосування ознаки складу злочину ще поділяються на постійні та перемінні.

Допостійних ознак складу злочину, відносяться ті, дія яких не змінюється протягом дії закону (напри­клад, спосіб при крадіжці - таємне викрадення).

Перемінними називаються ознаки бланкетних норм, що можуть неодноразово змінюватися протягом дії самої кримінально-правової норми (наприклад, ст. 286 КК, де йдеться мова про порушення правил до­рожнього руху або правил експлуатації транспорту).

Елементи й ознаки утворюють склад злочину лише при певній їх сукупності. Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину, чи його обов'язкової ознаки виключає можливість притягнення особи до криміна­льної відповідальності за даний злочин.

5. Значення складу злочину при кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочину є центральним питанням ви­рішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, якого заслуговує по­карання, можливо одержати тільки внаслідок прави­льної кваліфікації.

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, поперед­нього розслідування (досудового слідства), прокура­тури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаче­ними законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідальності[6] .

Кваліфікація являє собою певний розумово-логічний процес, що здійснюється за законами форма­льної логіки з використанням таких прийомів і мето­дів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного.

Через кваліфікацію дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспі­льно небезпечного діяння.

Необхідною умовою правильної кваліфікації є точ­не і достовірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння, а також глибоке знання діючого кримінального законодавства. Тобто, глибоке дослідження факту вчиненого діяння повинно поєднуватися з глибоким знанням закону.

Кваліфікація - це не тільки встановлення фактич­них даних про подію злочину, а й відшукання логіч­ного зв'язку між подією злочину і конкретним скла­дом злочину.

Кожен злочин має безліч ознак, але далеко не всі вони враховуються при кваліфікації: необхідно відібрати ли­ше ті юридично значущі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого діяння. І як­що їх сукупність буде відповідати сукупності передба­чених законом ознак, то це свідчить про наявність у діях винної особи складу певного злочину, а відсутність хоча б однієї з необхідних ознак - про відсутність у діях особи конкретного складу злочину.

Кваліфікація - це, насамперед, певний розумовий процес, що виражається в послідовному встановленні точної відповідності усіх ознак конкретного суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, закріп­леного кримінальним законом.

При цьому встановлення складу злочину, як підста­ви кримінальної відповідальності, є головним завдан­ням кваліфікації, а сам склад злочину виступає в якос­ті юридичної підстави кваліфікації.

Процес реалізації кваліфікації проходить ряд етапів, на кожному з яких здійснюється повний цикл пізнан­ня, наслідки якого відображаються в певних процесуа­льних документах: постановах слідчого та прокурора, ухвалах та вироках суду.

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію, розрі­зняють:

1. Офіційна (легальна) кваліфікація - це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваже­ними на те державою особами (працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями). Наслідки такої кваліфікації закріплюються в процесуальних до­кументах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обо­в'язковий характер (є юридично значущими).

2. Неофіційна кваліфікація - це відповідна правова оцінка, що дається окремими громадянами, науковця­ми у наукових статтях, монографіях, підручниках, на­вчальних посібниках, у виступах на наукових конфе­ренціях тощо. Така кваліфікація не має обов'язкового характеру (не є юридично значущою), відображає ли­ше позицію автора, але може враховуватись суб'єкта­ми офіційної кваліфікації.

У процесуальних документах, що складаються за результатами офіційної кваліфікації, висновки остан­ньої закріплюються за допомогою так званої формули кваліфікації.

Формула кваліфікації являє собою скорочену умовну вказівку на статті, частини й пункти статей Загальної та Особливої частин КК, якими передба­чена відповідальність за вчинене діяння. Фактично, це сукупність цифрових та буквених позначень, що вказують на кримінально-правові норми, які підля­гають застосуванню.

Висновок

Отже, значення складу злочину полягає в тому, що він єдиний і достатній показник наявності злочину, єдина підстава кримінальної відповідальності.

Тільки після встановлення в діяннях особи всіх елементів складу злочину є підстава стверджувати про скоєння нею конкретного злочину.

У Кримінально-процесуальному кодексі України зазначено, що кримінальна справа не може бути порушена, а порушення підлягає припиненню, якщо в діянні особи відсутній склад злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України).

У своїй роботі я розглянув елементи злочинів і вказав, що кожний злочин містить чотири елементи. В законі є ознаки, спільні для всіх складів злочинів. Так, візьмемо суб’єкт злочину. Такі його ознаки, як фізична, осудна особа, властиві для всіх злочинів. Чи, наприклад, об’єкт злочину – це завжди суспільні відносини, вони , безумовно, різні, але головне, що будь-який злочин завжди посягає на певні суспільні відносини і ні на що інше.

Є спільні для всіх злочинів ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторін.

Так от, ознаки, притаманні всім злочинам (їхнім складам), утворюють загальний склад злочину. Це, безумовно, не наукова абстракція. Загальний склад не закріплений в законі, він тільки описується наукою кримінального права і допомагає більш глибоко з’ясувати на підставі загальних ознак ознаки конкретних складів злочинів.

Природно, що загальний склад злочину визначається Загальною частиною кримінального права.

Конкретний же склад – це склад злочину, передбачений певною статтею КК. Конкретні склади злочинів вивчаються Особливою частиною кримінального права і описані в ній.

Отже, склади конкретних злочинів виконують важливу функцію, бо встановлюють підставу кримінальної відповідальності і передбачають можливість призначення заходів кримінально-правового характеру. Інакше кажучи, наявність в діях чи бездіяльності особи конкретного складу злочину є підставою для міркування про наявність злочину певного виду, за скоєння якого настає кримінальна відповідальність. Загальний склад злочину не виконує і не може виконувати цієї ролі.Найважливіші аспекти складу злочину полягають в тому, що останній є: підставою для кримінальної відповідальності, підставою для класифікації, показником наявності злочину та розмежування злочинів.

Також слід зазначити, що велику роль відіграє і кваліфікація, так у правозастосовчій діяльності правильна кваліфі­кація виступає необхідною умовою дотримання за­конності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя по кри­мінальних справах.

Список використаної літератури :

1.Конституція України – Київ, 28.06.96р.

2.Кримінальний кодекс України .

3.Кримінально-процесуальний Кодекс від 28.12.60р.

4.Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах. – К. 1995.

5.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.

6.Бажанов М.И.Уголовное право Украины. – Днепропетровск, 1992.

7.Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ – 2002р.

8.М.Й.Коржанський. Уголовне право України. Загальна частина. Курс лекцій. – Київ, 1996.

9.Н.В.Чернишова, М.В.Володько, М.А.Хазін. Кримінальне право України. Тези лекцій. – Київ – Наукова думка, 1995.

10. Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права. –Волгоград, 1992.

11. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За редакцією професора П.С. Матишевського, до­центів П.П. Андрушко, С.Д. Шапчепко. - К., 1997.

12. Навроцькйй В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. — К., 2000.


[1] Див. Кримінальний кодекс України – ч. 1 ст. 11.

[2] Див. КПК України – п. 2 ст. 6, ст. 213, 324.

[3] Див.: Бажанов М.И. Уголовное право Украини. Общая часть. - Днепропетровск, 1992.

[4] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За редакцією професора П.С. Матишевського, до­центів П.П. Андрушко, С.Д. Шапчепко. - К., 1997.

[5] Див. Там же.

[6] Навроцькйй В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. — К., 2000.