регистрация / вход

Розбудова правової держави України

Міністерство Освіти України Івано-Франківський інститут права, економіки та будівництва Кафедра теорії держави та права Курсова робота з теорії держави і права

Міністерство Освіти України

Івано-Франківський інститут права,

економіки та будівництва

Кафедра теорії держави та права

Курсова робота

з теорії держави і права

на тему "Розбудова правової держави України"

Виконав: ст. гр. Ю-98-1

Савчин В.В.

Науковий керівник:

доц. Васькович Й.В.

Івано-Франківськ

1998р.

Зміст.

Вступ

І. Правова система України:

загальна характеристика сучасного етапу формування.

1. Два етапи процесу формування правової

держави України.

2. Найважливіші результати прийняття Конституції для усієї правової системи України.

2.1. Закладення основ демократичного конституційного ладу і визначення концептуальних засад державного будівництва.

2.2. Забезпечення конституційних прав і

свобод громадян.

2.3. Формування правової держави та громадянського суспільства.

2.4. Правові засади соціально-економічних

реформ.

2.5. Реформування системи правоохоронних

органів.

ІІ. Державно-правова реформа в Україні:

основні напрями.

1. Парламентська реформа.

2. Адміністративна реформа.

3. Реформування судово-правової системи України.

4. Реформування місцевого самоврядування.

Висновки.

Вступ.

Оцінюючи реальний розвиток наявної суспільно-історичної ситуації побудови держави, слід зазначити, що парадигма тоталітарно-автолітарного суспільства виходила із цілого ряду застарілих уявлень і стереотипів, котрі передавались із покоління в покоління і дійшли до нашого часу. Кризові явища, що і сьогодні супроводжують життя українського суспільства, засадничо обумовлені станом перехідного періоду від буття в межах жорстко визначеної системи ідеологічних координат до розвитку суспільства як неоднорідного, різноманітного, динамічного, і тому здатного до саморозвитку. Сучасні проекти нових форм державтворення виходять з тих міркувань, що суспільство в своєму розвитку зумовлено дією двох парадигм. Перша із них пов"язана з дією принципів матеріалістичного розуміня історії в їх вульгарно-авторитарного суспільства, тобто такого, яке породило теперішню економічну, політичну та духовну кризу. Друга парадигма пов"язана з дією принципів, законів і засадничих умов відкритого суспільства як демократичного, плюралістичного, соціально зорієнтованого, правового1 . Соціально-політична парадигма авторитарного сіспільства належить, внаслідок жорстких централізованих структур. до закритих і була відірваною від світового духовного розвитку.

---------------------------------------------------------------------

1 Див .:Воронова В., - Яку державу ми будуємо./ (Ідеологія державотворення), Віче, - 1996 р., № 12 - ст. 23.

І. Правова система України:

загальна характеристика сучасного етапу формування.

Розбудова незалежної Української держави обумовлює потребу у формуванні відповідної правової системи. Від рівня адекватності національної правової системи існуючим економічним, політичним, соціокультурним умовам життя, а також історичному досвіду українського суспільства залежить ступінь імовірності подолання глибокої кризи в державі.

У загалному вигляді під правовою системою розуміється уся сукупність правових явищ, які існують у певній країні. До складу правової системи входять:

- система законодавства;

- система суб"єктів законотворчої діяльності;

- комплекс форм і виявів правосвідомості;

- стан законності у державі.

На формування правової системи значно впливає цілий ряд факторів, головним чином соціально-політичного характеру. Так, за часів СРСР у праві України було багато формальних декларативних елементів. Нині ж трапляються у великій кількості елементи, механічно запозичені з тих чи інших правових систем. Звичайно, у абсолютно чистому вигляді національні правові системи зустрічаються порівняно рідко. Але є недоцільним надмірне перевантаження правової системи України елемнтами іноземних систем. Практичний висновок з цього положення полягає у тому, що Україна, доцільно використовуючи іноземний досвід, повинна формувати свою правову систему, виходячи з інтересів і потреб насамперед власного суспільтва.

Важливим тут є урахування важливості принципу правонаступництва. Сучасна правова система характеризується відносним додержанням цого принципу: посилання на Декларацію про державний суверенітет як на концептуальну парадигму при прийнятті найважливіших правових актів держави; прийняття Закону "Про правонаступництво України", в якому було закріплено принцип функціонування органів державної влади на перехідний, до прийняття Конституції, період.

1. Два етапи процесу формування правової держави України.

Взагалі, процес формування правової системи України умовно можна поділити на два етапи1 : попередній - до прийняття Конституції України (1990 - 1996р.р.); і сучасний - цілеспрямована розбудова правової системи відповідно до положень і вимог Конституції України.

Загальною рисою першого етапу було кількісне нагромадження нормативно-правових актів, які покривали не врегульовані законодавством сфери суспільних відносин. У цей час були спроби інвентаризації та кодифікації існуючих юридичних актів (наприклад, розроблення базових законів - кодексів), але вони не були практично реалізовані. Єдиним найголовнішим результатом в цьому плані стало розроблення та прийнятя Конституції України. Як проміжний результат тут можна вважати Конституційну угоду від 8 червня 1995 року.

Другий етап характеризується більш доцільним визначенням предметів правового регулювання, пов"язаних головним чином з впровадженням норм і положень нової Конституції.

Загальний аналіз розвитку системи законодавства в Україні дає змогу визначити одну з основних закономірностей, яка полягає в тому, що концептуальна спрямованість розвитку націонаольного законодавства детермінується процесами, які пов"язані зі змінами сфер правового регулювання. Ці зміни йдуть у двох напрямках:

1. Поширення првового регулювання на раніш не регламентовані правом сфери сіспільної діяльності, що виявляється

------------------------------------------------------------

2 Див .: Стрегович В., - Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування./ Право України, - 1998 р., № 2 - ст. 3.

перш за все у збільшенні кількості нормативних актів. Серед прийнятих законів слід відмітити блок законів по регулюванню діяльності у банківсько-фінансовій сфері, екологічні закони, правові акти, що стосують приватизації та питань конституційного ладу - введення інституту президентсва, розподілу влад.

2. Перерозподіл сфери правового регулювання між окремими галузями права, що виявляється у зміні методів правової регламентації, юридичній ідентифікації нових явищ у національному правовому полі (нові види злочинів, нові типи взаємовідносин між суб"єктами та об"єктами правозастосування), в розширенні сфери застосування традиційних правових інститутів.

3. Створення комплексних правових актів, що базуються на суміжних галузях права і виникають в результаті злиття чи взаємодії предметів регулювання. Згадані процеси змін сфер правового регулювання мають значний вплив на становлення структури системи законодавства. В плані ієрархічної побудови процес диференціації виявляється у частковому розширенні компетенції виконавчої влади щодо прийняття нових нормативиних актів, і підвищення ролі та значення актів місцевих органів влади і місцевого самоврядування. В галузевій структурі права процес диференціації викликає виділення певних галузей у самостійні через появу нових видів суспільних відносин і необхідність їх правової регламентації - фінансове, земельне, господарське, податкове право.

Процес інтеграції у межах ієрархічної структури стосується підвищення ролі закону в системі законодавства, насамперед Основного Закону. Це вимагає реалізації принципу верховенства закону та реалізації потреби прийняття підзаконних актів на основі і на виконання закону, норм Конституції. Крім цього, процес інтеграції у галузевій структурі законодавства виявляється у збільшенні кількості правових актів, у ліквідації прогалин у системі законодавства, у прагненні досягти єдиного розуміння при тлумаченні законів і певних юридичних термінів (наприклад введення глосарію у формі окремої частини деяких законодавчих актів, що стосуються головним чином регулювання зовнішньо-економічної діяльності).

Важливою подією в процесі державотворення, становлення правової системи стало прийняття Конституції України. Конституція визначає головні засади і свободи людини, встановлює правові основи функціонування громадянського суспільства та нових економічних відносин1 . Стабільність Конституції повинна забезпечуватися прийняттям конституційних законів, які б конкретизували і розвивали її норми. Сукупність цих законів створює підвалини базової галузі права України - конституційного права.

Положення Конституції конкретизуються та рееалізуються і через галузеве законодавство. Одночасно норми Конституції поширюють свою силу й на сфері відносин, які регулюються галузевим законодавством, оскільки Конституція має характер прямої дії (ст. 8 Конституції). Між нормами Конституції та нормами галузевого законодавства існують відносини не тільки координації, а й субординації. Ієрархія правових актів у концептуальному вигляді визначає ст. 150 і закріплена ст. 8 Конституції. Більш детальне співвідношення має визначатися новим законом про правові та підзаконні акти України. Ефективність і стабільність правової системи України великою мірою залежатиме від рівня відповідності усіх законодавчих та підзаконних актів положенням Конституції, яка є головним їх джерелом.

----------------------------------------------------------------

1 Див .: Гаєць В. - Державність України на шляху до громадянського суспільства. Формування моделі державності./ Віче, - 1995 р., № 5 - ст. 6.

2. Найважливіші результати прийняття Конституції

для усієї правової системи України.

2.1. Закладення основ демократичного конституційного ладу і визначення концептуальних засад державного будівництва.

Закріплення конституціної норми про суверенітет народу (ст. 5 Конституції) є найпоказовішою ознакою демократичного типу політичної системи країни. Виходячи з вимог розбудови демократичного суспільтсва, державно влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції). Така форма законодавчого регулювання відносин між державними інститутами - головними суб"єктами нормотворчої діяльності є принципово новим юридичним явищем для правового поля України. У цьому плані слід відмітити, що Конституція недвозначно визначає народ як єдине джерело влади, а відтак і обсяг повноважень державних органів (ст. 5 Конституції) та суто правові засади цих повноважень. Диференціація меж повноважень органів державної влади концептуально визначається як по вертикалі, так і по горизонталі. Відповідно до цієї диференціації встановлюється і ієрархія елементів законодавчої системи України.

Основним засобом розв"язання протиріч і спірних питань у межах правового простору повинен бути Кнституційний Суд України1 . Його основними завданнями є вирішення питань про

-------------------------------------------------------------

1 Див .: Погорілко В. - Правова система України - стан та перспективи розвитку./ Віче, - 1993 р., вересень, ст. - 21.

відповідність законів та інших правових актів Конституції та тлумачення Конституції і законів України (згідно ст. 147 Конституції). Створення Конституційного Суду стало значним явище для правової системи країни. Високий рівень його дієздатності зможе позитивно позначитися на нормалізації стосунків між рівними гілками влади всіх рівнів, а також сприяти оптимізації процесу розбудови національної правової системи. Важливість якнайшвидшого створення Конституційного Суду обумовила те, що першим конституційним законом став Закон "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. Разом з ухваленням цього закону закладено правові підвалени для формування в Україні міцної судової влади. Цьому повинно сприяти також і створення Вищої ради юстиції, формування цілісної системи судів, повноцінне введення в судову практику країни інституту присяжних, що перебачено Конституцією (ст. 131,124, 125 Конституції), а також реалізація положень її щодо статусу суддів (ст. 126, 129 Конституції), відносно вимог до суддів (ст. 127 Конституції), щодо умов функціонування судів і діяльності суддів (ст. 130 Конституції). Реалізувати все це можна за умови розроблення і виконання комплексної програми судово-правової реформи в Україні.

Водночас потрібно зазначити, що деформації національної правової системи можна зопобігти не лише за рахунок повноцінної реалізації традиційних засад судочинства. Відносини між суб"єктами нормотворчості вимагають створення надійних механізмів їх врегульованості й у нормативно-правовій площині. У цьому плані безвідносно юо оцінки якості дуже важливим є прийняття Регламенту Верховної Ради, який визначає етапи та порядок проведення законодавчої процедури у парламенті України. Однак до оптимілізації правовідносин між державними органами різних гілок влади нині необхідно: створити правову модель застосування президентського вето (ч. 30, ст. 106 Конституції); встановити більш чіткий порядок призначення суддів; визначитися з предметом та умовами видання указів та ропоряджень Президента, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів; визначити межу та форму відповідальності Прем"єр-Міністра за виконання актів Президента (згідно зі ст. 106 Конституції); встановити конкретний порядок проведення бюджетного процесу та реалізації парламентського контролю.

2.2. Забезпечення конституційних прав і

свобод громадян.

Закріплені у розділі другому Конституції України права і свободи громадян як правове явище є елементом правового регулювання суспільних відносин. Виходячи з цього, суть та призначення цієї норми, що фіксує факт наявності у громадянина того чи іншого права і виступає як головна юридична основа, за межу зиісту якого не може вийти жоден з елементів національної правової системи (ст. 22 Конституції). Крім цього, згідно зі ст. 3 Конституції України визначається пріорітетність прав і свобод громадян щодо інтересів держави. Ст. 8 Конституції, де вказано. що норми Конституції є нормами прямої дії, гарантує захист прав і свобод через безпосереднє звернення громадян до суду на підставі Конституції. Як бачимо, в Основному Законі закладено достатні правові підвалини для створення дійового механізму реалізації одного з найважливіших принципів функціонування правової системи держави, який полягає у тому, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст. 5 Конституції). Все це дає підстави стверджувати - в Україні з прийняттям Конституції створено сприятливі умови для розбудови ефективної та адекватної інтересам усього українського народу правової системи1 .

2.3. Формування правової держави та громадянського суспільства.

Реалізація зазначеної конституційної норми щодо прав і свобод громадян через практичне застосування передбаченої Конституцією правової моделі її впровадження є основною передумовою створення в Україні громадянського суспільтва. Конституція прямо зазначає, що всі громадяни України є рівні перед законом (ст. 24 Конституції). Але без дійової неупередженої судової системи реалізувати цей принцип практично неможливо. Тут відчувається потреба у вдосконаленні судової системи шляхом її доцільної реорганізації, а також необхідність посилення форм правового покарання відносно службових зловживань через прийняття базовиз законів - Адміністративного, Кримінального, Кримінально-процесуального кодесів і спеціальних комплексних законів.

Відповідальність держави перед народом зафіксовано у ст. 5 Конституції. Реалізація цієї норми потребує створення надійного політико-правового механізму. Правова інституалізація політичних партій - основний засіб її створення. У цьому плані визначною подією стало прийняття Закону "Про політичні партії України" - принципово нового юридичного акта щодо чинного до цього часу Закону "Про об"єднання громадян" (від 16 липня 1992 р.). Іншим елементом такого механізму виступає інститут виборів. Прийняття нового Закону "Про вибори народдних депутатів України" в контексті загальної виборчої реформи дозволяє підвищити ступінь відповідальності певних політичних сил, які перебуватимуть як при владі, так і опозиції.

------------------------------------------------------------

2 Див .: Стрегович В., - Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування./ Право України, - 1998 р., № 2 - ст. 5.

Основною підвалиною громадянського суспільства є приватна власність. Вона забезпечує економічну незалежність індивіда від держави та сприяє збільшенню рівня його зобов"язань перед суспільством. Конституція обумовлює державні гарантії усіх форм власності в Україні (ст. 13, 41 Конституції). Проте в Україні нині діє не дуже чіткий порядок реалізації вказаної конституційної норми. Перш за все відчувається потреба у правовому врегулювання щодо права власності на землю (ст. 14 Конституції); у визначені чіткого порядку позбавлення права власності у конкретних випадках. Прийняття цивільного та цивільно-процесуального кодексів повинно бути провідною юридичною базою правового регулювання питань власності.

2.4. Правові засади соціально-економічних

реформ.

Дійове правове забезпечення проведення радикальних економічних трансформацій в країні є одним з вирішальних чинників подолання важкої системної кризи в Україні. Загальна логіка розвитку системи законодавства у цьому плані полягає в наступному:

- в оперативному регулюванні на всі зміни сфер та предметів правового регулювання;

- у створенні доцільних концептуальних моделей розвитку національного законодавства з паралельною оцінкою результатів їх впровадження;

- у постійному соціально-правовому моніторінгу (відслідковуванні) застосування чинних правових актів та юридичних процедур.

Найважливішими напрямами законодавчої діяльності у цьому відношенні виступають:

- сфера приватизації, податкової, фінансової, бюджетної, митної політики;

- сфера трудових відносин1 .

Лише прийнятя нових податкових, приватизаційних законів, законів про Державну податкову адміністрацію та про Фонд держмайна, про НБУ, внесеня принципових змін до Кодексу про працю створять необхідні правові передумови для виходу держави з кризи.

2.5. Реформування системи правоохоронних органів.

Діяльність правоохоронних органів становить суттєву частину масиву всіх правових явищ, що складають структуру правової системи. Від досконалості організації їх функціонування, порядку взаємодії з іншими суб"єктами правовідносин залежить якість цієї системи. Місце та роль цих органів у національній політико-правовій системі визачаються конкретними законами, наприклад Закон "Про СБУ", "Про Національну Гвардію" та ін. Конституція України передбачає досить суттєві зміни як у структурі, так і у відношенні фнкціонального призначення певних правоохоронних органів (реорганізація системи судів - включення до них нових елементів, мається на увазі Конституційний Суд, Вища рада юстиції; звуження сфери

------------------------------------------------------------

2 Див .: Стрегович В., - Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування./ Право України, - 1998 р., № 2 - ст. 6.

компетенції прокуратури за рахунок скасування функції загального нагляду). Всі ці зміни повинні бути повною мірою відображені у відповідних конституційних законах та спеціальних нормативних актах (у цьому відношені важливими є нові закони про прокуратуру, про Вищу раду юстиції, про вищі галузеві суди, про судову систему України, про міліцію та цілий ряд інших).

ІІ. Державно правова реформа в Україні:

основні напрями.

Прийняття Конституції України стало початком якісно нового етапу в розвитку суспільства і держави, їх правової системи. Перш за все слід зазначити, що Конституція зумовила потребу подальшого використання не лише законодавства, а й державних інститутів. Іншими словами, вона викликала необхідність розробки і здійснення комплексної державно-правої реформи. Адже існуюча організація влади в Україні, законодавча діяльність потребують суттєвого вдосконалення. Тому державно-правова реформа повинна здійснюватись комплексно, охоплювати одночасно всі основні функції держави, а також систему місцевого самоврядування в Україні. Виходячи з цього, вона повинна здійснюватись насамперед у чотирьох основних напрямках:

- парламентська реформа;

- адміністративнареформа;

- судово-правова реформа;

- реформа місцевого самоврядування (муніципальна реформа)1 .

--------------------------------------------------------------------

1 Див .: Опришко В.,- Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки. / Право України, - 1998 р., № 1 - ст. 11.

1. Парламентська реформа.

Її завданням має бути побудова раціональної системи законодавчої діяльності нашої Верховної Ради, формування її оптимальної структури не лише як єдиного представницького органу Українського народу, вдосконалення її правового статусу. Тому в межах парламентської реформи повинно бути вирішено досить широке коло питань, пов’язаних із становленням Верховної Ради передусім як професійного парламенту. Одночасно слід займатись і створенням науково обгрунтованої комплексної системи управління законодавчим процесом, яка б забезпечувала планомірність, послідовність та системність у здійсненні законодавчої діяльності в Україні.

Коли, наприклад, вести мову про організаційні заходи, то передусім слід оптимально вибудувати систему комітетів Верховнгої Ради України, розумно розмежувати їх компетенцію. Саме Верховна Рада відповідно до Конституції України (ст. 89) повинна затверджувати перелік цих компонентів як надзвичайно важливих суб’єктів законотворчого процесу.

Потребує свого перегляду і система комітетів, які займаються економічними та іншими питаннями.

Практика функціонування Верховної Ради виявила ряд проблем, пов’язаних з вдосконаленням системи її повноважень, що вимагає внесення відповідних змін до Конституції україни. Взяти, напрклад, таке начебто просте питання, як тлумачення законів. Відповідно до ст. 147, це здійснює Конституційний суд україни. Вісутність у законодавця - Верховної Ради України права офіційного тлумачення змісту прийнятих нею ж законів не може позитивно впливати на правозастосовчу практику.

Впровадження Конституції в життя виявило очевидні недоліки у вирішенні інших питань, які мають бути врегульовані на конституційному рівні. За шість років незалежності України змінилося шість Прем’єр-Міністрів1 . Ще частіше змінювався склад Уряду та його статус. Безумовно це досить негативно позначалося на діяльності органів виконавчої влади. В даному випадку спостерігається залежність призначення і звільнення членів уряду включно від Президента, а також недостатня можливість парламенту здійснювати передбачений п. 13 ст. 85 Конституції України контроль за діяльність Кабінету Міністрів. Виходячи з цього, пропонується розширення установчих функцій Верховної Ради шляхом віднесення до її компетенції надання згоди Президенту не лише на призначення Прем’єр-Міністра (п. 12 ст. 85), а й надання згоди і на його звільнення з посади Президентом. Дещо слід розширити коло посадових осіб, які призначаються і звільняються з посади за згодою парламенту. Зокрема це стосується Голови Служби безпеки України.

Разом з тим необхідно внести доповнення і до ст. 87 Конституції, яке дає можливість Верховній Раді розглянути питання не лише про відповідальність уряду та окремих його членів. Внесення цих змін до Конституції, можливо, сприятиме підвищенню відповідальності уряду та окремих його членів за результати їх діяльності не лише перед Президентом, а й перед Верховною Радою, а це значить і перед народом, який вона представляє. Не випадково установчі і контрольні функції парламенту стосовно призначення та звільнення Прем’єр-Міністра та інших посадових осіб, а також контрольні функції щодо уряду передбачені у конституціях багатьох держав світу.

Вирішуючи питання, пов’язані з парламентською реформою, доцільно було б заповнити юридичну прогалину, що має місце у ст. 94 Конституції щодо порядку оприлюднення закону. Слід на конституційному рівні визначати умови, за яких закон набуває чинності у разі несхвалення його, всупереч Конституції, Президентом. Не всі законони, які приймаються

------------------------------------------------------------

1 Див .:Ткаченко О., - Правова реформа в Україні та проблеми гармонізації національного законодаства з міжнародним правом.

Верховною Радою і направляються Президенту України, підписуються і офіційно ним оприлюднюються. Відповідно до частини другої ст. 94 Конституції України Президент має право повернути закон зі своїми вмонтованими та сформульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду, тобто застосовує вето. Але виникають ситуації, коли під час повторного розгляду закон знову приймається Верховною Радою не менше як двома третинами від конституційного її складу, як цього вимагає Конституція, тобто вето Президента долається. Президент України зобов’язаний такий закон підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Але в той же час виникає і наступне запитання. А що робити, коли вето подолано, але Президент не підписав закон? Враховуючи таку ситуацію, пропонується доповнити частину четверту ст. 94 Конституції України такими словами: «У разі, якщо такий закон не буде підписаний і опрелюднений Президентом України, Верховна Рада України має право офіційно опублікувати». Тим більше, що подібна практика існує і непогано себе зарекомендувала в ряді держав світу, зокрема ві США. Ситуація ж з використанням вето Президента на прийняті законодавчі акти, яка спостерігається в Україні, значно гальмує законодавчий процес і набуває вже відповідної тенденції. Наприклад, лише за результатами діяльності Верховної Ради нинішнього (тринадцятого) скликання Президент повернув на повторний розгляд понад 50 законів. Причому якщо на першій сесії він наклав вето лише на один закон, то вже на сьомій - 271 .

Хочеться цього комусь чи ні, але професійність нашого парламенту від сесії до сесії зростає. І неодноразово зазначалось на різних рівнях як у нас, так і за кордоном. Водночас, якщо брати до уваги практику накладення вето Президентом України на прийняті Верховною Радою України законодавчі акти, то виходить - навпаки. А це вже аналогічно. Це з одного боку. Розглянемо ситуацію з іншого боку. Всім, наприклад, відомо, що воля народу україни, який. За Конституцією, є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади (ст. 5), знаходить своє втілення у єдиному предстваницькому і законодавчому органі нашої держави - Верховній Раді України. Проте ця народні воля не завжди може знайти свою реалізацію внаслідок накладення на законодавчі акти вето Президента і тут виникає наступна, не менш важлива проблема, пов’язана з тим, що відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Але, із зазначених вище фактів можна зробити висновок, що законодавча влада не завжди до кінця може реалізувати свої представницькі, законодавчі функції внаслідок втручання і використання президентської влади. Це непросте питання, і воно потребує свого самостійного дослідження, у межах якого можна було б отримати відповідь на те, що собою являє президентська влада в системі розподілу влад.

Здійснення парламентської реформи передбачає оптимальну систему законодавчої діяльності, яка б забезпечувала планомірну, послідовну та системну законодавчу діяльність. Цьому має сприяти (і уже, як сівдчить пратика, сприяє) розроблена Концепція розвитку законодавства України на період 1998-2005 рр., а також державні програми законодавчих робіт, які слід приймати на більш короткі періоди. Ці документи мають широке використання у законодавчому процесі, зокрема в його плануванні. Тим більше, що формування та затвердження Верховною Радою, наприклад, Загального плану законодавчих робіт на 1997р. показало корисність розробленої Концепції розвитку законодавства. В цьому плані було закладено близько 80 відсотків законопроектів, які були в ній передбачені на цей рік.

Немає жодного сумніву в тому, що для вдосконалення законодавчого

--------------------------------------------------------------

1 Див .: Опришко В.,- Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки. / Право України, - 1998 р., № 1 - ст. 13.

процесу неабиякого значення набуває якнайшвидше прийняття закону «Про закони та законодавчу діяльність» та ряду інших Законів. Взагалі, стосовно законодавчого забезпечення парламентської реформи, то уже сьогодні виникає необхідність прийняти понад 10 першочергових законодавчих актів (про внесення змін до Конституції, про комітети і комісії Верховної Ради, про регламет Верховної Ради, про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та ін.). До ряду чинних законві слід віднести необхідні зміни.

Звичайно, що здійснення парламентської реформи багато в чому залежить і від результатів виборів нового складу парламенту за новим виборчим законом, від структуризації Верховної Ради. Перламентська реформа потребує вжмття й інших конкретних заходів.

2.Адміністративна реформа.

Наступним важливим напрямом державно-правої реформи є здійснення адміністративної реформи. Аналіз ситуації в усіх сферах державного управління свідчить, що однією з причин нинішньої негативної ситуації, яка склалася в державі, в суспільстві, в першу чергу є недосконалість і серйозні недоліки в організації, діяльності та функціонування виконавчої влади, її структур. Про те, що вона є такою, свідчать неодноразові її структурні перебудови (злиття, роз’єднання, ліквідація та створення) тих чи інших міністерств, комітетів, відомств. За період 1991-1996 рр. Було видано близько 50 указів Президента України. якими вносилися зміни до назв, структури та функцій йентральних органів виконавчої влади. Особливо це стосується тих, які покликані здійснювати управління в економічній сфері. У більшості випадків зміни в управлінських структурах проходили складний процес переродження від однієї структури до іншої. Але незважаючи на це, до цього часу спостерігається надзвичайна, не завжди виправдана розгалуженість центральних структур виконавчої влади. Сьогодні в Україні налічується близько 60 різних міністерств і державних комітетів, коли в інших країнах, які значно більші за територією, таких центральних органів значно менше. У США, наприклад, їх лише 14, а якщо взяти ФРН, то там їх налічується 161 .

При цьому хотілося б зауважити, що незважаючи на серйозні зміни за останні роки в політико-економічній ситуації в Україні,

------------------------------------------------------

1 Див .: Опришко В.,- Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки. / Право України, - 1998 р., № 1 - ст. 14.

неодноразові реорганізації, система її виконвчої влади практично не змінилася. Тому, здійснюючи адміністративну реформу необхідно перш за все лише на науковій основі обгрунтувати та визначити чітку систему органві виконавчої влади, їх кількість. При цьому слід враховувати, що зміна, наприклад, кількості центральних органів відповідним чином приведе до перерозподілу управлінських фунуцій не лише серед них, а й на рівні окремо взятого міністерства, державного комітету тощо. Цілком зрозуміло, що подібні зміни на цьому рівні вимагають адекватних змін і по вертикалі, тобто в нижчих ієрархічних ланках викоанвчої влади.

Важливим у здійсненні адміністративної реформи, з нашої точки зору, є розумна побудова взаємовідносин органів виконавчої влади, особливо Кабінету Міністрів України, з Адміністрацією Президента, яка нерідко, а про це свідчать численні приклади, підмінює уряд нашої держави. Можливо, перебудова цих відносин сприятиме не лише скороченню кількісного складу уряду, інших управлінських структур, а й президентської адміністрації. Цього вимагає не лише стан справ у нашій державі, а й досвід зарубіжних країн. Наприклад, чисельність персоналу Адміністрації Президента України у 20 разів більша, ніж у Президента Франції, хоча за своєю територією і за населенням ця країна мало чим відрізняється від України.

Як і кожний напрям, адміністративна реформа вимагає відповідного законодавчого забезпечення. Крім розглянутих у Верховній Раді Законів про Кабінет Міністрів України, про місцеві державні адміністрації та деяких інших, необхідно найблищим часом розробити та розглянути проекти законів про міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади в Україні, про управління об’єктами державної власності, про державні станодарти, про нормативно-правові акти в Україні. Зауважимо, що Президент України враховує необхідність проведення адміністративної реформи, здійснює відповідні кроки у даному напрямку. Його указом була створена Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, Положення про яку затверджено 2 жовтня 1997 р. Водночас не можна зрозуміти того, що адміністративну реформу в Україні, як, до речі, й судову, намагаються розробляти без системного, функціонального і логічного взаємозв’зку з іншими, які мають проводитися в межах Загальної концепції державно-правової реформи в Україні. Адже саме в цій концепції визначаються не лише загальні принципи її здійснення, а й механізм тазасоби узгодження реформ в Україні. Адже саме в цій концепції визначаються не лише загальні принципи її здійснення, а й механізм та засоби узгодження реформ у всіх напрямах.

3. Реформування судово-правової системи в Україні.

Конституція України вимагає реформування і судово-правової системи в Україні. Головним завданням цієї реформи має бути створення механізму ефективного захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави, підтримання режиму законності та правопорядку в державі. Тим більше, Конституція проголошує (ч. 2 ст. 124), що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Це положення істотно розширює юрисдикцію судів і свідчить про те, що немає обмежень у зверненні заінтерисованих осіб за судовим захистом своїх конституційних прав і свобод. Водночас виникає необхідність розмежування правовідносин між судами загальної юрисдикції за видами судочинства - цивільного, кримінального, адміністративного. При цьому слід враховувати і правовий статус Конституційного Суду, який уже рік функціонує. Важливого значення у цьому питанні набуває прийняття нових кодексів України - цивільного, кримінального, адміністративного і кодексів про відповідне судочинство.

Концептуальним питанням для судово-правової реформи є визначеня шляхів реформування самої судової системи. Конституція передбачила функціонування в Україні єдиної системи судів загальної юрисдикції, визначила побудову її за принципапи територіальності і спеціалізації, створення вищих спеціалізованих судів та апеляційних судів, запровадила інститут присяжних. Крім того, до судової системи мають увійти як спеціалізована галузь підсистема арбітражних судів, яка на сьогодні, як відомо, є самостійною, та військові суди.

Реформування судової системи має відбутися на основі прийняття нового закону про судоустрій. Одним із центральних і найбільш складних питань цого закону є структурування судової системи. На сьогодні існує вже чотири законопроекти. Перші два, де розробниками є Верховний Суд України і Міністерство юстиції України, по-різному вирішують питання щодо побудови судової системи. Є проект, підготовлений народним депутатом В.І. Шишкіним, який у своїй основі багато чим відрізняється від двох попердніх. Тому виникла нагальна потреба у розробленні оптимального, економічно прийнятного варіанту закону, в якому, виходячи з конституційних засад, з урахування досвіду країн розвиненої демократії та особливості власної судової системи і соціально-економічної ситуації в Україні, було б виписано судову систему судів загальної юрисдикції. Прект такого закону розроблено в Інституті законодавства Верховної Ради України за участю відповідальних працівників Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду, Генеральної прокуратури, вчених Інституту держави і права НАН України, юридичного факультету Національного університету ім. Т.Г.Шевченка1 . Розробники виходили з того, що при попудові судової системи має поєднатися створення галузевих (спеціалізованих) судів із запрвадженням внутрішньої спеціалізації у деяких судових ланках. Бажано залишити там, де вони нині функціонують, суди, які найбільш наближені до населення і захищають права людини, розглядаючи значну кількість усіх судових справ, і чиє функціонування випробувано часом - тобто районні та обласні судові ланки.

Крім того, через реформування судової системи необхідно реалізевати одну з демократичних засад судочинства, передбачену Конституцією, - апеляційне оскарження судових рішень (ст. 125). Йдеться про створеня системи апеляційних судів. Крім того, має бути запроваджено участь присяжних у судочинстві з визначенням умов їх діяльності, оплати праці тощо.

Наявність таких чотирьох варіантів проектів Закону щодо реформування судової системи ще раз підтвердила гостру необхідність

----------------------------------------------------------------

1 Див .: Рабінович П. - Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад./ Академія правових наук України, - 1998 р., - № 1 (12) - ст. 18.

координації законопроектної роботи. Як показує досвід з розробкою проекту кримінального кодексу, цивільного і господарського кодексів, Закону про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та інших, альтернативна розробка концептуально різних за своїм змістом законопроектів у сучасних умовах веде до значни фінансових витрат, розпорошення сил, протистояння, неузгодженості, інших негативних проявів і в кінцевому підсумку - до гальмування законодавчого процесу. Інститут законодавства Верховної Ради України вивчає цю практику, і найблищим часом будуть внесені пропозиції керівництву Верховно Ради.

Судово-правова реформа передбачає перебудову не лише судової системи, а й інших органів, діяльність яких пов"язана з правоохоронними функціями. Тому реформуванню підлягають і органи прокуратури, попереднього розслідування, внутрішніх справ, юстиції тощо. Так, реформування органів прокуратури має виходити з конституційних засад (ст. 121 Конституції України), що прокуратура не здійснюватиме досудового слідства у кримінальних справах і загального нагляду. Складність полягає не стільки в структурній реорганізації цих органів, скільки у вирішенні питання про передачу іншим органам тих функцій, які відповідно до Конституції вилучаються з компетенції прокуратури. Необхідно ще раз осмислити доцільність такого конституційного рішення. Водночас важливо визначити правовий статус прокуратури як єдиного самостійного державного інституту, механізм її взаємодії з іншими державними органами. Тому найблищим часом необхідно розробити новий закон про прокуратуру, який би врегулював ці та інші питання.

Ефективність судово-правової реформи пов"язана з перебудовою системи органів попереднього розслідування. У цьому аспекті проблемним є питання про систему органів дізнання. Зокрема, остаточно слід визначитися з Національним бюро розслідування як органами попереднього розслідування, утвореним Указом Президента в квітні цього року, підрозділами податкової поліції як органами попереднього слідства, а можливо, доцільно повернутися до грунтовних досліджень стосовно ідеї про створення єдиного слідчого комітету, яка була проголошена в Концепції судово-правової реформи 1992 р.

У межах реформи слід дати відповідь і на таке запитання: як бути з муніципальною міліцією, створення якої передбачено законом України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 38)?

4. Реформування місцевого самоврядування.

Однією з складових частин державно-правової реформи в Україні має стати реформування місцевого самоврядування або, як інколи його називають муніципальна реформа. Ситуація, що склалася сьогодні у Київській міській раді, а вона не є поодинокою, ще раз загострює проблему реформування самоврядування. Реформування у цьому напрямку є досить важливим, враховуючи хоча б те, що відповідно до ст. 5 Конституції України органи місцевого самоврядування є однією з основних форм здійснення безпосередньої влади народу. Тим більше, що Конституція не лише закріпила надзвичайно важливе положення про те, що в "Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування" (ст. 7), а й враховуючи це, в Основному Законі присвячений цілий розділ - ІХ, який має назву "Місцеве самоврядування" (ст. 140-146). Відомо, що основні положення цього розділу дістали свій подальший розвиток у Законі "Про місцеве самоврядування в Україні"

Слід зазначити, що межі, в яких здійснюється самоврядування, надзвичайно широкі. Кожна людина, яка проживає на території нашої держави, повинна найкращим чином відчувати результати самоврядування.

Муніципальна реформа має включити здійснення системи заходів які умовно можна поділити на чотири блоки.

Перший блок заходів має бути спрямований на створення стабільної правової основи місцевого самоврядування. Не торкаючись усіх аспекмів цієї проблеми, зазначимо, що правове забезпечення місцевого самоврядування не завершується прийняттям базового Закону "Про місцеве самоврядування в Україні". Адже його практична реалізація потребує, як відомо, цілого пакета законодавчих актів, у яких мають бути закріплені: засади розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Тут особливо міг би прислужитися Закон "Про місцеві державні адміністрації", прийнятий Верховною Радою України, але досі не підписаний Президентом України. На законодавчому рівні слід визначити порядок формування органів місцевого самоврядування: сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі; правовий режим майна комунальної власності та порядок формування фінансових ресурсів місцевого самоврядування; гарантії місцевого самоврядування; особливості служби в органах місцевого самоврядування.

Другий блок заходів має бути спрямований на формування матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування. Під цим кутом зору необхідно найблищим часом завершити формування комунальної власноті територіальних громад, провести муніципалізацію земель, забезпечити чітке розмежування доходів і видатків між державними та місцевими бюджетами, а також між районними та обласними бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування, розробити механізм фінансування державою витрат органів місцевого самоврядування, яких вони зазнали внаслідок виконання делегованих повноважень виконавчої влади та рішень органів державної влади.

Третій блок заходів муніципальної реформи пов"язаний з наданням інформаційної, науково-методичної та організаційної підтримки місцевому самоврядуванню. У цьому плані також варто подумати і про підготовку типового статуту територіальної громади села, селища, міста, а також району, області.

І нарешті, четвертий, без якого неможливе виконання зазначених заходів. Вони пов"язані зі створенням системи підготовки та перепідготовки кадрів для органів місцевого самоврядування. Важливим у цьому напрямі, безумовно, є функціонування Української академії державного управління та її регіональних центрів. Проте на сьогоднішній день цого недостатньо. Необхідно здійснити підготовку і випуск навчально-методичної літератури та програм, визначити базові навчальні заклади або створити факультети підготовки спеціалістів для органів місцевого самоврядування за державним замовленням.

Реалізація передбачених заходів щодо державної підтримки місцевого самоврядування потребує створення спеціального координаційного органу з питань місцевого самоврядування, який утворювався б на паритетних засада Верховною Радою України та Президентом України і був їм підзвітний.

Здійснення державно-правової реформи - важливий етап по шляху побудови в Україні демократичної і правової держави.

Висновки

Процес формування правової системи України, який розпочався з акту прийняття декларації про державний суверенітет 1990 р., а тепер перейшов у свою другу фазу - етап конституційної реформи. Якщо на першому етапі розвиток правової системи відзначався екстенсивним характером - відбувалося значне, яле не завжди впорядковане накопичення нових правових актів, то на сучасному етапі формування національної правової системи відзначається загальною спрямованістю такого розвитку на реалізацію норм Конституції через розроблення механізму їх впровадження та юридично-правову деталізацію.

В даній курсовій роботі, тема якої "Розбудова правової держави України", ми дали характеристику сучасного етапу формування правової системи України, нйабільшим досягненням якого є прийняття Конституції - Основного Закону, що дає змогу закласти основи демократичного конституційного ладу і визначити концептуальні засади державного будівництва; забезпечити конституційні права і свободи громадян; формувати правову державу та громадянське суспільство.

Давши оцінку сучасному етапу формування правової системи України, висвітливши її позитивні і негативні риси, у другій частині курсової роботи ми вказуємо на ряд основних напрямків, які в подальшому певною мірою прискорити процес розбулови правової держави України. Всі ці напрямки носять характер радикальних державно-правових реформ, до яких можна віднести:

1. Парламентська реформа.

2. Адміністративна реформа.

3. Судово-правова реформа.

4. Реформа місцевого самоврядування.

Чинниками успішності загальної конституційно-правової реформи в Україні виступають: комплексність та системність змін у правовому просторі (через прийняття Концепції судово-правової реформи, програм довгострокової та короткострокової дільності Верховної Ради); необхідні організаційні передумови (створення розгалуженої та ефективно діючої системи юридичних наукових і навчальних закладів, підготовка необхідної кількості відповідних фахівців); певний стан суспільної свідомості - високий авторитет закону, наявність зрілої правосвідомості у громадян України.

Список використаних першоджерел.

1. Конституція України.

2. Стрегович В., - Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування./ Право України, - 1998 р., № 2 - ст. 3 - 6.

3. Опришко В.,- Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки. / Право України, - 1998 р., № 1 - ст. 11 - 16.

4. Воронова В., - Яку державу ми будуємо./ (Ідеологія державотворення), Віче, - 1996 р., № 12 - ст. 23 - 34.

5. Ткаченко О., - Правова реформа в Україні та проблеми гармонізації національного законодаства з міжнародним правом. (Виступ на міжнародній конференції "Проблеми гармонізації Українського законодавства з міжнародним правом"), Юридичний вісник України, - № 45 - ст. 1 - 4.

6. Селіванов В. - Правовий прогрес України. Методологічні проблеми дослідження./ Віче, - 1998 р., №1 ст. 40 - 61.

7. Касанівський В. - Дорога у шість років./ (Українська правнича фундація), Урядовий кур"єр, - 1998 р., 26 травня - ст. 8.

8. Рабінович П. - Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад./ Академія правових наук України, - 1998 р., - № 1 (12) - ст. 15 - 24.

9. Шість років незалежності України: здобутки та перспективи державотворення./ Академія правових наук України, - 1997 р., 14 серпня - ст. 3.

10. Гаєць В. - Державність України на шляху до громадянського суспільства. Формування моделі державності./ Віче, - 1995 р., № 5 - ст. 3 - 16.

11. Погорілко В. - Правова система України - стан та перспективи розвитку./ Віче, - 1993 р., вересень, ст. - 21.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий