регистрация / вход

Інтелектуальна власність. Юскаєв частина 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ До друку та в світ дозволяю на підставі “Єдиних правил”, п. 2.6.14 Заступник першого проректора –

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

До друку та в світ

дозволяю на підставі

“Єдиних правил”,

п. 2.6.14

Заступник першого проректора –

начальник організаційно-методичного

управління В.Б. Юскаєв

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

з курсу “Інтелектуальна власність”

для студентів усіх спеціальностей

денної та заочної форм навчання

У двох частинах

Частина 1

Усі цитати, цифровий та

фактичний матеріал,

бібліографічні відомості

перевірені, запис одиниць

відповідає стандартам

Укладачі: І.П. Каплун

Е.В. Колісніченко

В.О. Панченко

А.А. Папченко

Відповідальний за випуск А.О. Євтушенко

Декан інженерного факультету О.Г. Гусак

Суми Видавництво СумДУ

2009


Зміст

С.

ВСТУП.. 6

Розділ 1 Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини8

1.1 Поняття і види права інтелектуальної власності8

1.2 Об’єкти права інтелектуальної власності10

1.3 Суб’єкти права інтелектуальної власності12

1.3.1 Загальні положення. 12

1.3.2 Автори - творці об'єктів права інтелектуальної власності13

1.3.3 Заявник. 19

1.3.4 Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності22

1.4 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави23

1.5 Система джерел законодавства у сфері інтелектуальної власності28

1.6 Державна система правової охорони інтелектуальної власності в Україні…………35

Розділ 2 Авторське право. 39

2.1 Поняття і джерела авторського права. 39

2.2 Об’єкти авторського права. 41

2.3 Суб’єкти авторського права. 43

2.4 Зміст та види авторського права. 48

2.4.1 Особисті немайнові права. 49

2.4.2 Майнові права авторів. 53

2.4.3 Право слідування. 57

2.5 Передача майнових прав. 57

2.5.1 Матеріально-правові вимоги, що висуваються до авторських договорів60

2.5.2 Авторський договір. 61

2.5.3 Умови авторського договору. 65

2.5.4 Відповідальність сторін за порушення авторського договору67

2.5.5 Припинення дії авторського договору. 68

Розділ 3 СУМІЖНІ ПРАВА.. 70

3.1 Поняття суміжних прав. 70

3.2 Суб’єкти суміжних прав. 71

3.3 Суб’єктивні суміжні права. 72

3.4 Термін дії суміжних прав. 73

3.5 Права власників суміжних прав. 74

3.5.1 Права виконавця. 74

3.5.2 Права виробників фонограм або відеограм.. 75

3.5.3 Права організацій ефірного мовлення. 76

Розділ 4 ЗАХИСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ77

4.1 Види порушень авторського права і суміжних прав. 78

4.2 Способи цивільно-правового захисту. 80

Розділ 5 ПРОМИСЛОВА ВЛАСНІСТЬ. 82

5.1 Об'єкти патентного права. 82

5.1.1 Винахід. 82

5.1.2 Корисна модель. 87

5.1.3 Промисловий зразок. 89

5.2 Суб'єкти патентного права. 91

5.2.1 Автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків91

5.2.2 Патентовласники. 92

5.2.3 Спадкоємці94

5.3 Оформлення патентних прав. 95

5.3.1 Загальні положення. 95

5.3.2 Складання та подання заявки. 96

5.3.3 Розгляд заявки в патентному відомстві99

5.3.4 Видача патенту. 104

5.4 Права авторів винаходів, корисних моделей і промислових зразків.105

5.4.1 Особисті немайнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок105

5.4.2 Майнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок107

5.4.3 Обов’язки патентовласника. 114

5.5 Захист прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок117

5.5.1 Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок117

5.5.2 Способи захисту прав. 119

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.. 122

ГЛОСАРІЙ.. 124

ВСТУП

Соціально-економічний розвиток держави значною мірою залежить від ефективності інтелектуальної, творчої діяльності людини. Розвиток суспільства переконливо підтвердив, що головним чинником сталого економічного розвитку держави може бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації і, в першу чергу, впровадження науково-технологічних новацій, які суттєво впливають на обсяги та якість виробництва і споживання.

У сучасних умовах прогресивний розвиток будь-якої сфери діяльності людини - культури, промисловості, агропромислового комплексу, охорони здоров'я тощо - неможливий без належного науково-технічного забезпечення та духовного розвитку суспільства. Це тісно пов'язані між собою процеси, які, у свою чергу, взаємозалежні. Ось чому однією із головних проблем, яка потребує постійної уваги та підтримки з боку держави, є належне використання інтелектуального потенціалу нації.

Сьогодні одним із найголовніших завдань є удосконалення та розвиток державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Інтелект, знання і творчий потенціал людини мають стати визначальними факторами розвитку українського суспільства. Найбільшою цінністю сучасного цивілізованого світу є людина, її права та свободи. Конституцією України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист права інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку із різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Характерною ознакою кінця XX століття стала масова поява на ринку нового виду товару - об'єктів права інтелектуальної власності. При цьому темпи зростання обсягів торгівлі цим товаром зростають значно швидше, ніж для звичайних товарів.

У той же час ринкові перетворення в економіці України ще не справляють належного позитивного впливу на розвиток науково-технічного потенціалу, технологічне оновлення виробництва, нарощування випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції. У зв'язку з цим нагальною потребою є вдосконалення механізму інтеграції освіти, науки та виробництва, посилення державної підтримки інноваційних структур, створення системи правової охорони інтелектуальної власності, яка б відповідала міжнародним стандартам.

Надійні гарантії набуття, здійснення та захисту права інтелектуальної власності є невід'ємним атрибутом державності кожної цивілізованої країни. Наявність сучасної системи правової охорони інтелектуальної власності сприяє розвитку національної економіки, збереженню і збагаченню науково-технічного потенціалу держави, розвитку міжнародної торгівлі, залученню в економіку країни іноземних інвестицій, зокрема у вигляді найсучасніших технологій, входженню України як рівноправного партнера до світового ринку інтелектуальної власності.

Україна є учасницею міжнародних договорів з питань інтелектуальної власності, зокрема таких найважливіших у цій сфері, як Паризька конвенція про охорону промислової власності та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, а також ряду договорів, які включають питання інтелектуальної власності, як-от: угода про торговельні відносини з США та договір про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом.

Розділ 1 Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини

1.1 Поняття і види права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникли як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності.

Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці щодо їх створення, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім застосовна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тім більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).

Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.

Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього належать:

а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;

б) право перешкоджати якому-небудь посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

До майнового права належать:

а) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання;

г) інші майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

Суттю майнових прав є одержання комерційної вигоди.

На відміну від особистого немайнового права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.

1.2 Об’єкти права інтелектуальної власності

У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

З наведеного переліку об'єктів цивільного права зупинимося на результатах інтелектуальної діяльності. Цим поняттям охоплюються будь-які результати творчості. Об'єктом цивільного права може бути такий результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного законодавства об'єктом права інтелектуальної власності може бути і не визнаний.

Отже, поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Поняття “результати інтелектуальної діяльності” охоплює ряд конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виконання фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торговельні марки, географічне походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям. Перелічені об’єкти права інтелектуальної власності, як правило, розділяють на три основні групи (див. табл. 1): об’єкти авторського та суміжного права, об’єкти промислової власності та інші об’єкти.

Отже, слід відрізняти об'єкти цивільного права, об'єкти права інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності. Останнє поняття часто вживають у значенні об'єкта інтелектуальної власності чи об'єкта правової охорони.

Таблиця 1 - Об’єкти права інтелектуальної власності

1.3 Суб’єкти права інтелектуальної власності

1.3.1 Загальні положення

У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: “Суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин”.

Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Не має значення і вік фізичної особи - носієм права може бути і щойно народжене немовля, не має значення і психічний стан фізичної особи. Зараз на земній кулі немає людини, яка б не була суб'єктом права. Безправних суб'єктів не буває.

Суб’єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи. Перша група - це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи - люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно із законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.

1.3.2 Автори - творці об'єктів права інтелектуальної власності

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін “автори” буде вживатися в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути лише людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перелічити авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте у такому перерахуванні немає потреби.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За Цивільним Кодексом (ЦК) України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, - це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але здебільшого властиве науково-технічній творчості;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину, - роздільне співавторство.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні творчого результату, необхідні такі умови:

1) творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого самостійного значення, але в такому разі не буде співавторства;

2) спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує - це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу, - креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо;

3) має бути угода про спільну працю. Ця угода необов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною;

4) при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому;

5) співавторство має бути добровільним;

6) при нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як співавтори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь у розробленні цього об'єкта;

7) винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Суб'єктами авторського права можуть бути не лише автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані “інші особи”, яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців.

Роботодавцеві належить право на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, інший об'єкт промислової власності, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною у цьому договорі може бути і правонаступник роботодавця.

Відповідно до ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

Право інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт можуть бути встановлені договором.

Виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності охоплює всі майнові права творця цього об'єкта. Майнові права належать роботодавцю за таких умов:

- творець об'єкта інтелектуальної власності перебував у трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;

- договір найму визначає коло службових обов'язків творця, до числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальної власності;

- об'єкт інтелектуальної власності створено в порядку виконання трудового договору;

- об'єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

- договір має бути укладений лише в письмовій формі;

- у договорі обов'язково має бути визначений розмір винагороди за використання об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.

При будь-якому використанні об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Крім договору найму, не виключається за чинним законодавством укладення і спеціального договору між роботодавцем і творцем об'єкта інтелектуальної власності, в якому визначаються права й обов'язки сторін.

1.3.3 Заявник

Суб'єктами права інтелектуальної власності безперечно є заявники. У переважній більшості заявники стають суб'єктами права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об'єкт інтелектуальної власності. Але вони залишаються суб'єктами правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших причин суб'єктами права інтелектуальної власності вони не стали.

Суб'єкт права на заявку свого творіння вступає у різні правовідносини з іншими суб'єктами, у тому числі і в цивільно-правові.

Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи - громадяни України, громадяни зарубіжних країн і особи без громадянства.

Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, що стосуються права автора на твір. Зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах чинності строку охорони авторського права.

Право на подання до державної реєстрації об'єктів промислової власності також мають як фізичні, так і юридичні особи. До фізичних осіб належать громадяни України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. При цьому іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права відповідно до міжнародних договорів України. Чинність зазначених договорів у межах України настає лише зі згоди Верховної Ради України. Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до чинного законодавства.

Патентними повіреними є також і іноземні юридичні особи, якщо їх місцеперебування знаходиться за межами України.

Патентними повіреними не можуть бути працівники Державного департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також особи, які не можуть обіймати посаду патентного повіреного відповідно до чинного законодавства.

Державний департамент інтелектуальної власності веде спеціальний реєстр патентних повірених. Після занесення імені патентного повіреного до цього реєстру йому присвоюється реєстраційний номер. Особи, не внесені до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і, отже, займатися їх діяльністю.

Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, що підтверджує його повноваження відповідно до чинного законодавства.

Повноваження патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником.

Відповідно до Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” права на сорти рослин також підлягають державній реєстрації.

Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів у відносинах, урегульованих цим Законом, можуть виступати їх представники, зокрема представники з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав.

Заявником на реєстрацію компонування інтегральних мікросхем може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має на це право.

Відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” заявниками можуть бути особа або група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Особливістю Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” є й те, що заявниками можуть бути особи, які бажають скористатися уже зареєстрованою назвою місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Право на використання зареєстрованого зазначення мають виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

Отже, на одержання охоронного документа України заявниками можуть бути творці об'єктів інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також можуть бути будь-які інші фізичні і юридичні особи, до яких право на подання заявки перейшло на підставі закону чи договору. Заявниками можуть бути також представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені).

Отже, фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має намір одержати правову охорону об'єкта інтелектуальної власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.

Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи.

1.3.4 Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава.

Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України “Про авторське право і суміжні права” містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” містить таку норму: “Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником”. Така сама норма міститься і в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять і таких норм. Не містить такої норми і ЦК України.

Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців за законом.

Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством.

Правонаступником може бути й держава. За Законом України “Про авторське право і суміжні права” твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

1.4 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

Людина, за своєю природою, прагне до найбільш повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючими, стратегічними задачами вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.

Відомо, що яскраві сплески у розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія стародавньої Греції, римської імперії або епоха відродження у Європі.

Зараз як державні діячі, так і прості громадяни все частіше приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного розвитку суспільства є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої творчості. Тому держава, що прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зводять у ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян, починаючи із дошкільного віку.

Таким чином, інтелектуальна власність є необхідною умовою процвітання тих культур, де її важливість знайшла повне розуміння і сприйняття та ефективно захищається законами держави.

На відміну від природних ресурсів: землі, нафти, вугілля тощо, запаси яких обмежені, інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

Наразі ми живемо в епоху технологічних суспільств, тобто суспільств, в яких визначальною ланкою у виробництві матеріальних благ є технології. Щоб вижити в конкурентній боротьбі, потрібно виробляти конкурентоспроможні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно вдосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це можна здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності, тобто таких об'єктів інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комерційні таємниці тощо. Безперечно, результати такої діяльності будуть більш вагомими, особливо у сфері оборони, якщо вони отримані громадянами своєї держави.

Необхідною умовою для ефективного створення і використання об'єктів інтелектуальної власності є наявність в країні системи правової охорони інтелектуальної власності. Тому країни, у яких відсутня така система, створюють її, а країни, де такі системи успадковані з минулих часів і не відповідають новим потребам, намагаються удосконалити їх.

Створення національної системи охорони інтелектуальної власності має подвійну мету. З одного боку, необхідно законним чином оформити економічні і моральні права авторів і правовласників об'єктів інтелектуальної власності, а з іншого - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.

Так, право на одержання патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції у промислове використання винаходу. Публікація патенту робить доступною інформацію про нього широкому колу людей і стимулює тим самим створення нових винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає підприємство від недобросовісної конкуренції.

Серед об'єктів промислової власності великий вплив на науково-технічний і економічний розвиток мають, безумовно, винаходи. Відображена у патентній документації технічна, технологічна і правова інформація дає можливість заощаджувати час, гроші і сили у процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, уже виконану іншими.

Патентна документація дозволяє виявляти альтернативні технології, якими можна замінити застарілі існуючі технології. На основі аналізу патентної документації можна дати оцінку конкретній технології, розглянути її на предмет впровадження чи ліцензування.

Патентна документація служить також для виявлення підприємств, що діють у тій чи іншій сфері технології, зокрема, конкурентів. Нарешті, вивчення патентної документації допомагає знаходити рішення технічних проблем, виявляти сучасний рівень розвитку технології, проводити експертизу науково-технічних програм, визначати пріоритетні напрями розвитку галузей промисловості й окремих виробництв.

Одне із головних призначень системи правової охорони інтелектуальної власності полягає в тому, що вона заохочує винахідницьку діяльність і стимулює творчу активність громадян країни.

Вплив винаходів на економічний розвиток може здійснюватися за чотирма каналами:

1) інформація про патенти полегшує передачу (трансфер) технологій і сприяє залученню прямих іноземних інвестицій;

2) патенти стимулюють наукові дослідження;

3) патенти є каталізатором нових технологій і бізнесу;

4) бізнес накопичує патенти і капіталізує їх шляхом передачі прав через ліцензійні угоди, внесення до статутного капіталу підприємств, використання у власному виробництві для отримання додаткового прибутку.

Важко переоцінити роль такого об'єкта, як торговельна марка, у просуванні товару на ринок. Вдала торговельна марка - важливий внесок в економіку підприємства, тому що вона дозволяє зайняти на ринку вигідне положення, пов'язане з визнанням цієї торговельної марки покупцями.

Вдало "розкручена" торговельна марка приносить її правовласнику додатковий прибуток, більший за той, що він отримав би без її використання.

Перевагою торговельної марки є те, що термін користування правами на неї практично не обмежений у часі.

Тут було розглянуто тільки два об'єкти промислової власності. Але й інші об'єкти промислової власності мають велике значення для економіки.

Щодо авторського права, то його роль у розвитку культури суспільства, особливо у сфері культурного (духовного) розвитку його громадян, важко переоцінити.

Звичайно, об'єкти авторського права - літературні й художні твори - можна самим не створювати, а запозичувати їх у інших держав. Однак такий шлях варто вважати вимушеним і в цілому хибним. Надзвичайно важливо, щоб твори літератури і мистецтва створювалися авторами, які належать до того суспільства, якому адресовані їхні твори. А суспільство, у свою чергу, повинно бачити своє відображення в цих творах. Використання іноземних робіт у розумних межах виправдане настільки, наскільки воно сприяє культурному обміну і взаємному збагаченню ідеями.

Розвиток національної творчості не має перспектив, якщо автору не гарантована авторська винагорода за його творчу працю. Тому охорона авторського права і суміжних прав передбачає не тільки належний захист прав видавців і виконавців, виплату справедливої винагороди авторам, але й надійний захист авторських прав, вигідний не тільки авторам, а й державі, тому що, усуваючи недобросовісну конкуренцію, вона сприяє поповненню державної скарбниці за рахунок податків. Однак для цього необхідно створити відповідну адміністративну інфраструктуру, яка б забезпечувала строге дотримання авторських прав.

Об'єкти авторського права і суміжних прав, що роблять внесок до культурного розвитку держави, можуть мати йістотне економічне значення як для авторів, які їх створили, так і для підприємства або держави.

1.5 Система джерел законодавства у сфері інтелектуальної власності

Законодавство України у сфері інтелектуальної власності становить цілісну систему правових норм. Відомо, що найважливішою ознакою системи є структурованість. Отже, для розуміння системи законодавства, в тому числі і у сфері інтелектуальної власності, потрібно насамперед з'ясувати її ієрархію, яка формується на основі юридичної сили чинних нормативних актів і в основному визначається системою органів державної влади України та управління. Крім того, Конституцією України встановлено певну залежність між нормативними актами різних рівнів, згідно з чим акти органів нижчого підпорядкування мають відповідати актам вищих за належністю органів, а останні - слугувати вихідною базою для актів меншої юридичної сили.

Серед нормативних актів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, головну роль відіграють акти вищих органів державної влади, тобто законодавчі акти.

Центральне місце серед них посідає Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Конституція України проголошує право особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41), а також гарантує свободу творчості та захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (стаття 54).

Важлива роль належить також Цивільному кодексу України, що містить книгу четверту "Право інтелектуальної власності", норми якої регулюють цивільно-правові питання, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав інтелектуальної власності.

У Цивільному кодексі України як в нормативному акті базисного характеру висвітлено значення і місце прав інтелектуальної власності у системі інших цивільних прав. Право інтелектуальної власності розглядається як складова частина цивільних прав, хоча правовідносини у сфері інтелектуальної власності регулюються також й іншими кодексами та спеціальними законами. Важливо, що до зазначених правовідносин застосовуються всі ті норми цивільного кодексу України, що мають загальний характер і розраховані на регулювання всіх цивільно-правових відносин, наприклад, норми щодо прав і дієздатності осіб, засобів і способів захисту порушених прав, правовідносини, пов'язані із спадковим правом, правоздатністю іноземних громадян і осіб без громадянства. До правовідносин у сфері інтелектуальної власності повинна застосовуватися і загальна частина зобов'язального права, якщо тільки спеціальні норми законодавства у сфері інтелектуальної власності не вносять до неї корективи або якщо необхідність таких коректив не випливає з особливостей зазначених правовідносин.

Крім Цивільного кодексу правову базу у сфері інтелектуальної власності України складають: Громадянський кодекс (Книга 4 „Право інтелектуальної власності”, Книга 5 „Зобов’язувальне право”), Громадянський процесуальний кодекс, Господарський кодекс, Господарський процесуальний кодекс, Кримінальний кодекс, Кримінальний процесуальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Митний кодекс.

Досвід інших країн, що мають кодифіковане цивільне законодавство, а також історія розвитку вітчизняного законодавства з питань інтелектуальної власності доводять перевагу регулювання правовідносин у цій сфері спеціальними законами. На цей час в Україні діють декілька спеціальних законів, що безпосередньо регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності:

- Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”;

- Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”;

- Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”;

- Закон України „Про охорону прав на сорти рослин”;

- Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”;

- Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”;

- Закон України „Про авторське право та суміжні права”;

- Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції”;

- Закон України „Про захист від економічної конкуренції”;

- Закон України „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”;

- Закон України „Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

Правові норми з питань інтелектуальної власності містяться також у деяких інших законах України.

Крім того Україна є членом міжнародної системи інтелектуальної власності, основу якої складають наступні міжнародні договори:

- Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів;

- Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми через супутник;

- Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм;

- Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів;

- Найробський договір про охорону олімпійського символу;

- Паризька конвенція про охорону промислової власності;

- договір про патентне право (PIT);

- Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення;

- договір про закони про торговельні марки;

- договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів;

- Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем;

- договір ВОІВ про авторське право;

- договір ВОІВ про виконання і фонограми;

Глобальні договори системи охорони:

- Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;

- Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;

- Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації;

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

- договір про патентну кооперацію; Договори про класифікації:

- Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових зразків;

- Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для реєстрації знаків;

- Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію;

- Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображувальних елементів;

Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 p. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 p. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН.

Головними завданнями ВОІВ є:

- поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівності;

- заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;

- модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності міжнародних угод, що створені у сфері охорони промислової власності, а також охорона літературних і художніх творів.

Контроль за виконанням Угод здійснюють керівні органи ВОІВ.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів: Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету і Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації - країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет - це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет -щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву "Міжнародне бюро". Секретаріат знаходиться в Женеві (Швейцарія).

Таким чином, можна вважати, що систему основних джерел законодавства України утворюють Конституція України, кодекси, закони та міжнародні договори України.

Крім того, слід зауважити, що в Україні діють близько 100 підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету міністрів України або наказами відповідних центральних органів державної виконавчої влади, в яких переважно зазначено механізми реалізації законодавчих норм.


1.6 Державна система правової охорони інтелектуальної власності в Україні

За роки незалежності в Україні розбудовано сучасну державну систему правової охорони інтелектуальної власності. Законодавством державна система правової охорони інтелектуальної власності визначена як: "установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління установи". Головним органом (установою), який забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні (див. табл. 2), є Міністерство освіти і науки України (МОН). У квітні 2000 року у складі МОН утворено Державний департамент інтелектуальної власності (далі - Держдепартамент), який є урядовим органом державного управління. Саме на Держдепартамент покладено виконання конкретних завдань, пов'язаних із забезпеченням правової охорони інтелектуальної власності.

Таблиця 2 - Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності

Основними завданнями Держдепартаменту є:

а) участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

б) прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;

в) організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Держдепартамент у рамках своїх повноважень забезпечує діяльність, пов'язану із набуттям, здійсненням та захистом прав на об'єкти права інтелектуальної власності; здійснює роботи з удосконалення законодавчої і нормативної бази; координує роботу з інформаційного забезпечення у сфері інтелектуальної власності; здійснює міжнародне співробітництво; опікується питаннями підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності тощо.

До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства (ДП): "Український інститут промислової власності", "Українське агентство з авторських та суміжних прав", "Інтелзахист" та навчальний заклад "Інститут інтелектуальної власності і права".

Головною функцією державного підприємства "Український інститут промислової власності (Укрпатент) є здійснення експертизи заявок на такі об'єкти права інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, а також торговельні марки, географічні зазначення. Експерти Укрпатенту проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності заявлених об'єктів умовам набуття прав інтелектуальної власності і надають експертний висновок. На підставі експертного висновку Держдепартамент приймає рішення щодо видачі або відмови у видачі охоронного документа (патенту, свідоцтва). Укрпатент має філію - Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг.

Головною функцією Державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (УААСП) є колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав. За бажанням таких суб'єктів УААСП здійснює підготовку до державної реєстрації прав на об'єкти авторського права і суміжних прав та видачі їм охоронних документів, які видає Держдепартамент, а також УААСП надає допомогу авторам щодо захисту їх прав.

Діяльність ДП "Інтелзахист" переважно зосереджена на боротьбі з порушеннями у сфері суміжних прав.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, здійснює підвищення кваліфікації за спеціальним навчальним курсом суддів, митників, представників правоохоронних органів та органів контролю тощо.

У табл. 2 також представлені громадські організації, які безпосередньо займаються питаннями інтелектуальної власності, з якими тісно співробітничає Держдепартамент. Серед них Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності, що сприяє доведенню проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої й виконавчої галузей влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених. Саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені також надають послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності.

Українська Асоціація власників товарних знаків України представляє інтереси правовласників торговельних марок.

Розділ 2 Авторське право

2.1 Поняття і джерела авторського права

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.

“Авторське право” надає авторам і іншим творцям інтелектуальних творів у галузі літератури, музики, мистецтва певні права, що дозволяють їм надавати дозвіл або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів. Об'єктами авторського права є твори науки, літератури й мистецтва. Тільки оригінальні твори можуть бути об'єктом авторського права. Самі ідеї, закладені в творі, не обов'язково повинні бути новими, однак форма їх вираження, будь-то літературна або художня, обов'язково повинна бути оригінальною.

Завдання авторського права - встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України “Про авторське право і суміжні права” та інші закони.

Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають в разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція з авторського права (1952 р.); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана у Стокгольмі у 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція з охорони інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюссельська конвенція з розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва у галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.

2.2 Об’єкти авторського права

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрукування на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне поєднання звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми - карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів - література, музика, живопис архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танець).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору.

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Проте авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ - рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав.

Національне законодавство з охорони авторських прав більшості країн передбачає захист таких видів творів:

а) літературні твори: романи, оповідання, поеми, драматургічні або будь-які інші письмові твори незалежно від їхнього змісту (белетристика або публіцистика), обсягу, призначення (розвага, педагогіка, інформація, реклама, пропаганда й т.п.), форми (рукописна, машинописна, друкована: книга, брошура, листівка, газета, журнал); незалежно від того, чи випущені вони в світ, чи ні; у більшості країн “усні твори”, тобто твори, не зафіксовані в писемній формі, також є об'єктом авторського права;

б) музичні твори: “серйозна” або “легка” музика; пісні, хорові твори, опери, мюзикли, оперети; музичні педагогічні твори, твори для одного інструмента (соло), ансамблю (сонати, камерна музика й т.п.) і оркестру;

в) твори образотворчого мистецтва: плоскі (малюнки, картини, гравюри, літографія й т.п.) або об'ємні (скульптури, твори архітектури), незалежно від змісту (об'єктивного або абстрактні) і призначення (“чисте мистецтво”, реклама й т.п.);

г) карти й технічні креслення;

д) твори фотографічного мистецтва: незалежно від предмета (портрети, пейзажі, події й т.п.) і призначення;

е) твори кінематографічного мистецтва: німе або звукове кіно незалежно від призначення (показ у кінотеатрах, телемовлення й т.п.), жанру (художні фільми, документальні фільми, новини дня й т.п.), тривалості, методу зйомки (студійні, натурні зйомки, мультфільми й т.п.) або використаного технічного процесу (послідовність кадрів на прозорій плівці або електронному записі на відеострічці й т. п.);

ж) програми для ЕОМ.

2.3 Суб’єкти авторського права

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття “автор твору” і “суб'єкт авторського права” не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкування. Так, відповідно до існуючого законодавства наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належать організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомки, на телепередачі - відповідним телевізійним організаціям.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб - правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Проте за існуючим законодавством спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора. Майнові права автора можуть бути об'єктом цивільних правочинів. Проте в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав - неавтори - не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.

Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників – похідним.

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства. Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають в будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на території України.

Дія закону “Про авторське право та суміжні права” поширюється також на авторів, твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у випадках передавання їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами.

Порядок передавання українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснений через Державне агентство України з авторських і суміжних прав.

У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава - учасниця Конвенції - надає громадянам інших країн - учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за рубежем. Бернська конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб - співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов:

1) твір створено за договором між автором і роботодавцем, тобто не на підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про створення твору;

2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом).

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюються у договорі між автором і роботодавцем.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних та юридичних осіб або до держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Відповідно згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Проте із загального правила передбачено винятки:

1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;

2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;

4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 70 років від дати обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.

Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.

2.4 Зміст та види авторського права

Авторські права поділяються на три види: особисті немайнові, майнові та право слідування.

Особисті немайнові права належать тільки автору твору. Майнові права можуть передаватися автором третім особам на підставі авторського договору з метою одержання винагороди. Проміжне місце між немайновими й майновими правами займає право слідування, що, будучи особистим правом, тісно пов'язане з майновими інтересами автора.

Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати спецзнак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з трьох частин:

- латинської літери С, вписаної у коло - ©;

- особи, яка має авторське право;

- року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав в установленому порядку. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

2.4.1 Особисті немайнові права

Особисті немайнові права захищають зв'язок особистості автора з його твором. Їх неможливо оцінити у грошовому еквіваленті, вони є невідчуженими й від них не можна відмовитися. Особисті немайнові права – це право авторства; право на авторське ім'я; право на обнародування твору, включаючи право на відкликання; право на захист репутації автора.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Право на авторське ім’я . Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, але за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цих випадках ім'я автора не згадується із суто технічних причин.

Право на авторське ім'я дає автору змогу випустити свій твір за власним ім'ям, умовним (псевдонім) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Право на ім'я надають з метою індивідуалізації осіб, які створюють твори науки, літератури й мистецтва.

У більшості випадків автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто вказує своє прізвище та ініціали. Поряд з цим автору надано право випускати у світ свій твір під псевдонімом або анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на захист репутації автора . Автору належить особисте немайнове право перешкоджати будь-якому перекручуванню, зміні його твору або іншому зазіханню, що може нашкодити його честі й репутації.

Суть цього права полягає в тому, що при виданні, публічному оповіщенні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в самому творі, його назві й позначенні імені автора. Забороняється без згоди автора додавати до твору при його виданні ілюстрації, передмови, післямови, коментарі, а також які-небудь пояснення. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора.

Право на обнародування твору. За законом право на обнародування твору - це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.

Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до чинного законодавства твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом їхнього показу на виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передання по радіо чи телебаченню або шляхом видання.

Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування твору належить самому автору. Тільки він вправі вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає автору підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

Право на обнародування твору містить у собі право на відкликання, тобто право відмовитися від раніше ухваленого рішення про публічне сповіщення. Право на відкликання може бути реалізоване в будь-який час після того, як автор погодився на обнародування твору або сам його обнародував.

У цьому випадку можливі дві ситуації. Перша має місце у тому випадку, коли автор дав дозвіл на обнародування свого твору, але він ще не був привселюдно оголошеним. У цьому випадку автор повинен повідомити своєму партнеру за договором про свою відмову від даної раніше згоди про публічне озвучення свого твору. При цьому публічні заяви з боку автора не потрібні. Автор повинен компенсувати збитки, які поніс партнер, а також заплатити неустойку, зазначену в договорі.

Друга ситуація виникає в тому випадку, коли твір був оприлюднений (з дозволу автора або ним самим). У цьому випадку треба публічно оповістити громадськість про відкликання твору. Це необхідно для припинення його бездоговірного використання. І в цьому випадку автор повинен відшкодувати збитки своїм договірним партнерам.

Право на відкликання не може бути використано автором у випадку, якщо його твір є службовим. При цьому якщо автор, що створив даний твір, відшкодує роботодавцеві вартість витрачених при створенні твору коштів, то його не можна буде змусити передати свій твір роботодавцю.

2.4.2 Майнові права авторів

Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право - право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених Законом “Про авторське право та суміжні права”.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник - це результат будь-якого відтворення твору;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання - це подання творів, виконань, фонограм, передач організації мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) - така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним колом осіб;

3) публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначеному колу осіб;

4) будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

5) переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією самою мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто схвалені автором;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору;

8) здавання в найом після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина;

9) імпорт примірників творів.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами.

Разом з тим законодавство певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора називається вільним використанням. Дозволяється в окремих випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди і вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:

а) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

б) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

в) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах чи журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань, або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

г) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

д) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

е) відтворення творів для судового і адміністративного провадження;

ж) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

з) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору поліграфічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право.

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише про відтворення для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів.

Детально регламентоване вільне відтворення комп'ютерних програм.

Право на авторську винагороду - це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди;

в) неправомірне використання твору.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є, по суті, винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди, винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

2.4.3 Право слідування

На початку професійної діяльності автори образотворчого мистецтва з метою одержання прибутку продають або виставляють на продаж свої твори. У міру підвищення популярності автора вартість його творів підвищується. При цьому особи або організації, що здійснюють подальший перепродаж творів образотворчого мистецтва цих авторів, отримують у цьому випадку додатковий прибуток. Право слідування передбачене з метою захисту авторських прав на твори образотворчого мистецтва. Згідно з Законом України „Про авторське право та суміжні права” автор твору образотворчого мистецтва, а у випадку його смерті його спадкоємці протягом встановленого Законом терміну дії авторського права мають права на одержання 5% від вартості твору при кожній наступній його реалізації після першого продажу твору.

2.5 Передача майнових прав

Використання творів пов'язане із проблемою пошуку балансу між інтересами автора, публіки й користувача. Автори створюють твори й вимагають визнання своїх прав на них, широка публіка бажає мати можливість користуватися ними безперешкодно, а користувач - посередник між автором і широкою публікою - бажає здійснювати свою діяльність на вигідних для себе умовах.

Основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських договорів.

За авторським договором автор зобов'язаний створити відповідно до договору і передати замовлений твір або передати готовий твір для використання, а користувач зобов'язаний використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі у визначений строк і виплатити автору встановлену договором винагороду.

Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзначаються певними особливостями. Передусім суб'єктами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні правонаступники, а з іншого боку, як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору.

Якщо на боці автора виступають дві або більше осіб (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладення договору необхідна згода усіх цих суб'єктів незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Названі особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному з них. Проте таке доручення має бути оформлене письмово, воно складає частину авторського договору.

При укладенні авторського договору з кількома співавторами слід з'ясувати характер співавторства - роздільний чи неподільний. У першому випадку в договорі може бути зазначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.

У випадку використання кількох колективних творів на кожний із них укладається окремий авторський договір. Наприклад, із співавторами слів пісні - один договір, а із співавторами музики - другий договір. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.

Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі й іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників), як правило, виступають юридичні особи - державні, громадські, кооперативні та інші організації, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте у деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад, замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір з художником або скульптором про створення такого твору. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів виступають юридичні особи.

Авторські договори з іноземними авторами укладаються за участю Державного агентства України з авторських і суміжних прав.

Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага - твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови, якщо вони виражені в такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх.

Авторський договір повинен бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше. Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

Авторські договори можуть бути двох типів:

а) авторський договір на передавання твору для використання;

б) авторський ліцензійний договір.

За авторським договором на передавання твору для використання автор або правонаступник передає чи зобов'язується створити і в установлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання в установлений договором строк, а також сплатити авторові або його правонаступнику винагороду, крім випадків, зазначених у законі.

За авторським ліцензійним договором автор або його правонаступник надає організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк. Організація зобов'язана сплатити винагороду за надання цього права.

2.5.1 Матеріально-правові вимоги, що висуваються до авторських договорів

Матеріально-правові вимоги стосуються згоди сторін, їхньої дієздатності, предмета договору й авторської винагороди.

Згода сторін . Використання творів можливе тільки при письмовій згоді автора. Це положення спрямоване на захист особистих немайнових прав автора.

Дієздатність сторін . Згода автора необхідна навіть, коли автор твору у встановленому законом порядку визнаний недієздатним, за винятком випадків, коли він фізично не в змозі дати відповідний дозвіл. У цьому випадку договір підписується правонаступниками автора.

Предмет договору . Стосується використання конкретних майнових прав. Майнові права автора не залежать одне від одного. Поступка прав на публічний показ не є поступкою прав на відтворення.

Не можуть бути предметом авторського договору:

- права на використання твору, невідомі на момент укладання договору;

- права на використання творів, які автор може створити у майбутньому.

Авторська винагорода . Згідно із статтею 33 (2) Закону України „Про авторське право та суміжні права” договір про передачу прав на використання твору вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх умов, у тому числі щодо розміру й порядку виплати винагороди.

2.5.2 Авторський договір

Авторський договір - це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.

Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікованого твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.

Видавничий договір - це один із видів авторських договорів. Характеризується специфічним способом використання твору - виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.

Останнім часом дедалі більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору.

Договір на депонування рукопису . Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом із рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал та інформувати про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом.

Постановочний договір . Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор - творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого - видовищний заклад (постановник). Особливістю даного договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити у межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.

Сценарний договір . За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або телевізійної чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір - літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.

Договір художнього замовлення . За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Особливість вказаного договору полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника - він може це зробити, а може і не робити.

Предметом договору художнього замовлення є права на твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.

Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.

Договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва . Можуть бути предметом названого договору твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальними художньо-естетичними властивостями. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії відносять серветки, килими, хустки, одяг, взуття; вироби із шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, сувеніри; вироби із скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.

Особливістю названого договору є те, що контрагентом автора завжди є промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Твір повинен бути придатним для використання у промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і, отже, його придатності для використання в промисловості здійснюють спеціалісти (художні ради).

2.5.3 Умови авторського договору

Авторський договір може передбачати:

- способи використання твору - конкретні права, які передаються за цим договором;

- строк і територію, на які передається право;

- розмір винагороди, порядок і строки її виплати;

- інші умови, які сторони будуть вважати істотними для даного договору.

Спосіб використання твору

Однією із найважливіших умов авторського договору є спосіб використання твору. Можливі такі способи використання:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання й публічне сповіщення творів;

3) публічна демонстрація і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найом чи в прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання у майновий найом або комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним. Сторони за погодженням між собою можуть визначити в договорі інші права щодо використання твору.

Строк дії договору

Сторони вправі вказати будь-який термін дії авторського договору, що відповідає їхнім інтересам та погоджений між ними.

Авторський договір укладається на строк, що має спливати не пізніше закінчення строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності.

У разі відсутності в авторському договорі умови про строк його дії, він вважається укладеним на строк, що залишився до закінчення строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п’ять років. Якщо за шість місяців до закінчення зазначеного п’ятирічного строку жодна зі сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, він вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна зі сторін уповноважена в будь-який час відмовитись від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до його розірвання, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Територія, на яку передаються права

Як правило, набувач майнових прав за авторським договором зацікавлений у поширенні прав на якомога більшу територію. Якщо в авторському договорі немає умови про територію, на яку поширюються надані права, дія договору обмежується територією України.

Авторська винагорода

Авторська винагорода в авторському договорі може бути визначена в таких формах:

а) одноразового (паушального) платежу;

б) відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті);

в) комбінованих платежів.

Винагороду визначають в авторському договорі як відсоток від доходу за використання твору, а якщо це неможливо - як фіксовану суму або інший спосіб.

Мінімальні ставки авторської винагороди встановлює Кабінет Міністрів України.

2.5.4 Відповідальність сторін за порушення

авторського договору

Відповідальність автора . Згідно із чинним законодавством відповідальність автора за порушення договірних обов'язків може полягати в поверненні отриманого ним гонорару, однобічному розриві укладеного з ним договору, також відшкодування збитків користувачу, а також у сплаті йому неустойки.

Якщо питання відповідальності в авторському договорі не вирішені або вирішені недостатньо чітко, необхідно керуватися загальними положеннями цивільного права. До них відносять такі загальні умови:

- наявність провини автора в порушенні договірних зобов'язань;

- факт заподіяння збитків і обґрунтованість їхнього розміру;

- наявність причинного зв'язку між допущеним автором порушенням умов договору й наслідками цього порушення;

- наявність у діях автора ознаки протиправності.

Відповідальність замовника . Відповідальність за порушення договірних зобов'язань несе й замовник твору. Підставу, обсяг і форму його відповідальності визначає конкретний авторський договір, а також деякі загальні положення цивільного законодавства.

Замовник може відповідати за:

- порушення зобов'язань з використання твору (якщо таке зобов'язання покладене на нього авторським договором);

- нанесення автору збитків (наприклад, у зв'язку із втратою матеріального носія твору);

- порушення цілісності твору;

- невиплати автору обумовленої договором винагороди й т.п.

2.5.5 Припинення дії авторського договору

Підставами для припинення дії авторського договору є:

- закінчення строку його дії;

- взаємна згода сторін про припинення авторського договору;

- угода про заміну одного зобов'язання на інше (новацію);

- неможливість виконання, викликана діями непередбаченої сили або інших обставин, за які боржник не відповідає;

- смерть автора або ліквідація юридичної особи, що є стороною договору;

- однобічна заява тієї або іншої сторони у зв'язку з порушенням контрагентом суттєвих умов договору й т.п.

Розділ 3 СУМІЖНІ ПРАВА

3.1 Поняття суміжних прав

Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони ґрунтуються на використанні чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва.

Творчі працівники прагнуть до того, щоб їхні твори розповсюджувалися серед широкого кола людей. Автори не в змозі самостійно досягти такого результату. Для цього необхідні посередники-професіонали, які подають твір у формі, найбільш пристосованій для сприйняття максимально широким колом людей. П'єсу пишуть для того, щоб поставити її на сцені, пісню, - щоб її виконав співак-професіонал або щоб її записали на компакт-диск, передали по радіо. Особи, які використовують літературні або художні твори для того, щоб зробити їх доступними широкій аудиторії, також вимагають захисту від незаконного використання їхнього внеску в процес додання гласності твору.

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця і в такий спосіб вилучати дохід із чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.

Існують три різновиди суміжних прав: права виконавців на їхнє виконання, права виробників фонограм або відеограм на їхні фонограми або відеограми й права організацій ефірного мовлення на їхні радіо- і телевізійні програми.

Об’єктами суміжних прав є:

а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення.

3.2 Суб’єкти суміжних прав

До суб’єктів суміжних прав належать виконавці, виробники фонограм і відеограм та організації ефірного мовлення.

Виконавець є власником суміжних прав у тому випадку , якщо:

а) виконавець є громадянином України;

б) виконання вперше мало місце на території України;

в) виконання записане на фонограму, що охороняється законом;

г) виконання, не записане на фонограму, включено в передачі мовлення.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який інший спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.

Охорона прав виробника фонограми або відеограми здійснюється, якщо:

а) виробник фонограми або відеограми є громадянином України або юридичною особою, що має офіційне місцезнаходження на території України;

б) фонограма або відеограма вперше опублікована на території України.

Виробниками фонограм можуть бути ті самі фізичні особи, а також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Проте вони одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження - на території України. При цьому не має значення, так би мовити, “громадянство” цієї юридичної особи. Воно може бути України або іноземної держави.

Фонограми - виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів визнаються примірниками фонограми.

До суб’єктів суміжних прав відносять також організації ефірного мовлення, тобто тільки юридичні особи. Це організації радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефірі, так і по проводах.

За організаціями мовлення визнаються суміжні права, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють трансляцію за допомогою передавачів, розташованих на території України.

3.3 Суб’єктивні суміжні права

Усі суб’єкти суміжних прав мають використовувати свої суб’єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають здійснювати свої суб’єктивні права за умови дотримання прав авторів, чиї твори виконують. Виробники фонограм і організації мовлення зобов’язані дотримуватися прав авторів і виконавців. Організації мовлення - прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Існуюче законодавство не передбачає процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати спецзнак охорони суміжних прав. Цей знак складається з трьох елементів:

- латинської літери Р, вписаної у коло â;

- ім’я (найменування) особи, що має суміжні права;

- зазначення року першої публікації фонограми.

3.4 Термін дії суміжних прав

Майнові права виконавця діють протягом 50 років після першого виконання.

Особисті немайнові права виконавця охороняються безстроково.

Майнові права виконавця можуть переходити у спадщину.

Не переходять у спадщину особисті немайнові права виконавця. Спадкоємці виконавця мають право захищати зазначені права.

Права виробника фонограми або відеограми діють протягом 50 років після першого опублікування фонограми або відеограми або протягом 50 років після її першого запису, якщо фонограма або відеограма не була опублікована протягом цього терміну.

Права організації ефірного мовлення діють протягом 50 років після здійснення такою організацією першої передачі в ефір або по кабелю.

Відлік терміну починається з 1 січня року, що настає за роком, у якому мав місце юридичний факт виникнення терміну.

3.5 Права власників суміжних прав

3.5.1 Права виконавця

Особисті немайнові права . Виконавцю належать такі особисті немайнові права:

- право на визнання виконавцем свого виконання;

- право на ім'я;

- право на захист репутації виконавця.

Право на визнання виконавцем свого виконання означає, що виконавець стосовно своїх усних, записаних на фонограми виконань має право вимагати визнання себе виконавцем.

Право на ім'я означає можливість виконавця вимагати, щоб при будь-якому використанні його творчої інтерпретації твору згадували його справжнє або вигадане ім'я (псевдонім), яке при цьому не можна спотворювати. Право на ім'я є невідчуженим і охороняється безстроково.

Суть права на захист репутації виконавця полягає в тому, що будь-які виправлення, зміни, доповнення, які дозволяє робити сучасна техніка, можна вносити тільки за згодою виконавця.

Особисті немайнові права належать виконавцю незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у випадку передачі виключних прав на використання виконання.

Майнові права . Виконавцю належать виключні права на використання його виконання відповідно до закону.

Крім випадків, зазначених законом, будь-які фізичні або юридичні особи можуть використовувати виконання тільки за договором із правовласником.

Майнові інтереси виконавця забезпечують шляхом закріплення за ним права на використання виконання в будь-якій формі, у тому числі права на одержання винагороди за кожний вид використання виконання.

До майнових прав виконавця належать:

- право на використання виконання;

- право на передачу незаписаного виконання;

- право на запис;

- право на розповсюдження;

- право на здачу в прокат;

- право на передачу запису виконання;

- право на обнародування запису виконання;

- право на ретрансляцію;

- інші права.

3.5.2 Права виробників фонограм або відеограм

Виробнику фонограми або відеограми належать такі виключні права на використання фонограми або відеограми:

- право розповсюджувати оригінал або екземпляри фонограми будь-яким способом, у тому числі шляхом продажу (право на розповсюдження);

- право здавати в прокат оригінал або екземпляри фонограми, у тому числі після їхнього розповсюдження, яке здійснювалося виробником фонограми або за його згодою (право на здачу в прокат);

- право імпортувати екземпляри фонограми з метою розповсюдження, включаючи екземпляри, виготовлені з дозволу власника виключних прав на фонограму (право на імпорт);

- право на передачу в ефір або по кабелю;

- право на обнародування;

- право переробляти або будь-яким іншим способом змінювати фонограму (право на переробку).

3.5.3 Права організацій ефірного мовлення

Організації ефірного мовлення належить виключне право на використання її передачі відповідно до закону.

Виключні права організації мовлення:

- право на ретрансляцію передачі;

- право на запис передачі;

- право на відтворення запису передачі;

- право на розповсюдження оригіналу або екземплярів запису передачі, у тому числі шляхом продажу;

- право на оприлюднення запису передачі;

- інші права.

Розділ 4 ЗАХИСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ

Захист майнових і особистих немайнових прав авторів, виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення здійснюється нормами різних галузей права - кримінального, адміністративного, цивільного. Але найчастіше застосовуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав. Порушення прав автора можуть бути пов’язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Випуск у світ твору без зазначення імені автора, зі змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановка драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору - все це є порушенням особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор вправі вимагати задоволення його порушених інтересів.

При захисті прав авторів значну роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади - Держдепартамент інтелектуальної власності. Ця установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права і суміжних прав, здійснює свої повноваження у межах, передбачених законом, і виконує такі функції:

- реалізує моніторинг застосування і додержання національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав;

- веде облік організацій колективного управління після їх реєстрації, здійснює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу;

- здійснює, посередництво у переговорах і при розв’язанні конфліктів між організаціями колективного управління, а також між цими організаціями і суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав;

- організує розроблення нормативів і таблиць щодо розміру мінімальної винагороди і її розподілу між авторами та іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав і подає їх для затвердження Кабінету Міністрів України;

- забезпечує відтворювачів, імпортерів і експортерів примірників аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) контрольними марками;

- організує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, які стосуються прав авторів на твори, і здійснення їх реєстрації;

- забезпечує складання і періодичне видання каталогів усіх державних реєстрацій авторського права;

- організує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав;

- забезпечує розроблення і реалізацію освітніх програм у сфері охорони авторського права і суміжних прав;

- представляє інтереси України з питань охорони авторського права і суміжних прав у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства та інші;

Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Держдепартаментом відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.

