Кримінально правові наслідки загальна характеристика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ” Інститут прокуратури та слідства Кафедра кримінального права

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

„ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ”

Інститут прокуратури та слідства

Кафедра кримінального права

Реєстраційний номер №__________

Дата___________________________

Курсова робота

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ НАСЛІДКИ:

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Студентки 2 курсу

2 потоку 1 групи

Колесніченко Венерії Олександрівни

Робота захищена „____”____________2011 р. з оцінкою „__________”

Одеса – 2011

ЗМІСТ

Вступ……………………………………..……………………………..3 - 4

Розділ 1 Поняття кримінально-правових наслідків та їх місце в кримінальному праві

1.1 Основні підходи до розуміння наслідків злочину в кримінальному праві.........................................................................................................5 – 13

1.2 Суспільна небезпечність діяння та суспільно небезпечні наслідки: місце останніх серед ознак злочину.........................................................13 – 19

1.3 Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони складу злочину.............................................................................................19 – 24

Розділ 2 Класифікація та значення кримінально-правових наслідків злочину

2.1 Класифікація суспільно-небезпечних наслідків в кримінальному праві.....................................................................................................................25 – 27

2.2Кримінально-правове значення суспільно-небезпечних наслідків ........................................................................................................................27 – 30

Висновок........................................................................................................31 – 32

Список використаних джерел та літератури..............................................33 – 35

Вступ

Правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина, властивості, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч1ст.1 КК) не можливе без врахування таких посягань. Ці результати можуть набувати різних проявів, в тому числі існувати у формі наслідків, що мають об’єктивний зміст і декілька різновидів, а також суспільно небезпечних і суспільних наслідків, окремі з них виражаються як окремий компонент (елемент) складу злочину.

Саме наявність названих наслідків як результат поведінки людини в більшості випадків обумовлює визнання того чи іншого діяння злочином певного виду чи окремим його різновидом. І якщо поняттю, ознакам та значенню (функціям) злочину окрема увага все ж таки приділяється у нормах чинного КК України, роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України, теорії кримінального права, то стосовно наслідків такого однозначного висновку зробити не можна. Їх зміст, сутність, структура, різновиди і значення й досі викликають серйозні проблеми як на законодавчому рівні, так і на рівні теорії кримінального права та судової практики. Правила ж врахування наслідків при класифікації певних діянь в переважній більшості мають вигляд теоретичних напрацювань, і лише деякі з них знаходять відображення в актах судового тлумачення.

Окремим аспектом поняття, класифікації й, головне, значення наслідків у кримінальному праві певна увага з боку науковців та представників правозастосовчих органів хоч і приділяється, проте явно недостатня. Адже відсутність єдності у вирішенні цілої низки питань, некритичне ставлення до певних законодавчих положень та пропозиції правозастосовчої практики значною мірою заважає „побудові” цілісного уявлення про такі наслідки.

У теорії кримінального права врахування таких наслідків здійснюється здебільшого на рівні дослідження сутності й змісту суспільної небезпечності діяння та відповідного компоненту (елементу) складу злочину. Переважно з останнім і пов'язується кримінально – правове значення наслідків, що аж ніяк не можна вважати достатнім, оскільки ціла низка інших, не менш важливих, проблем так і залишається нерозкритою або висвітлюється фрагментарно. Тому на сучасному етапі розвитку теорії кримінального права таким проблемам належна увага не приділяється, а ціла низка відповідей на певні питання залишається нез'ясованою і не розкритою. Як результат – відсутність цілісного уявлення про кримінально – правове значення наслідків.

Сказане пояснює актуальність і потрібність дослідження сьогодні проблем врахування наслідків поведінки людини для визначення змісту тих із них, які є конкретним регулятором суспільно небезпечної поведінки, що визначається злочином певного виду чи окремим його різновидом, а також вказують на наявність змістовних характеристик відповідного компоненту об'єктивної сторони складу злочину. Завдяки цьому мають бути висвітлені різні аспекти врахування кожного із цих наслідків (їх проявів) у „роботі” кримінального права, що з рештою дозволить з'ясувати значення для цього саме злочинних наслідків та констатувати, які із цих аспектів вказують на шляхи впровадження у законодавчу та правозастосовча практику і є хибними (помилковими і, відповідно, неприйнятними), а які правильними, обґрунтованими). Отже, необхідність дослідження вказаних наслідків в межах „роботи” кримінального права є значущим і сьогодні.

Розділ 1 Поняття кримінально-правових наслідків та їх місце в кримінальному праві

1.1 Основні підходи до розуміння наслідків злочину

в кримінальному праві

Для позбавлення наслідків як самостійного кримінально – правового явища (феномену) в теорії кримінального права та правозастосовчій практиці використовуються такі загальні (родові)поняття і понятійні звороти, що охоплюють більш конкретні: наслідок (наслідки) злочинної поведінки; суспільно небезпечний наслідок (суспільно небезпечні наслідки); злочинний наслідок (злочинні наслідки); шкідливий наслідок (шкідливі наслідки); наслідок злочину (наслідки злочину або злочинів); наслідки злочинного діяння (дії, бездіяльності); наслідок в злочині; шкода; злочинна шкода; збиток (збитки); злочинні збитки (злочинний збиток); злочинний результат; кримінально - правові наслідки вчинення діяння та ін. У той же час позначення різними термінами (термінологічними зворотами) однакових понять (понятійних засобів) породжує нічим не виправдані складнощі при вивченні кримінального права. Це веде лише до плутанини, породжує необґрунтовані труднощі при тлумаченні. Адже наявність слів, які по різному звучать, вільно чи не вільно примушує вдатися до пошуку відмінностей між ними встановлення значення окремого кожного з понять, які позначаються. Водночас вживання таких термінів нерідко буває неправдивим: коли кожен із них несе смислове навантаження, вказує на відтінки у змісті понять, які мають кримінально правове значення.[1]

На цій підставі потрібно зазначити що більшість авторів та прихильників кожної з точки зору вважають лише її правильною, доводячи іноді хибності положень своїх опонентів. Між тим, як уявляється з позиції загальної теорії права, кожна з них заслуговує на увагу і, що важливо, певною мірою може бути узгоджена з іншою.[2]

Той факт, що не будь – яка дія або бездіяльність, вчинена під контролем свідомості і волі людини, має вважатися злочином, ніколи і ні в кого сумнівів не виникав. Настільки ж очевидним було й інше: злочином можна називати тільки таке діяння, яке тягне за собою певні наслідки.[3] Вирішуючи питання про поняття злочинних наслідків і їх значення для кримінальної відповідальності, Н. Ф. Кузнєцова у свій час висловила низку міркувань, які й нині заслуговують на увагу. Так, приєднуючись до думки А. Н. Трайніна та Б. С. Нікіфорова, що злочинний наслідок є зв’язуючою ланкою між об'єктом посягання і злочинною дією, вона дійшла таких висновків: злочинні наслідки – це шкідливі з точки зору пануючого класу зміни у суспільних відносинах, що характеризуються кримінальним законом, які спричинені злочинною дією чи бездіяльністю суб'єкта; з точки зору співвідношення зі злочинною дією наслідок є суспільно шкідливим результатом, що заподіяний винуватою, об’єктивно суспільно небезпечною дією суб'єкта. Подібні розмаїття смислового значення поняття „наслідки” використовувались і при формуванні подальших висновків авторки. Зокрема, констатуючи, що суспільна небезпечність є змістом злочинної дії, Н. Ф. Кузнєцова визначає злочинний наслідок як результат, породжений суспільно небезпечною дією суб'єкта. При цьому наслідок не вважається елементом самої дії. Розуміючи злочинні наслідки як суспільно шкідливі зміни в об'єктах, що охороняються соціалістичним кримінальним правом, науковець звертає увагу на можливість заподіяння суспільно небезпечною дією кількох шкідливих наслідків. Але серед них лише один, якщо немає повторності чи сукупності злочинів, визнається елементом складу. Такий наслідок (як елемент складу злочину) являє собою суспільно шкідливі зміни, які спричинені злочинними діями особи не в будь – якому об'єкті, що охороняється кримінальним законом, а саме в об'єкті посягання. Всі інші шкідливі наслідки не є елементом даного складу: вони або заподіяні чи на попередніх стадіях готування або використання, або наступають після закінчення злочину. За наявності вини вони враховуються як обтяжуючі караність обставини.[4] Отже, розмежування злочинних наслідків як елементів складу, від злочинних наслідків, що винувато заподіяні суспільно небезпечними діями особи і не є елементом складу злочину, але враховуються судом при індивідуалізації покарання як обтяжуючи відповідальність обставини, дозволяє констатувати, що злочинний наслідок слід визнавати тією ознакою діяння, за якою при наявності винуватості дії чи бездіяльності воно (діяння) визнається злочинним чи не злочинним.[5] Таким чином, досліджуючи поняття злочинних наслідків, Кузнєцова спочатку не визначає наслідок „об'єктом самого діяння” (оскільки дія, на її думку, є причиною суспільно шкідливих змін у соціально суспільних відносинах, що охороняються кримінальним законом), а згодом визначає його „тією ознакою діяння”, яка впливає на визнання останнього злочинним чи не злочинним.

Як зауважує С. Б. Гаврик, використання терміна „злочинні наслідки” для позначення злочинної діяльності особи неоднозначне. В період дії КК 1960 р. кваліфікація злочинної поведінки ускладнювалась тим, що законодавець виділяв поняття „наслідки” неоднозначно („тяжкі наслідки” – ст. 227, 227, 228), поряд з поняттям „шкода”(„значна шкода” – ст. 227, 228), „збиток”(„великий, значний збиток” – ст. 159, 160, 161, 162), „загибель людей і риби” – ст. 228 і т. д. Така строката палітра понять була суттєвим недоліком закону. В КК 2001 р. цей недолік значною мірою усунутий. Проте і в статтях нового кодексу наслідки злочинної поведінки сформульовані з різним ступенем тяжкості або різні за характером, тому ці ознаки потребують доктринального та інших видів тлумачення. Варто визнати, що термін „злочинний наслідок” є загальним і означає зафіксований у законі результат вчиненого. І хоча законодавець не знає поняття останнього, у теоретичному плані їх можна вживати як синоніми. Загальний характер поняття „наслідки злочину” показаний у ст. 24 і 25 КК, де вказується на ставлення особи саме до „наслідків”. У ряді випадків законодавець використовує його для опису конкретного злочинного результату. Це має місце тоді, коли наслідки даного екозлочину можуть бути різноманітними і не піддаються точному опису чи типовими, поряд з уже названими в диспозиції. Тут термін „наслідки” є спеціальним і підлягає точному визнанню й ідентифікації з залученням інших правових категорій (збиток, загибель і захворювання людей і т. д.). водночас, зазначає Гаврик, у результаті вчинення конкретного екологічного злочину настають й інші наслідки, не передбачені диспозицією кримінально - правової норми. Наприклад, при незаконному полюванні знищуються цінні лікарські рослини, гніздо вища птахів тощо; при забрудненні водойм гинуть рослини, вимушено мігрують тварини, люди недоотримають чи зовсім не отримують питну воду й ін. Дещо раніше близьку позицію з цього приводу зайняв Я. М. Брайнін, визнавши необхідність розмежування понять „наслідки злочину” та „злочинний результат”. До наслідків Брайнін відносив будь – які зміни, які спричиняє злочинна дія в зовнішньому світі. Так, до наслідків вбивства слід, на його думку, віднести не лише смерть потерпілого, але і переживання його рідних. Злочинний результат – це ті наслідки, які мають значення для наявності складу злочину, тобто прямо и безпосередньо випливають із даного злочину; без них злочин не може вважатись закінченим, і сам результат якби визначає склад даного злочину – вбивства, крадіжки тощо.[6] На думку О. С. Міхліна, Я. М. Брайнін правильно відмітив, що в двох зазначених випадках наслідки злочину грають різну роль. Термін „наслідок” і „результат” міцно увійшли в нашу теорію і практику як синонім. Їх розмежування може лише заплутати питання, але ні як не вирішати його. Вирішення задачі, яку зазначив Я. М. Брайнін, слід шукати не в розмежуванні термінів, а в аналізі відповідних інститутів.

Наведена позиція Я. М. Брайніна була таж піддана критиці С. Б. Гавришем передусім у зв'язку з тим, що вчений не завважив розходження в термінах „наслідки злочину” і „злочинні наслідки”. Наслідками злочину С. Б. Гаврик визнав результат злочинної діяльності особи, як включений законодавцем у диспозицію статті, так і такий, що перебуває за межами її діяльності. злочинні ж наслідки („тяжкі наслідки” тощо), за його твердженням, є лише строго зафіксованим у диспозиції результатом небезпечної діяльності особи.

В окремих випадках вчені ототожнюють поняття наслідків зі шкодою або збитками. Так, Т. В. Церетелі зазначив, що „нанесення шкоди соціалістичним суспільним відносинам є наслідок у широкому розумінні слова... Наслідки у вузькому розумінні слова – це конкретний збиток, передбачений складом злочину”.[7]

Не вбачаючи ніяких принципових відмінностей між злочинною шкодою і злочинними наслідками, в кримінально – правовій науці щодо останніх нерідко можна зустріти визначення, побудовані за принципом[8] : „шкідливі... зміни в охоронюваних радянським кримінальним законодавством відносинах, що заподіюються суспільно небезпечною і винуватою дією (без дією) суб'єкта”; визнання злочинних наслідків як шкоди, заподіяною злочинною діяльністю людини суспільним відносинам; „суспільно небезпечна шкода, відтворююча властивості злочинного діяння та об'єкта посягання, що наносить винуватим діяння, від заподіяння якої відповідні суспільні відносини охороняються засобами кримінального права”[9] ; утворення змісту злочинних наслідків шкодою, що заподіюється охоронюваним кримінальним законом об’єкту, а саме: а) порушення тих суспільних відносин, які охороняються конкретною кримінальною нормою; б) порушення відповідних правових відносин, які встановлені для охорони даного блага; ототожнення злочинного наслідку із злочинним результатом, що обумовлює її визначення як заподіяння шкоди об’єктам кримінально – правової охорони в результаті вчиненого суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності); певні негативні зміни в навколишньому світі, шкідливі для охоронюваних кримінальним законом особистих і суспільних інтересів; визнання характеру і розміру шкоди та її суспільної небезпечності найважливішими показниками суспільної небезпечності злочину, що береться за основу при визнанні характеристики природи злочинних наслідків, яка, залежачи від об’єкта злочину (оскільки ті соціальні цінності, що зазнають шкоди від злочинних посягань, завжди включені до тієї чи іншої системи суспільних відносин), відтворює їх (злочинних наслідків) визнання як суспільно небезпечних змін в навколишньому світі, які викликані діянням особи[10] . Спроба авторів у наведених формулюваннях прив’язати поняття злочинних наслідків до шкідливих змін в об’єкті посягань, невдало ігнорує очевидні висновки, сформульовані Г. П. Новосьоловим: „злочинні наслідки являють собою причиново зв’язані із вчиненим будь – які зміни із навколишнім світом, де б (в природі, майні, документах, здоров'ї людини тощо) вони не виникали і який би (фізичний, хімічний тощо) характер не мали”; „враховуючи, що злочинна шкода є менш загальним поняття, ніж поняття злочинних наслідків, і відповідно до законів логіки слід не друге визнавати через перше, а навпаки, злочинну шкоду необхідно розглядати як окремий випадок злочинних наслідків”. З огляду на це варто згадати цілком справедливе застереження А. І. Золотарьова, що „шкода від злочину не вичерпується лише такими негативними змінами, що становлять суспільно небезпечні наслідки, прямо передбачені в диспозиції статті Особливої частини КК”[11] .

Використання понять „ злочинні наслідки” та „злочинна шкода” як тотожних за змістом (обсягом), по-суті, знаходить злочинну характеристику злочинних наслідків деяких злочинів лише заподіяною шкодою, справедливо означаючи, наприклад, визнання отримання доходу „характеристику забороненого діяння і критерієм розмежування злочинної і незлочинної поведінки в економічній сфері”[12] . У зв’язку з цим неможливість розгляду отримання доходу як шкоди певного виду (або ж наслідків як результату вчиненого діяння) в деяких складах злочинів (зокрема, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 203 КК) можна пояснити виходячи із його визначення як другого самостійного діяння, названих у цих нормах КК поряд з основним (основними). При цьому таке діяння не розглядається як змістовна характеристика основного діяння (основних діянь).

Крім цього, розмежування понять „злочинні наслідки” та „злочинна шкода” виявилась основним джерелом дискусії й з приводу обов’язкової наявності злочинних наслідків в результаті вчинення будь-якого злочину.[13] Проте неодмінно посилаючись на те, що „без наслідкових злочинів немає і взагалі бути не може” (або „кожен злочин неминуче тягне за собою які-небудь злочинні наслідки”), прибічники такої позиції на сьогодні побудували єдиний (наприклад, з огляду на спеціальну термінологію чинного кримінального закону) механізм послідовної взаємозалежності (взаємозв’язку, взаємодії) змісту (обсягу) понять „склад злочину”, „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочинного впливу”, „предмет злочину”, який (механізм) би обумовлював (впливав на) обрання термінології щодо позначення наслідків як самостійного кримінально-правового явища. Хоч спроби здійснити це і реалізувати деякими вченими виходячи із ототожнення понять „суспільно небезпечні наслідки”(і/або „суспільно небезпечний результат”) та „шкода” на підставі: 1)визнання об’єктом кримінально-правової охорони тих суспільних відносин, які захищаються від заподіяння їм тієї чи іншої шкоди; 2)визнання діяння злочинним тому, що воно заподіює чи здатне заподіяти шкоду; 3) визнання виключно шкоди таким чином (явищем), від якого „кримінальний закон охороняє і може охороняти об’єкт – суспільну цінність”; 4) твердження, що наслідки тягнуть зміни в охоронюваному об’єкті; 5) визнання багаторічного, багато аспектного характеру категорії „суспільна небезпечність”, необхідно для структурно-системного аналізу поняття „суспільно небезпечні наслідки” як одного із компонентів суспільної небезпечності злочину, ототожнюючи у зв’язку з цим поняття „злочинні наслідки”; 6) визнання суспільно небезпечними наслідками злочину шкоди, заподіяної в результаті його вчинення („така шкода має свій зовнішній вираз, полягає у негативних змінах у зовнішньому світі, піддаються безпосередньому сприйняттю, встановленню, оцінці”); 7)визнання понять „злочинні наслідки”, „вчинювана злочином шкода”, „суспільно небезпечна шкода”, „злочинна шкода” та „суспільно небезпечні наслідки” як тотожних за змістом (з урахуванням відсутності розмежування цих понять); при цьому перше із них („злочинні наслідки”) визначалося як „небезпечні пошкодження у суспільних відносинах”; 8) висновку, що „суспільна небезпечність злочину є негативною оцінкою суспільством змін, що виникають в соціальному середовищі, яке відображає волевиявлення законодавства про неприпустимість даного діяння і свідчить про нанесення або ж про створення загрози нанесення шкоди об’єкти кримінально-правової охорони... зміст і властивості такої шкоди визначаються змістом і властивостями об’єкта посягання”; визначення суспільно небезпечних наслідків як шкоди, заподіяної об’єкту злочину; 10) неможливості деформації відповідних суспільних відносин негативними наслідками злочину і визнання небезпечної результативності універсальною властивістю будь-якого злочинного посягання; 11) висновку, що „будь-який злочин тягне за собою суспільно небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об’єкту кримінально-правової охорони”; 12) залежності злочинного результату від заподіяної шкоди (зокрема, при критичній оцінці концепції „об’єкт злочину – суспільні відносини”, завдяки якій об’єкту злочину „в основному підсумку визнавалася по суті політична категорія: злочинний результат оцінювався, насамперед, крізь призму панівних відносин, з огляду на соціальну, політичну шкоду суспільству і його інститутам”)... [14]

Неоднозначність простежується і у випадку невиправданого вживання (зокрема, Н. В. Шепелявою в межах однієї наукової праці) як тотожних за змістом наступних термінологічних зворотів (формулювань):”злочинні наслідки” (у вживаному нею формулюванні «„загибель населення” як вид злочинних наслідків»), „наслідок злочину” (у формуванні «... винятково небезпечним наслідком злочину порівняно з...»), та інше, а також „наслідки у складі злочину”[15] .

Думається що причина таких різнопланових підходів щодо неоднозначного визначення (характеристики, конкретизації) змісту понять (понятійних зворотів), які позначають певні зміни („негативні зміни”) в об’єкті кримінально-правової охорони, об’єкті посягання або об’єкті злочину, що настають (виникають) в наслідок посягання на них, якраз і полягає у відсутності чи непослідовності вирішення основних питань про: 1) соціальну сутність, зміст та структуру небезпечності; 2) поняття діяння в кримінально-правовому смислі та його співвідношення із поняттям посягання; 3)взаємозв’язок функціональної ролі (значення) суспільно небезпечного діяння та об’єкта кримінально-правової охорони (об’єкта, який охороняється кримінальним законом), об’єкта посягання і об’єкта злочину, та ін.[16] Відсутність розв’язання цих питань зумовлений і наведений вище різнобій у термінології при позначенні: а) однорідними термінами (термінологічними зворотами) явищ (феноменів), які мають різну (відмінну) кримінально-правову природу; б) різними термінами (термінологічними зворотами) явищ (феноменів), які мають однакову (тотожну)кримінально) правову природу.

1.2 Суспільна небезпечність діяння та суспільно небезпечні наслідки: місце останніх серед ознак злочину.

У першій редакції ч. 1 ст. 7 КК України 1960 р. Злочин визначався як передбаченим кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на радянський суспільний чи громадський лад, соціальну власність, політичні, трудові, майнові та інші права громадян, а рівно інше, що посягає на соціальний порядок, суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом[17] . Після змін внесених у цю статтю Указом Президента Верховної Ради УРСР „Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України РСР” від 12 січня 1983 р.[18] Та Закону України „Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України РСР, Кодексу України РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України” від 17 червня 1992 р.[19] , поняття злочину формувалося як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дії або бездіяльності), що посягає на особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

При підготовці проекту чинного нині КК України 2001 р. Спостерігалося стійке прагнення законодавця зберегти у визначенні закону вказівку на те, що ним слід визнавати діяння суспільно небезпечне. Так, у проекті КК, підготовленому до першого читання, його розробки запропонували визнавати злочином „суспільно небезпечне, винне діяння, заборонене кримінальним законом”. При підготовці проекту КК до другого читання деякі із народних депутатів висловили пропозицію визначити злочин як „карне діяння, чинний намір дії або бездіяльності, заборонені кримінальним законом” (автор – народний депутат Є. Л. Смірнов). Проте ця пропозиція була відхилена у зв’язку з тим, що поняття „чинний намір дії або бездіяльності” є „невідомим кримінальному закону, його визначення у запропонованій редакції... нечітке, збігається з виявленням наміру, криміналізація якого є неприпустимою”. У всіх інших зауваженнях та пропозиція до редакції КК, прийнятому в першому читанні, суспільна небезпечність передбачалась як ознака злочину у ч. 1 ст. 11. Врешті-решт в остаточній редакції КК, запропонованій народними депутатами – членами комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності до другого читання, злочином визнавалось „передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб’єктом злочину”.

Отже, наявність таких неоднозначних підходів щодо врахування чи не врахування в межах законодавчої дефініції поняття злочину суспільної небезпечності обумовлюється невизначеністю позиції окремих авторів, яка б і дозволила з'ясувати соціальну сутність, зміст, структуру та значення суспільної небезпечності в кримінальному праві.

За радянських часів більшістю вчених проголошувалася тотожність зазначених понять („суспільно небезпечне діяння” та „суспільно небезпечні наслідки”), а тому „саме думка про пошук відмінних особливостей іноді розглядалась як гра в слова, термінологічна схоластика”[20] .

Злочинний наслідок найбільш повно і наглядно характеризує суспільну небезпечність будь-якого злочину. Визнання дії злочинною залежить від того, чи заподіює істотну шкоду тим чи іншим інтересам соціального суспільства, інтересам будівництва комунікативного ладу дане діяння... Саме в силу своєї злочинної ролі для характеристики суспільної небезпечності діяння злочинні наслідки є головною ознакою, що відмежовує злочин від інших правопорушень – адміністративних, цивільно-правових і моральних... Розкрити суспільну небезпечність злочину – це означає в першу чергу і головним чином показати, яку шкоду для соціального суспільства несе з собою даний злочин, яка сфера соціальних суспільних відносин страждає в результаті його вчинення, наслідки негативно впливає, гальмує, підриває виконання тих чи інших політичних господарських задач... вчинений особою злочин”[21] . Саме цей висновок був сприйнятий багатьма вченими як пануючий в науці і брався за основу при розмежуванні злочинів та інших правопорушень.

Певний час в теорії кримінального права жваво обговорювалось питання про те, яке саме із понять „ суспільна небезпечність” чи „ шкідливість” найбільш точно і ємко відображає сутність, внутрішню особливість злочину як явища. Суспільна шкідливість” є поняттям більш конкретним, твердим. Яке свідчить про високий ступінь шкідливості злочину. Суспільна ж небезпечність має на увазі майбутню, потенційну шкоду. Важко вести мову про суспільну небезпечність, якщо небезпечність у зв’язку з настанням шкоди вже минула, а заподіяна шкода стала фактом об’єктивної діяльності. Прибічники ж поняття „суспільна небезпечність” зазначали, що поняття „суспільна шкідливість” не зможе охопити злочини із формальними складами, а також ті, що реально не заподіяли шкоду.[22] Поняття „суспільна шкідливість” робить аспект на об'єктивній ознаці злочину – шкоді, - не враховуючи в повній мірі суб'єкта та суб'єктивні ознаки діяння. Крім того, слід аналізувати злочин не лише тоді, коли він заподіяв шкоду, але і в момент його виконання. Проте законодавча практика окремих зарубіжних держав все ж таки підтримала протилежний підхід, згідно з яким злочином визначається не будь-яке діяння, заборонене під загрозою покарання закону, чинним під час його вчинення, а лише таке , суспільна шкідливість не є незначною (§§ 1, 2 ст. 1 Карного Республіки Польща). В цьому разі конкретизація змісту суспільної шкідливості вчиненого діяння здійснюється з урахуванням не лише його зовнішніх, об’єктивних ознак, а й ознак суб’єктивних. Такий підхід, зокрема, і був покладений в теорії кримінального права Польщі в основі домінуючого нині предметно-суб’єктивного розуміння суспільної шкідливості діяння, що дозволило його розробкам ототожнити поняття „суспільна шкідливість” та „суспільна небезпечність”. Враховуючи неприпустимість перебільшення значення і надання переваги якоїсь однієї з цих ознак у формуванні суспільної шкідливості (суспільної небезпечності), зміст останньої конкретизується виходячи із системного поєднання „елементів предметних”, утворювальних характеристик діяння, а також елементів суб’єктивної природи, вказаних на умисність і необережність, їх форм, мотивів вчиненої дії”. При цьому комплекс критеріїв конкретизації змісту суспільної шкідливості діяння з урахуванням (на підставі) її предметно-суб’єктивного розуміння визначається у §2 ст. 115 цього кодексу: вид і характер порушеного блага, розміри заподіяної чи можливої шкоди, спосіб і обставини вчиненого діяння, значимість порушених винним обов’язків, ступінь вини, мотивація винного, вид порушених правил обережності і ступінь їх порушення. Невипадково А. Е. Жалінський звертає увагу на те, що положення §2 ст. 115 Карного кодексу Республіки Польща зобов’язують законодавця при прийнятті кримінального закону: а) розглянути, чи поділяється розроблена поведінка на окремі діяння, що можуть бути описані та ідентифіковані; б) визначити, яким має бути склад діяння, а яким – склад протиправності, адже в сучасних умовах особливо наглядно видно, що протиправність не зводиться до кримінально-правової ознаки, і її встановлення, наприклад, у посадових злочинах, потребує спеціальних зусиль; в) описати склад вини, яка також не зводиться до умислу чи необережності[23] .

Чинний КК конкретизує зміст суспільної небезпечності (як „соціальної ознаки загального визначення поняття злочину”) у ч. 2 ст.11, згідно з якою „не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, цим Кодексом, але через малозначність не ставить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі”. В тому випадку законодавець визнає, що малозначні діяння позбавлені суспільної небезпечності у зв’язку з тим, що названа дія або бездіяльність: а) заподіяла охоронюваному КК об’єкту посягання шкоду, як не є істотною, або б) створила загрозу заподіяння вказаному об’єкту шкоди, яка на є істотною. Тому вказівка в законодавчому визначенні на характеристику (її конкретизації) соціальної сутності суспільної небезпечності злочину (злочинного діяння) – властивості заподіювати істотну шкоду об’єктам, взятим під охорону держави, - зумовлює (не виключає) можливість визнання суспільно небезпечними й тих (окремих) діянь, які (не будучи злочинними) заподіяли або створили (здатні заподіювати або створювати) реальну загрозу заподіяння шкоди, що не є істотною (неістотної шкоди). Адже вказівка у ч. 2 ст. 11 КК на істотну шкоду фізичних чи юридичних осіб, суспільству або державі не виключає її використання як „засобу” конкретизації суспільної небезпечності. Не вдалість такого законодавчого формулювання (законодавчої конкретизації) відмічалась Є. В. Фесенком передусім у зв’язку з його (формування, передбаченого ч.2 ст. 11 КК) неузгодженість з іншими кримінально-правовими нормами.

Отже, можна акцентувати увагу на обґрунтованому і логічно послідовному висловлюванні А. Е. Жалінського про виділення у змісті ознаки суспільної небезпечності (цей зміст науковець ще навиває складом суспільної небезпечності) таких елементів, як: охоронюване правове благо та його ознаки: соціальна цінність, можливість урахування та охорони цього блага; посягання, як об’єктивна сторона діяння та його ознаки: насильство, обман, нехтування обов’язками; порушення соціальних благ й інтересів та його ознаки: реальна небезпека благом, загроза, шкода різного змісту та інтенсивності. Лише тобі буде в складі суспільної небезпечності виражена її суспільна природа, яка визначається зразком цієї небезпечності з суспільством, його збалансованими інтересами, потребами, цінностями, та юридична складова небезпечності, тобто ступінь потенціального чи реального порушення правових благ, які захищаються кримінальним законом.[24] На думку А. Е. Жалінського, в юридично-технічному плані даний підхід зобов’язує, з одного боку, дослідити такі різні правові феномени як об’єкт кримінально-правової охорони та об’єкт злочинного посягання, а з іншого - побудувати і дослідити ієрархічну характеристику порушень охоронюваних благ: загроза, небезпечність, шкода – з подальшим поділом і диференціацією кожного із цих понять – елементів складу суспільної небезпечності. З огляду на це, видається правильним при осмисленні взаємозв’язку наслідків та суспільної небезпечності діяння враховувати зміст об’єкта кримінально-правової охорони, поняття та співвідношення його основних різновидів. Оскільки ж поєднання у змісті діяння об'єктивізованого назовні психічного ставлення особи та зазначених вище цінностей, які охороняються кримінальним законом, набуває характеру посягання і позначає певний його результат, то воно має впливати на розуміння змісту таких цінностей, що зазнали певних змін. При цьому визначення конкретних характеристик соціальних цінностей, що зазнали таких змін, необхідно пов’язувати з соціальною сутністю, змістом та структурою останніх. На цій підставі, уникаючи будь-яких розпоряджень між розумінням соціальної цінності, змісту і структури суспільної небезпечності діяння та таких „негативних змін” в охоронюваних кримінальним законом соціальних цінностях, на які спрямовується суспільно небезпечне діяння, на які спрямовується суспільно небезпечне діяння, доцільно перейти до вирішення більш конкретних питань стосовно особливостей врахування об’єкта кримінально-правової охорони, об’єкта посягання та/або об’єкта злочину при визначенні поняття наслідків як результату вчиненого суспільно небезпечного діяння особи (тобто суспільно небезпечних наслідків), їх основних різновидів та значення у кримінальному праві.

1.3 Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони складу злочину

Питання про співвідношення понять „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочину” та „об’єкт посягання”, як і про те що є об’єктом злочину взагалі, та про безпосередні об’єкти конкретних злочинів, видові та родові об’єкти окремих груп злочинів, за висловлюванням П. П. Андрушка, були, є і, очевидно, залишатимуться одними з найбільш спірних у теорії кримінального права. Власну позицію з питання про поняття об’єкта злочину в тій чи іншій мірі висловив, очевидно, кожен вчений в галузі кримінального права, оскільки об’єктивно це і має бути, зокрема при кримінально-правовій характеристиці будь-якого складу злочину, передбаченого в Особливій частині КК.[25] При цьому, залежно від мети і характеру досліджень і публікацій, одні з них просто висловлюють свою позицію щодо об’єкта того чи іншого складу злочину, зокрема в науково-практичних коментарях до конкретних статей Особливої частини КК, підручниках та навчальних посібниках, інші – обґрунтовують свою позицію критикою позиції з цього питання інших дослідників. Останнє особисто характерне (властиве) дисертаціям та монографіям дослідженням, а також навчальним посібникам з питань кримінальної відповідальності та окремі (конкретні) види злочинів, передбачених Особливою частиною КК.

Як уявляється, підставою таких суджень слід вважати: а) відображення у змісті об’єкта злочину та об’єкта посягання характеру суспільної небезпечності вчиненого діяння, яке враховує „здатність” (в кримінально-правовому розумінні) такого діяння бути спрямованим на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля, конституційний устрій України, а також мир і безпеку людства, охорона яких безпосередньо забезпечується кримінальним законом; б) визнання цих об’єктів, взятих під охорону держави, найважливішими та найзначнішими для окремої особи, їх груп, суспільства чи держави соціальними цінностями. Отже, звідси висловлюються дві протилежні позиції: одні вчені вважають ці поняття тотожними, а інші – різними за змістом. При цьому в окремих випадках вченими використовується й різна термінологія (зокрема, В. Я, Тацій вживає поняття „об’єкт злочинного впливу”, яке, на його думку, є тотожним з поняттями „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочину” та „об’єкт злочинного посягання” (останні поняття також є, на його думку, тотожними за змістом)[26] . В. М. Смітієнко веде мову про „об’єкт правового впливу”, а І. Тимошенко – про „об’єкт кримінального посягання”, яким визнається те, чому злочином завдається чи створюється загроза завдання шкоди (оскільки явище, якому злочином не може бути завдано шкоди не потребує охорони). Крім того, і серед тих вчених, які розмежовують поняття „об’єкт кримінально-правової охорони” та „об’єкт злочину”, також немає єдності. „об’єктом кримінально-правової охорони, - пише Є. В. Лащук, - є ті блага, що забезпечуються кримінально-правовою охороною. Про такі блага, зокрема, йдеться у ст. 1 КК: права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир та безпека людства. Об’єктом кримінально-правової охорони визнаються, наприклад, суспільно-корисні дії особи, яка перебуває в стані необхідної оборони, хоча при цьому заподіюється шкода потерпілому. але ця шкода є правомірною і необхідною”. Схожа думка висловлюється В. Р. Мопсиком і В. І. Михайловим. Так, В. Р. Мопсик визнає, що об’єктом кримінально-правової охорони є соціальні цінності, правове забезпечення охорони яких є завданням закону про кримінальну відповідальність. Об’єктом як елементом юридичного складу злочину слід вважати, на його думку, конкретні соціальні цінності (складовою частиною яких в окремих випадках можуть виступати соціальні зв’язки), які охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду. Об’єктом же злочину посягання вчений вважає порядок (механізм) забезпечення зазначених цінностей або реалізації соціальних зв’язків, які виникають з їх приводу. Не вдаючись в особливості концептуального підходу В. Р. Мопсика щодо визнання соціальних цінностей об’єктом злочину, можна констатувати, що він у принципі дозволяє вважати розмежувальними ознаками об’єкта кримінально-правової охорони та об’єкта як елемента юридичного складу злочину спрямованість „злочинного діяння” на конкретні соціальні цінності та можливість „заподіянні або спричинення шкоди” таким цінностям.[27] Проте поєднання у названій дефініції поняття „об’єкт як елемент юридичного складу злочину” слів „злочинне” і „діяння” очевидно не дає можливості відповісти на питання про визнання чи невизнання злочинним такого діяння, але може заподіяти або заподіює шкоду названим цінностям.

Разом з цим тотожність понятті „об’єкт кримінально-правової охорони” та „об’єкт злочину”, на думку П. П. Андрушка, можна говорити при визнанні об’єктом злочину саме суспільних відносин, а не особистих благ чи інтересів особи, соціальних цінностей. При цьому, „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочину” та „об’єкт злочинного впливу” є різними за змістом і їх ототожненням не є обґрунтованим, П. П. Андрушко констатує, що на рівні конкретної кримінально-правової норми та вчиненого факту діяння, відповідальність за яке передбачена нею, об’єкт кримінально-правової охорони є більш широким поняттям, ніж об’єкт злочину. Кримінально-правовою нормою під охорону може бути поставлено альтернативно декілька видів соціальних цінностей, а конкретним злочином шкода може бути заподіяна лише одній чи декільком із них. На цій підставі вчений вважає, що на рівні юридичного складу злочину, „специфічна” частина якого сформулювала у статті (її частини) Особливої частини КК з урахуванням загальних ознак складу кожного конкретного злочину, викладених у статтях Загальної частини КК, мова може йти про об’єкти кримінально-правових норм, якими передбачені відповідні склади злочину, але не про об’єкт злочину чи про об’єкт злочинного посягання. Про поняття „об’єкт злочину” можна говорити лише щодо діяння, фактично вчинених особою які містять склад конкретного злочину. Тому об’єкт злочину, за його твердженням, - це ті соціальні цінності (чи то суспільні відносини, правовідносини, правові блага тощо з позиції інших концепцій (об’єкта злочину), яким фактично заподіяна шкода чи які поставлені під загрозу заподіяння шкоди)[28] .

Врахування наведеного вище розуміння „ураження” компонентів об’єкту злочину дозволяє зробити низку конкретних зауважень і висновків щодо поняття наслідків як кримінально-правового явища.

1. З’ясовуючи співвідношення термінів, зміст явищ позначає поняття наслідків, що є характеристиками певних кримінально-правових категорій, не треба намагатися охопити одне поняття іншим, як це робиться іноді в літературі. наприклад, визначаючи конструктивні ознаки поняття наслідків як результату поведінки особи, переважна більшість авторів обмежується ототожненням наслідків, які настають в результаті злочинного діяння, із змінами у навколишньому світі. Саме такого роду зміни і становлять, за їх твердженням, сутність злочинних наслідків, у зв’язку з чим для позначення їх поняття і використовується характеристика змін в об’єкті злочину як злочину і як змін у навколишньому світі. І не зважаючи на слушність переважної більшості підходів до визначення змісту (характеру, обсягу) таких змін (в об’єкті злочину і в навколишньому світі), не вирішеним й досі залишається питання про підставу визнання змін в об’єкті злочину його наслідками (злочинними та суспільно небезпечними), а також про можливість утворення таких наслідків (у вигляді згаданих змін) в об’єкті кримінально-правової охорони. Утім, слід все ж таки врахувати, що позначене співвідношення має більш складний характер і може бути з’ясоване з урахування взаємозв’язку (взаємодії) окремих елементів механізму кримінально-правового регулювання.

2. При визнанні особливостей такого співвідношення слід уникати позначення одним і тим самим терміном „наслідки” різних за своїм змістом кримінально-правових явищ. Кожне із цих явищ має позначатися окремим терміном, лексична форма якого, по можливості, має хоча б частину відображувати відповідний правовий зміст[29] .

3. У теорії кримінального права термін „наслідки” доцільно вважати в кількох різних значеннях:

а) як найбільш загальний за своїм змістом, що позначає результат суспільної небезпечної поведінки (діяння);зміст такої поведінки позначає результат об’єднання всіх виділених різновидів суспільно небезпечного діяння з іншими фактичними обставинами (юридичними фактами);

б) як такий, що позначає результат певного типу суспільно небезпечної поведінки, який визначений законом як злочин певного виду; тобто позначає результат поєднання того типу суспільно небезпечної поведінки, який визнаний законом як злочин певного виду з іншими фактичними обставинами.

в) як такий, що позначує законодавчу модель результату злочину певного виду (як елемент об’єктивної сторони юридичного складу злочину);

г) як такий, що позначує систему конкретних заходів кримінально-правового впливу який застосовується за відповідний тип суспільної небезпечної поведінки.

4. Поєднання діяння, вчинено осудною чи обмежено осудною особою, особою, яка згодом захворіла на психічну хворобу до постановляння вироку чи під час відбування покарання або „перебуває” у стані уявної оборони. А також суспільно небезпечні активності особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, або є неосудною, з іншими фактичними обставинами обумовлює „ураження” відповідних компонентів (елементів) об’єкта злочину, об’єкта посягання, вчиненого особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або не осудною особою, передбачаючи взаємозв’язок з конкретними заходами кримінально правового впливу та визнання такого поєднання (системного уточнення) своєрідною „фактичною конституцією”. Це означає, що кожному конкретному випадку взаємозв’язку конкретних різновидів суспільно небезпечного діяння (або активності) та відповідних заходів кримінально правового впливу потрібна наявність (сукупність) не лише відповідного „набору” юридичних фактів та певних зв’язків між ними, а й „ураження” конкретних компонентів (елементів) фазних вище об’єктів, що є різновидами об’єкта кримінально-правової охорони, яке утворює в них відповідні зміни. Для найменування таких змін як результату взаємодії будь-якого із зазначених різновидів суспільно небезпечного діяння з відповідними заходами кримінально-правового впливу, що є „специфічною частиною названої „фактичної конструкції”, доцільно вживати термінологічний зворот „суспільно небезпечні наслідки”. Зміст такого звороту пов’язаний з конкретними характеристиками суспільної небезпечності вчиненого діяння (або активності), що виділені вище.[30]

Розділ 2 Класифікація та значення кримінально-правових наслідків злочину

2.1 Класифікація суспільно – небезпечних наслідків в кримінальному праві

Будь-який злочин тягне за собою суспільно небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.

Шкода може бути: а) фізичною (наприклад, при вбивстві (статті 115-119 КК), тілесному ушкодженні (статті 121-125 КК); б) майновою (зокрема, при грабежі (ст. 186 КК), умисному знищенні або пошкодженні майна (ст. 194 КК); в) моральною (скажімо, при незаконному позбавленні волі або викраденні людини (ст. 146 КК), нарузі над могилою (ст. 297 КК); г) політичною (наприклад, при посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. ПО КК), при посяганні на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК)[31] .

Шкідливі наслідки настають як від злочинів, що вчинюються шляхом активних дій, так і злочинів, які з об'єктивної сторони характеризуються бездіяльністю (наприклад, залишення людини в небезпеці утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 135 КК, за умови настання в результаті такої бездіяльності смерті потерпілого або інших тяжких наслідків).

Як уже зазначалось у главі VI, залежно від того, обов'язковими чи необов'язковими ознаками об'єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки, тобто залежно від конструкції складу злочину, всі злочини поділяються на злочини з матеріальним складом та злочини з формальним складом.

У злочинах із матеріальним складом суспільно небезпечні наслідки передбачені в якості обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину. У законі вони формулюються по-різному:

а) називається сутність злочину, що свідчить про обов'язковість наслідку, наприклад, смерті людини при вбивстві (ст. 115 КК);

б) наслідки перелічуються у диспозиції статті Особливої частини КК - наприклад, у ст. 264 КК (недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів) називаються загибель людей та інші тяжкі наслідки;

в) вказується вид та (або) розмір спричиненої шкоди (наприклад, у ст. 227 КК йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції, якщо такі дії вчинені у великих розмірах; у ст. 367 КК (службова недбалість) - про істотну шкоду).

Усі названі види наслідків мають свої особливості, а тому при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ необхідно детально з'ясовувати їх характер і відповідність описаним у законі ознакам об'єктивної сторони.

Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечного наслідку, який передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК у якості обов'язкової ознаки конкретного злочину. Якщо передбачений у законі наслідок не настав, злочин вважається незакінченим, і кваліфікація вчиненого повинна бути з посиланням на відповідну частину ст. 15 КК.[32]

Злочини з формальним складом - це злочини, для визнання яких закінченими достатньо самого факту скоєння суспільно небезпечного діяння. У таких злочинах наслідки не включені в об'єктивну сторону і на кваліфікацію діяння не впливають. Злочини з формальним складом фактично можуть заподіювати суспільно небезпечні наслідки (наприклад, при вчиненні хуліганських дій може знищуватись майно чи заподіюватися тілесне ушкодження), але вони перебувають за межами об'єктивної сторони складу злочину, є факультативними і на кваліфікацію цього діяння не впливають. У таких випадках наслідки можуть враховуватись судом при призначенні покарання як обтяжуюча обставина або ж отримувати самостійну оцінку за іншими частинами цієї статті чи іншими статтями Особливої частини КК.

До злочинів із формальним складом віднесені, зокрема: державна зрада (ст. 111 КК), підміна чужої дитини (ст. 148 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК), ввезення, виготовлення або розповсюдження товарів, що пропагують культ насильства й жорстокості (ст. 300 КК), незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК), давання хабара (ст. 369 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК).

При конструюванні злочинів із формальним складом враховуються особливості суспільної небезпеки і характер самого злочинного діяння, а також те, що конкретно визначити, підрахувати шкідливі наслідки діяння у багатьох випадках неможливо чи вкрай складно. Це стосується, зокрема, таких злочинів, як державна зрада, шпигунство, бандитизм.[33]

2.2 Кримінально-правове значення суспільно-небезпечних наслідків

Значення суспільно-небезпечних наслідків. Наслідки, тобто шкода (збитки), заподіяні злочинним діянням, їх характер і розмір багато в чому визначають матеріальну ознаку злочину – суспільну небезпечність. Тому наслідок виступає:

а) однією з найважливіших підстав криміналізації (декриміналізації) діяння;

б) ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину в інших правопорушень;

в) обставиною, що враховується судом при призначенні покарання в межах санкції відповідної статті КК (наприклад, у п. 5 ст. 67 тяжкі злочини названі як обставина, що обтяжує покарання).

Якщо ті чи інші наслідки зазначені в диспозиції статті КК (злочини з матеріальним складом), їх встановлення в тому разі обов’язково для:

а) констатації складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;

б)правильної класифікації злочину і його відмежування злочину від інших правопорушень;

в) обставиною, що враховується судом при призначенні покарання в межах санкції відповідної статті КК (наприклад, у п. 5 ст. 67 тяжкі наслідки названа як обставина, що обтяжує покарання).

Якщо ті чи інші наслідки названі в диспозиції КК (злочини з матеріальним складом), їх встановлення в такому разі обов’язково для:

а) констатації складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;

б) правильної класифікації злочину і його відмежування від суміжних злочинів.

У разі, коли наслідки (у злочинах з матеріальним складом) відсутні, питання про кримінальну відповідальність може вирішуватись таким чином:

а) якщо діяння вчинене з прямим умислом, то воно кваліфікується як замах на злочин;

б) якщо ж у законі не передбачена кримінальна відповідальність за злочин з іншими формами вини, то відсутність наслідків виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Як обов’язкова ознака складу злочину суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для диференціації кримінальної відповідальності, що виявляється, зокрема, у конструюванні КК класифікуючи чи особливо класифікуючих складів до спеціальних норм[34] .

Причинний зв’язок – обов’язкова ознака злочину із матеріальним складом. Від правильного вирішення цього питання залежить прав осудність вироку. У кримінально – правовому розумінні причинний зв’язок означає, що злочинний наслідок породжує суспільно-небезпечним і протиправним діянням суб’єкта. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно-небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок).[35] Звідси випливає: не було б діяння – не було б і наслідки. Якщо ж, навпаки, суспільно-небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинене діяння, причинний зв’язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов’язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому дуже важливо встановити, які саме з них є юридично значимими причинами наслідку. Кримінальна правова наука має три основні теорії (концепції) що проблеми причинного зв’язку:

1) “conditionsineguanon” („умова, без якої немає”): той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і підставою для висновку про наявність причинного зв’язку;

2) адекватні причини: визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки „типові” причини;

3) необхідного спричинення: діяння передує наслідку за часом, діянню внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку, діяння породжує наслідок, наслідок породжується саме цим діянням, а не діям інших осіб або інших зовнішніх сил. Причинний зв‘язок можливий не тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв‘язок має певні особливості. Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. Так, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок чого підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання випадку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи). Напр., ст.147-3 – невтручання у певні фізичні процеси, що призводять до псування зерна та насіння олійних культур.

Висновок

Проведене дослідження наочно продемонструвало, що увага, яка приділяється проблемам злочинних наслідків з боку законодавця, правозастосовчих органів та науковців, все ж залишає за собою багато питань. На всі із них вирішуються законодавцем, розуміються і обґрунтовуються при застосуванні норм кримінального закону. У свою чергу аналіз проблем злочинних наслідків у кримінальному праві дає підстави для формування наступних шляхів її вирішення.

Розходження у підходах щодо характеристики змісту понять, які мають позначати певні зміни в об’єкті кримінально-правової охорони, об’єкті посягання або об’єкті злочину як результат відповідного діяння, пояснюється відсутністю розв’язання низки питань або недостатньою увагою до них. Оптимальне вирішення цих питань можливе лише з урахуванням послідовного дослідження: соціальної, психологічною та юридичної сутності, змісту і структури суспільної небезпечності вчиненого діяння; функціонального значення „взаємодії” суспільно-небезпечного діяння та об’єкта кримінально-правової охорони, об’єкта посягання та об’єкта злочину; та ін. Сказане вище обумовило порядок проведення дослідження злочинних наслідків в кримінальному праві.

Як результат компонентів об’єктивної діяльності суспільну небезпечність діяння можна вважати одним із засобів відтворення змісту, структури і системи його властивостей, що проявляється у: а) спрямованість такого діяння на охоронювані законом соціальні цінності;б) об'єктивізованому назовні психічному ставленні особи до цих цінностей та визнається посяганням на них; в) „негативні зміни” змісту цих цінностей; г) вираженому в певних характеристиках взаємозв’язку об’єктивних і суб’єктивних такого діяння та ґ) відображення ними рівня, досягнення якого обумовлює визнання суспільно небезпечного діянню злочином певного виду. З огляду на це необхідно встановити наявність: а) тих соціальних цінностей, на які посягає певне діяння; б) місце таких цінностей у ієрархії тих із них, що охороняються кримінальним законом; в) своєрідною залежністю суспільної небезпечності вчиненого діяння від властивостей цінностей, на які воно спрямовуються. Поєднання у змісті суспільно небезпечного діяння об¢єктивізованого назовні психічного ставлення особи та соціальних цінностей, що охороняються кримінальним законом, дозволяє визначити утворене „явище” як суспільно небезпечне посягання на зазначений об’єкт, а його результат розцінювати як певні зміни у змісті відповідних цінностей, взятих під кримінально-правову охорону. З урахуванням цього правильним є осмислення взаємозв’язку вичиненого суспільно-небезпечного діяння та його наслідків виходячи із змісту об’єкта кримінально-правової охорони, поняття та співвідношення його основних різновидів. Така специфіка має впливати на розуміння змісту тих соціальних цінностей, що зазнали певних змін в результаті суспільно небезпечного посягання на них.

Підбиваючи підсумок сказаному, зазначено, що сформульовані висновки і рекомендації сприятимуть цілісному уявленню про сутність, різновиди та значення в кримінальному праві злочинних наслідків. Це, у свою чергую, надасть змогу по-новому підійти до формування єдиних і, головне, однозначних засад у вирішенні проблем злочинних наслідків на законодавчому та правозастосовчому рівнях. Наслідки ж вдалими, значущими і обґрунтованими є сформульовані в цій парці підходи і положення, свідчи муть подальші наукові досягнення, а також їх врахування при вдосконаленні чинного КК та практики його застосування.

Список використаних джерел та літератури

1. Андрушко П. П., Стрижевський А. А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. – К.: „Юрисконсульт”, 2006. – С. 47; Андрукко П. П. Злочини поти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика: Монографія. К.: КНТ, 2007. – С. 109.

2. Андрушко П. П. Об’єкт кримінально правової охорони, об’єкт злочину, об’єкт злочинного посягання та об’єкт злочинного впливу: основний зміст понять та їх співвідношення // наука і правоохоронна. Юридичний журнал. – 2008. - №1. – С. 56 – 57.

3. Берлін П. С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правові значення: Монографія. – 2009. Шрифт. – 343. 296/Б 487. С - 736

4. Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юридическая литература, 1967. – С. 195 – 196

5. Відомості Верховної ради України УРСР. – 1983. - №4. – Ст. 50.

6. Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №35. – Ст. 511.

7. Горбачова І. М. Заходи безпеки в системі кримінально – правових наслідків злочинного діяння за кримінальним законодавством України. Видавництво - //Актуальні проблеми держави і права*. – 2009. – Вип.. 47. С – 50 - 55

8. Доборов О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – С. 439.

9. Жалинский А. Э. Уголовное право в ожидании перемен: теорико-инструментальный анализ. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2009. – С 360.

10. Злочинні наслідки(поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення). П. С. Берлін . Київ. ДАКОР 2009.

11. Золотарьов А. І. Звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання та його відбування за злочини у сфері господарської діяльності: Дис. ...кант. юрид. Наук/ Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2007. – С. 134

12. Клименко С. В. Кримінально-правові наслідки добровільної відмови від учинення злочину. Видавництво – Науковий вісник юрид. академії Міністерства внутрішніх справ – 2002. - №2. С – 137 - 143

13. Конституція України. 1996 р.

14. Кримінальна право України. Загал. Частина: Підруч. Для студентів юрид. Вузів і фак./ Г. В. Андрусів, П. П. Андрукко, В. О. Беньківський та ін.; За ред. П. С. Мати шевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – С. 87.

15. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. Для студентів юрид. Вузів і фак./Г. В. Андрусів, В. О. Беньківський та ін.; За ред. П. С. Мати шевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997, - С. 90.

16. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Гос. Изд-во юрид. Лит-ры, - С.10, 14 – 15, 18 – 19.

17. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Гос. Изд-во юрид. Лит-ры, – С.29

18. Кузнєцова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1958. – С. 27-28.

19. Мальцев В. В. Проблема уголовно – правовой оценки общественно опасных последствий / Под ред. И. Я.. Козаченко. – Саратов: Изд – во Саратовского ун – та, 1989. – С. 27.

20. Новоселов Г.П. Учение об объкте преступления. Методологические аспекте. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 91

21. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 46, 93

22. Романов С. Ю. Перед кримінальний обман і його кримінально-правові наслідки. Видавництво - //Вісник Університету Внутрішніх справ. С – 136 – 140.

23. Тацій В. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Харків: Укр. ЮА, 1994. – С. 69

24. Тростюк З. А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. – К.: Атака, 2003.-С. 75, 80.

25. Уголовный кодекс Украины ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 августа 1971 года и постатейными материалами. – К.: Издательство полетической литературы Украины, 1972. -. 5.

26. Уголовное право России: Общая часть: Учебник / Под ред. Н. М. Кропачева, Б. В. Волженкина, В. В. Орехова. – СПб.: Издательство Дом С. – Петерб. гос. ун – та, 2006. – С. 418.

27. Церетели Т. В. Причинная связь в уголовном праве. – Тбилиси, 1957. – С. 22

28. Шапченко С. Д. Механізм кримінально-правового регулювання в правовій системі України: поняття та структура // Вісник Київського національного університету. Юридичні науки. – Вип.. 40. – 2000. – С. 64.

29. Шапченко С. Д. Механізм кримінально-правового регулювання в правовій системі України: основні режими функціонування//Вісник Київського національного університету. Юридичні науки, - Вип. 47.– 2002.–С. 198, 199

30. Шепелява Н. В. „Загибель населення” як вид злочинних наслідків/Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №12. – С. 30 – 32.

31. Ю. В. Александров „Кримінальне право України”. Загальна частина. Підручник. К.


[1] Тростюк З. А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. – К.: Атака, 2003.-С. 75, 80.

[2] Кримінальна право України. Загал. Частина: Підруч. Для студентів юрид. Вузів і фак./ Г. В. Андрусів, П. П. Андрукко, В. О. Беньківський та ін.; За ред. П. С. Мати шевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – С. 87.

[3] Новоселов Г.П. Учение об ббъкте преступления. Методологические аспекте. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 91

[4] Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Гос. Изд-во юрид. Лит-ры, - С.10, 14 – 15, 18 – 19.

[5] Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Гос. Изд-во юрид. Лит-ры, – С.29

[6] Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юридическая литература, 1967. – С. 195 - 196

[7] Церетели Т. В. Причинная связь в уголовном праве. – Тбилиси, 1957. – С. 22

[8] Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 46

[9] Мальцев В. В. Проблема уголовно – правовой оценки общественно опасных последствий / Под ред. И. Я.. Козаченко. – Саратов: Изд – во Саратовского ун – та, 1989. – С. 27.

[10] Уголовное право России: Общая часть: Учебник / Под ред. Н. М. Кропачева, Б. В. Волженкина, В. В. Орехова. – СПб.: Издательство Дом С. – Петерб. гос. ун – та, 2006. – С. 418.

[11] Золотарьов А. І. Звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання та його відбування за злочини у сфері господарської діяльності: Дис. ...кант. юрид. Наук/ Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2007. – С. 134

[12] Доборов О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – С. 439.

[13] Злочинні наслідки(поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення). П. С. Берлін . Київ. ДАКОР 2009.

[14] Берлін П. С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правові значення: Монографія. – 2009. Шрифт. – 343. 296/Б 487. С - 736

[15] Шепелява Н. В. „Загибель населення” як вид злочинних наслідків/Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №12. – С. 30 – 32.

[16] Андрушко П. П., Стрижевський А. А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. – К.: „Юрисконсульт”, 2006. – С. 47; Андрукко П. П. Злочини поти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика: Монографія. К.: КНТ, 2007. – С. 109.

[17] Уголовный кодекс Украины ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 августа 1971 года и постатейными материалами. – К.: Издательство полетической литературы Украины, 1972. -. 5.

[18] Відомості Верховної ради України УРСР. – 1983. - №4. – Ст. 50.

[19] Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №35. – Ст. 511.

[20] Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 93.

[21] Кузнєцова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1958. – С. 27-28.

[22] Жалинский А. Э. Уголовное право в ожидании перемен: теорико-инструментальный анализ. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2009. – С 360.

[23] Жалинский А. Э. Уголовное право в ожидании перемен: теорико-инструментальный анализ. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2009. – С. 360.

[24] Жалинский А. Э. Уголовное право в ожидании перемен: теорико-инструментальный анализ. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2009. – С 360.

[25] Андрушко П. П., Стрижевський А. А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. – К.: „Юрисконсульт”, 2006. – С. 47; Андрукко П. П. Злочини поти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика: Монографія. К.: КНТ, 2007. – С. 109.

[26] Тацій В. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Харків: Укр. ЮА, 1994. – С. 69

[27] Тацій В. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Харків: Укр. ЮА, 1994. – С. 69

[28] Андрушко П. П. Об’єкт кримінально правової охорони, об’єкт злочину, об’єкт злочинного посягання та об’єкт злочинного впливу: основний зміст понять та їх співвідношення // наука і правоохоронна. Юридичний журнал. – 2008. - №1. – С. 56 – 57.

[29] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. Для студентів юрид. Вузів і фак./Г. В. Андрусів, В. О. Беньківський та ін.; За ред. П. С. Мати шевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997, - С. 90.

[30] Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юридическая литература, 1967. – С. 195 – 196

[31] Шапченко С. Д. Механізм кримінально-правового регулювання в в правовій системі України: поняття та структура // Вісник Київського національного університету. Юридичні науки. – Вип.. 40. – 2000. – С. 64.

[32] Тацій В. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Харків: Укр. ЮА, 1994. – С. 69

[33] Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Гос. Изд-во юрид. Лит-ры, – С.29

[34] Шапченко С. Д. Механізм кримінально-правового регулювання в правовій системі України: основні режими функціонування//Вісник Київського національного університету. Юридичні науки, - Вип. 47.– 2002.–С. 198, 199

[35] Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №35. – Ст. 511.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