Основи трудового права України (стр. 1 из 4)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ “правознавство”

НА ТЕМУ:

ОСНОВИ ТРУДОВОГО

ПРАВА УКРАЇНИ

ВСТУП

Трудове право України є однією з провідних галузей у системі права, яка нарівні з іншими галузями перебуває в стадії реформування під впливом соціально-економічних відносин, що змінюються.

У цей час трудове право в промислове розвинених краї­нах світу визнається однією з головних галузей права. І це зрозуміло, оскільки саме в сфері застосування праці, де ство­рюються матеріальні й духовні блага, знаходиться зона пере­плетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих, приватних. Від методів правового регулювання праці багато в чому зале­жить суспільний спокій і відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами трудових правовідносин. Це сфера, в якій задіяно найбільше число членів суспільства. А тому вона за­слуговує на особливо пильну увагу держави.

Не випадково в Основних напрямах соціальної політи­ки, затверджених Указом Президента України приділено питанням ринку праці й зайнятості населення, реформування трудо­вих відносин, вдосконаленню системи оплати праці й дохо­дів населення.

1. Поняття трудового права і предмет його регулювання

Життя людини в суспільстві тісно пов'язане з її трудовою діяльністю, спрямованою загалом на от­римання й використання матеріальних благ.

Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини.

Тому такі важливі права, як право на працю та інші тісно пов'язані з ним права (на підприємниць­ку діяльність, відпочинок, страйк, соціальний за­хист) закріплено в Конституції України.

Конституційні норми, що закріплюють право на працю, цілком відповідають нормам ст. 23 Загальної декларації прав людини, зокрема щодо вільного об­рання праці або вільного погодження на неї. Це означає, що тільки конкретній людині належить ви­ключне право розпоряджатися її здібностями до пра­ці. Рівночасно право на працю означає, що людина має вільний вибір не тільки професії, роду заняття, а й право ігнорувати будь-яку трудову діяльність.

Порядок та умови використання в житті цих прав конкретизовано в Кодексі законів про працю, в За­конах України "Про підприємництво", "Про зайня­тість населення", "Про колективні договори і уго­ди", "Про охорону праці", "Про основні засади соці­ального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" та інших нормативно-пра­вових актах. Взагалі трудові відносини нині регу­люються більш як 500 нормативно-правовими актами України, а також значною кількістю норматив­них актів, прийнятих і органами державної влади та управління.

Всі правові норми, закріплені в цих нормативних актах, створюють єдину, за предметом правового ре­гулювання, систему правових актів, яка й має назву трудового права. Саме предмет правового регулюван­ня є основною відзнакою будь-яких галузей права, він відповідає на питання, які види суспільних від­носин регулюються тією чи іншою групою правових норм.

Предметом правового регулювання такої галузі права, як трудове є, насамперед, трудові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей у виконанні певної трудової функції.

Предметом правового регулювання норм трудового права є також відносини, що тісно пов'язані з трудовими. Це, зокрема, відносини щодо участі пра­цівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; відносини професійних спілок із державними органами, власниками (або уповнова­женими ними органами) підприємств, установ, орга­нізацій щодо організації праці, встановлення та застосування його умов; відносини щодо працевлаш­тування, тобто створення системи організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення гро­мадян роботою, системи соціальної допомоги, що на­дається державними органами певній категорії громадян; відносини, що виникають у процесі орга­нізації професійної підготовки та підвищення квалі­фікації працівників безпосередньо на виробництві; відносини з нагляду і контролю за додержанням за­конодавства про працю; процесуальні відносини, що виникають у процесі застосування матеріальних норм трудового права.

Отже, трудове право — окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у про­цесі реалізації особою права на працю. Трудове правоявляє собою внутрішньо єдину, цілісну систему за­гальнообов'язкових правил поведінки, що регулю­ють трудові, а також деякі інші, тісно зв'язані з тру­довими, відносини найманих працівників.

Трудове право, як і будь-яка інша галузь права України, має свої джерела — форми зовнішнього ви­разу правових норм.

2. Джерела трудового права.

Місце Кодексу законів про працю в системі трудового права України

Основними видами джерел права, як уже зазначалося в попередніх розділах цього видання, є нормативно-правові акти, правові звичаї, судові (ад­міністративні) прецеденти, а також міжнародні дого­вори (договори нормативного змісту).

Трудове право є стабільною, давно сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною ба­зою, яка й визначає основне джерело трудового пра­ва — нормативно-правові акти. До них відносять Конституцію України, Закони України "Про зайня­тість населення", "Про колективні договори і уго­ди", "Про охорону праці", "Про основні засади соці­ального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", Кодекс законів про працю, "Про відпустки", "Про встановлення величини вар­тості межі малозабезпеченості та розміру мінімаль­ної заробітної плати", "Про порядок вирішення ко­лективних трудових спорів (конфліктів)" та інші, постанови Верховної Ради України, укази й розпо­рядження Президента України, постанови й розпо­рядження Кабінету Міністрів України, інструкції, правила, положення, накази міністерств, державних комітетів, відомств, міжгалузеві, міжнародні й та­рифні угоди.

Особливим джерелом трудового права є міжнарод­ні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Так, Україною ратифіко­вано близько 50 конвенцій спеціалізованого органу ООН з питань праці — Міжнародної організації пра­ці. Крім, того існують міжнародні акти загального значення, які певною мірою теж регулюють трудові відносини, скажімо, Загальна декларація прав лю­дини, Пакт про економічні, соціальні та культурні права.

Перелік джерел трудового права цими актами не закінчується. У трудових колективах також здій­снюється нормотворча робота — прийняття локаль­них норм, до яких можна віднести Правила внут­рішнього трудового розпорядку, Положення про преміювання, колективні договори, накази тощо.

Найвищою формою систематизації законодавства вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму систематизації — Кодекс законів про працю (КЗпП). Він є найзмістовнішим норма­тивно-правовим актом, що регулює трудові відноси­ни працівників.

Чинний КЗпП прийнято 10 грудня 1971 р. Поза сумнівом, він не міг відобразити всі особливості роз­витку історичних подій, що сталися за цей час. Тому його 42 рази змінювали й доповнювали.

Нині в Кодексі, крім преамбули, 18 глав (265 ста­тей).

Глава 1 (загальні положення) містить норми, що регулюють завдання, права та обов'язки учасників трудових правовідносин; особливості регулювання праці деяких категорій працівників; застосування законодавства про працю колишніх республік СРСР, міжнародних договорів і угод; нечинність умов до­говорів, що погіршують становище працівників; додаткові пільги, що можуть надаватися працівни­кам, і т. ін.

Глава 2 закріплює норми про порядок укладання, зміст, форму колективних договорів між профспілковим комітетом (іншими уповноваженими на пред­ставництво трудовим колективом органами) від іме­ні трудового колективу та власником або уповнова­женим ним органом.

Інші правові норми, що регулюють трудові відно­сини різних видів, викладено в таких главах:

Глава 3. Трудовий договір.

Глава 8-А. Забезпечення зайнятості вивільнюва­них працівників.

Глава 4. Робочий час.

Глава 5. Час відпочинку.

Глава 6. Нормування праці.

Глава 7. Оплата праці.

Глава 8. Гарантії та компенсації.

Глава 9. Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Глава 10. Трудова дисципліна.

Глава 11. Охорона праці.

Глава 12. Праця жінок.

Глава 13. Праця молоді.

Глава 14. Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням.

Глава 15. Індивідуальні трудові спори.

Глава 16. Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організа­ціями.

Глава 16-А. Трудовий колектив.

Глава 17. Державне соціальне страхування.

Глава 18. Нагляд і контроль за додержанням за­конодавства про працю.

3. Колективний і трудовий договори

Колективний договір посідає особливе місце в локальному регулюванні суспільних відносин, що виникають у процесі застосування праці найманих працівників, насамперед, регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узго­дження інтересів працівників, власників та уповно­важених ними органів.

Порядок укладання колективних договорів (угод) визначається Законом України "Про колективні до­говори і угоди" від 1 липня 1993 р. та КЗпП.

На жаль, чинне законодавство не дає поняття ко­лективного договору або колективної угоди. Аналіз правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з застосуванням цього правового інституту, дає мож­ливість визначити колективний договір як договір, тобто локальний нормативний акт, що регулює ви­робничі, трудові й соціально-економічні відносини на підприємстві, в установі, організації. Колектив­ний договір укладається на підприємствах, в устано­вах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману пра­цю і мають право юридичної особи. Колективний до­говір може також укладатися в структурних підроз­ділах юридичних осіб у межах компетенції цих під­розділів.


Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!

Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.