4.1 Види порушень авторського права і суміжних прав

Законом передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав:

- вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав;

- піратство у сфері авторського права і суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

- плагіат - оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

- ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

- вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і суміжних прав;

- будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема, виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

- підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

- розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

4.2 Способи цивільно-правового захисту

Особи, авторські та суміжні права яких порушені, можуть: вимагати від порушника визнання та поновлення своїх прав; звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; подавати позови про відшкодування моральної шкоди; подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій; вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав; вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав; вимагати прийняття інших, передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

- відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

- стягнення з порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

- виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

- заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;

- вимагати від осіб, які порушують авторське право і суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, та про канали розповсюдження.

При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної шкоди суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката.

Розділ 5 ПРОМИСЛОВА ВЛАСНІСТЬ

Промислова власність, будучи складовою інтелектуальної власності, характеризується тим, що її об’єкти знаходять застосування у виробничій діяльності.

Поняття «промислова власність» було вперше вжито в тексті ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності у 1925р. Для об’єктів права промислової власності характерна наявність територіального принципу охорони, який полягає в тому, що виключне право на такий об’єкт дійсне тільки в межах держави, де його було одержано. Виключне право на об’єкти промислової власності підтверджує спеціальний охоронний документ, виданий компетентним органом (як правило, патентним відомством).

5.1 Об'єкти патентного права

5.1.1 Винахід

Глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» ЦК не містить визначення поняття «винахід», а лише перелічує умови його патентоздатності. Згідно зі ст. 459 (1) «винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він відповідно до закону є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання».

Відповідно до ст. 459 (2) ЦК об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.

Винахід має бути новим. Новизна винаходу визначається у світовому масштабі. Винахід є новим, якщо його сутність не відома з сучасного рівня техніки. Винахідницький рівень винаходу визначається шляхом порівняння здатності фахівця створити таке рішення зі здатністю винахідника. Винахід - це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Винаходом не визнається запозичення і використання чужого відомого рішення. Винаходом визнається пропозиція, яка може бути використана у будь-якій доцільній діяльності.

Згідно із чинним законодавством України об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини) і процес (процес, прийом, спосіб, застосування продукту чи процесу).

До пристроїв як об'єктів винаходу належать машини, механізми, прилади, конструкції, вироби тощо, що характеризують наявність конструктивного елемента (елементів) і зв'язку між елементами, їхнім взаємним розташуванням і формою виконання, а також параметрами (та іншими характеристиками) елемента (елементів) і матеріалом, з якого він (вони) виконаний(ні).

До речовин як об'єктів винаходу належать:

• індивідуальні хімічні сполуки, до яких також умовно віднесені високомолекулярні сполуки та об'єкти генетичної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот);

• композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо);

• продукти ядерного перетворення.

До штамів мікроорганізмів, культур клітин (рослин і тварин) як об'єктів винаходу належать: індивідуальні штами мікроорганізмів, культивованих клітин рослин і тварин; консорціуми мікроорганізмів.

До індивідуальних штамів належать: штами традиційних мікроорганізмів (мікоплазми, рикетсії, ціанобактерії, архебактерії, бактерії, актиноміцети, мікроскопічні гриби, дріжджі); штами організмів, які підпадають під визначення «мікроорганізми» (найпростіші, мікроскопічні водорості, мікроскопічні лишайники, мікроскопічні безхребетні тварини); штами гібридних мікроорганізмів; штами рекомбінантні, які несуть рекомбінантні ДНК (РНК); неклітинні структури (віруси, фаги); соматичні клітини рослин, які культивують; культивовані соматичні структури макроскопічних грибів; соматичні клітини безхребетних та хребетних тварин, які культивують; гібридні соматичні клітини рослин або тварин, які культивують; гібриди; рекомбінантні соматичні культивовані клітини рослин або тварин, що несуть рекомбінантні ДНК (РНК).

До консорціумів мікроорганізмів належать:

• змішані штами мікроорганізмів;

• асоціації мікроорганізмів.

До способів як об'єктів винаходу відносять процеси виконання дій над матеріальним об'єктом за допомогою матеріального об'єкта. Спосіб - це сукупність прийомів, виконуваних у певній послідовності або з дотриманням певних правил.

Способи як процеси виконання дій над матеріальними об'єктами, як правило, поділяють на:

• способи, спрямовані на виготовлення продуктів (виробів, речовин тощо);

• способи, спрямовані на зміну стану предметів матеріального світу без одержання конкретних продуктів (транспортування, обробка, регулювання тощо);

• способи, у результаті яких визначають стан предметів матеріального світу (контроль, вимір, діагностика тощо).

Згідно із Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не є придатними для набуття права такі об'єкти технології:

• сорти рослин і породи тварин;

• біологічні у своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що їх не відносять до небіологічних та мікробіологічних процесів;

• компонування інтегральних мікросхем;

• результати художнього конструювання.

Новизна - один із критеріїв (умов) охороноздатності винаходу. Суть його полягає в тому, що до дати подання заявки на видачу патенту або, якщо заявлено пріоритет, до дати встановлення пріоритету суть винаходу не має бути розкрита для невизначеного кола осіб в обсязі, що дає можливість здійснити його.

Винахід є новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Рівень техніки - це сукупність відомих рішень, що знайшли відображення в об'єктах техніки, конструкторській і технологічній документації та інших джерелах інформації, яка прийнята за базу порівняння при визначенні умови патентоздатності винаходу.

Відповідно до ст. 7 (6) Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» на визнання винаходу придатним для набуття права на нього не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка прямо чи непрямо одержала від винахідника таку інформацію протягом 12 місяців до дати встановлення пріоритету заявки, а за відсутності цієї дати - до дати подання заявки до Установи. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладають на особу, заінтересовану в застосуванні цієї частини норми.

Другим критерієм патентоздатності винаходу є винахідницький рівень. Відповідно до ст. 7 (7) Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахід має винахідницький рівень, якщо він є очевидним для фахівця, тобто не випливає явно з рівня техніки. При оцінці винахідницького рівня зміст заявок до уваги не беруть.

Поняття «винахідницький рівень» означає, що рішення, яке становить суть заявленого винаходу, має бути не тільки новим, тобто таким, що відрізняється від інших рішень, які характеризують сучасний рівень техніки. Цей винахід має також бути творчим втіленням ідеї та становити собою перехід на новий технологічний рівень. Має існувати помітна дистанція між сучасним рівнем техніки і заявленим винаходом. До того ж необхідно, щоб прогрес був значним і за суттю, тобто щоб він стосувався нових суттєвих елементів.

Щодо винаходу здійснюють перевірку винахідницького рівня, яка включає:

•визначення найбільш близького аналогу;

•виявлення ознак, за якими заявлений винахід відрізняється від найбільш близького аналогу;

•виявлення з рівня техніки рішень, що мають ознаки, які збігаються із розрізнювальними ознаками зазначеного винаходу.

Заявки на видачу патенту на винахід не відповідають критерію винахідницького рівня, якщо передбачено такі перетворення:

• доповнення відомого засобу певною відомою частиною (частинами), приєднуваною до нього за відомими правилами, для досягнення технічного результату, щодо якого встановлено вплив саме таких доповнень;

• вилучення певної частини засобу (елемента, дії) з одночасним вилученням зумовленої наявністю функції та досягненням при цьому звичайного для такого вилучення результату (спрощення, зменшення маси, габаритів, матеріалоємності тощо);

• збільшення кількості однотипних елементів, дій для посилення технічного результату, зумовленого наявністю в середовищі саме таких елементів, дій тощо.

Критерію винахідницького рівня відповідають:

• спосіб одержання нового індивідуального поєднання з установленою структурою, що базується на новій для даного класу або групи поєднань реакції;

• композиція, що складається принаймні з двох відомих інгредієнтів і забезпечує синергетичний ефект тощо.

Третім критерієм патентоздатності є придатність для промислового використання.

Відповідно до ст. 7 (8) Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахід визнають придатним для промислового використання, якщо його можна використати у промисловості або в іншій сфері діяльності.

5.1.2 Корисна модель

Глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» ЦК не містить визначення поняття «корисна модель», а лише перераховує умови її патентоздатності. Згідно зі ст. 460 (1) «корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона відповідно до закону є новою і придатною для промислового використання»

Корисною моделлю є результат творчої діяльності людини в галузі технології, пов'язаний із конструктивним використанням пристрою. Як корисні моделі охороняють нові і промислово застосовні рішення. Промислова придатність корисної моделі має бути такою самою, як і промислова придатність винаходу.

Корисні моделі відрізняють від винаходів передусім два аспекти:

• корисна модель не повинна мати винахідницький рівень;

• максимальний рівень охорони, передбачений законодавством, менший за строк охорони винаходів.

Відрізняються корисні моделі і від промислових зразків. Корисна модель - це внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам пристрій, та зв'язок між ними. Промисловий зразок є зовнішньою формою промислового виробу (пристрою).

Згідно зі ст. 7 (9) Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» об'єктом корисної моделі, придатним для набуття права на нього, може бути:

• продукт (пристрій, речовина, біологічний матеріал тощо);

• процес (процес, прийом, спосіб, застосування продукту чи процесу).

Об'єктом корисної моделі, придатним для набуття права на нього, не можуть бути:

• лікарські засоби, засоби захисту тварин та харчових продуктів;

• способи одержання лікарських засобів, засобів захисту тварин та харчових продуктів;

• способи терапевтичного, хірургічного лікування людини та тварини.

Корисна модель є новою, якщо сукупність її суттєвих ознак невідома виходячи з рівня техніки. До суттєвих відносять всі ознаки корисної моделі, які впливають на досягнутий результат, тобто перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із зазначеним результатом.

Якщо сукупність суттєвих ознак, достатніх для досягнення забезпечуваного корисною моделлю результату, не є загальновідомою, корисну модель визнають новою.

Корисна модель є придатною для промислового використання, якщо вона може бути практично використана у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я та інших галузях діяльності.

Придатність для промислового використання передбачає можливість неодноразового використання корисної моделі.

5.1.3 Промисловий зразок

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» визнає промисловий зразок результатом творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Промисловий зразок - це нове конструктивне рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Промислові зразки бувають об'ємними, площинними або комбінованими. Об'ємні промислові зразки - це певна композиція, в основу якої покладено об'ємну просторову структуру (наприклад, зовнішній вигляд меблів, певних механізмів). Площинні промислові зразки - це композиції, в основу яких покладено лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може бути сприйняте візуально як об'ємне (наприклад, зовнішній вигляд килима, тканини). Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, притаманними об'ємним і площинним зразкам (наприклад, будівельна оздоблювальна плитка).

Відповідно до ст. 461 (1) ЦК «промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він відповідно до закону є новим».

Промисловий зразок визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до установи або якщо заявлено пріоритет до дати її пріоритету.

Відповідно до ст. 461 (2) ЦК об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок, розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового зразка.

Під промисловим зразком розуміють як сам виріб, так і будь-яку його частину, якщо таку виробляють і продають окремо.

Правову охорону не можуть отримувати об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друкована продукція як така, об'єкти нестійкої форми з рідких газоподібних, сипких або подібних їм речовин.

Промислові зразки за об'єктним складом поділяються на однооб'ємні і багатооб'ємні. До перших відносять площини: двовимірні (наприклад, малюнок килима) та об'ємні тривимірні промислові зразки, які є частиною виробу, призначеною для використання у складі інших виробів, яка має завершену композицію (наприклад, фара автомобіля). Сукупність предметів одного призначення, які складають єдине ціле (наприклад, набір інструментів), вважається багатооб'ємним промисловим зразком.

Оскільки промисловий зразок призначений задовольняти естетичні потреби, він наближається до творів декоративно-прикладного мистецтва, правову охорону яких здійснюють згідно з нормами авторського права.

Різниця полягає в тому, що для оцінки переваги промислового зразка беруть до уваги його естетичні параметри, що отримали технічне застосування, а не художні переваги його як твору мистецтва.

Промисловий зразок не має описувати і визначати природу, функцію і спосіб чого-небудь (інакше він належав би до винаходів).

У деяких випадках один і той самий об'єкт можна охороняти і як промисловий зразок, і як торговельну марку, наприклад, зовнішній вигляд пляшки кока-коли.

Промисловий зразок визнають новим, якщо відомості про сукупність його суттєвих ознак, що визначають естетичні і (або) ергономічні особливості виробу, стали загальнодоступними у світі до дати встановлення пріоритету промислового зразка.

Під суттєвими ознаками, що визначають естетичні й (або) ергономічні особливості виробу, розуміють ознаки, властиві художньо-конструкторському рішенню, кожна з яких необхідна, а всі разом достатні для створення зорового образу виробу.

Правову охорону надають лише тим промисловим зразкам, які мають абсолютну світову новизну.

Пріоритет на промисловий зразок може бути встановлений за датою подання заявки в державі - учасниці Паризької конвенції, якщо заявка на промисловий зразок надійшла до установи протягом 6 місяців від зазначеної дати (конвенційний пріоритет).

5.2 Суб'єкти патентного права

5.2.1 Автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків

Автор технічного та художньо-конструкторського рішення є однією із центральних фігур патентного права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» людину, внаслідок інтелектуальної, творчої діяльності якої створено винахід (корисну модель), називають винахідником.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» людина, творчою працею якої створено промисловий зразок, є автором.

Для визнання особи автором не має значення ні її вік, ні стан її дієздатності. Неповнолітні віком від 14 до 18 років не тільки набувають, а й самостійно здійснюють належні їм права, що випливають з факту створення розробки. За осіб, які не досягли 14 років, а також осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними, всі необхідні дії щодо належних їм прав здійснюють їхні законні представники (батьки або опікуни).

Громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства рівні у своїх правах та обов'язках, визначених патентним законодавством.

Якщо у створенні об'єкта патентного права брали участь кілька фізичних осіб, всі вони вважаються його авторами.

Підставою для виникнення співавторства є спільна творча праця кількох осіб, втілена у вирішенні задачі. Співавторство може виникати протягом усього творчого шляху, мати найрізноманітніші форми - необхідно лише, щоб кожний зі співавторів зробив свій творчий внесок у спільну роботу.

Співавторами не визнають осіб, які надали автору тільки технічну, організаційну або матеріальну допомогу, а також осіб, які здійснювали лише загальне керівництво розроблюваними темами, але не брали творчої участі у створенні винаходу, корисної моделі, промислового зразка.

Порядок користування правами, належними співавторам, визначає угода між ними.

5.2.2 Патентовласники

Патентовласником є особа, яка володіє патентом на винахід, корисну модель або промисловий зразок і виключними правами, що випливають з патенту, на використання зазначених об'єктів.

Патентовласником може бути автор розробки, його спадкоємець або інший правонаступник.

Первісно правом на одержання патенту на своє ім'я володіє автор розробки, якщо тільки закон не встановив іншого. Це право базується на самому факті створення патентоздатного рішення і є одним з основоположних прав автора.

Відповідно до законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 9) та «Про охорону прав на промислові зразки» (ст. 8) право на одержання патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок, які створено у зв'язку з виконанням трудового договору, належить винахіднику або автору промислового зразка та роботодавцю розробки, якщо іншого не встановлено договором.

Винахід, корисну модель, промисловий зразок вважають створеними у зв'язку з виконанням трудового договору, якщо їх створено у зв'язку з виконанням трудових обов'язків чи доручення роботодавця та (або) з використанням договору, виробничих знань, секретів виробництва, знарядь чи коштів роботодавця.

Обов'язковою умовою договору про передання права на одержання патенту від винахідника або автора промислового зразка до роботодавця є надання винахіднику або автору промислового зразка справедливої винагороди відповідно до економічної цінності та іншої вигоди роботодавця.

Патентовласником об'єкта патентного права можуть одночасно виступати кілька осіб. Така ситуація може виникнути при створенні об'єкта кількома співавторами. Вони можуть передати свої права на одержання патенту одному або кільком співавторам чи одержати патент на ім'я всіх співавторів.

Придбати право на одержання патенту або купити вже виданий патент може не тільки одна, а й кілька осіб. Співвласниками патенту можуть бути і кілька спадкоємців.

Взаємовідносини із приводу використання об'єкта патентного права, патент на який належить кільком особам, визначає угода між ними. За відсутності такої угоди кожний із них може використовувати охоронюваний об'єкт на свій розсуд, але не має права оформляти на нього ліцензію або відчужувати патент іншій особі без згоди решти власників.

Іноземні патентовласники, які є громадянами держав - учасниць Паризької конвенції або мають на території однієї з цих держав постійне місцезнаходження, користуються в Україні таким самим обсягом прав, що й українські патентовласники.

5.2.3 Спадкоємці

У разі смерті автора розробки або власника патенту суб'єктами патентного права стають їхні спадкоємці.

До спадкоємців переходять лише майнові права. Вони передбачають право на подання заявки, видачу патенту й одержання винагороди або компенсації, якщо патент має право одержати роботодавець померлого автора.

При спадкуванні патентних прав до спадкоємців переходять права патентовласника в повному обсязі. Проте період їхньої дії обмежений строком дії патенту, що залишився.

Будучи повноправним патентовласником, спадкоємець може перевідчужувати патент будь-якій зацікавленій особі.

Якщо спадкоємців кілька, вони реалізують винахідницькі та патентні права, що перейшли до них, за взаємною угодою. Вони можуть робити це спільно, наділити відповідними правомочностями одного зі спадкоємців, передати майнові права третій особі тощо.

Спори між спадкоємцями з цього приводу розглядають у судовому порядку.

При переході у спадщину патенту спадкоємці зобов'язані одержати в нотаріуса спеціальне свідоцтво про право спадкування патенту, у якому зазначено, хто яку частину спадкує відповідно до патентного права.

Якщо в заповіті не визначено точно частки спадкоємців і між ними виникає спір щодо патентних прав, його розглядає суд за позовом будь-кого зі спадкоємців.

5.3 Оформлення патентних прав

5.3.1 Загальні положення

Неодмінною умовою надання правової охорони тій чи іншій розробці в рамках патентної системи є офіційне визнання її об'єктом патентного права.

Якщо винахід, корисна модель або промисловий зразок відповідають усім критеріям охороноздатності, але офіційно цей факт не підтверджено, їх патентне право не охороняє.

Розгляд заявки за участі заявника здійснюють шляхом переговорів або на експертній нараді. Переговори проводять, якщо питання можуть вирішити безпосередньо експерт і заявник, експертну нараду - якщо для вирішення питання необхідна участь ряду експертів.

Якщо винахід, корисну модель, промисловий зразок створено двома або більше винахідниками, авторами промислового зразка незалежно один від одного, право на одержання патенту належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату встановлення пріоритету, а за відсутності цієї дати - більш ранню дату подання заявки до установи за умови, що вказану заявку не вважають відкликаною, не відкликали або за нею установа не прийняла рішення про відмову у видачі патенту, можливості оскарження якого вичерпані.

Оформлення патентних прав на кожний вид об'єкта має свої особливості, зумовлені його специфікою. Проте ці особливості переважно не мають принципового характеру і не перешкоджають розглядати порядок оформлення патентних прав як певну узагальнену процедуру.

Зазначена процедура може бути поділена на три самостійні етапи, які пов'язані із:

• складанням і поданням заявки;

• розглядом заявки у Патентному відомстві;

• видачею патенту.

5.3.2 Складання та подання заявки

Заявка на видачу патенту - це сукупність документів, які подають до Патентного відомства з метою отримання патенту.

Заявка має стосуватися одного винаходу, корисної моделі, промислового зразка або групи винаходів, корисних моделей, промислових зразків, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом.

Датою подання заявки є дата одержання установою матеріалів, що містять принаймні:

• заяву в довільній формі про видачу патенту, викладену українською мовою;

• відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;

• зображення винаходу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд (для промислового зразка);

• матеріал, що за зовнішніми ознаками є описом винаходу, корисної моделі, промислового зразка, викладений українською або іншою мовою.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» порядок одержання патенту на підставі міжнародної заявки є таким самим, як порядок одержання патенту на підставі національної заявки, за винятками, що випливають з Договору про патентну кооперацію.

Відповідно до ст. 12 (5) Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» заявка має містити такі документи:

• заяву на видачу патенту на винахід, корисну модель;

• опис винаходу, корисної моделі;

• формулу винаходу, корисної моделі;

• рисунки (креслення або інші графічні матеріали), якщо на них є посилання в описі;

• реферат.

Відповідно до ст. 11 (4) Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» заявка має містити такі документи:

• заяву на видачу патенту на промисловий зразок;

• комплект зображень винаходу (власне виріб чи його макет), що дають повне уявлення про його зовнішній вигляд;

• опис промислового зразка;

• креслення, схему, карту (якщо необхідно).

Заява на видачу патенту. Заява - це прохання про видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок. Заява містить відомості про винахід, корисну модель, промисловий зразок, а також про осіб, зазначених у заявці, зокрема заявника, винахідника або автора промислового зразка (коли заявник і винахідник або автор промислового зразка не одна й та сама особа) і представника заявника.

Опис винаходу, корисної моделі, промислового зразка. Опис винаходу чітко і в повному обсязі розкриває суть винаходу. Завдання полягає в тому, щоб викласти сутність винаходу, дати можливість фахівцеві відтворити винахід, показати, яке завдання розв'язує винахід, які переваги має запропоноване рішення, чим воно відрізняється від уже відомих.

Опис винаходу включає такі пункти, як: назва винаходу в класі МКВ; галузь техніки, до якої належить винахід, і переважна сфера його використання; характеристика прототипу, обраного заявником; критика прототипу; завдання, яке розв'язує винахід; суть винаходу; перелік креслень (якщо вони необхідні); приклади конкретного використання винаходу.

Опис промислового зразка включає такі пункти, як: назва промислового зразка; призначення та галузь застосування промислового зразка; опис аналога та порівняння з ним промислового зразка, на який подано заявку; перелік фотографій, креслень, схем; суть та істотні ознаки виробу, на який подано заявку; застосовність промислового зразка для використання у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Формула винаходу. Формула винаходу - це стисла вичерпна словесна характеристика винаходу, що містить сукупність усіх його суттєвих ознак і визначає обсяг правової охорони винаходу. Формула складається за встановленими правилами та безпосередньо пов'язана з описом винаходу.

Реферат винаходу (корисної моделі) - це скорочене викладання змісту опису винаходу (корисної моделі), яке включає назву винаходу (корисної моделі), характеристику галузі техніки, до якої належить винахід (корисна модель), і (або) галузь його застосування, характеристику суті винаходу (корисної моделі) із зазначенням технічного результату, якого мають досягти.

Рисунки (креслення або інші графічні матеріали). До складу заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель можуть входити рисунки (креслення та інші графічні матеріали), якщо вони необхідні для розуміння суті опису. Їх необхідно погоджувати з текстом опису й оформляти у вигляді графічних матеріалів (власне креслень, схем, графіків, рисунків тощо), фотографій, таблиць, діаграм тощо.

Рисунки подають, якщо неможливо проілюструвати опис розроблення кресленнями або схемами. Фотографії додають як доповнення до інших видів графічних матеріалів.

Креслення, схема, карта. До заявки на промисловий зразок за необхідності можуть входити креслення загального вигляду виробу або схема, карта. Зазначені документи мають містити додаткову інформацію про заявлене художньо-конструкторське рішення, яка відсутня у фотографіях.

До заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель або промисловий зразок додають документ, який підтверджує сплату збору у встановленому розмірі або підстави для звільнення від сплати збору, а також для зменшення його розміру.

5.3.3 Розгляд заявки в патентному відомстві

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до закону та правил, встановлених на його основі.

Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним рішення установи затребувати копії матеріалів щодо розгляду заявки. Ці копії надсилають заявнику протягом місяця.

Заявник має право з власної ініціативи чи за запрошенням закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи, порядок якого встановлює установа.

Заявник може вносити до заявки виправлення, змінювати своє ім'я (найменування), свою адресу, адресу для листування, ім'я та адресу свого представника.

Заявник може вносити до заявки зміни, пов'язані зі зміною особи заявника, за умови згоди зазначених у заявці інших заявників. Такі зміни може за згодою усіх заявників вносити також особа, яка бажає стати заявником.

Заклад експертизи може вимагати від заявника надання додаткових матеріалів, якщо без них проведення експертизи неможливе, або в разі виникнення обґрунтованих сумнівів у достовірності будь-яких символів чи елементів, що їх містять матеріали заявки.

Якщо заявник подав додаткові матеріали, то у процесі експертизи з'ясовується, чи не виходять вони за межі розкритої в поданій заявці суті винаходу, корисної моделі, промислового зразка.

Заявки, які надійшли до Патентного відомства, реєструють і передають на експертизу. Всі патентні заявки перевіряють на їх відповідність встановленим формальним вимогам.

Ця експертиза, яка має назву формальної або попередньої, здійснюється за єдиними правилами.

Під час проведення формальної експертизи заявки перевіряють:

• наявність необхідних документів;

• правильність їх складання;

• відповідність заявленої пропозиції об'єктам, які можуть бути визнані винаходами, корисними моделями або промисловими зразками;

• дотримання вимоги єдності винаходу, корисної моделі або промислового зразка;

• чи не змінюють додаткові матеріали, якщо вони подані, суть заявленого об'єкта патентного права і чи дотриманий встановлений порядок їх подання;

• правильність класифікації винаходу або корисної моделі за Міжнародною патентною класифікацією (МПК) і промислового зразка за Міжнародною класифікацією промислового зразка (МКПЗ);

• дотримання порядку подання заявки через патентного повіреного, включаючи наявність і правильність оформлення довіреності, що засвідчує повноваження патентного повіреного.

Формальну експертизу заявки здійснюють по закінченні 2 місяців від дати її надходження до Патентного відомства.

На підставі результатів формальної експертизи може бути прийнято одне з таких рішень:

• якщо заявка стосується розробки, яка належить до патентоздатних об'єктів, якщо заявка містить усі необхідні документи й останні правильно оформлені, приймають позитивне рішення.

• якщо заявник порушив вимогу єдності розробки, йому пропонують протягом 2 місяців від дати одержання ним відповідного повідомлення сповістити, яке з наявних у заявці рішень слід розглядати, і за необхідності внести уточнення до документів заявки.

• якщо в результаті формальної експертизи встановлено, що заявку оформлено на пропозицію, яка не належить до патентоздатних об'єктів, приймають рішення про відмову у видачі патенту.

По закінченні 18 місяців від дати надходження заявки, яка пройшла формальну експертизу з позитивним результатом. Патентне відомство публікує відомості про заявку, за винятком випадків, коли її відкликано.

Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до сплати державного мита за видачу патенту.

Заявник має право поділити заявку на 2 і більше заявок (виділені заявки) за умови, що суть винаходу не вийде за межі змісту поділеної заявки в тому її вигляді, який вона мала на дату подання.

Поділ заявки здійснюють шляхом подання заявки про внесення змін до заявки та виділеної заявки (заявок) за умови сплати відповідних зборів.

Заявник має право перетворити заявку на винахід на заявку на корисну модель, і навпаки, у будь-який час до одержання ним рішення про видачу патенту або відмову в його видачі.

У цьому разі зберігається дата встановлення пріоритету заявки, а за відсутності цієї дати - дата подання заявки.

З дати надходження заявки до установи і до публікації відомостей про заявку або державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок, матеріали заявки вважають конфіденційною інформацією.

Після публікації відомостей про заявку заявник має право на одержання компенсації за збитки, завдані йому особою, яка знала (чи одержала письмове повідомлення українською мовою із зазначенням номера заявки) про те, що відомості про заявку на винахід, який вона використовує без дозволу заявника, опубліковані. Зазначену компенсацію заявник може одержати тільки після одержання ним патенту.

Патенти на винаходи та промислові зразки видають лише після проведення експертизи заявок по суті (патентної експертизи). Під час експертизи по суті аналізується та встановлюється відповідність заявленого об'єкта умовам надання правової охорони, що дає підставу для винесення рішення про видачу патенту або мотивованого рішення про відхилення заявки.

Відповідно до ст. 4 Паризької конвенції на основі формальної заявки, зареєстрованої заявником в одній із держав – учасниць конвенції, заявник або його правонаступник може протягом установленого строку (6 місяців - на промисловий зразок, 12 місяців - на винахід і корисну модель) клопотати про надання охорони у всіх інших державах-учасницях. При цьому пізніше подані заявки того самого заявника розглядатимуть як такі, що були подані в той самий час, що і перша (більш рання) заявка.

Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом 3 місяців від дати подання заявки до установи подає заяву про пріоритет (із посиланням на дату подання і номер попередньої заявки) та копію заявки, якщо останню було подано до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції.

У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважають втраченим, про що заявнику надсилають повідомлення.

Перевірка патентоздатності заявленої розробки полягає в дослідженні експертами Патентного відомства питання, чи відповідає розробка всім необхідним за законом ознакам об'єкта патентної охорони.

У період проведення експертизи заявки по суті Патентне відомство має право затребувати у заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе, у тому числі змінену формулу винаходу або уточнену сукупність ознак промислового зразка.

За результатами експертизи по суті приймають рішення про видачу або відмову у видачі патенту.

Якщо в результаті експертизи по суті Патентне відомство встановить, що заявлений винахід (промисловий зразок), виражений формулою (сукупністю суттєвих ознак), відповідає умовам патентоздатності, приймають рішення про видачу патенту на цю формулу (сукупність суттєвих ознак).

При встановленні невідповідності заявленого винаходу (промислового зразка) умовам патентоздатності виносять рішення про відмову у видачі патенту.

5.3.4 Видача патенту

На підставі рішення про видачу патенту та за наявності документів про сплату державного мита за його видачу і збору за публікації про державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок здійснюють державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Одночасно з державною реєстрацією права на винахід, корисну модель, промисловий зразок установа публікує у своєму офіційному бюлетені визначені нею відомості про державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Не пізніше 3 місяців від дати опублікування відомостей про державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок установа публікує опис патенту, що містить формулу, та опис винаходу, корисної моделі, промислового зразка, а також рисунки, на які є посилання в описі винаходу, корисної моделі, і комплект зображень промислового зразка.

Видачу патенту здійснює установа в місячний строк після державної реєстрації права на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Патент видають особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання одного й того самого патенту мають кілька осіб, їм видають один патент.

Патент на корисну модель видають під відповідальність її власника за відповідність корисної моделі критеріям придатності для набуття патентного права на неї.

Патент на промисловий зразок видають під відповідальність його власника за відповідність промислового зразка критеріям придатності для набуття патентного права на нього.

Форму патенту та зміст зазначених у ньому відомостей визначає установа.

Установа вносить до виданого патенту на вимогу його власника виправлення очевидних помилок із подальшим повідомленням про це в офіційному бюлетені.

У разі втрати чи зіпсування патенту його власнику видають дублікат патенту в порядку, встановленому установою. За видачу дубліката патенту сплачують збір.

5.4 Права авторів винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

5.4.1 Особисті немайнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок

Особисті немайнові права - це суб'єктивні права учасників правовідносин, що не мають економічного змісту і забезпечують деякі нематеріальні інтереси особи. Вони належать до категорії абсолютних прав.

Особистими немайновими правами є право авторства, право на авторське ім'я, право на захист репутації автора винаходу, корисної моделі, промислового зразка.

Особисті немайнові права зберігають за автором у разі відчуження виключних прав на використання об'єкта патентного права.

Важливим особистим немайновим правом винахідника, автора промислового зразка є право авторства, тобто можливість, надана законом дійсному творцеві винаходу, корисної моделі або промислового зразка, бути визнаним єдиним їхнім автором.

Право авторства має абсолютний і виключний характер.

Абсолютний характер права авторства випливає з надаваної автору можливості вимагати від будь-якої особи визнання того факту, що він є розробником відповідного об'єкта.

Право авторства є невідчужуваним правом, що зумовлено його особистим характером. Воно не може бути передано іншій особі як за життя винахідника, так і після його смерті.

Перевідчуження винахідником прав на одержання патенту або самого патенту будь-яким особам означає лише передачу прав на використання розробки, але не передачу права авторства.

Право на авторське ім'я полягає в забезпеченій законом можливості для винахідника вимагати, щоб його ім'я як ім'я творця розробки згадували в будь-яких публікаціях про створений ним об'єкт.

Ім'я дійсного автора в обов'язковому порядку зазначають у заявці на видачу патенту, хто б не виступав заявником, а також у самому патенті. Що стосується публікації в офіційному бюлетені Патентного відомства відомостей про виданий патент, автор може заперечувати проти згадування його імені.

Право виступати під псевдонімом винахідникам не надають.

Чинне законодавство дозволяє авторам розробки давати своїм розробкам ім'я автора або спеціальну назву.

Винахідник має право перешкоджати будь-якому зазіханню на права на винахід, здатному завдати шкоди його честі чи репутації, зокрема, перешкоджати іншим особам привласнювати чи спотворювати його право на визнання винахідником.

5.4.2 Майнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок

Патент - це юридично-технічний документ, виданий уповноваженим компетентним державним органом, за допомогою якого держава засвідчує виключне право власника на створений ним об'єкт промислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок).

Патент засвідчує від імені держави, що:

• заявлена пропозиція є охороноздатним об'єктом;

• встановлено право авторства на об'єкт;

• визнано право власності на об'єкт;

• визнано пріоритет на об'єкт.

Патенти, видані на один об'єкт у різних країнах, є незалежними. Тобто видача патенту в одній країні не зобов'язує інші країни видавати патенти на той самий об'єкт. Припинення дії патенту в одній країні не тягне за собою припинення дії патенту на цей об'єкт в іншій країні. Патент завжди має територіальний характер, тобто видається і діє відповідно до вимог національного (регіонального) законодавства.

Патент дає його власникові виключне право використовувати об'єкт на власний розсуд, тобто патентовласник має право використовувати об'єкт у межах, встановлених законодавством, давати дозвіл на використання об'єкта (видавати ліцензію) будь-якій особі, а також забороняти будь-якій особі використовувати об'єкт без дозволу патентовласника (крім випадків, передбачених законодавством).

Патентовласник має право на власний розсуд розпоряджатися об'єктом, тобто укладати будь-які цивільно-правові угоди з передавання прав на зазначені об'єкти.

Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок набувають на підставі дотримання умов та порядку видачі патенту, встановлених законом, чи на підставі рішення суду.

Майнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок можна набувати на підставі закону, договору внаслідок ліквідації юридичної особи у порядку успадкування та на інших підставах, що встановлені або не заборонені законом.

Набуття права на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчує патент.

Обсяг охорони права на винахід, корисну модель визначає формула винаходу, корисної моделі.

Обсяг охорони права на промисловий зразок визначає сукупність його суттєвих ознак.

Права патентовласника мають абсолютний, виключний і строковий характер, а також обмежені територією тієї держави, патентне відомство якої видало патент.

Абсолютну природу прав патентовласника визначає те, що решта членів суспільства, на яких поширюються закони цієї держави, зобов'язані утримуватися від використання належної патентовласникові розробки.

Виключний характер суб'єктивних патентних прав полягає в тому, що в межах однієї країни права на розробку можуть належати тільки одному патентовласникові.

Ознака строковості полягає в тому, що права, які випливають з патенту, діють протягом певного періоду часу.

Відповідно до ст. 464 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:

• право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

• виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії);

• виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, у тому числі забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать власнику відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Патентовласнику належить виключне право на використання захищеного патентом винаходу, корисної моделі або промислового зразка на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших патентовласників.

Зазначене право включає також можливість заборонити використання зазначених об'єктів іншим особам, за винятком випадків, коли таке використання за законом не є порушенням права патентовласника.

Передача патентних прав може здійснюватися в різних юридичних формах, проте найбільше практичне значення мають їх відчуження і видача ліцензій на використання винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

Відчуження патентного права означає передачу патентовласником належного йому права іншій особі (особам). Патентовласник може відчужувати одержаний патент будь-якій фізичній або юридичній особі.

Відчуження патентних прав не обмежене будь-якою конкретною договірною моделлю і може бути вчинене в межах багатьох цивільно-правових договорів.

Відчуження патентних прав означає, що до придбавача патенту переходять у повному обсязі всі майнові права, якими володів патентовласник. Придбавач патенту стає власником всього обсягу майнових прав, якими володів їх відчужувач.

Відповідно до ст. 1107 ЦК розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, у тому числі на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, здійснюють на підставі таких договорів:

•ліцензії на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

•ліцензійного договору;

•договору про створення за замовленням і використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

•договору про передання виключних майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Договір про розпорядження майновими правами на винахід, корисну модель, промисловий зразок укладають у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1108 ЦК особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі патентного права (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке дасть їй право використовувати цей об'єкт у певній обмеженій сфері (ліцензію на використання об'єкта патентного права).

Ліцензія на використання об'єкта патентного права може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта патентного права може бути виключною, одиничною, невиключною.

Виключну ліцензію видають лише одному ліцензіату, а вона виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта патентного права у сфері, що обмежена цією ліцензією, та надання ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одиничну ліцензію видають лише одному ліцензіату, а вона виключає можливість надання ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта патентного права у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання самим ліцензіаром цього об'єкта в зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та надання ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта в зазначеній сфері.

За письмовою згодою ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта патентного права іншій особі (субліцензію).

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта патентного права (ліцензію) на умовах, визначених за взаємної згоди сторін з урахуванням вимог закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат видає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта патентного права. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Ліцензійний договір визначає вид ліцензії, сферу використання об'єкта патентного права (ліцензійні права, що їх надають за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територію та строк, на які передають права, тощо), розмір, порядок і строки розрахунків за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити до договору.

Вважають, що за ліцензійним договором надають невиключну ліцензію, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта патентного права, дія ліцензії поширюється на всю територію України.

Відкритою ліцензією є надання права на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка на підставі офіційної заяви власника патенту про готовність дати будь-якій зацікавленій особі дозвіл на використання зазначених об'єктів інтелектуальної власності. Особа, яка виявила бажання скористатися дозволом, укладає з власником патенту договір.

Відповідно до чинного законодавства України в разі подання власником патенту такої заяви річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 %, починаючи з року, який наступає за роком публікації заяви в офіційному бюлетені.

Власник патенту може відкликати свою заяву, якщо жодна особа не заявила про свій намір використати винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Примусова ліцензія - це дозвіл на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, захищеного патентом, який компетентний державний орган дає зацікавленій особі, коли власник патенту не використовує або недостатньо використовує свою розробку без поважних причин і при цьому відмовляється видати ліцензію.

Відповідно до чинного законодавства України примусову ліцензію видають за рішенням суду (Господарського суду) з визначенням обсягу використання об'єкта патентного права, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту.

Ліцензійний договір укладають на строк, встановлений договором, який вичерпується не пізніше вичерпання строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт патентного права.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта патентного права. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення другою стороною інших умов договору.

Уразі відсутності в ліцензійному договорі умови про строк договору останній вважають укладеним на строк, що залишився до вичерпання строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт патентного права, але не більше ніж на 5 років. Якщо за 6 місяців до вичерпання зазначеного п'ятирічного строку жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважають продовженим на невизначений час. У цьому разі кожна зі сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це іншу сторону за 6 місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 1114 ЦК ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі об'єкта патентного права, та вищезазначені договори не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Державну реєстрацію цих документів здійснюють на вимогу ліцензіара або ліцензіата в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 29 (5, 6) Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»:

• строк чинності виключних майнових прав на винахід спливає через 20 років, що відраховують від дати подання заявки;

строк чинності виключних майнових прав на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням особи, якій належать майнові права на винахід, на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання першого дозволу, але не більше як на 5 років.

Відповідно до ст. 29 (7) Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» строк чинності виключних майнових прав на корисну модель спливає через 10 років від дати подання заявки.

Відповідно до ст. 5 (5) Закону України «Про охорону прав на промисловий зразок» строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до установи і продовжується установою за клопотанням власника патенту, але не більше ніж на п'ять років.

5.4.3 Обов’язки патентовласника

Обов'язками патентовласника є:

• сплата патентних зборів;

• використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка.

Збір за подання заявки - це збір, який сплачують при поданні заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Збір за видачу патенту - це збір, який сплачують за видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Річний збір - це збір, який сплачують за підтримання чинності патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» використанням винаходу, корисної моделі визнають виготовлення, пропонування до продажу, введення в господарський обіг, застосування, ввезення або зберігання в зазначених цілях продукту, що його охороняє патент.

Використанням винаходу визнають також;

• застосування способу, що його охороняє патент, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що його застосування без згоди володільця патенту заборонено або, виходячи з обставин, це і так є очевидним;

• пропонування до продажу, введення в господарський оборот, застосування, ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що його охороняє патент.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» використанням промислового зразка визнають виготовлення, пропонування до продажу, введення в господарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка.

Обов'язок використати запатентовану розробку може бути виконаний не тільки фактично, а й номінантно. Для цього патентовласнику досить подати до Патентного відомства заяву про надання будь-якій зацікавленій особі права на використання запатентованого об'єкта (відкритої ліцензії).

Неприйняття рішення протягом установлених строків може мати для патентовласника несприятливі наслідки у вигляді видачі зацікавленим особам примусової ліцензії.

Для надання примусової ліцензії необхідна одночасна наявність таких умов, як:

• невикористання або недостатнє використання патентовласником винаходу, корисної моделі або промислового зразка протягом 3 років;

• відмова патентовласника від укладення ліцензійного договору;

• доведення готовності використати охоронювану розробку тим, хто бажає її використати;

• недоведення патентовласником того, що невикористання або недостатнє використання винаходу зумовлене поважними причинами.

Патентне законодавство не вимагає від патентовласників обов'язкового маркування запатентованих виробів. Проставлення на виробах, упаковці, супроводжувальній документації, рекламних матеріалах тощо відмітки про те, що їх охороняє патент, може здійснювати патентовласник за власної ініціативи.

Дострокове припинення чинності прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок та визнання їх недійсними

Відповідно до ст. 466 ЦК чинність майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за ініціативи особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 468 ЦК чинність достроково припинених виключних майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути відновлено в порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали в момент їх припинення.

Відповідно до ст. 469 ЦК права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок визнають недійсними на підставах та в порядку, встановлених законом.

Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути визнано в судовому порядку повністю або частково недійсним у разі:

• невідповідності запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка умовам видачі патенту;

• наявності у формулі винаходу, корисної моделі ознак, яких не було в поданій заявці;

• наявності в сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було в поданій заявці;

• видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Відповідно до ст. 467 ЦК у разі припинення чинності виключних майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок ці об'єкти може вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа, за винятком випадків, встановлених законом.

Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок завдано збитків особі, якій було дано дозвіл на використання цих об'єктів, ці збитки відшкодовує особа, яка дала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

5.5 Захист прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок

5.5.1 Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок

Порушення права авторства полягає у присвоєнні результатів чужої творчої праці і спробі видати їх за власну розробку. Переважно зазначене порушення пов'язане з порушенням інших прав, зокрема права на одержання патенту, права на винагороду за використання розробки, оскільки право авторства є базовим для всіх інших прав розробників.

Право на авторське ім'я може бути порушене перш за все шляхом не зазначення імені справжнього розробника в опублікованих відомостях про заявку на винахід, відомостях про виданий патент, в інших офіційних і неофіційних публікаціях, у яких йдеться про створену розробку.

Право на ім'я може бути порушене шляхом спотворення справжнього імені автора.

Будь-яку фізичну або юридичну особу, яка використовує винахід, корисну модель, промисловий зразок, захищені патентом, з порушенням закону, вважають порушником патенту.

Конкретні види порушень права патентовласника передбачають несанкціоноване виготовлення, застосування, вивезення, пропозицію до продажу, продаж та інше введення в господарський оборот або збереження з цією метою продукту, що містить запатентований винахід, корисну модель, промисловий зразок, а також застосування способу, що його охороняє патент на винахід, або введення у господарський оборот чи збереження з цією метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що його охороняє патент на винахід.

Порушення ліцензійного договору може полягати у виході ліцензіата за межі надаваних йому за договором прав або в невиконанні чи неналежному виконанні покладених на нього обов'язків.

Позадоговірне порушення патентних прав має місце за будь-якого несанкціонованого використання запатентованої розробки будь-якими особами, крім встановлених законом випадків вільного використання чужих охоронюваних об'єктів.

До кримінально-правових порушень віднесені: незаконне використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка; розголошення без згоди автора суті винаходу, корисної моделі або промислового зразка до офіційної публікації відомостей про них; присвоєння авторства або примушування до співавторства, якщо ці дії завдали великої шкоди потерпілому.

5.5.2 Способи захисту прав

Захист прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок здійснюють у судовому та іншому, встановленому законом порядку.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку із застосуванням положень закону.

Суди відповідно до їхньої компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

• авторство на винахід, корисну модель, промисловий зразок;

• встановлення факту використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

• встановлення особи, якій належать майнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок;

• порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок;

• укладення та використання ліцензійних договорів;

• право попереднього користувача;

• компенсації.

Права на винахід, корисну модель і промисловий зразок можуть бути захищені в адміністративному, цивільно-правовому і кримінальному порядку.

Адміністративний порядок захисту застосовують як виняток із загального правила, тобто тільки у прямо зазначених законодавством випадках.

Адміністративний порядок полягає насамперед у розв'язанні і вирішенні спору органом державного управління. Справи розглядають на основі спеціальної процедури, яка є спрощеною порівняно з цивільним судочинством і виключає багато процесуальних дій.

Цивільно-правові засоби захисту становлять собою передбачені законом засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюють відновлення (визнання) порушених прав та інтересів на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників. До них відносять:

• вимогу патентовласника про припинення порушення;

• вимогу про відшкодування збитків;

• захист відповідача.

Найпоширенішим способом захисту патентних прав є вимога патентовласника про припинення порушення. За рішенням суду порушнику може бути наказано припинити незаконне виготовлення запатентованого продукту або виробництво продукту запатентованим способом.

Другий засіб відновлення порушених патентних прав - вимога про відшкодування збитків.

Відповідно до цивільного законодавства під збитками розуміють витрати, здійснені особою, право якої порушено, втрату або пошкодження її майна (реальну шкоду), а також неодержані доходи, які ця особа одержала б за звичайних умов обороту, якби її право не було порушено (упущену вигоду).

Найпоширенішим способом захисту відповідача є зустрічний позов про визнання патенту недійсним. Відповідач може також посилатися на наявне в нього право попереднього користувача або свою правомочність на використання запатентованої розробки відповідно до встановлених законом винятків зі сфери патентної монополії.

Порушення патентних прав становить склад злочину лише тоді, коли неправомірні дії завдали великої шкоди.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Основы интеллектуальной собственности. – К.: Издательский дом „Ін Юре”, 1999. – 600 с.

2. Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.

3. Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – 2-ге вид., переробл. та допов. – К.: Концерн „Видавничий дім “Ін Юре”, 2002. – 672 с.

4. Дахно И.И. Право интеллектуальной собственности: Научно-справочное пособие. – К.: ТП-ПРЕСС, 2004. – 224 с.

5. Інтелектуальна власність в Україні. Нормативна база. - 2-ге видання/Рона О.М. – К.:КНТ, 2005. – 400 с.

6. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підруч. для студ. неюрид. ВНЗ / За заг. ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького, - К.: Концерн „Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 236 с.

7. Конституція України: Офіційне видання. – К.: Право, 1996.

8. Закон України “Про авторське право і суміжні права” (Відомості Верховної Ради України, № 13 / 2004).

9. Цивільний кодекс України : Офіційний текст. – К.: Кондор, 2004.

10. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал: ключ к успеху в новом тысячелетии / Пер. с англ.; Под ред. Л. Н. Козачин. – Санкт – Петербург:Питер, 2001. - 288 с.

11. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. - М.: Academia - Наука, 1998. - 640с.

12. Леонтьев Б. Б. Цена интеллекта. Интеллектуа-льный капитал в российском бизнесе. - М.: Издательский центр "Акционер", 2002. - 200 с.

13. Національний стандарт № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності».

14. Національний стандарт 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

15. Сборник материалов для курсов повышения квалификациипо специальности «Интеллектуальная собственность» «Экономика ИС и оценка стоимости прав на ОИС». – Харьков: МИПК НТУУ «ХПИ», 2005.

ГЛОСАРІЙ

Автор – фізична особа, творчою працею якої створено твір.

Авторське право – розділ цивільного права, що регулює правовідносини, які виникають у зв'язку зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Авторські правомочності . Творці творів володіють авторським правом, що складається з окремих авторських правомочностей. У сукупності авторські правомочності становлять суб’єктивне авторське право щодо твору. Авторське право може передаватися його власникам іншій фізичній або юридичній особі, яка, таким чином, стає правонаступником. При цьому власник авторського права залишається таким, але надає правомочність іншій особі користуватися всіма або частиною його прав з можливими певними обмеженнями.

Апеляційна плата – колегіальний орган Установи для розгляду скарг, спорів на рішення Установи про видачу охоронних документів прав на об’єкти інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції.

Аналог – об’єкт, близький за технічною суттю, призначенням або функціями до заявленого об’єкта винаходу і відомий з існуючого рівня техніки. При виборі аналогів необхідно керуватися подібністю сукупності його ознак до сукупності ознак винаходу. Найбільш близький аналог називається "прототипом".

Асоціативний знак – це товарний знак, що є тотожним (аналогічним) або схожим зі знаками, вже зареєстрованими тією самою особою щодо однорідних товарів і(або) послуг. Наслідком реєстрації асоціативного знака є неможливість передачі права на такий знак іншим особам через ймовірність їх змішування на підставі схожості.

Аудіовізуальний твір – твір, що зафіксований на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, що відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів.

База даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі – електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів комп’ютера) чи інших засобів.

Бібліографічний опис патентного документа – це сукупність бібліографічних даних про патентний документ, наведених згідно із правилами, встановленими відповідними нормативно-технічними документами, необхідними і достатніми для загальної характеристики, ідентифікації та пошуку документа.

Види творів – самостійні та несамостійні. У самостійних творах форма оригінальна. Несамостійні твори бувають двох видів: похідні (переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсценізації, аранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва) і збірники (енциклопедії, антології, бази даних та інші складені твори, які за добором і розташуванням матеріалів є результатом творчої праці). Похідні твори охороняються авторським правом незалежно від того, чи є об’єктами авторського права твори, на яких вони засновані або які вони включають.

Визнання авторських і суміжних прав – один із способів цивільно-правового захисту авторських прав, що виникає тоді, коли наявність в особи авторського або суміжного права викликає сумнів, заперечується або є реальна загроза таких дій. Визнання права як засобу його захисту за своєю суттю може бути реалізовано лише в юрисдикційному порядку, а не шляхом вчинення позивачем певних самостійних односторонніх дій. Здебільшого вимога про визнання авторського або суміжного права є необхідною передумовою застосування інших передбачених законом способів захисту.

Виключні права – права, що надають тим, хто їх має, можливість здійснювати певні, визначені законом дії, яких не можуть здійснити інші особи без згоди власника цих прав.

Використання вільне – можливість використання твору, що випливає з обмежень авторського права, безоплатне використання твору в певних випадках без одержання дозволу, однак з дотриманням умов, установлених законодавством, які в основному стосуються використання й охорони особистих немайнових прав автора. Вільне використання мотивується переважно інформаційними цілями або потребами розвитку освіти, науки і культури.

Винагорода – платежі, здійснювані особами, які використовують товари авторів, виконання творів, фонограми і радіотелепередачі, на користь авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій телерадіомовлення та інших заінтересованих правовласників у тій мірі, в якій їх права охороняються щодо відповідного використання. Винагорода може складатися з одноразових платежів (так звана "повна компенсація", або "одноразова винагорода" ) за певні види використання.

Винахід – це вирішення утилітарних завдань у будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільно корисної діяльності людини, що відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони і визнане як винахід компетентним державним органом.

Винахідник – фізична особа, творчою працею якої створений винахід.

Винахідницький рівень – критерій патентоздатності винаходу, що характеризує його неочевидність для середнього фахівця в даній конкретній галузі знань.

Виробник відеограми – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Відомство-одержувач – національне патентне відомство або міжурядова організація, до якої подається міжнародна заявка.

Відтворення – виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формах, які може зчитувати комп’ютер.

Відчуження прав – надання уповноваженим державним органом дозволу на використання запатентованого об’єкта інтелектуальної власності без згоди власника охоронного документа, але з виплатою йому відповідної компенсації. Згідно з чинним законодавством України такий дозвіл надається Кабінетом Міністрів України. Дозвіл може бути надано будь-якій юридичній особі, яка має можливість використовувати об’єкт, якому надана правова охорона, виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки України на умовах невиключної ліцензії. Спори щодо умов видачі дозволу і виплати компенсації та її розміру розв’язуються у судовому порядку.

Власник охоронного документа – особа (фізична або юридична), на ім’я якої виданий охоронний документ, чи її правонаступник.

Власник авторських і (або) суміжних прав – автор або виконавець, коли майновими правами наділений автор або виконавець; інша, але не автор або виконавець, фізична або юридична особа у разі, коли майновими правами первинно наділена така фізична або юридична особа, якій відчужені майнові права.

ВОІВ (Всесвітня організація інтелектуальної власності, 1967 р.) – міжнародний орган, підпорядкований Організації Об’єднаних Націй, основною метою якого є сприяння охороні прав на об’єкти інтелектуальної власності у всьому світі та надання допомоги у досягненні переваг і вигод, що отримують усі держави-учасниці ВОІВ від системи інтелектуальної власності.

Географічне місце – будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Дата пріоритету об’єкта промислової власності – це дата, що береться до уваги при визначенні першості у набутті права на об’єкт промислової власності. Дата пріоритету може бути встановлена за датою подання заявки на видачу охоронного документа до національного патентного відомства чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо за цією заявкою не заявлено конвенційний чи виставочний пріоритет.

Депонування рукопису – передача вузькоспеціальних робіт переважно у вигляді машинописного оригіналу на збереження до бібліотеки та інформаційних центрів, що інформують спеціалістів про їх наявність і видають їх копії для вивчення. Депонування рукописів практикується у тих випадках, коли недоцільно його розмножувати звичайними способами друку, а також для поповнення інформаційних фондів і (або) як свідчення про авторство і про факт та дату написання.

Державна науково-технічна експертиза – законодавчо урегульований науково-дослідний процес, метою якого є перевірка охороноздатності заявлених об’єктів промислової власності, що здійснюється закладом експертизи – уповноваженим Установою державним закладом (підприємством, організацією) для розгляду і проведення експертизи заявок.

Державна система правової охорони інтелектуальної власності – Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.

Джерела авторського права - це юридичні акти різних державних органів, у яких містяться правові норми, що регулюють відносини щодо створення і використання творів літератури, науки і мистецтва. Залежно від юридичної сили актів, що містять норми авторського права, джерела авторського права поділяються на такі групи: 1) акти державних органів; 2) акти органів місцевого самоврядування; 3) міжнародні акти.

Добросовісна практика – норма, що визначає допустимість вільного використання творів шляхом ілюстрування з освітньою метою. Відповідно до вимог Бернської конвенції добросовісна практика не повинна суперечити нормальному використанню твору і завдавати невиправданої шкоди законним інтересам автора.

Експертиза заявки – перевірка матеріалів заявки на відповідність вимог, встановлених законом.

Експертиза заявки формальна – дослідження (аналіз) матеріалів заявки з метою перевірки наявності необхідних документів, дотримання заявником установлених вимог до них і розгляд питання про те, чи належить заявлена пропозиція до об’єктів, яким надається правова охорона.

Експертиза на локальну новизну – складова частина кваліфікаційної експертизи, що встановлює локальну новизну винаходу.

Електронна заявка – це заявка, подана до відомства в електронній формі комп’ютерними мережами з використанням Інтернет - технології. Подання електронних заявок започатковано у ряді розвинених країн, але ще потребує вирішення ряду правових організаційних та технічних проблем. У подальшому подання електронних заявок має стати найбільш зручною та поширеною формою надходження матеріалів заявки та інших документів від заявника.

Загальновідомий знак – це товарний знак, що в результаті використання став добре відомий широкому колу споживачів. Відповідно до Статті 6в is Паризької конвенції з охорони промислової власності всі країни-учасниці зазначеної Конвенції зобов’язані надавати на своїй території охорону знакам, які за визначенням компетентного (адміністративного чи судового) органу країни реєстрації або країни використання набули статусу загальновідомих знаків стосовно тотожних або схожих товарів і (або) послуг. Реєстрацію товарного знака, який є відтворенням, імітацією або перекладом загальновідомого знака, відхиляють або визначають недійсною. Забороняється використання знака, який може призвести до змішування із загальновідомим знаком.

Загальнодоступні відомості – відомості, що містяться у джерелах інформації, з якими будь-яка особа може ознайомитися або про зміст яких може дізнатися законним шляхом.

Закінчення строку охорони . Після закінчення встановленого строку охорони твори стають суспільним надбанням та можуть вільно і безкоштовно використовуватися будь-якою особою. Якщо твір стає суспільним надбанням, авторські права на нього втрачаються безповоротно.

Запатентований промисловий зразок – промисловий зразок, на який видано патент.

Захист авторського права і суміжних прав . За захистом свого авторського права або суміжних прав правовласники звертаються в установленому порядку до судових та інших органів відповідно до їх компетенції. Правовласники мають право вимагати: визначення авторського права або суміжних прав; припинення дій, що порушують авторські та суміжні права або створюють загрозу їх порушенню; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду; стягнення доходу, одержаного порушником унаслідок порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків; виплати компенсації, що визначається судом, замість відшкодування збитків або стягнення доходу з урахуванням суті правопорушення; вжиття інших, передбачених законодавчими актами заходів, пов’язаних із захистом авторського права і суміжних прав.

Захист інформації – це сукупність організаційно-технічних заходів та правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи автоматизованої системи та осіб, які користуються інформацією, зокрема, внаслідок несанкціонованого використання або псування інформації. У зв’язку зі створенням електронних бібліотек інтелектуальної власності у рамках Постійного комітету ВОІВ з інформаційних технологій створено робочу групу з інформаційної безпеки, яка розглядатиме питання безпеки інформації в автоматизованих системах за умови доступу до них через всесвітню інформаційну мережу Інтернет.

Захист права власності – це застосування правових засобів для усунення або запобігання порушенню цього права. Забезпечується нормами різноманітних галузей – цивільної, трудової, адміністративної, патентної. Будь-яке несанкціоноване використання об’єкта, що охороняється, є порушенням прав власника прав на об’єкт промислової власності. На вимогу власника таке порушення має бути припинене, а порушник повинен відшкодувати власнику заподіяні збитки, включаючи не одержані доходи. Вимагати відновлення порушених прав може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачене ліцензійним договором. Захист порушених прав здійснюється в установленому законодавством адміністративному або судовому порядку. У разі встановлення факту порушення порушник може бути притягнутий до дисциплінарної, цивільної, адміністративної або навіть кримінальної відповідальності.

Заявка – це сукупність документів, складених відповідно до вимог чинного законодавства, що подаються до Установи на видачу охоронного документа.

Заявник – це фізична або юридична особа, що подає заявку на видачу охоронного документа на об’єкт промислової власності.

Здійснення передачі прав . Передача авторських прав у різних країнах регулюється різними галузями права: цивільного, торговельного тощо. Свобода договору породжує всілякі проблеми і відповідну різноманітність їх вирішення. Фактично у багатьох країнах свобода договору в тій або іншій мірі обмежується певними правилами, що встановлюються авторськими товариствами. Як правило, договір про передачу прав укладається у довільній формі за бажанням сторін. Він може бути усним, але в ряді країн неодмінно вимагається письмова форма. За деякими законами необхідна реєстрація договорів. Деякі авторсько-правові закони містять спеціальні положення про права і обов’язки сторін за договорами на різні види використання.

Знак охорони авторського права . Власник виключних авторських прав для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що вміщується на кожному примірнику і складається з трьох елементів:

- латинської літери "С", обведеної колом - ©;

- імені (найменування) власника виключних авторських прав;

- року першого опублікування твору.

Знак охорони суміжних прав . Виробник фонограми і виконавець для сповіщення про свої права можуть використовувати знак охорони суміжних прав, що вміщується на кожному примірнику фонограми і (або) її упаковці і складається з трьох елементів:

- латинської літери "Р", обведеної колом â;

- імені (найменування) власника виключних суміжних прав;

- року першого опублікування твору.

Інтелектуальна власність у найширшому розумінні означає закріплення законом права на результати інтелектуальної діяльності людини у виробничій, науковій, літературній, художній та інших сферах. Ці права належать не до матеріального об’єкта, а до відображеної у ньому інформації. Як на власність у вигляді рухомого і нерухомого майна, так і на інтелектуальну власність існують деякі обмеження, наприклад, обмеження строку дії авторського права і охоронних документів (патентів, свідоцтв). Інтелектуальна власність об’єднує промислову власність і твори, що охороняються авторським правом.

Інформація про управління правами – це інформація, у тому числі в електронній (цифровій) формі, що ідентифікує об’єкт авторського права і(або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей об’єкт авторське право і (або) суміжні права, або інформація про умови використання об’єкта авторського права і (або) суміжних прав, або будь-які цифри чи коди, у яких представлена така інформація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об’єкта авторського права і (або) суміжних прав або вміщений у нього чи з’являється у зв’язку з його повідомленням до загального відома.

Інформація як товар – інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю; можуть бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним законодавством.

Колективний знак – це товарний знак, який слугує для позначення товарів (послуг), що мають єдині якісні характеристики і виробляються (надаються) підприємствами, пов’язаними в господарсько-правовому або організаційно-правовому відношенні.

Колективне управління авторськими і суміжними правами – система управління, відповідно до якої суб’єкти названих прав передають спеціально створеним організаціям право ведення переговорів щодо укладення угод про умови експлуатації творів, виконань та фонограм авторів різними категоріями користувачів, право надання дозволів та здійснення контролю за таким використанням, збирання відповідної винагороди та розподіл її між суб’єктами авторського права та суміжних прав, право виконання інших повноважень щодо забезпечення реалізації особистих (немайнових) і майнових прав суб’єктів авторського і суміжних прав.

Комерційна таємниця – інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які, як правило мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Конвенція – міжнародний договір (угода) з якого-небудь спеціального питання (наприклад, з охорони літературних і художніх творів).

Конкуренція – змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Конкуренція недобросовісна – будь-які дії господарювання суб’єктів, що суперечать правилам та чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Контрафакція – підробка; порушення авторського права і (або) суміжних прав у результаті відтворення і розповсюдження чужого твору, порушення виключного права патентовласника, несанкціоноване використання товарних знаків, як правило, виробів, що вже зарекомендували себе, тощо. Щодо аудіовізуальних записів, фонограм, відеограм або їх дублікатів, то виготовлення контрафактних примірників може також бути порушенням відповідних суміжних прав. Такі копії, як правило, підлягають конфіскації.

Корисна модель – результат інтелектуальної діяльності людини у галузі технології, що пов’язана з конструктивним використанням пристрою. Корисні моделі відрізняються від винаходів, головним чином, двома аспектами: по-перше, для корисної моделі не вимагається винахідницький рівень, по-друге, максимальний строк охорони, передбачений законодавством, менший за строк охорони винаходів.

Кримінально-правовий спосіб захисту – кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності настає, якщо власнику прав завдана матеріальна шкода у великому розмірі або у особливо великому розмірі.

Літературний твір – будь-який оригінальний письмовий твір белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру незалежно від його цінності чи призначення.

Майнові права – суб’єктивні права учасників правовідносин, що пов’язані з володіннями, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу цього майна і обміну. Майнові права – права власника, особи, яка здійснює право господарського відання майном, а також зобов’язальні права (наприклад, на відшкодування шкоди), права авторів на винагороду, спадкові права. Майнові права можуть виникати з дій та інших юридичних фактів, передбачених цивільним законодавством, а також з дій, які хоч і не передбачені законом, але на підставі загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Основним майновим правом авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків, топографій ІМС і раціоналізаторських пропозицій є право на винагороду.

Міжнародна заявка – заявка, подана згідно з міжнародним Договором.

Міжнародний пошуковий орган – орган, що проводить міжнародний пошук за міжнародною заявкою відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ).

Міжнародна класифікація промислових зразків (МКПЗ, 1968 р.) – прийнята на основі Локарнської угоди дворівнева (клас-підклас) класифікація виробів призначена для класифікування під час розроблення, експертизи та реєстрації об’єктів, заявлених чи визнаних як промислові зразки.

Наукове відкриття – встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу.

Невизначене коло осіб – особи, яким суть об’єкта промислової власності може стати відомою не за їх службовою діяльністю.

Невинне порушення виключних прав – це порушення, при якому порушник не знав і не мав підстав знати, що він порушує виключні права на твір, фонограму тощо. Таке порушення відбувається без його усвідомлення. Тягар доказу невинного порушення покладається на відповідача.

Немайнові права – це суб’єктивні права учасників правовідносин, що не мають економічного змісту, забезпечують деякі нематеріальні інтереси особи, належать до категорії абсолютних прав.

Непрямий захист - це законодавчо встановлена у деяких країнах норма, згідно з якою дія патенту, виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо одержаний цим способом.

Новизна – критерій охороноздатності: визначається за сукупністю знань, так званим "рівнем техніки". Вирішення завдання визнають новим, якщо воно не є складовою частиною рівня техніки.

Новизна локальна – означає, що розкриття суті об’єкта, що заявляється, неприпустиме в межах однієї держави, а саме, країни патентування.

Об’єкти права інтелектуальної власності – літературні та художні твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, комерційні таємниці.

Об’єкти, що не охороняються авторським правом . Не є об’єктами авторського права: офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо), витвори народної творчості; повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної інформації; результати, одержані за допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду, без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Об’єкти, що охороняються авторським правом . Національні закони і міжнародні конвенції охороняють твори літератури, науки і мистецтва. Під охороною наукових творів розуміється захист їх "літературної" або "художньої" форми, а не власне наукових ідей. Коло зазначених творів дуже широке і національні закони визначають їх у надто широкій формі. Такі загальні визначення нерідко супроводжуються примірними переліками творів.

Обсяг правової охорони. Згідно з чинним законодавством України обсяг правової охорони визначається:

- для винаходу (корисної моделі) – формулою винаходу (корисної моделі);

- для промислового зразка – сукупністю ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макеті, малюнку);

- для сорту рослин – описом сорту;

- для топографії ІМС – зображенням топографії ІМС на матеріальному носії.

Оприлюднення (розкриття публіці) твору – здійснення за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.

Опублікований твір – твір, який за дозволом автора відступлений і примірники якого стали доступними публіці.

Опублікування твору, фонограми, відеограми – випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікування твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання у ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми.

Організація ефірного мовлення – телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі і з використанням супутників).

Організація кабельного мовлення – телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного и підводного кабелю (провідникового, оптоволокнистого чи іншого виду).

Оригінальність – справжній власний твір автора, не скопійований повністю або в основному з іншого твору. Оригінальність не слід змішувати з новизною. Існування аналогічного твору, раніше невідомого автору, не позначається на оригінальності незалежного творіння. У випадку похідного твору оригінальність полягає в індивідуальному методі переробки раніше існуючого твору.

Основні майнові права . Автор володіє виключним правом дозволити певні дії щодо творів, які охороняються та поділяються на дві основні категорії: право на відтворення і право на опублікування.

Особисті немайнові права виконавців . Незалежно від майнових прав виконавця і навіть у разі їх передачі виконавець щодо своїх незаписаних усних виконань і виконань, записаних на фонограми чи відеограми, має право вимагати бути визнаним як виконавець своїх виконань, крім тих випадків, коли ненадання такого права диктується способом використання виконання і заперечення проти будь-якого перекручення, спотворення або іншої зміни своїх виконань, що можуть завдати шкоди його репутації.

Особисті права – права, надані для охорони інтересів, що належать до особистості. Ці права опосередковано стосуються вимог авторів або виконавців щодо використання їх творів або виконань.

Офіційний патентний бюлетень - це офіційне видання патентного відомства, яке містить публікації про права на об’єкти промислової власності відповідно до національного патентного законодавства або міжнародних договорів і угод з питань охорони промислової власності.

Офіційні акти законодавчого, адміністративного або юридичного характеру – це законодавчі акти, судові постанови та інші рішення органів влади; норми і стандарти, що стосуються промислових виробів і різних служб; постанови адміністративних органів і їх офіційні переклади; офіційні акти авторським правом не охороняються.

Охорона баз даних (компіляцій даних) . База даних (компіляція даних) або іншої інформації, яка завдяки відбору або упорядкуванню її змісту є результатом інтелектуальної творчої діяльності, охороняється авторським правом. Охорона не поширюється власне на дані або інформацію і не стосується будь-якого авторського права, яке вже існує на самі дані або інформацію.

Охорона комп’ютерних програм . Комп’ютерні програми у вихідному або об’єктивному коді охороняються подібно до охорони, що надається літературним творам за Бернською конвенцією (1971 р.).

Охорона назви твору. У тому разі, якщо назва твору має оригінальний характер, вона охороняється авторським правом. Навіть якщо твір більше не охороняється, ніхто не може використати назву для позначення іншого твору того самого виду, якщо таке використання може ввести в оману.

Охорона перекладів. Переклад базується на оригінальному творі. Його мета – якомога точніше передати текст оригіналу іноземною мовою. Для виконання цього завдання вимагаються спеціальні навички, знання не тільки двох використовуваних мов, а й самого предмета перекладу. Авторські права перекладача не зачіпають прав автора оригіналу. Для використання перекладу необхідно одержати згоду обох авторів – оригінального твору і перекладу.

Охоронний документ – документ, що забезпечує правову охорону об’єктів інтелектуальної власності.

Паризька конвенція (1883 р.) – Паризька конвенція про охорону промислової власності. Міжнародна угода, що передбачає загальні принципи охорони промислової власності, яку відкрито для участі будь-яких держав. Основними принципами охорони промислової власності є принцип національного режиму та принцип пріоритету. Україна бере участь у Паризькій конвенції з 25.12.1991 р.

Патент – це охоронний юридично-технічний документ, що видається уповноваженим компетентним державним органом (Державним департаментом інтелектуальної власності) і яким держава засвідчує виключне право власника на створений ним об’єкт промислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок, сорт рослин). Це юридичний документ, оскільки закріплює за власником патенту визначені законом права. Водночас це технічний документ, оскільки він дає технічний опис об’єкта. Патент засвідчує від імені держави:

- що заявлена пропозиція є обороноспроможним об’єктом;

- встановлення права авторства на об’єкт;

- визначення права власності на об’єкт;

- визначення пріоритету на об’єкт.

Патентна грамота – офіційний бланк для оформлення патенту. Патентна грамота видається в одному примірнику незалежно від кількості власників патенту.

Патентна документація - сукупність патентних документів.

Патентна інформація – будь-яка інформація, що міститься в патентних документах.

Патентна чистота – юридична властивість об’єкта техніки, що полягає в можливості його використання у даній країні без порушення діючих на її території охоронних документів виключного права.

Патентний повірений – це представник у справах інтелектуальної власності, який надає фізичним та юридичним особам допомогу: послуги, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, представляє їх інтереси перед Установою, а також судовими органами, кредитними установами, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.

Патентний фонд – упорядковане зібрання патентних документів і довідково-пошуковий апарат до нього, а також нормативно-методичні та інші матеріали з питань охорони промислової власності.

Патентовласник – фізична або юридична особа, якій належить патент на об’єкт промислової власності.

Патентоздатність – це комплекс заходів, спрямованих на одержання правової охорони на такі об’єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин.

Патентування – це комплекс заходів, спрямованих на одержання правової охорони на такі об’єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові знаки, сорти рослин.

Передача (відчуження) авторського права . Майнові права автора можуть бути відчужені повністю або частково і можуть бути передані для використання за авторським договором.

Передача права власності та авторських прав . Необхідно розрізняти дії щодо передачі власності та дії щодо передачі авторських прав. Коли автор дарує іншій особі або організації примірник своєї книги, то він передає тільки право власності на цей примірник, але не авторські права.

Передача права на використання . Право на використання твору може бути передане тільки за згодою автора. Автор не може без достатніх підстав відмовити у наданні такої згоди.

Піратство – відтворення опублікованих творів або фонограм будь-яким способом для публічного розповсюдження, а також ретрансляція радіотелепередач без відповідного дозволу.

Плагіат – недозволене запозичення, відтворення чужого літературного, художнього або наукового твору (чи його частини) під своїм іменем або псевдонімом, не сумісне як з творчою діяльністю, так і нормами моралі та закону, що охороняє авторське право. Плагіат переслідується законом.

Позивач – особа, яка подає позов; сторона скаржиться або подає позов у цивільному судочинстві.

Позов – подана в судовому або арбітражному порядку вимога, що випливає з належного позивачеві права відповідно до договору або інших передбачених законом підстав.

Поняття авторського права. Авторське право в об’єктивному розумінні становить сукупність правових норм, що регулюють відносини щодо створення і використання творів літератури , науки і мистецтва. Авторське право в суб’єктивному розумінні – це ті особисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створили твори літератури, науки і мистецтва.

Посягання на твір – усі форми обходження з твором або його використання, що завдає шкоди художній цінності твору або репутації його автора. Подібні дії є порушенням особистих немайнових прав.

Похідний твір – твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову. До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування, українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів.

Походження товарів – належність товарів до певного місця, з якого вони походять, тобто місця їх виготовлення, видобування або перероблення. Походження товарів може бути географічним і негеографічним. Зокрема, географічне походження – це країна, регіон або певна місцевість, а негеографічне походження товару – це пряме відношення (належність товару до певного виробника (підприємства), що його виробляє, видобуває або переробляє.

Права автора . Відповідно до авторсько-правового законодавства всі наявні компоненти авторського права на твір, що стосуються різних способів або аспектів використання твору. Вони визначають дії, від яких правовласник повинен бути захищений. Здійснюючи ці права, він може використовувати твір сам або давати на те дозвіл іншим особам. Крім власне майнових і особистих немайнових прав, існують також права, що належать до обох цих категорій, наприклад, права на переробку і переклад, що відображають моральні інтереси, пов’язані з цілістю оригінального твору, і майнові інтереси, що стосуються використання твору у видозмінених формах.

Права післякористування – це право на вільне використання у межах визначеної території винаходу, якщо його використання почалося або були зроблені необхідні приготування для його використання в період тимчасового припинення дії патенту на цей об’єкт. Якщо відповідний річний збір за підтримку чинності патенту не сплачено у строк чи у межах пільгового строку, патент втрачає чинність з моменту закінчення пільгового строку. Але у разі, коли несвоєчасна сплата збору була неминучою, тобто мала місце з незалежних від патентовласника причин, патент може бути визнаний чинним. Патент, дію якого збережено внаслідок сплати збору після закінчення пільгового строку, не обмежує прав осіб чи їх правонаступників, які виготовляли, продавали або використовували у своїй підприємницькій діяльності об’єкт, що охороняється патентом, після закінчення пільгового періоду, але до фактичної сплати збору. Право післякористування одержують також особи, які в цей період зробили суттєві виробничі приготування чи капіталовкладення, пов’язані з промисловим освоєнням об’єкта, що охороняється.

Право попереднього користування . Згідно з чинним законодавством України право попереднього користування – це право будь-якої фізичної або юридичної особи, яка до дати подання заявки до патентного відомства або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використовувала чи зробила необхідні приготування для використання заявленого винаходу, корисної моделі, промислового зразка на безоплатне продовження такого використання або на використання, передбачене зазначеною підготовкою. Право попереднього користування може бути передано будь-якій особі разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, де було використано заявлений об’єкт чи стосовно якого було зроблено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Правонаступництво – це перехід прав та обов’язків від однієї особи до іншої.

Пріоритет – першість у часі при здійсненні будь-якої діяльності.

Програма – сукупність живого виконання і (або) запису, що складаються із зображень і (або) звуків, втілених у сигнали, і випромінюються з метою подальшого розповсюдження.

Промислова власність – це вид інтелектуальної власності, що охоплює права на такі об’єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та зазначення про походження чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції.

Промислова придатність – здатність винаходу бути застосованим у промисловому виробництві.

Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Прототип – це найближчий за суттєвими ознаками до об’єкта винаходу аналог, відомий з існуючого рівня техніки. При виборі прототипу з кількох аналогів беруть до уваги кількість суттєвих ознак, що збігаються або близькі до ознак об’єкта винаходу, та технічний результат при використанні обох об’єктів. Ознаки прототипу використовують при складанні формули винаходу, де вони визначаються спільними з ознаками винаходу родовими поняттями.

Публічне виконання – подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Публічний показ – будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час. Публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності.

Раціоналізаторська пропозиція – пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, організації, установи, міністерства, відомства, до якої вона подана, і передбачає зміну або удосконалення: конструкції вибору; технології виробництва; складу матеріалу.

Реєстр – Державний реєстр відповідних патентів (свідоцтв) на об’єкти інтелектуальної власності.

Реєстрація – державна реєстрація об’єкта права інтелектуальної власності.

Рівень техніки – сучасний ступінь розвитку конкретної галузі техніки, з якою порівнюють нові винаходи. Домагання на визнання винаходу чи корисної моделі патентоспроможності повинні представити новий аспект, що виводить їх за межі відомих на даний момент науково-технічних знань.

Роботодавець – особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом).

Розповсюдження об’єктів авторського права і (або) суміжних прав – будь-яка дія, за допомогою якої об’єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, у тому числі доведення цих об’єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.

Розробка – застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання.

Рукопис - оригінальний примірник письмового твору в тому вигляді, в якому зафіксував автор. У більш широкому розумінні рукопис іноді розглядається як категорія, протилежна опублікованим примірникам письмового твору, що містить усі неопубліковані примірники оригіналу.

Секретний винахід (секретна корисна модель) – винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці.

Службовий винахід – винахід, створений у зв’язку з виконанням службових обов’язків або за дорученням роботодавця-винахідника.

Співавторство – створення об’єктів інтелектуальної власності у результаті спільної праці двох або більше фізичних осіб.

Спотворення твору – будь-які внесені до твору зміни, що спотворюють справжнє значення або форму його вираження і є порушенням особистих немайнових і майнових прав.

Строк охорони – передбачений законом строк правової охорони об’єктів інтелектуальної власності.

Суміжні права . Поряд з охороною прав авторів творів науки, літератури і мистецтва національні законодавства охороняють права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення (суміжні права). Істотною особливістю більшості суміжних прав є їх похідність і залежність від прав авторів творів, лише у тих випадках, коли виконується, записується від прав авторів творів. Лише у тих випадках, коли виконується, записується на фонограму, відеограму або передається в ефір чи по кабелю твір, що не охороняється законом, або об’єкт, який не є результатом творчої діяльності, суміжні права мають самостійний характер. Охорона об’єктів суміжних прав здійснюється без шкоди охорони творів авторським правом. Суб’єкти суміжних прав мають, як і автори, виключні права на використання своїх об’єктів у будь-якій формі.

Суб’єкт права інтелектуальної власності – творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору.

Суспільне надбання – твори і об’єкти суміжних прав, строк дії авторського права і (або) суміжних прав на які закінчився.

Твір – будь-який твір науки, літератури, мистецтва, що відповідає вимогам авторського права.

Технічні засоби захисту – технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і(або) суміжних прав при сприйнятті і(або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об’єктів авторського права і суміжних прав.

Товар – продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а також цінні папери), призначений для реалізації.

Торговельна марка – це будь-яке позначення, у тому числі комбінація позначень, призначене та придатне для вирізнення товарів і послуг однієї особи від товарів і послуг інших осіб. Такими позначеннями можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів, об’ємні та звукові позначення, а також будь-яка комбінація таких позначень тощо.

Укрпатент (Державне підприємство "Український інститут промислової власності" МОН України) – уповноважений державний орган для розгляду і проведення експертизи заявок.

Умови патентоздатності – умови, за яких об’єкт промислової власності може набути правової охорони. Для винаходу – якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Для корисної моделі – якщо вона є новою і промислово придатною. Для промислового зразка – якщо він є новим. Для сорту рослин – якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Управління інтелектуальною власністю – діяльність, що спрямована на отримання кінцевого результату – прибутку або іншої користі через створення та використання об’єктів прав інтелектуальної власності у всіх галузях економіки.

Установа – центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності (Міністерство освіти і науки України).

Фонограма – звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).

Форма чи спосіб вираження твору – метод, за допомогою якого можливе сприйняття твору, наприклад,

виконання, декламування, фіксація, створення матеріальної форми тощо.

Формула в заявці на патент або патенті – патентні домагання, стисла характеристика, що містить сукупність істотних ознак винаходу (корисної моделі), достатню для досягнення зазначеного заявником технічного результату. Формула служить для визначення обсягу правової охорони, що надається патентом.

Цивільно-правовий спосіб захисту прав – передбачені законодавством матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів авторів, об’єктів авторського права і суміжних прав або власників на них, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників. Основна мета цивільно-правової відповідальності – відшкодування завданої шкоди.

Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності передбачає цивільно-правовий, кримінально-правовий та адміністративний захист прав.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий